«Душа поетова святая живе в святих його речах» Присвячено пам’ яті Т.Г. Шевченка

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я - тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

 

 

 

 

 

 «Душа поетова святая живе в святих його речах»

 

Присвячено  пам’ яті  Т.Г. Шевченка

 

 

 

 

Мета  заняття  :  показати неповторність живописної  спадщини Т.Г.Шев –   

                              ченка,  його значення для розвитку українського живопис ного мистецтва , домогтися усвідомлення учнями того, що кожна людина не повторна особистість; виховувати інтерес до спадщини Т.Г.Шевченка, праг нення поглибити знання шляхом самостійного вивчення  творчості  письмен ника

 

Обладнання:  вислови про Т.Г.Шевченка, презентація з теми «Шевченко - художник», портрет письменника, книжкова виставка творів живопис , графі ка , акварель , сепія

 

 

Викладач :“Я вас вітаю з березневим днем! І все-таки зійдуть сніги - і нам привітно усміхнуться дерева своїм листям,  зазеленіє трава і квіти...

І прилетять гуси-лебеді...

Такого ж березневого дня колись принесли лелеки до кріпацької хати маленького хлопчика. Його назвали Тарасом. Ріс він швидко і дивувався красі, бо вмів її бачити.”

(Слайд  1 – 3 )

   Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасу Шевченку належить особливе місце.   Він для України - народний поет, геніальний митець, доля якого обдарувала багатьма талантами. Як поет, художник і мислитель, він всю силу мистецтва слова спрямував на службу своєму народові.

Виступ  літературознавця

    Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

У доробку Т. Шевченка на кінець 1839 року були поеми «Катерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ'яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови... ». Вони й склали першу його поетичну збірку - «Кобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Т. Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої...» — програмний вірш «Кобзаря».

(звучить запис пісні –додаток)

   Захоплюючись театром, Т. Шевченко пробує свої сили і в драматургії, створює історичну трагедію «Никита Гайдай» (1841), працює над соціально-побутовою драмою «Слепая красавица». Російською мовою написана й драма «Назар Стодоля», згодом перекладена (частково—самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Слава поета росте. В нього просять творів для друку видавець альманаху «Молодик» І. Бецький та видавець «Снопа» О. Корсун. Першому Т. Шевченко надсилає баладу «Утоплена», «Тяжко, важко в світі жити...», поезію «Н. Маркевичу» та «Песню караульного у тюрьмы» з драми «Невеста», другому — початок поеми «Мар'яна - черниця» та вірш «Вітер з гаєм розмовляє..». Восени 1842 року Т. Шевченко написав поему «Гамалія». Цією поемою завершується перший період творчості поета.

    Подорож на Україну лишила глибокий слід у свідомості й творчості

Т. Шевченка. Свідченням цього є російська поема «Тризна» та соціально - побутова поема «Сова», написана незабаром після повернення з України. 8 липня 1844 року Т. Шевченко завершує поему «Сон» («У всякого своя доля...»), у якій виступає з нещадним сатиричним викриттям самодержавної монархії. Це один з найгеніальніших творів світової революційної поезії.

    Осінь 1845 року — час виняткової творчої продуктивності для поета. Протягом жовтня - грудня він написав поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймич- ка», вогненну інвективу «Кавказ», послання «І мертвим, і живим...», цикл переспівів «Давидові псалми», вірші «Холодний Яр», «Минають дні, мина- ють ночі...», «Як умру, то поховайте...» («Заповіт») та інші твори. Поет працює з величезним творчим натхненням та енергією.

На початку 1846 року Т. Шевченко звів усі свої твори, написані протягом трьох попередніх років, у велику рукописну збірку під назвою «Три літа». 1846 року Т. Шевченком були написані балади «Лілея» й «Русалка», на початку наступного року — поема «Відьма». Разом в такими творами збірки «Три літа», які могли витримати цензурний контроль («Сова», «У неділю не гуляла...», «Єретик», «Наймичка» та ін.), вони мали ввійти до нового видання «Кобзаря», над підготовкою якого поет активно працював навесні 1847 року, але якому, одначе, не судилося побачити світ.

     23 січня 1860 року в Петербурзі вийшло нове видання «Кобзаря», хоч і понівечене в окремих місцях царською цензурою, проте в цілому значно повніше, ніж «Кобзар» 1840 року. І в Петербурзі, і на Україні «Кобзар» 1860 року був зустрінутий з захватом.

(виразне читання віршів зі збірки на вибір)

Викладач  : Вшановуючи в ці дні Тараса Шевченка, ми вирішили спинитися на такій дуже цікавій, але нами ще недостатньо вивченій сторінці його творчого шляху, як малярство. Отже, Шевченко – художник…

   Якби навіть припустити, що Тарас Шевченко не написав жодного віршованого рядка, то він все одно був би відомий світові як великий український художник, який досконало володів олівцем, аквареллю, олією, білилом, офортом, сепією…

    З-під його пензля та  звичайнісінького олівця з’явилося багато прекрасних творів. Зрозуміло, що ми не зможемо представити повної спадщини Шевченка - художника, а лише ознайомимо вас з окремими творами, що відображають характерний для нього стиль, тематику .

 (слайд порт.  пана 4-5  )

   Поетична спадщина Тараса. Шевченка, налічує понад 240 творів, а живописна  — близько 1200 ро­біт. Лише кількість цих робіт свідчить, що малярству Т. Шевченко приділяв багато часу й уваги. Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка – твори  живопису  і  графіки,  що  їх  виконав  Шевченко  в  різній  техніці  протягом  усього  життя.  Збереглося  835  творів,  що  дійшли  до  нашого  часу в  оригіналах  і  частково  в  гравюрах  на  металі  й  дереві  вітчизняних  і  зарубіжних  граверів,  а  також  у  копіях,  що  їх  виконали  художники  ще  за  життя  Шевченка  уявлення  про  мистецьку  спадщину  Шевченка  доповнюють  данні  про  понад  270  втрачених  і  досі  не  знайдених  робіт.  Живописні  й  графічні  твори  за  часом  виконання  їх  датуються  1830-1861рр.  й  територіально  пов язані  з  Росією,  Україною  і  Казахстаном.  За  жанрами – це  портрети,  композиції на  міфологічні,  історичні  та  побутові  теми,  архітектурні  пейзажі  й  краєвиди.  Виконано  їх  у  техніці  олійного  письма  на  полотні,  а  також  аквареллю,  сепією,  тушшю,  свинцевим  олівцем  та  в  техніці  офорта  на  окремих  аркушах  білого,  кольорового  та  тонованого  паперу  різни  розмірів,  а  також  у  п ятьох  альбомах. 

Сьогодні у нас незвичайне заняття . Ми розкриємо одну з найцікавіших

сторінок творчості великого поета. Ми побуваємо невеликих залах Шевченкової картинної галереї.

Тож ласкаво просимо до нашої картинної галереї.

Екскурсоводами стануть ваші однокурсники , а голов­ним консультантом-гідом —   викладач

Як же починався шлях Шевченка в живописі?

    Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

      Митці всіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину.

Саме у Вільно, в "доширяєвський" період розвитку Шевченка, як художника, під впливом (в тій чи іншій мірі) вчителів-художників Верби, Рустемаса, Лампі, Смаковського були закладені основи його художньої майстерності. Свідченням того є малюнки митця, зокрема, "Погруддя жінки".

   Серед них портрет поміщика П.В.Енгельгарда, виконаний на досить високому рівні. Перед нами гора людина, яка знає собі ціну. Одягнений у фрак коричневого кольору, з-під якого видно синій жилет, на шиї елегантно пов'язано ліловий шарф, вираз очей самозакоханий. Однак у плані характерності образу цей твір поступається перед портретом П.В.Енгельгарда.

   Юний Шевченко прибув до Петербурга 1831 року, подолавши разом з іншими кріпаками Енгельгарда сотні верст глибокими снігами Прибалтики і російської Півночі. Почалося тривале столичне життя, сповнене палкого бажання вчитися на професійного художника.

 На екран проектується репродукція картини Шевченка «Портрет Енгельгардта», 1833р.

Ведучий . 1-1 (Слайд 6 )

Сторінка перша. «Діамант у кожусі»

   Помітивши неабиякий хист у сво­го козачка, Енгельгардт законтракту- вав його на чотири роки майстрові живописного це- ху В. Ширяєву, який був декоратором внутрішнього розпису палаців і теат­рів.  У Літньому саду в 1836 . Шевченко  познайомився зі своїм земляком — худож -ником І. Сошенком Сошенко допоміг кріпакові Шевченкові отри­мати дозвіл на відвідування навчальних класів Това­риства заохочення художників.  Сошенко вмовив Ширяева відпустити Шевченка на місяць з ним, щоб цей час він використав для відвідування зали живопису Товариства заохочення художників. 5 квітня (17 квітня) 1838 Шевченко відвідує Ермітаж, де оглядали твори видатних художників, говорили про достоїнства їхніх полотен. Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Пан погодився відпустити кріпака за великі гроші - 2500 рублів. Щоб їх здобути, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського - вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина . Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року , а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпуск ну .  Перед Шевченком від- чинилися двері в широкий світ науки й мистецтва. Він скоро став студентом Академії мистецтв.

Вед 2-1 (слайд 7)

Друга сторінка. Початок навчання, перші успіхи

 Незабаром Шевченко став улюб­леним учнем Карла Брюллова. Юнак постій но користу­вався його бібліотекою, деякий час мешкав у нього. Навесні 1839 року за успіхи Тарас був нагороджений Радою Академії срібною медаллю другого ступеня.

1840 року за першу живописну спробу — картину «Хлопець-жебрак, що дає хліб собаці» — Шевченко був удруге нагороджений срібною медаллю. На превели­кий жаль, ця картина не збереглася.

За картину «Циганка-ворожка» він втретє  здобув сріб­ну медаль.

Під розлогим кленом стоїть дівчина-селянка. Праву руку простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух. Картина зображує сцену з народного життя. Це, оче­видно, й стало-причиною, що Шевченко .жодного разу не присуджувалася золота медаль, адже сюжети з пов­сякденного життя вважалися «низькими».

   Акварель «Циганка-ворожка» (1841) можна віднести до одного з програмних творів Шевченка-побутописця. Це бувальщина про те, як молода дівчина вирішила вдатися до гадання циганки щодо своєї майбутньої долі. Митець дає досить виразну характеристику персонажам, ретельно вимальовував риси їх вдачі - довірливої простодушної дівчини та балакучої ворожки. З подвійним почуттям остраху і надії, навіть побоюючись глянути на свою «пророчицю», чекає чорнява красуня на її «вирок». Всю цю розповідну, сповнену побутових деталей ситуацію Шевченко виразив у типовій сцені з народного життя.

Викладач :

Ігровий момент «Впізнайте картину»

Оригінал цієї картини, створений за мотивами власної однойменної поеми, зберігається в Державному музеї ім. Т. Шевченка в Києві. («Катерина»)

 Безперечно, «Катерина» — найвідоміше полотно. Художник зобразив Кате рину босою на тлі українського пейзажу: сільська околиця з без­країм степом, курінь, біля якого сидить селянин-ложкар, далі височіє козацька могила з віт ряком.  На вродливому обличчі юної дівчини — вираз гли­бокої образи, соро му, покірності. На другому плані, затемненому, спокусник-офіцер, злодійку вато оглядаючись утікає на коні. Дівчина повільно йде, низько схиливши голову, й трохи підібравши запаску, щоб приховати свій сором.

   Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів “Наймичка”, “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар'яна-Черниця” красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом, глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину “Катерина” він написав у 1842 році. До появи “Катерини” не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях.

Вед. 3-1 (сл.. Жив Укр.8-9)

Сторінка третя. «Живописна Україна»

Свої найкращі здобутки , посвяче ні Україні , Шевчен ко написав впро- довж 1845-1847 років під час другого приїзду на Україну.

   Подорожує Чернігівщиною, Київщиною, Полтавщиною. Зберіглося понад 50  краєвидів , написаних художником. Найкращими живописними творами цього періоду є картини «Селянка родина» та «На пасіці». У «Селянській родині» сюжет перенесено на народний ґрунт. Біля убогої селянської родини ,моло­дого подружжя і дитини, лежить глек. Біля ніг чолові­ка — собака, що ніби слухає розмову. За хатою сидить дід у киреї. Людські постаті зображено природно, без позування. Відчувається, що стосунки між подружжям доброзичливі, лагідні. Надворі погоже надвечір'я. Про­мені сонця додають золотавих відтінків, освітлюючи стіну хати, полотняні сорочки героїв. І в самому повітрі ніби розлита благодать.

  Під час подорожі Україною Шевченко задумав створи­ти серію «Живописна Україна» — альбом офортів. Поява цієї серії знаменувала становлення в укра їнському образотворчому мистецтві нового напряму – критичного реалізму.

  Шевченко – худож ник не компонував свої пейзажі, а змальовував крає иди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбо- мах ми знайдемо багато начерків гілок дерева, бур'янів, хат, церков За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам'ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого україн- ського села ("Удовина хата", "Селян ське подвір'я", "На околииці", "Хата біля річ- ки", "Хата над ставком"). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченко – зображення мальовничих околиць та

куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо ("Повінь", "Комо- ра в Потоках", "Андру- ші", "Урочище Стінка", "Хутір на Україні", "У Вюнищі", "В Решети- лівці"). Ці твори сповне ні справж ньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки.

В Решитиловке. Акварель, тушь, сепия. 1845 г.

 

Вдалося видати лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів замість запланованих дванадцяти: “У Києві”, “Видубецький монастир”, “Судна рада”, “Свати”, “Казка”, “Дари в Чигирині” (1649 р.).

Вед 4-1 (слайд 10-15)

Розкриваючи задум серії, в одному з листів до О. Бодянського Шевченко писав «...я хочу рисовать нашу Україну. Я її нарисую в трьох книгах: в пер шій будуть види чи то по красі, чи то по історії прикметні, а в другій — теж — теперішній людський бит, а в третій — історію. В год буде виходити 10 кар­тин». Та не вдалося митцеві здійснити свій задум. У 1844 році вийшло лише шість робіт.

Найвідоміший офорт «Дари в Чигирині» присвячений історичній тематиці. У передпокої гетьманської світ­лиці зображено трьох посланців сусідніх з Україною держав — Туреччини, Польщі й Росії — з дорогими дарами,

привезеними Хмельниць -кому. На варті біля входу до світлиці, де відбувається ра- да, стоять коза­ки. Під карти- ною рукою художника вигравірувано пояснюваль- ний текст українською та французькою мовами.

Шевченко Створив багато архітектурних пейзажів під час роботи в Київській археологічній експедиції, яка займалася дослідженням пам’яток старовини по всій Україні.

Веучий .1-2 (слайд 16-26)

Сторінка четверта. «Караюсь, мучуся..., але не каюсь...». Шевченко на засланні

  Тяжко було Шевченкові на заслан­ні. Особливо дошкуляла заборона писати й малювати. Та світ не без добрих людей. Друзі намагалися полегшити його становище. З цією метою зарахували його до заго­ну, який супроводжував експедицію для дослідження Аральського моря, очолювану визначним російським ученим,  капітан-лейтенантом Олексієм Бутаковим. Він дав Шевченку можливість малювати, доручивши йому виконувати замальовки берегів Аральського моря та нововідкритих берегів. Понад сотню малюнків вико­нав Тарас Григорович під час експедиції — пейзажі, портрети, жанрові сцени з життя місцевого населення. За розпорядженням Бутакова Шевченко оформляє альбом малюнків (серед них «Пожежа в степу», «Форт Кара-Бутак», «Шатро експедиції на о. Барса-

 

Кельмес», «Укріплення Кос- Аралу взимку», «Мі- сячна ніч на Кос-Аралі»), що мав допов- нювати звіт про виконану на Аралі роботу.

Майже 10 років художник не працював олійними фар­бами: умови солдат ської казарми і постійного нагляду позбавили його можливості створювати великі полот­на. Натомість ним було створено понад 400 акварелей, олівцевих малюнків та сепій.

 

Вед. 2-2  (слайд  27-31).

 Улітку 1851 року на півострові Мангишлак працювала антропологічна експе диція під керівництвом гірничого майстра О, Антипова. Се­ред її учасників були оренбурзькі друзі Шевченка — Б. Залєський, Турно. На їхнє прохання Шевченка вклю­чили до складу експедиції. Вона тривала трохи більше 3-х місяців. Збереглося 57 робіт, створених митцем у цей час.                                             

Сепія «Байгуші»

На передньому плані на порозі будинку зображено двох казахських хлопчиків-жебраків, напівголих, босих, нещасних. Старший, з торбою через плече, простя­гає рученята, скривився — просить милостині. Мен­ший стоїть поруч у великому малахаї, тримаючи перед собою миску, і серйозно дивиться вперед, напевно, на господарів. На другому плані художник зобразив себе, але не як пасивного спостерігача, а як учасника подій.

пере­силав свої скульптури друзям. На жаль, жодна з них не збереглася.

Комендант укріплення Усков прихильно ставився до не­звичайного засланця і всупереч забороні царя дозволив йому працювати: малювати й писати. Цікавою є сепія «Казашка Катя», подарована Усковим, яка зберігається зараз у Національному музеї ім. Тараса Шевченка.

 

Вед.3-2 (слайд 32-39)

Сторінка п'ята. «Віч-на-віч із собою» (Автопортрети)

Є у художника і автопортрети , в яких він відобразив себе в різні пори життя , в різних настрояхі переживаннях. Протягом свого короткого життя Шевченко створив близько 60 автопортретів. Хтось може запитати: «Чому Шевченко так часто малював себе?» Справді, часто. Хіба що Рембрандт малював себе частіше.          

Більшість автопортретів Т. Шевченко виконав у пере­ломні моменти свого життя.

Ось перший автопортрет 1840 року. Шевченко тільки-но одужав після страш ного тифу. Та, незважаючи на фізичну кволість молодого художника у погля ді є щось гарячко­ве, стривожене і водночас рішуче, сповнене сподівань. Проте автопортрет 1845 року свід­чить, що пік розчарування після подорожі на Україну вже минув. Очі дивляться вже лагідно, співчутливо, а все обличчя випромінює душевну м'якість.

Автопортрет виконано олівцем. 1845 р.

 

Автопортрет 1847 року. Поет у засланні. Скільки невга­мовного болю, докору у виразі обличчя людини, засла­ної за наказом царя невідомо на який час. Шевченко у солдатськім мундирі. На Миколаївській безкозирці номер роти — у царській армії людей позначали цифрами. Сумна усмішка ледь торкається його вуст, закритих густими вусами. Нащадок вільних козаків, він уперше в житті відпустив собі козацькі вуса.

Автопортрет 1857 року. Довге заслання, якому немає кінця-краю. Обсіли хвороби. Він дуже постарів. Йому лише 43, а на вигляд — мало не дід .Темна густа боро­да, білі плями високого чола, лисіюча голова, темні западини очей. Є щось жертовне у цьому зображенні. Іншими жанрами образотворчого мистецтва, в яких доробок Шевченка був досить ваговим, є історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної світової класики.

Викладач  Сторінка шоста.

Лебедина пісня .1860 рік. Передостанній рік життя. Шевченко зайнявся гравюрою. Це. прагнення мотиву­вав двома обставинами. По-перше, вважав, що в роки зас лання втратив навички живописця. Але це свід­чить лише про високу вимог ливість до себе. По-друге, гравюра, вважав Шевченко,— найкращий засіб ши рокого розповсюдження творів мистецтва серед народу. У вересні 1860 року Петербурзька Академія мистецтв надала йому звання Академіка-гравера.  У Петербурзі велика академічна виставка. Стіни при­крашають полотна вітчиз няних художників та роботи іноземних митців з Німеччини, Швейцарії. Вис тавлені й офорти Тараса Шевченка. Багато хто знає, що саме на них, за доско налість їх виконання художник одержав звання Академіка-гравера. На вистав ці і його олійний автопортрет. Дехто намагається відгадати, кого зобра­жено на цьому полотні. Один з очевидців згадує: «...он изображен не в настоящем своем одеянии. Он предпочел — скромный, миролюбивый художник — пред­ставить себя в малороссийских смушках и свитке, а потому из задних рядов публики слышны возгласы: "Чи то Палій, чи то Дорошенко, чи то Сагайдачний?"»

   Шевченко, завжди вимогливий до себе, був невдово­лений своєю роботою, казав, що і раніше він був посе­реднім живописцем, а 10 років із великого вір туоза мо­жуть зробити «шабашного балалаєч -ника». Але це не так. Автопортрет виконано майстерно, у високому рембрандтівському стилі. На Шевченкові одяг нареченого — під свитою вишивана сорочка, бо незадовго до того він і справді збирався одружитися. Шлюб не відбувся. В очах такий глибокий сум, яким породжені рядки:

Минули літа молодії...

Холодним вітром од надії

Уже повіяло... Зима.

 Сиди один в холодній хаті.

 Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись.

Нема,  

Анікогісінько нема!

 

Слайд (38-39)

Талант Шевченка розкрився і в жанрі портретного малюнка. Майже 150 портретів   створив художник.

Талант Шевченка розкрився і в жанрі портретного малюнка .   Він почав            працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі, спочатку самостійно, а згодом за дорученням Брюллова. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів. Уже через рік після вступу до Академії, восени 1839 року, портрети пензля  Шевченка експонуються на художній виставці і одержують схвальну оцінку критики.   Серед них - його друзі, знайомі, кохані жінки .

 

Учень 4-2

Сл.(  40-43)

Першим коханням Тараса була Оксана Коваленко - сусідська дівчинка, на три роки молодша від поета. Їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, гадали, що ті колись одружаться. Але дитяча сим патія та підлітковаО закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. 15-річний "козачок" Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусів поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати.   Робити малюнки з пам´яті йому ще добре не виходило, і замість милого личка малої кріпачки на папері під його олівцем проступали обличчя прекрасних дам, які Тарас міг довго роздивлятися і перемальовувати з театральних афіш, мистецьких естампів чи паркових скульптур, яких досить було у великому місті. Так з´явився портрет "Погруддя жінки"

     Їй присвяче на поема «Мар’яна-черниця», про неї згадує він у своїх автобіографічних віршах     «Мені тринадцятий минало»,

«Ми в купочці колись росли».

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились,
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди.

 

Студ. 5-1 (слайд- 44)

Євдокія Гусіковська

Нам здається, що схожою на Оксану була польська швачка Гусинська, теж «чорнобрива» — друге юнацьке кохання Шевченка, овіяне чарівністю велико го міста Вільно, чужого народу й чужої мови. Вона навчила дворового козач ка пана Енгельгарда польської мови, по-сестринськи жаліла його, допомогла йому відчути різницю між долями хоч і бідної, але вільної людини і раба.

Марія Європеус  (Сл. 45)

Студентом Академії мистецтв у Петербурзі Шевченко переживає своє захоплення натурщицею, яку він вивів під іменем Паші в повісті «Художниця». П’ятнадцятирічною входить у його академічну майстерню  ця дівчина, а тридцятирічною, знову в 1859 році відвідує ту саму майстерню і тепер уже немолодого хворого Шевченка.

1839 року студент Шевченко малює портрет молодої натурниці з розпу щеним волоссям, напівдитячим ротом і великими очима. На цій аварелі художник вперше і востаннє підписався не Шевченко, а Чевченко.

 

Студ. 6-1 (слайд  46-47)

Навчаючись в академії, вже прославленим автором "Кобзаря" і портретистом їде Шевченко в рідну Україну. Тут 29 червня 1843 року Шевченко зустрів на балу Ганну Закревську. В цій жінці Тарас побачив втілення омріяного

образу. До цього він зовсім не думав про шлюб і з'являється в поета бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу. Але на жаль вона була дружиною другого.    Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам. Таких посвят є лише декілька. …Уже на засланні побритий у солдати Шевченко згадував про Закревську, присвятивши їй вірша "Якби зострілися ми знову".

Г.З.

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

 Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

 Але зустрітися зі своєю пасією йому більше не довелося, вона померла у 35-річному віці саме того року, коли поет отримав звільнення від 10-річної солдатчини.

Учитель ( Слайд 48 )А ми йдемо далі шляхами Кобзаря. Доля готувала йому нову зустріч з жін кою, якій у листопаді 1843 Шевченко адресує такі рядки: "О добрый ангел! Молюсь й плачу перед тобою. Тыутвер дила во мне веру в существование святых на земле". Ця жінка - княжна Варвара Миколаївна Рєпніна. Їй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевчен ком. Нещаслива в особистому житті, прекрасна і добра душа такою була нова знайома Шевченка, яку він зу стрів в Яготині, і яка одразу ж палко покохала поета. У ЯготиніТарас прожив десь із півроку, а потім знову повернувся до Петербурга.  А от з Варварою Рєпніною вдруге він таки побачився — через п´ятнадцять років після пер шої зустрічі, перебуваючи проїздом у Москві, коли повертався із заслання. Але 50-річна дама не змогла пробудити в ньому ніжних почуттів

Що саме: соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, генерала кавалерії? Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою «Тризна», є переконливим свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки.

Тарас ШЕВЧЕНКО

  На память 9-го ноября 1843 года. Княжне Варваре Николаевне Репниной.

ПОСВЯЩЕНИЕ

Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар господний, вдохнвенье,
Должно слезами поливать.
Для. вас понятно это слово!..
Для. вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.

 

 

Студ.  7-1(слайд  49-50)                  

Агата Ускова

Взимку 1854–1855 років йому знову з’явилося кохання — і обірвалося. Це бу ла дружина коменданта Новопетровської фортеці — Агата Ускова, яка зда ла ся йому уособленням досконалості. Але тверезий розум Тараса Григоро вича, на хвилину затьмарений почуттям, побачив Ускову такою, якою вона була насправді: звичайною манірною провінційною дамою з міщанськими інтересами.

                         Катерина Піунова

Вирвавшись із осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих п'ять місяців міцно пов'язує його з Нижнім Новгородом. Там Шевченко освідчується в коханні 16-річній актрисі Катерині Піуно -вій, незважаючи на 28 років різни ці між ними. Що це було? Мана, сп'яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії - сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка, кучерява Катерина (яке символічне для поета ім'я!) була фатально схожа на першу, свячену, осяяну дитинством, кохану Оксану. Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його.

Наслання несподівано налинуло та зовсім уже несподівано розвіялося, як сві танковий серпанок під дощем. Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної весни йому прийшла відмова.  Після розлуки Піунова вийшла заміж, грала на сцені, але не мала великого успіху в театральної публіки.

Студ. 8-1  (слайд 51)

27 липня 1860 року він посватався до Ликери Полусмакової. Останнім коханням поета була ще одна молода, 19-річна дівчина — Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками. Шевченко накупив їй сукна, капелюшків, туфель, перснів, білизни, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти понад 180 рублів! Але крутійка не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити у селі. Вона покинула поета і вийшла заміж за перукаря Яковлєва.

  Через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів на Чернечу гору, до могили пое та прибуде Ликера (вже Ликера Іванівна, 65 років) і в книзі записів, що лежа- тиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачу -чи, ковтаючи сльози, напише: "13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь".   "Твоя люба, мій друже..." - Ликера пам'ятала, як Шевченко їй сорок чотири роки тому писав: "Моя ти любо, мій ти друже..."

Студ. 5-2 (Сл.52-53)

Поступово вимальовується Шевченків ідеал кохання: єдинолюбство, щирість і повна відданість у почуттях, незрадливість у стосунках і велика-превелика ніжність закоханих. А який же ідеал коханої поета? Це зовнішньо гарна дівчи на (жінка), неодмінно кароока, чорнобрива, з гнучким станом, легкою ходою. Поет був тонким цінителем українки-вродливиці, підносив і опоетизовував її красу.

Висновки

У своїх ліричних творах Т.Шевченко засуджував:

1. зраду 
2. розбещеність панів; (“ Катерина ”, “ Наймичка ”)
3.  соціальну нерівність; (“ Тризна ”)

Возвеличував:

1. взаємне кохання;                         
2.  щирі почуття;
3.  самозречення заради своєї дитини.(“ Марія ”) 

 

Студ. 6-2  Сл. (54-55)

1859 року Шевченко востаннє побував на батьківщині, відвідав своїх роди - чів, спілкувався з селянами, читав їм свої вірші. Він мріє поселитися десь по- близу Дніпра, навіть вибрав місце для хати між Пекарями і Каневом. Вже й з управителем домовився. За читання крамольних віршів селянам його знову заарештовують і відправляють до Києва. У Києві він зістрічається з колиш- нім своїм другом Сошенком, котрий викладав малювання у Київській гімна-зії. Тут же він познайомився з Михайлом Чалим, своїм майбутнім біографом.

Прагнення простого людського щастя виявилося в Тараса Григоровича таким жагучим, що навіть в останній строфі останньої поезії, вміщеній у «Кобзарі» ( « Чи не покинуть нам, небого…»), за кілька днів до того, як відійти у вічність, він пише:                            ***

…над Стіксом, у раю,

Неначе над Дніпром широким,

У гаю – предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насаджу…

    Самотність , нерозділеність кохання – ось ті струни, на яких звучить Шевченкова пісня печалі.

      Такою жахливою була трагедія самотньої душі великого Поета Тараса Григоровича Шевченка...

 

***

Минули літа молодії,

Холодним вітром від надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись…

(«Минули літа молодії»)

 

Викладач  ( Слайд  )

  1 лютого 1848 року в листі до А. І. Лизогуба читаємо: «...Нудьга і безнадія да вить серце, а друге, нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, ревма тизм, цингу перетерпів». Саме захворювання цингою та відсутність дієвої медичної допомоги спонукали Тараса Григоровича до вирощування овочевих культур. У цій справі він як дитя українського села досяг значних успіхів. Без перечно, що той крихітний город допоміг поету подолати цингу, яка була досить поширеною хворобою в тогочасній російській армії.
   Не додала здоров’я поетові і Аральська експедиція, яка для рядового Шев- ченка була єдиним порятунком від щоденного морального приниження та муштри.
    Більшу частину від Орська до кінцевого пункту експедиції Тарас Григоро- вич пройшов пішки. Лише іноді йому дозволяли сісти на коня. Щоденно екс- педиція долала майже 20 верст. Про перший свій перехід він пізніше згадував «...Мабуть, з незвички не міг нічого ні бачити, ані чути, крім хмари, куряви, возів, башкирів, верблюдів та напівголих киргизів, верблюжих погоничів». Аральську піщану пустелю, як визнавав сам поет, він двічі поміряв своїми ногами.
   А відстань між фортецями сягала понад 1000 кілометрів. Як зазначає Павло Зайцев: «Похід до Аральського моря й участь в експедиції (1848 - 1849 рр.), безперечно, підірвали його вже ослаблений організм. З опису експедиції ми знаємо, що тоді йому довелось і голодувати, і по кілька днів поспіль пити морську воду і через це тяжко хворіти на шлунок і водночас багато працю вати. Там же, на Аральському морі у нього з’явилися чиряки на тілі. Захво рювання прогресувало, і до одних болячок долучалися ще й інші. Все відчут нішим ставав раніше набутий ревматизм. У листі до друзів Тарас Шевченко, у квітні 1855 року, писав: «...Ревматизм меня быстро разрушает». Від цього захворювання поет потерпав і у Орській фортеці. Із заслання Тарас Григоро вич повертався вже вельми хворою людиною. По дорозі до Москви з Нижньо го Новгорода хворий Шевченко ще й тяжко застудився.
 Отже, російська імперія, цар, жандарми та недобро зичливці (а вони бу ли і серед так званих демократів) зробили все можливе, щоб за 10 років заслання, солдатчини та знущань фізично знищити колись здорову, міцної тілобудови людину.

Студ.7-2

Друзі й знайомі одностайно засвід чують, що катастро фічне погіршення здоров’я Тараса Шевченка настало після повернення із заслання.
   Відвідавши в 1859 році Т. Г. Шевченка на його петербур зькій квартирі, ху дожник В. В. Кова льов пізніше згадував: «...Я був вражений різкою зміною в його зовнішності: це вже не той широкоплечий, кремезний, русявий чоловік у сірому сюртуці, яким я знав його колись; переді мною був зовсім схудлий, лисий чоловік, без кровинки на обличчі; руки його просвічувалися так, що видно було наскрізь кістки і жили...   Я мало не заплакав». Л. В. Тарновська в листі до сина 30 вересня 1859 року писала: «...Бідолашний Шевченко хворий, і я боюсь, чи не водянка це у нього в грудях; він не лежить, але рухи його важ кі й обличчя обрюзгло  . Сам Шевченко не любив розповідати про свою неду гу, взагалі не любив він свого суму і лиха розносить по чужих хатах.Навпаки, яко людина, загартована, він пильнував ховати від людей своє горе, не давати помітити свою недугу».

Студ. 8-2

   Незважаючи на тяжку хворобу, упродовж січня 1861 року Тарас Шевченко інтенсивно працював. Він листувався з багатьма своїми друзями. Поета перш за все непокоїла доля щойно видруковано го   «Букваря». Своїм помічникам він радив його продавати, а отримані гроші передавати до наших убогих недільних шкіл. Тарас  Григорович сподівався, що його «Букваря» придбають для церковнопарафіяльних шкіл київських митрополит Арсеній та чернігівський архієпископ Філарет. Але через те, що підручник був написаний українською мовою, московські священнослужителі відхилили пропозицію друзів Шевченка

   9 березня 1861 р. друзі прийшли привітати його з 47-м днем народження і побачили, що йому зовсім погано. Лікар встановив у нього водянку легень. Кожне слово давалося Шевченку з привеликим трудом. Вранці 10 березня він захотів зійти вниз в майстерню, впав зі сходів... Коли до нього підбігли, він був уже мертвий... Так у розквіті творчих сил скінчилося життя цієї видатної людини.

Студ. 4

     Сумна хроніка його життя:
     24 р. (1814-1838) кріпацтва;
     9 р. (1838-1947) волі;
     10 р. (1847-1857) солдатської муштри;
     біля 4 р. (1857-1861) відносної волі.

     Загалом на волі (якщо це можна назвати волею) було прожито лише 13 років! ... А скільки зроблено!

     Доля переслідувала Т.Г.Шевченка і після смерті... Не одразу здійснилося його бажання бути похованим на Україні „щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі, було видно, було чути, як реве ревучий”. Холодного березневого дня його поховали на Смоленському кладовищі у Петербурзі.

     Лише через 40 днів на настирне клопотання друзів і прогресивної спільно ти було одержано дозвіл перевезти тіло поета на Україну.

Викладач

     Наприкінці квітня домовина з тілом Шевченка вирушила в дорогу на Укра їну. У містах і селах, через які пролягав скорботний шлях поета, народ натов пами зустрічав і проводжав свого великого сина далеко за околицю. Багато хто продовжував йти далі. Коли процесія підійшла до Броварів, студенти зня ли домовину з коней і на руках внесли її в Київ у Хрестовоздвижен ську церкву на Подолі. Вранці, коли домовину ви- несли з церкви, по- чався багатотисяч- ний мітинг. 8 трав- ня домовина з ті- лом Шевченка у супроводі багатолюдної процесії прибула в Канів...

До поетової могили сходилися юрбами люди. Поет ставав символом україн ця-патріота, борця за народну долю. Серед народу ходи ли легенди: говори ли буцімто в моги лі закопано зброю, яку в слушну годи ну візмуть селяни-повстанці і підуть з нею на царя й поміщиків..      

 Смерть Шевченка виклика ла хвилю народних маніфестацій.

     Ім’я Шевченка збуджувало страх і ненависть царської влади настільки, що навіть 100 років з дня народження поета було заборонено вшановувати.  Десятиліття йдуть за десятиліттями, а Шевченкове слово залишається таким же діючим і закличним, як і в часи його написання. І сьогодні багато його віршів є сучасними і значимими для нас, його правнуків і праправнуків.
        Доробок Шевченка - величезне досягнення всієї української художньої культури. Шевченко визначив напрями розвитку літератури й образотворчого мистецтва України на шляхах гуманізму, народності, боротьби за кращу долю людей.

(читання поезії «Заповіт»)

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

   Таким чином ми ще і ще раз зримо відчуваємо велич і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконуємося, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Слід відмітити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й відзначити те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв'язками будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді у живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.

   Слава Шевченка пережила добу, в яку він жив. Його безсмертні твори і сьогодні високо цінує прогресивне людство, його ім'я відоме в усьому світі

  Бувши плоть від плоті і кров від крові свого багатостраждального народу, люблячи його і належачи йому всім своїм єством, Шевченко відкидав у ньому те, що було виховане століттями національного розтління і соціального рабства. Взявши від народу все краще і животворне, він йому сторицею і віддав. Велика заслуга поета перед українським, перш за все, а потім і перед іншими народами в тому, що він високо ніс ідеї демократизму, соціальної справедливості, правди і свободи. Доклавши стільки зусиль для пробудження національної самосвідомості й виховання національної гідності українського народу, він, як справжній апостол правди і свободи, спрямовував його не в бік національної замкнутості й ворожнечі, а в бік порозуміння, співпраці усіх народів.

    Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово - про Україну. Тут відбувається часте в історії літератури перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно; поезія, зміст і характер якої - безпосередньо національні, поєднуючись зі світовими змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до загальнолюдських масштабів.

    Отже, він був поетом, драматургом, прозаїком, мислителем, істориком, етнографом, фольклористом і художником, який залишив велику образотворчу спадщину- понад тисячу творів. Одне слово, геній Великого Кобзаря надзвичайно широкий, багатогранний.

Літературна спадщина Шевченка- це "Кобзар", 9 повістей (із 20-ти задуманих), п'єса "Назар Стодоля", кілька уривків інших драматичних творів, щоденник та листи.   

     Причини відсутності належної уваги до графічної спадщини Кобзаря слід шукати у XIX ст. Тоді графічне мистецтво вважалося мистецтвом другорядним, допоміжним архітектурі, скульптурі і живопису. Основним призначенням графіки було копіювання та тиражування у вигляді окремих естампів, журнальних або книжкових ілюстрацій кращих архітектурних, живописних, скульптурних творів з метою їх популяризації. Цікаво, що сам Шевченко був високої думки щодо можливості графічних мистецтв і, зокрема, про призначення у суспільстві художника-графіка. Про це свідчить запис, зроблений поетом у щоденнику 26 червня 1857 року: «Из всех изящных искусств мне теперь больше всего нравится гравюра и не без оснований. Быть хорошим гравером, значит быть распространителем света истины, значит быть полезным людям. Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера. Сколько изящнейших произведений, доступних только богатым, коптилось бы в мрачных галереях без твоего чудотворного резца?» Такого розуміння значення графічних мистецтв не виявив жоден з художників — сучасників Шевченка.

      Геніальний поет , полум яний патріот і мислитель – гуманіст . Шевченко є одночасно видатним майстром українського живопису і графіки, основоположником народності і критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. Українські художники звертаються до художньої спадщини Шевченка , як до однієї з великих і цінних національних традицій.

   Тарас Шевченко наділений рідкісним талантом- талантом генія, здатністю розуміти, бачити, відчувати справжню суть речей і явищ. Недарма ж його названо пророком , а  «Кобзар» - Біблією нашого народу.

 Т.Шевченко відомий у світі в першу чергу як художник слова, однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Шевченко був справжнім творцем Української землі. Пам’ятаймо про це!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література :

1.Антонович Дмитро.  Шевченко як маляр. Повне видання творів. Львів ,1937

2.Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників. К.,1958

3. Владич Л.  «Живописна Україна» Тараса Шевченка. К, 1963

4. Завадка Богдан «Серце чистеє подай» Львів ,1993

5.  Клочек Григорій  «Поезія Тараса Шевченка». К., «Освіта» 1998

6. Лепкий Богдан «Про життя і твори Тараса Шевченка» К. , «Україна» ,1994

7. Руденко О.І. , Петренко Н. Б. «Вічний як народ» К. «Либідь» , 1998

8.  Рильський М. «Поезія Тараса Шевченка» . К., 1961

9. Офорти Тараса Шевченка . Автор тексту й упорядник Ваиль Касіян.

К., 1964.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

   Актуальність теми  , яка піднята на даному занятті , зумовлена тим ,що вже півтора сторіччя творчість Т.Г.Шевченка залишається одним із провідних культуротворчих чинників духовного життя України . Звернення до Шевчен- ка завжди актуальні для українського суспільства , вони є засобом національ- ної гордості. Уже для багатьох поколінь українців Тарас Григорович значить так багато, що створюється ілюзія ,що ніби ми все про нього знаємо,все в ньому розуміємо . Але це тільки ілюзія . Шевченко як явище велике й вічне-невичерпний і нескінченний. Для того щоб краще зрозуміти цю людину  , її проблеми , проблеми суспільства XIX століття , ми повинні повернутися в його час. Лише так між нами буде взаєморозуміння.

  Цікавим  є становлення Шевченка як геніального поета і художника-реа –ліста , як всебічно розвинутої особистості .Тому на занятті буде досліджено не лише життя самого Кобзаря , а також і його епоху, і атмосферу життя суспільства , і його сучасників ,ту реальність ,в якій він був і кріпаком , і людиною з великої літери.

  Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві , він є основоположником критичного реалізму, першим видатним майстром офорту.      

   Малювати Тарас починає раніше , ніж писати , хоча за шкільною програмою перше знайомство  студенів відбувається з Тарасом Гри- горовичем як з поетом.

    Роботи Шевченка як художника тісно пов'язані з його життям і поезіями. На прикладі балади «Причинна» , яка ввійшла в перше видання «Кобзаря», доведено що Шевченко входить в літературу відразу свідомим поетом -поетом-романтиком  . Нас  цікавить і внутрішній світ 23-річного кріпака ,і зовнішній вигляд , і навіть те ,  чому російська передова інтелігенція так зацікавилась його особистістю , як Шевченко стає не просто поетом , а поетом  всесвітньовідомим ,чому він не зрікся рідної мови , як  М. Гоголь.

   Провівши  велику  дослідницьку  роботу  ,   вивчаючи геніальність Шевченка як художника , можемо сказати , що вся творчість його присвячена людству і сюжети для картин взяті з життя багатостраждального народу. Це відображено в альбомі «Живописна Україна  .

   Перебування Т.Шевченка у солдатах , в Аральській експедиції , яка відкри -ла  в  Казахстані родовище кам'яного вугілля , провела дослідницькі роботи і обстежила Аральське море - цей період життя є також для стунтів не достат- ньо вивченим .Тільки завдяки Шевченкові залишилися численні зарисовки та малюнки цієї місцевості.

   Ми знайомимось  з архітектурними проектами приміщень, які зроблені ху -дожником уже після заслання, ми можемо припустити ,що ці креслення він підготував особисто для себе. На жаль,мрія Тараса про особисту хату на бере зі Дніпра так і не здійснилась . Студентами знайдено декілька варіантів таких проектів , які виконані за всіма правилами . Можна зробити висновок, що Шевченко добре знав теорію креслення . Опрацювавши  велику кількість ма -теріалу, можемо  сказати ,що такою освіченою людиною Шевченко став тільки завдяки своєму бажанню та наполегливості.

   Оскільки в  цьому  занятті поданий не весь матеріал, який зібраний сту- дентами – дослідниками  ,то в  додатковій частині  можна знайти цікаві дані з життя поета, а саме  , що Шевченка цікавили не тільки поезія і малювання , а й музика ,драматургія ,що все його життя і творчість присвячені тільки українському народові , що він жив і творив тільки для нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

І.  Вступ                                                                                                                 3-4

ІІ. Основна  частина                                                                                          5- 32

1. Обзор творчості  поета                                                                                    5-7

2. Т. Шевченко – художник                                                                               8-10

3. Подоож до Петербурга   «Діамант у кожусі»                                            10-13

4.  «Живописна Україна»                                                                                 13-16

5. «Караюсь , мучуся , але не каюся..»                                                           16-18

6. « Віч на віч із собою»  (автопортрети)                                                       18-19

7.  Лебедина пісня                                                                                           19- 20

8.  Кохання  в житті Т.Г. Шевченка                                                               21 -27

9  Останні роки життя                                                                                      27-32

ІІІ . Висновки                                                                                                    33-35