Літературно-історичний бал-маскарад

Сценарій склала

 вчитель вищої категорії СЗШ № 77 м.Львова Болякова О.О.

 

Ніч у бібліотеці.

(Бал привидів).

Літературно - історичний бал - маскарад у п'яти картинах.

Дійові особи:

Дмитрик Іванченко, учень другого класу.

Наталка, його сестра, учениця сьомого класу.

Бібліотечний домовик.

Привид Ратуші.

Зелена Панна.

Бузинова пані.

Безіменні привиди.

Картина перша.

Звучить весела музика.

На сцену виходить хлопчик 8-9років. Це - Дмитрик Іванченко. Він тягне по підлозі наплічника. Залишає його посередині кімнати. Знімає на ходу куртку - кидає її в бік. Потім знімає шапку, яка летить у другий бік.

Дмитрик Іванченко дістає з наплічника, який так і залишається валятися посередині кімнати, планшет, залазить з ногами у крісло і починає бавитися у комп'ютерну гру. Чути відповідні звуки комп'ютерної гри.

На сцену виходить Наталочка, старша сестра Дмитрика, учениця сьомого класу.

Наталочка (побачивши безлад, який накоїв Дмитрик). Дмитрику, мама просила, щоб ти не розкидав свої речі по усіх кутках, бо вона не буде більше за тобою прибирати.

Дмитрик (не відриваючись від планшету). То ти по прибираєш.

Наталочка. І я не буду. Мені задали дуже багато уроків, і я зараз йду до бібліотеки, щоб підготуватися до Львовознавства. .

Дмитрик (на хвилинку відірвавшись від планшету). До бібліотеки? Навіщо? Адже є Інтернет!

Наталочка. В нашій дитячій бібліотеці є чимало книг з львовознавства, а в Інтернеті далеко не все можна віднайти. До речі, наша вчителька не дозволяє нам реферати скачувати з Інтернету, тому доводиться самій йти до бібліотеки і готуватися до уроку, (збирається виходити зі сцени. Раптом зупиняється.) Дмитро, а ти не маєш бажання піти зі мною?

Дмитрик (ледь не впав з крісла). Куди?! До бібліотеки?! А що я там

не бачив?

Наталочка. Ти нічого там не бачив. Ти жодного разу не був у нашій дитячій бібліотеці.

Дмитрик. Ну тай що. От дід Микола ніколи у космосі не був і не переймається з цього привиду, і зі мною нічого не станеться, якщо я до бібліотеки не ходитиму.

Наталочка. Ой, Дмитрику, ти навіть не уявляєш, що з тобою може статися.

Дмитрик. Що?! (Пильно дивиться на неї).

Наталочка. Я й сама не знаю. (Починає швидко збиратися). Мені вже час. Треба бігти. Забалакалась я з тобою. (Швидко йде до виходу. Різко зупинилася). Дмитрику, може, усе ж таки, підеш зі мною? (Дмитро хитає головою «Ні».) Ну дивись. Я тебе попередила. (Швидко виходить).

Картина друга.

Дмитрик залишається сам. Бавлячись у гру поступово засинає.

Звучить тривожна музика. Світло тьмяніє.

На сцені з'являються привиди. Вони беруть Дмитрика і переносять його зі своєї кімнати до якогось незнайомого приміщення. Саджають його на стілець та оплутують ледь помітним павутинням. Після цього привиди щезають.

Дмитрик (поступово прокидається. Хоче піднятися зі стільця та не може). Ой, де я?! (Намагається підняти руку. Рука повністю не піднімається). Ой, що це зі мною?! (Уважно себе роздивляється. Помічає павутиння. Намагається його розірвати та усе марно. Кричить в зал). Розв'яжіть мене негайно! Чуєте!! Ви не маєте права викрадати дітей! (Чує дивний сміх). Ах, ви ще й смієтеся?! Я вам зараз покажу! (Різко піднімає руку і падає зі стільця. Сміх ще дужчий. Дмитрик насилу підводиться і сідає на підлогу. Вільно рухатися йому заважає павутиння). Хіба можна сміятися над тим, хто упав?! Хто вас тільки виховував? (У розпачу опускає голову на руки, ледь не плаче).

Голос за сценою. Дмитро Іванченко, тобі надано велику честь бути запрошеним на бал привидів, який невдовзі відбудеться у цьому приміщенні дитячої бібліотеки!

Дмитрик (підводить голову). Мене запрошено на бал до бібліотеки? Голос за сценою. Так!

Дмитрик (обурено). На бал самі приходять, а не під примусом!

Голос за сценою. Тебе сестра до бібліотеки сьогодні кликала? Дмитрик. Кликала.

Голос за сценою. Ти відмовився?

Дмитрик. Відмовився.

Голос за сценою. Яким же чином тебе було до бібліотеки привести, якщо ти сам, добровільно, йти не схотів?

Дмитрик. Усе зрозуміло.

Голос за сценою. Що зрозуміло?

Дмитрик. Чому Наталка зі мною так дивно говорила. Вона ж мене просила сюди прийти, а я відмовився. Ось тепер сиджу тут, зв'язаний. І без ...(починає щось шукати) А де мій планшет?

Голос за сценою. А навіщо він тобі? Усе що тобі може знадобитися тут є. (Показує на книжки).

Дмитрик. Знадобитися?

Голос за сценою. Так. Сперш, ніж ти потрапиш на бал, тобі потрібно добре підготуватися. По - перше, ти маєш довідатися докладніше про історію львівських балів; по - друге, прочитай про найвідоміших львівських привидів, бо саме з ними тобі доведеться зустрітися на балу...

Дмитрик (перебиваючи). Постривай, ти кажеш, що це буде бал привидів? Отже, мене запрошено на бал привидів?! (тремтячим голосом) А Наталка, вона там буде?

Голос за сценою. Буде. Вона сьогодні пішла до бібліотеки, щоб підготувати реферат з львовознавства за книжкою Юрія Винничука «Легенди Львова». (Пауза). Заговорився я тут з тобою. Мені вже час до балу готуватися, і тобі також.

Дмитрик. Зачекай ще хвильку! Як хоч тебе звати?

Голос за сценою. Я - домовик цієї бібліотеки.

Дмитрик. А тебе побачити можна?

Голос за сцено. Ось на балу і побачимось. (Чути ніби чиїсь кроки і грюкіт дверей).

Дмитрик (оглядає книжки). Що ж... Інтернету немає... доведеться самотужки по книжках готуватися до балу. Зараз пригадаю, як нас у школі, на бібліотечному уроці, вчили шукати інформацію у книжках... Починає звучати музика.

Уся дія проходить під музику.

Дмитрик відшукує потрібні книжки. Проглядає їх. Сідає за стіл. Починає щось записувати. Поступово павутинки з його тіла спадають. Він може вільно рухатися.

Затемнення.

Картина третя.

Яскраве світло. Читальний зал бібліотеки урочисто прикрашений. Звучить вальс. На сцені знаходиться кілька привидів, сестра Дмитрика Наталка у гарному бальному вбранні. Входить Дмитрик. Йому перегороджує дорогу один з привидів.

Привид. Стій. Покажи своє запрошення.

Дмитрик. У мене немає запрошення. Я Дмитрик Іванченко. Мене бібліотечний домовик сюди привів.

Привид. Якщо домовик привів, тоді залишайся, але спершу ти маєш відгадати хто ми такі. Щоб тобі було легше, кожен з нас розкаже свою історію, а ти, після закінчення цих історій, назвеш ім'я кожного з присутніх на балу.

Я - привид, який живе у найвідомішій будівлі Львова, що стоїть на площі Ринок. З'являюсь я опівночі у вигляді чорної труни, рухаюсь поволі залами і сходами й притому скриплю та стогну...

Дмитрик. Ти - привид чорної труни, що знаходиться у Ратуші. Колись дуже давно, львівські судді погано розібралися зі справою і засудили невинного на муки та на смерть. Згодом помилка виявилася, але вже було пізно.

Привид чорної труни. Усе вірно. А що було написано на обкладинці книги, де містилися судові рішення?

Дмитрик. На обкладинці було написано... (шукає поглядом Наталю).

Наталочко, допоможи.

Наталка (підходить до Дмитра). На обкладинці книжки було написано: «Пам'ятай про труну, що по сходах і залах ходила». Кожен, хто брав до рук книгу судових рішень, відразу чув, як йому ставало моторошно. І добре думав, перш ніж приректи когось на смерть.

Привид чорної труни. Молодці діти. Бачу, знаєте історію свого міста. (До присутніх). Хто наступний представлятися?

Виходить жінка у зеленому вбранні.

Жінка у зеленому. Я колись жила у Городищенському замку, але так сталося, що одного разу я підгледіла весілля дрібнолюдків, яке справлялося у нашому замку. За це один з гномиків прокляв мене. Він сказав, що ніколи моя душа не знайде спокою, і я вічно блукатиму замком, доки той стоятиме. Хто я? Чи можу я врятуватися?

Дмитрик. Ти — Зелена Панна. Ти була дочкою садівника, але за свою надмірну цікавість тебе було покарано на вічне блукання замком.

Зелена Панна. А чи можу я врятуватися? Чи знайде моя душа коли - не будь спокій?

Наталочка. У легенді Юрія Винничука я прочитала, що раз на сто років тебе можна врятувати, але для цього потрібно, щоб якийсь хоробрий лицар Великоднього ранку приніс рушника з церковного вівтаря. Цей рушник потрібно накинути тобі на шию і тримати міцно обидва кінці. Щоб з тобою не було сміливець має вистояти, не злякатися.

Зелена Панна. Спасибі вам, діти. Я з нетерпінням чекатиму хороброго лицаря. Тим більше, мені і не так довго залишилося чекати лише якихось 85 років.

Вперед виходить жінка у різнокольоровому вбранні. Жінка у різнокольоровому вбранні. А мене відгадаєте?

Було це дуже давно. Жила я колись у Бузиновому яру у глибокій студні, колодязь по вашому. У мене було чимало дочок і усі такі красуні, що очей неможна було відвести. Щоб викликати якусь з моїх дочок потрібно було лише кинути до криниці зірвану квітку. Тривало це доти, доки мене не розлютив один панич, який вирішив замість польової квітки, вкинути до студні квітку садову. Ох і обурилась я.

Наталочка. Так, я пам'ятаю, у книжці написано, що замість красуні на молодця вискочила здоровенна жаба, яка назвалася його нареченою і переслідувала його усе життя, доки той не помер. Але й тоді його жаба не покинула, бо скочила на груди і не дала себе нікому зігнати. Так їх і поховали.

Дмитрик. З тих пір ти образилися дуже на людей і сховала криницю під землею і почала шкодити людям, які тільки до яру заходили. Ти, тітонько, Бузинова пані. Я коли був, ну зовсім, маленьким мені про тебе розповідали і навіть лякали, говорили, що якщо я не буду добре їсти, прийде Бузинова пані і забере мене.

Бузинова пані. Ох, які ж ви молодці. Багато читаєте, усе знаєте. Приходьте до Бузинового яру, я вас не ображу.

З'являється бібліотечний домовик.

Домовик. А ось і я. Домовик цієї бібліотеки. Дмитрику, ти мене нещодавно чув, а тепер познайомся зі мною особисто.

Дмитрик. Так це ти мене у книгосховищі замкнув, до крісла прив'язав і звелів книжки з львовознавства читати?

Домовик. Я, Дмитрику, я. Але бачиш, як усе чудово склалося. Якби я цього не зробив ти і не знав би скільки чудових легенд складено про мешканців нашого міста, вірніше про привидів. А тепер час розпочинати наше свято і розповісти про історію львівських балів.

Картина четверта. Починає лунати музика. Усі привиди встають по парах.

Під музику виходить перша пара: Привид Чорної Труни та Зелена Панна.

Привид Чорної Труни (танцюючи на місці). Першим організатором балів у Львові був німець на прізвище Гемпель, започаткували їх у 18 ст. Перші бали влаштовувалися у будинках на площі Ринок, 22 та на вул. Руській, 10 і 12.

Зелена Панна. Період балів у Львові починався із 6 січня та тривав три тижні. Влаштовували їх і в інший час, але вже з конкретної нагоди, - наприклад на честь приїзду до міста якихось знатних людей або важливих подій.

Пара відходить. Танцюючи з'являється друга пара: Бузинова пані та домовик.

Бузинова пані (у танці). Наприкінці 18 ст. багато балів відбувалося у будинку на площі Ринок, 13. Тут мешкали брати Сіньї. Проте на цих балах часто відбувалися бійки.

Причиною сварок найчастіше ставало те, який має бути порядок танців, бо присутні мали різні танцювальні здібності.

Домовик (танцюючи). Тому було встановлено єдиний порядок танців. Протягом січня - лютого, щороку відбувалося 20 - 25 балів.

Пара відходить.

Танцюючи з'являється пара безіменних привидів.

Перший безіменний привід (танцюючи). Для дітей організовували кіндер - бали, куди малеча приходила з батьками, які за ними наглядали.

Другий безіменний привід (танцюючи). На дорослі бали дітей зазвичай не брали, бо дітлахи швидко починали нудитися і заважати.

Пара відходить.

З'являється танцюючи друга пара безіменних привидів.

Третій безіменний привід (танцюючи). У 18 ст. на бал одягали спеціальне, зшите лише для нього, вбрання. Дами мали приходити у розкішних сукнях, а кавалери - у фраках.

Четвертий безіменний привід (танцюючи). Одяг для цього дійства вказували у спеціальних запрошеннях чи оголошеннях.

Пара відходить.

З'являється танцюючи пара: Дмитрик і Наталочка.

Наталочка. До кінця 19 ст. на Різдвяні та Новорічні свята у Львові гучно проводили святкові бали та карнавали.

Дмитрик. Розпочиналися бали пізно ввечері танцем полонез, а закінчувалися під ранок, сигналом до цього був гарячий борщ в горнятках.

Звучить музика.

Пари танцюють.

Раптом починає бити годинник. Б'є три рази.

Пари завмирають.

Домовик. Годинник б'є. Час завершувати наш бал і усім повертатися до свої книжок.

Дмитрик. А як ми потрапимо додому? (Дивиться на Наталочку).

Адже трамваї вже не ходять.

Домовик. Не переймайся, Дмитрику. Я ж, домовик казковий, бібліотечний, отже допоможу вам. Дмитрику, Наталочко, заплющить очі і рахуйте до трьох.

Діти заплющують очі.

Рахують: «Один, два, три»!

Звучить музика.

Світло тьмяніє.

Картина п'ята.

Повне світло.

Дмитрик сидить у своїй кімнаті в кріслі і спить.

У кімнаті такий же безлад.

Дмитрик (прокидаючись). Ой, я вже й вдома! (Обводить очима кімнату). Ніби нічого і не змінилося. (Побачив на підлозі планшет. Радісно). І планшет знайшовся! А де ж Наталочка? Може пішла до своєї кімнати?

Заходить Наталочка.

Дмитрик (до неї). Наталочко, де ти поділася після балу. Я прокинувся, а тебе немає.

Наталочка. Після якого балу, Дмитрику? Я у школі була, а зараз збираюся до бібліотеки...

Дмитрик (перебиваючи). Постривай, так ти не була зі мною на балу привидів? (Наталочка крутить головою «Ні»). Що ж виходить, мені все це наснилося?

Наталочка. Що наснилося, Дмитрику?

Дмитрик. Домовик. Привиди. Бал у бібліотеці.

Наталочка. Бал у бібліотеці? Це цікаво. Ми сьогодні про це у класі говорили. (Оглядаючи кімнату). Дмитрику, а ти як завжди після себе безлад залишив. Хто ж прибиратиме за тобою?

Дмитрик. Наталочко, я зараз сам усе по прибираю, а ти тільки мене дочекайся, і разом підемо до бібліотеки. (Починає прибирати свої речі).

Наталочка. Якийсь ти дивний, Дмитро. Ти часом не захворів?

Дмитрик. Ні. Просто я зрозумів, як важливо читати. Інтернет - добра штука, але він ніколи не замінить гарної книжки, з якої можна довідатися про історію нашого міста і не лише про це.

Наталочка. Молодець, Дмитро. Бачу спілкування з бібліотечним домовиком та привидами пішло тобі на користь. Тоді не будемо гаяти часу і мерщій до бібліотеки!

Звучить музика. Усі виходять на поклон.