Навчання англійської мови в початковій школі в контексті ідей НУШ

 Навчання англійської мови в початковій школі в контексті ідей НУШ

Дитину потрібно зацікавити і спонукати її до сприйняття навчального  матеріалу. Початкова школа має досить великий інструментарій дидактичних ігор, нестандартних уроків. Однією з головних умов ефективності навчальної гри – зацікавленість в результаті та артистизм вчителя. Використання сценічних прийомів у процесі предметного навчання є значущим у творчому розви­тку особистості. Дієвими методами є урок-подорож, урок-казка, пальчиковий театр, ляльковий театр тощо. Зовні акторська майстерність педагога – це розв’язування різноманітних педагогічних за­вдань, успішна, емоційно насичена органі­зація навчально-виховного процесу та отри­мання відповідних результатів, але її суть полягає в певних професійних і особистісних якостях, які визначають цю діяльність і забезпечують її ефективність. Тому педагог повинен бути в постійному творчому пориві оптимізації як професійного, так і особистісного потенціалу, оскільки педагогічна майстерність – це своєрідний сплав особистої культури, знань і світогляду. Основним генератором творчої діяльно­сті дітей передусім має бути творча і ціліс­на особистість учителя – людини небайдужої до справжньої краси в людях, природі, мис­тецтві. Звернення до джерел театральної діяль­ності дає можливість по-новому поглянути на викладання низки навчальних предметів, сформувати в собі нові якості, долучитися до елементів творчості та гри. Завдяки синтезу мистецтв формується цілісність соціальної і естетичної освіти та виховання, відбуваєть­ся становлення духовного світу особистості. Драматизація на уроці дає учням можливість моделювання різних життєвих ситуацій, а також набути навичок подолання комунікативних проблем, уникнення конфліктних ситуацій та створення комфорт­ного освітнього середовища.

Компетентнісний підхід до навчання іншомов­ного спілкування проявляється насамперед без­посередньо в процесі комунікативної діяльності, коли школярі не тільки здобувають певні праг­матично спрямовані знання, але й активно вико­нують систему навчальних дій.

 Лише за умови, що кожен учень особисто братиме участь у цьому процесі, чітко усвідомить функціональне призначення комунікативно спря­мованих дій у комплексі з іншими навчальними діями, він зможе набути досвіду іншомовної ко­мунікації в усній та письмовій формах. Компетентнісно орієнтоване навчання іноземних мов учнів  початкового ета­пу в усій структурі шкільної освіти характеризується дидактичними і методичними особливостями організації навчального процесу. Насамперед вони зумовлюються віковими особ­ливостями учнів молодшого шкільного віку, які потребують використання спеціальних форм, методів і способів презентації, активізації на­вчального матеріалу та засобів контролю рівня його засвоєння.

Відповідно до комунікативного підходу весь процес навчання варто розглядати як особливу діяльність учнів, яка є значущою для них і здійснюється в межах навчально-комунікативних си­туацій, котрі певною мірою моделюють реальні умови спілкування.

 Учителі мають здійснювати навчальну діяльність, пов’язану з мовою і мов­ленням,  водночас організовувати роботу, щоб учні засвоювали правила комунікативної поведінки, яких потрібно дотримуватися під час спілкування. Процес навчання доцільно органі­зовувати в різних режимах: у формі спілкування учнів між собою і з учителем відповідно до кому­нікативних завдань і виду діяльності, особистісно значущої для комунікації. Оптимальним засобом спілкування є мовленнєва ситуація.

 Таке середовище сприятиме формуванню в учнів комунікативних умінь виконувати різно­манітні мовленнєві дії. Визначальними для учнів 1-4 класів є такі вміння: запитати, відповісти, перезапитати з метою уточнення отриманої інформації надати інформацію, подякувати, ви­бачитись, пообіцяти щось зробити/ виконати, висловити власне ставлення до предмета спіл­кування заперечити, погодитись, висловити радість/занепокоєння/жаль із приводу чогось, про щось домовитись. Зазначені вміння є найтиповішими універсальними комунікативними діями, якими мають оволодіти учні початко­вої школи в процесі вивчення іноземних мов. Вони характерні для будь-якої теми та ситуації спілкування. Мовленнєві зразки, за допомогою яких виконується дія, мають бути автентичними та відповідати нормам і звичаям країни, мова якої вивчається. Такий підхід до конструювання змісту компетентнісно орієнтованого навчання сприяє формуванню в учнів іншомовного кому­нікативного досвіду, який у майбутньому в разі потреби може вдосконалюватись і даватиме їм змогу адекватно почуватися в іншомовному со­ціальному середовищі.

Учителю необхідно організовувати процес навчання в такий спосіб, щоб забезпечувати формування в учнів здатності до спілкування, спонукати їх не тільки до породження або сприй­мання їхнього мовленнєвого висловлення, але й досягати при цьому взаєморозуміння із співроз­мовниками як у мовленнєвій, так і культурній сфері, якщо навіть деякі аспекти чужої культу­ри не зовсім звичні нашому соціуму. Отже, спілкування є засобом досягнення мети і засобом навчання та передбачає формування в учнів початкової школи комплексу вмінь, до яких насамперед варто віднести:

- уміння розпочинати, підтримувати і завер­шувати бесіду;

- уміння перезапитувати співрозмовника/ співрозмовників із метою уточнення інформації;

- уміння дотримуватися норм мови, якою від­бувається спілкування;

- уміння виконувати норми мовленнєвого етикету;

- уміння адекватно застосовувати в разі по­треби невербальні засоби спілкування;

- уміння толерантно ставитися до співрозмов­ника/співрозмовників, навіть якщо не поділяєш його/їхню думку.

Важливими складовими мовної компетентності молодшого школяра є формування фонетичних та лексичних навичок, формування граматичних навичок. Основна робота з формування фонетичних навичок здійснюється на початковому етапі, але їх удосконалення відбувається упродовж усього навчального процесу на подальших етапах ово­лодіння іноземною мовою.

Доцільно, щоб, починаючи вивчення нової мови, учні чули автентичні зразки мовлення, наслідували їх, постійно адаптували свої ви­словлення до автентичних взірців. Учитель має забезпечувати постійне тренування ви­мови школярів, надаючи цьому аспекту важ­ливого значення. У процесі формування фонетичних навичок у разі необхідності вчителю доцільно викорис­товувати різні прийоми: за потреби звертати увагу учнів на органи мовлення (губи, кінчик язика), залучати для цього жести, які навчають дотримуватися необхідної інтонації та сприяють правильному синтагматичному поділу речень. Для формування навичок нормативної вимови та інтонування доцільно використовувати римівки, пісні, вірші, скоромовки тощо.

Удосконалення і корекція фонетичних нави­чок може відбуватись на будь-якому етапі уроку, особливо там, де здійснюється навчальна діяль­ність учнів, пов’язана з говорінням.

Навчання лексичного аспекту мовлення здій­снюється у взаємозв’язку з навчанням вимови і граматики. Відповідно до комунікативного під­ходу пред’явлення нових лексичних одиниць, як правило, відбувається в певному контексті, що надає учневі можливість почути/побачити нове слово і сформувати первинне уявлення про його значення, форму і функцію в мовленні. Зазвичай нові лексичні одиниці пред’являються в усному мовленні вчителя, диктора або ж у письмовому тексті під час читання.

Семантизувати нову лексику доцільно різни­ми способами:

1) використовувати відповідні малюнки, предмети, дії;

 2) визначати значення із контексту;

3) перекладати рідною мовою.

За умови використання принципу без перекладної семантизації вчителеві необхідно забезпечувати потребу, щоб малюнок, предмет або дія, котрі долучаються для розкриття значення нової лек­сичної одиниці, не викликали в учнів подвійної асоціації. Після пред’явлення в один із таких спо­собів лексика обов’язково має відпрацьовуватись у вправах і завданнях. Доцільно здійснювати таку роботу поетапно: використання лексичної одиниці в словосполученнях з раніше вивченими словами, у реченнях і мікровисловленнях.

Навчання граматичного аспекту мовлення в початковій школі порівняно з іншими етапами має свої особливості. Насамперед вони зумовле­ні незначним досвідом учнів у вивченні рідної мови. Цей чинник не завжди дозволяє сфор­мувати усвідомлене розуміння окремих грама­тичних явищ, аналогічні яким школярі ще не вивчали в курсі рідної мови. У зв’язку з цим, на цьому етапі частина граматичного матеріалу може засвоюватися на рівні лексичних одиниць, без пояснення з боку вчителя правил формо­утворення.

Багаторічна шкільна практика навчання іно­земних мов засвідчує про доцільність побудови навчального курсу за комунікативно-тематич­ним принципом. Він передбачає формування в учнів умінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності (говорінні, аудіюванні, читанні, пись­мі) у межах певних тем, окреслених програмою. Теми добираються відповідно до вікових особ­ливостей учнів, їхнього життєвого, і навчально­го, у тому числі комунікативного, досвіду, їхніх інтересів.