Конспект уроку із зарубіжної літератури для 6-го класу на тему "Мацуо Басьо. Хайку"

Омельницька філія імені академіка М.А.Доллежаля

КЗ «НВК «Основа» Преображенської сільської ради

 

 

 

 

 

 

 

КОНСПЕКТ УРОКУ

зарубіжної літератури

6 клас

 

 

 

 

Вчитель: Петровська І.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Омельник, 2017

ТЕМА: Мацуо Басьо. Хайку. Відображення японських уявлень

про красу в поезії митця.

 

МЕТА: познайомити учнів з деякими фактами творчої біографії поета, дати коментарі до віршів Мацуо Басьо, в яких віддзеркалилися його враження від спілкування з природою; зародити інтерес до японської культури, традицій, звичаїв; виховувати почуття дружби й краси.

 

ОБЛАДНАННЯ: мультимедійна презентація

 

ХІД УРОКУ:

 

І. Організаційний момент

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

 

Сьогоднішній урок мені хочеться назвати – подорож. Бо це справді подорож чудовою країною Японією разом з поетом-мандрівником Мацуо Басьо. І хоч ця прогулянка буде умовною, символічною, але в ній будуть справжні сходинки, що ведуть до вміння творчо мислити, аналізувати, здобувати нові знання, формувати свою особисту думку.

Отже, ви готові подорожувати?

 

ІІІ. Робота над темою уроку

 

1. Розповідь вчителя (у супроводі презентації)

 

На невеликих островах у Тихому океані розташована «країна, де сходить сонце» – Японія.

Протягом тривалого часу вона створила свою самобутню національну культуру. Для жителів цієї країни є традиційним тонке відчуття прекрасного, пошуки краси, їм властивий тісний зв'язок з природою, любов до якої виховується з дитячих років. Японці говорять: «Лобіть природу, любіть квіти, любіть дерева, небо, красу у великому й малому – і ви навчитеся любити життя».

Щож це за країна, Японія?

Японія розташована на островах (їх біля 4-х тисяч) у Тихому океані. Найбільшими є острови: Хонсю, Хоккайдо, Косю, Сікоку. Три четверті території займають гори. Найвищою точкою Японії є гора Фудзіяма, її шанують як національну святиню. Японські острови високосейсмічеий район: щороку тут реєструють близько півтори тисячі землетрусів, на узбережжі вони нерідко супроводжуються великими хвилями цунамі. Японія – високорозвинена країна, за повоєнні роки вона досягла феноменальних результатів в економіці та соціальному розвитку. Це країна найновіших технологій та електронних винаходів. Усім нам відомі фірми «Соні», «Панасонік», «Тойота» та інші.

Однак Японія відзначається не тільки економічним розвитком, а й своєрідною культурою.

Що ви можете розповісти про японську культуру?

Японія – це країна:

• сакури (Дерево-символ Японії, що ототожнюється з юністю та красою. Цвітіння сакури для японців – національне свято).
• орігамі (Традиційне японське мистецтво: з квадратного аркуша паперу шляхом складання виходять різні фігурки та предмети).
• ікебани (Прикладне мистецтво комбінування квітів та гілок у вазі. Ці композиції не продаються і не даруються, вони виготовляються для себе, для своєї родини).
• бонсай (Вирощування карликових дерев у горщиках, які обмежують їх ріст).
• чайної царемонії (Мистецтво приготування чайного напою в присутності гостей).
• боротьби сумо (Борці, що відрізняютьсямогутньою статурою, їх вага більше 130 кілограм).

А ще Японія – це країна яскравих свят.

Досить відрізняється від європейської поезії творчість японських поетів. Насамперед новизною жанрів.

Хоку – це віршована форма, що складається із трьох рядків, в перекладі означає «початкова форма». Класичні хоку містять 17 складів. Складаються із трьох ритмічних рядків (5, 7, 5 складів). Така форма примушувала поетів приділяти велику увагу техніці вірша. Відкидалося все зайве, наприклад, слова, які можна домислити. Збірки віршів впорядковувалися за порами року. У хоку картини природи такі, якими є насправді, а почуття глибоко приховані і вгадуються через натяк на стан природи. Тут використовуються не тільки прийоми живопису, а й звукові образи. Можна сказати, що хоку – це не тільки жанр літератури, а й окремий вид мистецтва. І саме Мацуо Басьо був засновником поетичної школи, яка створила переворот в японській літературі. Стиль Басьо панував майже 200 років.

Отже, давайте визначимо, які сходинки нашої подорожі ми повинні подолати, щоб дістатися вершини:

1. «Дорога мандрів – творча майстерня поета»
2.  «Нічний красень»
3.  «Червона Фудзі»
4.  «Якщо у твоєму серці квітуча слива»
5.  «Осінній і зимовий пейзаж – пора життя»
6.  «Жива природа»

Яким було життя поета?

Мацуо Басьо народився у 1644 році в місті Уено (провінція Іга) у родині небагатого самурая – його назвали Дзінсітіро, а при досягненні повноліття – Мунефуса. Але пізніше він взяв своїм псевдонімом Басьо – що означає «бананова пальма». Уже в 28 років, коли Мацуо Басьо був відомим поетом, він залишив рідний дім і пішов у мандри.

Тож давайте звернемося до поезії Мацуо Басьо, адже саме вона і є біографією поета.

 

2. Читання та аналіз хоку

 

Перша содинка подорожі – «Дорога мандрів – творча майстерня поета»

Зупинившись на першій сходинці нашої подорожі, прочитаємо хоку, які характеризують мандрівне життя поета.

 

Поночуйте просто неба,
Тоді й збагнете вірші мої!
Осінній вітер.

 

(Простір для думок).

 

Зморшки на ньому розглажу
І вирушу милуватися снігом.
Старе паперове плаття.

 

Листям ірисів
На ногах закріплю
Сандалі без поворозок.

 

(Спираючись на посох, простує він гірською дорогою в осінню негоду. На ньому пошарпаний халат – плаття з цупкого, покритого лаком паперу, плащ з очерету, а на ногах солом'яні сандалі. У невеликій торбині: 2-3 збірки віршів, флейта, записники. Голову покриває великий, мов парасолька, бриль з кипарисової стружки.)

 

Як давно я не прощався!
Тоді бриль – у руці, на плечах –
Легка святкова накидка.

 

Вже закінчився рік,
А я і досі під брилем
І в сандалях з соломи.

 

(Цей одяг його майже не захищав від холоду. Але поет знаходить у собі сили посміхнутися.)

 

Дорого моя!
Нема нікого назустріч
Лиш осінній смерк.

 

(Він мандрує наодинці з природою та своїми роздумами, інколи по кілька днів нікого не зустрічає.)

 

Сьогодні вдало заночував!
У відведеній мені кімнаті –
Сяйво грудневого місяця.

 

(А ночувати може будь-де: і в заїжджому дворі, і просто неба.)

 

Друга сходинка подорожі – «Нічний красень»

Японці люблять милуватися місяцем. Свято милування місяцем називається «цукімі».

Давайте помилуємося ним і ми.

 

Милуюсь місяцем,
Навколо ставка проблукав

Цілісіньку ніч.

 

(Краса місячної ночі надихає на романтичний нестрій, з'являються дивовижні мрії, прагнення до незвичайного.)

 

Перед вродою квітів
Страшно стало місяцю
Сховався за хмари.

 

Повний місяць
Подивись на поверхню озера –
Куди там усім красуням!

 

Хоч з чим його порівнюй –
Все даремно! Він ні на що не схожий,
Триденний місяць молодик.

 

Воістину, місяць –
Така споруда, що тільки зовнішність, –
Тисячу золотих віддав би.

 

Третя сходинка подорожі – «Червона Фудзі»

Існує легенда, що національна святиня японців – гора Фудзіяма має неабияку силу. Вона допомагає тим, що приходять до неї з добрими помислами. І взагалі на тих, хто побачив Фудзі, вона справляє незабутнє враження. Вона височить на 3776 м. над рівнем моря, 10 місяців на рік укрита снігом, а форма її наскільки досконала, що якщо збоку на неї дивитись, то це майже правильний конус.

А як уявляє гірську природу Мацуо Басьо?

 

Туман – це щільна мжичка.
Удень нам не видно Фудзі, –
Якийсь химерний настрій.

 

Хмари – біля підошви,
Над ними – нетрі Фудзіями
Шпилем у небо.

 

Але ж зараз хто – небудь
Гори Хаконе долає!
Ранок з глибоким снігом.

 

(Хаконе – ланцюг великих гір, перевал через гори взимку вважається найважчим, глибокі сніги, круті схили, втома – паралель із життям).

 

Я раптом побачив її
Плаче самотня...
Разом на місяць дивитимемось.

 

(Легенда розповідає, що один юнак, розгнівавшись на свою стару тітку, яка його виховала, відніс її помирати високо в гори. Та коли спустився вниз, побачив самотню постать старенької, його прйняв жаль. Він забрав стареньку. Поет зіставляє своє відчуття з горем старої. Сум – співчуття до чужої біди).

 

Четверта сходинка подорожі – «Якщо у твоєму серці квітуча слива»

Японці дуже люблять природу. Одним з найулюблюбленіших свят є «ханамі» – милування квітами вишні, сливи, персика. У Японії сакура цвіте 3-4 рази на рік. Давайте цією красою помилуємося і ми.

 

Під час квітування сакур
Горам краси не додасть
Навіть ранкова зоря.

 

Натовп із сотні тисяч
Родин – таке милування
Квітами сакури у столиці.

 

Квітучі сливи,
Ніжні верби...І подібні до них
Молоді хлопці, жінки!

 

(Весна – загальна картина, а молодість людини – конкретна).

 

З'являйтесь, вірші й такі,
Які схожі були б не на мене,
А на перші квіти сакури.

 

(Басьо – сенсей, вчитель. Квіти сакури – учні.)

 

П'ята сходинка подорожі – «Осінній і зимовий пейзаж – пора життя»

Якщо поєднати пори року і пори життя людини, то зрозуміло, чому осінь викликає сум.

Якими барвами змальовує осінній пейзаж Мацуо Басьо?

 

На всохлу гілку
Сів ночувати крук,
Глибока осінь.

 

(Осінній вечір, голі віти дерев – пейзаж біля бананової хижки, а через нього поет передає свій душевний стан. Але йдеться не тільки про самотність крука, а й про самотність поета.)

 

Осінь – праосінь
Як там живе сусіда
Не знаю зовсім.

 

(Довгий час поет знаходився далеко від рідної домівки.)

 

А які настрої викликає зимовий пейзаж?

Зима в Японії сувора, іноді мороз досягає 41 градуса. Кількість опадів у деяких районах за 24 години може сягати до двох метрів. Отже снігу не бракує.

 

Нумо, друзі,
Ходім милуватися снігом –
Блукатимемо, поки впадемо!

 

Перший сніг!
Аж довгі листки нарцисів
Позгинались!

 

Набридла столиця,
Вирішив серед квітів
Поселитись взимку.

 

Ви подивіться
На звичайну гидку  ворону, –
Але сніжного ранку!

 

(Поет знеходить прекрасне навіть у потворному).

 

Шоста сходинка – «Жива природа»

Існують хоку, в яких ми не тільки бачимо картини природи і уявляємо їх, а навіть чуємо певні звуки.

Що ви можете сказати про хоку, які розповідають про живу природу?

 

Старий ставок!
Жабка стрибне –
Сплеск пролунає.

 

Кукуючи на льоту,
Пронеслась зозуля –
Яка заклопотаність.

 

(Ми наче чуємо сплеск, дзюрчання, шелест, ку-ку зозулі.)

 

Ось і переступили ми останню умовну сходинку нашої подорожі. Але хочеться прочитати ще одне хоку.

 

Ніяк не заспокоїшся,
Серце мандрівниче! –
Переносна жаровня.

 

(Серце поета мандрівника здатне сприймати і розуміти навколишній світ. Воно ніколи не заспокоїться, бо здатне дарувати людям свої враження і роздуми. Серце поета палає вічним вогнем пізнання світу й самого себе – порівняння з жаровнею.)

 

Якими ж були останні роки поета?

Взимку 1682 року пожежа знищила значну частину Едо, згоріла і бананова хижка Басьо. Поет пішов з Едо у 1684 році. Він мандрував 10 років. Помер Басьо у 1694 році в оточенні своїх учнів. Поетична спадщинв Басьо включає в себе перш за все хоку.

Визначте, в чому полягає новаторство поезії Басьо?

• заснував поетичну школу, що існувала майже 200 років;
• у його творчості зявляються нові теми, що підказані подорожами;
• у Басьо хоку – це не лише вірш про природу, за природою приховані настрої автора, глибокі роздуми та переживання.

Як це можна зобразити схематично?

 

ПРИРОДА + ЛЮДИНА = СЕНС ЖИТТЯ.

 

А ще Басьо говорив, що «хоку не можна складати із різних шматків, його треба кувати, як золото».

А давайте ми звами спробуємо, чи зможемо закінчити хоку.

 

Гірська троянда!
ЇЇ гілочки так і просяться...

 

Хоку пробували писати російські і українські поети. Чи зможете ви навести приклади?

 

А как музыка зазвучала,
Я очнулась –
Вокруг зима.

 

Анна Ахматова

 

ІV. ПІДСУМОК УРОКУ

 

1.  «Мікрофон»

Учні методом мікрофона відповідають на питання:

Що ви взяли для себе корисного, цікавого з сьогоднішнього уроку?

Мацуо Басьо жив у далекому минулому, але його твори, такі незвичні для нас за формою ми розуміємо і зараз. Бо це справжнє мистецтво, справжня краса, яку навіть не потрібно розуміти,її потрібно лише відчути.

 

СИЛА МИСТЕЦТВА

 

Мистецтво незбагненне й незрівнянне –

Його не може розум осягнуть,

Є в ньому вічна і священна тайна,
Що кличе людство на духовну путь.
Чому обличчя змінюють епохи?
І час від часу інша новина?
Здається, наче розібрались трохи,
Але відкрилась більша глибина.
Мистецтво піднімається на крилах
До вищої мети між інших мет,
Воно летить невпинно і нестримно,
Шляхи його – мов спалахи комет.
То величає, то сміється їдко,
То говірке, то стримує вуста,
Примхливе і вибагливе нерідко,
А інколи, грайливе, мов дитя.
Воно, як жінка, чарівне й прекрасне,
Вдиха натхнення яблуневий цвіт,
Та якщо жінка із роками гасне,
Краса мистецтва не рахує літ.