Конкурсно-розважальна програма "Ранок українських казок"

Формування соціальної компетентності вихованців позашкільних

навчальних закладів

          Розвиток суспільства значною мірою впливає на рівень соціальної компетентності особистості. Тому вивчення змісту та структури соціальної компетентності дасть можливість розкрити механізми адаптації та ефективної взаємодії особистості в соціокультурних умовах інформаційного суспільства, що постійно змінюються.

На сьогодні немає усталеного погляду на природу соціальної компетентності. Серед дослідників існують певні протиріччя: одні вважають, що компетентність має фізіологічне походження і на її становлення впливає генетичний фактор (К.Скайє, О.Гиндина), інші – що компетентність має соціальний характер та формується під впливом соціуму (А.Бодалев, Л.Лєпіхова, Н.Бєлоцерковець).

У кандидатській роботі М. Докторович виділяє структуру соціальної компетентності, що включає комунікативну і вербальну компетентність, соціально-психологічну компетентність і міжособову орієнтацію, его-компетентність і власне соціальну компетентність (оперативну компетентність). Пропонуються такі види соціальної компетентності:

•                 оперативна соціальна компетентність — знання про соціальні інститути і структури, їхніх представників в суспільстві;
•                 вербальна компетентність — доцільність висловів, облік контексту і підтексту вислову, відсутність труднощів в письмовій мові, варіативність інтерпретації інформації, хороша орієнтація у сфері оцінних стереотипів і шаблонів, множинність сенсів понять, що вживаються, метафорична мова;
•                 комунікативна компетентність — володіння складними комунікативними навиками та вміннями формування адекватних умінь в нових соціальних структурах, знання культурних норм і обмежень в спілкуванні, знання звичаїв, традицій, етикету у сфері спілкування, дотримання пристойності, вихованість;
•                 соціально-психологічна компетентність — міжособова орієнтація; уявлення про різноманітність соціальних ролей і способів взаємодії;
•                 его-компетентність — важлива складова соціальної компетентності: усвідомлення своєї національної, статевої, станової, групової приналежності, знання своїх сильних і слабких сторін.

 Ми можемо помітити, що вербальна і комунікативна компетентність виступають в єдності, обумовлюючи кращу пристосованість до важких ситуацій. Соціальна компетентність — основне поняття, яке має тимчасові, історичні рамки. Застосовується для вироблення поведінкових сценаріїв, що відповідають новій соціальній дійсності і очікуванням партнерів у взаємодії.                              Отже можемо зробити підсумок структура соціальної компетентності включає комунікативну і вербальну компетентність, соціально-психологічну компетентність і міжособову орієнтацію, его-компетентність і власне соціальну компетентність (оперативну компетентність).

Бодалєв А.А. робить акцент на тому, що соціальна компетентність мало залежить від природньо-фізіологічних якостей, вона формується під впливом зовнішніх факторів: сімейна ситуація, умови саморозкриття і саморозвитку, життєві труднощі та досвід здолання перших особистісних проблем та життєвих ускладнень, оточення. Викривлені поняття та негативний перший життєвий або особистісний досвід у підлітковому віці ще піддаються корекції; низький рівень соціальної компетентності у підлітка ще надає можливість здолання соціальної інфантильності та успішної інтеграції в соціум[2]. Однак, Гиндина О.Д. наводить дані американських досліджень, згідно яким, для шкал соціальної компетентності, шкільної компетентності та активності був виявлений високий рівень впливу суспільного середовища, але при цьому, становлення соціальної компетентності в значній мірі обумовлено генетичним впливом[3 с. 7]. Складовими соціальної компетентності, на думку Бодалєва А.А., є: соціальний інтелект та психологічна гнучкість.

Ряд дослідників приділяє увагу критеріям якості компетентної поведінки. Суттю соціальної компетентності є якість поведінки. Інструментарій компетентної поведінки, на думку Нікітіної С.В., дозволяє старшокласникам правильно розуміти бажання, очікування та вимоги інших людей, враховувати їх права та уявляти як з урахуванням певних обставин та часу поводити себе, беручи до уваги інших людей, обмеження соціальних структур та соціальні вимоги[8 с.77].

Формування соціальних компетенцій молодих людей на ціннісних підвалинах можливе за умови, коли ці цінності, ідеали постійно закріплюються в практичній поведінці, соціально значущих вчинках і діях.

Кожен напрям позашкільної освіти містить узагальнюючу модель випускника позашкільного навчального закладу, яка включає соціальні компетенції, якими повинен оволодіти учень, вихованець для того, щоб бути компетентними у вирішенні реальних життєвих проблем.

 Модель соціальної компетентності випускника позашкільного навчального закладу туристсько-краєзнавчого напряму позашкільної освіти: 

- особистість із сформованими національно-патріотичними почуттями;

- особистість, здатна до професійного самовизначення;

- особистість із сформованим ціннісним ставленням до історичної та культурної спадщини українського народу, рідного краю;

- особистість із сформованим ціннісним ставленням до природи рідного краю;

- особистість, здатна до самореалізації в соціумі;

- особистість із сформованою активною життєвою позицією;

- особистість із сформованим ціннісним ставленням до власного здоров’я та здоров’я оточуючих;

- особистість із сформованою позитивною мотивацією до здорового способу життя;

- особистість із сформованою морально-вольовою сферою;

- особистість із сформованою культурою активного відпо­чинку, дозвілля;

- особистість, яка володіє різними способами орієнтування, прийомами подолання перешкод на місцевості.

 Орієнтовна модель випускника позашкільного навчального закладу

В основу розробки моделі покладені:

- сучасні тенденції розвитку позашкільної освіти;

- освітні потреби, інтереси та запити дітей, очікування їх батьків;

- соціальні компетентності. 

Особистість – патріот, громадянин своєї країни

Розвинені у вихованців, учнів, слухачів патріотичні почуття, любов до України, повага до народних звичаїв, традицій, націо­нальних цінностей українського народу та інших націй і народів, сформоване ціннісне ставлення до суспільства і держави.

Особистість – активний учасник громадського життя та людина із сформованими родинними і сімейними цінностями

Вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадського досвіду, поваги до прав і свобод громадян, розвиток почуття власної гідності, утвердження норм моральної поведінки та культури спілкування в суспільстві, формування ціннісного ставлення особистості до сім’ї, родини, людей.

Особистість із сформованим ціннісним ставленням до себе, власного життя, здоров’я і життя, здоров’я оточуючих людей

Формування у вихованців, учнів свідомого й відповідального ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточуючих, навичок безпечної поведінки, ціннісного ставлення до свого фізичного, психічного та духовного «Я», формування потреби в духовному збагаченні й фізичному вдосконаленні.

Особистість із сформованою екологічною свідомістю

Виховання у молоді ціннісного ставлення до природи, розвиток екологічного мислення, формування усвідомленої та активної позиції щодо збереження довкілля.

Особистість із сформованою полікультурною компетентністю

Розвиток у дітей та учнівської молоді естетичних смаків, почуття прекрасного, гармонії, ціннісного ставлення до надбань світової та вітчизняної культури.

Особистість, здатна до самореалізації в соціумі, творець власного життя, з розвиненим прагненням до самоосвіти та самовдосконалення

Адаптація дітей, учнівської молоді до швидко змінюваних умов соціуму через задоволення потреб у творчій самореалізації, професійному самовизначенні, набуття вихованцями соціально цінного досвіду трудової, науково-дослідної, творчої діяльності, необхідних для життя і праці в ринкових умовах.

Особистість – активний учасник суспільного прогресу

Формування майбутньої інтелектуальної еліти держави в галузі мистецтва, науки, техніки, виробництва тощо.

Універсальна модель соціальної компетенції.

Соціальна компетентність – це багатогранна характеристика особистості, яка своєю багато компонентністю охоплює всю множину та глибину функціонування особистості в соціумі. Оскільки особистість - істота суто соціальна, то формат соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із оточуюючим соціальним середовищем, так і самопочуття та самоприйняття особистістю самої себе в постійно мінливому соціумі. При цьому соціальна компетентність передбачає як достатній рівень вміння будувати партнерські стосунки, здатності до кооперації, так і достатній рівень комфортності для того, щоб не іти врозріз з вимогами суспільства. Соціальна компетентність вимагає від особистості як принциповості, вміння відстояти власну думку, протистояти небажаному впливу, так і толерантності, і вміння пристосовуватися, і, більш того, ефективно діяти в постійно змінюючих соціальних умовах. Соціальна компетентність вимагає як досить високого рівня оптимізму, що надає віру в успіх, здавалось би, нереальної, безнадійної справи, так і достатнього рівня песимізму, який надає змогу реально оцінити себе та свої знання, щоб уникнути зайвої ейфорії, і, головне, змушує надолужити прогалини в знаннях та вміннях, що гальмують справу. За великим рахунком, формування, становлення соціальної компетентності – це є розгортання життєвого потенціалу особистості.

Література

1.               Аргайл М. Психология счастья. – СПб.: Питер, 2004. – 272 с.