ЗВ’ЯЗОК З АВДИТОРІЄЮ

ЗВ’ЯЗОК З АВДИТОРІЄЮОратор повинен зосередити свою увагу на авдиторії, авдиторія — на змісті (Н. Морган).

Оратор і авдиторія. Поняття про зворотній зв'язок. Оратор - це людина, яка прекрасно володіє мистецтвом виступати серед величезного скупчення людей, впливати на їх розум і серце словами. Оратор - це така людина, яка вміє добре й виразно говорити. Відмінна риса прекрасного і професійного оратора - це красномовство. Авдиторія — це короткочасова, відносно стійка спільнота людей, діяльність яких спрямовується лектором (викладачем, науковцем, промовцем та ін.) і яка постає як єдиний сукупний суб'єкт спілкування. Майстерність публічного виступу полягає в повному взаєморозумінні оратора й авдиторії. Підготовленість промовця, його зацікавленість, переконливість викликають у слухачів відповідну реакцію.

Взаємодія з авдиторією - це спільність психологічного стану оратора і його слухачів, що викликані спільними роздумами та співпереживаннями в процесі їх сумісної інтелектуальної роботи. Ця спільність визначається взаємною зацікавленістю й довірою одне до одного. Наявність контакту у взаємодії зі слухачами усвідомлюється оратором як позитивний чинник, що полегшує його роботу, адже в умовах взаємодії найбільш повно розкриваються його особистісні риси. В свою чергу сам факт встановлення контакту дає оратору інтелектуальне й емоційне задоволення. Досвід кращих ораторів доводить, що умовами встановлення взаємодії є, як ми підкреслювали, знання оратором предмета розмови; врахування ним потреб та настроїв авдиторії; проста, жвава мова оратора; постійний зоровий контакт зі слухачами, визначення їх реакції і внесення додаткових змін як у зміст, так і в методику викладення матеріалу; намагання бачити в кожному слухачеві співбесідника, товариша, не підніматися над авдиторією; залучення слухачів з перших хвилин до сумісного активного обговорення питань.

Метою оратора, смислом його діяльності є перетворення знання в переконання. Існує ілюзія, що для такого перетворення достатньо лише змістовно, повно, логічно викласти певну інформацію і мета досягнута. Для того, щоб забезпечити успіх виступу (реалізувати мету виступу і забезпечити свій інтерес), оратору необхідно, щоб інформація була сприйнята, засвоєна авдиторією, більше того - стало б системою, частиною тих її духовних цінностей, які зумовлюють мотиви поведінки. А щоб досягти цього, оратору необхідні не тільки знання предмета розмови, а й уміння зробити так, щоб авдиторія впродовж всієї промови слухала оратора, взаємодіючи з ним. Важливо знати, що у взаємодії оратора й аудиторії відбуваються суб'єкт-суб'єктні відносини, які передбачають двобічну активність, незважаючи на те, що вплив оратора домінуючий і здавалось би однобічно впливовий. Засвоєння будь-якої інформації неможливе без участі емоційно-чуттєвого апарата. Люди ж помилково думають, що достатньо довести істину як математичну формулу, щоб її прийняли, або достатньо вірити самому собі, щоб інші повірили. Часто виходить не так: оратор говорить одне, а слухачі приходять до іншого висновку, слухаючи його. Чому так відбувається? Справа в тому, що перш ніж добратися до ядра, тобто до впливу на переконання слухача за допомогою знання, оратору необхідно перебороти два психологічних кола протидії, без чого знання просто не дійде до слухача, той почує тільки слова, не більше.

Перше коло - це інтерес, соціальний і особистісний. Причому, мова мас йти не про зовнішню цікавість, а про те, щоб зачепити щось суттєве саме для цих конкретних слухачів. Це може здатися не досить значними тонкощами, і все ж, наприклад, в жіночій авдиторії будь-який аспект розмови, пов'язаний з дітьми та їх майбутнім, частіше всього приведе до успіху в переборюванні шару протидії сприйняття. Припустимо, що перший шар переборений, інтерес авдиторії викликаний. Та не можна забувати, що по більшості питань у людей є свої уявлення, оцінки, висновки, засновані на життєвому досвіді, тобто буденна свідомість. Навіть повна відсутність уявлення про певний предмет розмови свідчить про рівень свідомості, оскільки говорить про те, що слухачі не вважають це достатньо важливим і не звертають тому уваги на це. Оскільки для буденної свідомості характерна активна діяльність емоційно-чуттєвого апарата, то він виконує роль своєрідного відбіркового фільтру отриманої інформації. Інформація може бути абсолютно істинною й корисною і все ж таки залишитися неприйнятною. І навпаки - інформація може бути невірною й небезпечною, а сприймається активно, легко. Серцевиною цього "фільтру" є механізм довіри або недовіри, формування якого визначається не тільки і не стільки знаннями, а доволі складною системою законів психологічної взаємодії оратора і авдиторії, взаємодії живої особистості з цілою системою таких же особистостей зі своїми турботами, знанням, почуттями й мотивами до діяльності й поведінки.

Критерієм подолання кіл (шарів) протидії є зацікавлена увага авдиторії, забезпечення якої являє собою першу психологічну проблему контакту оратора й авдиторії на шляху до формування переконання (причому, переконання, що мас конкретний, життєвий аспект, наприклад, винуватості або невинуватості підсудного), яке тільки тоді є дійсно переконанням, коли базується на свідомо засвоєних певних знаннях або принципах. Про це необхідно пам'ятати, приступаючи до подолання всіх кіл протидії, щоб не вийшло так, що те, що ви говорите спочатку, не прийшло б в суперечність з тим, що ви сказали потім, чим послабило б формування певних знань або принципів. Психологічно перший етап розуміння, тобто подолання першого шару протидії, важливий у досягненні мети оратора, якщо слухач внутрішньо сприйме тему і предмет виступу, як важливий для себе і цікавий, і буде готовий слухати їх.

Другий етап розуміння пов'язаний з подоланням опору повсякденної свідомості. При цьому варто підкреслити, що мова йде саме про подолання опору, оскільки формування наукових уявлень може на всьому протязі виступу зводитися до того, щоб нейтралізувати по будь-якому питанню укорінені стереотипи. Подолання опору виражається з інтелектуальної точки зору в усвідомленні авдиторією того факту, що багато чого з того, що є в житті, не укладається у звичні рамки розуміння і не може бути пояснене на основі існуючих у неї уявлень. А психологічно воно виявляється навіть чисто зовні: у довірі до оратора, у прагненні записати, у проханнях щось повторити і навіть у незгоді, якщо вона носить не ворожий характер, а характер сумніву. Про всі ці нюанси оратор має пам'ятати, відчувати їх і відповідно до цього будувати психологічну лінію поведінки.

Лише після того, як створені психологічні передумови сприйняття наукових знань, переборені психологічні бар'єри, можна в повному обсязі приступати до реалізації системи наукових знань. Але при цьому не слід забувати, що подолання опору в шарах соціального і психологічного інтересу, а також повсякденного інтересу, не здійснюється раз і назавжди. Цей опір може відродитися в тій або іншій формі чи дати себе знати в процесі змістовного викладу матеріалу, загальмувавши його сприйняття. Щоб цього не трапилося, протягом усієї промови оратору необхідно дотримуватися визначених психологічних і педагогічних (дидактичних) принципів, використовувати певні прийоми організації взаємодії з авдиторією. Майстерність організації взаємодії залежить від багатьох складників: перш за все від майстерності самого виступу - його змістовності (це і науково-теоретична глибина, і практична спрямованість, і логічність), емоційності. Велике значення має технологія піднесення матеріалу, тобто правильний вибір форм і методів виступу в залежності від особливостей авдиторії.

Відношення "оратор - авдиторія" можна зобразити як систему, найголовнішим елементом якої є зворотний зв'язок, завдяки якому оратор, посилаючи мовні сигнали, одночасно і безперервно отримує певну інформацію про вплив промови на слухачів, в результаті чого він має можливість відповідним чином коригувати свій виступ. Зворотний зв'язок в системі "оратор - авдиторія" може бути класифікований як лінійний та нелінійний, зовнішній та внутрішній. При лінійному зворотному зв'язку оратор отримує повідомлення про реалізацію мовлення по слуховому каналу у вигляді шуму, реплік слухачів. При нелінійному зворотному зв'язку джерелом інформації для оратора є спостереження за поведінкою слухачів, їх мімікою, жестами, позою. Нелінійний вид зворотного зв'язку найбільш характерний для ораторського мовлення. Спостерігаючи за мімікою і жестами аудиторії досвідчений оратор безпомилково може визначити характер її реакції на промову.

При внутрішньому зворотному зв'язку оратор аналізує свою власну мову, порівнюючи її з тою, що була запланована (часто під час виступу ми помічаємо, що мова наша звучить не так, як було задумано). Зовнішній зворотний зв'язок полягає у співставленні завдань з поведінкою авдиторії. Психологічні дослідження показують, що зворотний зв'язок, можливість спостерігати за авдиторією, а також чути звук власного голосу позитивно впливають на весь хід промови. І навпаки, перерви в зворотному зв'язку викликають невпевненість у мовленні і поведінці оратора, втрату правильної інтонації, тремтіння голосу, пришвидшення темпу мовлення. Таким чином, наявність зворотного зв'язку надає важливу перевагу оратору можливість успішно керувати авдиторією.

Разом з інтонацією міміка, поза, рух, жест - важливі компоненти кінетичної системи спілкування оратора і авдиторії. Жести використовуються при описі, допомагаючи, наприклад, зобразити форму чи розміри предметів. Жести виражають почуття людини - подив, горе, відчай,задоволення і т.п. Є жести привітання, релігійні, символічні. Деякі жести мають інтернаціональне значення, інші мають різний зміст у різних країнах. Існує велика національна різниця і у частоті та інтенсивності жестів. У той же час жест - явище індивідуальне. Він пов'язаний з рухом думок і почуттів оратора: інтенсивність жесту залежить від темпераменту оратора і багато в чому визначає особливості його індивідуального стилю.

Разом з мовленням, жестами, мімікою в поведінку оратора входять і так звані експресивні рухи. Звичайно, оратором вони не усвідомлюються, однак чудово сприймаються авдиторією. Так, надто високий, пронизливий і тремтливий голос часто розцінюється як ознака тривоги. Спазми, зміна швидкості і ритму мовлення, невиправдані паузи, розрив слів, нервовий сміх, переривчасте дихання - також симптоми збудження і напруги. По зовнішньому вигляду оратора, по ледь помітних рухах ми нерідко відчуваємо його стан, почуття. Міміка, жести, рухи відповідають певним інтонаційним моделям, а також мовним зворотам, які необхідні для передачі різних емоційних станів. Лінгвістичні (мова), паралінгвістичні (інтонація) та кінетичні (міміка, жести) засоби в ораторському мовленні, дублюючи і доповнюючи один одного збагачують його, полегшують його сприймання і посилюють вплив на авдиторію.

Авдиторія надала ораторові головну роль, віддала свій час, тому з цим потрібно рахуватися. Якщо оратор виступатиме мляво, невпевнено, то ризикує втратити увагу до свого виступу. Він повинен уміти створити дружню і разом із тим ділову атмосферу, налагодити контакт. Якщо слухач сприймає озвучене письмове мовлення, він вiдтворює тiльки 50% отриманого повiдомлення, додаючи при цьому до нього суттєві змiни. При сприйняттi усного мовлення, тобто власного викладу думки мовця, вiдтворюється 90% почутого. Зрозумiло, що оратор може зробити висновок: тiльки усне мовлення з його експресивнiстю i наближенням до режиму слухання може бути сприйнятною i припустимою формою викладу матерiалу.

Прийоми встановлення контакту. Якою б цікавою не була тема, увага авдиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати за допомогою ораторських прийомів:прийом запитання – відповіді, за допомогою яких створюється атмосфера невимушеного спілкування. Промовець ставить запитання і сам відповідає на них, активізуючи в такий спосіб увагу слухача та спрямовуючи хід його міркувань у потрібне русло; перехід від монологу до діалогу (полеміки) дає змогу залучити до процесу обговорення учасників, активізувати тим самим інтерес публіки, якій цікавіше спостерігати за суперечкою, ніж за монологом; прийом створення проблемної ситуації. Він зводиться до того, що обидві сторони долучаються до активного розгляду проблеми, вирішуючи певні завдання. Особливо це виявляється тоді, коли промовець начебто намагається розв’язувати проблему на очах у публіки. Тоді слухачі з нею погоджуються чи виражають незгоду, схвалюють чи сумніваються;прийом новизни інформації, гіпотез змушує авдиторію міркувати;посилання на власний досвід, що завжди цікаво слухачам;використання гумору, що дає змогу швидко завоювати авдиторію.

Страх перед авдиторією - явище досить поширене серед промовців. Він дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, мов під час першого освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним блокуванням будь-яких проявів волі. Ці ознаки - справжня напасть для доповідача. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх і доповідач зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів і, як наслідок, поспішає, ще більше плутається, що часом призводить до завчасного завершення виступу. Страх перед авдиторією відрізняється від емоційного напруження, що може виникати під час публічних виступів; останнє є навіть необхідним – не натягнутий лук не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений доповідач значно "небезпечніший" у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження.

Зв'язок з авдиторією. Подумки варто постійно спілкуватися з авдиторією. Доброзичливість, відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому непідробному інтересі. Доповідач випромінюватиме довіру, якщо сам віритиме в себе, не применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитись до слухачів та співдоповідачів, адже подібна поведінка викликає антипатію та неповагу. Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для утримання уваги авдиторії має зоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи питання типу: "Ви розумієте...", "Ви також помітили, що.,", "Як Ви знаєте..". Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

Щоб установити взаємодію з авдиторією, оратор повинен: • добре знати предмет розмови; • ураховувати потреби та настрої авдиторії; • говорити просто та жваво; • тримати зоровий контакт зі слухачами; • на ходу визначати реакцію слухачів і вносити зміни як у зміст, так і в методику викладення матеріалу; • намагатися бачити в кожному слухачеві співбесідника, товариша й не дивитися зверхньо на авдиторію; • залучати слухачів з перших хвилин до активного обговорення питань. Моделювання авдиторії означає, що промовець має добре знати слухачів, готуватися до зустрічі з ними, передбачати, де й коли можуть виникнути непорозуміння, а головне — впливати на слухачів за допомогою матеріалу й майстерності мовлення так, щоб прихильні слухачі дістали задоволення від вашої промови, байдужі стали зацікавленими, а агресивні — спокійними.

Пам'ятка ораторовіМова оратора має бути близькою до мови авдиторії. Інакше виникає відчуженість. Мова виступу має бути простою. Складність і наукоподібність мови не сприяє її розумінню і завоюванню авторитету лектора у слухачів. Потрібно уникати двозначності у вживанні слів і фраз. Інакше слухачі можуть не зрозуміти ваш жарт, і навпаки, розсміятися там, де цього робити не варто. Велика кількість слів-паразитів («ось», «так би мовити», «значить», «ну», «як би» тощо) часто з’являється тоді, коли лектор хвилюється. Емоційне напруження спотворює мову, що негативно діє на слухачів. Говоріть коротко. Ще стародавні ритори застерігали від довгих фраз, оскільки вони погано діють на слух авдиторії й на дихання оратора.

Висловлюйтеся точніше. Чим конкретніша мова, тим яскравіші зорові уявлення. Бажано в мові частіше застосовувати звертання. Такий прийом сприяє активізації мислення слухачів, оскільки вони безпосередньо залучаються до розв’язання висловлюваних проблем. Серед мовних засобів, що сприяють встановленню контакту, чільне місце посідають мовні етикетні формули. Виступ починається звертанням до слухачів вітальними словами, а закінчується найчастіше лаконічною фразою «Дякую за увагу». Вигляд людини, яка весь час стоїть нерухомо, стомлює авдиторію. Під час тривалого виступу досвідчений оратор змінює позу. Крок уперед акцентує увагу на сказаному, крок назад натякає на те, що слухачі в цей момент можуть трохи «відпочити». Але не варто під час виступу постійно пересуватися по сцені.

Отже, можна зробити наступні висновки: Спілкування в авдиторії — це взаємодія, в якій беруть активну участь рівноправні партнери — промовець та люди, котрі його слухають. Оратор є основним джерелом впливу на авдиторію. Ефективність спілкування значною мірою залежить від його моральних і соціально-психологічних та інтелектуальних характеристик. Орієнтованість, мотивація та цілеспрямованість — необхідні умови ефективного спілкування оратора з авдиторією. Ораторське мистецтво промовця — це насамперед мистецтво переконання, впливу на людей.

1. СПОСТЕРЕЖЕННЯ Розгляньте світлину й виконайте завдання. А. Охарактеризуйте вираз обличчя різних представників авдиторії. Б. Поміркуйте, за які якості Сергієві Притулі як телеведучому присуджено премію «Телетріумф» у 2016 р.

ЗАВДАННЯ 21. Прочитайте уривок із художнього твору й виконайте завдання. Г е р в а с і й. Та він і так не служить, його оставили за штатом — земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні. М а р т и н. Як?! С т е п а н. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловік оставили за штатом. М а р т и н. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведіть мене! (Ведуть). За штатом!.. (Кида бумаги в піч). Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає). Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду... (Підбіга до печі). Згоріли... Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче). П а л а ж к а. Годі, старий! Слава Богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить постаросвітськи... С т е п а н і М а р и с я (цілують його). Папінька, заспокойтеся! М а р т и н. Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!А. З якого твору цей уривок? Хто його автор? Б. Визначте, які ремарки (слова в дужках) повідомляють про жести, міміку й позу. З якою метою драматург використовує їх у творі?

Завдання 3. Ситуація. Уявіть, що ви виголошуєте промову перед аудиторією. Стежачи за реакцією слухачів, помічаєте, що через деякий час після початку вашого виступу їхня увага тимчасово згасає, вони втрачають інтерес до лекції - перешіптуються, крутяться на своїх місцях, не дивляться на вас, позіхають, «клюють носом». Запропонуйте різні варіанти відновлення контакту зі слухачами й активізації їхньої уваги. Запишіть ці варіанти. Завдання 4. Розгляньте схему «Квадранти часу», що має два основні поля: «важливе», «нагальне». На який із чотирьох зображених квадрантів ти витрачаєш найбільше часу? Чому? Поділіться своїми думками про ці квадранти часу (7-10 речень). «Квадранти часу»

ТРЕНУВАЛЬНІ ВПРАВИ 1. опрацювати матеріали підручника – параграфи 17-18 с. 56-59), 2. переглянути презентацію; 3. виконати вправу №4 с 60-61 (усно, прочитати текст, визначити в тексті мовні прийоми утримання уваги авдиторії; письмово: скласти план). Завдання 1. Побудуйте логічні визначення п'яти понять на вибір з наведеного списку: "мова" ("мовна діяльність"), "текст", "культура мови", "комунікабельність" ("товариськість"), "артистизм", "поет", "судова риторика", "наказ", "університетська лекція'*, "заїкання", "перекладач", 'Телеканал "Культура"", "консультація". Завдання 2. Самостійно виберіть тему і складіть до цієї теми бібліографію для: а) реферату, виступу на семінарі; б) ґрунтовного вивчення. Вправа 1. «Заборонені рухи"Усі учасники гри стають у круг. Ведучий стоїть у центрі і виконує рухи руками, головою, корпусом тіла, час від часу називаючи заборонені рухи: вгору, вправу/ліву сторону; вниз. Всі інші мають повторювати рухи ведучого, за винятком тих, які він оголошує.

Вправа 2. Позбавлення авдиторного шоку (сценічного страху) Вправа виконується систематично індивідуально (краще вдома перед дзеркалом). Заготовте для себе набір карток, на яких напишіть назви тварин, знайомих вам за зовнішністю (наприклад, вовка, зайця, лева, лисиці, бегемота, змії). Навмання вийміть одну з карток і програйте в позах і рухах роль тварини, відміченої на ній. Потім візьміть іншу картку. Добре, якщо ви дозволите собі бути абсолютно вільним в міміці і пантомімі, можливо, навіть трохи смішним. Вправа 3 "А я роблю це так"Мета гри - допомогти студентам розвивати свою "мову жестів". Хід гри. У центр круга виходять два студенти. Завдання першого - зобразити ряд дій якої-небудь діяльності (приготування борщу, прасування брюк і тощо). Другий, студент уважно спостерігає, потім повторює всі дії, прагнучи точно імітувати швидкість жестів, їх траєкторію, міміку, положення тіла. Решта учасників гри також уважно спостерігає і аналізує, наскільки вдається дублерові пластика імітації. Потім учасники гри міняються.

Вправа 4. "Телеграф пантомімою"Мета гри - привернути увагу студентів до невербальних засобів спілкування. Хід гри. Учасники гри діляться на дві команди, що шикуються шеренгою одна навпроти одної. Ведучий підходить до однієї з команд і шепоче кожному з її учасників який-небудь іменник. Останні по черзі зображають ці поняття за допомогою міміки і жестів. Завдання візаві - відгадати слово. Потім команди міняються ролями. Вправа 5 "Розмова крізь скло"Мета гри - допомогти у розвитку "мови жестів". Хід гри. Двоє з учасників гри намагаються лише за допомогою жестів домовитися про щось. Тема повідомляється одному з них і всім присутнім (другий студент цей час виходить з авдиторії). "Знавець теми" передає інформацію своєму товаришеві, стоячи перед уявним звуконепроникним склом. Сказати те, що він знає, потрібно, дуже потрібно, але... заважає скло. Проте передати доведеться.

Визначте власний рівень володіння авдиторією, відповівши "так" чи "ні" на питання тесту:1) Чи потребуєте ви детальної підготовки до виступу залежно від складу авдиторії, навіть якщо неодноразово виступали на цю тему?2) Чи відчуваєте спустошення і різке зниження працездатності після виступу?3) Чи хвилюєтеся перед виходом на трибуну настільки, що повин­ні заспокоювати себе?4) Чи завжди розпочинаєте виступ однаково?5) Ви приходите задовго до початку виступу?6) Чи потребуєте ви три-п'ять хвилин, щоб встановити первинний контакт з авдиторією?7) Чи прагнете виступати, чітко дотримуючись плану промови?8) Чи любите рухатися під час виступу?9) Чи відповідаєте на записки із запитаннями під час виступу, не групуючи їх?10) Чи дозволяєте собі жартувати під час промови?Ключ до тесту. Якщо ви відповіли однозначно "так" на всі запитання тесту, ви во­лодієте індивідуальним стилем виступів. Позитивні відповіді на запитання 1, 4, 5, 6, 7, 9 і негативні – на ін­ші свідчать про те, що ви належите до авторитарного типу ораторів; навпаки – до демократичного. Якщо ви відповіли "ні" на питання 2, 3, 5, це означає, що у вас сильний тил нервової системи. Відповіді "ні" на питання 1, 4, 6 і 10 свідчать про вашу емоційність. Якщо з'ясувалося, що ви належите до першого типу, не намагай­теся наслідувати манери другого — нічого не вийде! Ви повинні так опрацювати свою тему, щоб передбачити все, що стосується компози­ції, змісту і мови, скласти деталізований конспект, навіть якщо й не збираєтеся ним користуватися. Людині демократичного типу необхід­но, перед тим як вийти на трибуну, максимально контролювати свої поведінку, міміку, жестикуляцію, щоб зберегти оригінальну манеру спілкування з авдиторією.

ТЕСТИ1. Риторика — це наука про А ведення суперечок. Б закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, формування переконань. В способи переконання, ефективні форми впливу на авдиторію з урахуванням її особливостей. Г правильне написання слів. 2 До невербальних засобів спілкування НЕ належать. А жести Б погляд В слова, речення Г мова тіла Д міміка3 До рис сучасного мовця НЕ належить така риса, як. А чарівність Б доброзичливість В упередженість Г щирість Д артистизм 4 Постійні слова й вислови ввічливості, які заведено вживати під час спілкування з людьми, та правила поведінки при цьому — це. А мовленнєва подія. Б мовна ситуація. В мовленнєвий учинок. Г мовний етикет.5 Слухання, що передбачає сприйняття лекцій, новин по радіо, інструкцій з певних проблем з метою розуміння й запам’ятовування — це. А емпатійне слухання Б критичне слухання. В слухання заради задоволення Г удумливе слухання6 Укажіть риторичний прийом, що полягає в повторенні початкових слова або фраз. А епіфора Б порівняння В анафора Г епітет

7. Одним із перших пунктів налагодження зв’язку з будь-якою авдиторією єА перехід від монологу до діалогу Б запитання-відповідіВ зоровий контакт Г поза і міміка оратора 8 Мовленнєва поведінка — це. А конкретний мінімальний акт у спілкуванні. Б певні дії, спрямовані на адресата в ситуації спілкування. В навмисно створене висловлення, яке віддзеркалює моральну позицію мовця. Г сукупність мовленнєвих дій, манера спілкування людини. 9 Знаючи авдиторію, оратор може доцільно використовувати усі прийоми впливу на авдиторію, окрім: А використання риторичних фігур Б короткі відступи від теми. В використання іронії та сарказму, що завжди допомагає швидко завоювати авдиторію Г підвищення або зниження тону голосу10 «Зайвою» в класифікації стратегій мовленнєвої поведінки єА стратегія співпраці Б стратегія суперництва. В стратегія компромісу Г стратегія недомовок11 Докомунікативний етап містить усі перелічені складники, окрім: А вибір теми та визначення мети. Б аналіз мовлення оратора чи ораторки. В редагування й запам’ятовування підготовленого тексту. Г добір матеріалу Д аналіз авдиторії12 Що НЕ належить до основних ознак тексту?А інформативність Б зв’язність В завершеність. Г іронічність Ґ цілісність Д комунікативність

Питання для самоконтролю1. Яку роль має процес слухання в спілкуванні?2. Що таке слухання?3. Які види слухання ви знаєте?4. Назвіть цілі слухання.5. Що включає в себе алгоритм активного слухача?6. Які є типи слухачів?7. Що таке моделювання авдиторії?8. Назвіть закони моделювання авдиторії.9. Як налагоджується контакт з авдиторією?10. Чи слід реагувати оратору на якусь несподіванку, яка привернула увагу частини слухачів під час промови?11. У яких випадках у публічному мовленні застосовується пауза?12. Як повинен реагувати оратор, якщо йому заважає хтось із слухачів, висловлюючи незгоду зі сказаним?13. Які вимоги пред’являються до жестикуляції оратора?14. Як класифікуються запитання, які оратор може отримати від слухачів?15. Як слід відповідати на антагоністичні запитання слухачів?16. На пропозицію задавати питання слухачі не відгукнулися. Як слід поступити оратору?17. Що робити, якщо оратор не зрозумів запитання слухача, бо воно було дуже нечітко сформульоване?18. Як відреагувати оратору на запитання, що стосується детально розглянутого у промові матеріалу?

Домашнє завдання. 1. Перегляньте експрес-урок «Слова, що затримують увагу співрозмовника» й виконайте завдання. А. Прокоментуйте жести й міміку вчителя, якими він супроводжував пояснення. Б. Розкажіть про птахів, що живуть біля вашого дому чи коледжу, використавши слова й конструкції, про які йшлося в експрес-уроці. 2. Опрацювати матеріал підручника (параграфи 17-18 + презентація); 3. Виконати АБО вправу №5 с. 61-62 (прочитати, навчитися виразно читати вірш, розказати, якими відчуттями, емоціями й труднощами ділиться ліричний герой вірша, АБО вправу №7(1) с.62 (створити фотопрезентацію (8-10 слайдів) на одну з тем: 1. Головна вулиця мого села(міста). 2. Фауна моєї області. 3. Сім чудес моєї області.