Методична розробка уроку виробничого навчання на тему:«Водіння автомобіля по бездоріжжю»

Любарський професійний ліцей

Методична розробка

уроку виробничого навчання

на тему:

Розробив:

майстер виробничого навчання

Любарського професійного ліцею

Левчук Віктор Миколайович

смт. Любар

Загальні положення.

Заняття з водіння автомобіля проводиться під керівництвом майстра виробничого навчання індивідуально з кожним учнем. Навчання проводиться на спеціально обладнаній площадці і на дорогах змалоінтенсивним і інтенсивним рухом на маршрутах , погоджених з місцевими органами ДАІ.

На протязі дня з одним учнем проводжу не більше одного заняття . Тривалість одного заняття - 60 хвилин .

В нього входить 50 хвилин на відпрацювання завдання та 10 хвилин на вступний та заключний інструктаж.

Кожен день в першу годину водіння, незалежно від мети вправи , входить робота по контрольному огляду автомобіля перед виїздом , а в наступні години - роботи по щоденному технічному догляду обслуговування автомобіля.

Контрольний огляд і щоденний технічний огляд проводяться учнем під керівництвом майстра виробничого навчання .

При проведенні індивідуальних занять особливу увагу звертаю на такі завдання :

•                   вироблення в учнів стійких економічних знань, умінь, і навичок , їх використання в умовах ринкової економіки;
•                   залучення учнів до реальних виробничих відносин та створення умов для їх ознайомлення з принципами дії економічних законів в умовах виробництва ;
•                   формування вміння співвідносити потреби з економічними можливостями їх задоволення;
•                   виховання економічного , усвідомленого відношення до результатів праці , матеріальних цінностей , навколишнього середовища;
•                   ознайомлення учнів передовими світовими технологіями виробництва, збереження енергоносіїв та матеріалів.

Матеріальна база для навчання водіння.

Одним із основних вимог до підготовки водіїв, являється якість навчання водінню.

Навіть при ідеальній організації навчально-виховного процесу,  який містить вивчення будови автомобіля, технічного обслуговування, експлуатації автомобіля, правил і безпеки дорожнього руху,  - формування  необхідних професійних навичок водія приходить тільки при навчанні водінню. А це, в свою чергу, дуже залежить від рівня навчально-матеріальної бази.

Матеріальна база, яка забезпечує ефективне навчання водінню автомобіля має автотренажер, реальний автомобіль, на якому проводиться водіння, гаражі-стоянки і площадка початкового навчання.

Автотренажер - це технічний засіб, що імітує реальний автомобіль, на якому проводиться навчання прийомів керування автомобілем і набуваються практичні початкові навички його водіння. Застосування автотренажерів забезпечує:

•                   економію паливо-мастильних матеріалів;
•                   економію запасних частин та інших матеріальних засобів;
•                   більш високу якість підготовки водіїв.

Навчальний автомобіль має додаткове обладнання для безпечного навчання водінню автомобіля:

•                   дублюючі педалі зчеплення і гальма;
•                   бокові дзеркала заднього виду;
•                   знаки „навчальний”;
•                   емблеми, які вказують, до якої організації належить автомобіль.

В гаражі знаходиться спеціальне обладнання і спеціальна площадка для навчання проведення контрольного огляду автомобіля перед виїздом.

Зокрема, навчальна площадка (автодром) служить для початкового навчання.

Необхідність навчання на закритій площадці викликана тим, що в реальних умовах вулиці чи дороги неможливо якісно відпрацювати початкові прийоми і навички, особливо водіння автомобіля в обмежених проїздах і маневруванню, черезвідсутність необхідних штучних споруджень, а також можливих перешкод, які створюють рухові транспортні засоби і пішоходи.

Це все створює підвищену небезпеку для виконання маневрів. На закритій площадці повністю забезпечується безпека. Навчання в спокійній обстановці і без великого психологічного навантаження дає можливість якісно і за більш короткий строк засвоїти прийоми і здобути тверді навички керування автомобілем.

Крім цього, в умовах закритої площадки майстра виробничого навчання маєможливість доручити учневі самостійно виконувати окремі маневри, спостерігаючи їх зі сторони, що в значній мірі сприяє кращому закріпленню практичних навиків водіння, оскільки учень в цей час повністю відповідає за свої дії, не розраховує на втручання і допомогу майстра.

На площадці передбачено переносне обладнання.

Планування і методика проведення заняття по водінню автомобіля в умовах бездоріжжя.

 Для планування занять знавчальною групою майстер виробничого навчання складає графік індивідуального водіння.

Готуючись до проведення заняття, я вивчаю методичні матеріали по даній вправі (програму, методичні рекомендації, навчально-методичні посібники, кваліфікаційну характеристику) і складаю плай проведення заняття. Розподіляю навчальний час на вступний інструктаж, самостійну роботу учня, поточний  і заключний інструктажі.

У вступному інструктажі я перевіряю підготовку учня до заняття, перевіряю його зовнішній вигляд, звертаю увагу на одяг, який не повинен сковувати рух, і особливо, на взуття, не допускаючи до водіння у взутті з підвищеним каблуком.

Далі коротко розказую учневі зміст і мету вправи, завдання, які необхідно відпрацювати. Акцентую увагу на основні прийоми керування і помилки, які найбільш часто допускають учні при виконанні даного завдання.

Звертаю особливу увагу учнів на добре відпрацювання прийомів водіння автомобіля на бездоріжжі, оскільки це в значній мірі економить паливно- мастильні матеріали, запасні частини.

Особливу увагу звертаю на економічне виховання учнів, на збереження і охорону навколишнього середовища.

В основній частині уроку (самостійна робота і поточний інструктаж) відпрацьовуються нові завдання, передбачені даною вправою.

Показую сам, як це завдання виконується. Далі учень тренується під моїм керівництвом у виконанні вказаного завдання самостійно в межах відведеного часу.

Така побудова заняття знижує стомлюваність учня, підвищує інтерес і увагу до відпрацювання нових прийомів, і як наслідок покращується успішність. Слід мати на увазі, що багаторазове повторення прийомів - це основна методика навчанню водіння.

В заключному інструктажі я роблю аналіз допущених помилок, вказую на позитивні і негативні дії учня, оголошую оцінку, яку одержав учень й оформляю навчальну документацію (маршрутний лист, книжку індивідуального обліку водіння, де розписуються учень).

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВІДПРАЦЮВАННЯ УРОКУ НА ТЕМУ: „ВОДІННЯ АВТОМОБІЛЯ ПО БЕЗДОРІЖЖЮ”.

Ця вправа відпрацьовується на спеціальному маршруті на автодромі. На цьому маршруті є відповідне обладнання, на якому учень відпрацьовує прийоми водіння автомобіля по бездоріжжю.

На цьому маршруті є:

•                   ділянка з ґрунтовою дорогою;
•                   ділянка з грузьким ґрунтом;
•                   ділянка з калюжею і багнистою дорогою;
•                   ділянка з канавами і ровами.

У вступному інструктажі я пояснюю учневі, що метою даного завдання являється навчання водінню автомобіля по бездоріжжю звертаю увагу на вибір швидкості руху автомобіля, яка забезпечує точне виконання маневру, а також забезпечує економію паливно-мастильних матеріалів і продовження періоду експлуатації автомобіля. Після цього займаю місце водія, а учень займає місце поруч. Далі показую переїзд цих ділянок дороги підряд, а потім кожної ділянки зокрема. Після цього учень займає місце водія, а я займаю місце біля нього.

Далі учень відпрацьовує операції з водіння автомобіля по бездоріжжю.

При пояснені і показі прийомів руху автомобіля ґрунтовою дорогою звертаю увагу на те, що ґрунтова дорога відзначається частою зміною ділянок з різним станом проїзної частини (різний ступінь зволоженості, прохідності тощо). Отже, водієві доводиться частіше вдаватись до нижчих передач і частіше переключати їх,чим на дорозі з твердим покриттям.

На ґрунтових дорогах опір рухові автомобіля значно більший, ніж на дорогах з твердим покриттям. Тому під час руху автомобіля з місця на ґрунтовій дорозі слід сильніше давати розгін і швидше переключати передачі, бо тут швидше втрачається швидкість руху. Причому передачі мають бути такі, які не приводили б до роботи двигуна на повну потужність, щоб залишився її запас для запобігання небажаній зупинці автомобіля. В разі з’їзду на важкопрохідну дорогу переключення на нижчі передачі слід робити швидше, ніж на дорозі з твердим покриттям, інакше сильно уповільниться рух автомобіля. А це, в свою чергу, призведе до того, що ввімкнена передача може виявитися зависокою для цієї дороги - і автомашина зупиниться. Чим м’якша поверхня ґрунтової дороги, тим менш правильним і точним буде поворот автомобіля,він може проїхати значно більшим радіусом повороту, і коли рульове колесо вже повернуте у вихідне положення - рухатись ще якийсь час по прямій і лише потім повільно  повертати. Тому водієві на ґрунтовій дорозі слід раніше починати поворот, ніж він це зробив би на дорозі з твердим покриттям. Гальмування на м’якому ґрунті проходить легше й краще, ніж на дорозі з твердим покриттям, бо передні колеса автомобіля, надто ж особливо при сильному гальмуванні, вгрузають у землю і проривають у ній борозни, що істотно підвищує ефективність.

Але тут на водія чатує небезпека.Якщо передні колеса сильно зариваються в землю, то рульове колесо може вирватися з рук і знадобиться велике зусилля, щоб його втримати. Висока майстерність потрібна водієві під час руху ґрунтовою дорогою з частими стрімкими спусками, підйомами, поворотами. Круті підйоми, якщоне знайдено більш підходящої об’їзної дороги, треба долати заздалегідь, переключившись на нижчу передачу, на якій можна подолати весь підйом без переключень. Заздалегідь слід увімкнути механізм підвищення прохідності, коли він є. В крайньому разі, якщо виникне потреба переключити передачу, робити це потрібно швидко, щоб автомобіль не втратив швидкість.

Для цього слід оволодіти переходом на нижчі передачі з „перегазуванням „

•                   відпустити педаль керування подачею палива і одночасно вимкнути зчеплення;
•                   швидко встановити важіль переключення передач в нейтральне положення, увімкнути зчеплення, натиснути коротким рухом педаль керування подавати палива і відпускати її;
•                   вимкнути зчеплення, ввімкнути необхідну знижену передачу, рішуче натиснути на педаль керування подачі палива.

Якщо підйом довгий і грунт вологий, слизький, то найкраще заздалегідь натягти ланцюги противоковзання і рухатись на нижчій передачі зі сталою швидкістю. Коли колеса почнуть пробуксовувати, слід відпустити педаль керування палива /скинути „газ”/, у крайньому разі зупинитися, загальмувати автомобіль і підсипати під колеса пісок, каміння тощо. Під час руху по стрімких слизьких спусках ґрунтових доріг необхідно увімкнути нижчу передачу й гальмувати переважно двигуном, періодично пригальмовувати злегка робочим або стояковим гальмом.

Рульове колесо повертати дуже обережно, інакше автомобіль може „неприйняти маневр” і рухатись прямо, ковзаючи колесами на спуску. Їхати на стрімких спусках з вимкненим двигуном або зчепленням і передачею заборонено, бо це може призвести до втрати керованості через надмірний розгін під впливом сил інерції.

Особливо небезпечне поєднання крутого слизького повороту зі спуском. Тут не можна одночасно гальмувати і повертати рульове колесо - автомобіль може не зреагувати на поворот рульового колеса і рухатись прямо.

В цьому випадку гальмо необхідно обов’язково відпустити і намагатись пригальмувати стоянковим гальмом.

Під час відпрацювання вказаних прийомів водіння автомобіля по бездоріжжю вказую учневі його помилки, які він допускає. Учень постійно удосконалює виконання операцій з водіння автомобіля по бездоріжжю.

Після відпрацювання цих вправ, переходжу до показу прийомів руху автомобіля ділянкою з грузьким ґрунтом. Звертаю увагу на особливості виконання вправ.

На ділянках доріг з грузьким ґрунтом слід бути уважним і обирати найзручніший і найбезпечніший шлях їх проїзду:

•                   ділянкам, укритим водою чи рідким болотом, слід віддавати перевагу перед ділянками з густим болотом, оскільки на цих ділянкахменший опір коченню коліс;
•                   не розкатана колія, залишена автомобілем, який пройшов раніше, цілком придатна для проїзду;
•                   наявність води у коліях свідчить про те, що на їх дні щільніший грунт;
•                   якщо колія раптом помітно розширилась, це може означати, що вона в цьому місці має більшу глибину, яку автомобіль може не подолати. Послідовність дій під час проїзду дороги з грузьким ґрунтом має бути така:
•                   зупинити автомобіль на такій відстані перед ділянкою, щоб можна було рухатися нею з найбільшою швидкістю;
•                   увімкнути одну з проміжних передач, на якій, на думку водія, автомобіль зможе проїхати всю ділянку;
•                   підтримувати безперервний рух автомобіля, якомога плавніше, без ривків і різких гальмувань, не перемикаючи передачі й не зупиняючись;
•                   в разі зупинки автомобіля застосовувати метод „розгойдування”.

Суть маневру „розгойдування” така:

•                   вмикають нижчу передачу і починають рух автомобіля вперед; в момент початого буксування коліс різко вимикають щеплення і автомобіль скочується назад;
•                   швидко вмикають зчеплення, збільшують частоту обертання колінчастого вала двигуна і здійснюють рух автомобіля вперед.

Кілька таких спроб - і можна вивести автомобіль на тверду ділянку дороги. „Розгойдування” можна здійснювати також почерговим вмиканням передач переднього заднього ходу. Однак слід зазначити, що прийом „розгойдування” спричиняє інтенсивне спрацьовування трансмісії автомобіля і застосовується в крайньому випадку.

Для виведення застряглого автомобіля можна також застосовувати такі пристосування:

•                   ланцюги протиковзання, а взимку - шини з шипами проти ковзання;
•                   руну лебідку, кінець троса якої закріплюють за дерево, пеньок, стовп, забитий глибоко в землю металевий стержень, а саму лебідку з’єднують з буксирними гаками транспортного засобу; трос намотують рукояткою на барабан лебідки, аж поки автомобіль не виїде на тверду ділянку дороги;
•                   самовитягач та інше.

Після засвоєння учнем прийомів водіння автомобіля ділянками з грузьким ґрунтом, переходжу до показів прийомів проїзду калюж і багнистих ділянок доріг. Звертаю увагу на те, що навесні й восени - після сильних дощів, взимку - після відлиг і влітку після злив на дорогах з’являються великі калюжі, заболочені ділянки: розливи води інколи захоплюють всю ширину дороги. Такі ділянки слід проїжджати дуже обережно. Перш ніж в’їздити до них, треба заздалегідь їх розвідати - під шаром води можуть знаходитись грузькі заболочені ділянки, в яких автомобіль загрузне, а у глибоких калюжах вода може залити двигун.

Якщо цю ділянку можна подолати без розвідки, то все одно слід бути дуже обережним, спочатку „промацати” дно передніми колесами. Якщо автомобіль починає загрузати, одразу вмикають передачу заднього ходу, виїжджають назад і шукають іншої дороги.

Їхати через калюжу краще наявною колією - там ґрунт щільніший і менше шансів застрягнути. Завчасно слід переключатися на знижену передачу, рухатися через калюжу або заболочену ділянку рівномірно, не уповільнюючи і не прискорюючи рух автомобіля. Недоцільно використовувати підвищені оберти двигуна, щоб не спричинити пробуксовування й зупинки. Якщо виникає потреба переключення передач на нижчі, робити це слід дуже швидко, інакше автомобіль може зупинитись. Якщо він застряг у багнюці, то треба спробувати виїхати назад власною колією, вкривши її, в разі потреби, гілками або іншим підручним матеріалом.

Після засвоєння теоретичної частини даної вправи, учень приступає до самостійного відпрацювання даного завдання.

Після відпрацювання прийомів проїзду калюж і багнистих ділянок доріг, переходимо до виконання вправ по подоланню канав і ровів. Звертаю увагу, щоб під час руху бездоріжжям успішно долати канави й рови, слід виконувати такі рекомендації:

•                   неглибокі й вузькі канави, рови необхідно долати під прямим кутом до них на зниженій передачі і на мінімальній швидкості;
•                   для подолання глибоких канав і ровів треба спочатку підкопати їх краї, рухатись повільно, без розгону, на першій передачі, під прямим кутом до канави чи рову;
•                   вузькі канави і рови перетинати під кутом не слід, бо це може спричинити до втрати керованості чи перекидання автомобіля;
•                   широкі канави чи рови, навпаки, слід перетинати навскоси, перед тим зрівнявши їх краї лопатою, а в разі потреби „вимостивши” дно гіллям чи іншим твердим підручним матеріалом;
•                   з’їжджати до канави необхідно обережно, на низькій передачі, з мінімальною швидкістю; наближаючись до її дна, доцільно збільшити

швидкість руху, щоб, використовуючи інерцію автомобіля, подолати

протилежний схил.

Ріллею слід рухатись на нижчій передачі вздовж борозни або під гострим кутом до неї, міцно утримуючи в руках рульове колесо.

В заключному інструктажі роблю аналіз виконання вправ з водіння автомобіля по бездоріжжю,вказую на характерні помилки, допущені учнем при виконанні завдання.

Складна діяльність водія вимагає набуття професійних знань, уміння і навичок, необхідних не тільки для самостійного керування транспортними засобами у дорожніх умовах, які постійно змінюються, а й для надійного забезпечення безпечної експлуатації джерела підвищеної небезпеки.

Водій - головна ланка системи: людина - автомобіль - дорога.

Його роль в забезпечені безпеки дорожнього руху є вирішальною. Тому мета цієї методичної розробки - надати допомогу майстрам виробничого навчання в підготовці водіїв категорії „С”.

Особливістю цієї методичної розробки являється і те, що в ній багато уваги відведено енергозберігаючим технологіям, показано, як при правильній підготовці автомобіля до дороги, його технічного стану, правильного виконання вправ з водіння автомобіля по бездоріжжю значною мірою економляться паливно-мастильні матеріали і запасні частини.