2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

14грудня - день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Про матеріал
Мета: • навчальна – закріпити знання учнів про чорнобильську трагедію, ознайомити з біографіями пожежників, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, • розвивальна – розвивати почуття вдячності, вшанування подвигу, комунікативні здібності; • виховна – виховувати любов і повагу до своєї Батьківщини – України, почуття глибокої поваги до людей, які ціною власного життя та здоров’я захищали Україну від наслідків аварії на ЧАЕС, сприяти розвитку особистості, виховання згуртованого колективу групи.
Перегляд файлу

 

 

Вихователь :. Доброго дня, шановні друзі. Ми з вами зібралися сьогодні, щоб вшанувати тих, хто першим ринувся в бій з невидимим ворогом – радіацією, тих, кого  ми сьогодні згадуємо, як героїв, тих, хто ціною свого здоров’я, а іноді і життя, заступив нас з вами, нашу Україну, не допустив ще більшого лиха.  Пам'яті Володимира Правика, Віктора Кібенка, Миколи Тищенка, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Володимира Тищури, які першими вступили у двобій з аварією на ЧАЕС, присвячується

 

 

Лунає дзвін спочатку ледь чутно, а потім все сильніше і сильніше і несподівано замовкає.

Учениця:

 

Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

Вихователь:

26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

26 квітня!

Учень:

В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків.

Виродок – створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня!

Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю.

І виростають покоління

Котрі не чули тиші

Що зберегли ми, що надбали

Що дітям в спадок передать?

Тепер тут зона, а була земля,

Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

1-й ведучий:

 

 

 

Вихователь: Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що знаходиться за 130 кілометрів від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, яка почала будуватися на території біля красуні річки Прип’яті. Невдовзі біля атомної виникло ціле місто енергетиків – Прип’ять,  в якому середній вік жителів у 1986 році становив 26 років. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка. Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

 

В 1986 на Чорнобильській атомній електростанції працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п'ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі. Це мала бути гордість Радянського Союзу, але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.

Другий ведучий. 26 квітня 1986 року. Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. Гірка, як полин, слава.

Вихователь: Горем і болем увійшов  в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на „до" і „після". Безлюдні вулиці Прип'яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій двадцятирічної давнини.

 

 

Усі виходять. Звуки дзвону, який поволі стихає. На сцену виходять ведучі та учні які читають вірші

Учень:

Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І пливе над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хотині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом - не війна.

Учениця:

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв

І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Учень:

А трагедія кожну мить наростала,

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

 І, немов з Хіросіми, з безодні повстала,

Перед людством відкривши свою таїну.

Вихователь:

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.

(Виконується пісня «Два кольори»)

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

 

 «З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь».

5-й ведучий:

Зойкнула Земля чаіним криком

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

- Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий, хто ж коли не ти?

 

Вихователь: Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники. Він ще встиг простогнати: „...Там.. Валера..." і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам'яттю... Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

Учень:  23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

Вихователь: За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Кибенка. Уже була прокладена магістральна лінія, яка вела на дах. А вогонь все лютував, не вщухав. Необхідно було вияснити всю ситуацію. В розвідку пішли лейтенанти Правик і Кібенок.

 

Вихователь:  А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячили маленькі фігури, в полум'ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в'їдався у шкіру.

Учениця:

Жорстока ноче, о, яка ти довга!

В тобі, як крик і мука, вість одна...

Ті, що пішли в огонь, ввійшли у стогін,

У душу, болем зчорнену до дна.

І, може, стали ми від болю ближчі,

Четвертий блок заповнив думи вщерть...

Як відродить землі ясне обличчя,

Коли нічим не зупинити смерть?

Вихователь: Героями, як відомо, не народжуються. Ними стають. Деякі пожежники на дах енергоблоку, незважаючи на смертельну радіацію, виходили повторно. Всі вони знали, що борються з вогнем в умовах небезпеки, яку вивертає атомний реактор, але ніхто поста не залишив і продовжував бій.

На п’яту годину ранку пожежу, за допомогою прибулих пожежників з багатьох інших частин, було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті відірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

Їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

Відвага... Для пожежного це невід’ємна професійна риси, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичну роботу.

Учень: Живі і мертві... всі відважні

Вітчизни-матері сини.

Людське життя, мов цвіт черешні,

 Осипалось... не з їх вини! 

Нам горе люте миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь.

1 не забути, доки світ і люди,

Синів землі, що відвели вогонь.

А думка людська пам'ятатиме вас.

А пам'ять людська повертатиме вас.

Безумство хоробрих — де вічність і мить,

Де згасли для вас і життя, і блакить.

Де зір ваш затьмарить скорбота земна.

Де нам, як набат, імена, імена...

 

 

Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

Учениця: Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненного болю

І тривога палюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою тайну.

Як спинити її – гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на все.

Вихователь: Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: «Тримайтесь ближче до життя, хлопці».

Учениця:

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишались іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу

 

Вихователь:   Їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

Перший ведучий: Відвага... Для пожежного це невід’ємна професійна риси, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичну роботу.

Другий ведучий:   О, ні! Це був смертельний герць, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Учень:  Живі і мертві... всі відважні

Вітчизни-матері сини.

Людське життя, мов цвіт черешні,

 Осипалось... не з їх вини! 

Нам горе люте миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь.

1 не забути, доки світ і люди,

Синів землі, що відвели вогонь.

А думка людська пам'ятатиме вас.

А пам'ять людська повертатиме вас.

Безумство хоробрих — де вічність і мить,

Де згасли для вас і життя, і блакить.

Де зір ваш затьмарить скорбота земна.

Де нам, як набат, імена, імена...

 

Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”

Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.

Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!

В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?

 

Це крізь ваші серця йде жорстока передова

Де незвично чатують порожні очиці смерті.

Скільки крапельок крові волає у мікроскоп

Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити

І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,

Слово не постигне пристрочує лейкоцити.

Вихователь: Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.

Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.

.Учениця:

.. йдуть колони, колони, колони...

Розминаються повні – порожні,

Незбагненна процесів болю,

У автобусах тих подорожні

Ідуть наче із долі в недолю

На вокзали, в лікарні, у безвість

Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?

Розтривожено вуликів безліч

Невидимого стишені свідки.

Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.

Вихователь: . Поповнився список тих, хто після пожежників і робітників АЕС заступив на вахту в боротьбі з невидимою диявольською силою. Ліквідатори — люди, що за обов'язком служби взяли участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. Це люди різних національностей, професій, різного віку. Біда їх об'єднала, і де б вони не народилися, у яких краях не мешкали — у їхньому життєвому паспорті значиться прописка «Чорнобилець».

Вихователь: На атомну станцію в перші ж дні прибули унікальні машини, маніпулятори, які мали замінити роботу людей в екстремальній обстановці. Але яка б «розумна» техніка там не працювала, всім ясно, що людину, її мужність, самопожертву і героїзм у цій ситуації ніхто і ніколи не замінить.

Під посиленим натиском радіації відважно діяли і померли в Москві від опіків і опромінення: досвідчений інженер Олександр Акімов, оператор Анатолій Кургуз, Олександр Лелеченко. Вони до кінця виконали свій обов’язок.

Рахунок буде — 904.

Всіх поіменно — у незабуття...

І буде суд, який поверне віру,

Та не поверне молоді життя...

 

Луна Чорнобиля з часом не стихає. Ще сотні років буде тягтися чорнобильський слід крізь життя як нині живучих, так ще і ненароджених людей, доля яких тепер пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС, вони втрачають здоров'я, ламаються тисячі доль. Могутність і безсилля людини продемонстрував Чорнобиль. І застеріг, не упивайся своєю могутністю, людино, не жартуй із ним. Тому що ти причина, але ти і наслідок.

 

А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

 

Учениця: Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

Вихователь: На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками

Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям.

(Дзвонять дзвони).

На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками довічно викарбувані імена:

 Володимира Правика;

 Миколи Ващука;

 Василя Ігнатенка;

 Віктора Кибенюка;

 Миколи Титенка;

 Володимира Тищури — перших, хто собою закрив вогонь.

Вшануймо загиблих хвилиною мовчання. Прошу всіх встати.

Хвилина мовчання «Аве Марія»

(Виходить Дівчина із свічкою в руках)

Пречиста Діво, збережи цей світ,

А в ньому нашу рідну Україну.

Сади і гори, ріки і моря,

І пташину, і звірину, й людину.

Усім хто є, усім, хто буде,

Даруй здоров’я, чистоту і вроду.

Щоб їх ім’я, а в імені – любов

Передавалися від роду і до роду.

(Під час молитви учасники запалюють свічки)

Пам'ять, пам'ять. Це єдине, що ми  можемо віддати героям, які за покликом рідної землі вступили у палаючий реактор на захист рідного народу. Ці люди, не шкодуючи сил і життя , виконали присягу на  вірність України. Вічна слава героям ..!  Вічна слава…..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Пов’язані теми
Позашкільна освіта, Виховна робота
Інкл
Додано
11 січня
Переглядів
84
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку