Есе "Література Київської Русі"

Література Київської Русі

Що може здивувати людину ХХІ століття, яка живе в епоху технологізації? Землетрус, теракт, космічні відкриття? Та ні, це вже буденність. Все це було.

Я щодня дивлюся новини в Інтернеті, саме дивлюся. А чи багато таких, що ще читають газети?

Читання паперових носіїв інформації – це примітивізм чи розкіш?

Тисячу років тому про папір і не знали у Київській Русі, а книга була неабияким дивом, скарбом, доступним князям. Переглядаєш фото перших книг, і дух захоплює. Яка велич! Яка краса! Є і нам, виявляється, чим пишатися.

Чому ж Київська Русь була така могутня? Питання історичне. А от література почала бурхливо розвиватися саме після прийняття християнства. І тут велику роль відіграє перекладна література. За літературними зв'язками Київська Русь тяжіла до Візантії, яка була центром античних і східносередземноморських цінностей. З Константинополя в Київ незабаром після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами. Одним з перших був переклад Євангеліє. Давньоруські книжники підходили до перекладу творчо: церковну літературу відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто переробляли, внаслідок чого виходив, мабуть, чи не оригінальний твір.

Нині чомусь в усьому орієнтуємося на Європу, наче власного «я» і не маємо. А тоді індивідуальність цінувалася. Давньоруські літописи суттєво відрізнялися від західноєвропейських і візантійських хронік. Вони були ширші за змістом, прагнули сумістити в собі завдання історичної, публіцистичної, релігійно-повчальної і художньої оповіді.

Що б не писали, а наскрізною ідеєю  був патріотизм, єдність.

А що ж сталося з нами зараз? Багатьох слово «патріотизм» просто насмішить. А більшість талановитих людей виїжджає в інші країни в пошуках своєї реалізації.

Найдавнішим літописом, що дійшов до наших днів, вважається «Повість минулих літ», автором-укладачем якої був Нестор.

 Судячи з того, як він описує суспільство та давню Русь, можна зробити висновок, що ця людина шанує свій край та людей в нім. Коли читаєш цей давній літопис, виникає відчуття його присутності і співпереживання подіям, про які йдеться. Основна ідея цієї літературної пам’ятки — це об’єднання всіх земель Київської Русі для утвердження державності, збереження культурних надбань.

Може, ця ідея і є тим «євшаном-зіллям»?

Втім, мудрий батько знає, як дітей виховувати, і за порадою до сусіда не бігає. Чи такими зараз є державні мужі, батьки держави своєї?

Думаю, взірцевим є Володимир Мономах. У «Повчанні» він засуджує князівські чвари, рішуче виступає проти беззаконня і тих «лукавих» государів, які чинять зло, викликаючи своїм правлінням «шумовиння крові» й народні повстання. На його думку, княжу владу слід обмежити радою (а у нас депутатська недоторканність вічна?). Цікавим є те, що великий князь посилається у «Повчанні» на притчі царя Соломона зі Старого Завіту, використовує афоризми античних філософів — Плутарха, Демокріта, Діогена, Геродота, Аристотеля, Піфагора.

Такого роду заповіт міг з’явитися тільки в середовищі, де культура посідала одне з головних місць в житті держави.

Вершина поетичної творчості київської доби — «Слово о полку Ігоревім». Його автор палко любить свій край і співвітчизників, досконало володіє літературною формою, вміло поєднує епос із лірикою. Скрізь у тексті відчувається його присутність і вболівання за події, про які йдеться.

Основна тема твору — єднання в ім’я утвердження державності, збереження культурних набутків, гуртування кращих сил для того, щоб не повторювати уже зроблених помилок.

Отже, знову єднання, державність, патріотизм. І ці слова не були пустими за часів Київської Русі.

Хай же і в серцях сучасних українців загориться іскра справедливості, людинолюбства, і тоді знову наша держава буде наймогутнішою в Європі!