Лінійка "Подорож Країною Зарубіжної Літератури"

Лінійка

«Подорож Країною Зарубіжної Літератури»

Мета: викликати інтерес до скарбниці зарубіжної літератури; прилучати до читання художньої літератури; розвивати вміння декламувати вірші та індивідуальні здібності учнів через театральну гру; виховувати любов до книги; формувати естетичну культуру.

Хід проведення

Лісові звуки. На сцену виходить хлопчик, в руках мапа. Уважно роздивляється. Озирається. Ухкає сова.

Хлопчик. І нічого я не боюся. Я сміливий. Мені здається, я йду у правильному напрямку. (Ухкає сова). І не треба мене лякати! (Дивиться у мапу). Ніхто не повірив, що я дійсно знайшов карту Чарівної Країни Зарубіжної Літератури. Вірніше, не повірили, що така країна дійсно існує. «Ти що, …, маленький? Досі в казку віриш?» Ось знайду Країну Зарубіжної Літератури, тоді вони пожалкують, що глузували з мене. Ой, хтось іде. Поки заховаюсь.

Ілюстрація до вступу «Руслан і Людмила».

Виходить дівчина і читає вступ до поеми «Руслан і Людмила».

Край лукомор'я дуб зелений,

І золотий ланцюг на нім:

Щодня, щоночі кіт учений

На ланцюгу кружляє тім;

Іде праворуч — спів заводить,

Ліворуч — казку повіда.

Дива там: лісовик там бродить,

В гіллі русалка спить бліда…

У лукоморья дуб зелёный;

Златая цепь на дубе том:

И днём и ночью кот учёный

Всё ходит по цепи кругом;

Идёт направо - песнь заводит,

Налево - сказку говорит.

Там чудеса: там леший бродит,

Русалка на ветвях сидит…

Хлопчик. Оце дива! Оце дива! Я, що насправді знайшов Країну Зарубіжної Літератури?

Виходить Королева Зарубіжної Літератури. Трохи лякається.

Королева. Хлопчику, а ти хто? Як ти сюди потрапив?

Хлопчик. Я – …, учень 4 класу. Шукаю Країну Зарубіжної Літератури ось по цій мапі. Я знайшов її у шкільній бібліотеці. Вона лежала у старій товстій книзі. А ви хто?

Королева. Не знаю, чи можна тобі казати.

Хлопчик. Я й так бачу, що ви незвичайна.

Королева. Що ж, ти вгадав! Я – Королева Країни, яку ти шукаєш.

Хлопчик. Класно! А можна хоча б одним оком подивитися на вашу Країну?

Королева. Ні! Людям до нас не можна!

Хлопчик. Ну, хоч трішечки, хоч здалеку. Якщо повернуся ні з чим, мене засміють у класі. Вони і так вважають, що я поводжуся, як маленький: вірю у казку, шукаю невідому країну. Ну, будь ласка, допоможіть мені.

Королева. Ну гаразд! Ходімо, але будь уважним.

Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра».

Том. Гей, Гекльберрі! Здоров!

Гек. Здоров і ти, коли хочеш, Томе…

Том. Що це таке в тебе?

Гек. Дохла кішка.

Том. Дай подивитися, Геку! Ач, зовсім уже заклякла. Де ти її взяв?

Гек. Купив в одного… у хлопця.

Том. Скільки заплатив?

Гек. Синій квиток і бичачий пузир… я його поцупив на різниці.

Том. Слухай, Геку, а на що годиться дохла кішка?

Гек. На що годиться? Бородавки виводити.

Том. Та ну? Я знаю кращий засіб.

Гек. Б’юсь об заклад, не знаєш. Який це засіб?

Том. Гнила вода…

Гек. Ну давай перевіримо?

Том. Давай…

Хлопчик. Чудасія…

Микола Гоголь «Вечори на хуторі біля Диканьки» («Ніч перед Різдвом»)

Кімната Солохи.

Солоха поправляє на столі макітру, миски. З'являється Чорт, порохкуючи звивається навколо Солохи. Солоха кокетує, між ділом завішує образ на стіні, запрошує чорта до столу та він продовжує звиватись біля неї.

Чорт. Мила Солохо! Ви, як завжди, прекрасні! Я більше не в силі... О-ох!... Які муки я терплю! О! О-о! Я готовий на все: я кинусь у воду, а душу відправлю у самісіньке пекло! Я!.. Я!..

Солоха повертається до чорта з наміром обняти його, але чути стукіт у двері. Солоха іде відчиняти. Чорт бігає по хаті, шукаючи, де б сховатись…

Чорт. Сховай мене кудись. Мені не хочеться зустрічатися ні з ким…

Солоха. Ой лишенько, ой лишенько…

Солоха пхає чорта у мішок і йде відчиняти двері.

Хлопчик. Ха-ха-ха… ну й чортяка…

Артур Конан Дойл «Пригоди Шерлока Холмса».

Шерлок Холмс у кріслі-каталці. Доктор Ватсон з нотатником у руках.

Холмс: Ватсоне, ви готові відзвітувати за успішно виконане доручення?

Ватсон: Звідки ви знаєте, що завдання виконане, та ще й успішно?

Холмс: Ви ніколи не приходите до мене так  рано без виклику, з нотатником у руках та ще з такою самовдоволеною посмішкою на обличчі.

Ватсон: Нічого від вас не приховаєш, Холмсе. Я вже вкотре прошу вас навчити мене вашого знаменитого методу дедукції, а ви мене все у двієчниках тримаєте.

Міс Хатсон (Холмсу): Ваша кава, сер. (До Ватсона): Докторе Ватсон, сьогодні ви залишаєтеся з нами на сніданок.

Холмс (до Ватсона): Ви хотіли майстер-клас з детективної справи? Міс Хатсон, б’юся об заклад, що на сніданок ви приготували запечену рибу.

Ватсон: Це правда, міс Хатсон? (До Холмса): Але як ви довідалися?

Холмс: Дуже просто! Туфлі міс Хатсон чисто вичищені, а це вона робить завжди після походу до магазину. На її лівому рукаві я помітив лусочку від риби і краплинку олії: міс Хатсон так поспішала приготувати ваше улюблене блюдо і повідомити вас про цю приємну новину, що не встигла вичистити одяг належним чином.

Міс Хатсон (виходячи): Вам лиш би посміятися над старою жінкою.

Хлопчик. Цікаво… цікаво…

Вільям Шекспір «Ромео і Джульєтта».

Джульєтта. Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео. Яким ім’ям назвать себе – не знаю.

Своє ім’я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно – твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта. Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео. О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта. Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео. Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, –

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта. Вони тебе уб’ють, коли побачать.

Ромео. В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно –

Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта. О, не хотіла б я нізащо в світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео. Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев…

Джульєтта. О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов!

Ромео. То чим я поклянусь?

Джульєтта. Не треба зовсім;

Або, як хочеш, поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром, -

І я повірю.

Ромео. Серця почуттям…

Джульєтта. Ні, не клянись! Хоч ти – єдина радість,

Та не на радість змовини нічні…

Все сталось несподівано занадто –

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: „Он сяйнуло!”

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео. Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта. Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео. Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта. Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати!

Ромео. Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта. Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю;

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж.

Хлопчик. Оце так кохання. А їх мрії здійсняться? Вони будуть разом?

Королева. Зачекай, зачекай! Повернешся додому, відкриєш книгу – і знайдеш відповідь на своє запитання.

Хлопчик. Ваше високосте, я так розхвилювався!

Королева. А чому, мій друже?

Хлопчик. Щось я не все зрозумів. Це що справжнє доросле кохання? А воно взагалі існує?

Королева. Існує, мій хлопчику. Кохання існує!

О. Пушкін «Євгеній Онєгін».

Я к вам пишу — чего же боле?

Что я могу ещё сказать?

Теперь, я знаю, в вашей воле

Меня презреньем наказать.

Но вы, к моей несчастной доле

Хоть каплю жалости храня,

Вы не оставите меня.

Сначала я молчать хотела;

Поверьте: моего стыда

Вы не узнали б никогда,

Когда б надежду я имела

Хоть редко, хоть в неделю раз

В деревне нашей видеть вас,

Чтоб только слышать ваши речи,

Вам слово молвить, и потом

Всё думать, думать об одном

И день и ночь до новой встречи.

Но, говорят, вы нелюдим;

В глуши, в деревне всё вам скучно,

А мы... ничем мы не блестим,

Хоть вам и рады простодушно.

Я вам пишу – чи не доволі?

Що можу вам іще сказать?

Тепер, я знаю, в вашій волі

Мене зневагою скарать.

Та як мене в нещасній долі

Хоч пожаліти ви ладні,

То відгукнетеся мені.

Спочатку я мовчать хотіла;

Повірте: сором свій од вас

Я б заховала навсякчас,

Коли б надія хоч бриніла

Лиш раз на тиждень, в певний час,

У нашім домі стріти вас,

Щоб тільки слухать вашу мову,

Слівце сказати, - а за тим

Все думать, думать об однім

І зустрічі чекати знову.

Та ви гордуєте людьми,

Вам на селі і тяжко, й душно,

А ми… нічим не славні ми,

Хоч вам і раді простодушно.

Хлопчик. Ого…

Королева. Ось наша подорож завершилася. Тобі час повертатись додому!

Хлопчик. Дякую, вам Королево Зарубіжної Літератури! Подорож була цікавою! Я ще до вас повернусь! А зараз я дуже поспішаю, лечу до бібліотеки. Всі книжки перечитаю! Прощавайте!

Королева. Прощавай, маленький друже!

Заходьте! Любі діти!

У мій Літературний Сад!

Беріть скарби нетлінні в руки,

І відкривайте вірний шлях!