Дидактичний матеріал для уроків мистецтва "Ліплення"

Матеріали  до уроку образотворчого мистецтва

Зібрала вч. поч. класів школи № 10 м. Черкас

 Бейбудова О. І.

Тема. Подарунок із глини.

Порівняльний аналіз розмірів і пропорцій, форм та їх складових частин. Конструктивний спосіб. Декоративна форма та її оздоблення.

Ліплення подарунків із глини або пластиліну.

Мета.Провести порівняльний аналіз розмірів і пропорцій форм та їх складових частин; актуалізувати та закріпити знання і вміння конструктивного способу ліплення.

Матеріали: глина або пластилін, стека, для другого уроку — гуаш, невеликі круглі пензлі.

І. Бесіда.

- Діти, чи любите ви свята? А які саме?

-Незабаром  Новий  рік. До цього свята ми звикли дарувати рідним і друзям подарунки. А найкращі подарунки – це подарунки, виготовлені власними руками.

ІІ. Перевірка дом. завдання.

- Вдома ви підготували групами завдання.

1 група розповідає про гончарів із села Опішного, що на Полтавщині.

Не можна уявити нашу Україну без пишного куща калини, без барвистої вишиванки чи щирої пісні. Годі уявити її і без керамічного дива - мальованого глечика, макітри, куманця, горщика. А ще - глиняного дитячого свищика, що голосно сюрчить чи витьохкує по-солов'їному.

Здавна наші дідусі й бабусі займалися гончарським ремеслом, передаючи секрети майстерності своїм дітям і онукам. Так створювались цілі династії талановитих гончарів, як от у селищі Опішному на Полтавщині. Це прадавнє посілля на річці Ворсклі славиться мальовничою природою, багатою історією та найголовніше - талановити­ми майстрами. Тож і називають Опішне столицею українського гончарства.

 Найдорожчим скарбом, який переда­вали гончарі у спадок своїм дітям, вважався гончарний круг. У досвідченого майстра він не просто крутився під час гончарювання, вивершуючи з грудки мокрої глини дзвінкого глечика чи горня. Круг співав, бо, крім тяжкої праці та вміння, гончар вкладав у кожен виріб часточку своєї душі. Виготовленого куманця, горщика чи свищика просушували, покривали спеціальним розчином - поливою, знов просушували й лише тоді випалювали у гончарській печі горнові. Після цього виріб ставав міцний і довго слугував людям на добро.

Гончарювання - нелегка справа. Але майже всі дівчатка й хлопчики з Опішного прагнуть опанувати це прадавнє чудове ремесло. Адже вони нащадки справжніх гончарів і дуже шанують традиції рідного краю. Ось погляньте, які дива вже вміюті. ліпити з глини маленькі опішняни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 група розповідає про Музей Івана Гончара.

В одному з наймальовничіших ку­точків Києва, на крутій горі, що вдивляється у синє плесо Дніпра, у старовинному будинку розташував­ся незвичайний музей. Чому незвичайний? А тому, що всі його неоціненні скарби зібрав, зберіг і передав нам у спадок один-однісінький чоловік — Іван Макарович Гончар. Він був художником і глибоко розумівся на народному ми­стецтві. Тож вирішив мандрувати по Україні і збирати ті чудові й потрібні речі, що віками служили нашим прапрадідусям і прабабусям. І хай би куди приїхав він: на Поділля чи Буковину, Слобожанщину чи Га­личину, Покуття чи Полісся — добрі люди радо зустрічали його і робили дарунки для майбутнього музею: старовинні ікони з поруйнованих храмів, прадавні вишиті рушники, одяг, напрочуд гарні вироби з дере­ва, давні музичні інструменти, що в умілих руках весело сміялись чи журливо зітхали. Все це годі й пе­релічити...

І кияни, й гості Києва відвідують Музей Івана Гончара. А декотрі, підтримуючи добру традицію, і нині поповнюють колекцію. Однією з окрас музею є вироби з гли­ни. Важко навіть сказати, скільки тисяч літ існує на землі це чарівне ремесло. З глини людина споруджу­вала собі хату. З глини ставила хлівця для худоби. У хаті ліпила глиняну піч та лежанку. І посуд геть

чисто був із глини: горщики, миски, макітри, тарілі, кухлі, куманці. І навіть дитячі іграшки, зокрема різні брязкальця, свищики, дзвіночки... Робили ці скарби майстри-гончарі. їх вважали за особливих людей, чак­лунів. І справді, щоб виготовити із звичайнісінької глини гарну й ко­рисну річ, потрібне було неабияке вміння. Єдиним знаряддям у майст­ра був простенький гончарний круг. Майстер сідав за нього, штовхав но­гою його нижню частину, так званий спідняк, круг обертався — і тут уже все залежало від умілих рук. Гон­чарний виріб ріс просто на очах. Далі його треба було висушити, а вже потім випалити у спеціальній жаркій печі — горні. Ще донедавна на велелюдних ярмар­ках гончарі утворювали довжелезні ряди зі своїми виробами. Продаючи їх, вони запрошували покупців, жар­тома приказуючи: «Води не лий, дрюком не бий — то цьому горнят­кові й віку не буде». В кожній оселі збе­рігається такий старовинний гле­чик чи миска. Це найцінніший скарб, бо він зігрітий руками наших предків, пам'ять про яких треба передавати з покоління в покоління.

 

 

3 група розповідає про історію виникнення ляльки

Усім відомо, що ляльки - улюблені дитячі іграшки. Здебільшого ними бавляться дівчатка. Проте й у  хлоп­чаків є свої ляльки-рицарі, космо­навти, пожежники, роботи... Вони, як правило, виготовлені на фабриках. Тим часом ляльками бавились і в дав­нину, коли ще фабрик не було. Робили їх для своїх онуків бабусі й дідусі. Якщо бракувало часу вирізати ляльку з деревинки чи пошити, то на­швидку вкутували хустиною чи шматочком тканини качан кукуруд­зи або патичок, перев'язували жму­тик соломи - й забавлянка готова. А вже по тому діти самі дофантазовували. Прикрасить дівчинка таку от простеньку ляльку стрічечкою - і ви­ходить у неї царівна. А хлопчик при­чепить шаблю з трісочки — ось тобі й мужній воїн.

У минулому не було ні книжок, ні радіо, ні телевізорів. Тож саме лялька вводила малят у чарівний світ казки. А ще вона допомагала їм готуватися до дорослого життя. Адже коли дівчинка бавилась лялькою, вона її чепурила, годувала, співала колискових. Тобто вчилася в майбутньому стати гарною матусею. А хлопчик, граючись своїм Телесиком чи Котигорошком, уявляв себе сміливим, спритним, захисником усіх знедолених.

Лялька була не лише іграшкою. Без неї не обходилось майже жодне свя­то. За допомогою ляльок розігрува­лись різдвяні вистави, відзначалися зустріч весни, завершення жнив. Майстерно, з любов'ю зроблена ляль­ка була гарним подарунком. Вона дбайливо зберігалася, передавалась із покоління в покоління. Сьогодні можна вибрати в крам­ниці іграшку на будь-який смак. Та спробуйте, друзі, виготовити ляльку власноручно. Пофантазуйте, попро­сіть допомоги у старших. А коли ва­ша іграшка буде готова, вона, певно, стане для вас найкращою. Бо ви щи­ро доклали неабияких зусиль, щоб злагодити її, і такої ляльки немає більше ні в кого на світі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бесіда про глину.

— Діти, сьогодні ми будемо гостями у цій світлиці. Проходьте, сідайте, будь ласка, зручніше.

Послухайте загадку і відгадайте, хто ж господар цієї світлиці.

Глина в кого ожива?

Творить з неї хто дива?

В кого посуд, ніби жар?

Ну, звичайно ж, це — ... (гончар).

•                                Так, ми в гостях у гончаря,
•                                А хто такий гончар? Так, гончар — це майстер, який виготовляє вироби із глини.
•                                А які вироби виготовляє гончар? (Він виготовляє по­суд, іграшки, скульптури із зображенням людей, тварин, птахів, декоративні вази, прикраси).

Треба було викопати глину, і не абияку, а найкращу. Вона зберігається кілька років. Потім глину ретельно пе­ретирають, пересіюють, щоб не було у ній жодного камінця, шматочків, коріння. Потім її розмішують.

•                                Чим розмішували глину? (Водою)
•                                На чому гончар робить свої вироби? (На гончарному крузі)
•                                Діти, я розкажу вам казочку про маленький шмато­чок глини, а ви послухайте.

Жив собі гончар. Узяв він маленький шматочок темно-сірої глини. Поплескав його, подавив пальцями та й став м'яти руками.

Легенько розкрутив гончарний круг, змочив середину його  водою  і  коротким  махом вліпив у центр круга наш шма­точок  глини.   Постукав  по ньому кулаком. Потім погнав круг і потягнув глину вгору.

Круг все швидше і швид­ше, а на ньому вслід за руками майстра витягувався горщик. Круг вертівся, а гончар роздивляв­ся  горщик  —  чи  гарний  він,  чи рівний? Потім круг пішов все тихіше і, нарешті, зупинився. (Вчитель читає вірш  Т.  Коломієць Гончарний круг»). Старається гончарний круг,

 І глина тягнеться до рук,

 Стає вона горнятком —

 Малятком-товстенятком.

 Гончар горня оте зніма —

 І глина в руки йде сама,

 І знов же — тим порядком,

 Кружля, щоб стать горнятком.

•                               Діти, а скажіть мені, чи готові вже ці вироби до ви­
  користання? (Ні)

•                               А що потім з ними роблять? (Просушують)

Так, три доби вони стоять на стелажах. Волога з них ви­паровується, вироби світлішають.

•                               Що роблять з ними далі? (Обпалюють у печах)

•                               Для чого це роблять? (Щоб вироби були міцними,
  стійкими)

Для того, щоб заповнити печі, треба зробити дужа ба­гато виробів. Бо піч у майстерні величезна.

•                               А що роблять для того, щоб ці вироби були такими
  гарними, привабливими, як на цьому столі? (їх розпи­
  сують)

•                               А хто їх розписує? (Художники)

Так, після випалювання вироби потрапляють до рук художників. Оздоблюючи їх, художники дарують людям радість.

— Яких народних  художників України  ви  знаєте?!
(Марія та Федір Приймаченки, Надія Білокінь,  Тетяна
Пата)

— Колись давно, коли ще ваші бабусі були маленькі, І
славилися вироби, розписані руками талановитих малювальниць — Мотрі Назарчук, Зінаїди Линник, Марії Кришталь.

— Які елементи використовували художники у
своїх розписах?

(Діти називають).

— Як іще називаються вироби із глини? (Ке-
рамикою)

— З давніх часів в Україні славиться кераміка. У
різних куточках України свої традиції розпису
кераміки. І від назв населених пунктів, де жили  знамениті  майстри,   пішли  назви видів кераміки. Деякі з них ми знаємо. Давайте    пригадаємо   їх.    (Косівська, Київська, Опішнянська)

— Після розпису вироби поливали глазуррю, щоб блищали, знову ставили у печі і випалювали. Ось так маленький шматочок глини сірого кольору перетворюється на красивий горщик, вазу, дива­куватого звіра. Вчитель повторює з дітьми  вірш «Горнятка-двійнятка» (можна використати, як фізкультхвилинку)

 

Вчитель.  Звідки ви взялися,

                   Горнятка-двійнятка?

Діти.        З гончарного круга

                 Зійшли ми спочатку.

                 А потім нам пензель

                 Боки розписав

                 І жар у печі

                  Своїм духом обдав.

                 А хто ж вас, горнятка,

                 Із глини ліпив?

                 Дівчатка-близнятка

                 З сім'ї гончарів.

— Що і казати, нелегка це справа. Дуже багато потре­бує вона терпіння і вміння.

Діти, а давайте пригадаємо, які ми знаємо прислів'я про працю  гончаря.

ПРИСЛІВ’Я

•                                    Гончаря глина годує.
         •Людину праця годує.
•                                    Без праці не проживеш.

•Хто працює, той і урожай збирає.

Глина для гончаря, що пісня для солов'я.

Гончар без круга, що рослина без цвіту.

Глини накопав, а вже хоче горщик робити.
 

— А зараз ми з вами пограємо у гру «Василю, вгадай,
яка праця у нас» (з музичним супроводом).

Ой, Василю, товаришу,

 Ну ж бо глянь ти на нас.

Чи вгадаєш, товаришу,

Яка праця у нас?

           А як не вгадаєш,

           Будемо сміятись,

           Будем з тебе, товаришу,

           Три дні реготатись.

(Хлопчик, що виконує роль Василя, вихо­дить у другу кімнату. Усі інші діти домов­ляються між собою, яку роботу вони бу­дуть виконувати перед Василем (на­приклад, шити, колоти дрова, грати на скрипці і т. д.)Василь мусить відгадати, яку роботу виконують діти. Якщо , не вгадає, діти сміються з ньо­го, і він мусить знову іти за  двері.

Якщо вгадає, діти кричать ¹ «Правильно!» і тікають, а Ва­силь ловить їх. Піймана дитина буде Василем.

Після  гри  діти  сідають  на місця. Перед ними на столі стоїть керамічний посуд).

— Діти, як можна одним словом наз­вати ці предмети? (Посуд) Таким посудом користувалися дуже давно.

— Подивіться на картинку і скажіть мені, з якої казки
ці герої?

Так, це герої казки «Лисичка та Журавель».

•                                Із чого Лисичка пригощала Журавля? (З тарілочки)
•                                Чому Журавель не міг ухопити каші? (Бо тарілка
  мілка, а у Журавля гострий та довгий дзьоб)
•                                Хто покаже тарілочку?

(Дитина показує і розповідає, з чого зроблена, де викорис­товували).

•                                З чого пригощав Журавель Лисичку? (З глечика)
•                                Чому Лисичка не могла дістати страви? (Бо у глечи­ка вузька шийка)
•                                Діти, тут на столі є глечик. Хто покаже його і роз-­
  повість, де його можна використати?

(Дитина розповідає, вихователь підсумовує).

— Так, глечик — це глиняний посуд, у якому зберігали
молоко, сметану, компот.

А зараз послухайте загадку і відгадайте, про який посуд вона.

У землі родився,

На кружалі вертівся,

На вогні пікся,

На базарі бував,

Людей годував;

Як упав, то й пропав,

Ніхто не поховав. (Горщик)

-Так, це горщик. А який він, хто мені покаже? (Дитина показує горщик і розповідає про нього. Вчитель підсумовує).

 

 

 

 

 

— Горщик — це глиняний посуд, у якому господиня варила їжу — борщ, кашу. Горщик накривали покришкою і ставили у гарячу піч. (Дитина розповідає вірш К. Вишинської «Рецепт»).

Узяла Настуся горщик,

 Щоб зварити в ньому бор­щик.

До бабусі підбігає, 

Для борщу рецепт питає.

А бабуся аж присіла:

•                                                   Ти ж недавно борщик їла!
       Ще й казала — дуже смачно.
       Тож рецепт тобі цей нащо?
•                                                   То варила ти, бабусю,
        А тепер і я навчуся,

І мені потрібно знати, 

Як цю страву готувати.

Посміхнулася бабуся

 І погладила Настусю:

—Що ж, ходімо, буду вчити
       Український борщ варити.

—А хто мені розкаже ось про цей посуд? (Показує куманець).

—Куманець   —  традиційний  ук­раїнський святковий посуд для напоїв у вигляді великого бублика з носиком і ручкою на основі-підставці.

—Діти, а ви б хотіли сьогодні побу­ти  гончарами і художниками?  Тож давайте  від­криємо майстерню народних умільців.

Ліплення  посуду з глини або пластиліну й розписування  гуашевими фарбами на наступному уроці.

—А щоб швидко працювали наші пальчики,  давайте  зробимо  з  ними вправи.

Пальчикова гра.

—Пальчик-хлопчик, де ти був?( Ворушать великим пальцем).

— З першим братом в ліс ходив.(По черзі загинають пальці).

З другим борщик я варив.

З третім кашу доїдав.

А з четвертим я співав.

- Перед тим, як зліпити і прикрасити  прикрасити посуд, ху­дожники задумували орнамент.  Поду­майте, якими елементами ви хотіли б розмалювати  свій виріб? (Запитати 2-3 учнів).

Візьміть пензлики і покажіть, як ви будете їх тримати.(Лунає тиха музика, а наші художники починають працювати).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Півник

 

 

 

 

 

Коник

 

 

 

Дівчина

 

 

 

 

Дослідницька робота

Російські народні іграшки

Глиняні іграшки

 

 

 

Димківська іграшка-коник

(сучасне місто Кіров)

 

 

Димківська іграшка- олень, гусак і баран

Ці вироби дивують нас формами, особливими пропорціями,  незвичайними узорами. Вони всім подобаються – живі, святкові, пишні по ліпному оформленню. Перші записи про димківську іграшку знайдені в 1811році. На ярмарку продавали розписані глиняні ляльки із золотистими узорами, різноманітні свистунці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ці корівки зробили філімонівські майстри – із села Філімоново Тульської області. Шиї в них довгі, а роги великі.

 

 

 

 

 

 

 

 

А це - загорська мотрійка – дерев’яна лялечка. В великій ляльці заховано багато менших – справжня сімейка мотрійок!

 

 

 

Способи й прийоми ліплення

Для створення форм, які складаються із кількох частин (фігура людини і тварини) можна користуватись кількома способами:

- конструктивним – предмет створюється із окремих частин;

- пластичним – ліплення із цілого шматочка глини або пластиліну;

- комбінованим – об’єднаним ліпленням із окремих частин і цілого шматка.

  Дрібні деталі ліплять шляхом  витягування, прищипування глини (пластиліну) до загального виробу. Для того, щоб виріб був міцним і частини не розпалися, потрібно дуже добре їх  прикріпити: міцно притиснути одну форму до іншої й замазати місце скріплення або зробити заглиблення, в яке вставити  прикріплені деталі.

 

    Ліплення предмета із окремих частин (конструктивний спосіб) – найбільш простий спосіб: предмет складають із частин, виліплених попередньо. Зазвичай роботу починають з основної, найбільш великої частини. Наприклад, при ліпленні якоїсь тварини спочатку ліплять тулуб, потім голову, порівнюють частини за величиною і з’єднують, далі приступають до ліплення кінцівок. Дрібні деталі ліплять в останню чергу.

 

 

 

 

 

Конструктивний спосіб ліплення

 

 

 

 Ліплення предмета із цільного шматка (пластичний спосіб) – більш складний прийом. Він потребує точність рухів, чітке уявлення про форму  і пропорції предмета. Тому, перед тим, як розпочати ліплення, потрібно намалювати предмет і по малюнку уточнити форму, пропорції і пластику переходу однієї частини до іншої. Потім шматку глини (пластиліну надається певна початкова форма. Наприклад, для груші – це куля, для гусака – еліпс( яйцевидна форма), для білки – товста «ковбаска»,  зігнута в дугу. Помітивши основну форму тварини, переходять до витягування таких частин, як шия, голова, хвіст. Весь час потрібно перевіряти й уточнювати правильність пропорцій. Потім можна відпрацювати більш дрібні частини й деталі.

 

 

 

 

Пластичний спосіб ліплення

 

Комбінований спосіб вміщує в собі обидва вищесказані способи.

Із цілого шматка ліплять ті частини, які складають основну масу предмета. Наприклад, тулуб і товсті ноги ведмедя, тулуб, голову і хвіст лисиці. Голову ведмедя і ноги лисиці зручніше виліпити окремо.

  У процесі ліплення таких деталей, як витягнута частина голови звіря, ніс, дзьоб, хвіст, елементи одягу, можуть бути використані прийоми  витягування і прищипування глини (пластиліну) , коли із загальної маси глини пальцями захоплюють невеличку її частину й витягують до необхідного розміру. Для ліплення крил і пір’я птахів, луски риби, хутра тварин добре підходить прийом рел’ єфного ліплення: невеликі шматки глини (пластиліну) накладають на основну форму, а пальцями і стекою надають їй потрібної форми.

 

Рель’єфний спосіб ліплення

 

 

 

 

 

 

Ліплення ( прийом вибирання глини)

 

 

 

 

 

 

Ліплення – прийом накладання форми на основу

 

Методика роботи

Ліплення пташки

   Мета: вчити ліпити пташку з двох кульок й встановлювати її на підставці у вигляді стовпика. Способом витягування глини (пластиліну, солоного тіста) від загальної форми виліпити дзьоб, хвіст, крила. Закріплювати вміння користуватися стеками під час нанесення деталей й прикрас.

   Матеріали й обладнання. Глина,(пластилін, солоне тісто), стеки, дошки.

   Попереднє завдання. Спостерігати за птахами на вулиці, принести народні іграшки – свистунці, розглянути її, проаналізувати форму і елементи оздоблення.

1.                                                Згадати з дітьми, яких птахів вони бачили.
2.                                                Розглянути зразок (свистунець або дерев’яна пташечка), полюбуватися орнаментом на крилах, оздобленням пташки.
3.                                                Запропонувати подумати, як виліпити пташку.
4.                                                Скачати  2 кульки яйцевидної форми: одну більшу (для тулуба), другу – меншу (для голови). Третю невелику кульку приплюснути для підставки.
5.                                                Міцно прикріпити деталі, витягни або приліпи дзьоб, хвостик, надай пташці потрібну форму.
6.                                                Прикрась пташку узором.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Робота з глиною (пластиліном)

Пригадай назви інструментів, які використовують для роботи

з пластиліном.

Що необхідно мати для роботи з глиною?

Чим можна оздобити глиняні фігурки?

Глиняна народна іграшка

Глиняну іграшку в Україні виготовляли майже скрізь, де була глина і люди займались гончарством.

Поступово в окремих місцях виникли центри народної глиняної іграшки, наприклад у селі Опішня на Полтавщині. У Києві є музей української іграшки. Там багато глиняних витворів народних майстрів.

Найбільш типові глиняні іграшки - це півники, котики, пташки, олені, баранці, їх форма, здебільшого, спрощена, ц орнамент яскравий, різнобарвний.

Багато глиняних іграшок є свищиками. Іграшку роблять усередині порожньою, а свисток маскують у якійсь деталі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянь уважно малюнки народної іграшки.

•                            Які з них мають плавну, спрощену форму?
•                            Які   іграшки   зручно   ліпити   пластичним   способом,
  конструктивним?

Продовж приказку: «Ніхто майстром не народжується..»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стрічковий спосіб ліплення

У 1 класі ти пробував ліпити декоративний посуд із пластилінових качалочок чи стрічок. І, мабуть, пам'ятаєш, що у процесі роботи їх укладають кільцями одна на одну. Після завершення роботи поверхню виліпленого посуду розгладжують або оздоблюють різними способами,

•                            Користуючись малюнками, опиши послідовність виготовлення
  посуду стрічковим способом.
•                            Яку природну форму (рослину, тварину, птаха) нагадує тобі
  виліплений посуд?

Практична робота. Ліплення посуду стрічковим способом

Пластикову або металеву банку щільно обліпи тоненькими кольоровими качалочками. Використай пластилін 2-3 кольорів, які гарно поєднуються між собою.

Верхні краї вази оформи так, щоб їх не було видно з-під пластиліну.

Оздоб вазу за власним бажанням ліпленими елементами, насінням, плодами, іншим природним матеріалом.

 

 

Ліплення способом вибирання із цілої форми

Ліплення таким способом нагадує роботу скульптора. який від цілого шматка мармуру чи іншого матеріалу відсікає зайве, отримуючи готову форму.

Працюючи способом вибирання із цілої форми,спочатку закріплюють цілий кусок глини чи пластиліну на підставці або підкладній дошці. Ліплять загальну форму посуду чи іншого предмета. Уточнюють форму і лише після цього вибирають зайву глину чи пластилін із середини форми. Після цього ліплять і прикріплюють дрібні деталі, оздоблюють виріб.

 

 

 

 

Практична робота. Ліплення способом вибирання із цілої форми

Розглянь уважно малюнки. Порівняй форму різних видів посуду - глечиків, чашок, ваз.

 

 

Придумай   посуд  якоїсь  іншої   форми   і   виліпи   його способом вибирання з цілої форми.  Послідовність ліплення така:

1. Закріпи цілий кусок глини або пластиліну на підставці чи
   підкладній дошці.
2. Виліпи загальну форму предмета.
3. Уточни форму, оглядаючи її з усіх боків. Під час роботи
   повертай підставку чи підкладну дощечку.
4. За   допомогою   стеки   обережно, щоб   не   пошкодити
   форму предмета, вибери глину чи пластилін із середини
   виробу.
5. Виліпи і прикріпи дрібні деталі. Згладь місце з'єднання
   дрібних деталей з основною формою.
6. Оздоб виріб стекою, качалочками чи фарбами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 Послідовне ліплення фігури кобзаря конструктивним способом:

а) поділіть пластилін на п'ять частин;

б) перший шматок використайте для ліплення тулуба; нижню части­
ну розріжте стекою і виліпіть ноги;

в) з другого шматка зліпіть голову та з'єднайте її з тулубом;

г) із третього шматка виліпіть кобзу;

т) четверту частинку використайте як підставку для фігури кобзаря;

д) п'ятий шматок поділіть на дві рівні частинки і виліпіть руки;
є) окремо зліпіть чуб, вуса та приєднайте їх до голови;

є) стекою зробіть очі, пальці рук і струни.

5. Підсумок уроку.

Перегляд і демонстрування дитячих робіт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Невідомий художник. «Козак Мамай»

 

 

Невідомий художник. «Козак Мамай»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

• Творчість * Дрібна моторика
• Художній смак • Акуратність

СЕКРЕТИ СТАРОГО ГОНЧАРЯ

 

оча літо вже попрощалося з нами, дні стояли ще теплі й погожі. Хлопчик-Джмелик, розбуджений вранішнім
сонячним промінцем, піднявся з ліжечка й солодко потягнувся. Щось підказувало йому: день буде незвичай­
ним. Він вийшов на подвір'я, розкрив свої крильця й злетів у небо. Досхочу покружлявши над деревами та  квітами,
налаштувався летіти додому. Аж раптом здійнявся вітер. Потужний вихор підхопив бідолашного Джмелиика,

закрутив і поніс геть... 
Отямився він на незнайомому подвір'ї. Озирнувшись навкруги, зрозумів, ідо сидить на плетеному тині. Біля тину
росла пишна калина з червоними соковитими ягодами. А неподалік на горбочку красувалася чепурненька біла
хатинка та стояв великий віз із глиняним посудом. "Хто ж тут живе?" — прошепотів Джмелик. Він зліз із тину й
неквапливо підійшов до хатини. її двері були прочинені, але хлопчик, не забуваючи про ввічливість. Постукав і,
почувши відповідь, зайшов усередину. Там він побачив сивого дідуся, який сидів на довгій лаві  і крутив дерев'яний
круг, тримаючи щось на ньому руками.

•     Доброго дня у вашій хаті! Я — Джмелик, кореспондент журналу "Джміль", — відрекомендувався маленький мандрівник.
•     Добридень! А я —майстер гончарної справи, — привітно мовив дідусь.
•     Та невже ви справжній гончар? От так пощастило! — радісно сплеснув у долоньки Джмелик і підійшов  ближче
  до старого. —Дідусю, розкажіть, будь ласка, про свою дивовижну працю, а я потім усе переповім малятам.
•     Гаразд, із дітками я охоче поділюся своїми секретами. Сідай, слухай.

Джмелик сів на лаву під дерев'яною полицею з керамічним посудом і приготувався уважно слухати.

•     Гончар — дуже давня й шанована професія. Раніше в кожному селі був свій гончар. — почав розповідати
  дідусь.— Ти, мабуть, знаєш, що основним матеріалом у роботі гончаря є глина. Я, власне, знаходжу її в землі. Але
  щоб глина стала придатною для ліплення, з нею ще довго треба попрацювати. Спочатку я залишав п—ії надворі,
  аби вона вилежалася. Її мочуть дощі, морозить мороз, обігріває сонце, обдувають вітри. Навесні вибираю з неї
  палички, камінці, просіюю і починаю вимішувати. Тільки з добре вимішеної глини можна ліпити.
•     А це що за дивний пристрій? — поцікавився Джмелик.
•     О! Це гончарний круг, мій надійний помічник. За допомогою нього вправні руки роблять з глини різний посуд.
  Готові вироби я висушую, поливаю блискучою поливою і обпалюю у спеціальній печі при дуже високій температурі. Після цього посуд стає міцним і дзвінким.
•     А можна й мені щось зліпити? —насмілився попросити Джмелик.
•     Авжеж! Сідай-но сюди, — погодився дідусь і поступився своїм місцем
  біля гончарного круга. — Спробуй-но зліпити глечик.

Джмелик узяв кавалок гли­ни й за порадою старого віді­рвав від нього невеличкий шматок для ручки. Коловими

рухами скачав обидва шматки в кульки. Більшу трохи розка­чав, надавши Ї овальної фо­рми. З одного краю вказівним пальцем зробив заглибину і,

 

 

 

 

 

 

 

стригли чоловіків: надівали на голову макітру й підстригали волосся по краях посудини. Тож і зачіску називали: «під макітру».

Куманець (інші назви: колач, квасник) – бубликоподібна порожниста форма на високій ніжці з підставкою, звигнутим носиком, ручкою і покришкою зверху. Зберігали в ньому квас та міцні напої.

 

розтягнувши зсередини боки, сформував глечик. Потім по­здовжніми рухами розкачав маленьку кульку в качалочку і, вигнувши її, примазав збоку до глечика.

•                                                                                                                         Дідусю, погляньте, якого я чудового глечика зліпив? — радісно
  вигукнув Джмелик.
•                                                                                                                         Молодець! — мовив дідусь і додав: — Щоправда, твій глечик
  вийшов зовсім маленьким. У давнину такий дрібний посуд називали
  "монетками".

Гончар розповів іще багато дечого про глиняний посуд. Найціка­віше з його розповіді Джмелик детально занотував у своєму записнич­ку. Він гостював у майстра цілий день. Навчився ліпити дрібний по­суд і дізнався про секрети цієї справи. Коли сонце вже почало сідати за обрій, наш мандрівник щиро подякував дідусеві, попрощався з ним і полетів додому. Він почувався дуже щасливим.

Малята, ви теж хочете навчитися ліпити глиняний посуд? Джмелик пропонує вам, окрім глечика, виліпити ще й макітру та куманця. Робіть усе за його порадами. Успіхів вам!

 

 

Ліпимо макітру

 

2. Зверху великої кульки робимо отвір і зсередини розтягуємо її обіч. Зовні при-гладжуємо виріб, одержую-чи округлу форму.

3. З маленької кульки формуємо покришку. Для цього долонями приплющуємо кульку і, приміряв­ши утворений кружечок до горла макітри, загина­ємо його краї донизу. Зверху на покришці витягу­ємо пальцями ручку, надаючи їй округлої форми. Готовий виріб згладжуємо мокрими пальцями.

 

¹   Від шматка глини відриваємо  невеличкі шматочки. Великий і    всі маленькі шматочки скачуємо в кульки. Велику кульку розкачуємо в каналочку.

—   Ліпимо куманець

2. З'єднуємо кінці качалоч-ки, утворюючи "бублик".

3. Двом із менших кульок надаємо ви­довженої форми — це ручка і носик. З ін­ших формуємо підставку та кришечку. Примазуємо ці деталі до "бублика". Гото­вий куманець згладжуємо пальцями.

Не забудьте розфарбувати просушені вироби гуашшю, попередньо додавши до неї яєчний жовток.

 

 

Діти, хочете перевірити свої знання про глиняний посуд? Тоді відгадайте Джмеликові загадки:

1. Біля тіла — вухо,2. Наче бублик, має тіло,

Голови не має.Носик, вигнутий уміло.

Молоко, сметану, медКвас у нього наливають.

Добре зберігає.Як цей посуд називають?

3. У ній мак розтирають, Ще й галушечки складають. Річ потрібна і нехитра, Називається...

(Глечик, куманець, макітра)