Позакласний захід. Література рідного краю. «З глибин душі у поетичне слово» Зустріч з письменниками села Саджавки

«З глибин душі у поетичне слово»

Зустріч з письменниками села Саджавки

Вчитель української мови

                                                                                                та літератури

                                                                                                            Саджавського ліцею

                                                                                                     Вишенько М. М.

Тема: З глибин душі у поетичне слово.

Літературна вітальня

Мета: познайомити учнів із творчим доробком Галини Христан, Мирослави Гордєєвої, Марії Єрмакович, розкрити перед учнями залюбленість письменників у рідну землю, багатогранність їхнього таланту; сприяти духовному розвитку підлітків; розвивати естетичний смак на зразках сучасних творів; виховувати інтерес до творчості письменників-земляків, кращі моральні якості, любов до рідного краю, до отчого дому.

Унаочнення: виставка збірок та матеріалів про життя і творчість Галини Христан, Мирослави Гордєєвої, Марії Єрмакович, ілюстративний матеріал, мультимедійна презентація «Письменники Саджавки».

Ведучий

          Саджавка… Мила серцю, рідна наша Саджавка! Чи є ще десь на землі таке село, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де на замріяній річці Прут вмивається джерельною водою ранок, де в квітучому полі п’янієш від дивних пахощів різнотрав’я, де потемнілий від зимових віхол і морозів раптом спалахує ліс пролісковим вогнем.

Ведучий

          Чи є в світі земля, миліша від отчої, де білокрилими лелеками пролітає і відлітає дитинство, де синьоокими волошками розквітає і осипається юність. Де життєві дороги сходяться до барвінкового небосхилу.

Ведучий

          Тремтливо кружляє в повітрі павутина смутку за літом, а в ясному прозорому мареві далечі пустотливий вітер вальсує з пожовклим, оздобленим багрянцем листям.

Ведучий

          Куди не глянь – скрізь краса. Тут ранніми, сповитими в срібні тумани світанками, приходить сонце, щоб привітати людей.

Під України небом голубим,

Де річечка Саджавочка плюскоче,

Де гнізда в’ють лелеки й голуби,

Лежить село розлоге і пороче…

Так про наше село, про нашу неповторну Саджавку написав надвірнянський поет Нестор Чир.

Ведучий

         Благодатна наша земля. Красива будь-якої пори. Тож у народі кажуть: краса народжує таланти.

Ведучий

         Наше село багате талановитими людьми. Ми радіємо і дивуємось самобутньому таланту наших односельців. Знайомтесь, наша гордість – Галина Петрівна Христан, Мирослава Гордєєва-Мельник, Марія Єрмакович.

Ведучий

Ми раді вас вітати в цій світлиці

І дарувати хліб із золота-пшениці.

Щоб хліб святий у всіх був на столі,

Щасливі люди були в місті і селі.

Серця в нас сповнені любов’ю, миром,

Бажаємо, щоб зустріч була щира.

Пісня «Зеленеє жито»

Ведучий

          Їм доля подарувала талант і разом з тим поклала на їх плече нелегкий обов’язок зробити нас більш людяними, примусити співчувати, мислити. Вони виховують нас кожним своїм твором, кожною думкою, словом, виховують, передаючи частину свого натхнення, щоб і ми здатні були творити добрі діла, підказують правильний шлях у пошуках щастя. Саме на таких письменників багатий наш благословенний край.

Ведучий

Серед обдарованих особистостей виділяється своєю оригінальністю, неповторністю художнього слова, незвичним талантом новелістка Галина Христан. За професією вона – бібліотекар. Пані Галина – людина, яка любить книжки і сама їх творить, знаючи і вивчаючи достеменно читацькі запити, уподобання користувачів сільської бібліотеки. Спілкуючись з односельчанами, добре знає, що їх хвилює, чим вони живуть.

 Галина Христан - про себе

«Галина Христан – близько сорок років працює з книгами і людьми, від чого має задоволення. Нестандартна, неспокійна, неординарна особистість. Комунікабельна, колоритна, компанійська жінка. Залюблена у ліс, квіти, літературу, цікавих людей. Сповідує гуманістичні ідеали людства. Має почуття гумору, талант новелістки, творчу уяву, безліч кулінарних секретів, двох дітей та п’ятеро онуків. Дружить із файними людьми України та діаспори. Власниця п`ятьох художніх книг, чотирьох машин (швейної, пральної і двох друкарських)».

Ведучий

          Якось на одній з літературних зустрічей з поетесами Неонілою Стефурак та Галиною Турелик завідувачка бібліотекою села Саджавка Галина Христан призналася, що теж пише. Їй відповіли: «Привезіть, прочитаємо». Вона привезла свої перші новели в рукописах. Їх прочитали і надрукували новелу «Вишня з хвостиком». Це був 1985 рік. З того часу на сторінках спецвипуску обласного літературного об’єднання «Іскри юності» почало регулярно з’являтися ім’я Галини Христан.

Ведучий

          Народилася Галина Петрівна 31 травня 1952 року в селі Саджавка в сім’ї службовців. Мама дуже любила вирощувати та доглядати квіти, а батько Петро Михайлович – пісні і танці. А талант літератора Галині передався від дідуся Михайла. Навчалася в Саджавській та Ланчинській школах. З відзнакою закінчила Харківське культосвітнє училище. Багато років очолювала місцевий осередок «Просвіти» у рідному селі.

Ведучий

Членкиня Національної спілки письменників України із 2006 року.

Членкиня обласного літоб’єднання «Іскри юності».

Із 1987-го – членкиня Надвірнянської районної літстудії «Бистрінь».

Делегатка ІV з’їзду товариства «Просвіта» в Києві.

Лауреатка ІІ Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири (Київ).

Лауреатка районної літературної премії ім. Надії Попович.

Делегатка VІ з’їзду Національної спілки письменників України.

Друкувалась у місцевих та столичних газетах, в журналах «Дзвін», «Перевал», «Четвер», «Вир», «Гражда», «Січеслав», «Ятрань», «Радосинь», «Дзвіночок».

Почесна членкиня Всеукраїнського літоб’єднання «Радосинь» (Київ). Співавтор семи альманахів.  Автор прозових книг «Старий і кіт», «Я вернусь», «Великоднє чудо» «Білий острів», «Вірність», «Отченаш неба».

Ведучий

         Пані Галина не тільки новелістка, але й краєзнавець. Вона написала історичні розвідки про свого односельчанина, письменника, вченого Івана Давидяка – магістра філософсько-історичних наук, репресованого. Знищеного більшовицькою диктатурою. У книзі «Страгога» було надруковано її нариси про відомих уродженців села Саджавка Михайла Сербенюка – голову Гуцульського товариства ім. Юрія Переможця, який проживає в Канаді та Івана Тороуса – засновника спілки Української америки. В газеті «Народна воля» була надрукована її стаття про колишнього політв’язня радянських концтаборів Володимира Андрушка.

Ведучий

Мирослава Ярославівна Гордєєва-Мельник народилася 23 травня 1985 року в місті Ужгороді. Із 1986 року проживає в селі Саджавка. Закінчила з відзнакою філологічний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Директор Саджавського Будинку культури. Організаторка пластового осередку у Саджавці. Учасниця Всеукраїнських літературних конкурсів «Україна молода» (1999 р.), «Пам’яті Героїв Крут» (2001 р.). Переможниця обласних літературних конкурсів «З погляду осені» (2006 р.) і «Реакція часу» (2009 р.) Із 2002 року – членкиня літстудії «Бистрінь» при редакції надвірнянської газети «Народна Воля», на сторінках якої часто публікувала свої твори. Друкувалася у коломийських часописах «За справедливість», «Вільний голос» та «Вісник Коломиї». Авторка поетичних збірок «У колі вічних координат» 92004 р.) та «Народження Фенікса» (2011 р.) та роману «По тоненькій кладці» 2021 р.). Літературна редакторка, співавторка антологій та альманахів. Член НСПУ.

Ведучий

Марія Василівна Єрмакович народилася 27 березня 1954 року в селі Саджавка. Восьмирічну освіту здобула у Саджавській школі. Навчалася у Харківському будівельному технікумі. Працювала на будівництві, а потім – на взуттєвій фабриці в Коломиї. Натхнення до поезії з’явилося у 2004 році. Стала членкинею літературної студії «Бистрінь» при редакції газети «Народна Воля» у 2008-му. Добірка її віршів увійшла до антології літстудії «Сонячні обрії слова». Авторка поетичних збірок «Відлуння серця» та «Терем кохання». Марія Єрмакович - народна поетеса. ЇЇ твори мелодійні, а поезія близька кожному. В своїй поезіях пані Марія звертається до вічних тем людських стосунків, краси природи, любові до Батьківщини, філософськи осмислюючи переплетіння людських доль і почуттів. Вірші пані Марії  щирі, душевні, зворушують  любов’ю, чистотою, мелодійністю слова. Її поетичний світ наповнений спогадами про перше кохання, замилуванням рідною природою, молитвами у хвилини відчаю. Поетеса є авторкою цікавих віршів-балад: «Гріх», «Плід кохання», «Збережіть почуття», «Любов колишня».

Читець

Его. Моє его,

Що ти зі мною робиш?

Чому мене нікуди не пускаєш?

Мене хочуть, кличуть,

Бажають спивати мене,

Як метелики нектар.

А ти мене не пускаєш.

Мені пророкують щасливе майбутнє

В землях заморських: грошей повні міхи

І нічні утіхи.

А через тебе я не їду.

Дрібненькі клерки

Друбцяють навкруг мене.

Не так мені, як самим собі

Довести щось хочуть велике,

Якого самі не усвідомили.

А ти береш мене від цього всього

І піднімаєш вище.

Де тільки сонце і небо,

Де фальшивити ніколи не треба.

Его, моє его, чому ти таке велике,

Як Говерла?

                                       (Галина Христан «Білий острів»)

Ведучий

Запрошуємо до слова авторку цієї поезії.

Виступ Галини Христан

Ведучий

Перечитуючи новели Галини Петрівни переконуємось, що вона – щира патріотка, вона безмежно любить Україну, рідну мову, людей і своє село. Творче кредо письменниці найвлучніше виражене у відомому вислові Василя Стефаника: «якщо ми хочемо створити оригінальну і сильну літературу, треба писати образки із сільського життя об’єктивно, без прикрас».

Ведучий

Твори Галини Христан Лаконічні й неповторні, як саме життя. Бо всі сюжети вона бере не з книжок, а з народних джерел і з людських доль.

Інсценізація новели «П’ятірка за твір»

-         На, Ганю, мій заробіток, - Василь витягнув із запорошеної спецівки конверт. – Інтелігенція… Культурно дали, в конверті.

-         Скільки? – жінка висипала гроші з конверта на стіл.

-         Дванадцять сотень. Як сказав, так і дали. Є і по три, і по п’ять. Я думаю. Що у них все у великих кусках.

-         Правда. Непогано за тиждень? Не треба й у Сибір їхати. І сплю вдома, і їм щонайкраще… якби притиснув добре, то б закінчив і швидше. Але так ті качки їсти надоїло! Хотів, щоб вони й півня зарізали. Такий був зозулястий і голосний… Скупенькі… ох і побігав у мене цей Яр-Яр! Пожбурляю йому відра з риштовань і таким командирським голосом: «Цегли! Розчину! Цегли! Розчину!» Бігали всі, як заведені. Подає він цеглу, а інтелігентна сорочка мокра-мокрісінька… «Ага, - думаю, - це тобі не в класі сидіти й двійки ліпити всім підряд. Пам’ятаю, як колись: - Бевзюк, до дошки! Бевзюк, за що ти любиш Давида Мотузку? А за що я мав його любити? Хто він мені – вуйко? Чи на Новий рік подарунок дасть? Ні Мотузка, ні Павка мене на ноги не поставили. Лише мої руки і голова… Шкода, що ти дала хлопцям волю й пустила в той фізкультурний… Будуть бігати в трусах до старості без копійки за душею. Хоч би малого взяти під свою руку…

Прибіг зі школи Василько.

-         Мамо, дайте їсти!

-         Помийся. Дивись, які руки!

-         Це ми у футбол з хлопцями грали.

-         І ти у футбол? – насупився батько. – Услід за тими голодранцями? Щось би вчився біля мене робити. Дивись, скільки я за тиждень заробив. Ти хотів би мати стільки грошей?

-         Ні.

-         А що би ти хотів?

-         Папугу, що розмовляє.

-         Дурний ти, синку, як теля.

Василько смачно сьорбав борщ і розповідав:

-         А я п’ятірку сьогодні заробив.

-         За що?

-         За твір.

-         І про що писали?

-         На кого хочемо бути схожі.

-         І що ти написав?

-         Я написав, що хочу бути таким, як наш Яр-Яр – вчитель мови і літератури Ярослав Ярославович.

Ведучий

Мирослава Ярославівна матір трьох діточок, а це немало важливе призначення, небесна місія. Жінки, на плечі якої лягають при таких обставинах і велика відповідальність, і не менш посутній обов’язок перед сім’єю.

Але у хвилях непогамовного часу Мирослава Гордєєва-Мельник не може жити без поезії, не може особистісний світ творця Слова замінити на буденність. А тому поривиста і стихійна, нелукава, вірна серцем творчості у рідких вільних часових щілинах бере в руки перо і народжує нові вірші.

Читець

Це не вірші, це тільки слова,

Спрограмовані втеклими днями,

Та чорнило, що з серця сплива,

І перо – не із віяла дами.

І рука те перо не лиша.

Тільки вічність – найкращий арбітр.

Це не вірші мої, це душа,

Що згоряє у спалахах літер

                         (М. Гордєєва-Мельник «У колі вічних координат»)

Читець

Як поет, то ночі не доспиш,

А ранок твій червоними очима

Перечитаєш вимучений вірш,

Порве і кине у вогонь злочинно.

Ти кавою спокутуєш не сон,

Хай по душі, як потяг, день просвище.

А прийде ніч – і вимкнеш телефон,

Й до столу свій стілець підсунеш ближче…

                                                     (М. Гордєєва-Мельник «Народження Фенікса»)

Читець

Душа у творця – то покинутий острів

в житейському вимірі вічних утрат,

бо першим зречеться найближчий апостол

і викопа яму улюблений брат

Товчеться чомусь по душі повно люду:

то задум непевний, то рими нема.

…Чому ви звалили весь гріх на Іуду?

Христа не Іуда розп’яв, а юрма.

Оті, що кричали спочатку «Осанна»,

а потім «Розпни!» у трагічний момент.

Тебе возвеличать й розіпнуть так само,

якщо ти Месія… тим більше – Поет.

                                      (М. Гордєєва-Мельник «Народження Фенікса»)

Ведучий

-То як усе починалось, Мирославо Ярослаівно?

Виступ Мирослави Гордєєвої-Мельник

Ведучий

Трагічні події в Україні, починаючи з листопада 2014 року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни.

Читець

ПОЕТИ НА БАРИКАДАХ

Уже й поети сходять з постаментів

По всіх вкраїнських селах і містах.

Виходять на майдани монументи,

Аби до решти розтоптати страх.

Із «Кобзаря» зникають всі портрети,

Франко полишив рамку на стіні.

Йдуть гіпсові і бронзові поети

На барикади у новій війні.

У них стріляють, їх ведуть за грати.

Шевченко ж, знай, моргає до Франка:

«Чи то нам, брате, до тюрми звикати?

Вже, видно, брате, доля в нас така.

То ж, слава Богу, не імперське врем’я,

А то б в Сибіру коротали вік.

Вже виросло нове козацьке плем’я,

Яке розвалить цю тюрму навік.

Що їм новітній цар і «беркутята»,

Як серце стало з ворогом на прю?!

Ходімо, брате. Вже летять гранати,

То хоч кількох собою заступлю».

Ведучий

Не оминуло своєю увагою перо поетеси Марії Єрмакович недавні події в житті країни і вилились у триптих «Пам’яті Небесної Сотні».

Читець

1. В безсмертя зоряне пішли

Палають шини і димлять,

Немов Суд Божий на Майдані,

Там мертві юнаки лежать

Від куль ворожих злих тиранів.

Пробиті груди й голова.

Востаннє шепотять вустами

Святу молитву, чи ім’я,

Чи, може, кличуть рідні мами?

Стіною «беркути» стоять,

Стрілять снайпери жорстокі.

І покалічені кричать,

Течуть кривавії потоки.

В сльозах тополі й явори,

Неначе вимерли всі птиці.

Сумні симфонії вітри

Несуть по спаленій столиці.

За Батьківщину полягли

Безстрашні добровольці чесні.

В безсмертя зоряне пішли

Ці мужні ангели небесні.

Читець

2. Пробач, матусю

Гуде ридаючи тромбон.

Ідуть процесії скорботні.

А вдома мати бачить сон,

Що повернувся син із сотні.

Обличчя змучене. Бліде.

Став перед нею на коліна:

«Пробач, що не вберіг себе,

Бо захищав я Україну.

Прости, матусенько, прошу,

За вічну тугу і печалі.

Я в небо ангелом лечу,

Щоб захищати вас надалі.

Не плач, рідненька, я проллюсь

Рясним дощем, промінням сонця.

Росою-сріблом простелюсь

В подвір’ї край твого віконця.

Як буде важко, відчини

Кватирку – вмить прилину, ненько.

І ніжним подихом весни

Потішу змучене серденько.

Я не загинув, мамо, ні –

Господь забрав в свої палати.

Пройшов крізь пекла вогняні,

А зараз мушу відлітати.

Коли покличеш – то явлюсь

Я соловейком на калині,

Чарівним співом відізвусь,

Дзвінким відлунням по долині».

Читець

3. Ридання вдови

Мріють в снах явори. Вибиває акорди ріка.

Вже Господнєє небо, мов степ, поорали зіниці.

Верховіттям тихенько хитає тополя струнка,

А світило нічне загляда крадькома до світлиці.

Під тополею плаче і тужить вдова молода.

Ще недавно ось тут попрощалась вона із коханим.

За Вкраїну поліг у свої двадцять п’ять, і журба

Точить душу – болить незагоєна в серденьку рана.

Підвела очі вгору, благає: «Всевишній Отець!

Підкажи, як на білому світі без милого жити.

Коли втихне страждання і мукам настане кінець?

Святий Боже. Порадь, як синочка без батька ростити».

Пропливають хмаринки. Байдужі до горя і сліз,

І зірниці мовчать. Не втішає світило небесне.

Лиш порушує тишу легке шелестіння беріз

Та ридання вдови, бо коханий її не воскресне.

Ведучий

-         А як же там у задзеркаллі вашої душі, Маріє Василівно?

Пісня «Повертайся живим»

Виступ Марії Єрмакович

Ведучий

«Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний», - сказав Василь Сухомлинський. Творчість сучасних поетів, письменників рідного краю безцінна.

Ведучий

Дякуємо Вам за те, що у своїх творах Ви несете любов до праці, довкілля, до людини. Сподіваємось на вашу творчу наснагу. Нехай ніколи не міліє та криниця, з якої Ви черпаєте сили для душі і праці. Бажаємо Вам внутрішньої гармонії, великої енергії і мистецького світосприйняття. Чекаємо на нові твори.

Ведучий

Хай у вашій родині все ладиться. Хай чарує всіх ваша безмірна любов до Батьківщини, до рідної землі, до України.

Хай Господь охороняє Вас від злого,

Хай світить сонце і колосяться жита,

Щоб були Ви щасливі і здорові

На многії і благії літа.