Літературно - музична композиція "Довго щирими словами до людей промовлятиму я ..."

Літературно-музичне свято 

 "Довго щирими словами до людей промовлятиму я…"

 

 

                 Учень 

                  Сьогодні велике свято

Український народ відзначає

Відкриймо ж бо душі назустріч

Хай радість віллється в серця.                               

 

              Учень 

              Ми сьогодні з вами поведемо мову

Про чудову жінку всім людям відому.

Ось перед нами у квітах барвінку

Наша поетеса – Леся Українка.

 

Учень

Тобі сьогодні хліб, калину й колос,

Твоя малеча рідна принесла.

Ти все життя з недугою боролась.

Та творчістю ти смерть перемогла!

 

(Учні запалюють свічку біля портрета Лесі Українки).

 

Учень

 

Хай палає свічка. Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас

 

Ведучий

Давно-давно  в зимовий день 25 лютого на нашій українській землі, на Волині, народилася хороша-прехороша дівчинка Лариса. Синьоока, білява дівчинка  з душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим характером сильним, волею незламною. Мама називала її Лесею.

 

Учень

    Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

 Щоб вільно по світі літати.

Щоб вітер розносив луну.

 Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

 Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

 Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.  (Л. Українка)

 

Ведучий

 

В 4 роки Леся вже вміла читати, а в шість навчилася писати. Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала гучними коридорами. Вчителями її були мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович Косач, книги та життя. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави.

 

(На стільці сидить дівчинка, вишиває і співає пісню)

 

Хлопчик. -Лесю, що це ти вишиваєш?

 

Дівчинка. -Вишиваю, Михайлику, рушничок на Великдень.

 

Хлопчик. - Який гарний буде!

 

Дівчинка. - Так, я хочу щоб він був кращий, ніж та сорочечка, що я таткові вишивала.

 

Хлопчик. -Лесю, матуся кажуть, що ти дуже схожа на татка: і зовні і вдачею.

 

Дівчинка. - Мені б хотілося бути схожою на татка, бо він сильний, справедливий і лагідний.

 

Хлопчик. -Лесю, ходімо трішки погуляємо з дітьми.

 

Дівчинка. -Ходімо, тільки треба маму попередити.

 

(Дівчата виходять  з ляльками. До них підходять Хлопчик і Дівчинка.)

 

Учень

   Як сяде сонце в комиші,

Дітей гойдають на перині

Матусі, вічні берегині,

Колиски нашої душі.

Ласкаві мамині казки

Під колискове засинання —

То символ нашого єднання

Передається у віки.

 Колискові пісні  дуже любила Леся слухати від своєї мами Олени Пчілки. Згодом Леся написала свою колискову “ Місяць яснесенький”, послухайте її.

 

 

 

 

( співають)

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи ж ти малесенький,

Пізній бо час

 

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

 

Тяжка годинонько!

Гірка хвилинонько!

Лихо не спить…

Леле, дитинонько!                        

Жить — сльози лить.

 

Сором хилитися,

Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися,—

Сон пропаде…

 

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас…

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час!

 

Хлопчик

- Ой, дівчатка, як гарно ви співаєте! Які ж  ви гарні! Справжні красуні!

 

Це весна нас так гарно  вквітчала. Леся Українка дуже любила весну, коли все співає, цвіте. Про це вона писала у своїх віршах.

         Учень  

           Стояла я і слухала весну.

           Весна мені багато говорила,

           Співала пісню дзвінку, голосну,

           То знов таємно – тихо шепотіла.

             Була весна весела, щедра, мила,

             Промінням грала, сипала квітки.

             Вона летіла хутко, мов сто крила,

             За нею вслід співучії  пташки.

 

 

 

 

Ведучий

 

Коли Леся була маленькою, вона разом з батьками і сестрами посадила садок: яблуньки, грушки, вишеньки. Мабуть згадкою про той садочок, про дитячі роки і став вірш “ Вишеньки»

Учень

 Поблискують черешеньки

 В листі зелененькім,

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп'яточко

Під деревцем скачуть,

Простягають рученята

Та мало не плачуть:

Раді б вишню з'їсти,

Та високо лізти,

Ой раді б зірвати,

Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,

Червонії, спілі,

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі!»

«Ой того ми так високо

Виросли на гіллі, –

Якби зросли низесенько,

Чи то ж би доспіли?»

 

Ведучий

 

Як гарно пише про рідну українську природу Леся Українка. Як ніжно вона пише про дитину в своєму вірші “На зеленому горбочку”.

                             Учень 

                              На зеленому горбочку

                              У вишневому садочку

                              Притулилася хатинка,

                              Мов маленькая дитинка,

                              Стиха вийшла виглядати,

                              Чи не вийде її мати.

                              І до білої хатинки,

                               Немов мати до дитинки,

                               Вийшло сонце, засвітило

                                І хатинку звеселило.

 

 

Ведучий

 

А от коли відспіває, відгомонить красне літечко, приходить осінь. А восени часто іде дощик, дуже сумно всім від такої погоди. Про таку днину Леся Українка написала вірш “Дощик”.

 

 

                             Учень   

                               Дивлюся ранком –

                               Вже заволочено серпанком

                               Сіреньке небо,

                                далі став помалу й дощик накрапати

                               І вогким холодком до хати

                               Зайшов притихлий вітерець.

 

 А після осені приходить сувора зима. Тут з’являється вірш-діалог мами з сином  «Мамо, іде вже зима»

  Син

Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема...

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?

 

Мама

Ні, не кожна.

Онде, бачиш, пташина маленька.

Скаче швидко отам біля хати.

Ще зосталась пташина маленька.

 

Син

Чом не тікає чудна?

Нащо морозу чека?

 

Мама

Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної,

Жде, що знову прилине весна.

 

Син

Мамо! Ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі,

— Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач,— розспівалися як!

 

Мама

Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати.

 

Син

Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!

 

                Мама

Спів пташині — потіха одна,—

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна.

 

Ведучий

 

А найбільше любила Леся слухати розповіді старих людей про русалок, водяників, інших казкових істот, що нібито існують у природі.  Вона тільки один раз почує казку – назавжди запам’ятає її. Леся Українка також знала багато прислів’їв, приказок, пісень, легенд. Казки дитинства і навіяли їй казки, які вона написала для дітей.

Учень

  В дитячий любий вік,

В далекім ріднім краю

Я чула казку. Чула раз

А й досі пам’ятаю.

 

В тридев’ятім славнім царстві,

Де колись був цар Горох,

Є тепер на господарстві

Мудрий пан, вельможний Ох!

Ось в це царство йдуть поволі

 Пісня ллється в чистім полі

Над ставочком і гайком.

 

Звучить мелодія лісу, спів пташок

Дівчинка.

 

 Ой який чудовий ліс!

Можна гарно жити в нім:

І комашці, і тваринці,

І всілякій рослинці.

 Як багато квітів скрізь,

 Все живе розквітло вмить.

 

 

Троянда

                            Я квітка пишна,

                Троянда розкішна,

                Росою умита,

                Милую всіх цвітом.

 

Ромашка На світанку я розквітла,

                   Й напилася я роси.

                   І віночок одягла я

                   На голівку для краси.

Лілея      Я біленька, запашна,

                  Пахуча та духмяна,

                  Між травицею росту,

                  Білим цвітом зацвіту.

 

Кульбаба Платтячко біленьке,

                   Пишне та легеньке.

                   Підросла, всміхаюсь,

                   До дощу звертаюсь.

 

Всі квіти Дощику, дощику, припусти!

                   Поливай нам пелюстки!

 

Танок квітів

 Ведучий

 

3 маленьких років Леся товаришувала з простими сільськими дітьми, для яких українська мова була рідною. Маленька Леся  також любила і шанувала українську мову рідного краю, адже в її родині українська мова була в пошані, зараз за допомогою живої картинки ми перенесемося в ті часи.  Стежинкою біжить дівчинка, бачить біля хатинки бабусю.

(грає ніжна мелодія)

Бабуся: А куди ти йдеш, дівчинко? Як тебе звати?

 

Леся:   До лісу, бабусю.

 

Бабуся: А ти не боїшся лісовичка, чи русалоньки, дитино?

 

Леся: А чого мені боятися? Про русалочку я читала, то вона мені геть не страшна.

 

Бабуся: У книжці? А хіба ти читати вмієш?

 

Леся: Умію. Усі ж уміють.

 

Бабуся: Дивна ти дівчинка, убрана, як усі люди і говориш по-нашому, читати  вмієш. Хто тебе навчив читати?

 

Леся: Матуся.

 

Бабуся: То й мати вміє читати?

 

Леся: Атож.

 

Бабуся: А чия  ти? Щось я тебе ніде не бачила.

 

Леся:  Бо я недавно приїхала. Я - Косачівна, а звуть мене - Леся.

 

Бабуся: То ти панова дочка? Пани все по-руськи розмовляють.

 

Леся: Чого ж нам мови своєї соромитися у нас всі родичі так розмовляють: І Лисенки, і Старицькі і дядько Драгоманов таж і тітонька... (плаче).

 

Бабуся: Чого ж ти засмутилася, моя пташко?

 

Леся: Бо тітоньку в Сибір вивезли за те, що по-українськи розмовляла.

 

Бабуся: Із Сибіру люди повертаються, не плач моя пташко. А коли тітоньку засудили, то чи не страшно тобі по-українські розмовляти, одягатися?

 

Леся:  Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюсь.

 

Бабуся: Що ж, бачу ти завзята, рости велика.

    

Леся: До побачення, бабуню, я завжди буду любити українську мову.

 

Ведучий

 

Коли дівчинці було 9 років, заарештували в Росії її тітоньку Елю. Леся не спала всю ніч – тітоньку судитимуть, зашлють на каторгу, далеко від України. Тітоньку треба рятувати. Але як?  Несподівано для самої Лесі, вночі   з’являється   перший вірш «Надія»:

 

Учень  

 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро,-

Там жити чи вмерти, мені все одно.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

 

 

 

 

Ведучий

 

Леся дуже любила музику. В 10 років вона вже грала на фортепіано власні пісні. Та не довго доводилось займатись їй улюбленою справою.Від хвороби боліли страшенно руки, а особливо пальці. У  своїх віршах Леся думками зверталась до свого улюбленого  фортепіано.

 

Учень  

Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго… Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувать думки веселі і сумні.

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Як сяду при тобі я в час вечірній,

Багато спогадів тоді встає!

Чого я плакала тоді, чого ридала?

Тоді ж кругом так весело було…

Ох, певне, лихо серцем почувала,

Що на мене, мов хмара грізна, йшло!

Коли я смуток свій на струни клала,

З’являлась ціла зграя красних мрій,

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легкий рій.

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній, любий друже мій!

 

Ведучий

 

6 січня 1881 року у Луцьку Леся з братиком Михайлом пішла на річку Стер подивитися як святять воду, там промочила ноги і дуже промерзла, застудилася. Коли Лесі  було 11 років вона  захворіла на страшну хворобу – туберкульоз кісток. Дівчинка дуже мучилась, страждала, але нікому не жалілась. Вона так писала:

                        Учень

                         Як дитиною бувало

                          Упаду собі на лихо,

                          То хоч в серце біль доходив

                          Я собі вставала тихо.

                          “ Що болить?” –мене питали

                          Але я не признавалась,

                          Я була малою горда,

                          Щоб не плакать я сміялась.

 

Ведучий

 

Ця хвороба не залишала її протягом 30 років. Згасало її здоров'я, та не згас її дух. Вона написала вірші, в яких закликала любити свій край, волю, життя, народ.

Учень.   Хіба жила на світі ще така жінка,

в серці якої поєдналися б така мужність,

така геніальність, такий вогонь і розум,

така пристрасна любов до Батьківщини!

Ні, другої такої на світі не було.

 

Учень 

 Хвора дівчинка, бідна Леся,

Де ще хворі такі були,

Щоб літали у піднебессі,

Що його не сягнуть орли.

 

Учень 

 Де трави шумлять, наче море,

Де вітер колише гаї,

Де небо Волині прозоре

Й співають пісні солов'ї, -

Там Леся ходила малою,

Збирала барвисті квітки,

До кадоба йшла за водою,

Сплітаючи мрії в вінки.

 

 

Учень

  Ласкава, ніжна, як весна,

Тендітна квітка чарівна.

Незламністю всіх підкорила,

Теплом кожне серце зігріла.

 

Учень 

 Лишила нам скарби свої

І світочем стала Вкраїни.

Тож пісня не змовкне її,

І слава повік не загине!!!

 

Учень

  На вітрі тужить спогадом листок                                                                                                                                          І виколихує у серці пісню,                                                                                                                                          Своїм життям Вкраїнка дала нам урок,                                                                                                                                          Як берегти землі колиску вічну.

 

              Учень

              Ми вдячні за вірші чудові,

Які звучать на рідній мові.

Дарують радість, подив, ласку,

Захоплення і віру в казку.

 Звучить пісня « Веселкова»

 

Вчитель 

Леся Українка прожила надзвичайно цікаве життя, сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Уже понад століття, як її немаєа до людей вона говорить щирими словами. Нам є чому в неї повчитись. Хочеться подякувати долі, що зродила на нашій землі Л. Українку, яка стала символом і гордістю нашої Батьківщини, яка вірила у своє безсмертя і стала безсмертною. ЇЇ вірші покладені на сучасну музику і виконують їх українські співаки.

Слуханя пісні у сучасній обробці « Давня весна»