Мовно-практична конференція на тему: «Писемність і мова: історія та сучасність».

Мовно-практична конференція

«Писемність і мова: історія та сучасність».

Мета: розширити знання учнів про виникнення та розвиток писемності, красу і багатство української мови; поговорити про засновників, шанувальників, дослідників та популяризаторів рідної мови; формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розвивати навички роботи із додатковою та довідковою літературою, вміння проводити публічні виступи; пробудити почуття національної гідності.

Обладнання: презентація до теми, вислови про мову 

Питання для опрацювання

1. Перші спроби письма: наскальний малюнок, піктографія, клинопис, кіпу, вам пум, ієрогліфи.

2. Буквенно-звукове письмо. Творці слов'янського письма - святі Кирило та Мефодій.

3. Сучасна кирилиця – писемність світу сьогодні.

4. Історія літописання. Нестор літописець. Першодрукар Іван Федоров.

5. Митці художнього слова.

6. Найвідоміші мовознавці.

7. Мовні ситуації в сучасній Україні: 

- суржик;

- молодіжний сленг; 

- уживання ненормативної лексики.

Хід заходу

Слово вчителя: 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця".

«Усунути деформацію мови, очистити її від спотворень, повернути нашій мові справжню народну красу - це справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це обов'язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається моральне здоров'я народу, його розвиненість, культурність. Усе це також визначатиме образ і творчу спромогу України в сім'ї цивілізованих демократичних держав» (Олесь Гончар).

Виступ 1. Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми, тютюн, трубка - знак миру, стріла – війна. Коли мешканці Східного Тибету оголошували своїм ворогам війну, то надсилали їм зрізану гілку, яку вкривали пір’ям. Це означало, що тисячі воїнів вже в дорозі і скоро вони швидко, як птахи, увірвуться на територію ворога. Одне з племен Африка оголошувало своїм ворогам війну так: на кордоні ворожих володінь ставили початок кукурудзи та куряче перо, а над цим місцем на гілці закріплювали стрілу. Це означало, що всякий, хто не буде поважати цей знак, помре під стрілою, особливо якщо він намагатиметься знищити посіви чи кур. Через певний час з'явилось схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті - ієрогліфи. Кожен народ ішов до створення писемності своїм шляхом. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові. Питання про виникнення письма, як і мови, завжди привертало увагу лінгвістів. У сучасній мовознавчій науці письмо досліджує розділ мовознавства, що зветься «Графіка».

Первісні люди, щоб запам'ятати місце перебування та напрям руху мисливців, сигналізували про наявність певних предметів або істот на тому чи тому місці, у певному порядку укладаючи зламані гілки дерева, стріли, камінці тощо. Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою знаків. Чи ж можна вважати ці знаки письмом? 

Писе́мність — засіб передачі людської мови( Мова — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. за допомогою знаків) . 3 глибини тисячоліть, з епохи палеоліту, дійшли до нас малюнки на скелях: зображення тварин і людей, вирізьблені на поверхні каменю.

Вважається, що наскельні малюнки та різьблення мають стосунок до мисливської магії. Люди вірили: якщо перед полюванням намалювати тварину і простромити її зображення стрілою, полювання буде вдалим. Ці первісні малюнки й різьблення про щось повідомляли і були попередниками піктографії (з лат. pictus – розмальований, grapho - пишу) - малюнкового письма. Піктографія — одна з найбільш ранніх форм писемності - через зображення предметів, подій тощо спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками у деяких народів збереглася до наших днів. Особливість її як способу передачі інформації полягає в тім, що рисунковий запис повідомлення передає думку цілком, не виділяючи окремих понять. Навіть найдрібніші фрагменти піктограми мають таку ж значеннєву закінченість, як і сучасне речення. Також піктографією називають зображення статистичних даних і співвідношень графіками, діаграмами, символами і подібними способами.. У період піктографії наскельний малюнок почав виконувати нову функцію, зі знака первісної магії перетворившись на розповідь. З'явилася графема - начертальний знак, який властивий писемності. 

І зараз ми широко користаємося піктографічними знаками. Такими є зображення товарів на вивісках магазинів і майстерень; знаки, що регулюють вуличний рух; череп і схрещені кісти на тарі з отруйними речовинами; малюнок руки з відкритим вказівним пальцем, що вказує напрямок, і багато чого іншого.

Виступ 2. Клинопис - система письма, якою користувалися жителі древньої Месопотамії, перша система письма, винайдена людством. Знаки, що складалися з групи клиноподібних рисочок, видавлених на глиняних табличках. Спершу клинописне письмо було дуже громіздким (на глиняних табличках, які були важкі і могли зламатися), налічувало близько 2000 знаків. Поступово вавилонці та ассирійці зменшили кількість знаків до 350 – 400.

Потім почали використовувати два види писемності: піктограми (ідеографічне письмо) і ідеограми - фонетичні символи, розташовані поруч. Так влаштована сучасна китайська писемність. Складове письмо, наприклад, японське, виникло з постійного використання знака для представлення звучання короткого слова. Найдавніші пам'ятки писемності — записи віком близько 8 тис. років, виявлені на кістках тварин і панцирах черепах у провінції Хенань, Китай, в неолітичному поселенні. Їх вважають першими знаками писемності, на 2,5 тис. років древнішими, ніж клинописні записи знайдені в Месопотамії (біля 3,5 тис. до н. е.).

Найбільш прадавні умовні знаки прото-кіпу , поширене в давніх інків, це «вузликове» письмо: на паличку нав'язувалися 12 різнокольорових шнурків, деякі з вузликами. Виявлене при розкопках герметичної кімнати однієї з великих пірамід на археологічному об'єкті Караль (долина Супі, Перу) археологом Рут Марта Шейді Соліс , датується воно приблизно 3000 роком до н. е., у зв'язку із чим може вважатися одним із найпрадавніших (після шумерського клинопису і єгипетських ієрогліфів) засобів комунікації в людства та архівним документом. Кожний колір ніс певну інформацію: яскраво-червоний, малиновий – знак короля, монарха. Червоний – війна, військо Чорний – час, історичні події, війни, жовтий – золото, білий – мир. Зв’язок між містами інків здійснювався через гінців – часки, що доставляли послання мовою кіпу. В імперії інків їх було на службі близько 400. Підхопивши сумку із повідомленням, часки відправлялися в дорогу. Пройшовши певну відстань, він передавав сумку іншому часки, повідомляючи на словах місцезнаходження адресата. 

Цікавим було письмо ірокезів – вам пум (пояс, який складався із шнурків, на які кріпляться диски, випиляні з черепашок чи бісеру, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так, черепашка, пофарбована в білий колір, означала щастя, мир; чорна попереджувала про небезпеку, червона знаменувала війну. 

І в сучасній практиці там, де це зручно, ми використовуємо принцип предметного письма, наприклад, для сигналізації: бакени, маяки і сигнальні прапорці - у морській справі, світлофори і семафори - на дорогах, сигнальні лампочки - на різних приладах. Усі вони - те саме, що "жезли вісників" і шнури перуанських пастухів.

Виступ 3. Потреба прискорити розвиток письма і можливість передавати складніші за змістом і довші за розміром тексти зумовили схематизацію малюнків, перетворення їх на умовні знаки — ієрогліфи (від гр. hieroglipho"священні письмена") — ідеографічні знаки, в зображенні яких зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом. Основною одиницею ідеографії писемний знак, який, на відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або корінь слова. Ці знаки — своєрідні схематичні малюнки, якими можна передавати поняття конкретних істот і предметів, дієслівні поняття, а також абстрактні, які так чи інакше асоціюються із зображеннями, Наприклад, ідеограма око зі сльозами на позначення горя використовується в таких історично і територіально далеких писемностях, як китайська і майя.

Так, зокрема, в китайській писемності 60 тис. ієрогліфів (у широкому вжитку — 5 тис.). Омоніми передаються різними ієрогліфами, хоч морфологічний склад і звучання в них однакове. Недоліком ідеографічного письма, в тому числі китайського, є те, що дуже багато знаків у системі, їх важко вивчити і зобразити (написати).

На сучасному етапі ідеографія використовується в системі дорожніх знаків; в картографії і топографії (знаки корисних копалин), в математиці і математичній логіці +, -, <, >, 1, 3, V, X, %); в хімії (Н2О, Са, С2Н5ОН); в шахах (К е4-е7). Використання ідеограм у названих сферах зумовлено їх точністю, лаконічністю і міжнародністю. Носії різних мов їх розуміють, але озвучують по-різному.

Виступ 4. Наступний крок у розвитку письма зробили давні греки у VIII ст. до н.е., створивши найбільш ефективне буквено-звукове письмо. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не тільки приголосні, а й голосні, Для цього використали фінікійські букви А, Е, I, О, що позначали такі приголосні, яких не було в грецькій мові (наприклад, буква А, яка позначала у фінікійському алфавіті гортанний проривний звук, була використана для позначення голосного [а], а також увели деякі власні букви — іжицю та омегу. 

Грецький алфавіт став основою багатьох світових писемностей, зокрема латиниці, що є найпоширенішим у світі алфавітом (з VI ст. до н.е.) і кирилиці(з ІХ ст.н.е.).

Письмо - найбільший винахід людства, адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому. Саме писемні знаки дали людям можливість зберігати й передавати знання.

Прямим попередником слов'янської мови - є алфавіт, створений великими просвітителями слов'ян - братами Кирилом і Мефодієм.

Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину з слов'ян. Грекинею була мати братів, а батько - болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і мову солунських слов'ян. Костянтин (Кирило) (827 - 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Мефодій (815 - 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов'янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності.

У 862 році візантійський  імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов'янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів.

«Немічний я тілом і хворий, але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що писати на воді!» – відповів на наказ імператора Михайла Костянтин.

За свідченням джерел, Костянтин перед від'їздом до Моравії розробив слов'янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграфа слов'янську абетку та 3-4 богослужебні книги, перекладені на слов'янську мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка (880 р.) Костянтина названо "творцем слов'янського письма".

Виступ 5. Сучасні слов'янські алфавіти беруть початок з кирилиці - системи писемних знаків, за допомогою яких слов’янський просвітитель Кирило записав релігійні тексти. Проте на Русі й раніше існувало письмо: у вжитку були літери різні типів, які мали локальний характер.

Розрізняють кілька графічних норм кириличного письма, поширеного в Київській Русі: устав, півустав, скоропис, в'язь. Устав - урочисте письмо, яким писали важливі офіційні документи, релігійні книги. Літери уставу великі, майже квадратні, проміжків між словами немає і текст зливається в одну лінію. Півустав прийшов на зміну уставу – розповсюджений з ХІУ століття, у ньому порушено принцип квадратності, допускається вуглуватість букв. Скоропис має подовжені букви. Нагадує сучасник тип почерку, але дуже важкий для прочитання.

Сучасне слов'янське письмо побудоване на основі кирилиці. Ним послуговуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці. Слов'янський алфавіт обслуговує потреби десяти відсотків населення Землі, Графічна система української мови до початку XVIII століття не зазнала істотних змін.

Виступ 6. У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість минулих літ" називає книги "ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини". "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, - зазначав літописець, - то знайдеш користь душі своїй".. А зараз пригадаємо історію літописання, яке почалося в Україні відразу після прийняття християнства. На жаль, старовинні літописи не дійшли до нас в оригіналах, зберігшися лише в копіях або переробках.

У 1113 році появилася славнозвісна праця печерського літописця Нестора «Повість минулих літ» (Одкуда есть пошла русская земля, і кто в ній начал первіє княжитці, како Руськая земля ста єсть).

Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб згодом стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Тут він ще застав славетного Феодосія Печерського, не раз розмовляв із ним і потім залишив для нащадків образ цього мудрого й чесного чоловіка, який дбав про благо рідної землі і хотів щастя для кожної людини.

Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі. Є версія, що «Читання про Бориса й Гліба» (так називається один з його творів про князів, проголошених святими) він написав грецькою мовою, оскільки «Читання...» найперше адресувалося читачам Візантії та інших країн християнського світу, де ця мова широко побутувала.

Нестора називають літописцем. Він справді вів літопис, але правильніше було б називати його письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Київської Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті минулих літ» (пригадаємо, наприклад, історію життя і смерті віщого Олега або розправи княгині Ольги над мешканцями міста Іскоростеня). Це вже виходило за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових літописних сказань. Так художньо яскраво в нашому краю раніше не писав ніхто.

У ближніх печерах Київської лаври знайдено прах похованого тут Нестора. Після дослідження його черепа скульптори створили ймовірний портрет. Високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге волосся, замислений погляд. А ще раніше живописний портрет Нестора з уяви написав видатний історик Михайло Брайчевський. 

У цілості збереглася найцінніша пам'ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». А найперша писемна пам'ятка, написана в Києві 1056-1057 рр., - це «Остромирове Євангеліє». На «Пересопницькому Євангелії» присягають на вірність Україні наші президенти.

У середині XVI ст. у східних слов'ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою "Апостол" надрукована в Москві в 1564 р., в Україні - у Львові - 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків - гражданку. Після реформи 1708 року «гражданка» поширилася й в Україні. На українському грунті російська «гражданська» азбука почала пристосовуватися до звукової системи української мови.

У західних областях України, які були під владою Австро-Угорщини, кирилиця панувала аж до 1886 р.

Українське письмо - фонографічне, основним принципом його є дотримання відповідності між буквою і звуком. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

Виступ 7. Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!...

Не можемо не згадати невмирущий подвиг життєвого та творчого шляху українських письменників, що піднімали сій голос в оборону рідної мови та літератури рідного народу. Це Пантелеймон Куліш і Іван Франко, Леся Українка і Михайло Коцюбинський, Максим Рильський і Павло Тичина та багато інших.

Учень читає вірш М.Рильського «Мова».

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає -
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово - це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник: 
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Виступ 8. Шлях пізнання безкінечний. Оскільки думка існує в слові, значить мова є способом існування всякої діяльності, тому то й сама мова була предметом наукового інтересу Отже, мовознавство – одна з найдавніших наук. У стародавній Греції питаннями мови займалися філософи: Платон, Арістотель, Лукрецій Кар. Вони міркували над тим, звідки взялася мова, сперечалися про те, як з’явилися назви предметів, намагалися з’ясувати мовні закономірності. У ХУІ-ХУІІ століттях склалися умови, які сприяли піднесенню мовознавчих наук і визначили її основний напрям – порівняльно-історичне вивчення мов.

На мовознавчій ниві Україна не пасла задніх. Учених цікавила передусім історія рідної мови, починаючи від найдавніших пам’яток писемності.

Олександр Опанасович Потебня – колишній професор Харківського університету, мовознавець ХІХ століття. Це був велетень думки і слова – так його оцінювали в науці. Його тверде переконання, що будь-яка мова, нехай навіть нерозвинена, гноблена, переслідувана, за сприятливих умов може досягти високого рівня розвитку

Агатангел Юхимович Кримський – найталановитіший учений ХХ століття – сходознавець, славіст, літературознавець, етнограф, фольклорист, письменник, перекладач. Виділяє його з-поміж інших науковців незвичайне обдарування – здатність засвоювати іноземні мови та жадоба знань. Усього Агатангел Кримський володів 60 (шістдесятьма) мовами. На запитання, скільки він знає мов і які, він чи то жартома, чи серйозно відповідав, що йому легше перелічити ті, яких не знає, ніж ті, що знає . Знання східних мов допомогло Кримському відкрити для українців літературу східних народів. У його перекладах заговорили поети Сходу: Сааді, Хайям, Фірдоусі.

Леонід Арсенович Булаховський – учений ХХ століття, професор Харківського університету, продовжувач справи Олександра Потебні. Усі студенти-філологи і досі користуються працями Л.Булаховського із загального мовознавства – про походження української мови, види письма.

Юрій Володимирович Шевельов – був улюбленим учнем Л.Булаховського і готувався до наукової діяльності саме в Харківському університеті. На жаль, після Вітчизняної війни виїхав за кордон, спочатку до Німеччини, а потім за океан в США. Але продовжував наукову діяльність – досліджував звукову систему праслов’янської мови, зокрема історичну поведінку кожного звука української мови. Стверджував, що українська мова є спадкоємицею праслов’янської мови, а не давньоруської, нібито мови трьох народів – українського, російського та білоруського. Також Шевельов відомий як літературознавець – дослідник творчості багатьох письменників ХХ століття. Живучи за кордоном, підтримував там вогнище української науки й культури . 2000 року удостоєний Національної премії України імені Т.Г.Шевченка. Помер зовсім недавно – у 2002 році

Микола Олексійович Лукаш – називали невінчаним академіком, бо не мав наукових звань та ступенів, але мав ґрунтовні знання. Відомий насамперед як перекладач – першим переклав українською мовою з німецької твір Й.-В-. Гете «Фауст», що був визнаним найкращим перекладом., а також літературознавець, поет і мовознавець. Опанував 30 іноземних мов. Бог, допомагаючи опанувати чужі мови (30), призначив долю: передати рідною мовою скарби інших літератур.

Святослав Йосипович Караванський – двічі подвижник: у науці і в боротьбі за волю України. У 1945 році заарештували за участь у національно-визвольному русі й засудили на чверть віку концтаборів. Тридцять років був політв’язнем, а після звільнення виїхав закордон, звідти надсилає створені «Словники української мови». Своїми працями й далі бореться, бо й досі живий, за українську мову, за її виживання в умовах зросійщення, за її очищення від непотрібної іноземщини, за відновлення колись репресованих слів.

Виступ 9. Су́ржик (від стар. "сурожь" - суміш різних зерен з житом (рос. рожжю)) - мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Інші існуючі назви цього явища - арго, жаргон, креол. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

Назва суржик походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші». 

Таке явище як суржик (змішання мов) люди почали осмислювати вже в стародавні часи. Так вже у Святому Писанні зустрічаємо ідею про те, що людство, первісно єдине, з єдиною мовою, поділилось на окремі язики (племена), кожен з яких мав власну мову, говірку загальнолюдської мови. Ці новоутворені мови почали змішуватись між собою і призвели до змішання мов і появи сучасних літературних мов, насправді сумішей (суржиків) різних мов різних стародавніх племен і народів. Тобто вже тоді було запропоновано ідею про те, щоб розглядати єдину загальнолюдську мову, якою користується людство, як суржик (суміш) окремих мов.

Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, деякі дослідники виділяють суржик «на основі української мови» і «на основі російської мови», а також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови (від 10-15% до 25%).

Ось деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою): вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нєт (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напримєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/вродє/будто (наче, начебто), імєнно (саме), рядом (поруч), язик (мова), больниця (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) і т.п.;
"українізовані" форми російських дієслів - здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), получав (отримував), щитав ("вважав" або "рахував" залежно від контексту), отдав (віддав), отключив (вимкнув);
змішування українських і російських форм невизначених займенників - хто-то (хтось), шо-то (щось), як-то (якось), які-то (якісь), який-то (якийсь), чого-то (чомусь, чогось), кой-шо (щось), кой-які (якісь);
- порушення дієслівного керування- по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою; утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови - самий головний (найголовніший), саме важне (найважливіше);
слова і вирази, кальковані з російської - міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні;

активне використання "є" в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Вєра)

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту. 

Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819 )пан Возний вживає комічно-"макаронічну" суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом.

Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та ін.

Беззаперечним лідером на сцені є усім відома Верка Сердючка.

Серед сучасних українських письменників, суржик займає помітне місце у творах Богдана Жолдака. Суржик і ненормативна лексика є також органічними компонентами популярних п'єс Леся Подерв'янського.

Подібне явище існує в білоруській мові та має назву «трасянка». У канадському варіанті французької мови - жуаль (joual), поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови.

У полтавського суржика з’явився конкурент – суржик англійський. Бізнес-ленч, безнеследі, дрес-коди, сейлзи, міні-маркети, секунд-хенд, факсфуд, навіть «Вау!» замість звичного «ось як!» як агресори влізли в нашу українську та й в російську мову також.

Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовців - це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок - українсько-російський покруч.

Виступ 10. Молодіжний сленг є засобом спілкування великої кількості людей, об’єднаних віком, та й то досить умовно. Носіями сленгу є, як правило, люди 12 - 30 років. Сленг охоплює практично всі області життя, оскільки сленгове слово народжується як результат емоційного ставлення мовця до предмета розмови. Сленг — це постійна словотворчість, в основі якої лежить принцип мовної гри. Нерідко саме комічний, гральний ефект є головним у сленговому тексті. Молодій людині важливо не тільки "що сказати", але і"як сказати", щоб бути цікавим оповідачем.

У сучасних словниках зустрічається як мінімум два основних тлумачення слова сленг:  по-перше, особлива мова підгруп чи субкультур суспільства; по-друге, лексика широкого вживання для неформального спілкування. Таким чином, під молодіжним сленгом ми розуміємо сукупність постійно трансформованих мовних засобів високої експресивної сили, що використовуються в спілкуванні молодими людьми, які перебувають у фамільярних, дружніх відносинах.

Великою популярністю користуються словники "блатної музики", молодіжного сленгу, жаргону наркоманів і т.п.

У молодіжній середі звучать слова: понтовий, безпонтовий., тормоз (про людину).  

У школі учні найбільше вживають такі слова: вчителька - училка, рюкзак - торба, написати - начеркнути, списувати - катьорити, а в університеті вже давно студенти користуються такими висловами: йти в універ - йти в університет, завтра в бурсу - завтра в інститут, коменда на місці - комендант на місці, пішов - пішов викладач, отримати пару - отримати двійку, я вже бачу - думати наперед, а взагалі існує безліч слів, які відносяться до молодіжного сленгу, і якими користується уся молодь, наприклад: спиртні напої - горюче, вживати їх - бухати, комп'ютер - комп, шампанське - шампусік, газована вода - газбулька, дискотека - діско, авто - тачка та багато інших, наприклад, тіпа, чувак, базаріть, пофіг, кайф

У середовищі людей, що мають справу з комп’ютерами найчастіше використовуються жаргонні слова англомовного походження. Це викликано насамперед тим, що англійська є мовою комп’ютерних технологій. У процесі роботи з комп’ютерною технікою деякі слова перейшли до української розмовної лексики. Так, у даній сфері можна почути слова: апгрейд (поліпшення, модернізація комп’ютера), батони (клавіші), масдай (скрайній ступінь невдоволення), сидюк (дисковод та диски CD-ROM), юзер (користувач).

• 
  Проте, якщо вищеназвані сленги вживаються лише у конкретному середовищі, то слова, що належать до інтержаргону, є загальновживаними. До таких лексем можна зачислити: бомж (рос. абревіатура «без определенного места жительства»), малахольний (ненормальний), лимон (мільйон грошових одиниць), поїхати (збожеволіти), стріляти (просити ).

З метою з’ясування ролі сленгової лексики у підлітковому середовищі було проведено соціологічне опитування на базі учнів 7-10 кл. 

• 
  Було опитано 80 респондентів, яким поставлено наступні запитання: 
• 
  1. Чи вживаєте Ви у своєму мовленні жаргонні слова? 
• 
  2. Якщо так, то що саме спричиняє їх вживання? 
• 
  3. Вкажіть жаргонні слова та вирази, які Ви вживаєте найчастіше. Поясніть їх. 

За відповідями на це питання було складено словник. 
Результати опитування були наступними: 

1. Із вісімдесяти опитуваних досить часто у своєму мовленні вживають жаргонні слова 60%, інколи – 30%, ніколи – 10%. Отже, переважна частина респондентів вживає жаргонні слова та вирази лише інколи. 

2. Як зазначили респонденти, вживання жаргонних слів спричиняють наступні фактори: 

– вплив оточення і друзів – 42,5% опитуваних; 

– звичка – 60% респондентів; 

– прагнення не вирізнятися серед інших – 75%; 

– недостатній свій літературний словниковий запас – 20% опитуваних; 

– бажання бути сучасним – 57,5% опитуваних.

Повідомлення 11. Поети часом якщо не ідеалізують, то прикрашують дійсність, видають бажане, намріяне за справжнє, реальне. Проілюструвати це можна такими словами українського літератора:

Ніколи на уста мого народу
Іржа не ляже, навіть і на мить.
Мов течія швидкого чистоводу,
Народна мова сяє і блищить. В.Бичко

На превеликий жаль і сором реалії сучасного життя спростовують ці рядки, бо дедалі глибше наші люди занурюються в брудне болото нецензурщини.

Чи не витіснить вона з ужитку нормативні слова? Діалоги підлітків щедро пересипані матюками. Торгівці на базарах з’ясовують стосунки між собою, а нерідко і з покупцями за допомогою грубих слів. Одіозні артисти, політики «криють» по телевізору всю державу. У виставах і кінострічках лайка – вже ніби неодмінний атрибут, який є запорукою касового успіху. Це що – віяння нового часу? Чи є лайка, так би мовити, зовнішнім виявом індивідуального мовлення, а чи за нею прихована глибша сутність. Чи минається вона безслідно для тих, хто її використовує, чи полишає слід у їхньому бутті. Чи треба себе убезпечувати від словесної брутальності і як саме це зробити? Намагатимемось з’ясувати

Ми усвідомлюємо: лаятися, вживати нецензурні слова – негоже. Водночас спостерігаємо це чи не на кожному кроці. Що ж примушує людину вживатися до лайки? Які психологічні передумови й спонуки її використання? Учені встановили, що є близько 30 причин, через які людина використовує ненормативну лексику. 

• 
  функція образи (прагнення образити, принизити, скривдити словом іншу людину);
• 
  функція захисту (лайкою людина відповідає на образу);
• 
  функція соціалізації (людина за допомогою лайки входить до якоїсь соціальної групи –кримінальної, молодіжної тощо);
• 
  емоційна функція (людина виражає лайкою свої позитивні і негативні емоції);
• 
  функція мовної компенсації (лайку людина вживає через бідність власного словника з метою заповнити прогалини в мовленні);
• 
  функція провокації (часом людина послуговується лайкою з метою спровокувати на певну реакцію інших людей);
• 
  функція мобілізації (людина за допомогою лайки в чомусь переконує інших),

Про походження лайливих слів досі не вщухають суперечки. Одні вчені стверджують, що в цьому винні розбещені іноземці, які навчили наш народ своїм відбірним нецензурним словам. Є версія татаро-монгольського походження лайливих слів. Її прихильники стверджують, що русичі перейняли іноземні слова, так би мовити «від лютої ненависті» до завойовників. Київський мовознавець Павло Дьомін вважає, що лайливі слова в українській мові збереглися від часів скіфів-еланів, у яких вони були звичайними словами без негативного значення. Професор, доктор філософських наук, викладач Київського університету імені Тараса Шевченка Олександр Пономарьов запевняє, що більшість лайливих виразів прийшло до нас із Греції разом з новою релігією, - християнством. Але лайливі в нас, у грецькій мові вони звучали досить літературно і зафіксовані в усіх словниках. Значна частина використовуваних в Україні лайливих слів потрапила до нас із польської мови – нині це доказано наукою (З газети).

Своєю лайливістю людина не тільки прикро вражає тих, хто чує її словесні виливи, - самі того не знаючи і, певне, не бажаючи, любителі міцно вилаятися завдають значної шкоди своєму здоров’ю. Це доводять спостереження сучасних учених.

Ще наприкінці 20-го століття засновник інституту квантової генетики, біолог Петро Гарняєв узявся за досліджень, які дали змогу створити апарат, що перетворює людські слова на електромагнітні хвилі. Він простежив, що ці хвилі впливають на молекули спадковості – ДНК. З’ясувалося, що деякі слова можуть бути страшнішими за вибухівку: вони просто «вибухають» у генетичному апараті людини, спотворюючи її спадкові програми, викликаючи мутації, які врешті-решт призводять до виродження. Під час грубої лайки хромосоми просто рвуться. Матюк є здатністю блокувати творчі процеси людини, завдаючи здоров’ю непоправної шкоди. Лихослов’я має чітко виражену культову функції у слов’янському язичництві. Воно представлене в обрядах і має ритуальний, явно виражений антихристиянський характер. У давньоруських літописних матюк розглядається як риса бісівської поведінки. Матерщина – це, фактично, язичницьке заклинання. У давніх слов’ян воно виконувало функцію прокляття. Одна з лайок слов’янського походження так і перекладається – «Проклинаю».

У нецензурних брудних словах прихована руйнівна сила. Ті, хто їх вживає, швидше старіють (десь на 13-15 років – це вже доведено психотехніками, біологами), частіше хворіють; на їхніх рідних близьких сиплються негаразди. Лайливі слова (матюки) несуть лихо. Сучасні лихослови знічев’я накликають біду на себе та інших. Така людина сама перебуває в оточенні руйнівних сил і спрямовує їх на інших мовців. Пам’ятаймо про це, коли стикаємося з нецензурщиною в газетах, на телебаченні, в побуті. Це гріх! Це розпуста! Це сором перед дітьми й онуками.

Мова – інтелектуальний портрет людини. Не забуваймо про це! І якщо зовнішній портрет можна змінити за допомогою одягу, макіяжу, то з мовним – набагато складніше.

Доповідь вчителя:

Луцький медик Олександр Харченко зробив відкриття: суржик, нешанобливе ставлення до рідної мови потрохи ...убиває людину. . Звісно, нашою першою реакцією був подив і, м’яко кажучи, недовіра. Але міркуйте самі... 

• 
  Земля - рідинний субстрат, на поверхні якого є тоненький шар земної кори. Планета крутиться в холодному космосі й створює сильну вібрацію (це можна порівняти з вібрацією колеса автомобіля). Тим часом медицина досі не може з’ясувати, для чого у людини біля горла є маленька вигнута кісточка - під’язикова. Древні китайці стверджували, що до неї інформаційно під’єднані всі м’язові системи організму. Під’язикова кістка своєрідно зав’язує на собі рефлекторні процеси, бо відчуває вібрацію Землі та м’язів. Ця кістка вібрує відповідно до території проживання людини. Через такі специфічні особливості диво-орган бере участь у мовному процесі. 
• 
  “Ви чуєте мою полтавську говірку? - запитує пан Харченко. - Я не можу інакше говорити - народився на Полтавщині, і мій язик вимовляє специфічне полтавське “ел”. Француз говорить прононсом, а італієць (там ще є додаткова вібрація моря) - дуже швидко. Британець мусить не закінчувати слова, ковтати їх - це туман змушує їх закривати рота, бо недарма Англію називають Туманним Альбіоном. Тож терени вібрують по-своєму, створюючи мову”. 

Отже, за теорією Харченка, наша мова залежить не тільки від роботи так званих мовних м’язів та язика, але й від під’язикової кістки, що поєднана з оститими відростками черепа. Якщо порушити природний процес передачі інформації від цієї кісточки до м’язів, людина підхоплює болячку. Медик порівняв збільшення кількості російськомовних в Україні зі збільшенням смертності українців: “Чому українці живуть чи не найменше в Європі? Можливо, причина у суржику, яким вони спілкуються?”. Його логіка така: людина ламає рідну мову, а відтак ламає тіло. Часто Харченко випробовує своє відкриття на практиці ...читанням: 

- Приходить до мене, приміром, у Польщі пацієнтка з проблемами постави. Прошу її почитати вірш Міцкевича ідеальною польською. Коли людина говорить рідною мовою, буквально на очах починається процес зцілення. Змінюється насамперед постава - усі м’язи починають зразково працювати. Чому? Бо під’язикова кісточка інформує (погано або добре) вестибулярний апарат. Про те, що язик - це друге серце, казали ще давньокитайські цілителі. Медицина тибетська, індійська довели, що діабет - це проблема кривомовності. Діабетикам Харченко радить послухати свою вимову через диктофон і виміряти рівень цукру в крові. Потім вголос почитати Лесю Українку, Котляревського чи Франка і ще раз виміряти рівень цукру в крові. Шок, за переконанням ученого, вам забезпечено. 

Якщо повірити Харченкові, то збільшення кількості російськомовних в Україні, або ж людей, які буквально ґвалтують співпрацю під’язикової кістки з м‘язами, і є основною причиною неймовірного зростання захворюваності на цукровий діабет у світі. Причина цьому - суцільна комп‘ютеризація, яка спричиняє недорікуватість. Мова комп’ютера та інтернету - англійська, а вона ковтає слова. От і потрапляє користувач у ситуацію, коли під’язикова кістка і м‘язи не в злагоді між собою. 

Тож рецепт луцького вченого простий: щоб запобігти найстрашнішим хворобам, говоріть щирою українською і співвібруйте з рідною землею.