Літературно-музична композиція "Плач України"

Літературно-музична композиція  «Плач України»

(уривок з роману Катерини Мотрич «Ніч після сходу сонця»)

Виходить Україна (плач дитини):

Хто се? Чий голос щоночі чую?

Вибігають діти торкають , тягнуть за спідницю "Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця".

Хто Ви? Чому Ви ходите за мною слідом!  І водите за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинаєте мою  душу на хресті всевишньої печалі?

Це й мільйоноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів…

Діти і Україна сідають за ними йдуть люди

АВТОР 1: Вони йдуть щодня, щогодини, щоночі, мільйони очей, прошкують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до свого серця… (Тим часом ідуть дівчата, хлопці ) Ідуть українські Варвари-великомучениці, пригортають до грудей немовлят босоногі Богородиці в домотканих сорочках, пливуть Марії — Оранти, святі Покрови роду нашого. Василі, Івани, Петри

Україна: янголи крізь мене летять.

АВТОР 2:Йдуть з осінніх боліт, із снігових заметів, із весняних дібров, і в білих розвеснених садах, на всіяних кульбабою луках падають. Чи ж то я, чи моя пам'ять, а чи душа летить у ту весну і квилить-голосить у Всесвіті? Кричу до мовчазного з разками пташиних ключів неба, до білих садів, схожих на велетенські мари, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник воскової поминальної свічі, закликаю землю, на якій дотлівають свічі людського життя. Мільйони погаслих свічок…

Україна підходить до свічок і бере в руки одну і за нею ті люди, які йшли та діти

Дитина 1:"Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих!

Дитина 2:Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим!

Дитина 3:Місяцю! Сили дай помираючим!

 Дитина 4:Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай!

Україна: Господи! Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів! Поглянь — червона орда знову жнивує на моїй землі.

Людина 1:Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ наш, у якого дика саранча забрала до зернини!

Людина 2: Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителька люду святоруського! Поможи!

Україна: Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?"

Автор:І стояла Вона осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, Мати-Україна, на велетенському хресті розіп'ята, і вишіптувала:

 Україна "Дітоньки мої! Заждіть!. Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас?"

Люди зі свічками і Україною

1: Прости, небо!

2: Прости, земле!

3: Простіть, зорі!

4: Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля нашого народу!

5:  Ту моторошну дику ніч, усі жахи, не бачені від сотворення світу

РАЗОМ: простіть!

Дитина1:.Господи! Страждання, муки й горе нашого народу до Всевишньої скорботи зарахуй!

Дитина2: І біди й погибель від землі й народу сущого відведи.

РАЗОМ: Нині, прісно і навіки вічні відведи!