Народилась Інна Костівна Кульська 11 листопада 1909 року в Петербурзі. Мати її була вчителькою, а батько – журналістом і поетом. Дівчинка зростала у сім’ї материних батьків у селі Самгородку на Вінничині. Виховувала Інну бабуся, яка вміла гарно розписувати печі та крашанки, розповідати українські й польські приспівки, вміла грати на скрипці. Мабуть, все це вплинуло на артистичні нахили дівчинки.
З дитинства І. Кульська почала складати вірші і захоплюватись театром. Навчаючись у трудовій школі у місті Києві, вона працювала у молодіжному хореографічному театрі „Іскра” – писала сценарії постановок та їх віршовані супроводи, допомагає в роботі режисерові. Вищу освіту І. Кульська здобула в Києві, закінчивши театральний інститут і літературний факультет університету. Далі викладала українську мову й літературу, керувала театральним гуртком, писала п’єски, складала пісні й казки. Друкувала ці твори в журналах „Весела бригада”, „Жовтеня”, в газеті „На зміну”У війну Інна Кульська зв’язує свою долю з партизанським загоном, з підпільниками. Нагороджена медалями. Після війни працює в районній газеті міста Умані, у всеукраїнській дитячій газеті „Зірка”.
Чому вірш І. Кульської викликає усмішку? Якою уявляв собі Гриць професію письменника?Як Гриць Вареник був письменником...{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Сьогодні Гриць Вареник. Не учень, а письменник.Є юні техніки, юннати. Чому «юнпушкіним» не стати?Невже ото годин за п’ять. Та важко повість написать?Гриць повиносив книги з хати,Щоб у чужі не заглядати. Подумає на совістьІ створить класну повість. Все є: чорнило і папір. От тільки як назвати твір?Встав. Походив. Полежав. Сів. Чи то на світі мало слів?Така дурниця — ти диви! —Всі повтікали з голови...... Гриць лічить кроки, крутить чуб,Нарешті пише: Повість «Дуб». Знов лічить кроки, мучить чуба. А що придумати про дуба?Нема думок і слів нема. У голові якась пітьма... Надвечір Гриць подер папір: Чомусь не написався твір. Зустрілись ми з Вареником.— Як твір?Сердито морщиться:— Побув я день письменником. А більше щось не хочеться...
Боксер— Я хочу боксера!Я хочу собаку! —А тато:— Ану, припини цю атаку. Собака — тобі,А морока — рідні? —А я уже бачу боксера вві сні... Я друга мого називаю Джульбарсом. Несу йому в мисочці борщику з м’ясом. Для нього морквиночку тру на тертушку,Я сіном йому набиваю подушку!Аж раптом... Сусіди летять на Кавказ!Щенятко-боксер залишається в нас!!!Щенятко якраз так і зветься —Джульбарсом!Несу йому в мисочці борщику з м’ясом. Для нього морквиночку тру на тертушку. Я сіном йому набиваю подушку... Так тиждень минає.І ще два-три дні... Собака чомусь набридає мені. У мене — басейн і Палац піонера. Я вчора забув прогуляти боксера. Бабуся виходить гуляти з Джульбарсом. Сестричканесе йому борщику з м’ясом. Удвох вонимиють собаку під душем. А я?Ми з боксером не дуже-то дружим. У мене — спортклуб, навантаження всякі... Мені просто часу нема для собаки!