Методична розробка " Хвороби молодняка"

            ВП НУБіП «Немішаївський агротехнічний коледж»

     Методична розробка

З дисципліни: «Епізоотологія з мікробіологією»

на тему: «Хвороби, молодняку»

• Колібактеріоз
• Набрякова хвороба поросят (свиней)
• Сальмонельоз
• Стрептококоз
• Анаеробна дизентерія молодняка

Розглянуто на засіданні

Циклової комісії дисциплін

Ветеринарної медицини

Протокол «___»

Від «___» _______2018  року

Голова циклової комісії:

___________Литвинчук О.В..

Автор: Слободчик Валентина Семенівна, викладач з дисципліни «Епізоотологія з мікробіологією», Пташник Ганна Олексіївна, викладач другої категорії

Рецензент: Ткаченко Віктор Юрійович, викладач з дисципліни «Паразитологія»

Анотація:  Методична розробка на достатньому інформаційному рівні, містить достатню кількість теоретичного матеріалу. Методична розробка на тему «Хвороби, спільні для кількох видів тварин» дає можливість використання її на заняттях з дисципліни «Епізоотологія з мікробіологією» у зв’язку з тим, що несе повний інформаційний матеріал.

Колібактеріоз

Колібактеріоз (Colibacteriosis, ешерихіоз, «білий пронос», колібацильоз, колідіарея, колісепсис, ешерихіоз) — гостре захворювання телят, поросят, ягнят, курчат і молодняку хутрових звірів, що виявляється профузним проносом, зневодненням організму, ознаками тяжкої інтоксикації, іноді — септицемією.
Поширення хвороби. Хвороба поширена в багатьох країнах, особливо в господарствах з незадовільним ветеринарно-санітарним станом. Економічні збитки зумовлюються масовим захворюванням та загибеллю новонароджених тварин, а також витратами на ліквідацію інфекції.

Збудник хвороби — ентеропатогенна кишкова паличка Escherichia coli, що належать до родини Enterobacteriaceae, роду Escherichia і, на відміну від непатогенних серотипів, які постійно перебувають у кишках тварин і людини, має адгезивні та токсигенні властивості.

Рис.1 Escherichia coli.

У морфологічному відношенні Е. coli є досить товстою (0,5…0,7 мкм), короткою (2…4 мкм) грамнегативною паличкою, окремі штами якої мають джгутики, що забезпечують її рухливість. Спор і капсул не утворює. Добре культивується на звичайних живильних середовищах. Ентеропатогенні штами кишкової палички утворюють екзотоксин, який має нейротропні та некротизуючі властивості, й ендотоксин, що спричинює дегенеративні зміни в кишках. Ешерихії мають складну антигенну структуру і різняться між собою за соматичним О-антигеном, поверхневим К- (капсуль­ним) антигеном та джгутиковим Н-антигеном, а також за адгезивним фібриляр­ним (війчастим) піл-антигеном. Установлено за О-анти­геном понад 170 серогруп ешерихій, 100 різних варіантів К-антигену та близько 60 типів Н-антигенів.

Більш токсичними вважають штами кишкової палички, що містять К-антиген, більш адгезивними — фібрилярний (війчастий) піл-антиген, який забезпечує мікробу здатність «прилипати» до епітеліальних клітин слизової оболонки кишок. Чіткого взаємозв’язку між серогруповою належністю ешерихій та видовою сприйнятливістю до них тварин не виявлено.Кишкова паличка досить стійка у зовнішньому середовищі: у фекаліях зберігається до 30 діб, у воді, ґрунті, гною та тваринницьких приміщеннях — кілька місяців. При нагріванні до 60 °С гине через 15 хв, до 75 °С — через 30 с, до 100 °С — миттєво.

Епізоотологія хвороби. Збудник колібактеріозу уражує новонароджений молодняк усіх видів тварин: телят віком 2 – 7 днів (іноді до 30-ден­ного віку), ягнят — з перших днів життя до 2 – 3-тижневого віку (іноді до 5 – 7-місячного віку), поросят — з перших днів життя до 20-денного віку, лошат — з перших днів життя, курчат — від 1 до 90-денного віку, а також у період яйцевідкладання, хутрових звірів — у віці 1 – 5 днів, значно рідше — у 6 – 10-денному віці. У поросят до відділення від свиноматки, а також упродовж наступних 2 – 3 тижнів колібактеріоз може спостерігатися у формі набрякової хвороби.
Колібактеріоз з’являється, як правило, без занесення збудника хвороби ззовні й може набувати масового поширення зі значною загибеллю молодняку. У виникненні цієї хвороби вирішальне значення мають такі фактори, як неповноцінна годівля та неправильне утримання вагітних самок; порушення санітарних вимог під час родів; затримка при випоюванні молозива і низька його якість; відхилення від нормативних параметрів вирощування новонароджених тварин; невиконання ветеринарно-санітарних заходів обслуговуючим персоналом.

Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі тварини, а також матері — носії патогенних серотипів кишкової палички, які з фекаліями, іноді з сечею, виділяють у навколишнє середовище знач­ну кількість збудника хвороби. Факторами передавання збудника можуть бути предмети догляду, посуд, повітря, одяг та взуття обслуговуючого персоналу, контаміновані виділеннями хворих тварин, а також мухи, воші, миші, щури, коти, різні види птахів (механічні переносники збудника). Основний шлях зараження — аліментарний, під час випоювання забрудненого кишковими паличками молозива, води, ссання забрудненого вим’я, облизування контамінованих ешерихіями предметів (годівниць, стін, кліток), особливо до першого ссання чи випоювання молозива. Можливе внутрішньоутробне зараження та народження інфікованих тварин.

У разі інфікування через травний канал розвивається ентеритна форма хвороби, при зараженні через слизові оболонки носа, лімфо­глоткове кільце, пуповину — септична форма.

Патогенез. Після проникнення в організм аліментарним шляхом ешерихії, що мають адгезивний піл-антиген, прилипають до епітеліальних клітин ворсинок слизової оболонки тонкого відділу кишок, розмножуються в його передньому відділі та сичузі, спричинюють гостре запалення, що призводить до проносу та зневоднення організму. В цьому випадку збудник хвороби локалізується лише в травному каналі й регіонарних лімфовузлах, зумовлюючи ентеритну форму колібактеріозу. У разі ентерального зараження високовірулентними ешерихіями збудник із травного каналу проникає в лімфатичну й кровоносну системи, де розмножується, спричинює септицемію і токсемію, що зумовлює розвиток ентеротоксемічної форми колібактеріозу і загибель тварини. У випадках парентерального зараження вірулентні ешерихії проникають у кров’яне русло через мигдалики чи пуповину, швидко розмножуються, спричинюючи септицемію, токсикоз, що зумовлює розвиток септичної форми колібактеріозу і дуже швидку загибель тварини.

Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває кілька годин, перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий.

Рис.2 Ентеритна форма колібактеріозу.

 У телят при виникненні захворювання в перші дні після народження спостерігається надгострий перебіг хвороби. У хворих тварин відмічають слабкість, коматозний стан та швидкий розвиток септичних явищ — підвищення температури тіла до 41,5 – 42 °С, прискорення пульсу й дихання, гіперемію та крововиливи на слизових оболонках ротової й носової порожнин, іноді пронос. Телята гинуть у коматозному стані впродовж 1 – 2 діб. Гострий перебіг хвороби спостерігається у телят 3 – 7-денного віку. Характеризується профузним проносом, значним зневодненням організму, парезами, судомами. Хвороба закінчується загибеллю телят упродовж 3 – 4 діб. Підгострий перебіг колібактеріозу реєструється у телят 6 – 10-денного віку. Хвороба супроводжується профузним проносом, зневодненням, сильним виснаженням. Загибель багатьох телят настає на 7 – 10-ту добу хвороби. Підгострий перебіг захворювання іноді ускладнюється ураженням суглобів і легень.

У телят колібактеріоз може виявлятися в трьох формах — ентеритній, септичній та ентеротоксемічній. При ентеритній формі спостерігають пригнічення, зниження апетиту, прогресуючий пронос. Фекалії рідкі, білуватого кольору, містять згустки неперетравленого молока та пухирці газу. Температура тіла не підвищена. Внаслідок частих мимовільних дефекацій настає сильне зневоднення організму, хворі тварини худнуть і гинуть на 2 – 3-тю добу хвороби. При септичній формі на передній план виступають септичні явища — висока температура тіла, сильне пригнічення, млявість, прискорення пульсу й дихання, сухість носового дзеркальця. Хворі тварини більше лежать, відмовляються від корму, іноді спостерігається ураження центральної нервової системи. Геморагічні набряки, полінефрит та діарея відсутні. Загибель настає впродовж 12 – 24 год від початку хвороби. Для ентеротоксемічної форми характерні ураження травного каналу і токсикоз. У хворих відмічають сильне пригнічення, блювання, відмову від корму, профузний пронос; очі западають, тварини впадають у коматозний стан і наприкінці 2 – 3-ї доби гинуть.
 

Рис.3 Профузний пронос у поросят.

У поросят і ягнят при колібактеріозі розрізняють дві форми хвороби — септичну й ентеритну, які мають такий самий клінічний прояв, як і у телят. Поросята гинуть (до 60 %) упродовж 1 – 2 діб на фоні зневоднення та виснаження організму від профузного проносу. При септичній формі спостерігають бактеріємію, пронос буває не завжди; дуже висока (до 90 %) летальність. У поросят віком понад 2 міс хвороба має ентеритну форму або форму коліентеротоксемії (набрякова хвороба).

У лошат до наведених вище форм хвороби приєднуються ще й ураження суглобів. У цуценят відмічають млявість, діарею. Нерідко спостерігаються ознаки ураження центральної нервової системи — збудження, судоми, паралічі, парези. Можлива пневмонія чи набряк легень.

Патологоанатомічні зміни. При ентеритній формі колібактеріозу на розтині виявляються виснаження, ознаки гострого катарального або катарально-геморагічного ентериту, іноді й коліту, гостре серозне запалення мезентеріальних лімфовузлів. За підгострого перебігу хвороби знаходять осередкову пневмонію, запальні явища у печінці та нирках.

Рис.4 Виснажений труп теляти.

При септичній формі спостерігаються явища геморагічного діатезу з крововиливами на серозних оболонках та в різних органах, гіперемія і набряк легень, головного мозку та його оболонок. При ентеротоксемічній формі хвороби виявляють набряки в різних органах і тканинах, у ділянці повік та кон’юнктиви, серозний набряк брижі між кільцями ободової кишки, який може охоплювати підсерозний, а іноді навіть і м’язовий шар кишки; значні драглисті інфільтрати підшкірної клітковини біля основи вушних раковин, навколо очей, у ділянці носа, лоба, трахеї, паху, суглобів.

Рис.5

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика передбачає виділення чистої культури ешерихій з патологічного матеріалу, встановлення її патогенності, виявлення збільшення титрів аглютинінів у парних сироватках крові. У лабораторію для бактеріологічних досліджень відправляють труп тварини, а від великих тварин — трубчасту кістку, селезінку, частину печінки з жовчним міхуром, брижові лімфатичні вузли. Надсилають також частину уражених тонких кишок з їх вмістом. При септичній формі хвороби відбирають кров під час гарячки для виділення гемокультур. Для серологічних досліджень направляють парні сироватки крові з інтервалом 14 – 21 доба.

Диференціальна діагностика. Колібактеріоз усіх видів молодняку потрібно відрізняти від анаеробної дизентерії (ентеротоксемії); у поросят — від трансмісивного гастроентериту, ентеровірусного гастроентериту і сальмонельозу; у телят — від диплококової, ротавірусної та коронавірусної інфекції.
Лікування колібактеріозу слід починати якомога раніше. Телятам з ознаками діареї застосовують дієтичний режим і терапію, спрямовану на боротьбу з дегідратацією, умовно патогенною й патогенною мікрофлорою, на відновлення функцій травного каналу, підвищення резистентності та реактивності організму. Хворих тварин ізолюють, їм призначають дієту, виключають з раціону молоко, яке замінюють сольовими розчинами, ацидофільно-бульйонною культурою (АБК), пропіоново-ацидофільною бульйонною культурою (ПАБК), відварами з вівса та льняного насіння. У 1 – 2-денних телят пропускають 2 – 3 випоювання молозивом (перерва 8 – 12 год), телятам старшого віку (3 – 4-денних) його не випоюють цілу добу. Після перерви молозиво (молоко) вводять у раціон поступово, починаючи з половинної добової дози. Молозиво дають 3 – 4 рази на добу, поєднуючи з фізіологічним розчином. Порцію молозива доводять до норми не раніше 3-ї доби. Для специфічного лікування застосовують моновалентну колісироватку або антитоксичну сироватку проти колібактеріозу і сальмонельозу сільськогосподарських тварин. Застосовують також бактеріофаг проти сальмонельозу й колібактеріозу телят і поросят. Рекомендується за 10 – 15 хв до застосування препарату дати хворій тварині 25 – 30 мл³ 5%-го розчину соди, що нейтралізує соляну кислоту, яка руйнує бактеріофаг.

Для нормалізації білкового обміну в телят використовують сироватку крові корів, а також сироваткові та молозивні імунні глобуліни. Одночасно вводять 200 – 400 мл ізотонічного розчину глюкози. Імунні глобуліни рекомендують застосовувати з профілактичною метою з першою порцією молозива і повторно через 12 год. При проносах стандартний 10%-й розчин імунних глобулінів застосовують парентерально по 1 мл/кг.

Разом зі специфічними препаратами застосовують антибіотики (після попереднього визначення чутливості до них виділених ешерихій), поєднання різних антибіотиків та сульфаніламідних і нітрофуранових препаратів. Для усунення токсикозу та регулювання водно-сольового обміну бажано застосовувати складні сольові розчини за прописами І.Г. Шарабріна, А.М. Колесова, розчини Рінгера, Рін­гера — Локка, які вводять ягнятам і поросятам підшкірно по 300 – 500 мл в різні місця тіла, телятам — 500 – 1000 мл у ділянці правої голодної ямки. За тяжкого перебігу хвороби їх вводять внутрішньовенно або в черевну порожнину до 1 л з 5 % глюкози.

Останнім часом для профілактики й лікування колібактеріозу в телят, поросят, ягнят рекомендується застосування препаратів: енвет-1, водозоль, бактерин-SL, споролакт, моноспорин-ПК, біфідумбактерин ветеринарний, хвойна хлорофіло-каротинова паста.

Рис.6 Випойка хвойної  хлорофіло-каротинової пасти.

Імунітет. У молодняку, який перехворів на колібактеріоз, утворюється тривала несприйнятливість до повторного спонтанного зараження, але оскільки новонароджені тварини є слабореактивними і не здатні самостійно формувати імунітет на введення вакцини, то доцільним є проведення запобіжних щеплень вагітних маток. Це забезпечує високий рівень імуноглобулінів у молозиві та колостральний імунітет у новонароджених тварин, які отримували таке молозиво. Для активної імунізації проти колібактеріозу молодняку запропоновано полівалентну, гідроксидалюмінієву, формолтіомерсалову вакцину проти колібактеріозу (ешерихіозу) поросят, телят і ягнят, а також полівалентну вакцину проти сальмонельозу і колібактеріозу хутрових звірів.

Профілактика та заходи боротьби. Система отримання і збереження новонароджених тварин охоплює такі найважливіші складові формування життєздатного приплоду в період його внутрішньоутробного розвитку (підготовка батьківських пар, використання сперми здорових тварин, не контамінованої патогенними мікроорганізмами, своєчасний запуск — повноцінну якісну годівлю та правильне утримання тварин, особливо в сухостійний період;

підтримання високого рівня гігієни родів, використання змінних родильних відділень, які систематично очищають і санують;

обов’язкове випоювання молозива відразу після народження;

застосування пробіотиків, які заселяють травний канал корисною мікрофлорою, що підвищує резистентність організму, індукуючи інтерферон;

використання змінних секційних профілакторіїв та індивідуальних будиночків для телят на відкритому повітрі за принципом «вільно — зайнято»

суворе дотримання технологічних схем утримання вагітних самок та новонародженого молодняку.

У разі встановлення колібактеріозу припиняють приймання тварин у родильну секцію профілакторію, де виникло захворювання, організовують заходи щодо запобігання поширенню хвороби в інші секції. Проводять комплексне лікування хворих тварин. Після одужування тварин переводять в окреме приміщення. Після виведення тварин з неблагополучної щодо колібактеріозу секції проводять ретельну санацію приміщення (механічне очищення та дезінфекцію з контролем якості).

Для дезінфекції застосовують прояснений розчин хлорного вапна, що містить 3 % активного хлору, або 4%-й гарячий (70 °С) розчин їдкого натру. Якщо на фермі до появи спалаху колібактеріозу не проводили запобіжну вакцинацію проти колібактеріозу, то в благополучних секціях негайно організовують щеплення вагітних самок і новонароджених тварин.

Для профілактики захворювання на колібактеріоз птиці особливу увагу слід приділяти повноцінній годівлі, додержуватись норм посадки, режимів вентиляції та температури, своєчасного очищення й дезінфекції приміщень, обладнання, інвентарю. У разі встановлення діагнозу на колібактеріоз доцільно направити хвору птицю для забою, приміщення слід ретельно очистити й продезінфікувати 2%-м розчином їдкого натру.

Поурочна картка (план) №__

Тема заняття: Колібактеріоз

Група____Дата_____________________________________________________________________Час__________________________________________________________________________________________________________________________

Вид заняття (тип уроку) лекція________________

Мета навчальна: теоретично вивчити інфекційне захворювання молодняку “Колібактеріоз»

Виховна: виховання в студентів уваги і працьовитості

Примітка:  а) вид заняття складається для III старших курсів

      б) тип уроку - для I курсу

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

Підпис викладача                                                    _______________________

Набрякова хвороба

Набрякова хвороба (Morbus oedematosus, коліентеротоксемія) — гостра інфекційна хвороба поросят, переважно відлучного віку, що характеризується порушенням функції центральної нервової системи, ентеротоксемією з утворенням набряків у різних органах і тканинах.

Поширення хвороби. Хвороба реєструється майже в усіх областях нашої країни і завдає значних економічних збитків, зумовлених значною захворюваністю серед відлучених поросят і майже 100%-ю їх летальністю. Небезпідставно набрякову хворобу в багатьох країнах відносять до найнебезпечніших захворювань відлучених поросят.

Збудник хвороби — ентеропатогенні -гемолітичні сероваріанти Escherichia coli, що належать до родини Enterobacteriaceae. Це поліморфні, товсті, рухливі грамнегативні палички із заокругленими кінцями, розміром (1,5...3,0) (0,6...0,8) мкм, розміщуються в мазках поодинці або попарно. В окремих ешерихій виявляють капсулу, спор ці бактерії не утворюють. Гемолітичні штами кишкової палички виробляють гемолізин, некротоксин, коагулазу, синтезують коліцин, а також фермент гістидиндекарбоксилазу, який каталізує утворення гістаміну. Кишкову паличку культивують на звичайних живильних середовищах, як в аеробних, так і в анаеробних умовах, при рН = 7,2…7,4, за температури 37 – 38 °С.

Ешерихії досить стійкі у зовнішньому середовищі й упродовж 1 – 2 міс можуть зберігатися в ґрунті, воді, гною та тваринницьких приміщеннях. При нагріванні молока до 74 – 76 °С ешерихії руйнуються через 15 – 20 секунд

Епізоотологія хвороби. До збудника набрякової хвороби сприйнятливі свині всіх вікових груп, проте найчутливішими є поросята 8 – 10-тижневого віку, через 3 – 10 діб після відлучення від свиноматки. Хвороба виникає в господарстві несподівано. Початок спалаху зазвичай супроводжується загибеллю кількох поросят без прояву клінічних ознак. За короткий час (7 – 10 діб) захворювання поширюється на значну частину поголів’я.

Джерелом збудника хвороби є хворі та перехворілі тварини-бактеріоносії. Шляхи передавання збудника інфекції вивчені недостатньо. У разі первинного проникнення інфекції в господарство спочатку захворюють відлучені поросята, потім молодняк інших вікових груп (поросята-сисуни, підсвинки 4 – 6-місячного віку). У стаціонарно неблагополучних пунктах першими найчастіше захворюють 1-місячні поросята-сисуни, підсвинки, свині на відгодівлі та свиноматки. Одночасно може захворіти кілька поросят в одному або кількох станках, однак поширення інфекції на весь приплід від однієї свиноматки спостерігається рідко. Сезонність не виражена.

При набряковій хворобі поросята видужують рідко, більшість із них гине впродовж 1 – 2-ї доби хвороби. Частіше виживають підсвинки старшого віку, їх видужування настає повільно, впродовж 8 – 10 діб.

Патогенез. Передумовою появи та розвитку набрякової хвороби стає раптове раннє відлучення поросят від свиноматок, різка зміна виду корму, надмірна, але не часта годівля поросят сухим кормом, наявність у раціоні значної кількості білків рослинного чи тваринного походження, нестача або надмірна кількість вуглеводів, нестача вітамінів групи В та вітаміну А, а також мікроелементів (кобальту, цинку), згодовування зіпсованих, запліснявілих кормів (вологого вівса, ячменю, люпинового борошна.

Зазначені фактори зумовлюють порушення кишкової перистальтики, затримання нормальної дефекації, утворення продуктів неповного розкладання білків, що призводить до дисбактеріозу та надзвичайно швидкого розмноження бета-гемолітичних ешерихій. Бактерійні токсини порушують проникність кровоносних судин травного каналу, легень, шкіри, центральної нервової системи, спричинюють загальну інтоксикацію організму, уражують різні органи й тканини. Внаслідок ушкодження стінок капілярів дрібнодисперговані альбуміни проникають у тканини, де завдяки своїй здатності зв’язувати воду сприяють утворенню набряків. Загибель тварини настає внаслідок асфіксії, що розвивається на основі застійної гіперемії та набряку легень.

Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 6 – 10 год. Перебіг хвороби надгострий (блискавичний), гострий та підгострий. Розрізняють чотири форми прояву захворювання — кишкову, набрякову, нервову та змішану. Надгострий перебіг спостерігають у добре вгодованих поросят, тварини раптово гинуть упродовж 0,5 – 1 год без прояву характерних симптомів хвороби. Частіше трапляється на початку ензоотичного спалаху інфекції.

Гострий перебіг для набрякової хвороби є найтиповішим. Захворювання триває від кількох годин до 2 – 3 діб. Кишкова форма виявляється у поросят середньої та нижчесередньої вгодованості й характеризується симптомами розладу функції травного каналу –пригніченістю, незначним підвищенням температури тіла, проносом, який часто переходить у запор, іноді блюванням, здуттям живота.
Набрякова форма виявляється у добре вгодованих поросят і характеризується загальною слабкістю, кон’юнктивітом, набряком повік, підшкірної клітковини в ділянці голови, грудної клітки, черевної стінки. Тривалість хвороби — 1 – 3 доби. Майже всі захворілі поросята гинуть.

Нервова форма характеризується симптомами ураження центральної нервової системи — гіперестезією шкіри, депресією, яка змінюється різким збудженням, напруженою хиткою ходою, манежними рухами та намаганням рухатися вперед. З’являються епілептичні напади, тремтіння м’язів, парези та паралічі кінцівок, судомні скорочення жувальних м’язів, м’язів кінцівок, голова часто відкинута назад. Епілептичні напади тривають недовго, однак дуже часто повторюються до самої смерті. Одночасно з паралічами розвиваються симптоми асфіксії, температура знижується і настає загибель тварин.

Рис.7 Нервова форма.

При змішаній формі спостерігають симптоми ураження травного каналу, серцево-судинної системи та набряки повік. Більшість хворих поросят гине через 6 – 8 год.

Підгострий перебіг частіше трапляється у свиней старших вікових груп та у стаціонарно неблагополучних господарствах. Найхарактернішим проявом хвороби є набряк повік (не у всіх тварин) і кон’юнктивіт. Іноді набряки виявляють також у ділянці носа, п’ятачка та глотки. Тривалість хвороби — 5 – 7 діб. За підгострого перебігу хвороби можливе самовидужання.

Патологоанатомічні зміни характеризуються появою драглистих набряків у різних органах і тканинах, переважно в підшкірній клітковині голови, мозкових оболонках та субстанції головного мозку, під слизовою оболонкою шлунка, в брижі, товстому відділі кишок. У грудній, черевній і особливо перикардіальній порожнинах спостерігають накопичення значної кількості рожевого або жовтувато-червоного серозно-фібринозного транссудату. У деяких тварин, переважно при кишковій формі хвороби, виявляють ознаки катарально-геморагічного гастроентериту. Часто по великій кривині шлунка спостерігають набряк підслизової оболонки і значне потовщення стінки з накопиченням у ній драглистої рідини. У зоні набряку слизова оболонка шлунка втрачає зморшкуватість, перебуває в стані гострого катару, в ділянці дна шлунка іноді спостерігають геморагічне запалення. Вважають, що для набрякової хвороби свиней особливо характерним є серозний набряк брижі між кільцями ободової кишки, який може охоплювати підсерозний, а іноді навіть і м’язовий шар кишки.

Рис.8 Набряки в підшкірній клітковині.

Діагноз установлюють комплексно, на підставі епізоотологічних даних, характерних клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика передбачає виділення чистих культур кишкової палички, їх серологічне типування, визначення гемолітичних і патогенних властивостей. У лабораторію для зажиттєвої діагностики відправляють фекалії хворих тварин з прямої кишки або свіжовиділені, для посмертної діагностики — свіжий труп тварини (не пізніше ніж через 6 год після загибелі) або тонкий відділ кишок з вмістом, кров із серця, мезентеріальні лімфовузли, паренхіматозні органи.

Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення отруєння кухонною сіллю, а також захворювань на лістеріоз, хворобу Ауєскі, чуму свиней, тешенську хворобу, інші інфекційні хвороби та авітамінози групи В.

Лікування. Специфічних методів терапії набрякової хвороби свиней не розроблено. Вважають, що лікування може бути ефективним лише на початку захворювання, до розвитку нервового симптомокомплексу. Рекомендують застосування антибактеріальних засобів (антибіотики, сульфаніламідні препарати) у поєднанні з полівалентною сироваткою проти колібактеріозу, вітамінами групи В та різними антистресовими препаратами (аміназин, димедрол, преднізолон). Хворих тварин ізолюють, витримують на голодній дієті впродовж 15 – 20 год, потім дають їм одноразово глауберову сіль або сульфат магнію в максимальних терапевтичних дозах і не обмежують напування тварин. У перші 5 – 7 діб на 30 – 50 % зменшують норму концентратів, які замінюють соковитими кормами та молочнокислими продуктами, збільшують мінеральну та вітамінну підгодівлю. Після антибактеріальних засобів призначають пробіотики.

Імунітет вивчений недостатньо. Запропоновано гідроксидалюмінієву формолтіомерсалову вакцину, до складу якої входить 9 штамів різних серогруп ешерихій. Рис.9 Вакцина сердосан.

Профілактика та заходи боротьби мають бути спрямовані передусім на усунення несприятливих факторів, що зумовлюють виникнення хвороби, та забезпечення повноцінних раціонів для свиноматок і поросят. Не слід допускати раннього відлучення поросят від свиноматок та різких змін зовнішнього середовища.

Важливу роль у профілактиці набрякової хвороби відіграє створення нормальних зоогігієнічних умов утримання свиней, очищення від гною приміщень, ретельна дезінфекція вигулів, станків, годівниць та інвентарю. Ефективним є виведення свиней у літні табори. У неблагополучних щодо набрякової хвороби господарствах вводять карантинні обмеження, забороняють переміщення свиней всередині ферми, вивезення їх для реалізації в інші господарства. Хворих поросят ізолюють і проводять комплексне лікування. Особливу увагу приділяють регулярному очищенню та дезінфекції станків, де утримують хворих поросят. Для дезінфекції застосовують 4%-й гарячий (70 °С) розчин гідроксиду натрію, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна.

Карантинні обмеження з неблагополучного щодо набрякової хвороби господарства знімають через 1 міс після ліквідації хвороби, проведення всіх передбачених заходів та заключної дезінфекції.

Поурочна картка (план) №__

Тема заняття: Набрякова хвороба поросят (свиней)

Група____Дата____________________________________________Час_80хв_______________________________________________________________________________________________________

Вид заняття (тип уроку) лекція____________________________________________________

Мета навчальна: теоретично вивчити інфекційне захворювання молодняку «Набрякова хвороба поросят (свиней)»

Виховна: виховання в студентів уваги і працьовитості

Примітка:  а) вид заняття складається для III старших курсів

      б) тип уроку - для I курсу

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

Підпис викладача                               _______________________

Сальмонельоз

Сальмонельоз (Sallmonellosis, паратиф) — інфекційна хвороба молодняку різних видів тварин, що характеризується септицемією, токсемією, ураженням травного каналу та органів дихання, а у кобил і овець — абортами. На сальмонельоз хворіє людина.

Поширення хвороби. Сальмонельоз молодняку поширений у багатьох країнах світу і реєструється переважно в господарствах з незадовільним ветеринарно-санітарним станом. Економічні збитки визначаються втратами, пов’язаними з летальністю молодняку, відставанням у рості та розвитку перехворілих тварин, а також матеріальними затратами на проведення тривалих оздоровчих заходів.
Збудник хвороби — сальмонели, які належать до роду Salmonella, і за схемою Кауфмана — Уайта поділяються на 20 родів і 2200 сероваріантів. При цьому одні сероваріанти сальмонел спричинюють захворювання у різних видів, інші трапляються переважно в одного виду тварин. Сальмонельоз у телят найчастіше зумовлюють S. typhimurium і S. dublin; у поросят — S. choleraesuis, S. typhisuis, S. typhimurium та S. dublin; у ягнят — S. abortusovis і S. typhimurium; у лошат — S. abortusegui; у курей — S. pullorum (gallinarum); у водоплавних птахів — S. typhimurium, S. anatum і S. london; у хутрових звірів — S. typhimurium, S. choleraesuis і S. dublin. У морфологічному відношенні різні сероваріанти сальмонел не відрізняються один від одного і є грамнегативними, рухливими, крім S. pullorumgollinarum, паличками з округлими кінцями, розміром (1...4) (0,4...0,8) мкм. Добре забарвлюються усіма аніліновими фарбами. Спор і капсул не утворюють. Ростуть на звичайних живильних середовищах в аеробних і анаеробних умовах при рН = 7,2…7,6, за температури 36 – 38 °С. Антигенна структура сальмонел представлена соматичним О-антигеном, розміщеним на поверхні клітини, джгутиковим Н-антигеном і капсульним К-антигеном. Рис.10 Salmonellа.р

Сальмонели досить стійкі у зовнішньому середовищі: в ґрунті, гною, воді зберігаються 8 – 14 міс, у сухих фекаліях свиней — до 3 років, на контамінованому одязі — 1,5 – 2 міс, у висушеному стані витримують дію прямого сонячного проміння 150 діб, заморожування 2 – 4 міс. У м’ясному розсолі при 6 – 12 °С сальмонели залишаються життєздатними до 4 міс, у засоленому й копченому м’ясі — до 2,5 – 3 міс, у молоці за кімнатної температури — до 5 діб, у сирі, маслі — до 6 міс, за низьких температур зберігаються до 3 років. Інактивуються при 70 – 75 °С через 15 – 30 хв, при кип’ятінні — миттєво. Руйнуються під дією дезінфектантів.

Епізоотологія хвороби. На сальмонельоз захворює молодняк різних видів тварин: телята віком від 10 до 60 діб; поросята — з першої доби народження до 4 міс, переважно відлучного віку; ягнята — у перші дні життя; лошата заражаються здебільшого в утробі матері, значно рідше — через пуповину і з молоком матері; молодняк хутрових звірів — до 2-місячного віку. У дорослих тварин перебіг інфекції безсимптомний, за винятком кобил та овець, які часто абортують.

Рис.11 Джерела зараження сальмонельозом людей.

Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі на сальмонельоз тварини, що виділяють збудник з фекаліями, сечею, слиною, витіканнями з носа. Небезпечним резервуаром сальмонельозної інфекції є тварини-бактеріоносії, які впродовж цілого року після зараження виділяють сальмонели з калом і сечею. Факторами передавання збудника можуть стати контаміновані сальмонелами корми, вода, підстилка, предмети догляду, пасовища, загони, одяг та взуття обслуговуючого персоналу. Особливо небезпечними є молозиво й молоко, контаміновані збудником під час доїння, а також інфіковані відвійки, які надходять у господарство з молокозаводу і згодовування яких може призвести до масового зараження телят і поросят. Механічними переносниками збудника інфекції можуть бути люди, коти, собаки, миші, щури, членистоногі, птахи.
Спонтанне зараження молодняку відбувається аліментарно, рідко — аерогенно, у лошат — внутрішньоутробно. Серед телят і поросят сальмонельоз реєструється у вигляді ензоотії, однак може набувати й характеру епізоотії. Сальмонельоз може спостерігатися в господарстві як самостійне захворювання з характерними клінічними ознаками та патологоанатомічними змінами, так і у вигляді секундарної інфекції, що значно ускладнює перебіг чуми, пастерельозу чи вірусних інфекцій. У разі первинного виникнення сальмонельозу в благополучних господарствах спостерігається швидке й широке охоплення поголів’я та висока летальність серед молодняку від­лучного віку. У стаціонарно неблагополучних стадах перебіг інфекції млявий, триває місяцями й роками, переважно серед неімунного молодняку.

Ензоотії сальмонельозу не мають чітко вираженої сезонності, однак інфекція частіше поширюється взимку та навесні, що пов’язано зі збільшенням кількості неімунного молодняку в період відлучення та зниженням у ці періоди року резистентності організму тварин. Дуже важливу роль у виникненні сальмонельозу відіграють стрес-фактори: порушення технологічних циклів та зоогігієнічних правил годівлі й утримання тварин, тривале транспортування, перегони, охолодження та ін.

У овець сальмонельоз трапляється рідко. Уражуються кітні вівцематки, у яких спостерігаються одноразові аборти і народження мертвих ягнят. У ягнят перебіг хвороби тяжкий, з дуже високою летальністю

 Сальмонельоз лошат обмежується спорадичними випадками, оскільки зараження відбувається в основному внутрішньоутробно. У телят захворюваність може сягати 100 %, летальність — 20 – 80 %, у поросят — відповідно 20 і 50 %, у ягнят — 40 і 60 %

Патогенез. Після проникнення в травний канал аліментарним шляхом сальмонели швидко розмножуються, спричинюючи розвиток специфічного для цього захворювання гострокатарального, а згодом крупозно-дифтеритичного запалення кінцевого відрізка клубової кишки та товстого відділу кишок. Аерогенне зараження у телят зумовлює катаральну бронхопневмонію. За септичної форми бактерії з кишок проникають у кров, спричинюють бактеріємію, а згодом — гостру септицемію з гіперплазією лімфовузлів та селезінки, гострим катаральним запаленням слизової оболонки кишок, набряком легень, ураженням серцево-судинної системи, токсико-дистрофічними процесами в паренхіматозних органах.

Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період у молодняку триває від кількох годин до 5 – 8 діб. У телят, поросят, ягнят перебіг хвороби гострий, іноді підгострий або хронічний, у лошат — гострий та підгострий.

У телят і ягнят раннього віку за гострого перебігу відмічають різке підвищення температури тіла до 41,5 – 42 °С, слабкість, пригнічення, прискорення пульсу й дихання, відмову від молозива. Наприкінці другого дня з’являється профузний пронос. Виділення мають сірувато-жовтий колір, містять значну кількість слизу у вигляді сіруватих тяжів, бульбашки газу, пізніше з’являються прожилки крові. Телята гинуть упродовж 4 – 7 діб. У деяких телят сальмонельоз набуває форми сепсису й закінчується смертю без розвитку ентериту. В цих випадках може спостерігатися гострий артрит, кульгання.

Рис. 12.Сальмонельз у телят.

У разі виникнення сальмонельозу серед телят 1 – 3-місячного віку хвороба має хронічний перебіг, з розвитком бронхопневмонії. У хворих телят тривалий час зберігається підвищена температура тіла, спостерігаються кашель, особливо вранці, під час підйому, та слизисто-гнійні виділення з носової порожнини. Аускультацією виявляють бронхіальне дихання та вологі хрипи. Тривалість хвороби — 1,5 – 2 міс. У тільних корів можливі аборти.

У поросят-сисунів, а також у поросят відлучного віку на початку ензоотії перебіг сальмонельозу гострий. Спостерігаються гарячка, пригніченість, відсутність апетиту, напади блювання й пронос. На 2 – 4-ту добу захворювання шкіра в ділянці підгруддя, черева й вух набуває синьо-червоного забарвлення, загальний стан хворих поросят значно погіршується. Наприкінці хвороби температура тіла спадає нижче норми, поросята гинуть упродовж 5 – 10 діб з ознаками сильної слабкості.

У поросят відлучного віку перебіг сальмонельозу хронічний, іноді підгострий. За підгострого перебігу гарячка стає переміжною, пронос чергується із запором. Апетит мінливий, спостерігаються спрага, швидке схуднення, задишка, кашель. Тривалість хвороби — 3 – 5 тижнів. За хронічного, найбільш характерного перебігу сальмонельозу, відмічаються хронічні ентерити і пневмонії. Шкіра хворих поросят бліда, набуває сіруватого кольору, волосся втрачає блиск, грубішає, з часом розвивається струпоподібна екзема. Спостерігається рецидивний пронос з гнильним запахом, випорожнення мають жовто-сірий колір, часто містять домішки фібрину або згустки крові. У багатьох випадках хвороба ускладнюється пневмонією, з’являються кашель, виділення з носа, пригнічення, прискорене дихання черевного типу, іноді судоми, потовщення суглобів, кульгавість. Хворі поросята відстають у рості, погано відгодовуються, більшість із них гине або їх вибраковують. У інфікованих свиноматок можливі аборти.

У лошат перебіг сальмонельозу гострий, характеризується пропасницею, відсутністю апетиту, проносом, іноді гемоглобінурією. Захворілі лошата нерідко гинуть упродовж перших 1 – 3 діб життя.

Патологоанатомічні зміни. У телят і поросят за гострого перебігу сальмонельозу на розтині виявляють набряки, катаральне запалення слизової оболонки тонкого відділу кишок та шлунка, крововиливи в дванадцятипалій кишці, шлунку, на епікарді, брижі, гіперплазію мезентеріальних лімфовузлів та селезінки, значне збільшення, соковитість пейєрових бляшок і солітарних фолікулів.У телят за хронічного перебігу сальмонельозу виявляють значні ураження легень — серозно-катаральну або крупозну пневмонію, осередки некрозу, а також плеврити, перикардити, артрити переважно колінного й скакального суглобів. Середостінні та бронхіальні лімфовузли збільшені в об’ємі, іноді в них виявляють сирнисті некротичні осередки жовтого кольору. Селезінка значно збільшена, печінка набрякла, в’яла, з осередками некрозу.

У поросят за хронічного перебігу хвороби основні зміни виявляють у товстому відділі кишок — дифтеритичні та виразково-некротичні процеси в сліпій, ободовій, частково клубовій кишках, ураження пейєрових бляшок і солітарних фолікулів, які різко збільшені в об’ємі, просочені фібринозним ексудатом, у вигляді струпів виступають на поверхні висівкоподібного напластування. У тонкому відділі кишок відмічають гостре катаральне запалення, у лімфатичних вузлах та паренхіматозних органах — некротичні осередки. Іноді спостерігають катаральну або катарально-гнійну бронхопневмонію.

Рис.13 Сальмонельоз у птиці.

У ягнят при розтині виявляють геморагічне запалення слизової оболонки сичуга і тонких кишок, гіперплазію лімфатичних вузлів та збільшення селезінки.
Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічної картини хвороби, даних розтину трупів загиблих чи забитих тварин та результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика передбачає мікроскопічне дослідження мазків з патологічного матеріалу та виділених культур, забарвлених за Грамом або флуоресцентними сальмонельозними О-сиро­ватками; виділення чистих культур збудника на диференційно-діагностичних середовищах; ідентифікацію виділених культур за культурально-біохімічними ознаками; ідентифікацію виділених культур за допомогою пластинчастої РА із сальмонельозною полівалентною О-аглютинувальною сироваткою, потім Н-аглютинуваль­ними сироватками першої і другої фаз.

У лабораторію для зажиттєвої діагностики направляють пробу фекалій з прямої кишки за наявності у них крові, плівок слизу та гною. Для посмертної діагностики направляють свіжі трупи дрібних тварин і птиці; від трупів великих тварин надсилають паренхіматозні органи (печінку з жовчним міхуром і лімфатичними вузлами, селезінку, нирку), мезентеріальні лімфатичні вузли, трубчасту кістку. В разі підозри щодо хронічної форми сальмонельозу від свиней надсилають також сліпу кишку з її вмістом, від телят — змінені ділянки легень; при абортах — свіжий плід з плодовими оболонками та навколоплідну рідину.
 

Диференціальна діагностика. У поросят під час установлення діагнозу на сальмонельоз потрібно виключити чуму, дизентерію, ешерихіоз (колібактеріоз), вірусний трансмісивний гастроентерит; у телят виключають ешерихіоз (колібактеріоз) і диплококову інфекцію; у ягнят виключають анаеробну дизентерію; у всіх тварин виключають діарею незаразної етіології.

Лікування. З лікувальною метою широко застосовують антибіотики, сульфаніламідні, нітрофуранові та комбіновані препарати. Використовують полівалентну гіперімунну антитоксичну сироватку проти паратифу телят, поросят, ягнят, овець і птиці; полівалентну антитоксичну сироватку проти паратифу та колібактеріозу телят, ягнят, овець і птиці; бівалентну антитоксичну сироватку проти паратифу і колібактеріозу телят, а також бактеріофаг проти паратифу телят і поросят. Проводять симптоматичну терапію, забезпечують повноцінну дієтичну й вітамінну годівлю.

Імунітет. Перехворілі на сальмонельоз тварини набувають тривалого нестерильного імунітету. З метою формування пасивного колострального імунітету у новонароджених тварин вакцинують вагітних самок концентрованою формолгалуновою вакциною проти сальмонельозу. Для пасивної імунізації застосовують полівалентну антитоксичну сироватку проти сальмонельозу телят, ягнят, поросят, овець і птиці та полівалентну антитоксичну сироватку проти сальмонельозу і колібактеріозу телят, ягнят, овець і птиці. Для активної імунізації молодняку запропоновано низку живих та інактивованих вакцин. Рис.14 Щеплення телят.

Профілактика та заходи боротьби сальмонельозу в благополучному господарстві мають спрямовуватись на комплектування стада тваринами лише з благополучного щодо цього захворювання господарства. В період карантину необхідно обов’язково досліджувати сироватки крові придбаних тварин за допомогою РА, а фекалії — бактеріологічним методом для своєчасного виявлення приховано інфікованих тварин. Особливу увагу слід приділяти суворому дотриманню зооветеринарних і технологічних норм утримання тварин та виконанню планових профілактичних заходів вакцинацій, дезінфекцій, дератизацій та дезінсекцій.

У разі виникнення хвороби господарство оголошують неблагополучним щодо сальмонельозу, в ньому запроваджують карантинні обмеження, припиняють будь-які перегрупування тварин, введення та виведення їх з ферми. Проводять поголовний клінічний огляд і термометрію молодняку неблагополучної ферми. Хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Решту молодняку сприйнятливого віку щеплюють протисальмонельозними вакцинами. Хронічно хворих тварин і тих, що відстають у рості та розвитку, вибраковують, перехворілих свиноматок і овець після абортів утримують ізольовано від здорових, відгодовують і здають на забій.
Приміщення, де перебували хворі тварини, ретельно очищають та дезінфікують. Гній знезаражують біотермічним методом. Ферму оголошують благополучною щодо сальмонельозу через 30 діб після ліквідації захворювання, проведення комплексу ветеринарно-санітар­них, зоогігієнічних і господарських заходів, дератизації та заключної дезінфекції. Для дезінфекції приміщень застосовують 4%-й гарячий розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна, що містить 3 % активного хлору, 10%-ву емульсію дезінфекційного креоліну, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна, 2%-й розчин формальдегіду.

Поурочна картка (план) №__

Тема заняття: «Сальмонельоз»

Група____Дата____________________________________________Час_80хв_______________________________________________________________________________________________________

Вид заняття (тип уроку) лекція ________________________________

_____________________________________________________________________________

Мета навчальна:  теоретично вивчити інфекційне захворювання молодняка «Сальмонельоз»

Виховна: виховання в студентів уваги та працьовитості

Примітка:  а) вид заняття складається для Ш старших курсів

          б) тип уроку – для 1 курсу

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

Підпис викладача                               _______________________

Стрептококоз

Стрептококоз (Streptococcosis, диплококоз, диплококова септицемія) — інфекційна хвороба молодняку різних видів тварин, що характеризується явищами сепсису, ураженням суглобів, запаленням легень і травного каналу.

Поширення хвороби. Хвороба реєструється в багатьох країнах світу, завдає значних економічних збитків, що складаються з вартості загиблих і вимушено забитих молодих тварин, а також витрат на лікувально-профілактичні заходи.

Збудник хвороби — Streptococcus lanceolatus — має форму парного кока з ланцетоподібно загостреними кінцями, розміром 0,8 – 1,25 мкм, зверху вкритий капсулою. Забарвлюється усіма аніліновими фарбами, за Грамом — позитивно. У мазках з органів та ексудату серозних порожнин, узятих від загиблих тварин, найчастіше розміщується попарно, короткими ланцюжками або у вигляді окремих коків. На середовищі з кров’ю і глюкозою продукує токсин.

Рис.15 Streptococcus lanceolatus 

З лабораторних тварин до стрептококів найчутливіші білі миші. Стійкість стрептококів у зовнішньому середовищі відносно невисока. У тваринницьких приміщеннях, гною та ґрунті стрептококи зберігаються впродовж 3 – 4 тижнів. Швидко руйнуються під дією сонячних променів, а також під час гниття. Нагрівання до 55 °С інактивує їх через 30 – 45 хв, до 70 °С — упродовж 10 хв

пізоотологія хвороби. На стрептококоз хворіє молодняк усіх видів сільськогосподарських і домашніх тварин, а також хутрових звірів з 15-денного до 2,5-місячного віку. Ягнята й телята чутливі з 3 – 7-денного до 4-місячного віку. У вагітних маток унаслідок різкого порушення гігієни утримання та годівлі можливі аборти та різні післяродові ускладнення стрептококової етіології (мастити, ендометрити).

Виникненню та поширенню хвороби серед молодняку сприяють різні стрес-фактори: скупчене утримання тварин, переохолодження, протяги, надмірна вологість у приміщеннях під час зимового стійлового утримання, а також перегрівання, нестача корму, тривале транспортування тощо.

Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі молоді тварини, що виділяють патогенні стрептококи з носовими витіканнями, сечею, фекаліями, а також хворі на ендометрит і мастит матки — з молоком та витіканнями з піхви. Факторами передавання збудника хвороби можуть стати забруднені виділеннями хворих і перехворілих тварин предмети навколишнього середовища. Зараження відбувається через дихальні шляхи і травний канал під час ссання інфікованого молозива та молока або поїдання контамінованого стрептококами корму. Захворювання спостерігається переважно в період зимово-весняних отелень та окотів, а також за несприятливих умов пасовищного утримання молодняку.

Стрептококоз реєструється у вигляді ензоотій та спорадичних випадків (у лошат). Летальність коливається від 30 до 50 %.

Патогенез. За надгострого та гострого перебігу хвороби стрептококи крізь слизові оболонки швидко проникають у лімфу і кров, пригнічують фагоцитоз і спричинюють септицемію, яка супроводжується явищами гарячки, геморагічного діатезу, катарального запалення слизових оболонок. Екзотоксини збудника руйнують епітелій кровоносних судин, збільшують їх проникність, зумовлюючи появу крововиливів на слизових та серозних оболонках дихальних шляхів і кишок. За підгострого та хронічного перебігу гнійно-за­паль­ні процеси розвиваються в легенях, уражуються суглоби, утворюються фібринозні напластування на плеврі та перикарді.

Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 2 доби, іноді 7 діб і більше. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий та хронічний. У новонароджених тварин переважає надгострий і гострий перебіг хвороби, а підгострий і гострий перебіг характерні для телят і лошат віком понад 2 – 4 міс, поросят і ягнят віком понад 1 – 2 міс. Надгострий і гострий перебіг хвороби майже завжди закінчується загибеллю тварини впродовж кількох годин, рідше — 1 – 2 діб. За локалізацією розрізняють септичну, суглобову, легеневу, кишкову та змішану форми хвороби. У ягнят окремо виділяють ще й стрептококовий поліартрит.

Септична форма хвороби характеризується підвищенням температури тіла до 40 – 42 °С, різким пригніченням, відмовою від корму, прискореним і важким диханням, ціанозом слизових оболонок, кон’юнктивітом, виділенням з носової порожнини пінистої рідини. У разі забруднення стрептококами кукси пуповини відразу після родів розвивається загальний сепсис, у ділянці пупка спостерігається сильний біль, виділення з пупкового кільця сморідного ексудату, гнійні метастази в різних органах та швидка загибель тварини.

Суглобова форма хвороби характеризується гарячкою, пригніченням, відмовою від корму, важким диханням, ураженням суглобів, які припухають, стають болючими, що спричинює кульгання. Нерідко спостерігається «летючий» характер артритів — зникнення запалення в ділянці одних суглобів і виникнення в інших. У разі несвоєчасного лікування тварини гинуть упродовж 2 – 3 діб.

 Рис.16.Суглобова форма у поросят.

Кишкова форма хвороби супроводжується проносом, фекалії пінисті з домішками слизу та крові. У ягнят і поросят часто спостерігається ураження травного каналу. Тварини швидко слабнуть, худнуть, очі западають, настає зневоднення організму і загибель на 2 – 3-тю добу хвороби.

Легенева форма виявляється ознаками пневмонії. Домінує кашель, спочатку нечастий і сухий, а потім частий, вологий і болючий. Перкусією передніх часток легень визначають осередки притуплення, аускультацією — вологі хрипи. Спостерігаються пропасниця, мінливий апетит, виснаження тварини, серозно-слизові виділення з носа, іноді — пронос. Перебіг хвороби хронічний. За умови відповідного лікування тварини одужують.

Змішана форма хвороби визначається картиною гострого сепсису з ураженням органів дихання або травлення.

Стрептококовий поліартрит ягнят за гострого перебігу хвороби супроводжується сильним пригніченням, втратою апетиту, слабкістю, значними набряками суглобів, кульганням, порушенням здатності стояти й рухатися. Тварини швидко худнуть і гинуть упродовж 3 – 10 діб. За хронічного перебігу основною ознакою хвороби є набряки зап’ястків та заплеснових суглобів, сильне кульгання. Тривалість хвороби — 1 – 2 міс. У вагітних тварин можуть бути аборти, катаральні та катарально-гнійні метрити й мастити стрептококової етіології.
Патологоанатомічні зміни. За гострого перебігу хвороби виявляють крововиливи на слизових і серозних оболонках, серозно-геморагічний ексудат у черевній та грудній порожнинах, гіперплазію лімфовузлів, збільшення селезінки, дегенеративні зміни в печінці й нирках, гостру застійну гіперемію та набряк легень.

Рис.17 Легенева форма у поросят.

 При легеневій формі — свіжі осередки ущільнення в передніх і середніх частках легень, численні крапчасті крововиливи та відкладання фібрину на плеврі й перикарді. У разі хронічного перебігу в легенях знаходять ущільнені ділянки з численними гнійниками, фібринозний плеврит і перикардит, а також зернисту й жирову дистрофію в печінці, нирках та міокарді. При кишковій формі у черевній порожнині виявляють накопичення значної кількості геморагічного ексудату, крововиливи та фібринозні напластування на очеревині, оболонках травного каналу, гіперплазію лімфовузлів, численні крововиливи під капсулою нирок. Селезінка збільшена в розмірі в 2 – 3 рази, напружена, щільна, гумоподібної консистеції, з масовими крововиливами під капсулою. У разі гострого перебігу стрептококового поліартриту у ягнят виявляють явища геморагічного діатезу, значне накопичення каламутної рідини в уражених суглобах і сухожилкових піхвах, значне збільшення регіонарних лімфовузлів, потовщення суглобових сумок та виразки суглобових хрящів. У разі хронічного перебігу хвороби — серозно-фібринозний чи гнійний бурсит і періартрит.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічній картині хвороби, патологоанатомічних змінах та результатах бактеріологічних досліджень.

Лабораторна діагностика передбачає мікроскопічні дослідження мазків з патологічного матеріалу загиблих тварин, виділення чистої культури збудника хвороби з патологічного матеріалу, його ідентифікацію і визначення патогенних властивостей. Для дослідження в лабораторію направляють патологічний матеріал від 2 – 3 загиблих чи забитих з діагностичною метою тварин — стерильну кров із серця, печінку, селезінку, нирки, головний та кістковий мозок, трубчасту кістку, передлопаткові та підколінні лімфатичні вузли, а також вміст уражених суглобів, спинномозкову рідину. Від хворих дорослих тварин у лабораторію надсилають абортований плід або голов­ний мозок і кров із серця, проби виділень із шийки матки, проби молока з уражених часток вимені, а від хворих на поліартрит ягнят — вміст уражених суглобів. Патологічний матеріал відбирають у період гострого захворювання тварини, яку не лікували антибіотиками, не пізніше ніж через 2 – 3 год з моменту загибелі чи забою тварини.

Диференціальна діагностика передбачає виключення таких захворювань молодняку, як сальмонельоз, колібактеріоз, анаеробна дизентерія та пастерельоз.
Лікування здійснюють гіперімунною протидиплококовою сироваткою, поєднуючи її введення із застосуванням антибіотиків та сульфаніламідних препаратів. Проводять симптоматичне лікування, застосовуючи серцеві засоби, вітамінні препарати тощо.

Імунітет. Перехворілі на стрептококоз тварини набувають стійкого імунітету до повторного зараження. Для специфічної профілактики стрептококозу в неблагополучних господарствах використовують концентровану полівалентну формолгалунову вакцину проти стрептококозу телят, ягнят і поросят. Вакцинуючи супоросних маток за 15 – 40 діб до опоросу, забезпечують пасивний захист новонароджених поросят від стрептококозу в перші дні їхнього життя.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти появі захворювання молодняку на стрептококоз, потрібно здійснювати весь комплекс ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов утримання, догляду та годівлі маток і молодняку. Тільних корів і нетелей за 1 – 2 міс до отелення двічі з інтервалом 7 діб щеплюють концентрованою полівалентною формолгалуновою вакциною проти стрептококозу телят, ягнят і поросят. За потреби здійснюють щеплення новонароджених ягнят і поросят. Забороняється випоювати телят молоком від хворих на мастити та ендометрити корів; ягнят і поросят підсаджують до здорових маток

У разі появи захворювання в господарстві вводять обмеження, забороняють перегрупування тварин, виведення їх за межі господарства, введення нових груп тварин, кастрацію, обрізання хвостів, а також доступ осіб, не пов’язаних з обслуговуванням неблагополучного поголів’я. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин ізолюють і лікують. Весь клінічно здоровий молодняк до 8-денного віку спочатку щеплюють сироваткою в профілактичних дозах, а через 7 – 8 діб вакцинують. Решту клінічно здорового молодняку віком понад 8 днів вакцинують відразу. Молодняк, що перехворів на стрептококоз, не щеплюють, однак упродовж 2 міс утримують окремо від здорових тварин.

Ферму оголошують благополучною щодо стрептококозу через 30 діб після одужання або загибелі останньої хворої тварини, проведення комплексу зоогігієнічних, ветеринарно-санітарних і господарських заходів та заключної дезінфекції. Для дезінфекції застосовують суспензію хлорного вапна, що містить 4 % активного хлору, 5%-ву емульсію ксилонафту, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна при дворазовому нанесенні її з інтервалом 1 год, гарячий 2%-й розчин їдкого натру. Гній піддають біотермічному знезараженню.

Поурочна картка (план) №__

Тема заняття: «Стрептококоз»

Група____Дата____________________________________________Час_80хв_______________________________________________________________________________________________________

Вид заняття (тип уроку) лекція ________________________________

_____________________________________________________________________________

Мета навчальна: теоретично вивчити диплококову інфекцію «Стрептококоз»

Виховна: виховання в студентів уваги й працьовитості

Примітка:  а) вид заняття складається для III старших курсів

          б) тип уроку – для 1 курсу

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

Підпис викладача                               _______________________

Анаеробна дизентерія молодняку

Анаеробна дизентерія молодняку (Dysenteria anaerobica agnorum suum, bovum et caprarum) —гостра інфекційна хвороба новонароджених ягнят, поросят, телят і козенят, що характеризується загальною інтоксикацією, діареєю, геморагічним запаленням кишок та високою летальністю.

Анаеробна дизентерія реєструється в багатьох країнах світу і завдає значних збитків, що пов’язані передусім з винятково високою, майже 100 %-ю летальністю новонароджених тварин.

Збудник хвороби — Clostridium perfringens типу В— у ягнят; С, іноді В,А— у поросят; D, рідко А, С— у телят. Клостридії являють собою нерухомі короткі, 4…8 мкм, товсті, 1…1,5 мкм, грампозитивні анаеробні палички з обрубленими або ледь заокругленими кінцями. Є постійними мешканцями травного каналу у здорових дорослих тварин, дуже поширені у зовнішньому середовищі. В організмі тварин та на живильних середовищах з кров’яною сироваткою утворюють капсули і спори. Спори розміщені центрально, тому клостридії мають вигляд веретена. Добре ростуть на живильних середовищах для анаеробів—Кітт— Тароцці, Вілліса— Хобса, Вільсона— Блера,глюкозо-кров’яномуагарі Цейсслера, мозковому та молочному середовищах. Ріст на рідкому м’ясо-печінковому живильному середовищі відмічається вже через 2 год після посіву, характеризується значним помутнінням бульйону, інтенсивним газоутворенням. Через 2 – 3 доби ріст припиняється, клостридії поступово осідають на дно, утворюючи значний осад, середовище стає прозорим. На поверхні глюкозо-кров’яного агару Цейсслера формують округлі опуклі колонії з рівними краями, спочаткусірувато-білого, а згодом світло-зеленого кольору. Навколо колоній чітко проглядається зона гемо- лізу.На мозковому середовищі спостерігається швидкий ріст та інтенсивне спороутворення, середовище набуває рожевого кольору. Молоко під час росту клостридій швидко згортається, потім звуджується, виділяючи газ. На залізо-сульфітному агарі Вільсона— Блера клостридії вже через1 – 2 год утворюють зелено-чорніколонії, у стовпчику агару—дископодібні, сочевицеподібні колонії. Спостерігається почервоніння, опалесценція середовища Вілліса— Хобса.

Клостридії мають різко виражені цукролітичні властивості, зброджують майже всі вуглеводи з утворенням кислоти й газу, розріджують желатину. В організмі тварин і на живильних середовищах утворюють сильні токсини. До збудника чутливі морські свинки,кролики,голуби, білі миші.

Клостридії дуже стійкі у зовнішньому середовищі: в ґрунті зберігаються 16 – 20 міс, у воді—близько 20 міс, на поверхні шерсті—понад 2 роки. При кип’ятінні гинуть лише через 15 – 20 хв.Швидко інактивуються10 %-м гарячим(70 – 80 °С) розчином їдкого натру, 5 – 10%-м розчином формальдегіду, 15 %-м гарячим розчином сірчано-карболовоїсуміші, розчином хлорного вапна, що містить

 5 % активного хлору.

Епізоотологія хвороби. Хворіють в основному ягнята тонкорунних порід віком до 5 днів, поросята-сисуни перших 3 днів життя, телята на 3 –10-йдень після народження. Інколи уражуються ягнята до15-денного віку,поросята відлученого віку та телята під час відгодівлі. Хвороба має стаціонарний характер, проявляється в період масових окотів,опоросів, отелень у формі ензоотій і не пов’язана із занесенням збудника інфекції з інших господарств. Виникненню інфекції сприяє інтенсивне накопичення високовірулентних токсичних штамів збудника у зовнішньому середовищі, а також знижена резистентність новонародженого молодняку. У телят, що перебувають на відгодівлі, анаеробну дизентерію може спровокувати надмірне згодовування свіжоскошеної зеленої маси, коренеплодів, що містять значну кількість вуглеводів, у поросят— надмірна годівля концентрованим кормом (м’ясо-кістковимборошном), контамінованим токсигенними штамами клостридій.  Першоджерелом збудника інфекції є здорові дорослі тварини-бацилоносії, які виділяють клостридії з калом і контамінують молозиво ,напувалки, відра, підстилку, предмети догляду.

 Зараження молодняку відбувається аліментарним шляхом, у ягнят—при ссанні забрудненого вимені. Після появи перших випадків хвороби основним джерелом збудника інфекції для новонароджених тварин стають хворі та перехворілі тварини. Характерним для анаеробної дизентерії є повільне, поступове наростання кількості хворих тварин з наступним охопленням майже всього новонародженого молодняку. Захворюваність ягнят у неблагополучній отарі іноді досягає15 – 30 %, летальність— 30 – 100 %, поросят відповідно 10 – 80 %і 50 – 100 %,телят — 10 – 60 % і 50 – 80 %.

Патогенез. Після проникнення в кишки клостридії починають швидко розмножуватись і продукувати екзотоксини, спричинюючи виразки та запально-некротичні процеси в слизовій оболонці кишок. Всмоктуючись крізь ушкоджену кишкову стінку, токсини і продукти тканинного розпаду спричинюють інтоксикацію організму, дистрофічні процеси в паренхіматозних органах, розлад кровообігу.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває від кількох годин до 2 – 3 діб. Перебіг хвороби надгострий або гострий. Клінічна картина у молодняку різних видів тварин дуже подібна.

 Для н а д г о с т р о г о перебігу найхарактернішою клінічною ознакою хвороби у 1 – 2-денних ягнят є пригнічення, порушення координації рухів, задуха, судоми. Ягнята перестають ссати матку, подовгу лежать, часто гинуть без прояву характерних симптомів хвороби.

За г о с т р о г о перебігу у ягнят спостерігають кривавий пронос з домішкою слизу та бульбашок газу, відмову ссати, озноб, різке пригнічення, стан прострації. Захворюваність серед ягнят може досягати 60 %, 

летальність— 40 – 90 %.

У поросят також розвивається пронос, іноді бульбашковий, але кров у фекаліях буває рідко. За підгострого перебігу можливе одужання поросят, які потім швидко набирають у масі. Дуже тяжко анаеробна дизентерія проявляється у відлучених поросят під час формування груп дорощування та у дорослих свиней, коли хвороба супроводжується парезами, задухою, атаксією, ціанозом шкіри та слизових оболонок дихальних шляхів.

Рис.17 Дизентерія у поросят.

У телят спостерігається кривавий пронос, фекалії з бульбашками газу, синюшність слизових оболонок, іноді судоми, паралічі кінцівок. Захворюваність становить 5 – 10 %, летальність - близько100

%.У телят старшого віку хвороба може супроводжуватись ознаками метеоризму, тонічних судом, плавальних рухів, без кривавого проносу.

Патологоанатомічні зміни. Виявляють у тонкому відділі кишок:геморагічне запалення слизової оболонки кишок і сичуга, поодинокі або множинні виразки, некротичні осередки. Брижові лімфовузли різко збільшені, на розрізі соковиті, забарвлені у темно-червоний колір,пронизані крововиливами.У печінці й нирках спостерігаються явища застійної гіперемії, зернистої та жирової дистрофії. У легенях виявляють застійну гіперемію та набряк. Оболонки мозку набряклі, їх судини інтенсивно наповнені кров’ю. Селезінка і товстий відділ кишок під час цього захворювання залишаються без змін.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, аналізі клінічних ознак хвороби й патологоанатомічних змін, результатах бакте-ріологічних та токсикологічних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає виявлення токсину у вмісті тонкого відділу кишок та виділення з патологічного матеріалу чистої культури збудника з наступним його типуванням та перевіркою на токсичність. У лабораторію для дослідження відправляють цілий свіжий труп або перев’язаний з обох кінців відрізок ураженої тонкої кишки з вмістом, а також шматочки печінки, селезінки й нирки, брижові лімфовузли, трубчасту кістку, перитонеальний ексудат. Патологічний матеріал доставляють не пізніше ніж через 4 год з моменту загибелі тварин. При наявності в досліджуваному матеріалі токсину заражені тварини гинуть упродовж 12 год.

Рис.17 Геморагічне запалення кишечника.

Для мікроскопічного дослідження готують мазки з хімусу клубової кишки або зскрібків з її слизової оболонки, забарвлюють за Грамом,Романовським— Гімза, Златогоровим, а також люмінесцентною антитоксичною сироваткою. Бактеріологічними дослідженнями передбачаються посіви з вмісту кишок і паренхіматозних органів на середовища Кітт— Тароцці, а також МПА і МПБ.

Визначення вірулентності виділеної культури клостридій проводять біопробою на 2 морських свинках, яких заражають підшкірно в дозі 0,5 – 1мл. На місці введення вірулентної культури розвивається драглисто-желатиновий набряк. Для визначення токсичності 8 –16-годинну культуру, вирощену в середовищі Кітт— Тароцці з 0,5 %глюкози, вводять кролику внутрішньовенно в дозі 1 – 1,5 мл, двом білим мишам— у хвостову вену або черевну порожнину по 0,5 мл. Для визначення типу токсину у вмісті кишок або виділеній культурі проводять реакцію нейтралізації з типоспецифічними сироватками.

Діагноз на анаеробну дизентерію молодняку вважають установленим у разі виявлення токсину у фільтраті вмісту тонкого відділу кишок біологічним методом та визначення типу токсину за РН з типоспецифічними сироватками; виділення з вмісту тонкого відділу кишок культури збудника з властивостями, характерними для клостридій, що продукують токсин, тип якого установлений за РН з типоспецифічними сироватками. Термін дослідження— 8 діб.

Диференціальна діагностика. Хворобу у ягнят потрібно відрізняти від колібактеріозу та сальмонельозу; у поросят і телят— від колібактеріозу, адено- і коронавірусної інфекції. Колібактеріоз трапляється не лише у 1 – 5-денних ягнят, а й у молодняку старшого віку. Некротичного запалення і виразок слизових оболонок кишок при колібактеріозі не буває. Селезінка збільшена, що не характерно для дизентерії. Під час бактеріологічного дослідження виділяють збудника хвороби— серопатогенні штами Е. coli. На сальмонельоз хворіють не тільки ягнята, а й дорослі вівці. При розтині трупів установлюють різке збільшення селезінки, відсутність у кишках виразок, характерних для дизентерії. Під час бактеріологічного дослідження виявляють паратифозні бактерії. Адено- і коронавірусні інфекції молодняку виключають вірусологічними дослідженнями.

Лікування. Лікування ягнят ефективне лише в початковий період хвороби. Застосовують антитоксичну сироватку проти анаеробної дизентерії ягнят та інфекційної ентеротоксемії овець, яку вводять підшкірно в дозі 200 – 400 АО двічі на день. Для лікування хвороби телят і поросят, зумовленої Cl. Perfringens типів В, С і D, використовують антитоксичну сироватку проти анаеробної дизентерії ягнят та інфекційної ентеротоксемії овець у дозах1000 – 3000 АО; хвороби, зумовленої Cl. Perfringens типу А, — протигангренозну (медичну) сироватку в дозах120 – 150 МО.

У стаціонарно неблагополучних господарствах сироватку вводять поросятам у перші години життя внутрішньом’язово по 5 мл,а потім повторно через 2 – 3 доби по10 мл. Сироватку можна також давати перорально по 5 мл упродовж перших двох днів життя. Ефективність лікування підвищується в разі застосування сироватки разом з антибіотиками (пеніцилін, ампіцилін, цефалоридин, еритроміцин,ристоміцин),перорально призначають фармазин— 20 мг/кг маси, левоміцетин— 0,1 г/кг маси. З кормом дають норсульфазол 2 – 3 рази на день упродовж 3 – 5 діб у дозі 4 – 6 мг, фуразолідон— 7 мг/кг, фурацилін— 5 мг/кг. Проводять вітамінотерапію, симптоматичне лікування, застосовують тонізуючі та серцеві засоби.

Імунітет. Для створення у новонародженого молодняку пасивного імунітету проводять вакцинацію кітних вівцематок, тільних корів, супоросних свиноматок.Ягнят імунізують також антитоксичною сироваткою проти анаеробної дизентерії ягнят та інфекційної ентеротоксемії овець. У неблагополучних господарствах використовують полівалентну концентровану гідроксидалюмінієву вакцину проти брадзоту, інфекційної ентеротоксемії, злоякісного набряку овець і дизентерії ягнят. Щеплюють усе поголів’я овець з 3-місячного віку.

Вакцину вводять внутрішньом’язово, дворазово з інтервалом 20 – 30 діб у дозах: дорослим вівцям— 2 і 3 мл, ягнятам до 6-місячноговіку— 1,0 і 1,5 мл. Після досягнення 6-місячного віку ягнят ревакцинують дворазово, в дозах, передбачених для дорослих овець.Імунітет настає через10 – 12 діб після другої вакцинації і триває 4 – 5 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Включають проведення загальних заходів із забезпечення повноцінної годівлі вагітних маток та новонароджених тварин, очищення й санації родильних приміщень та профілакторію, створення оптимального мікроклімату для молодняку. Чітко контролюють виконання щодо своєчасного (не пізніше ніж через 2год після народження) давання молозива новонародженим телятам. У неблагополучних господарствах усіх вагітних маток щеплюють полівалентною концентрованою гідроксидалюмінієвою вакциною проти брадзоту, інфекційної ентеротоксемії, злоякісного набряку овець і дизентерії ягнят, що містить антигени типу В, С, D. Вакцину вводять двічі, за 50 – 40 та 25 – 12 днів до пологів відповідно в дозі 5 і 7 мл. Якщо захворювання спричинюють клостридії типу А, вагітних маток щеплюють медичним поліанатоксином типу А в дозі 3 і 4 мл з наступною ревакцинацією через 6 міс. Новонародженим ягнятам, телятам,поросятам через 1 – 2 дні після народження, а в разі спалаху хвороби—через 1 – 2год після народження, підшкірно вводять антитоксичну сироватку проти анаеробної дизентерії ягнят та інфекційної ентеротоксемії овець, що містить антитіла проти клостридій типу В, С, D, або проти гангренозну (медичну) сироватку проти збудника типу А. Хворий молодняк разом з матками ізолюють і піддають лікуванню.

У приміщенні систематично проводять очищення та дезінфекцію, поліпшують умови утримання тварин. Для дезінфекції застосовують розчин хлорного вапна, що містить 5 % gfhактивного хлору, 10 %-йгарячий розчин їдкого натру(дворазово з інтервалом1 год), 15 %-й гарячий розчин сірчано-карболової суміші (триразово з інтервалом1 год), 10%-й підігрітий розчин хлориду йоду(дворазово з інтервалом 30 хв). Гній спалюють.

Поурочна картка (план) №__

Тема заняття: «Анаеробна дизентерія молодняка»

Група____Дата____________________________________________Час_80хв_______________________________________________________________________________________________________

Вид заняття (тип уроку) лекція ________________________________

_____________________________________________________________________________

Мета навчальна: теоретично вивчити інфекційне захворювання «Анаеробна дизентерія молодняка»

Виховна: виховання в студентів уваги й працьовитості

Примітка:  а) вид заняття складається для III старших курсів

          б) тип уроку – для 1 курсу

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

Підпис викладача                               _______________________

Список використаної літератури:

М.І.Горбань  «Епізоотологія з мікробіологією» - К., 1989

В.П. Постой «Епізоотологія з мікробіологією» К. 2006

А.Ф.Каришева «Спеціальна епізоотологія» К.2002