Міні-підручник з української мови, який містить основний теоретичний матеріал з певних тем та завдання для перевірки засвоєння тем
Українська мова
Міні-підручник
І частина
_____________
ТЕМА № 1 «Написання складних слів»
І. Написання складних слів через дефіс
1. Якщо складне слово утворене від сурядного словосполучення (перед кожною частиною можна поставити сполучник і), то воно пишеться через дефіс:
і національний і демократичний — національно-демократичний,
і синій і жовтий — синьо-жовтий,
і хліб і сіль — хліб-сіль.
Але: разом пишуться жовтогарячий, червоногарячий, глухонімий, хитромудрий, зловорожий.
2. Якщо складне слово утворене повторенням того самого слова, синонімів чи антонімів, то воно пишеться через дефіс:
білий-білий, один-однісінький, рано-вранці, мало-помалу, часто-густо, сила-силенна, сад-вино-град, видимо-невидимо, не сьогодні-завтра.
Але: якщо повторюється те саме слово в різних відмінках, то таке сполучення пишеться окремо: кінець кінцем, одним один, честь честю, чин чином, нога в ногу, рука в руку, раз у раз, рік у рік, з року в рік.
3. Традиційно через дефіс пишуться слова свят-вечір, багат-вечір, дівич-вечір, зелен-сад, буй-тур, сон-трава, чар-зілля, жар-птиця, негній-дерево, люби-мене (незабудка), мати-й-мачуха (підбіл), брат-і-сестра (братки).
4. Через дефіс пишуться також складні прізвища та подвійні імена: Гулак-Артемовський, Нечуй-Левицький, Анна-Марія.
ІІ. Написання складних слів разом
1. Якщо складне слово утворене від підрядного словосполучення (від однієї до другої частини можна поставити питання), то воно пишеться разом:
будова (яка?) нова — новобудова,
гасить (щ о?) вогонь — вогнегасник,
автомат (якою мірою?) напів — напівавтомат.
2. Складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ: самокат, лісосплав, краснопис, чорнозем, верболіз.
3. Складні іменники, утворені шляхом поєднання дієслова в 2-й особі однини наказового способу з іменником: вернигора, горицвіт, перекотиполе.
4. Іменники, утворені шляхом поєднання трьох ібільше основ: веломотоспорт.
5. Складні прикметники, співвідносні з складними іменниками, що пишуться разом: електросиловий, самохідний.
6. Складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: народнопоетичний, первіснообщинний.
7. Складні прикметники з другою дієслівною частиною: деревообробний.
ІІІ. Написання складних слів із іншомовними частинами
1. Разом пишуться іншомовні частини (шо своїм значення наближаються до префіксів): авіа-, авто-, агро-, аеро-, гео-, гідро-, електро-, кіно-, мікро-, мото-, радіо-, стерео-, теле-, фото-, супер- і под.:
авіаквиток, аеровокзал, електробритва, радіотовари, телебачення, фотокопія, суперобкладинка.
2. Через дефіс прийнято писати іншомовні частини віце-, екс-, максі-, міні-, міді-, прем'єр-, генерал-: віце-президент, екс-чемпіон, максі-пальто, міні-фабрика, міні-спідниця, прем'єр-міністр, генерал-майор.
3. Через дефіс пишуться також іншомовні слова блок-схема, вакуум-апарат, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан, пап'є-маше, яхт-клуб, стоп-кран, дизель-мотор, крекін- процес тощо.
ІV. Сполучні О, Е у складних словах
Основи складних слів можуть з'єднуватися за допомогою сполучних звуків [о], [е]. На письмі ці звуки позначаємо літерами о, е, є.
Сполучний голосний [о] вживається у складних словах, якщо перша частина cклaднoгo слова утворена від прикметника і закінчується на твердий приголосний: чорногуз, ясноокий, рудоволосий.
Якщо основа прикметника закінчується на м'який приголосний, то перед літерою о пишемо ь: синьоокий, давньоруський, середньовіччя, пізньоцвіт.
Коли перша основа cклaднoгo слова утворена від іменника або займенника, то:
- після твepдoгo приголосного (зокрема шиплячого) вживаємо [о]: самовчитель, крокомір, пішохід, вужоподібний;
- після м'якого приголосного вживаємо [е]: землетрус, зорепад, мореплавець, волелюбний;
- після [й], яким закінчується перша основа, уживаємо [е] (позначаємо літерою є): краєвид, змієподібний, боєприпаси.
ТЕМА № 2
«Сприймання чужого мовлення. Відтворення готового тексту. Конспект як різновид стислого переказу висловлювань, що сприймаються на слух»
І. Сприймання чужого мовлення
Мова реалізується в процесі мовлення, тобто мовленнєвої діяльності. Мовленнєва діяльність – це сукупність психофізичних дій організму людини, що спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення, а також на народження його в усній і письмовій формі. Оволодіння мовою відбувається на функціонально-комунікативній основі, тобто в процесі мовленнєвої діяльності.
Мовленнєва діяльність включає чотири види – аудіювання (слухання і розуміння) читання, говоріння і письмо. За останніми науковими даними час, що витрачається на чотири види мовленнєвої діяльності людини, розподіляється відповідно таким чином: аудіювання – 45%, говоріння – 30%, читання – 6%, письмо – 9%.
Аудіювання та читання є рецептивними видами мовленнєвої діяльності, говоріння й письмо – продуктивними.
Дія обох видів рецептивної мовленнєвої діяльності складається з трьох етапів: мотиваційного (усвідомлення мети: навіщо я це слухаю-розумію, читаю?), аналітико-синтетичного (сприйняття, розуміння) та виконувального (прийняття рішення на сонові сприйнятої інформації з наступним говорінням або письмом).
Таким чином, сприймання і розуміння усного мовлення забезпечує такий вид мовленнєвої діяльності, як аудіювання. Аудіювання є основою спілкування. Для людей багатьох професій вміння сприймати-розуміти усне мовлення необхідне у процесі виконання службових обов’язків.
Аудіювання не слід змішувати зі слуханням. Слухання – це передусім акустичне сприймання звукового потоку, тоді як аудіювання включає процес сприймання і розуміння усного мовлення.
Процес аудіювання забезпечується механізмом здогадки (про що йтиметься далі?), смислової орієнтації (на ситуацію спілкування, лексичне й граматичне оформлення виражальних засобів мови, інтонацію, жести, міміку мовця), тотожних замін (щоб утримати інформацію в оперативній (короткотривалій) пам’яті, потрібно «згортати»», «спресовувати» зміст сприйнятого розгорнутого висловлювання до рівня тотожних за змістом ключових слів або стислих синонімічних структур: саме такі «смислові згустки», «змістові матриці» спроможна зберегти пам’ять). Дію цих механізмів можна вдосконалювати тренуванням.
Важливою психологічною особливістю аудіювання є одноразовість, неповторність цього виду мовленнєвої діяльності у природних умовах спілкування. Тому вченими виділяються репродуктивне і продуктивне аудіювання. У природній ситуації спілкування співрозмовники вдаються до продуктивного аудіювання. Основною ознакою репродуктивного аудіювання, на відміну від продуктивного, є повторюваність усної інформації. У шкільній практиці до репродуктивного аудіювання вдаються в процесі проведення усних переказів (докладних, стислих чи вибіркових), а також під час підготовки до творчих робіт.
Аудіювання – це такий вид мовленнєвої діяльності, під час якого людина одночасно сприймає усне мовлення й аналізує його (здійснює смислову обробку інформації), для цього необхідно бути уважним, уміти швидко актуалізувати весь попередній мовленнєвий та інформаційний досвід, концентрувати увагу на змісті висловлювання при мінімальному контролі за його мовною формою, мати треновану короткочасну і розвинену довготривалу пам'ять, здатність результативно працювати у визначених часових межах. Цього треба спеціально навчатись.
Звичайно, смислове сприймання мовлення залежить і від того, наскільки мовець зрозуміло, ясно висловлюється, від темпу, сили звучання мовлення, від його вміння виділяти головне тощо.
Проте успішність смислового сприймання усного мовлення залежить і від підготовленості слухачів до сприймання, від того, як вони вміють слухати.
Сприймати інформацію потрібно цілеспрямовано: глобально, докладно або критично. Особливого значення це набуває із запровадженням такої форми підсумкової державної атестації з української мови, як переказ із творчим завданням.
Глобальне, або ознайомлювальне, аудіювання вимагає від слухача загального охоплення змісту повідомлення, вміння визначати тему, основну думку повідомлення, ділити його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи.
Детальне аудіювання передбачає найповніше докладне сприймання змісту повідомлення з усвідомленням смислу кожного з його елементів. Детальне сприймання тексту часто вимагається тоді, коли проводиться, наприклад, такий вид роботи, як переказ почутого тексту; переказ пояснення вчителя; коли потрібно запам’ятати кілька завдань, не записаних учителем на дошці, з метою їх виконання в певній послідовності; під час дискусії, диспуту, виступу на зборах та ін.
Критичне аудіювання ґрунтується на глобальному і детальному, потребує висловлення власної думки з приводу почутого, своєї мотивованої згоди чи незгоди з певним твердженням, критичного осмислення сприйнятого на слух тощо. Цей вид аудіювання практикується під час переказу тексту з творчим завданням.
Види аудіювання можна показати за допомогою такої таблиці:
|
Глобальне |
Детальне |
Критичне |
|
|
|
|
ІІ. Читання
Надзвичайно важливим є вміння читати. Читання, як і аудіювання, є рецептивним видом мовленнєвої діяльності. Як і процес аудіювання, процес читання складається з мотиваційного етапу (визначення мети), аналітико-синтетичного (сприйняття, розуміння) та виконувального (прийняття рішення на сонові одержаної інформації з наступним говорінням або письмом).
Сприйняття та розуміння написаного (надрукованого) розпочинається з аналізу та синтезу як змісту, так і оформлення думки. Зорове та мислительне сприйняття слова або частини речення випереджає їх «озвучення» у внутрішньому мовленні. Спрацьовує механізм здогадки: що відбудеться далі, як розвиватимуться події? Здогадка ґрунтується на ключових словах, на поєднанні в реченнях певних слів, на розстановці розділових знаків, а також на розумінні окресленої в тексті ситуації, розуміння якої залежить передовсім від життєвого досвіду читача (спрацьовує механізм смислової орієнтації). Якщо здогадка не підтверджується, читач вибудовує іншу гіпотезу.
Щоб утримати в оперативній (короткотривалій) пам’яті початок прочитаного висловлювання, той, хто читає, здійснює «згортання» текстової інформації – заміну змісту мікротекстів (частин тексту) на «смислові згустки» - стислі еквіваленти змісту (включається механізм еквівалентних замін). Такі «ядра змісту» у вигляді ключових слів, синонімічних слів і структур, тез, наочних образів та схем, які самі по собі є непередаваними, а тому їх теж необхідно замінювати словами, утримуються та зберігаються у внутрішньому мовленні. Таке збереження забезпечує розуміння й запам’ятовування сприйнятого при читанні. У цьому й полягає суть процесу розуміння прочитаного.
Отже, розуміння прочитаного здійснюється за допомогою дії механізму здогадки, механізму смислової орієнтації та механізму еквівалентних замін. Здебільшого дія цих механізмів відпрацьовується підсвідомо, проте формувати й удосконалювати ці механізми можна за допомогою спеціальних вправ. За допомогою вправ можна також розвинути навички самоконтролю й самокорекції.
У процесі читання вирішуються різноманітні комунікативні завдання. Їх можна увиразнити за допомогою такої схеми:
одержати знання
Ч
итати, щоб навчитися щось роботи
одержати естетичну насолоду
Відповідно до цих комунікативних завдань реалізуються й різні види читання. Здебільшого виділяються три види читання: ознайомлювальне, вивчальне та вибіркове. Види читання можна показати за допомогою таблиці1:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Ознайомлювальне читання застосовується для попереднього ознайомлення з книжкою (журналом, брошурою тощо). Мало хто володіє цим винятково важливим видом читання досконало. Переглянувши анотацію, передмову або зрозумівши зі змісту найбільш важливі положення видання, читач має отримати чітке уявлення про цінність та корисність книжки.
Вивчальне читання ще називають поглибленим, аналітичним, критичним, творчим. Для навчання цей вид читання вважається найдоцільнішим. У процесі читання учень не просто сприймає інформацію, він з’ясовує менш зрозумілі для нього фрагменти тексту, помічає сильні та слабкі місця в поясненнях, дає власне трактування поданим положенням та висновкам, ставлячись до прочитаного творчо й критично. Власне трактування, власний погляд на прочитане дають змогу краще запам’ятати сприйняте, підвищують рівень активності думки читача. До цього виду читання вдаються, опрацьовуючи принципово новий матеріал на незнайому або малознайому тему.
Вибіркове читання – швидке читання, у процесі якого читач ніби нічого не пропускає, проте фіксує увагу тільки на необхідних йому аспектах тексту. Такий вид читання здебільшого застосовують при повторному читанні книжки після попереднього її перегляду. Сторінки перегортають, доки не відшукають потрібне місце – його читають, застосовуючи інший вид читання – вивчальне (поглиблене).
Останнім часом виділяють ще один вид читання – сканування. Сама назва пояснює характер такого читання: швидкий перегляд тексту з метою пошуку певного слова, прізвища, факту.
Читач має навчитися свідомо вибрати певний вид читання залежно від комунікативного завдання, яке перед ним стоїть.\
ІІІ. Терміни в тексті
Будь-який термін уводиться в науковий текст згідно з суворими «правилами гри». Ці правила включають такі основні положення:
1) системність;
2) однозначність;
3) точність;
4) відсутність експресії;
5) стилістична нейтральність.
Найпоширенішими способами творення термінів є суфіксальний та префіксальний. Наприклад: ділення, архаїзм, полігібрид.
ТЕМА № 3 «Конспект прочитаного, тематичні виписки, план, тези»
План – найкоротший запис логічної структури тексту із зазначенням опорних пунктів у розгортанні теми, переліком питань, на які в тексті дають відповідь. Це своєрідний шлях через текст від факту до факту, від думки до думки. У ньому обов’язково фіксуються усі структурні частини джерела: вступ, основна частина, висновок.
Основні правила складання плану
1. План складається в довільній формі питальними чи розповідними реченнями або у змішаному вигляді.
2. Уважно прочитайте текст, визначте головну думку.
3. Поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми.
4. Сформулюйте пункти плану.
5. Спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.
Залежно від того, якою мірою дрібні змістовні групи тексту відбито в плані, він буває більш або менш розгорнутий. Розрізняють прості і складні плани.
Тези – це стислі, лаконічно сформульовані основні положення доповіді, повідомлення тощо. Вони включають виклад основних думок праці від початку до кінця, а не лише її дослідницькі частини. У тезах однією-двома фразами обґрунтовують тему, викладають історію питання, методику дослідження та його результати.
Окремі тези – це розгорнуті висновки.
Залежно від поширеності тез, їх поділяють на:
- основні – принципово важливі головні положення, що узагальнюють зміст джерела;
- прості – головні думки в змістовній частині тексту; до кожної основної тези можна дібрати кілька простих, що її розв’язують;
- кладні – запис, що включає в себе як основні, так і прості тези.
Тези можуть бути цитатними, вільними (формулювання того, хто виконує тези), комбінованими (цитати і власні формулювання).
Етапи складання тез
1. Після попереднього ознайомлення прочитайте текст вдруге.
2. Під час повторного читання розбивайте текст на змістовні частини, роблячи відповідні помітки олівцем; звертайте увагу на шрифтові виділення, це допоможе вам у роботі.
3. Осмислюючи кожний уривок, виділіть подумки в ньому найсуттєвіші положення. Рекомендуємо підкреслювати або виписувати головні думки даної частини тексту: це застереже від хибного висновку про сутність основної тези.
4. Сформулюйте власними словами або випишіть цитатою основні тези визначених частин. Виділяйте пропуском одну тезу від іншої – це полегшує подальшу роботу з ними.
5. Виконуючи складні тези, виписуйте побіжні думки (прості тези) так, щоб вони роз’яснювали, аргументували основні.
6. Інколи низку положень необхідно об’єднати не в порядку реальної послідовності у тексті, а в їх логічному зв’язку. Біля таких композиційно зміщених тез варто зазначити сторінки джерела (навіть абзаци, а якщо потрібно, й окремі рядки), де вони викладені.
Конспект – це короткий письмовий виклад змісту книги,статті, лекції тощо. Конспект складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. Від тез конспект відрізняється тим, що поряд з основними даними тексту в ньому коротко наводяться докази цих положень і висновків.
Види конспектів
1. План-конспект – це стислий, складений у формі плану переказ прочитаного чи почутого.
2. Текстуальний (цитатний) конспект – це конспект, створений з уривків оригіналу тексту – цитат.
3. Вільний конспект – це поєднання виписок, цитат, тез.
4. Тематичний конспект – це конспект відповіді на поставлене запитання або конспект навчального матеріалу теми.
5. Схематичний конспект – це узагальнення матеріалу у вигляді схем, графіків, таблиць, що дають змогу розкрити сутність предмету дослідження, відкинувши другорядні деталі.
Стаття — це науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті та ін. Існують різні види статей: передова, вступна, суспільно-політична, літературно-критична, мовознавча, або лінгвістична, полемічна, наукова, науково-популярна
Як працювати з текстом
1. Прочитайте текст, визначте його тему та основну думку.
2. Поділить текст на логіко-смислові частини.
3. Доберіть заголовок до кожної частини і отримайте план тексту.
4. Поставте до кожної логіко-смислової частини тексту запитання: «Про що тут йде мова?».
5. Знайдіть у тексті відповідь на поставлені запитання. Запишіть її стисло власними словами або словами автора і отримайте тези.
6. Доповніть тези конкретними матеріалами, фактами із тексту, цитатами і отримайте конспект.
7. Складаючи план, тези чи конспект, записуйте прізвище автора, повну назву роботи, рік, видавництво, назву журналу чи газети, в якому вона надрукована.
8. Виділяйте у конспекті розділи, параграфи, пункти, відокремлюйте їх один від одного.
9. Після кожної закінченої частини робіть інтервал (сюди можна виписати нові замітки).
10. Виділіть основні тези, ідеї різними кольорами, підкресленням, значками тощо.
Правила конспектування лекції
1. Чітко з’ясуйте тему перед початком конспектування лекції.
2. Записуйте основні положення, висновки, факти, схеми, дати, прізвища тощо.
3. Конспектуючи лекцію, на полях ставте позначки проти тих місць, які потребують уточнення.
4. Після закінчення лекції, з’ясуйте всі питання, які виникли під час лекції, уточніть факти, назви тощо.
5. Привчіть себе робити розумні скорочення, одночасно залишаючи поруч з ними місце для подальшого доопрацювання лекції.
6. Виділіть основні положення в конспекті лекції.
7. Найближчим часом після лекції необхідно:
- дописати скорочені слова;
- виправити стилістику;
- доповнити записи фактами, необхідними положеннями та визначеннями.
Як працювати з книгою
1. Для ознайомлення в загальних рисах зі змістом книги необхідно:
а) прочитати титульну сторінку — прізвище автора, заголовок, рік видання;
б) прочитати анотацію (коротку інформацію про цю книгу), вміщену на зворотному боці титульної сторінки;
в) уважно ознайомитися зі змістом, вміщеним або в кінці книги, або після титульної сторінки;
г) прочитати передмову або вступ.
2. Під час читання звернути увагу на:
а) назви окремих розділів, частин, параграфів і т. ін.;
б) вдумливо ставитись до слів і словосполучень, виділених різними шрифтами (розрядкою, курсивом, півжирним та ін.);
в) з'ясувати значення незрозумілих слів за допомогою словників та енциклопедій;
г) звернути увагу на посилання (позначаються зірочкою або цифрою) і зразу ж уважно прочитати
пояснення (внизу сторінки).
3. Для засвоєння змісту прочитаного необхідно:
а) поділити прочитаний матеріал на частини» виділити в них найголовніше;
б) скласти план (простий, складний), тематичні виписки, тези або конспект.
Як складати тези статті
1. Попередньо переглянути статтю, продумати мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до її опрацювання.
2. Уважно прочитати статтю, визначити її основну думку.
3. Поділити статтю на смислові частини, визначити всі мікротеми.
4. Сформулювати пункти плану, логічно пов’язавши їх між собою.
5. Сприймаючи текстову інформацію, намагатися чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас – як читача.
6. Вибирати для тез основні ідеї та положення, відділивши вадливі деталі від подробиць, записати їх словами автора або власними словами, розмістивши в певній послідовності.
7. Керуватися найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускати перекручень змісту.
Як працювати над тематичними виписками
1. Вибрати з тексту необхідний матеріал і виписати його на картки у вигляді цитати в такій послідовності: цитата, прізвище та ініціали автора твору, назва твору, видавництво, рік і місце видання, розділ книги чи том, сторінка.
2. Якщо з цієї сторінки беруться ще цитати, то посилання на джерело робиться так: “Там само”. Коли ж цитата береться з іншої сторінки книжки, то пишеться: “Там само” й вказується сторінка.
3. Чужі слова потрібно наводити з абсолютною точністю, не вириваючи їх з контексту.
4. Якщо під час цитування доводиться робити пропуски окремих слів, то в цитаті замість пропущених слів ставляться три крапки (…).
5. Цитати у вигляді самостійного речення оформляються за правилами пунктуації при прмямій мові.
6. Якщо цитата є складовою частиною думки того, хто пише, то вона береться в лапки і пишеться з малої букви.
7. На полях перед цитатою або у верхній частині доцільно давати її короткий заголовок, тобто одним чи декількома словами передати основний зміст цитованого тексту.
ТЕМА № 4 «Стилістичне забарвлення граматичних форм. Поняття роду, числа. Власні і загальні назви. Особливості творення порівняння прикметників»
І. Загальна інформація
Основним поняттям стилістики є стиль. Мовний стиль – це суспільно усвідомлена і функціонально зумовлена внутрішньо об'єднана сукупність прийомів уживання, відбору й поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи тієї загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж засобами вираження, що служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці даного народу. Іншими словами, мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.
Граматична стилістика об'єднує морфемно-словотвірну, морфологічну а також синтаксичну стилістики. Основу словотвірної стилістики становлять морфемна стилістика, тобто закладені в морфемах (коренях і афіксах) функції слів. Натомість основою синтаксичної стилістики слугує той мовний матеріал, який вивчається в морфології, тобто у вченні про слова всіх частин мови з властивими їм граматичними (морфологічними) категоріями, значеннями, формами.
Щоб засвоїти граматичну стилістику потрібно розглянути її одиниці.
ІІ. Стилістичні функції засобів словотвору
Засоби словотвору відіграють важливу роль у вираженні найрізноманітніших лексичних значень, які властиві словам і багатьом сполученням слів, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен словотвірний афікс завжди вагомий функціонально, бо надає кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнозначного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики а з нею й певної експресивності, емоційності.
Словотвірний афікс – явище одночасно лексичне, морфологічне та стилістичне, тому що кожен суфікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої частини слова або зовсім нового лексичного значення (напр..: пісня – пісняр, будова – перебудова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова.
Стилістичне значення, функція змінного повнозначного слова виражається всією властивою йому формою, яка є носієм найсуттєвіших для слова якостей – його лексичного і граматичного значень. Словотвірні афікси – це частини слова, з яких воно утворюється. Ними по-різному видозмінюється семантика слів, їх коренева частина, яка показує лексичне ядро слова, котре в більш чи менш розгорнутій групі споріднених із ним слів.
В теорії і практиці словотвору існує прив'язаність деяких суфіксів до стилю мови. Зовсім обмежену кількість суфіксів ні за яких умов не можна використовувати у певних жанрах конкретного стилю. Наприклад, слова із суфіксами суб'єктивної оцінки (пестливості чи зневажливості) не властиві таким писемним жанрам офіційно-ділового мовлення, як заява, оголошення, автобіографія, посвідчення, довідка тощо. Не характерні слова з такою експресією, емоційністю також і для академічно наукового жанру. Натомість суфіксальні слова з виразною об'єктивно-суб'єктивною оцінкою (ніжності чи згрубілості і под.) природні і функціонально активні за багатьох комунікативних ситуацій у розмовно-побутовому і художньому стилях, принаймні в деяких жанрах цих стилів, у доброзичливому чи осудливому домашньому мовленні тощо. Роль словотвірного афікса щодо кореневої частини слова завжди семантична, але нерівноцінна, бо в одних випадках суфікс чи префікс утворює нову лексему (море – як, дід – прадід), а в інших тільки надає їй якогось тільки значеннєвого відтінку: сніг – сніжок, старий – престарий. Перший спосіб словотвору можна вважати семантичним, другий – напівсемантичним, бо, наприклад слова автор і співавтор, друг – недруг, школа - школяр, учитель – учителька семантично різні, а писати – написати, ліс – лісок – об'єднані спільністю семантики: вони розрізняються тільки лексично-значеннєвим відтінком. Словотвірна основа в обох випадках лексико-семантична, семантична: до уваги береться лексичне значення слів і властива їм експресія (виражальна спроможність і функціональна зорієнтованість), які привносяться суфіксом чи префіксом до кореневої частини слова. Залежно від суфікса і префікса повнозначне слово набуває такої стилетвірної якості, яка також визначає і його належність до певного стилю мови.
Ррррррррррр рІІІ. Морфологічні засоби стилістики
У стилістичному плані морфологія використовується, по-перше, при наявності близьких за походженням і функціями явищ та по-друге, з огляду розподілу морфологічних одиниць за окремими стилями мови, де вони вживаються з різною частотністю.
Морфологічні синоніми – це граматичні форми того самого слова, які розрізняються засобами граматичного вираження: повні форми (дрібний, дрібна, дрібне, дрібні) та стягнені форми прикметників (дрібен, дрібна, дрібне, дрібні).
Стилістичні можливості окремих морфологічних категорій
1. Категорія роду: В офіційно-діловому мовленні перевага надається формам чоловічого роду навіть при наявності жіночих відповідників, напр., лікар Надія Іванчук. Форми з –ка вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях. Найабстрактнішим є середній рід, найчастіше вживаний у науковому стилі, де не допускаються варіантні форми. Ширшими є можливості цієї категорії у художньо-белетристичному та розмовному стилях. За їх допомогою можна створити пестливий (ласкавий) тон, відтінок $, співчутливе, прихильне чи навпаки зневажливе ставлення, а також дитяче сприйняття світу. Найчастіше середній рід використовують при створенні негативних характеристик.
2. Категорія числа: Офіційно-діловий стиль надає перевагу іменникам, що вживаються лише в однині (запровадження, скасування) чи лише у множині (кадри, ресурси, фінанси), натомість науковий стиль використовує специфічну множину речовинних іменників на позначення видів, сортів, ґатунків речовин. У художньому стилі така множина є засобом експресії чи масовості (чаї, кави; шумлять пшениці, жита). У критичних наукових статтях уживається т. зв. авторська форма множини (не тільки для висловлення власних думок, а й для наукового узагальнення, напр., Ми зафіксували достатню кількість прикладів, щоб...). Здебільшого у таких випадках використовуються дієслова теперішнього часу у множині, безособові конструкції і непрямі відмінки займенників (у роботі розглядаються норми літературної мови = безособова конструкція). Пошана множина (vykání) позначається 2-ою особою множини займенників та дієслів (Чому ви мені не вірите? Чому ви мені не вірили?). Вислови на зразок Ви казав..., Ви була... не відповідають літературній нормі, є ознакою просторічності мовлення. Один із варіантів (розмовний) – множинні форми займенників та дієслів у сполученні з одниною іменника (мої тато, мої мама). Існує також пошана однини – звернення до визначних сучасників, історичних осіб, для висловлення шанобливості, піднесеності, напр.:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце в небі сяє,
Тебе не забудуть.
(Т. Шевченко – На вічну пам’ять Івану Котляревському)
3. Власні і загальні іменники
Виразними стилістичними засобами можуть бути виражені власні і загальні іменники, а саме:
власні назви, перехід їх у загальні і навпаки;
.
особові імена людей старшого покоління: імена, поширені в інших народах (Адольф, Ромуальда), абстрактні поняття (Ера, Революція, Анархія), утворені на основі абревіації (Кім – Комуністичний інтернаціонал молоді, Мюда – Міжнародний юнацький день). Такі поєднання антропонімів з українськими іменами по-батькові і прізвищами звучали дуже кумедно і письменники-гумористи цим активно користувалися;
Недоречні назви виробів, установ, організацій (літак «Антей», майстерня індпошиву чоловічого одягу «Мрія»).
4 Ступені порівняння та розряди прикметників: Офіційно-діловий та науковий стилі використовують переважно відносні прикметники (надзвичайний, повноважний, дипломатичні стосунки). Навіть якісні прикметники термінологізуються і переходять у розряд відносних (білі та червоні порічки – різновид смородини, černého rybízu, білий та червоний тут терміни, тому вони належать до відносних прикметників). Приклади: геополітична ситуація, громадсько-політичні партії тощо. Значна кількість термінів утворюється за допомогою іменникових означень, напр., Міністерство закордонних справ, обмін речовин. Проста форма вищого та найвищого ступеня порівняння прикметників нейтральна й використовується у всіх стилях (приваблива дівчина – більш приваблива). Складена = аналітична форма має відтінок книжності, тому вживається паралельно з простою в офіційно-діловому й науковому стилях. $ ознаки створюються також за допомогою префіксів арх-, гіпер-, над-, ультра-, які в офіційно-діловому та науковому стилях мають нейтральне та в художньому та публіцистичному емоційно-експресивне забарвлення.
5 Стягнені і нестягнені форми: Нормативними та звичайними є повні форми прикметників. Короткі та нестягнені форми прикметників (чи займенників) характерні для народної творчості та української поезії 19-ого – початку 20-ого ст. Вони надавали урочистого чи інтимного відтінку й підтримували ритміку та мелодичну вірша, проте ніколи не переважали в жодному стилі.
6 Інші стилістичні засоби морфології: Художній та розмовний стилі ширше послуговуються дієсловами, а науковий і офіційно-діловий – іменниками. У науковому стилі дієслово має якісне значення, тобто означає постійну властивість предмета, та в художньому має динамічний характер. Займенники можуть виступати як частки і надавати мовленню експресії. Емоційності та експресивності надають зменшено-пестливі форми іменників та прикметників. Яскравим стилістичним прийомом є використання замість числівників – іменників для позначення великої кількості.
ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ № 1
Вправа № 1.
Прочитати текст, додержуючи орфоепічних норм. Дібрати заголовок.Виписати слова, утворені складанням основ, розібрати їх за будовою.
Була тепла, ясна осінь. Повітря прозоре, тихе. На заході, під безхмарним небом, стояло здорове золоте сонце. Під його скісним промінням золотом сяяло жовтогаряче листя лип та беріз. Надворі падолист, а здавалося, що то золото капає на землю з дорогих шат. Зеленіли темним листом крислаті яблуні, рожевіли делікатними сутінями грушки. Сухолист дощем спадав з дерев (За М. Коцюбинським).
Вправа № 2.
Вправа № 3.
· Під диктовку записати слова, пояснюючи свій вибір.
Штаб-офіцер, яхт-клуб, шприц-машина, шовкоподібний, школа-інтернат, червоно-коричневий, чавуносховище, північно-східний, західнослов’янський, рентгеноклінічний, експедиційно-транспортний, сінофуражний, скляно-керамічний, сироробний, сінов’язалка, напівтемрява, півночі, пів-Дніпра.
Вправа № 4.
Із поданих слів утворити складні слова, уживаючи єднальні голосні.
Пояснити правопис за допомогою правила. Увести деякі з них у прості речення, ускладнені однорідними членами.
Сьогодні, день; овочі, сховати; низький, хмари; північ, схід; багато, багато; жовтий, гарячий; зелений, коричневий.
За тридев’ять земель, збігло за водою, як сніг на голову, хоч греблю гати.
Довідка: далеко; непомітно і безповоротно; несподівано, раптово; багато.
· Назвати і записати складні слова, до яких входить корінь воз-, вод-, роб-.
Розібрати слова за будовою. Перемагає в групі той студент, який назве останнє слово зі згаданою основою.
Вправа № 6.
· Прочитати слова. З’ясувати, чи всі вони відповідають орфографічним нормам. Записати правильні варіанти, аргументуючи свій вибір.
Південно-український, кримсько-татарський, сніжнобілий, військовоспортивний, військовозобов’язаний, літературно-художній, червоногарячий, жовтоблакитний, лісо-степовий, мініспідниця, віце-президент, водо-грай, контр-адмірал, зірви голова.
Вправа № 7.
Визначити у кожному рядку „зайве слово", пояснюючи свій вибір:
а) яскраво/синій, жовто/зелений, жовто/гарячий;
б) фото/модель, анти/воєнний, міні/спідниця;
в) Лисичка /Сестричка, сон/трава, легко/крилий.
Вправа № 8.
Записати речення, пояснити правопис складних слів
Неначе у разках намиста, калина мріє буйнолиста. Дубів ширококронних густолисте залопотіло од вітрів. Рожево-сиза мла сповиває степ.
Вправа № 9.
Дайте відповіді на запитання, а потім пояснити написання цих слів)
1) хто сіє і вирощує хліб? (хлібороб);
2) хто міряє землю? (…);
3) хто рубає ліс? (…);
4) хто носить листи? (…);
5) хто варить сталь? (…);
6) хто ходить пішки? (…).
Вправа № 10.
Замініть подані словосполучення одним словом з префіксом пів-. Нагадаємо правопис слів з пів-.
1) одна друга аркуша (піваркуша);
2) половина Києва (…);
3) половина яблука (…);
4) одна друга квартири (…);
5) половина Азії (…);
6) одна друга доріжки (…);
7) половина ящика (…).
Вправа № 11.
Утворіть слова способом складання із записаних на дошці пар.
Час, писати (часопис).
Багато, тонна (…).
Електричний, піч (…).
Більш, менш (…).
Бензин, сховище (…).
Світлий, жовтий (…).
Вправа № 12.
Пригадайте і запишіть складні слова, що є:
I варіант - назвами рослин;
II варіант - назвами сіл, міст;
III варіант - українськими прізвищами.
ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ № 2 - 3
Вправа № 1.
Уважно прослухайте текст, що прочитає викладач і виконайте тестові завдання
1. 1979 року матері Терезі було присуджено:
а) Пулітцерівську премію;
б) премію братів Гонкурів;
в) Нобелівську премію миру;
г) Нобелівську премію за наукові досягнення.
2. Папа римський подарував матері Терезі:
а) земельні угіддя;
б) будинок;
в) автомобіль;
г) грошову суму.
3. Виручені за проданий подарунок гроші мати Тереза використала на заснування:
а) притулку для бездомних;
б) лікарні для душевнохворих;
в) пульмонологічної лікарні;
г) лепрозорію.
4. Мати Тереза народилась у:
а) Боснії;
б) Македонії;
в) Сербії;
г) Албанії.
5. Мати майбутньої подвижниці насамперед вимагала від дітей:
а) відповідальності;
б) працелюбності;
в) чесності;
г) мужності.
6. Присвятити себе Богові майбутня мати Тереза вирішила:
а) у 20 років;
б) у 12 років;
в) у 18 років;
г) у 16 років.
7. Щоб здійснити своє покликання, дівчина поїхала до:
а) Америки;
б) Італії;
в) Західної Бенгалії;
г) Румунії.
8. У монастирському коледжі сестра Тереза викладала:
а) мову і літературу;
б) історію та географію;
в) математику та фізику;
г) богослів’я та риторику.
9. Аскетичний спосіб життя матері Терези засвідчував:
а) її матеріальну бідність;
б) вроджену байдужість до життєвих вигод та радощів;
в) солідарність із покривдженими;
г) принципове нехтування побутовими зручностями.
10. Допомога матері Терези всім стражденним була спричинена:
а) її бажанням привернути до себе увагу;
б) перспективою здобути авторитет у певних колах;
в) бажанням отримати престижну міжнародну премію;
г) глибокою шаною до людей і вірою в неоціненність кожного
людського життя.
11. Як посланниця від бідарів мати Тереза найчастіше відвідувала:
а) США, Англію та СРСР;
б) Англію, Італію та США;
в) Італію, Францію та Албанію;
г) США, Англію та Китай.
12. Своїм життям мати Тереза підтверджувала незаперечну істину:
а) «Пізнай самого себе»;
б) «Найбільше щастя – це віддавати себе іншим»;
в) «Поки живу - сподіваюсь»;
г) «Не можна двічі увійти в одну воду».
13. Якої пожертви потребувала мати Тереза для бідаків:
а) тільки грошей як еквіваленту захищеності;
б) грошей та зужитих речей для задоволення фізичних потреб;
в) грошей і ліків для забезпечення певного рівня життя;
г) часу як найбільшої цінності в житті кожної людини.
14. Мати Тереза є переконливим прикладом:
а) наполегливості в досягненні поставленої в юності мети;
б) людяності й віри;
в) уміння спілкуватися з сильними світу цього;
г) організації соціальної допомоги малозабезпеченим.
15. У свідомості людства мати Тереза залишилась взірцем:
а) мужнього борця за гідність людського життя;
б) пропагандистом майстерно організованої доброчинності;
в) взірцем толерантності й дипломатичності;
г) гармонійної особистості.
Вправа № 2.
Визначте тематичну приналежність тексту. Визначте характер тексту (описання, повідомлення, міркування, репортаж тощо). Визначте стиль тексту (суспільно-науковий, науковий, науково-популярний, художній, розмовний тощо).
Вправа № 3.
Прогляньте текст, використовуючи прийоми переглядового читання. Визначте, чим цікавий текст для створення монологічного висловлення за певним планом, з певною спрямованістю, орієнтацією на певну аудиторію.
Вправа № 4.
Дайте відповіді на питання до тексту. Розділіть текст на смислові частини й озаглавте їх. Сформулюйте головну думку тексту.
Вправа № 5.
Сформулюйте і запишіть тему, основні думки (думку кожної змістової частини) і головну думку (основний зміст) тексту. Прогляньте текст і назвіть слова, що вживаються для узагальнення сказаного або вказують на висновок. Визначте в тексті слова, що вказують на перехід від однієї закінченої думки до іншої.
Вправа № 6.
Прогляньте текст і виберіть ключові слова для передачі його основного змісту. Складіть тези, що передають основні думки (основний зміст) тексту. Підберіть до кожного пункту плану речення з ключовими словами. Співвіднесіть план цільового монологічного висловлювання з можливостями цього тексту.
Вправа № 7.
Складіть усне (писемне) повідомлення за темою «Будівництво». Для прищеплення навичок монологічного мовлення існує низка вправ на аудіювання. Навчання аудіювання, або смислового сприйняття (розуміння) мовлення на слух, передбачає виконання студентами вправ на формування загальних аудитивних навичок (вправи на подолання фонетичних труднощів сприйняття; вправи на подолання лексичних труднощів; вправи на навчання сприйняття мовленнєвого потоку; вправи на відпрацювання операцій породження мовленнєвого висловлювання), мовленнєвих вправ і послідовну навчальну роботу з текстом, який звучить.
Системи опалення
(текст для вправ № 2 - 7)
Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів систем опалення належать джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря.
Системи опалення поділяють на місцеві та центральні.
До місцевого відноситься пічне та повітряне опалення, а також опалення місцевими газовими та електричними пристроями. Місцеве опалення застосовується, як правило, в житлових та побутових приміщеннях, а також в невеликих виробничих приміщеннях малих підприємств.
До систем центрального опалення відносяться: водяне, парове панельне, повітряне, комбіноване.
Водяна та парова системи опалення в залежності від тиску пари чи температури води можуть бути низького тиску (тиск пари до 70 кПа чи температура води до 100 °С) та високого тиску (тиск пари більше 70 кПа чи температура води понад 100 °С).
Водяне опалення низького тиску відповідає основним санітарно-гігієнічним вимогам і тому широко використовується на багатьох підприємствах різних галузей промисловості. Основні переваги цієї; системи: рівномірне нагрівання приміщення; можливість централізованого регулювання температури теплоносія (води); відсутність запаху гару, пилу при осіданні його на радіатори; підтримання відносної вологості повітряна відповідному рівні (повітря не пересушується); виключення опіків від нагрівальних приладів; пожежна безпека.
Основний недолік системи водяного опалення — можливість її замерзання при відключенні в зимовий період, а також повільне нагрівання великих приміщень після тривалої перерви в опаленні.
Парове опалення має ряд санітарно-гігієнічних недоліків. Зокрема, внаслідок перегрівання повітря знижується його відносна вологість, а органічний пил, що осідає на нагрівальних приладах, підгорає, викликаючи запах гару. Окрім того, існує небезпека пожеж та опіків. Враховуючи вищевказані недоліки не допускається застосування парового опалення в пожеженебезпечних приміщеннях та приміщеннях зі значним виділенням органічного пилу.
З економічної точки зору систему парового опалення ефективно влаштовувати на великих підприємствах, де одна котельня забезпечує необхідний нагрів приміщень усіх корпусів та будівель.
Панельне опалення доцільно застосовувати в адміністративно-побутових приміщеннях. Воно діє завдяки віддачі тепла від будівельних конструкцій, в яких вмонтовані спеціальні нагрівальні прилади (труби, по яких циркулює вода) або електронагрівальні елементи. До переваг цієї системи опалення належать: рівномірний нагрів та постійність температури і вологості повітря в приміщенні; економія виробничої площі за рахунок відсутності нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для охолодження приміщень, пропускаючи холодну воду через систему. Основні недоліки — відносно високі початкові витрати при встановленні та важкість ремонту при експлуатації.
Вправа № 8.
Перекладіть
Днепровская ГЭС — первая из каскада гидроэлектростанций построенных на легендарном Славутиче. С возведением Днепрогэса в 1932 году была решена проблема сквозного судоходства по Днепру началась электрификация и регулярное водоснабжение городов и сел речная вода пришла в засушливые таврические степи. Невиданными в мировой истории темпами стала осуществляться индустриализация Запорожья и Юга Украины.
Огромное значение станции для экономики страны выразительность и красота ее архитектурного ансамбля оставляют за Днепрогэсом статус одного из наиболее величественных сооружений эпохи. Он навсегда останется самым характерным уникальным памятником индустриальной цивилизации XX века (С. Бозаджиєв, М. Васьків та ін.).
Вправа № 9.
Прочитайте текст. Лексичне значення виділених слів з’ясуйте за тлумачним словничком. Складіть план і тези прочитаного.
Кітч
Термін «кітч» виник порівняно недавно — у другій половині ХІХ століття. Тоді цим німецьким словом називали бульварні пустопорожні книжки для масового читача, а пізніше ним нарекли будь-який сурогат справжнього мистецтва.
Нині про кітч говорять, пишуть, сперечаються мистецтвознавці, культурологи, соціологи, літературознавці. Йдеться передовсім про примітивні фільми й телешоу, бульварні газети, бездарні книжки, несмак у побуті. Сьогодні кітч просто заполонив світ, він набирає сили за допомогою телебачення, радіо й преси, проникаючи в кожну домівку.
Класичним зразком кітчу на телеекрані є численні «мильні опери» — нескінченні, сентиментально-солодкаві телесеріали про проблеми якоїсь бразильської чи американської родини.
Для кітчу характерні дві особливості: зовнішня красивість та внутрішня спрощеність. Найрізноманітніші історії Попелюшок жіночої і чоловічої статі, незалежних жінок, які впевнено вибудовують кар’єру, енергійних ковбоїв, що ні сіло ні впало стають мільйонерами, багатьма глядачами сприймані на диво серйозно. Чому? Як можна вірити в такі нісенітниці?
Вправа № 10.
Поясніть значення словосполучень пустопорожні книжки, масовий читач, сурогат мистецтва.
♦ Визначте в тексті фразеологізми, розкрийте значення кожного.
♦ Визначте стиль тексту, свою думку обґрунтуйте
Химерні тварини
Споживачів «телемила» умовно можна поділити на дві категорії. Для першої телесеріал — усвідомлена втеча від щоденних проблем та клопотів у світ снів і фантазій. Для другої категорії (а це люди, цілком і повністю задоволені собою) — прагнення полоскотати власні почуття, це викликає на їхніх очах сльози замилування власною співчутливістю, власною добротою, власною витонченістю. Ось я який (або яка)! Такий самісінький, як герой телесеріалу! Здатний на подвиг, на вічну любов, на вірну дружбу, звичайно, якщо випаде нагода… Нагоди не випадає, тому такий телеглядач неспроможний подивитися на себе тверезо збоку. Серіал він дивиться, ніби в дзеркало на себе милується. Ілюзію сприймає за бажану реальність…
І кітч, і справжнє мистецтво для зведення своїх споруд використовують той самий будівельний матеріал. Але в одному випадку виходить заселений живими людьми будинок, а в другому — декорація, з вікон якої визирають манекени.
Проте мильні серіали вриваються до нашого життя все завзятіше…
.
ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ № 4
Вправа № 1. Запишіть речення. Поясніть правопис -н‑ і -нн- у прикметниках і прислівниках.
І. 1. Марево, мов у дзеркалі, відбивалося в тихих заводях сонної річки (А. Шиян). 2. Осінній ночі — туманній і мрячній, надходив кінець (Ю. Смолич). 3. Холодний солоний вітер дмихнув зі сходу (Ю. Яновський). 4. Ліс шумить, красою повен, навіває птицям сни. І гойдається, мов човен, верх столітньої сосни (П. Дорошко). 5. Незліченні скарби століттями лежали незаймані в глибинах землі.
ІІ. 1. Треба хороші справи робити не на замовлення, а щоденно «все життя» (О. Донченко). 2. Поволі, але невпинно підіймалася вгору світла завіса ранку. (П. Колесник). 3. Річка непомітно переходила в озеро (В. Василевська). 4. Море було тихе, безмежне і несказанно красиве.
Вправа № 2. Перекладіть українською мовою. Поясніть правопис –н- і -нн- в дієприкметниках в українській і російській мовах. Утворіть і запишіть словосполучення дієприкметників з іменниками.
Разработанный, прочитанные, построенная, созданное, услышанные, сказанное, написанный.
Вправа № 3. Продовжте ряди слів і поясніть у них написання –н- і -нн-. З одним словом кожного ряду складіть речення і запишіть. Підкресліть –н- і -нн-. Укажіть, до якої частини мови належать ці слова (самостійно).
Старовинний, скошений, несподівано, височенні, весняне, беззмінно, страшенно
Вправа № 4. Прочитайте речення. Поясніть стилістичне забарвлення граматичних категорій виділених слів. Запишіть у зошити 2–3 речення (на вибір). Підкресліть члени речення.
Думала сумна смерека — де краса у мене?.. Як мій дуб мене покине, що буде зі мною? (Д. Павличко). 2. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі (М. Коцюбинський). 3. Ой, зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя (Народна пісня). 4. Ідеш і слухаєш, і чуєш рідну землю, що годує тебе не тільки хлібом і медом, а й думками, піснями і звичаями… (О. Довженко). 5. А я собі гуляю, як рибка по Дунаю (Народна пісня). 6. І от тепер лишилася одна я, одна, одна, на цілий світ одна (Народна пісня).
Вправа № 5. Чим пояснити вживання форм прикметників на -ім у поетичних творах? Запишіть 1–2 речення (на вибір).
1. Ви багато знаєте, нівроку, а проте вам чесно доведу, що бувають вальдшнепи щороку в Ботанічнім, Київськім саду (М. Рильський). 2. Три тополі в однім полі посадили школярі (А. Малишко). 3. Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий (Леся Українка).
Вправа № 6. Перепишіть, поставте в кличній формі виділені іменники. Якого художнього прийому досягають поети вживанням кличної форми від іменників загальних назв?
1. Де колишнє чайкою тужило, ти зростаєш, світла наша сила. 2. Поглянь, людина, і спокійно йди на вулиці, на площі, в гай, у поле (М. Рильський). 3. Орися ж ти, нива, долом та горою (Т. Шевченко).
Вправа № 7. Перепишіть, розкриваючи дужки. Поясніть правопис не з різними частинами.
1. Наперед (не)вода риби (не)лови (Народна творчість). 2. (Не) менше і (не) гірше враження справляли різні господарські заходи та пристрої (Ю. Смолич). 4. Під березою, проточуючи сніг, ожив і подав свій голос (не) видимий струмок (М. Стельмах). 5. (Не) здужає Катерина, ледве-ледве дише… (Т. Шевченко). 6. Викосив хтось траву в лузі, де сині фіалки (не) сміло витиналися з землі (В. Козаченко). 7. (Не)легко йти вгору, але як багато видно з вершини, які просторі перспективи відкриваються звідти (В. Добровольський). 8. Вражений досі (не)баченою картиною Дніпра, Юрій Макарович довго сидів на березі (Т. Коцюба). 9. Поруч із столом, під стіною, стояло (не) заслане дерев’яне ліжко.
Вправа № 8. Перекладіть словосполучення українською мовою. Порівняйте категорію роду у двох близькоспоріднених мовах.
Международная ярмарка, весёлая девчонка, маленький котёнок, лёгкая боль, высокий тополь, железнодорожная насыпь, старинная рукопись.
Вправа № 9. Розкажіть, що потрібно взяти до уваги, щоб зорієнтуватися в ситуації спілкування, і що визначити перед тим, як вступити в спілкування, якщо:
- ви маєте намір звернутися до вчителя мови (історії, математики) з проханням порадити підручники та довідкову літературу, якими варто скористатись у процесі самостійної підготовки до вступу ВНЗ;
- ви хочете попросити вчителя літератури або керівника шкільного драмгуртка допомогти вашим однокласникам у роботі над сценарієм випускного вечора;
- ви хочете звернутися до голови батьківського комітету класу з проханням допомогти в організації випускного вечора;
- ви хочете звернутися до класного керівника із пропозицією допомогти в технічному забезпеченні проведення випускного вечора (устаткуванням для дискотеки, святкового освітлення залу тощо).
Вправа № 10. Складіть та попарно розіграйте за особами діалог, можливий у кожній із вказаних ситуацій.
Вправа № 11. Складіть речення з наведеними словосполученнями. Поясніть уживання великої букви і лапок у власних назвах.
Герой України, медаль «За відвагу», «Пісня про рушник» (Платон Майборода), Велика і Мала Ведмедиця, дід Мороз, картина «Дев’ятий вал», острови Франца Йосифа і Нова Земля, станція «Північний полюс», журнал «Здоров’я», Антонівська середня школа, університет імені Г. С. Сковороди, село Зелений Гай, гори Карпати, День слов’янської писемності.
Вправа № 12. Перекладіть українською мовою. Порівняйте правила написання великої букви і лапок у власних назвах обох близькоспоріднених мов.
1. Возрождается патриотическая игра «Зарница». 2. В нашей стране широко отмечается День Победы, День молодёжи, День космонавтики, День учителя, Международный женский день. 3. Конкурс вокалистов имени Оксаны Петрусенко проходил по всей Украине. 4. Ряду городов нашей страны было присвоено звание «Город-герой».
Вправа № 13. Випишіть спочатку речення з прикметниками у формі вищого і найвищого ступенів, а потім із прислівниками в аналогічних формах. Що вам відомо про види ступенів порівняння та їх творення?
1. Швидше і швидше котилися хвилі, заливали все, розливались ширше і помалу заспокоювалися. Вони гомоніли все тихше і тихше, із їх гомону виникала пісня (Леся Українка). 2. Квіти чим далі ставали чуйнішими і барвистішими (М. Олійник). 3. Українська музика і поезія є найбільш розкішною, найбільш запашною з усіх квіток світової народної творчості (А. Луначарський). 4. Одеса — одне з найбільш театральних міст України. 5. Вони поспішали якнайшвидше вийти з лісу. Подані прикметники поставте у формі вищого і найвищого ступенів.
Вправа № 14. З двома-трьома (на вибір) складіть речення і запишіть.
Дорогий, доступний, повільний, добрий, глибокий, потужний, тонкий, чистий, широкий, ясний.
Вправа № 15. Перекладіть українською мовою і порівняйте способи творення ступенів порівняння якісних прикметників в обох мовах. Складіть із ними (на вибір) 2–3 речення і запишіть.
Весёлый — веселее, тихий — тише, хороший — лучше — наилучший, великий — больше — самый большой, строгий — строжайший, близкий — ближайший, крайний — самый крайний, сильный — всех сильнее, приятный — приятнее всего, красивый — более красивый, звучный — менее звучный.
Вправа № 16. Прочитайте складні прикметники, поясніть їх творення та правопис.
Дієздатний, блідо-рожевий, велелюдний, високоякісний, фабрично-заводський, синьо-біло-червоний, доброзичливий, двохсотлітній, жовто-зелений, жовтогрудий, вищезазначений, повсякденний, півмісячний, загальнонародний.
Вправа № 17. Випишіть складні прикметники, що пишуться разом, в один стовпчик, а через дефіс — у другий. Поясніть їх творення і правопис. 2–3 речення (на вибір) запишіть у зошити, розкривши дужки. Поясніть пунктуацію.
1. Жадібно всмоктувала земля (житє)дайне тепло, тяглась до сонця незчисленними голками прорості, (ясно)фіалковими гронами бузку, смолистим листом тополь і синюватими стрілками соснових паростків. (Біло)крилими кораблями пливли (сліпучо) білі хмари, громадились над обрієм димчастими гірськими кряжами (З. Тулуб). 2. На півдні, біля неспокійного Чорного моря, запломеніли буйним вогнем (рожево)блакитні квіти мигдалю. 4. (Двадцятип’яти)годинний політ Германа Титова блискуче завершив серію досліджень з важкими (багато)тонними кораблями-супутниками. 5. На сучасному етапі і вчителі, і учні ведуть (науково)дослідницьку роботу. 6. Якими тільки барвами не грає степ у жнива! То (попелясто)жовтою житньою, то (мідно)червонною пшеничною, то (зелено)темним полиском кукурудзи, то (біло) пінною ряснотою гречки. Кожний колос від подиху вітру міниться проти сонця, утворюючи (зелено) (голубовато) (синьо)сірі кольори (І. Цюпа).
Вправа № 18. Випишіть якісні прикметники з пояснюваними іменниками, визначте форму прикметника. Допишіть, де це можливо, співвідносну форму повну (стягнену / нестягнену) або коротку, зберігаючи рід, число, відмінок.
1. Якубович мені заважав. Я його познайомив з моїми хазяями — і сам не рад (М. Коцюбинський). 2. Та світи ж ти їм дорогу, Ясен місяць угорі (П. Тичина). 3. І шумить, і гуде, дрібен дощик іде. А хто ж мене, молодую, та й додому одведе? (Народна пісня). 4. Пливе човен, води повен, ніхто не спиняє; кому спинить — рибалоньки на світі немає (Т. Шевченко). 5. Як ішли ми зелен лугом к зелен гаю, Солов’ї нам ткали пісню диво-дивну (Б. Олійник). 6. Морозом очі окує, а думи гордії розвіє, як ту сні- жинку по степу (Т. Шевченко). 7. Там, в донецькім степу, за Дінцем, за піснями й літами, жоден вітер не владен зітерти [Сосюри] веселі сліди (С. Йовенко). 8. І прудко, мов іскри з багаття огнисті, мов хвилі гірського потоку сріблисті, летять голоснії пісні. 9. З високих круч луна орлиний клекіт. 10. Мій голос журливеє щось починає, а струни твої на веселім ладу. 11. Будуть сніжнії зорі таночки вести з буйним вітром, мов коло дівоче. 12. Вабить, кличе далекая муза мене. 13. І в серці моїм переможнії співи лунають (3 творів Лесі Українки).
Вправа № 19. Спробуйте скласти вірш, заримувавши.
Варіант І — короткі прикметники: дрібен, ладен, славен, повен, зелен.
Варіант ІІ — прикметники в повній нестягненій формі: вечірняя, вірная, милая, молодая, святая.
Вправа № 20. До прикметників, що мають короткі форми, доберіть антоніми (можливо й однокореневі).
Красивий, урожайний, легкий, ясний, гострий, квітчастий, жонатий, частий, розмаїтий, тихий, вороний, дрібний, гарний, чорний, смачний, живий, справедливий, готовий, живий, ранішній, спокійний, лисий, голодний, авантюрний, рідний, благословенний.
Вправа № 21. Напишіть творчий переказ, доповнивши наведений текст розповіддю про власний такий берег і, використовуючи, крім загальних, власні назви.
На березі Дитинства
У кожного є два береги — од якого людина одпливає і до якого має неодмінно причалити. На цій довгій дорозі зустрічаються чимало інших, не менш значних. Серед таких — берег Надії, берег Юності, берег Любові…
І все ж, хоч би де зупинялася людина на почасти нетривких і мінливих берегах-пристанищах чи «білих островах», їй неодмінно світитиме далеким вогником, оповитим щемним спогадом отой найперший — берег Дитинства. Хай то буде молода людина,освітлений життєвою вдачею статечний митець чи припорошений сивиною дідусь, кожному по-своєму пектиме спогадами цей берег. І чим далі людина відпливатиме роками, тим більшатиме тяга до нього.
Мандрівка в молодість, на свій берег Дитинства — не мода і не забаганка, а людська потреба, освячується духовними витоками, громадським обов’язком. Антуан Екзюпері писав: «Усі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає». А пам’ятати таки годилося б про свій берег — берег Дитинства (За В. Скуратівським).
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку