Конспект уроку з української літератури в 9 класі «Урок розвитку зв’язного мовлення. Підготовка до контрольного твору за поемою І.П. Котляревського «Енеїда»
Тема. Урок розвитку зв’язного мовлення.
Підготовка до контрольного твору за поемою
І. П. Котляревського «Енеїда»
Мета: вдосконалювати вміння учнів писати твори на запропоновану тематику; розвивати творчі здібності, логічне мислення, вміння зіставляти, узагальнювати і робити власні висновки, обґрунтовуючи і мотивуючи свої судження;
формувати уміння бачити крізь головні проблеми твору насущні питання сучасності;
виховувати почуття гордості, патріотизму, любові до рідного народу, пошани до рідного слова, культури, усвідомлення великого значення активної життєвої позиції для повноцінного розвитку суспільства та становлення й утвердження в ньому національно свідомої особистості.
Тип уроку: узагальнення, закріплення та застосування знань, умінь і навичок.
Обладнання: портрет Івана Котляревського, роздавальний матеріал із завданнями («Картка учня»), карта України ХVІІІ століття, листки з надрукованими висловами видатних людей про поему І.Котляревського «Енеїда», уривки з мультфільму за мотивами «Енеїди».
Епіграф:
Бути чи не бути українському народові?
Бути! -- відповіла на це запитання поема
Котляревського
О. Білецький
Випереджувальне завдання: опрацювання змісту поеми «Енеїда»
І. Котляревського та критичного матеріалу підручника за орієнтовним планом (додаток №1).
Робота в групах.
Завдання для І групи:
Опрацювання питання : «Історична епоха, в якій жив і працював
І. П. Котляревський».
Завдання для ІІ групи:
Опрацювання питання: «Енеїда» І. Котляревського – талановите свідчення про самодостатність українського народу та української мови».
Завдання для ІІІ групи:
Опрацювання питання : «Енеїда» -- життєстверджуюча, героїчно-патріотична розповідь про козацтво у бурлескно-травестійному стилі».
Завдання для ІV групи:
Опрацювання питання : «Сатиричне змалювання панівних класів».
Спільне завдання для всіх груп:
Опрацювання питання : «Актуальність поеми І. Котляревського «Енеїда».
Перебіг уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Повідомлення теми та мети уроку, мотивація навчальної діяльності учнів.
Інсценізація.
(До класу заходить дівчина, співаючи пісню з п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» «Віють вітри, віють буйні…»)
Наталка Полтавка.
Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться.
О, як болить моє серце, а сльози не ллються!..
Котлляревський.
-- Дівчино, серце, не плач, на ось, утри сльози! Хто ти?
Наталка Полтавка.
Ой я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Полтавка
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
- Добре у вас серце, пане, піду я, матінка дома заждалась...
Котляревський.
-- Прощай ,Наталко! Щасти тобі, дівчино! Яка чарівна і ніжна душа мого народу, але у якій нужді і скруті він перебуває. Серце крається, від усвідомлення безпомічності та безвиході. Усе залякане, усе мовчить…
Ех, де ж ті часи козацькі, завзяті, славні, де ж ті звитяжці, сміливці? Невже пропала у дужих руках народних сила? Невже згинув їхній дух непокори, вольності і свободолюбія. Невже?...
Чим, чим же допомогти тобі, народе рідний? Яким чином скинути тягар кріпацтва з твоїх плечей, щоб ти випрямився й усвідомив, що ти – нащадок предків велетенського духу волі!
У ч и т е л ь. Діти, я думаю, ви легко відповісте на питання, хто висловив свої думи-турботи щодо долі українського народу у цій драматичній мініатюрі. Звичайно, за загальновідомими образами легко впізнати автора.
- Яким же чином вирішив поет допомогти народові?
У ч н і . Написав не вживаною до нього у літературі народною мовою поему «Енеїда», в якій у образах троянців змалював українське козацтво.
У ч и т е л ь. Дійсно, саме таке геніальне рішення прийняв Іван Котляревський. І на сьогоднішньому уроці розвитку зв’язного мовлення ми будемо готуватись до написання контрольного твору за поемою Котляревського «Енеїда». Отже, будемо активізовувати і узагальнювати вивчений на попередніх уроках матеріал відповідно до запропонованого зазделегідь орієнтовного плану, над питаннями якого ви працювали у творчих групах.
Епіграфом до уроку будуть слова відомого літературного критика
О. Білецького: «Бути чи не бути українському народові? Бути! -- відповіла на це запитання поема Котляревського».
Прошу також звернути увагу на розміщені на дошці вислови інших відомих людей про «Енеїду» та використовувати їх зараз на уроці й згодом у своїх творах для підтвердження та аргументації власних думок чи висновків.
У ході роботи за темою уроку, ми з’ясуємо проблемне питання, яке само по собі напрошується і з епіграфа , і з інших запропонованих вашій увазі висловів
ПРОБЛЕМНЕ ПИТАННЯ
Чи, дійсно таке важливе значення для утвердження самобутності українського народу має «Енеїда» Котляревського? Чим для нас, сучасників, є цей твір?
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
У ч и т е л ь. Прочитавши епіграф, ви, напевно, задумуєтесь: «То чому ж так категорично, за висловом О. Білецького, стояло питання: «Бути , чи не бути українському народові?» Тож, дійсно, чому?
Відповідь на це запитання нам зможе дати група, яка працювала над першим пунктом орієнтовного плану.
Виступ (звіт) І групи. (Учні інших груп коротко конспектують сказане чи записують основні тези виступу).
1-и й у ч е н ь. Наша група працювала над питанням « Історична епоха, в якій жив і працював І. П. Котляревський».
На літературну ниву Котляревський виступає в кінці XVIП ст., може, найтяжчого в історії українського народу за все його колишнє життя. Попередні часи України з Польщею, і Переяславська згода з міжнародного погляду давали можливість Ураїні безборонно дбати про свій розвиток, розробляючи далі зародки того ладу, що позначився на Україні за часів Хмельницького.
На жаль, сталося інакше. Україна стала заручницею імперськиї апетитів Росії. Відбувається скасування гетьманщини, зруйнування Січі. Це призвело до розкладу соціально-громадських сил на Україні, до звиродніння панівних класів, які погналися за ласкою — за чинами, жалуванням, ланками та нивками, кріпацькими душами... На українському грунті знов самотою лишилось саме простолюддя. Не з народом було й духовенство, цей найбільш того часу освічений елемент, бо нові порядки не зачіпали основи його життя.
2-и й у ч е н ь. Польща хотіла сполонізувати Україну, та на це не мала сили,— Росія не тільки хотіла обрусити, але й мала на це, здавалось, досить засобів. Недарма ж народ відзначив це в своїй пісні:
Ой наступила чорна хмара, та й стала вже синя:
Була Польща, була Польща, та й стала Росія.
На думку Катерини ІІ, нові покоління українців мали забути про своє славетне минуле й навіть не думати про можливість іншого життя, як у кріпацтві російського царату: "Сии провинции надлежат легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели и перестали бы глядеть, как волки к лесу (тобто не думали про свою суверенну державу – авт.)… Когда в Малороссии гетьмана не будет, то должно стараться, чтобы век и имя гетьманов исчезло…"
Останки незалежності України були щойно скасованi, стертi з лиця землi; в урядах, школах запанувала росiйська мова, пани i пiдпанки покидали український народ i московщились або польщились. Заборона і винищення, якому підпала мова українців, письменство, школа, друкарні, навіть стиль архітектурний, утиски ці, з одного боку, зумовили денаціоналізацію освіченого громадянства на Україні, з другого — змусили українську інтелігенцію до російського письменства; серед російських письменників другої половини ХVПІ в. знаходимо цілу вже когорту українців: Рубан, Богданович, Капніст, Наріжний, Гоголь та інші. Російська мова стає літературною мовою на Україні. Така незрозуміла для народу мова не мала в собi сили, яка могла б оживити українську нацiю, що її добивала Москва.
Української нацiональної лiтератури не було.
3-і й у ч е н ь. Ось далеко не повний перелік царсько-імперських вироків українській мові і культурі у ХVІІІ столітті:
ПОЛІТИЧНА КАРТА ЄРОПИ ХVІІІ СТОЛІТТЯ
4-и й у ч е н ь (використовує для підтвердження сказаного політичну карту Єропи ХVІІІ ст.). На кінець ХVІІІ ст. землі України були розподілені між великими імперіями: Правобережна Україна належала Польщі, хоч після поділів Польщі (1772 — 1795 рр.) Руське, Подільське, Волинське та Холмське воєводства відійшли до Австрії; окупувала Австрія й Буковину, котра до того належала Туреччині; Закарпаття з давніх часів перебувало у складі Угорщини, а Лівобережна Україна вже після Переяславської ради (1654 р.) фактично стала колонією Російської імперії.
У ч и т е л ь. Узагальнюючи сказане учнями І групи, ми з’ясували, що життя і творчість І.Котляревського припали на час, коли могутній і тотальний імперський тиск остаточно знищував навіть можливі прояви національного духу.
То був час, коли на історичному роздоріжжі народ міг втратити все — надії, традиції, культуру, майбутнє і, зрештою, себе. Український народ зустрівся з добре організованим поліцейсько-державним механізмом Російської імперії. Тому не було кому за таких обставин заступитись за поневолений і «подлий» народ, як його, ненавидячи і в глибині душі боячись, називали російські «держиморди». Набирало розмаху кріпацтво з його дикунською мораллю та антилюдськими законами. «Доборолась Україна до самого краю,» — можна б про ті часи сказати словами Шевченка. І, за словами С. Єфремова, здавалось, прудкою ходою йшла вона до загибелі, до останньої втрати свого національного обличчя.
Український мовознавець та історик М.Костомаров писав: "З того часу Україна мовчала, її народність приречена була на забуття, Ім'я хохол, яке москалі давали козакам за оселедці, стало синонімом дурня. Поетична мова України стала предметом зневаги і глуму. Часто самі малоросіяни червоніли, коли вимова виявляла їхнє походження. А українська історія була або закинена, або представлена спотворено" .
Так розпочинається винищення (мартиролог) української мови: вона стає мовою закріпаченого плебсу, її слово живе у пісні і думі, у фольклорі взагалі. Україна на довгі роки перетвориться в країну безпросвітної неграмотності. Роздертий, розшматований народ конатиме в двох тюрмах народів, під скіпетром вінценосних імперій — у цих тюрмах конатиме і його мова.
Ось за таких історичних обставин жив Котляревський. Що ж робити у них: податись за свіжовипеченим на Україні «благородним дворянством» чи за свіжопоневоленим «подлым народом»?
Давайте проведемо міні-дослідження «Моральний вибір Котляревського» й дізнаємось, який шлях і чому обрав поет.
МІНІ-ДОСЛІДЖЕННЯ
«Моральний вибір Котляревського»
В чому, на вашу думку, зважаючи на життя і творчість І. Котляревського, вбачав поет смисл життя?
Чи завжди є можливість вільного вибору шляху у житті, чи знайшов Котляревський спосіб для здійснення своїх намірів?
Чи варто було Котляревському наражати себе на небезпеку, адже у той час Катерина ІІ, намагаючись стерти запорожців з народної пам’яті, навіть оголосила, що “употребление слова “козак” будет рассматриваться нами как оскорбление нашего царского величия”?
Чи досягнув мети автор поеми, чи могли привабити читачів герої “Енеїди”, які любили і випити, і побешкетувати?
ВИСНОВКИ
(Робота у «Картці учня»)
Відчуваючи себе сином своєї нації, займав активну життєву позицію, вбачав смисл свого життя у служінні рідному народові.
У складних історичних обставинах знайшов щлях для боротьби.
Поет зробив сміливий громадянський вчинок, написавши поему «Енеїда» про українське козацтво народною мовою, заявивши українцям, що вони мужній народ, який має славне і героїчне минуле, самодостатню та багату мову, й тому житиме віки.
Для того, щоб «Енеїду» не заборонили як поему, яка прославляє знищену Катериною ІІ Запорізьку Січ, обрав бурлескно-травестійний жанр твору і, увівши в оману поліцейсько-державний механізм Російської імперії, доніс свою ідею до народу.
Уч и т е л ь. Провівши міні-дослідження, усвідомлюємо, якої могутньої сили безмежна любов до рідного краю, рідного народу жевріла у серці І.Котляревського. Яка під враженням тяжкої кривди, заподіяної його батьківщині, спалахнула великим огнем, спонукавши поета на громадянський подвиг: оспівати славне минуле свого народу зрозумілою для нього рідною мовою, на той час забороненою.
Виступ (звіт) ІІ групи.
1-и й у ч е н ь. Наша група працювала над питанням «Енеїда»
І. Котляревського – талановите свідчення про самодостатність українського народу та української мови».
«Енеїда» Котляревського – це бурлескно-травестійна переробка однойменної поеми Вергілія, від якої український поет насправді залишив тільки фабулу, надавши своєму творові українського змісту. Котляревський змальовує суто українські картини народного побуту, звичаїв, використовує народну мову в усьому її багатстві. Поет яскраво зображує народні традиції. Змальовує сцени весілля, святкувань, народних гулянь, ми дізнаємося про безліч народних ігор, страв, одягу, назви яких автор подає у поемі, і розуміємо, чому «Енеїду» називають енциклопедією народного життя. В поемі змальовано риси національного характеру українців, їхні звички, вірування, погляди. . Тож читаєш і дивуєшся: скільки знав Котляревський про життя свого народу!
2-и й у ч е н ь. Зазначають, що в «Енеїді» згадано більше страв, ніж у спеціальних працях тих часів. На троянських, латинських, карфагенських столах стоять українські страви, горілка, слив'янка, наливка, сирівець. Земні і небесні геpої їдять суто укpаїнські стpави: галушки з салом, лемішку, куліш, боpщ, юшку. З похмілля п'ють сиpівець. Пеpед нами головний бог Олімпу - Зевс:
Зевс тоді кpужляв сивуху
І оселедцем заїдав...”
У тієї ж Дідони “їли рознії потрави, і все з полив’яних мисок, і самі гарнії приправи з нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну;
Потім з підлевою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
І з маком медовий шулик”.
Велику увагу пpиділяє автоp змалюванню вбpання. І боги, і цаpі зодягнені в укpаїнські наpодні костюми. Яскpаво описані одяг і взуття, зовнішній вигляд укpаїнців. Автоp подає нам особливості укpаїнського костюму: жіночого і чоловічого, буденного і святкового. Описується одяг і Юнони, і Венеpи. Дідона постає в спідниці і в "каpсеті шовковому", запасці і чеpвоних чоботях:
Взяла кораблик бархатовий,
Спідницю і корсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.
А ось сестpа цаpиці Дідони Ганна - укpаїнська панночка сеpеднього достатку:
В чеpвоній юпочці баєвій,
В запасці гаpній, фаналевій,
В стьонжках, в намисті, у ковтках.
3-і й у ч е н ь. У поемі Котляpевський виступає знавцем усної наpодної твоpчості. Мова наpоду і мова фольклоpу - взіpець для поета. Письменник використовує легенди, казки, пісні, наpодні обpази, укpаїнські імена, народні пpиказки, пpислів'я, наприклад: "Ледащо син - то батьків гpіх", "Живе хто в світі необачно, тому ніде не буде смачно", "Козак там чоpтові не бpат", «Не розлядівши, кажуть, броду, не лізь прогожогом перший в воду», «Не йди в дорогу без запасу, бо хвіст од голоду надмеш», «Великії у страха очі», «Буває щастя скрізь поганцям, а добрий мусить пропадать», «Одна дорожче милой – честь», "Як Сіpко в базаpі", "Hігде пpавди діти".
Також Котляревський використовує в творі безліч фразеологізмів. Ось деякі з них: П'ятами накивав. Куди очі почухрав. Гірчіший від перцю. Підпускати ляси. Мотати на ус. Нагріти в пазусі гадюку. Дати дропака. Дати драла. Погнати втришиї. І за гріхи їм носа втруть. Полічити ребра. Дати собі урізать носа. Загнати в глухий кут. Почесати ребра й спину. Йому море по коліна.
"Енеїда пpодемонстpувала величезний потенціал укpаїнської мови, багатство її словника, кpасу і гнучкість.
4-и й у ч е н ь.Оpієнтуючись у поемі на наpодну творчість, Котляpевський висвітлив у творі особливості національного характеру українців. Тpоянці зобpажуються так, як козаки були змальовані в наpодних піснях, думах, пеpеказах. Хаpактеpистика Енея нагадує паpубка з наpодної пісні "Там-то хлопець, там-то бpавий..." Обpаз Евpіала близький до обpазу Івася Коновченка з наpодних дум. Сивілла - чим не спpавжня "баба-яга". Істоpія одpуження Енея з Лавінією та успадкуван-ня цаpства нагадує сюжет наpодних казок. Зобpажені й казкові пpедмети: скатерть-самобранка, килим-самоліт, чоботи-скороходи, кобиляча голова, ці образи пожвавлюють колоритний живопис твору.
(уривок з мультфільму за мотивами поеми)
Зобpазивши в" Енеїді " побутову наpодну культуpу, І.П.Котляpевський тим самим подав своєpідну енциклопедію побуту, пpодемонстpував те, що складалося й пеpедавалося віками з покоління в покоління, у такий спосіб ствеpджуючи родовід і національне коpіння укpаїнців.
"Енеїда" - це спpавжня енциклопедія укpаїнознавства. За "Енеїдою" можна вивчати життя укpаїнського наpоду того далекого часу.
У ч и т е л ь. Підсумком всього сказаного учнями ІІ групи може бути вислів В. Короленка: «Він зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою літературною, і українська мова, яку вважали тільки місцевою говіркою, з його легкої руки залунала так голосно, що звуки її рознеслися по всій Росії»
«Енеїда» І. Котляревського довела, що українська мова є, вона жива й неповторна і має право на функціонування. І уже ніякі укази не змогли знищити українське слово, ніякі жорстокі покарання не злякали українців, ніщо вже не змогло заставити їх мовчати чи говорити по-чужинськи. Це підтверджує той факт, що усе, розпочате І. Котляревським, продовжили інші митці України: Тарас Шевченко, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Куліш, Марко Вовчок та ін. Котляревський розбудив бажання писати рідною мовою, висловлювати нею думки і почуття, черпаючи мудрість і майстерність слова з багатющої криниці фольклору.
«Енеїда» Котляревського викликала надзвичайно потужний резонанс у суспільстві, безліч письменників, літературознавців висловили думки щодо неї. Серед загалом високого рівня оцінок як дисонанс траплялися помилкові, а то й ворожі. Тому доречно буде прокоментувати дві такі відомі думки
П. Куліша та В. Бєлінського.
ПРОКОМЕНТУЙТЕ ДУМКИ
І. Пантелеймон Куліш вважав, що письменство І. Котляревського можна назвати бурлацьким юродством, яке тільки розважає та звеселяє панів й підпанків, бо «в його «Енеїді» зібрано все, що можна знайти карикатурного, смішного і потворного в гірших зразках простолюдина».
ІІ. Російський літературний критик Вісаріон Белінський висловив думку, що Котляревський, будучи людиною освіченою, «понимал, что таким неразвитым языком, можно писать только подобные пасквили как «Энеида».
К о м е н т а р
У ч н і. В складних історичних умовах Котляревський був змушений завуальовувати, приховувати свої патріотичні почуття. Та й його бажання писати твір українською, на той час забороненою для літератури мовою змушувало поета використати бурлескно-травестійний жанр, особливості якого викликали такі хибні думки у Куліша. Також вірогідно, що цю думку П. Куліш висловив тому, що не був впевнений, чи українці розгадають ідею твору. Але ми знаємо, що народ з радістю і захопленням сприйняв твір. Його перерисували, вивчали напам'ять ще задовго до того, як він вийшов друком. До цієї пори збереглися спогади про випадок, коли під час російсько-турецької війни Котляревського перевозили через річку задунайські козаки. А коли дізнались прізвище свого пасажира, почали цілувати руки поетові, вигукуючи « Ходи, батьку, до нас, ми тебе старшим зробимо!»
Були навіть поголоски, що Наполеон, втікаючи з Москви до Франції, забрав із собою переписану «Енеїду» на пам'ятку.
У ч н і. Безперечно, Бєлінський не знав української мови, адже до тієї пори ніхто не писав твори українською народною мовою, тому й повторював думку тих росіян, що хотіли зробити з України колонію, а для цього потрібно було знищити не тільки Січ, але й мову, яку вони називали то діалектом російської, то діалектом польської, то «мужицьким наречієм». Та й сам він писав, що “мы немного горды, а еще более того ленивы, чтобы принуждать себя к пониманию красот малороссийского наречия”.
У ч и т е л ь. Отже, стає зрозуміло, що вільний вияв народного духу українського у в ті часи у тій кріпосницькій державі був неможливим. Також не треба забувати, що коли Котляревський писав «Енеїду», він був старшиною російської армії і присягав на вірність російському уряду, хоча в душі плакав і страждав через недолю свого народу.
Про те, що створення «Енеїди» не було для нього пустою забавою, а натхненною роботою усього життя свідчить те, що писав він її 26 років, а також спогади його сучасників, зокрема друга Страви.
На самому початку роботи над цим твором Котляревський беріг рукопис. Коли закохана в нього панночка з цікавості викрала списані аркуші, наляканий втратою Котляревський бідкався перед своїм товаришем: «Півсерця з'їли, голову відняли, там мої сльози, там моє страждання!» «Смішно й шкода було тоді дивитися на Івана Петровича,-- згадував про цей епізод Страва. – Роздягнений, з розкинутими набік руками, стояв він, тривожно шукаючи чогось праворуч і ліворуч... а в очах пробивалися сльози, і обличчя так пересмикувалось, наче його, голубчика, на розпечене залізо поставили».
-- Де ж вони? — запитав він зажурено й сів на ліжко. — Там душа моя, мої мрії й сподіванки, моя таємнича пісенька. Уже й будуть дівчата сміятися з того, з чого, плакав я не раз! А?!».
То ж за чим і над чим плакав не раз, згадуючи минуле, Котляревський розкажуть учні з третьої групи.
Виступ (звіт) ІІІ групи.
1-и й у ч е н ь. Наша група працювала над питанням «Енеїда» -- життєстверджуюча, героїчно-патріотична розповідь про козацтво у бурлескно-травестійному стилі.
У творі Котляревський раз у раз звертається до історичного минулого України, звеличує патріотичні подвиги народу. Оспівуючи кращі національні традиції, закріплені історичним досвідом, поет закликає самовіддано любити вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй. Любов до батьківщини кличе на подвиг, пробуджує високі почуття. У боротьбі за рідну землю люди цілком змінюються. “Там лицар всякий парубійко,”—зазначає поет.
Патріотичні почуття підносять гідність людини, її честь.
З неповторним доброзичливим гумором змальовано в “Енеїді” троянців. У їхніх образах поет розкрив духовну велич народу, моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства. “Козацька вдача” виявляється в поведінці троянців. Це веселі, дотепні й сміливі люди; вони завжди життєрадісні, безжурні, здатні винести на своїх плечах найбільший тягар заради інтересів батьківщини. Найсвятіше для них – бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. Поет уславлює “полки козацькі”:
Так вічной пам’яті бувало
У нас в Гетьманщині колись.
Так просто військо шикувало,
Не знавши: «стій! не шевелись!»
Так славнії полки козацькі —
Лубенський, Гадяцький, Полтавський —
В шапках, було, як мак цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять,
То мов мітлою все мете.
2-и й у ч е н ь. Кошовий Еней — троянець відважний, хоробрий ватажок, умілий організатор і керівник. Він хоч, на перший погляд, і мало чим відрізняється від своїх друзів-гультіпак, та все-таки у вирішальну хвилину саме йому доводиться приймати рішення. Згадаймо шторм на морі, коли Еней здогадується «всунути в руку Нептуну» півкопи грошей.
Результат бою з рутульцями теж залежав від двобою Енея з Турном. До того ж хоч і здається Еней іграшкою в руках богів, він сам по своїй волі спілкується з богами, спускається в пекло, аби дізнатись, як діяти далі. Він передусім покладається на себе та своїх друзів, а потім уже на волю богів. Так, він розумний, здатний на дипломатичні стосунки з Ацестом, Евандром, відчайдушний, сміливий вояка, вірний троянському побратимству.
Але письменник ніколи не ідеалізує його. Це насамперед завзятий козак-запорожець, який «садить гайдука», любить багато випити й добре погуляти.
Портретний образ Енея зустрічається в тексті не раз, та не завжди він змальований світлими фарбами. З похмілля у нього «Опухли очі, як в сови, І ввесь обдувся, як барило». По-різному змальовує Котляревський свого героя. З гумором, з ущипливою усмішкою, але завжди з любов'ю. Звичайно, такого зображення вимагала травестійно-бурлескна тональність поеми, але це змалювання героя не викликає читацького осуду. По-різному змальовує Котляревський свого героя. Нам симпатичний цей герой, бо він з роду козацького. Це пройдисвіти, босяки, гультіпаки, але водночас лицарі, герої, неймовірно витривалі й надійні люди. Як частину цілого подає нам образ Енея великий майстер слова.
3-ій у ч е н ь. Низ і Евріал — герої поеми Котляревського «Енеїда». Вони земляки, друзі. Обоє завербувались до війська Енея і присягнули йому на вірність. Вони заради суспільних інтересів, коли «общеє добро в упадку», готові забути «отця і матку» і виконувати свої обов'язки, навіть віддати своє життя:
Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять…
Друзі розробили план вилазки у стан ворога і запропонували його троянцям, які захоплено схвалили заплановані дії. Низ і Евріал пішли в тил ворога вночі. Мене найбільше захопили патріотизм Низа та Евріала, їх самовідданість. Товариші знають, що можуть загинути у ворожому стані, але свідомо йдуть на виконання патріотичного обов'язку. Вони вірні й віддані друзі. Евріал не відпускає свого товариша самого, він говорить, що разом із ним готовий піти «на сто смертей»:
«Як? Сам? Мене оставиш? —
Спитався НизаЕвріал.—
Ні! Перше ти мене удавиш,
Щоб я од земляка одстав.
Від тебе не одстану зроду,
З тобою рад в огонь і в воду,
На сто смертей піду з тобой.
Мій батько був сердюк опрічний,
Мовляв (нехай покой му вічний):
Умри па полі, як герой».
Обидва герої загинули. їхній подвиг І. Котляревський оспівує як найвищий вияв патріотизму і громадянської мужності, самовідданості в боротьбі за справедливість.
4-и й у ч е н ь. Відчайдушні гуляки в “Енеїді” (“пройдисвіти” і “голодранці”) обертаються на справжніх героїв. Загартовані в походах і боях, троянці над усе ставлять славу і військову доблесть, їх не ваблять розкіш і багатство; воля – ось чого вони прагнуть і заради неї готові битися до останньої краплі крові:
Так наші смілії вояки
Тут мовча проливали кров;
Од ней краснілися, мов раки,
За честь і к князю за любов.
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат,
Там жизнь.— алтин, а смерть— копійка,
Там лицар — всякий парубійка,
Козак там чортобі не брат.
Троянці – господарі землі, справжні її володарі. Боги ж – “олімпійці”, “вседержителі” – мізерні й смішні в порівнянні з ними – мужніми, безстрашними, поєднаними побратимством. У цьому незаперечний громадянський пафос “Енеїди”.
У ч и т е л ь. Еней і троянці – з одного боку, це відчайдушні гультяї, а з другого – вони наділені поетом кращими рисами козацької вдачі, показані такими, якими подавало їх народне світобачення, фольклорні думи й пісні. Це – справжні воїни, сміливі й відважні, люди високої доблесті й бойової мужності. Поет, уславлюючи їх бойове побратимство, честь і вірність громадянському обов’язку, самовідданість, утверджує велич українського народу, його волелюбні устремління і життєлюбство. І. Котляревський у творі узагальнений образ українського народу з його високими моральними якостями, з його волелюбністю і любов’ю до своєї батьківщини, з його життєрадісністю і оптимізмом. Цей образ і є головний героєм його невмирущої “Енеїди”.
Р о б о т а в п а р а х. Висловіть свою думку.
Літературознавці стверджують,що, захоплено змальовуючи запорожців,
Котляревський не осмілився висловити заклик до боротьби.
А який, на вашу думку, підтекст має заклик «обозного генерального» Сереста, виражений такою строфою:
Куди? Вам сорому немає!
Хто чув! Троянець утікає!
Чого наш славний рід доживсь!
Один паливода ярує,
А вас тут стільки, боїтесь;
В господі вашій вередує
Рутульський шолудивий пес!
Що скаже світ про нас, трояни?
Р е з у л ь т а т н а п р а ц ю в а н ь.
Котляревський, звертаючись до сумління українців, заставляє їх соромитись свого боягузтва й покірності, закликає до боротьби і наголошує: соромно коритись загарбникам на своїй землі, будучи нащадками козацького роду, який прославився мужністю і стійкістю на весь світ.
Виступ (звіт) ІV групи.
1-и й у ч е н ь. Наша гупа працювала над питанням «Сатиричне змалювання панівних класів».
В поле зору письменника потрапляють і представники паразитичного поміщицько–кріпосницького класу з їх зневагою до простого народу, честолюбством, аморальністю, і продажна хабарницька бюрократично–канцелярська зграя, і попівство – “халтурний рід” – всі оці п'явки, на людському тілі.
Начальники, п’явки людськії,
І всі прокляті писарі,
Ісправники всі ваканцьові
Судді і стряпчі безтолкові
Повірені, секретарі.
Перед читачем проходять пани й підпанки, “що людям льготи не давали і ставили їх за скотів”, чиновники різних рангів, судді–хапуги, “які по правді не судили та тілько грошики лупили і одбирали хабарі”, проворні купчики, що “на аршинець на підборний поганий продавали крам”.
Всі вони, підступні й нещадні у своїй скупості, винуватці людського горя, засуджуються автором на “вічні муки”, їхнє місце в пеклі.
(уривок з мультфільму за мотивами поеми)
2-и й у ч е н ь. грішники караються за конкретні людські пороки. Письменник намагається викрити їх якнайширше. Інколи ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, бо кожний рядок поеми — це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній j формі викривав автор. Він замальовує всі сфери людського життя. Всіх «поселив» у пекло І. Котляревський: багатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, бо гріхи можуть заволодіти будь-якою душею — і тоді людина стає кандидатом у пекло:
Там всі невірні і христьяни
Були пани і мужики,
Була тут шляхта і міщани,
І молоді, і старики
Були багаті і убогі
Прямі були і кривоногі,
Були видющі і сліпі,
Були і штатські, і воєнні,
Були і панські, і казенні,
Були миряни і попи.
3-і й у ч е н ь. Гостро–сатирично зображений в “Енеїді” сучасний поетові “Олімп”. Під виглядом міфологічних “можновладців” – богів І.П.Котляревський змальовує феодально–поміщицьку верхівку тогочасного суспільства. Зевс і весь небесний “синкліт” дуже нагадують земні “вищі сфери” – царське оточення, сенат, департаменти, міністерства з їхнім пихатим начальством. Тут панують хижацтво, здирство, хабарництво; тут – розпуста, бездуховність, цілковита байдужість до життя простого люду. “Священні” війни часто зумовлені лише самодурством ”богів” і приносять
вони тільки смертним біди і страждання:
Війна в кровавих ризах тут;
За нею рани, смерть, увіччя,
Безбожність і безчоловіччя
Хвіст мантії несуть.
Поет і його герої беруть богів на глум, зухвало ставляться до “недосяжного" Олімпу, дошкульним сміхом розвінчують їх, опускають на „грішну Землю”.
Ось як, наприклад, й без натяку на повагу звертається Еней до Зевса і Нептуна:
«Гей ти, проклятий стариганю!
На землю з неба не зиркнеш,
Не чуєш, як тебе я ганю,
Зевес! — ні усом не моргнеш…
А ти з сідою бородою,
Пане добродію Нептун
Сидиш, мов демон, під водою,
Ізморщившись, старий шкарбун!
4-и й у ч е н ь. “Енеїда” осяяна світлим гуманізмом письменника, який любить і поважає народ, вболіває за його долю, пишається його героїчним минулим. Соціальні симпатії Котляревського окреслені досить виразно. Поет на боці тих, кого принижували, гнітили тодішні панівні верстви:
Се бідні нищі, навіжені,
Що дурнями зчнслялн їх,
Старці, хромі, сліпорожденні,
З яких був людський глум і сміх:
Се, що з порожніми сумками
Жили голодні під тинами,
Собак дражнили по дворах;
Се ті, що біг дасть получади,
Се ті, яких випроводжали
В потилицю і по плечах…
У гумористичній формі поет кинув виклик сучасній йому кріпосницько–чиновницькій суспільності, висунув гостре звинувачення, в тому, що всі помисли її спрямовані на грабіж і здирство, знущання з простих людей і, що основні державні закони закріплюють цю несправедливість. Звинувачення І.П.Котляревського була моральним осудом кріпосницького ладу, осудом, що набув виразного громадянського звучання.
К о л е к т и в н а р о б о т а над складанням порівняльної характеристики рис, властивих народу і представникам панівних класів.
(Робота у «Картці учня»)
Р о б о т а в м а л и х г р у п а х. (Учні з’ясовують коло проблем, піднятих у творі, відповідно до опрацьованих ними питань орієнтовного плану, за якими попередньо працювала кожна з груп).
(Заповнення схеми у картці)
К о л е к т и в н а р о б о т а над питанням: «Актуальність поеми
І. Котляревського «Енеїда».
Б е с і д а.
Перечитайте перелік проблем, піднятих у поемі. Зважаючи на їх важливість, скажіть , до якого висновку ви приходите?
Ці проблеми називають «вічними». Як ви вважаєте, чому?
Що є, на вашу думку, тим євшан-зіллям для народу, яке дає йому безпрограшний шанс вистояти і вижити у будь-яких несприятливих історичних перипетіях, відродити і зберегти свою ідентичність?
У ч н і.
Читаючи «Енеїду, ми сміємося, з цікавістю спостерігаємо за пригодами, але, закривши прочитану книжку, замислюємося над серйозними проблемами.
Проблеми, підняті І. Котляревським у поемі є вічними, тому що завжди усім народам потрібно стояти на сторожі свободи і незалежності своєї країни, берегти рідну мову, вивчати історію, бути патріотом батьківщини.
Євшан-зіллям, здатним врятувати народ від забуття, зробити його незнищенним, є мова, адже всім відомий вислів: «Народ живе доти, доки живе в його устах рідна мова»
Цим зіллям є знання історії народу, свого минулого, на помилках якого ми вчимося, а його героїчні сторінки надихають нас сміливістю, мужністю й гордістю.
Традиції, звичаї, обряди, народна творчість українців теж є тими цінностями, які здатні надати народові самобутності й самодостатності.
К о л е к т и в н а р о б о т а над проблемним питанням
«Чи, дійсно таке важливе значення для утвердження самобутності українського народу має «Енеїда» Котляревського?
Чим для нас, сучасників, є цей твір?»
В и с н о в о к. Без сумніву, і збереження мови, вивчення і знання своєї історії , фольклору , народних традицій, звичаїв виокремлюють кожен народ, вирізняють його поміж інших, цим самим підтверджують його ідентичність. А ці чинники, як ми визначили раніше, відображені в «Енеїді» Котляревського, а значить, вона є тим євшан-зіллям і у важкий час для України на питання : «Бути чи не бути українському народові?» відповіла: «Бути!»
ІV. Підсумок уроку.
С к л а д а н н я г р о н а - х а р а к т е р и с т и к и, продовживши незакінчене речення: «Енеїда» І. П. Котляревського – це…»
У ч и т е л ь. Хочу всім групам подякувати за старанну роботу і закінчити урок поетичними рядками, які в мене виникли під впливом усвідомлення змісту, ідеї та проблемати поеми І. Котляревського «Енеїда»:
Мої ви учні дорогі,
Запам’ятайте назавжди:
Ми, українці, -- життєлюби,
Тому ніякі душогуби
Не знищать і не згублять нас,
Бо ми боротися умієм
За волю й щастя до загину,
Тому не прийде лихий час,
Вкраїна житиме в віках.
Ви усвідомте ж: недарма
Увесь світ зна про козака.
Про нього слава не умре,
Бо «Енеїда» збереже
Й розкаже правдоньку усю
Про Запоріжську Січ святу.
Бо Котляревський написав,
Як козарлюга реготав,
То вже тремтіли ланцюги
Й боялись підлі вороги,
Бо добре знали душі кляті,
Що козака не подолати.
Тож знаймо ми й дітей учімо –
Вкраїна житиме щасливо.
Такий народ не пропада,
Козацька кров не зотліва.
Самооцінювання і взаємооцінювання в групах.
ІV. Домашнє завдання.
Написати твір на одну із запропонованих тем:
«Енеїда» І. Котляревського – енциклопедія народознавства.
Звеличення героїчного минулого України у поемі І. Котляревського «Енеїда».
«Енеїда» І. Котляревського – гостра сатира споживацького способу життя панівних класів.
Мої роздуми над поемою І. Котляревського «Енеїда».
Д о д а т о к № 1.
Орієнтовний план роботи над змістом поеми І. Котляревського «Енеїда» у процесі підготовки до контрольного твору
І. Історична епоха, в якій жив і працював І. П. Котляревський.
(кінець ХVІІІ ст.: скасування Січі, часи неволі, соціальний
(запровадження кріпацтва) і національний (заборона всього українського) гніт, гальмування духовного розвитку народу).
ІІ. «Енеїда» І. Котляревського – талановите свідчення про самодостатність українського народу та української мови.
1. Пройняття твору національним духом і колоритом.
2. Народність «Енеїди»:
а) написана живою народною мовою;
б) висвітлення у творі особливостей національного характеру українців.
ІІІ. «Енеїда» -- життєстверджуюча, героїчно-патріотична розповідь про козацтво у бурлескно-травестійному стилі.
1. Розкриття поетом в образах Енея, троянців, Низа та Евріала духовної величі українського народу, його моральної переваги над привілейованими верствами суспільства, прославлення рис українського козацтва:
а) бойове побратимство, і дружба, товариська солідарність,готовність допомогти одне одному навіть при загрозі загинути;
б) патріотизм, честь і вірність громадянському обов’язку;
в) почуття патріотизму, безмежна любов до рідної землі і народу.
2. Заклик автора до сучасників та нащадків самовіддано любити вітчизну, боротись за волю.
ІV. Сатиричне змалювання панівних класів:
а) засудження паразитичного способу життя, хабарництва, жорстокості, пияцтва, зажерливості, пихатості, моральної нікчемності панівних класів;
б) змалювання пекла – висловлення мрії про соціальну справедливість: хто знущається над народом, тому місце в пеклі.
ІV. Актуальність поеми І. Котляревського «Енеїда» .
К а р т к а у ч н я
Тема. Урок розвитку зв’язного мовлення.
Підготовка до контрольного твору за поемою
І. П. Котляревського «Енеїда»
Епіграф:
Бути чи не бути українському народові?
Бути! -- відповіла на це запитання поема
Котляревського
О. Білецький
ПРОБЛЕМНЕ ПИТАННЯ
Чи дійсно таке важливе значення для утвердження самобутності українського народу має «Енеїда» Котляревського?
Чим для нас, сучасників, є цей твір?
Виступ І г р у п и. Обговорення питання : «Історична епоха, в якій жив і працював І. П. Котляревський».
.
.
.
.
.
МІНІ-ДОСЛІДЖЕННЯ
«Моральний вибір Котляревського»
В чому, на вашу думку, зважаючи на життя і творчість І. Котляревського, вбачав поет смисл життя?
Чи завжди є можливість вільного вибору шляху у житті, чи знайшов Котляревський спосіб для здійснення своїх намірів?
Чи варто було Котляревському наражати себе на небезпеку, адже у той час Катерина ІІ, намагаючись стерти запорожців з народної пам’яті, навіть оголосила, що “употребление слова “козак” будет рассматриваться нами как оскорбление нашего царского величия”?
Чи досягнув мети автор поеми, чи могли читачів герої “Енеїди”, які любили і випити, і побешкетувати?
МІНІ-ДОСЛІДЖЕННЯ
(висновки)
.
.
.
.
Виступ ІІ г р у п и. Обговорення питання : «Енеїда» І. Котляревського – талановите свідчення про самодостатність українського народу та української мови».
.
.
.
.
.
(короткий конспект)
ПРОКОМЕНТУЙТЕ ДУМКИ
І. Пантелеймон Куліш вважав, що письменство І. Котляревського можна назвати бурлацьким юродством, яке тільке розважає та звеселяє панів й підпанків, бо «в його «Енеїді» зібрано все, що можна знайти карикатурного, смішного і потворного в гірших зразках простолюдина».
ІІ. Російський літературний критик Вісаріон Белінський висловив думку, що Котляревский, будучи людиною освіченою, «понимал, что таким неразвитым языком, можно писать только подобные пасквили как «Энеида».
.
.
.
.
.
Виступ ІІІ г р у п и. Обговорення питання : «Енеїда» -- життєстверджуюча, героїчно-патріотична розповідь про козацтво у бурлескно-травестійному стилі».
.
.
.
.
.
Висловіть свою думку
Літературознавці стверджують,що, захоплено змальовуючи запорожців, Котляревський не осмілився висловити заклик до боротьби.
А який, на вашу думку, підтекст має заклик «обозного генерального» Сереста, виражений такою строфою:
Куди? Вам сорому немає!
Хто чув! Троянець утікає!
Чого наш славний рід доживсь!
Один паливода ярує,
А вас тут стільки, боїтесь;
В господі вашій вередує
Рутульський шолудивий пес!
Що скаже світ про нас, трояни
.
.
.
.
.
Виступ ІV г р у п и. Обговорення питання : « Сатиричне змалювання панівних класів».
.
.
.
.
.
Проблематика твору
.
.
.
.
.
.
Спільне обговорення питання : « Актуальність поеми І. Котляревського «Енеїда» .
Знайдіть відповідь
Що є, на вашу думку, тим євшан-зіллям для народу, яке дає йому безпрограшний шанс вижити у будь-яких несприятливих історичних перипетіях, вистояти і зберегти свою ідентичність?
.
.
.
.
Підсумок уроку
Складання інформаційного грона: «Енеїда» -- це…»
Домашнє завдання:
Написати твір на одну із запропонованих тем:
«Енеїда» І. Котляревського – талановите свідчення про самодостатність українського народу та української мови.
«Енеїда» І. Котляревського – енциклопедія народознавства.
Звеличення героїчного минулого України у поемі І. Котляревського «Енеїда».
«Еней був парубок моторний…» ( за поемою І. Котляревського «Енеїда»
«Енеїда» І. Котляревського – гостра сатира споживацького способу життя панівних класів.
Мої роздуми над поемою І. Котляревського «Енеїда».
про публікацію авторської розробки
Додати розробку