Іван Петрович Котляревський. Творчість І.П. Котляревського – новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Історія появи «Енеїди»

І. Організаційний етап

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми та мети уроку

1. Вступне слово вчителя

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

   Т.Г. Шевченко

Так писав Тарас Григорович Шевченко, оцінюючи велич громадянського і літературного подвигу І П. Котляревського в історії світового мистецтва.

Хто ж такий І. П. Котляревський? За що йому така шана? Про це ми з вами дізнаємося, вивчаючи життєвий і творчий шлях письменника, якому судилося з'явитися на зламі XVIII і XIX століть.

Давайте пригадаємо, якою була ця історична епоха.

2. Розповідь учня

Кінець ХУШ – початок XIX ст. – надто важка доба в історії України. У 1764 році остаточно впала українська держава над Дніпром – цариця Катерина ІІ позбавила влади останнього гетьмана України й скасувала гетьманство. А щоб затерти всякий слід українського вільного життя, вирішила скасувати й Запорізьку Січ. Сталося це в 1775 році. Після зруйнування Січі Україна потрапила в цілковиту неволю Москви, а частина українських земель – Галичина, Буковина й Закарпатська Україна – відійшли до Австрії.

Важкі часи настали в Україні. До кінця XVIII ст. Москва вспіла затерти всі сліди української державності й перетворила Україну в звичайну московську провінцію, поділивши її на губернії, залежні просто від московського уряду. Одночасно Москва почала викорінювати всякі прояви свідомості в народі. Царат масово закривав народні школи, що були до того майже в кожному селі. Ліквідовано друкарство. Заборонено друкування українських букварів.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В'язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати,

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний.

Чимало хто робив висновок, що всьому кінець, що все українське, напевно, загине. Постало тривожне питання; бути чи не бути не лише українській мові, літературі, культурі, а й самому народові.

3. Слово вчителя

Однак не судилося українському народові загинути! Втративши державність, український народ ніколи не втрачав волелюбного духу. Живе слово не вмирало в народній поезії. І настала доба національного відродження. Вона готувалася всім попереднім історико-духовним процесом, пригадаймо такі могутні спалахи національної свідомості, як «Милість Божа», «Історія Русів»!

В похмурі часи, коли історичні обставини поставили  під знак питання майбутнє української мови, а також і всієї української культури, з'явилася поема «Енеїда» І.П. Котляревського. Ніби казковий богатир, струснувши з себе віковічні кайдани, піднявся великий український народ і засміявся вустами Котляревського – дзвінко і дотепно.

Еней був парубок моторний 

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою,

Зробили з неї купу гною,

Він, взявши торбу, тягу дав;

Зібравши деяких троянців,

Осмалених, як гиря ланців,

П’ятами з Трої накивав.

«Енеїда»

Ні грецькі імена героїв, ні те, що Січ названа Троєю не ввело читачів в оману. Спалахнув великий вогонь живого слова, що пішло в народ і гріло серця людей надією на воскресіння нашої державності. І. П. Котляревський увібрав у свою свідомість усе, що творилося до нього і проклав нові шляхи історії України, дав поштовх розвиткові нової української культури. Він перший заговорив у літературі живою народною мовою і довів, що «мужича», тобто народна мова, придатна не лише для низького стилю (народну мову ми зустрічаємо до Котляревського в інтермедіях, сатиричних віршах, де вона була засобом пародії), а й для високих літературних жанрів. Ця мова годиться і для найвищих стилів!

1798 рік, коли вийшла друком «Енеїда», – це і є та умовна дата, від якої починається нова епоха нашої духовності. 1798 рік вважається роком новітнього українського письменства і пробудженням народу зі сну.

І. П. Котляревський – перший класик нової української літератури.

Згодом І. Я. Франко у сонеті «Котляревський» напише про заслуги першого бояна нової української літератури.

4. Звучить сонет І. Я. Франка «Котляревський»

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

(В ході розповіді учні складають хронологічну таблицю).

І. П. Котляревський народився 9 вересня (29 серпня за старим стилем) 1769 року в Полтаві, давньому полковому місті.

В середині XVIII ст. стародавнє українське місто Полтава мало чим відрізнялося від великого села. Це було невеличке містечко, з 1000-ю дерев'яних, низьких, але чисто вибілених будиночків, з яких всього 2 чи 3 кам'яних. В одному з дерев'яних будинків на високій горі, неподалік від Успенської церкви, жила сім'я Котляревських. Дід І. П. Котляревського був дияконом Успенської соборної церкви. Мати майбутнього письменника походила з давнього козацького роду Жуковських. Батько – канцелярист міського магістрату, мав дворянське звання, але сім'я жила бідно. Саме стан канцеляристів у старій гетьманській Україні був значною мірою творцем культурних вартостей – це була, кажучи сучасною мовою, тодішня інтелігенція, із середовища якої виходили поети й літописці. Михайло Грушевський творчість канцеляристів називав «певною літературною течією, що заступає творчість академічного духовенства».

Дитинство хлопця минуло серед мальовничої природи полтавської околиці. Вийдеш на поріг хати, що притулилася над крутим урвищем, – скільки тієї краси! В один бік кручі та яри, уквітчані вишневими садками, а в другий – зелені луки та оксамитові левади, серед яких сріблилася оспівана українськими поетами Ворскла. Тут в товаристві босоногих ровесників промайнуло дитинство майбутнього письменника. «Нерідко доводилося йому, – писав один з біографів Котляревського, – вдовольнятися шматком хліба й ходити босим, але жива й весела вдача допомагала йому зносити домашні нестатки.» А скільки незвичайних вражень, чарівних уявлень навівали Івасеві напівзруйновані міські вали та насипи, тепер густо вкриті буйним різнотрав'ям. І оживали почуті від старших легенди, розповіді та перекази про татарські набіги і шведську навалу, про мужні подвиги козаків, очолених полтавським полковником Мартином Пушкарем.

Обряди і звичаї полтавців, стихія народної мови, розмаїті мелодії народних пісень, неповторна краса української природи – ось найперші і, звичайно, найсильніші чинники у формуванні естетичних поглядів майбутнього поета, ось щедрі джерела розуміння прекрасного, з яким Котляревський входив у велике життя.

До цих дитячих вражень згодом додалися нові, шкільні. Початкову освіту Котляревський отримав у дяка, у якого вивчав церковнослов'янську мову та релігійні книги.

З 1780 по 1789 рік І. П. Котляревський навчається в Полтавській семінарії, що була фактично реформованим колегіумом. Семінарії давали тоді середню, переважно гуманітарну освіту, знання мов. Саме в час, коли вчився Іван Котляревський, відбулася реформа семінарської освіти: розширилася програма загальноосвітніх предметів, відкрилися додаткові класи для вивчення грецької, французької та німецької мов. Проте, як і раніше, велика увага приділялася вивченню латинської мови.

Багато часу відводилося в семінарії на вивчення творів римських класиків, особливо Вергілія. Учні перекладали їх, заучували напам'ять, наслідували. Отже, ще в семінарії Іван Петрович Котляревський читав «Енеїду» Вергілія в оригіналі, яка згодом заполонила його творчу уяву і викликала до життя травестійно-бурлескні образи вічно живих троянців-козаків на чолі з кошовим отаманом Енеєм-запорожцем.

І. П. Котляревський любив літературу і досить рано виявив не лише потяг до неї, але й певний талант до віршування. Перший біограф Котляревського Степан Стеблін-Камінський зазначав: «Ще в юнацькі роки Котляревський мав особливу пристрасть до віршів і вмів до всякого слова мистецьки добирати дотепні рими, за що товариші називали його рифмачем». Прояву й розвитку здібностей до віршування, певно, сприяло й те, що в семінарії вивчалася піїтика, тобто теорія віршування.

Вчився Котляревський добре. Про це свідчить той факт, що його та ще чотирьох учнів було відібрано, як найздібніших, для продовження освіти в Олександро-Невській семінарії в Петербурзі. Проте цього не сталося. У 1789 році Котляревський, не закінчивши навчання, залишає семінарію, тому що помер батько, і на Івана Петровича лягла відповідальність за сім'ю.

Яким же шляхом пішов двадцятирічний юнак, переступивши поріг у велике життя, життя самостійне, трудове? А тим шляхом, яким йшло багато людей його стану – дрібного дворянства- чиновником, канцеляристом. Він вступає на службу до Новоросійської губернської канцелярії, що керувала південно-українськими землями і своїм місцем перебування мала Полтаву. Поступово йшло просування по чиновницькій драбині: підканцелярист, канцелярист, губернський реєстратор. Та чиновницька кар'єра І. П. Котляревського не приваблювала. У 1793 році він залишає службу. «Обридло дивитися на крутійство і чинопочитаніє», – згадував пізніше сам письменник.

І.П. Котляревський іде працювати домашнім учителем. Вчити поміщицьких дітей дома – це була досить поширена в ті часи традиція. Три роки Котляревський вчителює в поміщицьких маєтках, зокрема в Золотоніському повіті на Полтавщині. Пізніше письменник розповідав про цей час: «Покінчивши з обов'язками, я йшов у свою кімнату, знімав зі стіни скрипку і з першим дотиком смичка до струн забував про все на світі. А ввечері друга розрада: одягну мережану чумацьку сорочку, накину кобеняк – і гайда до гурту парубоцького і дівочого».

Перебування на селі дало змогу І. П. Котляревському ширше ознайомитися з життям простого народу. Він бував на зборищах та іграх народних і сам брав участь у них, дуже уважно вслухався в народну розмову, записував пісні й слова, вивчав мову, характер, звичаї, обряди, вірування, перекази українців, наче готуючи себе до майбутньої праці. Вивчав історію України. Часто бував на ярмарках і слухав лірників та кобзарів. Його душу облягали думи про те, що сплюндровано Січ, народ стогне в кріпацькому ярмі, українську культуру знівечено. І. П. Котляревський вирішив, що українське слово має пролунати і він розпочинає свою багаторічну працю над знаменитою «Енеїдою», обравши за зразок поему Вергілія. Саме в роки вчителювання (1794 – 1996 рр.) Котляревський пише перші три частини «Енеїди», яка поширювалася по Україні та за її межами в численних рукописних списках.

Нещасливе кохання спричинило до того, що І. П. Котляревський покидає вчителювання. Взагалі, життя приватного вчителя в поміщицьких маєтках було нелегким: до вчителя ставилися зневажливо. Незабаром Котляревський відчув це на собі, коли полюбив вихованку поміщика і хотів з нею одружитися, але пан йому відмовив.

У 1796 році І. П. Котляревський вступив на військову службу, якій віддав 12 років. Служив у Сіверському полку, сформованому на основі українських козацьких полків. Пройшов службові ранги від кадета до майора, одержав ряд нагород. Брав участь у російсько-турецькій війні, вів «журнал воєнних дій».

Його цінували за незвичайну кмітливість, хоробрість, дипломатичний хист. Біограф С.Стеблін-Камінський пише, що Котляревський йому сам розповідав один цікавий випадок з часів військової служби.

Коли письменник як учасник російсько-турецької війни переправлявся човном через Дунай, гребці, які були запорожцями, що подалися після зруйнування Січі за Дунай, дізнавшись, що перед ними «той, що скомпонував «Енеїду», запропонували йому стати кошовим. Коли Котляревський перебував на військовій службі, вийшла поема «Енеїда».

Поема «Енеїда» (власне три її перші частини) була видана в 1798 році. Знаменна, історична дата! З неї, з цього першого видання починається нова доба українського письменства. І не підозрівав Котляревський, що його першому творові судилася така щаслива доля – започаткувати нову українську літературу, стати її перлиною і національною гордістю України, міцно ввійти у свідомість і серця наступних поколінь.

«Енеїда» вийшла в Петербурзі. На титульній сторінці стояло: «Енеїда» на малоросійський язик перелицьованная И. Котляревським». Видання без відома автора здійснив поміщик з Конотопа Максим Парпура. Сам І. П. Котляревський був незадоволений вчинком Парпури, пізніше в його «Енеїді» з'явиться строфа з досить прозорим натяком на вчинок видавця:

Натуру мав він дуже бридку,

Кривив душею для прибитку,

Чужеє отдавав в печать;

Без сорому, без бога бувши

І восьму заповідь забувши,

Чужим пустився промишлять

Хоча Максим Парпура керувався благородною метою – дати можливість своїм землякам якнайшвидше черпати насолоду з цього твору. Про це говорить і посвята на книжці: «Любителям малоросійського слова.» Максим Парпура був досить освіченою людиною свого часу. Лікар за фахом, любив художню літературу, був українським культурно-освітнім діячем, перекладачем і видавцем. До поеми «Енеїда» він додав перший на той час словничок української мови. Словник склав лікар з Чернігівщини Йосип Каменецький, який редагував поему. Йосип Каменецький пізніше став відомим вченим – доктором медицини, автором ряду наукових праць, в тому числі й підручника з медицини.

«Енеїда» зразу завоювала широку популярність. Люди читали й перечитували поему, вивчаючи її напам'ять.

Академік Сергій Єфремов писав: «Бувають в історії народів дати, які немовби розривають надвоє їхнє життя і кладуть межу високу посеред рівного шляху історичних подій. Така дата – 1798 рік, коли були опубліковані перші три частини «Енеїди» І. П. Котляревського. Це був епохальний поворот драматичного шляху історії України».

Про цю важливу подію українського письменства згодом напише вірш Микола Вороний.

Звучить поезія «На свято відкриття пам'ятника Іванові Котляревському» Миколи Вороного

В кінці 1804 року Котляревський написав пройняту любов'ю до простого народу жартівливу «Пісню на Новий 1805 рік панові нашому і батькові князеві Олексієві Борисовичу Куракіну». Як освічена людина, він підтримував паростки національної науки і культури.

У 1808 році І. П. Котляревський залишає військову службу. Вийшовши у відставку, поет поїхав до Петербурга, де сподівався влаштуватися на службу, але без протекції впливових осіб не міг знайти собі місце.

Оскільки два перші видання «Енеїди» (у 1808 році вийшло друге видання) були здійснені не автором, а на основі рукописних списків, що ходили в народі і містили ряд неточностей, а можливо й пропусків, у Котляревського зріє намір самому зайнятися виданням свого твору. Він сумлінно переглядає текст поеми, доробляє його. З великим ентузіазмом готує І. П. Котляревський «Енеїду» до друку, дописавши до неї ще четверту частину, і публікує в Петербурзі 1809 року, присвятивши її Семену Кочубею, який фінансував видання. Це було третє видання «Енеїди», вперше здійснене за участю самого автора.

Не влаштувавшись на службі в Петербурзі, письменник повертається в рідну Полтаву, де проживала його мати. І тут невдовзі – в 1810 році – він одержує скромну, але на той час досить почесну посаду наглядача «Будинку виховання дітей бідних дворян». Отже, І. П. Котляревському знову всміхнулася доля вчителя і наставника юнацтва. Програма навчання в цьому закладі дорівнювала програмі гімназії.

Як вихователь і вчитель, Котляревський відзначився високою гуманністю, любовним ставленням до дітей, батьківською ласкою і теплотою, розсудливою вимогливістю. Про нього далеко линула слава як про доброго, чесного і вмілого вихователя молодого покоління, знаючого, високоерудованого вчителя.

У серпні 1812 року І. П. Котляревському довелося знову повернутися до військової служби: під час війни з Наполеоном за дорученням генерал-губернатора він формує в Хорольському повіті п'ятий козацький полк, їде із службовим пакетом до Дрездена. Великого гуманіста не покидала думка про дітей, якими він опікувався. І. П. Котляревський повертається до попередньої праці. Заклад, яким керував письменник, став взірцем.

Цікавою і досить важливою сторінкою в біографії Івана Котляревського є його театральна діяльність. Відомо, що він охоче і активно брав участь в домашніх виставах, які відбувалися в хоромах генерал-губернатора Лобанова-Ростовського і чудово виконував комічні ролі. Театральне мистецтво вабило видатного письменника, було миле його серцю. Ним він захоплював і своїх вихованців.

В часи Котляревського Полтава славилась і своїм професійним театром, заснованим 1808 року. 1818 року директором цього театру було призначено          І. П. Котляревського, який водночас залишався і наглядачем «Будинку виховання дітей бідних дворян». Тоді ж він познайомився з молодим талановитим актором Михайлом Щепкіним, який прибув до Полтави з Харкова у складі трупи Івана Штейна. Це знайомство переросло в щиру благородну дружбу. Котляревський сприяв викупу Щепкіна з кріпацтва, Пізніше Михайло Щепкін – щирий друг Т. Г. Шевченка.

І. П. Котляревський був не лише директором, адміністративним керівником театру, а виступав і як режисер, і як актор. Він розумів, що настав час створення українського національного театру. А для цього насамперед треба мати свою, українську драматургію. І у 1819 році він пише п'єсу «Наталка Полтавка», яка стала першою ластівкою українського театру. П'єса була поставлена на сцені Полтавського театру у цьому ж році, була сприйнята з гучним схваленням.

1819 рік по праву вважається датою народження української національної драматургії, театру. «Наталка Полтавка» – перший драматичний твір нової української літератури, сила і чаруюча краса якого «в простоті, в правді і найголовніше – в любові автора до свого народу».

З часу друкування «Наталки Полтавки» минуло понад півтора століття, а п’єса й опера користуються незмінним успіхом. І нині «Наталка Полтавка» вабить, чарує нас своєю первозданною свіжістю.

 Звучить арія з опери «Наталка Полтавка»

 Ім'я І П. Котляревського як українського письменника і культурно-громадського діяча користувалося великою популярністю. Він гаряче підтримує видання серії історичних праць «Запорозька старовина», підтримує зв'язки з письменниками, вченими, журналістами Харкова та інших культурних центрів. Це був період розквіту творчих сил письменника (продовжує роботу над «Енеїдою», укладає словник до «Енеїди», займається перекладацькою діяльністю).

 І. П. Котляревського обирають почесним членом Харківського «Вільного товариства словесності». Це була не лише шана Котляревському, а й визнання української мови і літератури.

 У 1826 році виходить «Історія слов'янських мов і літератур» видатного чеського вченого П. Шафарика, в якій мова йде про «Енеїду». У той час поема вже була написана повністю – всі шість частин. Над своїм твором автор працював 26 років.

 За плідну діяльність на ниві освіти і театру Котляревського було призначено на почесну посаду попечителя так званих богоугодних, тобто лікувальних і благодійних, закладів Полтави. Котляревський і цій справі віддався увесь, безкорисливо заступаючись за всіх знедолених, скривджених поміщиками або чиновниками. Гуманність письменника, його чуйність до страждань простих людей, щирість і простота були загальновідомі, до нього додому за порадою йшли козаки, селяни, ремісники. Розібравшись у суті справи, Котляревський давав пораду, в разі потреби писав, а то й особисто йшов до суду, в поліцію, магістрат і викривав зловживання панства, часто допомагав потерпілим матеріально. За сумлінне виконання обов'язків його нагороджено діамантовим перстнем.

 Та невблаганний плин часу висотував сили, підривав здоров'я. У 1835 році І. П. Котляревський залишає службу і йде у відставку. Але не впадає у відчай сивоголовий, знесилений фізично, та бадьорий духом письменник. Усвідомлення того, що ниву життя він пройшов чесно і благородно, зробив, у міру своїх сил і таланту, чимало доброго для свого народу, підносило настрій, сповнювало теплом серце автора «Енеїди» і «Наталки Полтавки». Протягом останніх років життя письменник готував до друку свої твори, листувався з цього приводу з різними особами. Він ставав у пригоді всім, хто хотів ближче й глибше ознайомитись з Україною, її історією, культурою. Усі письменники і вчені, які відвідували Полтаву, вважали за свій обов'язок завітати до І.П. Котляревського.

 Та невблаганна смерть все ближче і ближче підступає до тяжко хворого письменника, який неодружений, самітно доживав свого віку.

 10 листопада 1838 року його серце перестало битися. Поховано його в Полтаві на міському кладовищі під вітами розлогої тополі. За труною улюбленого письменника-громадянина йшла вся Полтава. Смерть поета була великою втратою для українського народу, його культури.

«Все сумує», – сказав молодий Т. Г. Шевченко у вірші «На вічну пам’ять Котляревському», в якому пророкував авторові «Енеїди» безсмертя, невмирущу славу його імені. Пророчі слова великого Кобзаря збулися. Минають роки, століття, а художні твори І. П. Котляревського залишаються безсмертними і нев'янучими. Хоча І. П. Котляревський написав і небагато творів, але вони ввійшли в золотий фонд української класичної літератури.

Історія написання поеми «Енеїда»

«Енеїда» І.П. Котляревського – прекрасна і безсмертна перлина української літератури; твір, який, виростаючи на традиціях XVIII століття, продовжував їх, одночасно ламаючи й витворюючи нові, твір, який і завершував цілу літературну епоху, і починав нову. І. П. Котляревський увібрав у свою свідомість усе, що творилося до нього і проклав нові шляхи історії України, дав поштовх розвиткові нової української культури. Над «Енеїдою» І.П. Котляревський працював близько 30 років з (перервами). Три перші частини були надруковані в 1798 р., четверта – в 1809 р., п'ята – в 1822 р., повністю твір завершено в 1825 -1826 рр., а видано в 1842 р. вже після смерті письменника.

Головні джерела «Енеїди» – реальна дійсність того часу та усна народна творчість. Котляревський з уст кобзарів, лірників не раз слухав живу історію свого народу, в історичних і побутових піснях чув биття його вічно живого серця, своїх троянців-козарлюг зустрічав головним чином не на сторінках Вергілієвої поеми, а бачив їх на шляхах рідної Полтавщини, в полках, які формував на Дунаї, на церковних картинах талановитих, хоч і безіменних, українських живописців, читав про їхні звитяжні походи в козацьких літописах.

Історична основа поеми Котляревського «Енеїда» – зруйнування Запорозької Січі у 1775 році, мандри козаків за Дунай, на Кубань тощо. Тож зображення Котляревським козаків в образах відважних троянців було спробою нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків і відновити притлумлену царизмом національну гордість українського народу, його прагнення до волі й самостійності.

Поема називається «Енеїда» за іменем головного героя – Енея. Ім'я це не українське, а з греко-римської міфології. За міфологічними легендами, Еней – це син дарданського царя Анхіза і богині Афродіти, учасник троянської війни. Коли греки зруйнували Трою, Еней, зібравши собі ватагу троянців, нібито за велінням богів, що мешкали на Олімпі, помандрував Середземним морем аж до Латинської землі, щоб там заснувати нове царство. Про його мандри, сповнені різних дивовижних пригод, розповів римський поет Вергілій у своїй поемі «Енеїда». І. П. Котляревський взяв лише канву з його твору, створивши на ній цілком оригінальну поему. Котляревський вніс у свій твір, за словами Івана Франка, «стільки сердечного тепла, тонкого гумору і живих барв своєї батьківщини, що його «Енеїда» й до цього часу не втратила своєї чарівності.»

Жанр «Енеїди»

«Енеїда» І. П. Котляревського за жанром – епічна, травестійно-бурлескна поема. Поемою вона називається тому, що це віршовий великого розміру твір, в якому змальовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери, глибокий психологізм; епічна – бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі; травестійна – бо автор переодягнув античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в українське вбрання, переніс їх в історичні умови українського життя XVIII ст., зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, чиновників та простого народу; бурлескна – бо події і люди змальовуються здебільшого в жартівливому тоні. Проте гумор «Енеїди» – не розважальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне і заглянув у майбутнє. Засобами соковитого гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримну жагу народу до волі.

ІV. Закріплення знань, умінь і навичок учнів

Розгадування кросворду

1. Чиї це рядки?

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

2. Ліричний, епічний, лірико-епічний віршований твір, в якому зображені значні події та яскраві характери.
3. В якому місті народився Іван Петрович Котляревський?
4. Письменник, сюжет твору якого наслідував Котляревський.
5. Ким був дід Котляревського?
6. Хто здійснив перше видання «Енеїди»?
7. Як називалася поема Вергілія, сюжет якої наслідував І. П. Котляревський?
8. Різновид жартівливої поезії, коли твір з серйозним чи героїчним змістом переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру.
9. Гумористична переробка певного твору, що характеризується невідповідністю змісту формі.
10. Хто писав:

Не забувай того, хто сміло

Із ясним сміхом розбудив

І розгорнув ширококрило

Понад землею рідний спів.

11. На березі, якої річки народився І. П. Котляревський?
12. На якому музичному інструменті грав І. П. Котляревський?
13. Герой поеми «Енеїда» І. П. Котляревського.

V. Рефлексія

VI. Домашнє завдання