Даний матеріал можна використати для узагальнення та систематизації вивченого з розділів "Словосполучення і речення", "Односкладні речення", "Звертання та вставні слова", "Відокремлені члени речення", "Однорідні члени речення".
Дидактичний матеріал
з української мови
«Повторення та узагальнення вивченого. Пунктуація»
(на матеріалі лірики Василя Стрижиуса)
8 клас
Калинове намисто (слайд 2)
По ріці листок, мов човник,
Хвиля підганяла.
Ясний промінь щедре сонце
На воду кидало.
Понад берегом калина
В червоних коралах
Розсипані намистини
У воді збирала.
Вже кличе осінь
Вже кличе осінь ніжний серпень.
І пада яблуко – дзвенить.
У позолоті верби терпнуть,
І літо бабине бринить.
У душу прокрадеться тихо
Пучками сивої трави
І холодком легенько диха
Печаль осінньої пори.
Літній вечір
Синій вечір крадеться з долини,
Трави у кришталевій росі,
Соловей на квітучій калині
Задзвенів у чарівній красі.
Місяць верби у срібло вбирає,
Пломеніє зоря в небесах,
Нічка темну косу розплітає,
День привітний тихенько згаса.
Мій край
Я з тих країв, де пахне м′ята
І де в тополь краса дзвінка.
Тараса божі ноженята
Йшли по науку до дяка.
Там чебреці й волошки сині
З ромашками плетуть вінки.
В намисті радісна калина
Танцює з кленом залюбки.
Слід на землі (слайд 6)
Летить з небес метеорит,
Яскравий слід лишає.
Пройде лише єдина мить –
Метеорит згорає.
І, дивлячись у небеса,
Ми тихо промовляєм,
Що згасла ще одна душа –
Когось уже немає.
Життя людське – єдина мить,
Так швидко пролітає…
Та кожен, мов метеорит,
Слід на землі лишає.
Купаюсь в любистку і м′яті,
Ромашку цілую в чоло.
Я дякую батьковій хаті
Й тобі, моє рідне село.
За те, що дали мені сили,
Природу учили любить.
У світі прекраснім і милім
У злагоді й радості жить.
Спалах
Йду по лісі. Квітень на цимбалах
Виграє мелодії ясні.
Раптом у душі, немовби спалах,
Хтось так тепло усміхнувсь мені.
Зупинився, вражений красою.
В моїм серці загорілась скалка –
Це хизується переді мною
Викохана березнем фіалка.
Життя
Дзвенить життя, квітує буйним цвітом.
Радій йому, купайся у медах.
Веселкою хай грає в серці літо.
В душі співає ніжну пісню птах.
Живи добром і щедрою душею,
Зла не тримай на кого б не було.
Не відокремлюйсь від людей межею,
Діли на всіх і радість, і тепло.
Тоді пізнаєш, що то насолода,
І зрозумієш, що воно – буття.
Коханням зацілує тебе врода,
На те й дається Богом нам життя!
Троянда
Троянда, росою умита,
Всміхається сонцю привітно.
П′янкими вітрами сповита,
Купається в теплому літі.
Несе свої пахощі в мріях,
Квітучу дарує вроду.
Вселяє у серце надію,
У душу цілющу ллє воду.
Серпанок квітів
Чарівним липневим ранком
В твоє сонячне вікно
Квітів покладу серпанок
У медах, сповитих сном.
Тут ромашки і волошки,
Лісових суниць разки,
І волошки, і горошок,
Жита стиглі колоски.
Хай вони у пору ранню
Душу звеселять твою,
В росах купане кохання
В серце щедро переллють.
Мої учителі
Мої учителі – це поле, ліс і річка,
Гаї і луки, купані в квітках,
Грайливі весняні стрімкі потічки,
Клен, що танцює з дубом гопака.
Я слухав їхні співи урочисті,
В казки чарівні тихо поринав,
Немов мале дитятко у колисці,
Сповитий м′ятою під небом засинав.
Моя поезія ключами журавлиними
Моя поезія ключами журавлин(и,е)ми
Витає в синьо(оких) н(е,и)бесах,
Л(е,и)тить над луками, полями, над долинами,
З(е,и)мна у ній оспівана краса.
Добро і ніжність в лірі – рідні сестри,
Кружляють тихо у блакитній млі.
Т(е,и)пло й коха(н, нн)я в душі щоб донести –
Н(е,и)суть на крилах мої вірші журавлі.
Україна
Моя земля в дзвінких піснях крилатих.
Вкраїно рідна, в пролісках весна.
Любисток, чорнобривці, м′ята,
В вечірнім небі зіронька ясна.
У вишнях двір, у споришах стежина,
Стрункі тополі на краю села.
Білесенька у чебрецях хатина,
Калина біля неї розцвіла.
Пшеничний лан, спів жайвора у небі,
Батьків моїх лелеча сивина.
В житті для мене іншого не треба.
Вкраїно, в моїм серці ти одна.
Вітер
(Вітер буйний) (вітер сильний)
Срібним голосом співаєш.
Мов дівчину серед поля,
Ти тополю обіймаєш.
Виціловуєш їй віти,
Тополина в них краса,
Нам би разом полетіти
В синьоокі небеса.
Мандрували ми б з тобою,
Подивилися б на світ.
Забери мене з собою
(Вітер-брат) у політ.
Тобі, мій краю
Роки летять журавками у вирій.
Дзвенить життя осінньою струною.
Мій рідний краю, ніжний, милий,
Душею й серцем я з тобою.
Мої пісні тобі лунають,
Тобі моєї ліри дзвін.
Тебе люблю, мій рідний краю,
Як рідну неньку любить син.
Рідна мова
Вкраїни рідна моя мово
І слово чарівне твоє.
Привітна, ніжна , веселкова
Душі снагу й тепло даєш.
Своєю мовою горджуся,
Для мене ж бо вона свята.
Уперше мовлене «матуся»
Тобою, мово золота.
У м′яті купана росою,
Ти в чорнобривцях розцвіла.
Дивуєш, мово, світ красою,
Низький уклін тобі, хвала.
Тікич
Уранці, росами умитий,
Здається, Тікич іще спить.
Туманом синьо-білим вкрита
Верба йому щось гомонить.
З-за лісу сонце визирає,
Кидає золоту струну.
Туман клубочеться й тікає,
З собою взявши рештки сну.
Під сонцем річка запалала,
Срібляста виграє вода.
Веселка хвилею заграла,
Земля всміхнулась молода.
Ранок
На обрії малинова пожежа.
Притихло все згубившись уві сні.
Лиш зорі в яснім небі креслять межі,
Життєвий шлях мов вказують мені.
Стою в росі і ранок зустрічаю.
В обличчя сипле снігом черешень.
Калина рукавом мені махає
Благословляючи прийдешній день.
На землю опустились срібні роси,
Самотній крик пташини у гаю,
Полощуть верболози в річці коси,
І місяць ризу розстеля свою.
Дрімає ліс, купаючись в тумані,
Лоскочуть груди запахи отав…
Між цих беріз у білих шарафанах
З дитячих літ я дихав і зростав.
Люблю цей край до щему і до болю!
Все дороге, все рідне тут мені.
В душі ромашок нескінченне поле,
А в серці – маків польові вогні.
Дзвін дитинства
Т…плий вечір умитий росою
Поміж вербами тихо пр…ліг.
Зачарований серпня красою
Котить яблуко сад на поріг.
Пр…горнулися мальви до хати
Кущ жоржини палає вогнем.
Двір батьків тихо берест кр…слатий
Л…стяним посіває дощем.
Промінь сонця струною за обрій
Зачепився в канві золотій.
В цій порі в...селковій і добрій
Дзвін д…тинства в душі молодій.
Весняний ліс
Весняний ліс, привітний, милий,
Піснями срібними дзвенить.
Тендітні проліски відкрили
Небесну оченят блакить.
Підсніжник вабить світ красою,
Йому всміхнувся первоцвіт.
Умита чистою росою
Конвалія дивує світ.
Фіалки й ряст між трав кружляють,
Теплу радіє кропива.
З весною друзів всіх вітає
В медах духмяних сон-трава.
Смерічка
Біля срібного потічка
Росами умита
Чарівна росте смерічка
Сонечком зігріта.
Мов дівчина вийшла з гаю
Показати вроду,
Брати чисту з водограю
Кришталеву воду.
Заціловують їй личко
Промінці багряні
Сповивають в шовк смерічку
Пахощі духмяні.
На казковій сопілочці
Вітер ніжно грає
Веселкову небо стрічку
В коси заплітає.
Замело, завіяло
Замело, завіяло луки і поля –
Килимами білими вкрилася земля.
У саду засніженім я немов у сні –
Щічки свої ніжнії підставля мені.
Виграє коралами, усміх на лиці –
Ніжать диво-барвами душу промінці.
Мов дівча калинонька – золота канва,
У холодну зимоньку серце зігріва.
Барви осені
Осіння, неповторна тиша…
У кольоровому вбранні
Дерева вересень колише,
Тепло у душу шле мені.
Пора казкова, урочиста
У позолоті виграє.
В ній літо бабине намисто
Берізкам одяга своє.
Стоять красуні-наречені
У кришталях роси дзвінких,
Немов чекають диво-кленів
Прийдуть котрі просить руки.
Дитячі очі
Дитячі очі – чисті кришталі,
У душу дивляться і хочуть тільки правди.
Несу добро їм, щирість і жалі,
Нехай в мені вбачають вони радість.
Хай в душах сіється прекрасне і дзвінке,
Не буде зла і прикрощів – лиш квіти!
Життя щасливе буде й гомінке,
І доля усміхається привітно!
Використана література