Формування культури мовлення учнів під час вивчення теми “Речення із звертаннями” у 8 класі

Формування культури мовлення учнів під час вивчення теми

“Речення із звертаннями”

у 8 класі

 

     Уміння і навички, які учні 8 класу набувають під час вивчення теми “Речення із звертаннями”, підпорядковуються основному завданню—формування культури їхнього мовлення, що виявляється насамперед у правильному інтонуванні речення із звертаннями і способах вираження використовуваних у процесі мовлення звертань.

 У реченні звертання виконує важливу стилістичну роль. Ним часто визначається ставлення мовця до співрозмовника чи якоїсь іншої особи, що про неї йдеться у тексті. Звертання може виражати прихильність, докір, зневагу, воно іноді стає емоційним центром речення. Різні його форми створюють відтінки урочистості, ліричності, інтимності, голубливості тощо.

Напр.: 1. Діду, серце, голубчику, заграй як-небудь (Т.Шевченко). 2. Доню моя, доню моя, цвіте мій рожевий! Як ягідку, як пташечку—кохала, ростила (Т.Шевченко).

У художній мові нерідко вживається звертання, що супроводить інше звертання.  Напр.: Україно! Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько (Т.Шевченко). Епітетні звертання іноді виступають у прикладковій формі: Рости ж, серце-тополенько, все вгору та вгору (Т.Шевченко).

 Своєрідне стилістичне забарвлення мають речення із звертаннями, вираженими особовими займенниками. Це забарвлення може набувати різноманітних відтінків ставлення до особи (пестливого, зневажливого, лайливого, презирливого). Напр.: 1.Ви, красо всього народу! Ви нам честь відрятували, Вам ми винні нагороду (Леся Українка). 2. Гей, ви, далі, далі безконечні й сині, як чудесно жити на землі моїй (В.Сосюра). 3. Чорт тебе візьми, ти, злодію (І.Франко).

 Досить емоційними, поетичними є звертання, виражені прикметниками-епітетами ( милий, мила, коханий, кохана і под.).

 У 5 класі учні ознайомлювалися із звертаннями як синтаксичним явищем, училися розпізнавати поширені і непоширені звертання, набували навичок уживати розділові знаки при звертанні.

 Восьмикласники ж повинні поглибити знання теоретичних відмінностей про звертання. А основне—оволодіти практичними навичками правильного “читання” речень із звертаннями. Тому при вивченні звертання учні в першу чергу ознайомлюються з інтонаційними особливостями речень, які включають у себе ці конструкції. Пояснюємо учням, з якими інтонаційними особливостями вимовляються звертання, які вжиті на початку, в середині і  в кінці речення.

 Насамперед звертаємо увагу учнів на звертання, вжиті на початку речення. Відзначаємо, що звертання, які  стоять на початку речення, вимовляються після деякої паузи із властивою їм інтонацією, яка називається кличною. При такій інтонації слово вимовляється  з підвищенням тону і протяжно. Коли звертання позначене окличною інтонацією, після нього ставиться знак оклику, а пауза робиться довшою. Умовно її позначають двома вертикальними лініями. Пауза також значно збільшується і за умови, якщо звертання має при собі залежні слова.

Порівняйте:

1. Шановна Маріє Іванівно, | напишіть нам, будь ласка, про день Вашого приїзду.
2. Шановна Маріє Іванівно!|| Напишіть нам, будь ласка, про день Вашого приїзду.

Якщо звертання стоїть у середині речення, то воно вимовляється без паузи або з ледь помітною паузою, зниженням темпу і деяким підвищенням тону. При цьому звертання або вимовляється зовсім без пауз, або виділяється паузою лише з одного боку. Порівн.:

1. Іди, Петрику до нас!
2. Гуляй, вітре,| полем! (Т.Шевченко).

Звертання, які стоять у кінці речення, часто вимовляються без паузи або з ледь помітною паузою і без особливого виділяння голосом.

Пропонуємо учням прочитати речення:

 1.Ти погасла,| ясна зоре! ( Грабовський).

 2.Ти давно відвідуєш краєзнавчий гурток, || Надю?

Запитуємо в учнів, які це речення за інтонацією. Учні пояснюють, що перше речення за інтонацією окличне, а друге—питальне. Пропонуємо учням ще раз прочитати ці речення, звернувши увагу на вимову звертання. Учні пояснюють, що у цих реченнях звертання вимовляються з виразними паузами та сильним логічним підкресленням.

 У першому реченні переставляємо звертання ясна зоре  на початок: Ясна зоре, ти погасла!  Учні порівнюють цей варіант речення з попереднім і визначають, у якому з них висловлюванню надається більшої задушевності, теплоти. Учні називають перший варіант речення. Отже, звертання, що стоїть у кінці речення

(зрозуміло, відповідного змісту) надає висловленню більшої щирості. Виконання такої вправи сприятиме також формуванню в учнів уміння змінювати позицію звертання в реченні, що важливо не тільки для засвоєння теоретичного матеріалу, а й для розвитку мовлення учнів.

 Їм слід розповісти, що за стилістичними функціями розрізняють власне звертання і риторичні звертання.

 Власне звертання вживають переважно у нехудожніх текстах та в розмовно-побутовому мовленні. Такі звертання можуть мати стилістичне забарвлення офіційності або передавати відтінки піднесеного, урочистого мовлення. Залежить це від семантики слів, що виступають у ролі звертання. Сюди належать слова—офіційні назви ( добродію, громадянине, друже, юначе), назви людей за родинними стосунками ( тату, мамо, дочко, сину, сестро), за їхнім соціальним станом, професією, національністю та ін.

Риторичні звертання стосуються різних неживих предметів ( назв явищ природи, слів із переносним значенням, географічних назв, слів з абстрактними значеннями).

Києве, мій Київ, рицар України,

  Малинове місто юності й пісень.

                                        (В. Сосюра)

 

Земні народи, люди, племена,

     До вас я руки й серце простягаю!

                                          (М.Рильський)

 

Потім на прикладах демонструємо учням використання звертань у різних стилях мовлення:

1.Юний мій друже! Ти народився в другій половині неспокійного, величного XX віку. Знай, мій юний друже, що кожний час по-своєму прекрасний, що в житті завжди є місце для подвигу, для романтики, для великих  і славних діянь (Цюпа).

2. Товаришко люба! Пишу Вам нашвидку, бо дуже ніколи, роботи багато. Люба, дорога товаришко! Я так винна проти Вас за своє мовчання, що вже не знаю, чи смію тепер писати. Високоповажний Добродію! Вибачайте, що не хутко відповідаю на Вашого ласкавого листа, але ж я його одібрала тільки сьогодні

 ( З листів Лесі Українки).

3. Любіть свою Вітчизну, діти (М.Рильський). Співай, мій народе, щасливі бадьорі пісні!(Н.Забіла). Зоре моя вечірняя, зійди над горою  (Т.Шевченко).

Наведені приклади взяті із різних стилів мовлення: публіцистичного, епістолярного, художнього. Пропонуємо учням виразно прочитати ці чи подібні приклади і вказати, в яких стилях писемного мовлення вжиті звертання.

 Звертаємо увагу учнів на речення: “Зоре моя вечірняя, зійди над горою”. Аналізуючи його, поглиблюємо поняття школярів про персоніфікацію. Слід зазначити, що в усній народній творчості і в художній літературі нерідко трапляються випадки звертання до неживих предметів, які уявляються живими. Завдяки цьому посилюється естетичний вплив твору на читача і слухача.

 Як ілюстрацію до цього пояснення пропонуємо учням послухати, наприклад, такий вірш:

 

Прохання

Не шуміть, ви, осокори,

Щоб синок вас не почув.

        Довго бігав він надворі,

Натомився і заснув.

Місяченьку-чародію,

            Не жартуй крізь вікна з ним,

                                           Не лягай йому на вії

Ти промінням голубим.

         Спить мій син, моя дитина,

  Серце, тихше, не стучи,

Не збуди мого ти сина,

Не злякай його вночі…

                            (В.Сосюра)

Учитель виразно читає вірш, а учні знаходять у тексті звертання і вказують на їх вираження і стилістичні особливості.

 Наводимо ще приклади: 1. Краю ти, мій краю, кращого за тебе я в житті не знаю(В.Сосюра). 2. Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш (Т.Шевченко).

 Звертання до неживих предметів, що вживаються у мові творів художньої літератури, є засобом створення поетичних образів.

 Учні читають речення і визначають у ньому звертання:

 Молодіж любая, надія наша, квіти! Пригадуйте частіше ви баєчку мою (Л.Глібов). Звертаємо увагу учнів на те, що  в цьому реченні звертання надія наша, квіти супроводжує перше—молодіж любая, підсилює його і є своєрідним епітетом, елементом особливої виразності.

 Пропонуємо учням прочитати подані нижче речення і визначити у них звертання, пояснити, якою частиною мови вони виражені:

1.               Ви, сонне кодло! Світло опівночі не будить вас?(Леся Українка).
2.               Ти! Чи ти скінчиш нарешті, нещасний комендіанте!   (М.Коцюбинський).

Учні  називають у цих реченнях звертання. Запитуємо в учнів про те, що ці звертання передають. Школярі пояснюють, що ці звертання передають зневажливе ставлення до особи. Виразно це видно в першому реченні, в якому особовий займенник ви уточнюється словами сонне кодло.

Учитель підсумовує, що звертання, виражені особовими займенниками , іноді можуть передавати зневажливе ставлення до особи. Напр..: Нащо лопату покинув, ще хтось потягне, ти! –почув він голос Маланчин(М.Коцюбинський).

 Прикладом теплого, зворушливого звертання  можна навести лист, написаний Михайлом Стельмахом у роки війни до свого доброго, щирого товариша з юнацьких літ Івана Омеляновича Синиці—відомого в повоєнні часи педагога і вченого.

 Дорогий Іване, радість моя!

 Руки тремтять від хвилювання, серце сміється: нарешті ми відшукали один одного. Я, був, передавав тобі лист по радіо, та хіба ж дойде все? Радій, серце моє, що ти живий, і суди нам, доле, після війни стрінутися і жити разом у великій дружбі, бо ми ж з тобою так сплели свої дороги. Що ніхто їх не зможе розірвати, ніхто!

 Скільки  про тебе говорив і Рильському , і Яновському, як разом з тобою жили, працювали, і вони знають, який ти здібний, яка в тебе пам’ять і чуття та розум критика, справжнього українського критика.

 Щастя  я тобі ще бажаю,  мій красене Іване? А найбільше здоров’я і нашої невимірної дружби і спільної творчої праці після війни, а ще,  щоб сама війна якнайскоріше закінчилася і наша рідна Україна звільнилась від фашистської скверни.

 Як домашнє завдання можна запропонувати учням написати лист до своїх товаришів або знайомих, вживаючи поширені і непоширені речення із звертаннями. Пишучи лист, слід домагатися, щоб рядки звучали якомога тепліше і задушевніше.

Матеріали для вправ:

 

Вправа 1. Виділити у поданих реченнях звертання і пояснити вжиті при них розділові знаки.

1. Та хай же цвіте кожне слово для вас, о мої молоді! 2. О земле ти моя, нема  рідніш за тебе! 3. О мрійна юність, ти з вогню вернулася додому.

4. О мій народе Прометея, ти маєш душу молоду ( В.Сосюра).

Вправа 2. Використовуючи кличний відмінок, утворити звертання з кожним з наведених іменників: Віктор Васильович, Марія Іванівна, Микола Степанович, Жанна Петрівна, Петро Дмитрович, Андрій Васильович; Надія, Ніна, Ольга, Степан; Оля, Тетяна; Михайло Андрійович. Поєднайте звертання з одним із слів: добродій, добродійка, товариш, товаришка, друг, дорогий, дорога, любий, люба, мій, моя, шановний, шановна, вельмишановний, вельмишановна.

Вправа 3.  Скласти речення так, щоб слово край у першому з них було підметом, у другому—додатком, у третьому—обставиною, у четвертому—звертанням.

Вправа 4. Прочитати текст. Знайти поширені звертання. Які засоби використовує автор. Щоб висловити почуття глибокої пошани і любові до рідної мови ?

 Мово рідна! Ти ж—як море—безконечна, могутня, глибока…

 Красо моя! В тобі мудрість віків і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів твоїх у днину побідну… В тобі, мово, неосяжна душа народу—його щирість, радість й печаль, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.

 Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе—перекотиполе, що його несе вітер у сіру безвість, у млу небуття. Твердине моя, і захисник, і гордість, і зрада, і розрада в години смутку. Люблю тебе в гніві, коли ти клекочеш, як блискавка. Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли одним –однісіньким словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш над хмари та між зорі, повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій.

 Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі свої. І я, вірний і вічний юнга твій (С.Плачинда).

Вправа 6. Прочитати речення. Визначити в них звертання, які стосуються співрозмовника, та риторичні, що належать до відсутніх у даний час неживих предметів, тварин, людей. Яка роль цих звертань у мовленні?

   1.Гей,  нові Колумби й Магеллани,

     Напнемо вітрила наших мрій!

              Кличуть нас у мандри океани,

             Бухту спокою облизує прибій.

                                (В.Симоненко)

 

        2. Мати ніжна моя!  Знай: по бурі  тяжкій

                                       Перемога засяє дзвінка і погідна.

              Славен буде в народах священний твій бій,

                      Славен серп твій і меч твій, свята моя, рідна!

                          (М.Рильський)

 

                      3.Гей, ідіть, благодатні зливи!

                         Випадайте, перлисті роси!

      Хай нап’ються досхочу ними.

       Хай дівчата помиють коси.

(Ліна Костенко)

 

4.Любіть свою Вітчизну, діти.

(М.Рильський)

 

5. Паравозе! Вези туди, де ждуть діла завзятих нас і юних віком. (С.Олійник).

6. Від вас, мої львівські каштани,

Від вас, закарпатські черешні,

Я маю доручення нині…

(Д.Павличко)

 

 Вправа 7. Дібрати із художніх текстів приклади із звертаннями до неживих предметів. Пояснити, з якою метою вони використані. Як можна висловити ту саму думку, не вводячи у текст такі звертання.

 

 Використання різноманітного дидактичного матеріалу дасть учням змогу не тільки глибше пізнати природу речень із звертаннями як синтаксичного явища, а й оволодіти необхідними навичками правильного інтонування таких речень, зрозуміти їх функцію в усному і писемному мовленні.