Диспут "Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом"

МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ:

між конфліктом і консенсусом

Диспут

                                               Українська  мова – це душа народу,

                                               А український народ без мови не народ.

                                                       В.Сосюра

 Учитель.  Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це мова… Рідна  українська мова!    У ній мудрість і пам’ять тисячоліть. У ній щирість, радощі й печаль народу,  його труд  і піт, кров і сміх. Запашна, співуча, гнучка, сповнена музики й квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша Україна. Проголошення незалежності дало право зайняти українській  культурі  належне  їй  місце. А основою, джерелом  культури,  є  мова. І той, хто не знає української мови або цурається її, прирікає себе на злиденність душі. У всі віки, у всі часи, на всіх перехрестях історії українська мова була тим скарбом народу, який нічим не можна замінити. Українська мова – це серце нації, а нація має своє обличчя, свій характер, свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле, теперішнє і майбутнє.

Україна та її культура радіють своєму відродженню. Тисячі українців пройшли через сталінські репресії, а особливо каральний меч тоталітарного режиму вдарив по інтелігенції: поетах і письменниках, вчених та й простого люду. Їх переслідували за вільнодумство й любов до рідної землі,  української мови.

Сьогодні ми зібралися разом для того, щоб обговорити надзвичайно важливу для нашого суспільства проблему – питання двомовності в нашій країні.

Мета нашого заходу – з’ясувати ваші погляди, отримати, можливо, важливу інформацію  й дійти певного висновку, з яким погодиться переважна більшість ваших ровесників. Окрім цього, ви удосконалюватимете навички ведення дискусії відповідно до загальноприйнятих правил.

Дискусія - публічне обговорення певного суперечливого питання чи

проблеми  (Тлумачний словник української мови).

Перед початком  нагадаємо правила ведення дискусії.

1. Відкрито висловлювати свої думки.

2.  Поважати будь-які точки зору.

3. Не перебивати того, хто говорить.

4. Говорити по черзі.

5. Дотримуватися  позитивних ідей та стосунків.

6. Критикувати ідеї, а не особу.

Учитель. З історії ви всі добре знаєте, що важливою умовою державотворення завжди була мова. Вона сприяє згуртованості народу. Сьогодні   Україна розбудовує свою державу, і  на службу їй має бути поставлена й нова мовна політика. Час від часу з вуст різних осіб, іноді навіть поважних, ми чуємо вимогу надати статусу державної мови не лише українській, а й російській мові. Предметом нашої розмови сьогодні є питання двох державних мов в Україні. Шановні учні, бажаю вам успіху  в обговоренні цієї проблеми, щоб ви всі разом, обговоривши її, дійшли певної і єдиної думки. Отже, дискусію розпочинаємо.

Виступи учнів

        Учень 1. Дороге товариство!  Я думаю, що сьогодні варто запровадити дві державні мови – російську й українську, щоб примирити наше роз’єднане суспільство. Україна має дуже багато спільного з Росією – це й належність до слов’янського світу, і православ’я, і тісно пов’язана історична спадщина, і близькість кордонів.

        Учень 2. Шановне зібрання! Я маю дещо інший погляд на проблему.
Конституція України  говорить:  «Розділ 1. Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова». Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування  української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території  України.  В Україні гарантується вільний розвиток, використання й  захист російської, інших мов національних меншин України.  Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Тобто - поширення англійської  і вживання російської  мови в Україні гарантується Конституцією України  та визначається законом. Ще Т. Шевченко говорив: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

Учень 3. Я також вважаю, що існування двомовності в нашій країні можливе, адже багато навчальних книг написано російською мовою. До того ж у нас проживає значна кількість росіян, а крім того, багато українців також вважають російську мову рідною, навчаються  в  російськомовних  школах.

          Учень  4. Якщо ввести двомовність, шановні опоненти, то українська мова витісниться російською, бо, на жаль, не всі українці сьогодні мають національну свідомість і гідність. Одна з причин цього – довготривале переслідування мови, її зневажання. Недаремно історія української мови читається як історія боротьби за власну незалежність.

1720 р. - цар Петро І видав указ про заборону на Україні друкувати книги українською мовою.

1753 р. - заборона викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 р. - Синод розпорядився відібрати українські букварі в  населення.

1775 р. - знищення Запорозької Січі і закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1817 р. - постанова про викладання в західно­українських школах тільки польською мовою.

1847 р. - розгром Кирило-Мефодіївського това­риства, початок жорстокого переслідування української мови, літератури, культури.

1862 р. - закриття недільних шкіл.

1863 р. - заборона видання книг українською мо­вою (циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва, у  якому він писав: "Никакого особенного малороссийс­кого языка не было, нет и быть не может").

1876 р. - заборона друкувати книги українською мовою не лише на Україні, а й у всій імперії, ввозити їх із-за кордону; заборона друкувати ноти для українсь­ких пісень; заборона українського театру (Емський указ).

1884 р. - заборона вистав українською мовою.

1892 р. - скорочення видання художніх творів українською мовою.

1895 р. - заборона українських книжок для дітей.

1908 р. - Синод видав указ, у якому культурна й освітня діяльність на Україні визнана шкідливою.

1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідовує українську пресу.

1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 р. – видано постанову про так зване посилення російської мови у школах і поділ класів на 2 групи – російські та українські, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

1989 р. – видано постанову, що закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

І саме тому заклики до офіційної двомовності сприймаються як поразка в творенні власної держави.

     Учень 5.  Але історія знає приклади співіснування двох державних мов в одній країні. Зокрема, у Фінляндії, Швейцарії, Канаді, Бельгії є по кілька державних мов, і ці держави процвітають. Чому б нам не спробувати?

      Учень 6.   Не можна порівнювати Україну з Канадою, Швейцарією, США, Бельгією, оскільки ці  країни було утворено різними етносами, що, внаслідок певних політичних умов, об’єднались в одну націю. Немає «бельгійської», «швейцарської» або «канадійської» мов. У Швейцарії кожен кантон, окрім столичного округу, Фрибурґу, Невшателю та Ґраубюндену, має одну, офіційну мову, обов’язкову для вивчення та використання в публічній сфері. Оскільки Швейцарію сформовано з частин французької, німецької та італійської етнічних територій, саме ці мови є панівними на власних територіях.

     Те саме явище зустрічаємо і в Бельгії, північний захід якої належить до нідерландської етнічної території (Фландрія), а південний схід – до французької (Валлонія). І так само безглуздо вимагати захисту нідерландської мови десь у Намюрі або Шарлеруа.
           Чи варто згадувати, що така сама ситуація є й у Канаді, де нащадки французів живуть у Квебеку, а нащадки англійців – на решті території країни. Це – різні етноси. І це не має жодного стосунку до України.

Учень 7. Мені імпонує думка попереднього промовця.  В Україні,  на всій її території, крім Криму, українці складають абсолютну більшість населення. Україна – класична моноетнічна країна, де державотворчий етнос складає 77,8 % (станом на 2001 рік,  сьогодні, ймовірно, відсоток українців становитьне менше 80 % населення країни). У жодній країні Європи, крім Фінляндії, Ірландії та Білорусі, за таких умов жодна мова меншини не може претендувати на статус державної. Розповсюджено таке явище лише в Африці.  Фінляндія теж не може бути прикладом для України, оскільки шведська мова є офіційною в тих реґіонах, де шведи складають певний відсоток населення. В Оланді, де шведи в більшості, шведська є панівною в усіх сферах, а фінська використовується лише для офіційного дублювання написів. В інших реґіонах, де представлено шведськомовне населення, є більш чи менш досконала двомовність.

         Ірландці, проголосивши незалежність і піддавшись на тиск англомовних, проголосили англійську «другою державною». За якісь п’ятдесят років це практично знищило ірландську (ґельську) мову, якою в сучасній Ірландії розмовляють приблизно 5  % населення у західних районах країни.

      Учень  8. У двох країнах, Татарстані та Білорусі, на державному рівні існує двомовність. Білоруських книг мало і майже всі вони  - як і в Татарстані – про народознавство, історію, фольклор, театри і музеї. Тобто про минуле, але не про майбутнє. Це доводить, що в пострадянських умовах офіційна двомовність веде до повного знищення мови, до перетворення країни на культурну провінцію.  Вважаю, що для збереження нашої державності та нації лише одна мова повинна мати статус державної – українська.

        Учень  9. Мова є чинником, який сприяє згуртуванню народу. Коли утворилася наша держава, процес русифікації був дещо загальмований, а тепер знову посилюється. Знову триває неоголошена війна проти українців та їхньої мови. Наша країна багатонаціональна. І нехай у ній вільно розвивається мова кожної нації. Проте державною мовою повинна бути   одна – українська. Цей статус закріплено в Конституції України. Тільки українська мова може об’єднати наше суспільство в єдину державу. Жодна інша мова цього не зробить. Інша мова, на мою думку, може розколоти народ навпіл, роздрібнити українську мову на суржики, поглинути її. Зникне мова – зникне й нація. Тож бережімо її, плекаймо, а з нею й нашу націю, бо поки живе мова, живе й народ. Народ же наш гідний і кращого життя, і кращого спілкування. Тож станьмо всі разом на сторожі нашої національної святині – мови.

     Учень  10. Я хочу прочитати поезію В. Баранова «До українців». Поділяю його думки, що висловлені у творі. Думаю,  ви самі зрозумієте моє ставлення до проблеми, що обговорюється.
 

Віктор Баранов

                       До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?

     «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову», - ці слова Ліни Костенко застерігають нас від забуття та зречення національної мови, що загрожує знищенням народу, як етносу.

       Учень 11. Кожен, хто любить свою мову, завжди шукає в ній пріоритетів. Одним рідна мова здається найбільш красивою, інші пишаються творіннями, писаними їхньою мовою, хтось хизується потенціалом мовних засобів.

      Так і герої однієї бувальщини посперечалися одного разу про те, яка з мов найкраща.

         Було це давно, ще за старої   Австрії, у далекому 1916 році.
У купе першого класу швидкого поїзда Львів-Відень їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велись навколо  різних тем. Нарешті заговорили про мови - чия краща, чия багатша і котрій з них належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою мову. Першим заговорив англієць:
Англія - це країна великих завойовників і мореходів, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспіра, Байрона. Діккенса та інших великих літераторів та вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє.
- У жодному разі! - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій Великонімеччини й Австрії, які займають пів- Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Регеля,  Канта, Вагнера, Гейне. 1 тому, безперечно, німецька мова має світове значення. Італієць усміхнувся і тихо промовив:
- Панове, ви обидва неправі. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження,  твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер  Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі. Українець довго думав, нарешті промовив:
- Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко розчарований. Йдеться про те, яке місце відводиться моїй українській мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що моя рідна мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального поета Тараса Шевченка. До пророчих звучань Шевченкової поезії досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу  Лесі Українки, мова нашого філософа мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, у  тому числі нахваленими тут,  проте  рідною, а отже, найбільш дорогою, вважав  українську.
            На нашій мові звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, як у вас всіх разом узятих ... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте  по вашому шляху я не піду. Ви ж по суті нічого  не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, на своїх мовах написати  невелике оповідання, у якому б усі слова починалися з однакової букви?
- Ні, ні. ні! Це неможливо, - відповіли англієць, німець, італієць.
- Ось на ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, -  звернувся він до німця.
- Хай буде буква "П",-  сказав той.
- Добре. Оповідання буде називатись  «Преший поцілунок».
                                         

                                 ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

                Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:
"Приїздіть Павле Петровичу,-  писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюєте, повеселитесь". Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїзджого поета. Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої  Поліни  Полікарпівни.
                Поговорили про  політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан. польку. Прийшла пора - попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: Портвейну, Плиски. Пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по Підгорецькому парку, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами.
Побродивши по парку, пара присіла під пророслим плющем платаном.
Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати.
             У  купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати свого програшу.

 - Ну. а коли б я назвав іншу букву? - заявив він - Ну. наприклад, букву "С".

- Я на своїй мові можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на "С", до того ж будуть передавати стан природи, наприклад, свист зимового, вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати.
             САМОТНІЙ САД.
Сипле, стелить сад самотній.
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій спить.
Сонно сипляться сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки -
Спить самотній сад.

- Геніально! Незрівнянно! - вигукнули англієць та італієць. Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

    Учень 12. Так, кожна мова оригінальна й неповторна, кожна – цілий світ, духовна енергія народу й нації. А рідна мова – це голос душі народної, з якого ми виростаємо, яким живемо й завдяки якому маємо право гордо іменуватися народом українським. Народ, який зрікається свого найціннішого скарбу – мови, прирікає себе на самогубство.

         Учитель.  У всіх цивілізованих країнах державну мову  шанують, поважають і всіляко сприяють її розвитку! А що можемо ми, українці, зробити для того, щоб наша українська мова стала такою ж шанованою, як інші державні мови в більшості країн світу?

     Гадаю, насамперед слід українську мову захищати від ерозії, а духовну культуру людини – від обміління. Захищаючи сьогодні українську мову, ми беремо під захист свободу думки, вільний доступ до живої скарбниці нашої пам’яті. Дбати про українську державну мову – це справа совісті сучасної людини. І доти, доки ми зневажатимемо себе (бо зневага до своєї державної мови – це зневага до себе), доти в нас житиме психологія не господаря, а наймита і принцип “моя хата скраю – нічого не знаю”, годі сподіватися, що відбудуться зміни на краще.

          Я вірю, що настане час, коли ми нарешті зрозуміємо, що живемо на величній землі – Україні, і на ній має зацвісти рідна мова – українська. Попри всі випробування і труднощі ми вистоїмо, бо ми  - український  народ. 

                    Коли забув ти рідну українську мову,

                   Яка б та мова не була –

                   Ти втратив корінь і основу,

                   Ти обчухрав себе дотла.

                                        Д.Білоус

            Нам потрібна єдина державна мова – українська, бо саме вона здатна згуртувати народ у справі розбудови держави. Багато нам ще потрібно зробити, щоб наша мова вважалася меншовартісною, суржиковою, стала мовою великого українського народу, а ми – справжніми українцями з почуттям власної національної гідності.

         Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей і прагнень, але найкраще вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова – це невід’ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі.

         Отже, мова – це розум і руки, сутність і душа народу. Забути мову – душу зрадити. Зрадити душу – найнижче рабство.

Рудакова С.К.,

 учитель української мови та літератури

 Охтирської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 9