ПЛАН УРОКУ

Урок №1

Предмет: Охорона праці

Тема уроку: Мета предмету. Історія розвитку Охорони праці в Україні та закордоном.

Мета уроку:

1. Навчальна: Сформувати у учнів поняття про історію розвитку Охорони праці в Україні та закордоном; про Міжнародне співробітництво в галузі ОП (Міжнародна Організація праці – МОП). Основні завдання Охорони праці, зміст та мету цього предмету.

2. Розвиваюча: Розвити в учнях інтерес до Охорони праці, як до науки, до даної теми, підвищити пізнавальну активність, розумову діяльність, потяг до даного предмету. Формувати раціональне мислення та творчість, уміння та навички самовдосконалення в обраній професії, звички планувати та контролювати свою  працю.

3. Виховна: Виховувати в учнів науковий світогляд. Формувати культуру праці. виховання дисципліни, сумлінності, відповідальності, ініціативи.

Тип уроку: Урок первинного засвоєння знань.

Метод уроку: викладання, розповідь, пояснення.

Дидактичне забезпечення: Навчальні посібники, опорний конспект, презентації.

Зміст уроку

1. Організаційна частина:

- перевірка наявності учнів;

- перевірка готовності учнів до уроку.

2. Актуалізація знань:

• повідомлення теми програми і уроку.

3. Формування нових знань:

•  Історія розвитку Охорони праці в Україні та закордоном.
•                 Зміст поняття «Охорона праці», соціально – економічне значення охорони праці.
•                 Мета і завдання предмета «Охорона праці», обсяг, зміст і порядок його вивчення, структурно – логічна схема курсу та його місце у загальній системі наук із безпеки життєдіяльності.

4. Закріплення знань: Як розвивалась Охорона праці, які етапи розвитку її ставлення, як науки. Головні задачі та мета створення Міжнародної Організації праці – МОП. Головна мета предмету в професійній діяльності.

5. Домашнє завдання:

1.   Прочитати опорний конспект.
2. Виконати домашнє завдання:

•       Підготувати доповідь, використовуючи інтернет, знайти інформацію про МОП (Міжнародна організація праці).

3. Переглянути відеоматеріал, презентацію.

Підручник: В. Чернявська “Основи безпечної праці”  стор. 3-4, В. Березуцький Розділ І § 1.3 (13.1, 1.3.2, 1.3.3); §1.2 91.2.1, 1.2.2, 1.2.3),  Інтернет.

Стислий зміст уроку №1

Мета предмету. Історія розвитку Охорони праці в Україні та закордоном. Зміст поняття «Охорона праці», соціально – економічне значення охорони праці. Мета і завдання предмета «Охорона праці», обсяг, зміст і порядок його вивчення, структурно – логічна схема курсу та його місце у загальній системі наук  із безпеки життєдіяльності.

Тема уроку: Мета предмету. Історія розвитку Охорони праці в Україні та закордоном. Зміст поняття «Охорона праці», соціально – економічне значення охорони праці. Мета і завдання предмета «Охорона праці», обсяг, зміст і порядок його вивчення, структурно – логічна схема курсу та його місце у загальній системі наук із безпеки життєдіяльності.

Історія розвитку охорони праці

Підхід до вирішення проблем охорони праці в різних країнах і в різні часи був неоднаковим і змінювався в залежності від багатьох обставин. Те, що зараз практично у всіх промислово розвинутих країнах сприймається майже як аксіома, наприклад, відповідальність роботодавця за безпеку та здоров‘я працівника під час роботи, ще сто-сто п’ятдесят років тому таким не вважалось, а навпаки, більш поширеною була думка про те, що працівник, приступаючи до роботи, неминуче бере на себе ризик травми або захворювання. Виходячи з того, що будь-яка робота пов‘язана з певним професійним ризиком, то травми та захворювання розглядалися не як виняткові події, а як повсякденне нормальне явище.

Питання турботи країни про охорону праці тісно пов’язане з рівнем її індустріалізації, типом державного управління і соціальним устроєм.

Взагалі про охорону праці у сучасному розумінні можна говорити лише починаючи з часів проголошення рівності людей в епоху буржуазних революцій та розвитку капіталістичних відносин у виробництві, хоча з деякими її елементами ми зустрічаємось вже в античні часи, коли Аристотель (384 – 322 рр. до РХ) вивчав умови праці, а Гіппократ (460 – 377 рр. до РХ) звернув увагу на шкідливий вплив пилу, який утворюється при видобуванні руди, на організм рудокопів.

Капіталізм привів до появи машинної індустрії. Але машина сама по собі не призвела до полегшення праці, а навпаки стала джерелом травматизму. Першими почали розвиватись текстильні фабрики. Умови роботи на них були поганими. Стандартом був 7-денний робочий тиждень з 14-годинним робочим днем. З такими умовами і жорстким, націленим на прибуток управлінням, покращення умов праці здавалось мало реальним. Робітничі спілки, які почали утворюватись на початку ХІХ століття, намагалися щось зробити для вдів та сиріт, але не для безпеки працівників. По великому рахунку охорона праці в той період аж до середини ХІХ сторіччя просто ігнорувалась.

У період 1850-1900 років більшість європейських країн та Сполучені Штати Америки швидко прямували до повної індустріалізації. Цей період, коли працівник тримав увесь вантаж промислових проблем, працюючи у тяжких, а нерідко і в небезпечних умовах, заклав основу руху за охорону праці. Видобуток вугілля та роботи на залізницях були дуже небезпечними для працюючих. Серед робітників, зайнятих на цих виробництвах, налічувалося дуже мало тих, хто не лишився хоча б одного з пальців. Ми маємо лише приблизне уявлення про кількість вбитих та понівечених тоді при нещасних випадках на виробництві, а поняття професійного захворювання в той час зовсім не визнавалось. Якщо працівник ставав калікою або вмирав, то ніхто нічого ні йому, ні його родині не сплачував. Ці нестерпні умови викликали соціальні і політичні заворушення, породили соціальних реформаторів, які нарікали на людські втрати на робочих місцях та почали агітувати за 8-годинний робочий день та покращення умов праці.

Соціальні реформатори розуміли, що коли якась країна чи сектор економіки запроваджують заходи щодо удосконалення умов праці, то це підвищує вартість праці і робить їх менш конкурентоздатними по відношенню до інших країн чи галузей промисловості. Через це вони завзято боролись за те, щоб переконати уряди європейських країн в необхідності удосконалення умов праці і скорочення робочого часу, що мало стати предметом міжнародних домовленостей. З цього питання було проведено три міжнародних конференції – у 1890, 1897 та 1906 році, остання з

яких ухвалила дві міжнародні угоди – щодо використання білого фосфору (виробництво сірників) та щодо заборони на виробництві нічних робіт для жінок. У Німеччині за часів Бісмарка (90-ті роки ХІХ століття) були встановленні компенсації працівникам, які втратили працездатність на виробництві, чим було започатковано систему соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, яка до теперішнього часу є взірцем для багатьох країн.

Перша світова війна завадила здійсненню подальшої роботи по інтернаціоналізації умов праці.

Другу половину ХІХ ст. можна було б назвати періодом вироблення та становлення промислового законодавства. Цей період відбувався у важкій та впертій боротьбі між двома класами – класом робітників і класом роботодавців. З‘являються законодавчі акти, якими владні структури намагаються вплинути на хід подій. Австрійське законодавство виглядало навіть дещо прогресивнішим за російське. Статут про обмеження тривалості праці на виробництві, який австрійський цісар підписав 8 березня 1885 року, регламентував 11-годинний робочий день на 12 років раніше ніж в Росії. В грудні 1887 року в Австро-Угорщині вийшов закон “Про забезпечення випадків при праці”.

В особливо важкому становищі опинилися робітники та селяни західноукраїнських земель у період між Першою та Другою світовими війнами. До загальних проблем кризового періоду економіки Польщі, Румунії та Чехословаччини – країн, між якими була поділена Західна Україна, долучилися труднощі, викликані її колоніальним становищем. В цей час в Радянській Україні йшла інтенсивна індустріалізація з суттєвим покращенням умов праці в порівнянні з дореволюційним періодом. В країнах Західної Європи, незважаючи на три загальні кризи, завдяки діяльності Міжнародної Організації Праці, умови праці та соціального захисту працівників теж значно покращились в порівнянні з довоєнним періодом. Лише західноукраїнські області залишалися острівцем чи не з найгіршими умовами праці на карті тогочасної Європи.

Для США знадобилося кілька драматичних, а іноді і трагічних, випадків, щоб суспільство з’ясувало необхідність більш діючої охорони праці та більш жорстких законів з безпеки праці. Жахлива пожежа на фабриці одягу у Нью-Йорку у 1911 році викликала необхідну реакцію. Найбільш вражаючим було те, що замкнуті двері зчинили пастку у палаючій будівлі. Шокована громадськість дізналась про більш ніж 100 смертельних наслідків, причиною яких були небезпечні умови праці. Тиск суспільства примусив керівництво країни більш уважно придивлятися до умов та потреб безпеки праці трудящих.

Перша світова війна, що перервала роботи по інтернаціоналізації умов праці, стала ще одним поштовхом до розширення промислової структури і, як не дивно, несподівано допомогла руху за охорону праці. Мирна післявоєнна конференція у Версалі, прагнучи викоренити причини можливих майбутніх війн, скористалась результатами передвоєнної діяльності в цьому напрямі і заснувала Комісію з міжнародного трудового законодавства. Ця комісія запропонувала утворити міжнародний орган по захисту працівників, а її пропозиція стала частиною Версальського Договору і статутом саме такого органу – Міжнародної Організації Праці (МОП) – що діє дотепер. Війна також призвела до використання у виробництві нових засобів індивідуального захисту. Почали використовувати захисний шолом, оснований на солдатському шоломі, а на основі газової маски – респіратор. Навіть аптечка першої допомоги була військовим винаходом.

Міжнародне співробітництво в галузі ОП (Міжнародна Організація праці – МОП).

МОП була заснована в 1919 році, на згарищі руйнівної війни, з метою поширення розуміння того, що універсальний, довготривалий мир може були встановлений лише на основі соціальної справедливості. МОП – унікальна тристороння організація, яка об’єднує представників урядів, організацій працівників та роботодавців задля спільної розробки політики і програм. МОП як всесвітня організація відповідає за розроблення Міжнародних стандартів у сфері праці і здійснює нагляд за їх дотриманням.

У співпраці із країнами-членами організації, МОП прагне забезпечити дотримання стандартів у сфері праці на законодавчому рівні і на практиці. Міжнародна організація праці стала першою спеціалізованою агенцією ООН у 1946 році. А тристороння структура МОП робить її унікальним форумом, на якому уряди та соціальні економічні партнери 183 країн-членів можуть вільно та відкрито обговорювати та розробляти трудові стандарти та програми.

Україна є членом МОП з 1954 року.

МОП — це міжнародний організаційний центр для аналізу таких проблем і вироблення рішень, що ведуть до поліпшення умов праці.

МОП в Україні

Міжнародна організація праці активно працює в Україні з початку 90-х років XX ст. Вона вже здійснила проекти, пов'язані з аналізом стану соціальної політики (спільно з ПРООН і Світовим банком), кризового стану ринку праці в Україні (1995 p.), розвитком соціального партнерства. Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу урядові в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.

Нині МОП спільно з ПРООН та іншими агенціями здійснює в Україні важливі проекти, які пов'язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального партнерства і діалогу.

Значний вклад у розвиток охорони праці внесла Міжнародна організація праці (МОП) – одна з найдавніших міжнародних організацій, яка була створена у 1919 році і розвивалася спочатку як автономна інституція при лізі Націй, а з 1946 року – як перша спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй.

Треба відмітити, що при створенні національного законодавства про охорону праці широко використовуються Конвенції і Рекомендації МО, директиви Європейської Ради, досвід нормотворення Росії, Німеччини, Великобританії та інших країн світу.

Переважна більшість міжнародних документів припадає на такі чотири групи:

Мета та завдання дисципліни «Основи охорони праці»

Метою дисципліни «Основи охорони праці» є надання майбутнім інженерам теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням безпечних і нешкідливих умов праці, при розробці і використанні нової техніки та технологічних процесів, організації виробництва, які виключають негативну дію на людину та навколишнє природне середовище.

Науковий зміст курсу складають теоретичні та практичні основи управління охороною праці в умовах виробництва, методи запобігання та захисту працівників від дії небезпечних і шкідливих умов праці.

Завдання вивчення предмета

Після вивчення предмету «Охорона праці» учень має знати:

•законодавчі та нормативні документи з охорони праці;

•концепції організації охорони праці у державі та на виробництві;

•обов’язки і відповідальність роботодавців підприємств (організацій) та їх підрозділів із забезпечення здорових і безпечних умов праці робітників;

•основні міжнародні документи з охорони праці;

•методи і засоби забезпечення нормативних значень параметрів небезпечних та шкідливих факторів.

У результаті вивчення предмету «Охорона праці» учень має вміти:

•ідентифікувати небезпечні та шкідливі виробничі фактори, що супроводжують працю на виробництві;

•організувати вирішення питань охорони праці на виробництві (організації);

•використовувати нормативні документи та забезпечувати безпечні й нешкідливі умови праці на виробництві;

Перелік дисциплін, знання яких потрібне студентам для засвоєння курсу «Охорона праці»

До навчальних дисциплін, знання яких потрібне студентам для засвоєння курсу «Основи охорони праці», належать:

–фізика;

–хімія;

–основи екології;

–безпека життєдіяльності;

–суспільно-економічні дисципліни;

–загально-технічні дисципліни.

Структурно-логічна схема курсу та його місце у загальній системі наук із безпеки життєдіяльності

Вивчення предмету «Охорона праці» необхідно починати з усвідомлення його місця серед інших дисциплін, у яких також розглядаються питання безпеки людини у процесі трудової діяльності. Структурно-логічна схема є основою складання програмного забезпечення навчальної дисципліни і відповідного підручника або посібника. «Охорона праці і» належать до наукового напрямку «Безпека життєдіяльності», до якого також відносять дисципліни, об’єктом розгляду (вивчення) яких є безпека людини і навколишньої природи, а також ті елементи середовища існування людини, що можуть становити загрозу її життю і здоров’ю.

«Безпека життєдіяльності», «Охорона праці», «Охорона праці у галузі», «Цивільний захист» – ці дисципліни належать до зазначеного напрямку. У них є спільні теми, що можуть бути більшою чи меншою мірою відбиті у програмах. Основним завданням кафедр, що читають ці курси, є якнайповніша та оптимальніша програма, націлена на раціональне і плідне використання відведеного навчального часу. Виходячи з цього необхідно до мінімуму скоротити повторення, дублювання тем, уже опрацьованих в інших дисциплінах. У викладенні матеріалу слід використовувати знання, отримані студентами в середній школі та на попередніх курсах, і на цій базі розвивати їх далі.

Насамперед треба враховувати, що ці навчальні дисципліни викладаються на різних кваліфікаційних рівнях, де мають забезпечувати відповідну цьому рівню якість знань.

Домашнє завдання:

1.   Прочитати опорний конспект.
2. Виконати домашнє завдання:

•       Підготувати доповідь, використовуючи інтернет, знайти інформацію про МОП (Міжнародна організація праці)

3. Переглянути відеоматеріал, презентацію.

Підручник: В. Чернявська “Основи безпечної праці”  стор.3-4, В. Березуцький Розділ І § 1.3 (13.1, 1.3.2, 1.3.3); §1.2 91.2.1, 1.2.2, 1.2.3),  Інтернет