Гурткова робота "Харків - місто літературної слави"

Про матеріал
Кожен творчо працюючий учитель відчуває потребу поділитися з учнями своїми знаннями, здійснити власні пошукові, творчі чи наукові устремління, а також допомогти в розвитку літературно-творчих нахилів і здібностей учнів, допомогти їм пізнати безмежний світ дійсності й фантазії, почуття краси, світ високих ідеалів, ім’я якому – художня література. На допомогу вчителеві приходить арсенал позакласної роботи з літератури. Форм позакласної роботи є безліч, і всі вони в комплексі з навчальним процесом, який здійснюється на уроці, становлять основи виховання учнів, розвитку їх емоційного світу, художніх смаків.Ми пропонуємо Вашій увазі орієнтовний план роботи гуртка «Харків – місто літературної слави», знайомимо з найголовнішими об’єктами-символами міста і надаємо матеріали для проведення екскурсії по літературному Харкову.
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

(організація гурткової роботи з літератури в школі)

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

   Важливою складовою різнобічного виховання особистості є шкільний курс української літератури, зокрема вивчення високохудожніх творів минулих епох і сучасності, які пробуджують у юних громадян національну свідомість, розвивають художній смак  і потяг до прекрасного. Проте сам урок, як би майстерно він не був проведений, не може повністю забезпечити весь комплекс навчально-виховної місії. За межами уроку завжди залишається чимало питань, на висвітлення яких просто не залишається часу.

   Кожен творчо працюючий учитель відчуває потребу поділитися з учнями своїми знаннями, здійснити власні пошукові, творчі чи наукові устремління, а також допомогти в розвитку літературно-творчих нахилів і здібностей учнів, допомогти їм пізнати безмежний світ дійсності й фантазії, почуття краси, світ високих ідеалів, ім’я якому – художня література.

   І на допомогу вчителеві приходить арсенал позакласної роботи з літератури. Форм позакласної роботи є безліч, і всі вони в комплексі з навчальним процесом, який здійснюється на уроці, становлять основи виховання учнів, розвитку їх емоційного світу, художніх смаків.

   Прилучення людини до художньої культури, естетики дає міцні результати, коли воно починається змалку. Отож позакласна робота і має своїм найважливішим завданням посилити вплив літератури й мистецтва на формування особи інтелектуального потенціалу.

   Отже, мета вчителя-словесника – прищепити любов дітей до літератури. А як відомо, всеукраїнська література «випливає» з літератур сільських, районних, обласних. Кожна область України має своїх митців красного письменства, без яких наша велика література була б неповною, обікраденою.  Літературне краєзнавство і є одним із кращих засобів пізнати своє коріння: історію, культуру й літературу свого народу. «Коли ми дізнаємося, хто жив на тій або іншій вулиці, в тому чи іншому будинку, для нас і ця вулиця, і цей будинок уже наповнюються духовним змістом. Перетворюється і місто, історію культури якого ми пізнаємо. Ми якось особливо оцінюємо місця, зв’язані з життям і творчістю Гоголя або Шевченка, Пушкіна або Баратинського,» - вказував академік Д.С.Лихачов.

   У цьому відношенні Харків і Харківщина  становлять собою найблагодатніший матеріал, адже наше місто – це не лише місто революційних подій, місто-боєць, трудівник і вчений. «Харків, - за виразом В.Г.Бєлінського, - столиця української літератури». Його вулиці й площі вистелені віршами і поемами, оповіданнями, романами і п’єсами.

   Саме тому ми пропонуємо Вашій увазі орієнтовний план роботи гуртка «Харків – місто літературної слави», знайомимо з найголовнішими об’єктами-символами міста і надаємо матеріали для проведення екскурсії по літературному Харкову.

ПЛАН РОБОТИ ГУРТКА

«Харків – місто літературної слави»

Зміст роботи

Термін виконання

Примітка

  1.

Знайомство з краєзнавчою роботою (завдання і вимоги).

 

 

2.

Місто літературної слави.

 

 

  3.

Методика краєзнавчої роботи по збиранню матеріалу про видатних письменників краю.

 

  

  4.

Знайомство з літературними місцями міста та області (вулиці, площі, будинки, літературно-меморіальні та архітектурні пам’ятники).

 

 

  5.

Знайомство з розвідками учнів про життя й літературну діяльність письменників, пов’язаних  з Харковом (Г.Сковорода, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко, Марко Вовчок, Леся Українка та інші).

 

 

 6.

Знайомство з розвідками учнів про життя й літературну діяльність письменників, пов’язаних  з Харковом (В.Сосюра, П.Тичина, О.Довженко та інші).

 

 

  7.

 Робота над альбомом « Харків Літературний».

 

 

  8.

П.П. Гулак-Артемовський – ректор Харківського університету, байкар, громадський діяч.

 

 

  9.

Основа і Основяненко.

 

 

 10.

Т.Г.Шевченко. Літературні зв’язки. Увінчаний в бронзу і мармур (з історії пам’ятників Т.Шевченку в місті).

 

 

 11.

Марко Вовчок – вихованка Харківського пансіону, видатна письменниця.

 

 

1 2.

І.П.Котляревський і Харків. («Наталка Полтавка»)

 

 

13.

Розвиток українського драматичного мистецтва в ІІ пол. ХІХ. ст. Корифеї української сцени (М.Л.Кропивницький, Л.Старицький, І.Карпенко-Карий) та їх зв'язок з Харковом.

 

 

14.

І.Франко – почесний доктор російської словесності Харківського університету.

 

 

15.

М.Коцюбинський і Харків. Дружні взаємини письменника і листування з харків’янами.

 

 

16.

П.А.Грабовський і Харків.

 

 

17.

Леся Українка. Будинок на Сумській вулиці №6

 

 

 18.

«Харків – місто, де кожна бруковиця вистелена римами» (П.Тичина, М.Рильський і В.Сосюра).

 

 

 19.

О.Довженко (харківський період).

 

 

 20.

 

Олесь Гончар – студент Харківського державного університету.

 

 

 21.

Визначні письменники – гості нашого міста (М.Горький, В.Маяковський, М.Островський, Муса Джаліль, Анрі Барбюс, Теодор Драйзер, Анна Зегерс та інші)

 

 

 22.

Місце літературної карти Харківщини в програмі курсу української літератури.

 

 

 23.

Зв'язок з історичним музеєм.

 

 

 24.

Зв'язок з літературним музеєм.

 

 

 25.

Походження назв вулиць і площ міста, які носять  імена визначних письменників.

 

 

 27.

Поновлення й доповнення альбому « Харків Літературний» новими розвідками і матеріалами, зібраними учнями.

 

 

 28.

Проведення конференції «Багнет і перо», присвяченої  річниці Великої Перемоги (Харків років Великої Вітчизняної війни в українській літературі: О.Гончар «Людина і зброя», Ю.Смолич «Вони не пройдуть», М.Бажан «Політ крізь бурю».

 

 

29.

Харків в творчості письменників-земляків

 

 

30.

Конкурс на кращий твір «Рідному місту – 355».

 

 

31.

Проведення підсумкової екскурсії на тему: «Харків літературний».

 

 

32.

Збирання матеріалів і бібліографії на тему: «Харків в літературі».

 

 

 33.

Підведення підсумків роботи.

 

 

 

 

НАЙГОЛОВНІШІ ОБ’ЄКТИ – СИМВОЛИ ЛІТЕРАТУРНОГО ХАРКОВА

  1. Сумська вул.№11. (Тут знаходилася редакція газети «Вісті ВУЦВК», «Селянська     правда», редакції журналів «Шляхи мистецтва», «Червоний шлях»
  2. Площа Рози Люксембург № 4. (Тут знаходився селянський будинок. Тут, починаючи з 1922р. відбувалися сходинки селянських письменників «Плуг», літературні вечори, з’їзди. Сотні літераторів виходили звідси в широкий світ.
  3. Вулиця Культури №9. (На перехресті вул. Культури і Ярослава Галана стоїть будинок «Слово» - будинок письменників, в якому б’ється серце української літератури. І «якщо б в пам'ять про кожного із мешканців цього будинку, чиї імена відмічені в енциклопедіях і стали окрасою всієї нашої літератури, встановити меморіальну дошку, стіни будинку покрилися б мармуром».   (Ю.Герасименко).
  4. Вулиця Чернишевського № 59. (Тут знаходиться правління Харківської організації Союзу письменників України. В цьому будинку працює клуб літераторів, у першій кімнаті якого висить велика мармурова дошка, на якій золотом викарбувані імена письменників-харків’ян, що в роки Великої Вітчизняної війни віддали своє життя за Вітчизну.
  5.  Вулиця Сумська № 9. (Тут знаходиться Харківський український академічний театр ім. Т.Г.Шевченка. тут у свій час бували визначні російські письменники В.Бєлінський і М.Островський, О.Толстой і В.Вересаєв та українські письменники-класики І.Котляревський і Є.Гребінка, М.Старицький і М.Кропивницький. На сцені театру грав великий російський актор М.Щепкін і український М.Соляник, М.Саксаганський і П.Садовський, М.Заньковецька. Тут грали відомі українські актори Н.Ужвій, А.Бучма, І.Мар’яненко, О.Сердюк, М.Крушельницький та інші.

У цьому театрі йшла майже вся українська класика, а також ставилися п’єси М.Куліша, О.Корнійчука, Я.Галана, І.Кочерги та інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПАМ’ЯТНИКИ ВИДАТНИМ УКРАЇНСЬКИМ  ПИСЬМЕННИКАМ, ВСТАНОВЛЕНІ В ХАРКОВІ ТА НА  ХАРКІВЩИНІ

  1. Пам’ятник Т.Г.Шевченку (скульптор М.Г.Манізер і архітектор Г.І.Лангбард. Пам’ятник встановлено на Сумській вулиці в саду Т.Шевченка 24 березня  1935 року).
  2. Пам’ятник М.М.Коцюбинському (скульптор М.Рябінін. Пам’ятник відкрито 5 листопада 1957 року).
  3. Пам’ятник видатному українському поету П.А.Грабовському поставлено в центрі міста Валки біля траси, що з’єднує Валки з Харковом.
  4. Пам’ятник письменнику Олексі Десняку встановлено в селі Павлівка Друга Лозівського району. На пам’ятнику напис: «Тут покоїться прах українського радянського письменника Олекси Десняка (О.Г.Руденка), який загинув 25.05.1942р. в бою з фашистськими загарбниками».

На харківських кладовищах (Першому, Лютеранському й 13 кладовищах) встановлено пам’ятники й надмогильні плити:

  1. П.С.Гулаку-Артемовському.
  2. М.Л.Кропивницькому.
  3. М. Хвильовому.
  4. Г.Ф.Квітці-Основ’яненку.
  5. Х.Д.Алчевській.
  6. Х.О. Алчевській.
  7. О.І. Потебні.
  8. Д.І.Баглаю.
  9. М.Ф.Сумцову.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЕКСКУРСІЯ   ЛІТЕРАТУРНИМ ХАРКОВОМ

(центральний маршрут)

   Харків…Скільки буремних вітрів прошуміло над його головою, над його величними храмами та церквами? Скільки людських доль повіряли йому свої кращі думи й почуття? Скільки людей зв’язували з його ім’ям свої надії на краще омріяне своїх дітей та онуків? Але Харків не лише місто надій і сподівань. Це місто звершень, науковий і культурний центр, в якому минуле живе поряд з майбутнім. Харків – це місто-борець, учений і поет, усі вулиці якого, за образним виразом Л.Вишеславського, вистелені віршами.

   У різні роки в Харкові жили, працювали, підтримували зв'язок з кращими представниками і передовою інтелігенцією Г.Сковорода, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко, Є.Гребінка, І.Котляревський, Марко Вовчок, М.Кропивницький, М.Старицький, І.Франко, Л.Українка, П.Грабовський та інші. Великі російські письменники – О.Пушкін, М.Гоголь, М.Некрасов, Л.Толстой, А.Чехов, М.Горький.

   У Харкові – першій столиці України -формувалася молода українська література. 1917-1920 роки. Буремні роки. Вони були роками шукань і звершень в політиці, літературі й мистецтві. Вони були роками падінь і звершень. Особливо складними були 20-30 роки. Найскладнішими вони були в економіці, культурі, літературі, національному питанні. Україна, яка прагнула самостійності й незалежності, знов опинилася в пастці. Почався голодомор. Ренесанс у літературі був зведений на Голгофу. Гулаги, катівні, розстріли. Сотні й тисячі безвинних пішли в небуття. А серед них О.Олесь, М.Хвильовий, М.Вороний, О.Слісаренко, Майкл Йогансен, О.Досвітній – ціла когорта цвіту нової української культури.

   Дорога ціна за Жовтень, який промайорів кривавими прапорами над Україною. Перші паростки нової літератури – газети, журнали, перші літературні об’єднання (ВУСПП, «Гарт», «Плуг», «ВАПЛІТЕ», «Пролеткульт»), перші пролетарські письменники, яких викинуло зі своїх бурхливих хвиль море революції (В.Чумак, В.Сосюра, В.Блакитний). Пафос боротьби, заклики, надії, сподівання. В.Чумак «Революція», В.Сосюра «Червона зима». Поетичні збірки наших земляків В.Мисика, І.Муратова, І.Виргана. Усе це було. І все це залишається з нами. Сьогодні, коли ми повертаємося до наших витоків, ніщо не повинно бути загублене, забуте, спотворене, фальсифіковано. Усе слід поставити на свої місця. Але не слід за помилки й заблудження ряду письменників принижувати їх роль у загальному літературному процесі. Найвищим критерієм у літературі й мистецтві повинна бути правда, об’єктивізм, безкомпромісність в оцінці того чи іншого твору, високе мистецтво слова, народність. Не політики повинні диктувати літературі й мистецтву, а історики, критики, позбавлені тиску з боку політики й політиканів. Але для цього потрібний час. Усе повинно прийти на «круги своя».

   Отже, у Харкові народилися перші об’єднання діячів літератури: ВУСПП, «Гарт», «Плуг», «Молодняк», «ВАПЛІТЕ», «Пролітфронт». Видавалася велика кількість періодики – «Літературна газета», журнали, альманахи: «Червоний шлях», «Плуг», «Гарт», «Молодняк», «Всесвіт», «Молодий більшовик».

   Нова література починалася нечуваним злетом справді нової поезії. Зразу ж після грудня 1917 року одна за одною почали виходити поетичні збірки В.Чумака, П.Тичини, потім з’являються поеми В.Сосюри.

   Ми, харків’яни, ідучи вулицями нашого міста, часто не помічаємо меморіальних дошок, які прикрашають фасади, на жаль, не багатьох будинків нашого міста. Ми навіть собі не уявляємо, що цими вулицями в різні роки проходили Горький і Маяковський, Тичина і Бажан, Сосюра і Яновський, М.Куліш і Олесь Гончар. Що ними поспішали на Міжнародну конференцію революційних письменників світу Анрі Барбюс, Теодор Драйзер, Анна Зегерс, Бруно Ясенський, Йоганес Бехер. Що Сумською вулицею до площі Свободи з харківськими журналістами проходив Юліус Фучік.

Вулиць невідомих не буває,

Та хай час над ними промина,

Кожна з вулиць свято зберігає

Славні і великі імена.

   Тож, подорожуючи вулицями й площами Харкова, прислухаємося до голосів будинків і бруковиць, старезних дубів і тополь – німих свідків далекого і славного минулого нашого міста. Хай вони нам розкажуть про тих, хто становить гордість і славу не лише нашого міста, нашої культури, а вітчизняної й світової.

   Майже за півтисячоліття до заснування Харкова (1654) в травні 1185 року дружини руських князів на чолі з Новгород-Сіверським князем Ігорем вирушили в похід проти половців. Події, що відбувалися «вблизи устья реки Харковы, на берегу реки Уды, впадающей в Северский Донец» (район Карачівки), були відображені в славнозвісній пам’ятці «Слово о полку Ігоревім». Може, саме тут у автора великої поеми склалися перші її рядки…

Літературний Харків починався з степів,

На яких прозростало оте пригороднє слово,

З дум народних, народних пісень і віршів,

Із духмяної квітки словесності нашої.

   Але минали роки, століття, в середині ХVІІ ст., рятуючись від гніту панської Польщі, українці з правобережжя, ідучи на схід, на «дике поле», засновували міста.

У 1654 році велика група подніпрян при злитті річок Харків і Лопань заснували поселення. І назвали його Харків.

 Різні легенди ходили про виникнення цієї назви…

Та в 1659 році тут була споруджена дерев’яна фортеця з десятьма вежами – перша будівля великого міста.

Чимало дум і народних пісень про давні січі, подвиги і походи козаків Слобожанщини проти татарських і турецьких завойовників було складено. Одну з них склав харківський козак, український поет  ХVІІ ст. Семен Климовський («Їхав козак за Дунай»). Його по суті ми й вважаємо харківським Гомером.

 Згодом, в 1689 р. тут був побудований Покровський собор, при якому в 1727 році був відкритий колегіум (перший учбовий заклад). В колегіумі викладав великий український філософ, просвітитель і поет Г.С.Сковорода(1759-1769). На подвір’ї колишнього колегіуму встановлена невеличка стелла, яка свідчить про те, що тут з 1760 по 1766 рр. викладав видатний український філософ і письменник Г.С.Сковорода.  На монастирській леваді (Сковородинівський провулок, а до цього Чистоклітівська вулиця) знаходились рештки старої хати, де під час роботи в колегіумі жив Сковорода. Тут же, біля джерела, в колегіумській леваді, відбулася відома зустріч посланця Катерини ІІ зі Сковородою (за дорученням імператриці йому було запропоновано стати придворним філософом).

   З Харківським колегіумом було зв’язане ім’я М.Гнедича – перекладача «Іліади» Гомера.

   Вулиця Квітки-Основяненка (Горяїнівський провулок, Уфимський).

    Вулицю назвали ім’ям видатного нашого земляка, першого українського прозаїка. Засновник першого на Україні журналу («Український вестник» (1816-1819), театру в нашій місцевості, інституту благородних (шляхетних) дівчат (вул. Карла Маркса, колишня Благовіщенська, територія колишньої Олександрівської лікарні), один з творців публічної бібліотеки (ім.В.Г.Короленка), один із фундаторів харківського університету. Уродженець Основи, Квітка багато зробив для свого міста. «Там за Лопанню» створив він свої невмирущу «Марусю», «Сердешну Оксану» та дотепні п’єси. Ім’я його носять районний парк, бібліотека, середні школи №54 та 122. Поховано письменника спочатку на Холодно гірському, а потім на Пушкінському (лютеранському) кладовищі.

   Успенський собор (1771-1777). Дзвіниця споруджена в 1821-1841рр. на честь перемоги Росії над арміями Наполеона (архітектор Васильєв). Органна зала в реставрованому після війни соборі ніби й зараз відлунює хорали, які пролунали в ньому в травні 1910р. на честь видатного українського драматурга, корифея  українського театру М.Л.Кропивницького. Як відомо, в травні 1910р., в потязі, що йшов з Одеси до Харкова на станції Врадіївці раптово помер письменник. Тіло його в цинковій труні було привезено до Харкова і встановлено в соборі. Поміж дерев нинішнього Молодіжного парку, оточеного вулицями Артема, Пушкінською та Весніна, стоїть пам’ятник на могилі М.Л.Кропивницького. Останні роки його життя були безпосередньо пов’язані з Харковом, Харківщиною (хутір Затишок – Шевченківський район). П’єси його і по сьогодні не виходять з репертуару Харківського драматичного театру ім.. Т.Г.Шевченка та інших театрів країн СНД.

    Соборна площа (Університетська, пам’ятник Вічної Слави. Радянська площа).

    У січні 1919р. тут були поховані жертви денікінської розправи. В будинку присутніх колишніх місць знаходився Харківський губком. У 1932р. будинок було реконструйовано. У ньому розмістився Будинок Червоної Армії. Це про нього в романі «Людина і зброя» Олесь Гончар, тоді ще студент ІІІ курсу філологічного факультету Харківського університету, писав: «Ще безтурботно ходять по місту ті, кому судилося на бойових рубежах вирватися з оточення, горіти в кремаційних печах концтаборів…ще стоїть на узвишші посеред міста сірий масивний БЧА, Будинок Червоної Армії, де – пройде небагато років – на місці, розчищеному від руїн, буде розкинуто сквер і запалено Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата».

З Харковом, з його вулицями і проспектами багато що зв’язано в житті і творчості Олеся Гончара.

1.Московський проспект №20 (Московська вулиця). Технікум, а потім ВУКІЖ ім. Островського.

    2.Харківський державний університет (на розі вул. Дзержинського й Раднаркомівської вулиці  знаходився до війни філологічний факультет).

     3. Центральна наукова бібліотека (вул. Вільної академії, Університетська).

     4. Бібліотека ім. В.Г.Короленка (пров. Короленка).

     5. Харківський будинок учених (Раднаркомівська вул.)

     6. Будинок письменників ім. В.Блакитного (Червонопрапорна вул.)

     7. Харківська спілка письменників (вул. Чернишевського 59)

     У романах «Людина і зброя», «Циклон» згадується багато вулиць, районів і заводів нашого міста. «Поки буду жити, не згасне до тебе любов, місто мого дитинства і юності,»- писав Олесь Гончар.

   Центральна наукова бібліотека Харківського університету. Утворилася на базі першої Харківської бібліотеки – бібліотеки колегіуму. Значний вклад в збагаченні її фонду зробив її фундатор-засновник В.Н.Каразін, який в 1804р. віддав їй в дар власне зібрання книг. У бібліотеці зібрано більше мільйона видань. Серед книжок бібліотеки знаходяться унікальні видання-першодруки, журнали «Український вісник», «Харківський Демокрит», «Утренняя звезла», «Молодик», які видавав і друкував перші свої статті і твори Г.Ф. Квітка-Основ’яненко.

   У 1863р. один із перших бібліографів І.Котляревського О.Терещенко передав до бібліотеки автограф «Енеїди», «Наталки Полтавки». Підготовлені самим І.Котляревським видання «Енеїди»1809р. зберігається у відділі рідкісної книги.

   У 1842р. усі шість частин «Енеїди» були надруковані в Харківському університеті.

   Постійними читачами ЦНБ університету на протязі багатьох років були визначні вчені-філологи Потебня, Овсяніков-Куліковський, Булаховській, Білецький, визначні письменники-харків’яни і гості нашого міста. Багато добрих слів в адресу скарбниці карбованого слова записали вони в книгу відгуків та на сторінках дарчих авторських екземплярів.

   Харківський університет. 17 травня 1805р.

   В 1805р. за ініціативою В.Н.Каразіна – відомого ученого й громадського діяча того часу  - було відкрито один із перших університетів, що став центром науки й культури України й півдня Росії. Відкриття  університету відіграло визначну роль у розвитку української літератури й журналістики.

   У типографії видаються газети, журнали, вісники, альманахи: «Еженедельник»(1812), «Украинский вестник»(1816), «Харьковский Демокрит»(1816) – Г.Квітка-Основ’яненко, І.Срезневський, М.Костомаров (1817р.), «Харьковские известия» (1817-1824),  «Український альманах»(1831), «Утренняя звезда»(1833), газета «Харьковские губернские ведомости»(1838).

   З Харківським університетом у різні часи були зв’язані П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко, М.Гоголь, О.Потебня, Т.Шевченко, М.Вовчок, М.Старицький, І.Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка, Л.Булаховський, Христя Алчевська, О.Білецький, Олесь Досвітній, І. Муратов, Ю.Герасименко, О.Гончар та інші.

   Харківський університет був осередком дружніх зв’язків російського й українського народів (Л.Толстой, А.Чехов, О.Герцен, В.Бєлінський, І.Тургенєв, В.Маяковський та інші).

   Площа Рози Люксембург. (Павлівська  площа) №4. Сельбуд.

   Тут, починаючи з 1922р., відбувалися сходинки Спілки селянських письменників «Плуг», літературні вечори, з’їзди. Першим її літописцем був Остап Вишня. Сотні літераторів виходили звідси в широкий світ.

    Серед плужан у будинку можна було зустріти С.Пимоненка, його постійного секретаря Остапа Вишню, О.Довженка, тоді ще художника й карикатуриста, Павла Усенка, П.Тичину, В.Сосюру, Ю.Яновського, П.Панча, О.Копиленка, М.Трублаїні. Тут, в їдальні, спираючись на невеликий стіл за чашкою чаю, писав перші сторінки свого роману «Бур’ян» А.Головко (1927). Тут йшли гарячі диспути про майбутні шляхи нової української літератури.

   Т.Масенко в поезії «Степ» писав про М.Трублаїні:

                   Ритми столиці – нещадний годинник.

                   Він спішить з метушнею навкруг

                   У Центральний селянський будинок

                   На майдані гучнім Люксембург.

 Ріг площі Павловської (Рози Люксембург) і Плетньовського провулку.

У шестиповерховому будинку (колишній Міський купецький банк) знаходились, крім банку, магазини. У двох верхніх поверхах колись знаходився готель «Асторія», де бував П.Тичина. А в період свого перебування в Харкові зупинялись В.Маяковський і Є.Долматовський.

   Палац праці. Тут містились усі профспілки. Репортерові Трублаєвському (Трублаїні) доручено було обслуговувати групи заводів і установ Червоно заводського району.

   Площа Конституції (Радянської України, Миколаївська, Тевелєва)

   У невеличкому будинку, де зараз знаходиться магазин «Дитячий Світ», з 1880р. була редакція газети «Юний край». У ній в 1885р. працював коректором видатний український поет, публіцист П.А.Грабовський. Багато зв’язано в житті й творчості поета з нашим містом, з Харківщиною.

     1. Вул. Володарського № 87 (колишня Холодногірська, Семінарська). Тут знаходилася Харківська духовна семінарія, в якій учився поет (1879р.).

     2.Харківська та Ізюмська тюрми (1882-1885рр.).За переховування нелегальної літератури й написання протиурядових віршів його було виключено з семінарії й заарештовано. 

     3.Валки. Солдат 5 роти 62 піхотного батальйону (1885-1886рр.).

     4.С.Дергачі. Підпільна друкарня, в якій друкувалися листівки «Чорного переділу».

     5.Провулок П.Грабовського в Харкові.

     6.Школа №6 ім. П.А.Грабовського.

   Площа Конституції (Радянської України, Миколаївська, Тевелєва). Готель «Червоний» (колишній «Метрополь»).

   Це був 1921 рік. У пропахлій порохом і кров’ю шинелі після тифу й фронтів, відкликаний з армії, В.Сосюра потрапив у Харків. «Я як командирований з периферії військовий політробітник, - згадував згодом поет у своєму романі «Третя рота»,- був улаштований в Червоному готелі».

   Саме там, в одну із неповторних харківських ночей і народилася поема «Червона зима», що принесла славу молодому поету. Поет згадував: «Червону зиму» я писав у холодному номері готелю в Харкові, серед м’яких крісел і великих дзеркал. Я ходив по номеру і ніби кидав виклик світові, віддзеркалюючись у великих свічадах. Поема писалася швидко. Одним подихом.»

    Площа Конституції (Радянської України Миколаївська, Тевелєва). Харківська державна бібліотека ім. В.Короленка.

   Звідси, з інституту мистецтв, відкривається чудова панорама на один із центрів літературного Харкова – бібліотеку ім. В.Короленка (пров. Короленка №18), споруджену в 1886р. за проектом О.Бекетова. Історія бібліотеки зв’язана з іменами видатних діячів літератури й мистецтва. У фондах бібліотеки зберігається чимало творів видатних письменників Харкова, а також тих, що були з ним тісно зв’язані. Значна частина цих бібліографічно рідкісних книжок з дарчими надписами. Кожний з цих екземплярів вартий окремих розповідей.

   Першими з українських авторів бібліотеки були книги Марка Вовчок. Тут знаходяться перші видання «Енеїди» І.Котляревського, збірки пісень М.Максимовича, «Гайдамаки» Т.Шевченка(1841р.) з його автографом, твори Є.Гребінки, П.Гулака-Артемовського, М.Кропивницького, Л.Глібова, П.Куліша, книги з автографами І.Нечуя-Левицького, М.Старицького, харків’ян Г.Квітки-Основ’яненка, Г.Сковороди, Г.Данілевського та інші.

   У бібліотеці в різні часи виступали В.Маяковський, В.Іванов, А.Ахматова, П.Тичина, В.Сосюра, М.Бажан, І.Микитенко, Ю.Смолич, В.Мисик. Тут з публічними концертами виступали С.Рахманінов, О.Скрябін, Ф.Крейслер.

   Площа Конституції (Радянської України). Будинок Дворянського зібрання, ВУЦВК, палац піонерів ім. Постишева.

    З цим будинком багато пов’язано в політичному й культурному житті міста. В 70-80рр. ХІХст. тут влаштовували виставки картин Товариства художників-пересувників. У 80-90-х рр. у ньому виступав з концертами великий російський композитор П.І.Чайковський. У ньому 7 грудня 1925 року робітники Харкова, працівники культури, літератури проводжали в останню путь поета, публіциста Василя Блакитного.

   «Траурна ніч була тихою й довгою, - згадував М.Бажан. – Ампірний будинок ВУЦВКу, де в центральній залі стояла труна Блакитного, світився в синій морозяній ночі…»

   У цьому будинку 6 травня 1935 року відбулося святкове відкриття першого в нашій країні Палацу піонерів. До цього будинку-палацу в літературну студію не раз завітали митці й письменники Харкова. Частими гостями й порадниками в ньому були О.Донченко, Н.Забіла, О.Іваненко, Я.Гримайло, В.Бичко, О.Копиленко, І.Микитенко, П.Панч, І.Багмут, І.Муратов.

     При Харківському палаці піонерів серед багатьох гуртків працював клуб юних дослідників Арктики, організатором якого був Микола Трублаїні.

     З площею Конституції  зв’язані й інші літературні події. У 20-30-х роках на площі відбувались святкові демонстрації, мітинги, зустрічі. Так, 7 листопада 1927р. з трибуни серед інших з полум’яними віршами виступав В.Сосюра:

                      Шумить майдан. В огні панелі.

                      Фронти, мов сон, давно, давно…

                      Кашкети, кепки і шинелі,

                      Ідуть робфаківці УНО.

                      Над ними сонце мітингує,

                      В промінні весь Буцвиконком.

                      Мов зачарований, стою я,

                      Дивлюсь здивовано кругом.

   У роки фашистської окупації вороги не зломили духу харків’ян. У лютому 1942р. пострілом з револьвера невідома дівчина-харків’янка вбила фашистського генерала. Гітлерівці жорстоко катували її, але не дізналися нічого, навіть імені героїні. Про її подвиг і мужню загибель розповів у березні на сторінках газети «Комуніст» М.Бажан

     Площа Конституції (Радянської України). Будинок Центральної ощадкаси.

     Тут до війни знаходився банківський будинок, в якому відділене перегородками від великої зали банківського будинку було Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ). Сценарною групою в ньому завідував поет М.Семенко. Ю.Яновський був редактором. Згодом їх співробітниками стали М.Бажан, О.Довженко, Майк Йогансен, О.Корнійчук, О.Досвітній. Частим гостем там був, наїжджаючи з Москви В.Маяковський.

   Будинок на Сумській № 6.

   У квітні 1889р. Леся Українка зупинялася по дорозі на Сумщину, де жила бабуся-лікарка Параска Богуш, у брата Олени Пчілки, лікаря-психіатра О.Драгоманова, котрий працював у Харкові в Олександрівській лікарні (нині 1-а лікарня. Вул. Карла Маркса №25). Часто Леся Українка бувала в лікарні у дяді. Враження від відвідування цієї лікарні, спостереження над душевно хворими поетеса згодом використала в драмі «блакитна троянда». Лесю Українку з Харковом зв’язувала ще одна родинна близькість. Тут жив і працював приват-доцентом університету старший брат Михайло, вчений і письменник, який виступав у літературі під псевдонімом Михайла Обачного.

   На сценах харківських театрів йшли п’єси Лесі Українки («У катакомбах», «Камінний господар» і перлина драматургії поетеси «Лісова пісня»). Ім’ям  Лесі Українки названа одна з вулиць міста (поблизу універмагу «Харків»), одна з бібліотек (вул. Ашхабадського№10), школа №3.

   Сумська вул. № 9. Харківський український академічний театр ім. Г.Шевченка.

   З цим театром зв’язано становлення й розвиток театрального мистецтва в Україні й Харкова зокрема. У 1841р. за проектом архітектора Тона на Театральній площі було споруджене кам’яне приміщення театру (дерев’яний театр було збудовано в 1816р. на тому місці, де зараз стоїть інститут удосконалення вчителів). Перегорнемо славні сторінки театру, і перед нами встануть картини незабутнього. 9 червня 1846 року. Вистава М.Гоголя «Ревізор». У ролі ревізора М.Щепкін. Серед багатьох присутніх великий російський критик В.Г.Бєлінський. Поряд з ним відомий перекладач Кронеберг. Це у нього на Холодній горі гостив славетний критик. Тут на прем’єрі «Наталки Полтавки» був І.Котляревський. Тут в 30-х роках грав К.Соляник. А 30 травня 1880р. О.Островський дивився свою п’єсу «Бідність – не порок» у виконанні харківських акторів. У різний час на сцені театру грали відомі російські й українські актори: М.Рибаков, М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька. У 1881р. тут вперше було поставлено п’єсу М.Кропивницького «Дай серцю волю – заведе в неволю». У цьому театрі грали корифеї української сцени: А.Бучма, Н.Ужвій, І.Мар’яненко, М.Крушельницький, Л.Сердюк.

     Сумська вул. №11. Тут знаходились редакції газет «Вісті ВУЦВК», «Селянська правда», журналів «Шляхи мистецтва», «Всесвіт», «Червоний перець» з незмінним редактором В.Галактіоновим. У редакціях цих газет і журналів в 20-30-х рр. можна було бачити С.Пилипенка, Остапа Вишню, І.Кулика, О.Довженка, М.Хвильового. Сюди часто заходили В.Сосюра, А.Головко, М.Бажан, Ю.Яновський та інші. Тут жив деякий час П.Тичина. У липні 1930р. в редакції газети «Пролетар» харківські журналісти зустрічалися з Юліусом Фучіком, майбутнім автором «Репортажу, писаного під шибеницею» і страченого гітлерівцями в 1943р. У дні перебування в місті Ю.Фучік відвідав будівництво ХТЗ, оглянув Держпром і площу Дзержинського (Свободи).

 Вулиця Гоголя (Мала Сумська). На цій вулиці жив відомий російський письменник В.Гаршин, автор чудових оповідань («Четыре дня», «Красный цветок»). Є також припущення, що в Вознесенській жіночій гімназії, яка міститься в приміщенні 29 загальноосвтньої школи, училася Марко Вовчок.

   Пам’ятник Пушкіну (Театральний майдан, площа Поезії).

   З цим місцем пов’язано чимало літературних подій.

   На початку 40-х рр. недалеко від театру стояв будинок, в якому жив історик, етнограф і письменник М.Костомаров. У нього часто збиралися харківські літератори: О.Метлинський, М.Петренко (автор відомої пісні «Дивлюсь я на небо») та поет І.Щоголов.

   В одному з будинків у І пол. ХІХ ст. тут містилася редакція альманаху «Молодик» (ред. Квітка-Основ’яненко), що відіграв велику роль у згуртуванні молодих сил розквітаючої української літератури. На його сторінках друкувалися твори Пушкіна і Шевченка. Діяльність альманаху позитивно оцінив В.Г.Бєлінський.

   А в 20-ті роки ХХ ст. тут читали свої вірші П.Тичина та В.Сосюра. Потім тут була редакція журналу «Молодняк», проводила свої зібрання літературна група «Пролетар». Саме тут у року громадянської війни сиві кобзарі співали, проводжаючи на бій полки легендарного Пархоменка. Тут, прямо на майдані, осіннім вечором 1920р. читав свої вірші Сергій Єсенін, а в 60-80рр. тут виступали Є.Євтушенко, Б.Чичибабін. Багато що зв’язано в історії цих двох майданів з іменем В.Блакитного. (Колись в скверику, де стоїть пам’ятник М.Коцюбинському, стояв пам’ятник В.Блакитному), П.Тичини, В.Сосюри. Повз цей скверик ходив до В.Блакитного (Чернишевського, 28)  В.Сосюра, несучи в серці «Червону зиму». Тут в магазині «Поезія» читали свої вірші В.Солоухін, В.Коротич та багато інших поетів, що приїжджали до Харкова.

   Пам’ятник М.М.Коцюбинському.

   У жовтні 1929р. в Профспілковому саду (згодом саду ім. Шевченка) в кінці верхньої алеї встановили пам’ятник М.М.Коцюбинському (скульптор М.Новосельський). У 1934р. пам’ятник було перенесено в сквер на розі Пушкінської й Чернишевського (майдан Поезії). Чимало в житті й творчості письменника зв’язано з Харковом. М.М.Коцюбинський неодноразово бував на Харківщині. У 1911р. він відвідав Харків. Дружні зв’язки письменник підтримував з Б.Грінченком, Г.Хоткевичем, М.Обачним (Косачем), М.Сумцовим. Одна з вулиць міста носить ім’я письменника.

   Пушкінська вулиця №24. Харківський інститут удосконалення вчителів.

   У довоєнні роки, коли Харків був столицею України (до 1934р.), у цьому будинку були редакції газет «Радянське село», «Комсомолець України», ДВОУ, редколегія «Плуг» і журнали «Селянка України», «Молодняк» і «Червоний маяк». У редакціях цих газет і журналів працювали або були їх постійними кореспондентами С.Пилипенко, П.Тичина, А.Головко, П.Панч, О.Копиленко, Л.Первомайський. Заходили сюди й В.Сосюра, і П.Усенко, О.Донченко і В.Мисик, Г.Хоткевич і Н.Забіла.

   Вулиця Скрипника. (Сердюковський провулок). Обласний будинок освіти.

   Перед учителями з читанням своїх творів, з розповідями про свою роботу виступали П.Тичина, В.Мисик, І.Муратов, Ю.Смолич, В.Владко, М.Трублаїні, І.Багмут.

     «Одного разу, - згадує О.Ковінька, - (було це в Харківському будинку робітників освіти) Сосюра читав нову, недруковану поему, здається, «Вчительку», і пам'ять зрадила.

  • Не хвилюйтесь, товариші, я зараз піду візьму рукопис на квартирі…Це поряд, на вулиці Артема.

За кілька хвилин повернувся. Під оплески збудженої аудиторії, розчервонілий і засапаний від швидкої ходи, знову стояв на сцені з аркушами на сцені. Зустріч тривала до пізньої ночі».

Харківські адреси Володимира Сосюри.

1.Сумська,11. Редакція «Вісті».

2.Миколаївська пл.(Конституції). Мешкає в готелі «Червоний».

3.Вул. Артема. Навчається в Харківському комуністичному університеті ім. Артема, згодом на робітфаці УНО.

4. Вул. Артема. Мешкає деякий час в гуртожитку, потім на Пушкінській і Свердлова,118. У 1934р. потрапив до Сабурової дачі.

 5.Драматичний театр ім. Т.Шевченка. Знайомство з В.Маяковським.

6.Вул. Московська, 20. Клуб «Комуніст»

7.Шевченківська вул. Фабрика «Червона нитка». Літпрацівник фабричної багатотиражки.

   У 1943р. разом з Радянською Армією входить у звільнений Харків. Працює в Харківському обласному радіокомітеті.

   Вулиця Чернишевського. Будинок Донець-Захаржевського.

   Тут у 80-х рр. ХІХ ст. жив Г.Сковорода. Цей будинок знаходиться під охороною держави. З ім’ям Г.Сковороди багато зв’язано в Харкові й на Харківщині.

     Харківські адреси Г.С.Сковороди:

1.Покровський собор. Колегіум 1759-1761рр. Викладав піїтику. Стела в дворі.

2.Монастирська левада. Сковородинівський пров. Чистоплетнівська вул. Лиса гора

3.Вул. Чернишевського. Будинок Донець-Захаржевського, в якому часто зупинявся

4.Вул. Артема. Харківський педагогічний інститут ім. Г.С.Сковороди.

5.Основа. Родина Квіток. Заняття з малим Г.Ф.Квіткою.

6.Бабаї. Тут були написані відомі «Басни Харьковские».

7. Гужвинське. Лопарський хутір.

8. Ізюм.

9. Великий Бурлук.

10.Гусинці.

 11..Панасівка.

12..Купянськ.

13..Валки.

 14..Пан-Іванівка (Сковородинівка).

   Друзі, знайомі, з ким великий філософ і поет підтримував постійний зв'язок: І.Срезневський, М.Ковалінський, Данилевський, Капністи, Квітки, Каразіни, Захаржевські, Мечнікови, Томари, М.Шаповал, Л.Лівшиць.

   Ріг Раднаркомівської вулиці й вулиці Дзержинського. Тут до війни був філологічний факультет Харківського державного університету, студентами якого були Олесь Гончар, Григорій Тютюнник та багато інших.

   Сумська вулиця. Навпроти Дзеркального струменю перед нами встає велична споруда нового Харківського театру опери та балету ім. М.Лисенка. Старе приміщення знаходиться на Римарській вулиці. У 20-х рр.(1921, 1924, 1926, 1929) тут виступав В.Маяковський. 26 січня 1929р. в ньому виступав Анрі Барбюс. На сцені Харківської опери йшли шедеври світової класики, російської та української, зокрема «Наталка Полтавка» (О.Петрусенко, І.Козловський, І.Паторжинський), «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського, «Назар Стодоля» та «Богдан Хмельницький» Дашкевича та твори багатьох інших авторів, у тому числі й наших земляків-харків’ян («Буковинці» І.Муратова і М.Кормінського, «Альпи» за однойменним романом О.Гончара)

   Раднаркомівська вулиця. На перехресті вулиць Чернишевського й Раднаркомівської (зараз тут знаходяться зали Харківського художнього музею) знаходилася жіноча недільна школа видатного українського педагога-просвітителя Х.Д.Алчевської. Серед учителів недільної школи був визначний філолог, автор відомого словника, поет і прозаїк Б.Грінченко. Х.Д.Алчевська мала при школі бібліотеку й музей наочних приладів. Вона була одним із упорядників «Книги для дорослих», трьохтомного показника «Що читати народу?», багатьох програм. Недільна школа в 1889р. на Всесвітній виставці в Парижі була відзначена медаллю, а в 1890р. Х.Д.Алчевська була вибрана віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

  Вулиця Чернишевського, 59. Харківська обласна спілка письменників.

   Тут знаходиться Харківське відділення Спілки письменників України. Тут працює клуб літераторів, в якому на стіні висить меморіальна дошка в пам'ять загиблим письменникам Харкова в Великій Вітчизняній війні. На фронт пішли 29 письменників.

   Харківська обласна спілка письменників була заснована в 1934 р. Першим її головою був Ю.Смолич, згодом: Н.Забіла, П.Панч, В.Кочевський, І.Муратов, Я.Гримайло, Ю.Шовкопляс, В.Петров, Б.Силаєв, Р.Полонський.

   До війни в Харкові виходив «Літературний журнал».

Широко відомі імена харківських письменників: К.Гордієнка, В.Добровольського, Р.Третьякова, Б.Чичибабіна, Б.Силаєва, Ю.Стадниченка, Р.Левіна, Л.Галкіна та інших.

   Вулиця Раднаркомівська, 11. Харківський державний музей образотворчого мистецтва. Заснований в 1886р. на базі університетського музею красних мистецтв, створеного В.Каразіним 1805р.

   У музеї серед творів визначних художників картини наших великих земляків І.Рєпіна, С.Васильківського, П.Левченка, П.Мартиновича. У музеї є декілька картин Т.Г.Шевченка («Кавказькі діти-байгуші», «Катерина»,  портрет Горленко, «Кос-Арал», акварелі).

  Вулиця Раднаркомівська. Будинок учених. Побудований у 1900р. за проектом академіка О.Бекетова. У цьому будинку відбуваються наукові конференції, з’їзди, вечори. У різні роки тут виступали різні письменники: П.Панч, О.Гончар, Ю.Шовкопляс та інші. У 1988р.

   Вулиця Раднаркомівська, 13. Садиба Алчевських. У цьому домі була садиба родини Алчевських, родини, яка є славою й окрасою Харкова. Крім Христини Дмитрівни Алчевської – відомого педагога і просвітителя, тут жили її діти: композитори, співаки, актори, поети. Найбільшої слави здобула Христина Олексіївна – дочка Христини Дмитрівни. Клопотами родини Алчевських у садибі в 1898р. було встановлено перший в країні пам’ятник Т.Г.Шевченку. Про долю пам’ятника чимало писала місцева преса. Зараз він знаходиться в Київському меморіальному музеї поета.      З цим будинком зв’язано ім’я В.Маяковського. 14 січня 1929 року він читав тут уривки сатиричної п’єси «Клоп». У 1927-1935рр. тут декілька разів виступав видатний педагог Антон Семенович Макаренко, організатор і керівник Курязької (під Харковом) колонії, де було здійснено досвід масового перевиховування дітей.

   Вулиця Дарвіна. (Садово-Куліківська). На цій вулиці (будинок не зберігся) багато років жив великий український поет, декан словесного факультету, а пізніше – ректор Харківського університету П.Гулак-Артемовський. 1825 року під час перебування в Харкові у П.Гулака-Артемовського гостював великий польський письменник Адам Міцкевич, що повертався з Одеси до Москви. П.Гулак-Артемовський був першим перекладачем балади Адама Міцкевича «Пан Твардовський» українською мовою.

   Вулиця Гіршмана, 19. У цьому будинку довгий час жив один із корифеїв українського театру, видатний актор і режисер, народний артист СРСР, лауреат державної премії, професор І.Маряненко. Тут встановлена меморіальна дошка з чорного граніту з профілем актора.

     Вулиця Красіна.   Школа №1. За довгі роки школа виховала багатьох громадян нашої країни, серед яких письменник С.Смирнов і поет Юрій Корецький, який загинув у боях за батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.

   Вулиця Каплунівська,4. (Червонопрапорна).

У 20-30-х рр. тут знаходився Будинок письменників ім. Блакитного. Тут збиралися відомі прозаїки й поети: П.Тичина, В.Сосюра, Остап Вишня, О.Довженко, І.Микитенко, Ю.Яновський, О.Донченко, М.Хвильовий, М.Йогансен. Тут харків’яни приймали в 1924р. В.Маяковського, а в 1928р. М.Горького. У цьому будинку письменники Харкова вітали зарубіжних письменників: Анну Зегерс, Анрі Барбюса, Теодора Драйзера, Юліуса Фучіка, Луї Арагона.

   Технологічний провулок, 2.

У кінці Червонопрапорної вулиці, поряд з Художнім інститутом у старенькому двоповерховому будиночку жив П.Тичина, а сусідом був О.Копиленко.

   Пушкінська вулиця, 62. Будинок народної творчості.

   «Вперше знайшов себе Довженко в Харкові». (М.Рильський).

    У 1923-1926рр. тут жив видатний кінорежисер і письменник О.Довженко. Майбутній творець фільмів «Земля» і «Щорс», які здобули всесвітньої слави, працював тоді художником-ілюстратором у газеті «Вісті ВУЦВК».

     Харківські адреси О.Довженка:

1.Технологічна вулиця. Перше місце проживання в Харкові.

2.Сумська,11. У редакції «Вісті» працював художником-карикатуристом і деякий час жив.

3.Сумська вул. Колишній банківський будинок. Всеукраїнське фотоуправління.

4.Сумська,9. Театр ім. Т.Шевченка. Працював декоратором.

5.Каплунівська.4. Будинок письменників. Вперше демонструвалися й обговорювалися кінофільми: «Земля», «Арсенал», «Аероград».

6.Вулиця 23 августа. Збудовано кінотеатр ім. О.Довженка.

   Вулиця Фрунзе, 6. Тут 1988 року відкрито перший в Харкові Літературно-меморіальний музей, в якому розповідається про славетне минуле літературного Харкова, про видатних письменників, які жили й працювали в ньому, про його видатних гостей – окраси не лише вітчизняної, але й світової літератури.

   Вулиця Фрунзе, 9. У цьому будинку жив академік Д.Багалій – літописець Слобідської України.

   Пушкінська вулиця. Поруч зі студентським гуртожитком «Гігант» знаходилося Перше міське кладовище (зараз там знаходиться Молодіжний парк). На цьому кладовищі поховані український письменник і один із перших ректорів Харківського університету П.Гулак-Артемовський,  драматург і режисер М.Л.Кропивницький, письменник М.Хвильовий.

     Напроти знаходиться старе Лютеранське кладовище, до якого з Холодної гори перенесені останки й пам’ятник Г.Ф.Квітці-Основ’яненку – видатному письменнику-класику, першому прозаїку, почесному громадянинові міста.

     За братськими кладовищами знаходиться міське кладовище №13 (Харківський нікрополь), де перезахоронені  історик Д.І.Багалій, філолог О.Потебня, етнограф М.Ф.Сумцов, педагог-просвітитель Х.Д.Алчевська, поетеса Х.О.Алчевська, архітектор О.М.Бекетов, художники П.А.Левченко і М.Г.Бурачек, артисти Є.П.Кадміна й К.Т.Соляник, диригент і музикант І.І.Слатін.

   Вулиця Культури, 9. Будинок «Слово» - харківський Парнас, колиска й одноразово мавзолей. «Слово» - будинок письменників. У ньому б’ється серце літературного Харкова. «І якщо б в пам'ять про кожного із мешканців цього будинку, чиї імена відмічені в енциклопедіях і стали окрасою всієї нашої літератури, встановити меморіальну дошку, стіни будинку покрилися б мармуром.» (Ю.Герасименко).

   Майдан Свободи (ім. Дзержинського, Відродження). Сьогодні неможливо уявити собі Харків без цієї площі – однієї з найбільших у Європі. Майдан Свободи – це обличчя сучасного Харкова, його серце. Ще на початку 20-х років, задовго до його появи, П.Тичина, мріючи про майбутнє великого індустріального міста, у своєму вірші «Харків» запитував:

Харків, Харків! Де твоє обличчя?

І тут же відповідав:

Отут твоє, Харків, обличчя,

Тут твій центр.

   Можливо, про цю площу мріяв у свій час  поет.

   Архітектурний ансамбль площі створюють адміністративні будинки, кожний з яких становить собою історичний, культурний і навіть літературний пам’ятник міста. Найбільшою архітектурною спорудою майдану є Будинок державної промисловості – Держпром, який являє собою не лише пам’ятник архітектури. На будівництві його бували М.Горький і Анрі Барбюс. У 1930р. в приміщенні Держпрому працювала ІІ міжнародна конференція прогресивних письменників, учасниками якої були Луї Арагон, Джованні Джермаметто,  Йоганнес Бехер, Монте Залка, Белла Іллеш, Анна Зегерс, Теодор Драйзер, Бруно Ясенський та інші.

   В круглій частині, що прилягає до саду ім. Т.Шевченка, височіє чотирнадцятиповерховий  будинок Харківського державного університету. Біля будівлі пам’ятник його засновникові – В.Н.Каразіну – видатному вченому, винахіднику, громадському діячу, діяльність якого була пов’язана з іменами Гете, М.Радіщева, В.Жуковського та іншими. З університетом пов’язані імена видатних учених-філологів: О.Потебні, І.Срезневського, М.Сумцова, письменником П.Гулаком-Артемовським.

     Майдан Свободи й Держпром увійшли не лише в історію Харкова, але й стали предметом літературного відображення. Багато поетів-харківян та письменників інших країн присвятили свої вірші цим чудовим спорудам. Серед них вірші І.Муратова, П.Тичини, С.Крижанівського, М.Кульчицького, Б.Котляра та інших.           

   Вулиця Сумська, 66. (Будинок не зберігся). У цьому будинку жив український поет  В.С.Александров. Закінчивши медичний факультет Харківського університету, він працював лікарем і одноразово займався літературою й музикою. Ним написані оперети «За Німан іду» й «Не ходи, Грицько, на вечорниці» (перероблена М.Старицьким). Широкого розголосу одержали вірші Александрова, його казки «Коза-дереза», «Івашечко», «Пісня про гарбуз». Велику популярність здобула пісня «Я бачив, як вітер берізку зломив», слова і музику якої написав Александров.

   Сад ім. Т.Шевченка.

Ми священним іменем Шевченка

Називаємо рідні сади     (Т.Масенко)

     Сад ім. Т.Шевченка – не лише квітники, фонтани й мальовничі алеї. З ним пов’язано чимало літературних подій, пам’ятних місць. Між Римарською вулицею й університетським садом в 1927р. був відкритий профспілковий сад. У саду працював театр, естрада, читальня, в якій відбувалися семінари початкуючих літераторів, що вели відомі письменники. На сценах театру та естради виступали відомі актори, прозаїки, поети. У літньому театрі Профсаду 25 і 31 липня 1927 року разом з поетом С.Кирсановим виступав В.Маяковський. 8 липня 1928 року в саду харків’яни приймали М.Горького, який приїхав до міста на запрошення громадськості. У 1929 році на території Профспілкового саду був установлений  пам’ятник М.Коцюбинському, на якому були висічені слова письменника: «Перед нами життя, перед нами робота! Не лякаймось великої праці! Не жахаймось дороги важкої.» У 1934р. пам’ятник було перенесено в сквер на розі Пушкінської й Ченишевської вулиць. У березні 1934р. в саду було закладено пам’ятник Т.Г.Шевченку. 24 березня 1935р. відбулося його відкриття. При цьому були присутні письменники з усього Радянського Союзу, серед них В.Іванов, Янка Купала, Л.Соболєв, усі українські письменники. Тоді ж саду було присвоєне ім’я поета. 30 серпня 1943р. в саду ім. Шевченка біля пам’ятника великому Кобзарю відбувся мітинг, присвячений звільненню Харкова від фашистських загарбників. На мітингу серед багатьох присутніх були поети: М.Рильський, П.Тичина, М.Бажан, академік Л.Булаховський, О.Довженко. Тут, біля пам’ятника, визрівали вірші П.Тичини «Я єсть народ…»

   Пам’ятник Тарасу Шевченку в Харкові.

Іду я Сумською, іду гомінкою Сумською…

І усмішку добру ховає Тарас,

Всміхається тихо, всміхається нам, харків’янам.

                             Ю.Стадниченко

   Харківський пам’ятник Тарасу Шевченкові – всесвітньо відомий, один з кращих творів монументальної скульптури, гордість нашого міста, його своєрідна емблема. Харків і Шевченко. Здається, що може бути спільного між цими назвами. Адже Шевченко в Харкові ніколи не був. Але з Харковом не тільки думкою, а й обставинами життя він був міцно і кровно зв’язаний. Листування з письменниками Харкова Г.Квіткою-Основ’яненком і О.Корсуном, письменником і етнографом Афанасієм Чужбинським, А.Кухаренком, учителями П.Корольовим і А.Болдіним та директором Харківського театру І.Щербиною далеко не повний список харківських адресатів великого поета. Декілька разів Шевченко мріяв побувати в Харкові. Та не судилося великому Кобзарю відвідати славне місто, де так шанували і шанують його. Але йшли роки…

Здійснилася поета мрія,

Одна із тих прекрасних мрій.

Поет-бунтар, поет месія

Стоїть на вулиці Сумській.

   Велична бронзова скульптура Кобзаря  в оточенні 16 бронзових фігур, що символізують історію боротьби українського народу за свою свободу, встає перед нами. Його обличчя виражає почуття скорботи й гніву, які віщують прийдешню відплату гнобителям народу, «енергійний жест руки, - як згадував автор, скульптор М.Манізер, - ніби відкидає геть царську кривду і сваволю».

   Святкове відкриття пам’ятника відбулося 24 березня 1935 року. Вітаючи мешканців Харкова з відкриттям монумента, М.Горький в телеграмі писав: «Сердечно вітаю народ України в день, коли він гідно увічнює в пам’яті дітей і онуків своїх прекрасний образ воістину народного поета-демократа, замученого царизмом». Пам’ятник відразу ж увійшов у плоть і кров міста, став його гордістю. Невипадково саме біля нього у пам’ятному 1943р. відбувся мітинг, присвячений визволенню Харкова від фашистських загарбників. У дні народження поета, Шевченківських свят, сюди приходять харків’яни, гості міста. Тут кобзарі й фольклорні ансамблі виконують пісні на слова поета. Тут звучить безсмертний «Заповіт». Яскраві квіти біля підніжжя – свідчення невмирущої любові харків’ян до великого Кобзаря, ім’ям названі вулиці, театри, заводи, школи й бібліотеки нашого міста, райони й підприємства області.

   Наша подорож  закінчується…Але на цьому не закінчується Ваше знайомство з літературним Харковом…

   Нові маршрути по місту чекають на Вас і ваших учнів. Хай її продовження знайде своє місце в ваших цікавих уроках та позаурочних заходах. Хай воно знайде своє продовження в ваших допитливих учнях, які разом з вами будуть відкривати для себе той вічний поетичний світ, який збагачує людину духовно, розкриває в ній кращі почуття.

   Хай кожний будинок, кожна бруковиця нашого міста й стежка рідного краю промовлятимуть до вас віршами й поемами, оповіданнями й романами, чудовими п’єсами тих, хто жив і працював тут в ім’я того, щоб вдячні нащадки викресали в своєму серці вогонь Прометея.

   В історії нашого міста, рідного краю не повинно залишатися жодної білої плями. Ми повинні мати повну й вичерпуючу інформацію про наше минуле, яким би гірким воно не було. Хай пощастить вам відкрити «білі плями» на пожовклих, але нев’янучих сторінках літературної карти Харківщини  й повернути забуте, але незабутні  імена тих, хто становить честь і славу нашої культури й літератури.

                                   Вулиць незнайомих не буває.

                                   І хай час над ними пролина,

                                   Кожна з вулиць свято зберігає –

                                   Славні й незабутні імена.

   Нових вам зустрічей з літературним Харковом!

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

  1. Лихачев Д.С. Учит земля родная. Советская культура. №125, 20.10.1987.
  2. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. «Прапор», 1988, №6-12, 1989, №1-8.
  3. Дорошенко Л.О. Організація літературно-краєзнавчої роботи. «Українська мова і література в школі», 1999, №3.
  4. Різниченко З.І. Вивчення літературної географії Харківщини. «Українська мова і література в школі», 1997, №1.
  5. Ю.Герасименко. Встречи с Харьковом. Харьков. «Прапор», 1985.
  6. К.Григорьев. Не могли иначе. К.»Радянський письменник»,1983. Стор.205 (Письма из юности. О.Гончар и Харьков).
  7. Ю.Смолич. Розповідь про неспокій (трилогія). Радянський письменник. К., 1972.
  8. В.Сосюра. Шоста рота. Роман «Київ», №1,2, 1988.
  9. В.Сосюра. Повне зібрання творів в 6-ти томах. Том №6
  10. М.Бажан. Думи і спогади. «Радянський письменник». К., 1982.
  11. Поруч з нами. Спогади про письменників, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.  Прапор., Х., 1968.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

doc
Додано
2 січня
Переглядів
46
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку