Наукова стаття "Класичний танець як засіб формування виконавської культури в хореографічному аматорському колективі"

Відкрита науково-практична онлайн-конференція

«Освіта. Досвід. Інновації»

Позашкільна освіта

Класичний танець як засіб формування виконавської культури в хореографічному аматорському колективі

 (стаття)

Галак Неоніла Іванівна

                                              керівник гуртка-методист,

                                                  керівник Народного ансамблю

                                                 хореографічного мистецтва

                             «Неогалактика»

                                                 Центру дитячої та юнацької

                                      творчості м.Чернівців

Галак Ольга Борисівна

                                              керівник гуртка-методист,

                                                  керівник Народного ансамблю

                                                 хореографічного мистецтва

                             «Неогалактика»

                                                 Центру дитячої та юнацької

                                      творчості м.Чернівців

Чернівці 2022

ВСТУП

Система класичного танцю, що сформувалася протягом багатьох віків і відібрала в свій арсенал виразних засобів найдоцільніше, найкорисніше з великої кількості рухів, здатна підготувати виконавця до засвоєння будь-якого напрямку сценічної танцювальної культури. Саме тому викладання класичного танцю – найголовніший аспект в процесі підготовки танцюриста.
 Рівень опанування класичним танцем слід розглядати як одну з необхідних умов для забезпечення якості навчання, що не лише розвиває тіло танцюриста, але й формує культуру спілкування, художній смак, тобто збагачує вихованців як фізично, так і духовно. Оволодіння основами класичного танцю поєднує в собі суворе дотримання правил виконання рухів і вправ з розвитком творчої свободи, пошуком індивідуальних прийомів[11]. Тому, вважаємо, в наш час, коли відкидають і забувають основи хореографії, доцільним було б дослідити та довести потрібність та важливість класичного танцю в системі хореографічного мистецтва.

В Україні серед сучасних педагогів класичного танцю без сумніву треба виділити Л.Ю.Цвєткову. Її підручник «Методика викладання класичного танцю» стала настільною книгою для усіх викладачів, які професійно викладають класичний танець в Україні.

Предмет дослідження нашої роботи–класичний танець як основний вплив формування танцівника в аматорському хореографічному колективі. Метою нашого дослідження є аналіз впливу класичного танцю на розвиток народного танцювального мистецтва.

Для розв'язання поставленої мети формулюємо такі завдання:

1. Визначити значення класичного танцю у хореографічному вихованні.

2. Дослідити класичний танець як один із компонентів самодіяльної хореографічної освіти.

3.Вивчити загальні тенденції класичного танцю та його місце у народно-сценічній хореографії.

Викладання дисципліни «Класичний танець» базується на цілому ряді принципів: науковість, наступність, доступність, проблемність навчання, наочність, свідома навчально-пізнавальна активність дітей, відповідність методів навчання індивідуальним психологічним особливостям і природним фізичним даним учнів. При нашому аналізі ми намагалися врахувати та опиратися на дані принципи.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури.

1. Значення класичного танцю у хореографічному вихованні особистості в аматорському хореографічному колективі

Класичний танець самостійно та безперервно розвивається, втілюючи у собі багатовіковий досвід балетних шкіл усього світу. У ньому є все - досконалість форм, віртуозність обертань, витонченість жанрово-побутових образів, життєві фарби, ігрова виразність польотів і зупинок, стрибків і падінь. Класична хореографія виховує як танцюриста, так і глядача, закладає естетичні основи моральності, краси. Спадщина класичного танцю важлива, не тільки тому, що вона сама по собі цінна, естетична, абсолютна, саме вона багато в чому визначає пошуки нових шляхів, нові відкриття, знахідки - це відправна точка більшості сучасних танцювальних напрямків. Саме тому навчання танцям, на наше глибоке переконання, має починатися саме з основ класичної хореографії.

Здавалося б, вчимо нове «сучасне», навіщо нам вчити те, що було до нас, але усі новаторства по суті, одночасно глибоко і тонко пов'язані з традиціями. Потрібно пам'ятати, що всі нові течії це ні що інше, як синтез хореографічної спадщини різних часів і народів минулих років. Все нове – це, звичайно, здорово, але не слід втрачати те, що називають «силою хореографічної школи». За кордоном платять колосальні гроші за те, щоб навчатися класичній школі. Там не втрачають часу дарма, не упускають жодної слушної нагоди і знімають усе, що вдається побачити: уроки, репетиції, вистави, а ми часто діємо легковажно, не цінуємо тими цінностями, якими володіємо. Ми не говоримо про те, що кожен сюжет, кожна тема повинна виражатися винятково класичними танцювальними формами.

Мистецтво класичної хореографії незамінне в якості підготовки для тих, хто хоче освоїти будь-який з численних видів танцю. Заняття хореографією дуже важливі і корисні не тільки для тих, хто прагне до вершин балетного мистецтва. Вони незамінні в якості підготовки для тих, хто хоче опанувати будь-який з численних жанрів танцю. Хореографія допомагає в боротьбі з м'язовими болями, проблемами з хребтом, виправленням дефектів ніг, постави. Класика - це основа будь-якого танцю, без цієї основи не буде максимальної виразності танцю. Людина, яка займається хореографією, завжди вигідно відрізняється в натовпі «простих обивателів» стрункістю, підтягнутістю, витонченістю і грацією у рухах.

«Її постава видавала в ній балерину ...» - писав в одному зі своїх творів Ернест Хемінгуей. Зрідка в буденній суєті ми помічаємо чоловіків або жінок, які однією лише манерою правильно триматися створюють про себе беззастережно позитивне враження. Ще не заговоривши, будучи ще зовсім невідомими персонами в суспільстві, з легкою і граціозною ходою, що виділяється з натовпу, пливуть вони серед нас, викликаючи захоплені вигуки або заздрісне мовчання [8, 52].

Регулярно проведені навчально-тренувальні заняття є неодмінною умовою творчого успіху колективу. Без цих занять, обмежуючись тільки роботою над репертуаром, не можна домогтися високої танцювальної техніки, виразного виконання. Відсутність тренувальних вправ,.перш за все, відіб´ється на техніці виконання: рухи рук танцюристів будуть одноманітні, скуті, позбавлені виразності. Неправильно поставлене дихання завадить добре провести весь танець: вже до середини його виконавці почнуть втомлюватися, видихатися, особливо якщо танець йде у швидкому темпі, і до кінця неминучий значний спад в його емоційній насиченості. Зовсім по іншому буде виглядати танець у виконанні колективу, в якому систематично проводяться навчально-тренувальна робота. Уміння володіти своїм тілом, чіткість виконання, правильно поставлене дихання і треноване серце дадуть можливість танцюристам виконати танець з усіма його характерними особливостями, не тільки, не знижуючи загального тонусу, але, навпаки, підвищуючи його до кудьмінації.

Саме класичний танець, впливає на формування сценічної культури. І саме засоби класичного тренажу сприяють формуванню виконавської майстерності особистості у  хореографічних колективах. Якісне засвоєння класичного танцю як базової дисципліни визначає подальше засвоєння народного танцю та всього різноманіття сучасних танцювальних технік.

2. Загальні тенденції класичного танцю та його місце в  народно-сценічній хореографії

Використовуючи невичерпні можливості пластики людського тіла, хореографія впродовж багатьох століть шліфувала і розробляла виразні танцювальні рухи. В результаті цього складного процесу виникла система власне хореографічних рухів, особлива художньо-виразна мова пластики, що становить творчий матеріал танцювальної образності. Відбираючи з невичерпного джерела народної танцювальної творчості характерні виразні рухи, хореографія їх по-новому пластично осмислює, поетично узагальнює, додає їм необхідну багатозначність і широту виразу. Виразні рухи лягли в основу класичного танцю, відмінні риси якого покликані виражати пристрасний людський порив у височінь, активну спрямованість в незвідане, піднесеність, натхненність. Такий танець виявився здатним породити  політ, в якому на основі вигостреної танцювальної техніки воєдино зливаються воля, емоція і пристрасть.

Танець існує вже так довго, що за час свого існування пережив дуже багато трансформацій. Але балет зберігає в собі  усі основи хореографії. В інших стилях хореографії відбувається вже інтерпретація на базі класичного танцю. Головний виразний засіб балету - система європейського класичного танцю. В історично сформованій програмі підготовки артистів балету класичний танець є базою, що формує комплекс з наступних дисциплін сценічного танцю: дуетний-класичний танець, характерний, історичний, бальний та сучасний танці, акторська майстерність [2, 156].

В основі виразних засобів балету лежить сценічний танець - один з основних видів хореографічного мистецтва, призначений для глядачів і передбачає створення хореографічного образу на сцені.

Класичний балет можна назвати фундаментом всіх сценічних видів танцю. Основи класичного танцю настільки універсальні, що навіть досвідчені танцюристи інших танцювальних напрямків не припиняють занять класикою, адже вона є платформою до розвитку координації, граціозності, а також необхідних для будь-якого танцювального напрямку даних, таких як, виворітність, розтяжка, гнучкість, стрибок і т.д.

Характерний танець у своєму нинішньому сценічному вигляді багато в чому тісно пов'язаний з класичним. Частина вправ характерного танцю народилися в результаті запозичень і переробок тренажу класичного танцю. Це цілком природний процес, тому що класичний танець, в свою чергу, будувався, користуючись елементами народного танцю. Повільний рух характерного танцю, як правило, ближче до класики, швидкий - далі від неї.

Характерний танець рясніє різними рухами, яких в класичному танці ми не зустрічаємо. Але, на ряду з цим, він запозичує деякі рухи з класики. Основна стилістична ознака характерного танцю - у зближенні його з конкретною дійсністю, з танцювальної народною творчістю, а технологічна - у великій свободі рук, корпуса і ніг, у виборі положень, поворотів і т.д.

Один із принципів класичної школи - гранично витягнуті ноги - дотримується в характерному танці не так суворо. Багато характерних рухів засновано на не витягнутих ногах, зі злегка призігнутими колінами, інакше загубиться гострота і характерність малюнку танцю. Що ж стосується іншої основи класичного танцю - виворітності ніг, то в рухах характерного танцю, побудова на класичній основі, виворітності дотримується. Цікаво зауважити, що застиглим класичним па в процесі обробки їх характерним танцем повертаються риси першоджерел. Так, в іспанському танці зміцнюються pas de basque, а pas de bouree проникає в багато народних танців і т.д. Це зайвий раз доводить, що тут повертається в народний танець те, що колись було з нього взято класичним танцем.

В народно - сценічному танці застосовуються ті ж позиції, що і в класичному танці. Однак ці позиції виконуються дещо інакше, а саме, менш виворітно, ніж в класиці. Позиції рук відповідають позиціям класичного танцю. Основна частина народно - сценічного уроку - азбука класичного танцю [10, 402].

Класичний балет у період його блискучого розвитку на російському національному ґрунті зробив багато запозичень з української танцювальної лексики, збагачуючи, насамперед, чоловічий танець. "Немає такого руху в класичній хореографії, який не був би породженням народної хореографії. Це однаково стосується і партерних, і повітряних рухів", - розповідав на лекціях і демонстрував на прекрасних ілюстраторах Р.Захаров.

Одна з найцікавіших сторінок синтезного мистецтва - це поєднання класичного танцю з українським народним. Балетмейстери, запозичуючи рухи, жести, пози чи окремі елементи класичного танцю, ускладнюють їх, творчо осмислюють, надають їм нової форми, манери виконання. Деякі класичні рухи у більш - менш зміненому вигляді, в сукупності з іншими знову увійшли до лексики українського народно-сценічного танцю.Творче взаємозбагачення класичного і народного танцю розширює межі пластичної мови, надає їй багатоплановості. У цьому процесі значну роль відіграє не лише кількість, а й якість, стилістична зумовленість трансформації структурних часток того чи іншого руху з арсеналу класичної або народної лексики.

Розвиток сучасного класичного танцю, безперечно, змінює канонічні форми стрибків, особливо їхню фіксацію. Переосмислення та переінтонування сталих, традиційних форм руху розширюють його образно - дійову амплітуду. В сучасних балетних виставах спостерігаємо, як, завершуючи віртуозний - стрибок, танцюрист приходить в arabesque чи attitude поєднуючи їх з наступним па. Нагадаємо, що саме в нестійкості цих положень закладена подальша динаміка.

На основі технології обертання, притаманних жіночому класичному танцю ( і en dedaus,  і en dehors), створено цілий ряд жіночих обертів в українському народному танці: веретено, обертас, обертас з підскоком на одну ногу, оберти по діагоналі, падебаск в повороті, тощо.

Народно-сценічний танець залишається своєрідним різновидом народного танцю з ускладненою лексикою і досить складною позиційно-архітектонічною побудовою. Безперечно, класичний балет впливає на його розвиток. У багатьох творах Вірського відчуваємо філігранний сплав елементів класичного Народного танцю. Саме у цьому виявляється майстерність творчості видатного майстра. П.Вірський користувався досконало обома хореографічними мовами. Ось чому в постановках народних танців ми відчуваємо "класичний балет", який ніби робить народну хореографію більш витонченою, легкою та елегантною.

Завдяки самобутньому таланту українських хореографів В.Верховинця, В.Авраменка, П.Вірського народний танець розвинувся як народно-сценічне мистецтво, увібравши в себе академізм народної хореографії та основи класичного танцю. Органічно поєднуючи елементи українського фольклору з класичною пластикою, П.Вірський створив якісно нову танцювальну мову - лексику сучасної української народно-сценічної хореографії.

Сучасний рівень розвитку сценічного танцю потребує підготовки висококваліфікованих технічних виконавців, які досконало володіють своїм тілом, мають достатній запас акторської майстерності, можуть у чіткій пластичній формі передати національні особливості танців різних народів. Вирішальну роль у вихованні артиста усіх згаданих якостей відіграє методично розроблена й глибоко продумана система тренування.У сценічному танці з´явилася низка нових прийомів, прийшли певні рухи, а інші, натомість, стали використовуватися рідше, тобто відбувається закономірний поступовий прогрес. Сьогодні сценічний танець потребує від виконавця максимальної виразності всіх частин тіла: гнучкості й рухливості корпуса, чіткості й краси малюнку рук, свободи й природних положень голови, еластичності й гостроти рухів ніг. Тому значне місце під час тренувань посідають вправи, які, крім тренування ніг, допомагають найбільш повному розвитку всього тіла танцівника.

Напрямок класичного танцю можна назвати вершиною хореографії. Ф, без сумніву можна сказати, що усі інші напрями хореографії базуються на засадах класичного танцю. Постановка рук, ніг, корпусу і т. д. – це танцювальне виховання саме класичного танцю. Якщо в якій-небудь танцювальній школі не вчать основ класичного танцю - це все що завгодно, але не хореографія. Без навичок основ класичного танцю не можливі ні краса, ні правильність танцювальних рухів, ні грація виконання танцю. Не випадково в багатьох Західних університетах і коледжах вводять обов'язкове заняття класичним тренажем, навіть багато англійських футбольних клубів теж ввели у себе на тренуваннях заняття «класикою».

ВИСНОВКИ

Кожен хореографічний твір вимагає від учня емоційності, творчої активності, мобілізації всіх його фізичних і духовних сил. Учні, які систематично займаються хореографією, набувають гарної, стрункої постави, легко і граціозно рухаються. Колектив з класичною підготовкою – це , без сумніву, взірець на ниві хореографічного мистецтва будь-якого напрямку хореографії. 

Ми довели, що класичний танець по праву вважається головним у процесі підготовки виконавців. І це закономірно, оскільки класичний танець і його школа є єдиною всеосяжною системою виховання людського тіла, яка існує вже більше чотирьохсот років. Система класичного танцю є найбільш розробленою, стрункою і продуманою. Її вправи  дуже послідовні, кожна з них має своє завдання. Помилково думати, що тренаж класичного танцю необхідний лише майбутнім класичним танцівникам. Він дає розвиток і навички, вкрай потрібні для всякого роду сценічних хореографії. У системі хореографічного виховання в аматорських колективах він залишається основою основ. А допомога класичного танцю в розвитку народної хореографії є безсумнівною, ми б навіть зробили висновок, що класичний танець – це основна деталь , яка виводить народний танець на ниву народно-сценічного танцю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баришникова Т. К. Азбука хореографии:-1996-256с.

2.Базарова Н.П. Класический танец. – Л.: Искусство, 1975. – 181с.

3.Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.: 1998. – 203 с.

4.Ваганова О. Я. Основи класичного танцю. З-П.:-2002.-192с.

5. Головкіна С.К. Уроки класичного танцю в старших класах. М.:-1989.-160с.

6.Звездочкін В.А. Класичний танець. Ростов н / Д.:-2005.-410с.

7. Костровицький В. 100 уроків класичного танцю. Л.:-1981.-262с.

8. Методика викладання класичного танцю в школі: Методичні рекомендації∕ Укл. Л.Ю.Цвєткова. – К.: ІЗМН, 1998. – 76с.

9. Пасютін В. Чарівний світ танцю. М.:-1985.-223с.

10. Ткаченко Т.С. Народний танець. М.:-1967.-656с.

11. Цвєткова Л.Ю. Методика класичного танцю.Підручник.- 3-е вид. – К.:Альтерпрес, 2010. – 324с.