Навички читання вголос

                                                 УРОКИ МОВИ                                      

             Прийшла до нас якось бабуся Яга,                     

                 яка не уміла казати "ага".                                 

                        Виходило в неї "аґа" та "аґа",                      

                     як в гуски, яка розмовляє "ґа-ґа".                   

                  А ще зустрічався нам дідо Ягун,                    

      він людської мови вчив бабу Ягу.                            

Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,                        

             і на паляницю казала "калач".                           

Така ото, дітки, пригода була,                                                                           

допоки Яга в Кострому не втекла.                         

Бо справді: не вмієш сказати "ого",                             

То й нічого діток лякати. Яго.                                 

Іван Андрусяк

2

8

13

19

25

31

37

46

51

56

62

67

73

ЧАЙ

Коли скажете, ніби з ЄНОТОМ
Куштували ви чай з бергамотом,
Всі, звичайно ж, повірять вам.

І, як скажете, наче зі СЛОНИКОМ
Чай пили ви з китайським лимонником,
Всі так само повірять вам.

І як скажете, мовби з пінгвіном
Частувались чайком із жасмином,
Теж, напевно, повірять вам.
І що разом з морськими свинками
Споживали ви чай із цитринками,
Неминуче повірять вам.
Що з розлюченою тигрицею
Смакували чайком із корицею,
Я найперший повірю вам.
Тільки ви не кажіть, ніби з ди́скусом 
Разом сьорбали чай із гібіскусом:
Ди́скус — риба й живе у воді.
Ой, не буде вам віри тоді!

Юрко Бедрик

1

6

11

16

22

28

33

38

44

48

52

58

63

68

71

75

79

83

90

95

101

107

Єнот

лимонник

Дискус

цитринка

Слоник

кориця

Пінгвін

бергамот

Тигриця

жасмин

Свинка

гібіскус

У ЗАЙЦЯ

До ЗАЙЦЯ колись привели мене справи.
І він зготував прецікавої кави:
Ні дрібки АРАБІКИ в ній чи РОБУСТИ. 
Натомість БРЮССЕЛЬСЬКОЇ трохи капусти.

Була там капуста КОЛЬРАБІ й БРОКОЛІ,
І навіть цвітної капусти доволі.
Капуста ПЕКІНСЬКА, САВОЙСЬКА й, до слова,
ЧЕРВОНОГОЛОВА та БІЛОГОЛОВА.

Сидів я у зайця в розкішнім покої 
Та йдумав: бракує
капусти МОРСЬКОЇ...

Юрко Бедрик

1

7

12

19

23

29

33

38

44

47

54

57

59

Подаруй книгу бібліотеці

Одного разу простий Олівець, який стояв у коробці для ручок і фломастерів почув, як хтось плаче у протилежному куточку стола.

- А хто це плаче? - запитав олівець у своєї старої подруги Гумки, яка гріла свій бочок на великому столі.

- Де? Я нічого не чую, - відповіла Гумка.

- Та як же? Он там, справа! Прислухайся! - сказав Олівець.

- Дійсно, хтось плаче! Давай, перевіримо!

Друзі спустилися трішки нижче, відкрили тумбочку стола... І раптом вони побачили у куточку маленьку книжечку.

- Чому це ти плачеш? - запитала її Гумка. - Що сталося? Хтось тебе образив?

- Хто ти? - промовив Олівець.

- Я - Казка! - відповіла маленька Книжечка. - А плачу я тому, що я тепер нікому не потрібна.

- Та ні, не може такого бути! - сказав Фломастер, що лежав на столі біля альбомчика і чув усю розмову.

- Так! Може-може! Марійка виросла і пішла до школи у перший клас, а про мене тепер більше і ніхто не пам'ятає і не дивиться моїх малюночків.

- Це, справді, сумно! - прошепотіла Гумка, мало не заплакавши...

Аж раптом Олівець мовив:

- Потрібно тобі допомогти! Ми знайдемо якесь рішення!

- Але як, - зацікавилася Книжечка.

- У мене є ідея! - вигукнув Олівець. - Потрібно щоб Марійка віддала тебе у бібліотеку!

- Ой, а що це таке? Я не хочу туди! Я боюся!

- Та що ти, Книжечко? Не бійся! - засміялася Гумка. - Це місце, де багато-багато Книг, твоїх подруг - і великих, і маленьких! Вони знаходяться там усі разом! Кожного дня туди приходять діти, вибирають Книжечку, яка їм сподобалася, і читають!

- Ой, хочу! Я так хочу в бібліотеку! - зраділа маленька Книжечка.

- Але як нам змусити Марійку віднести тебе туди? - почухав свій бочок простий Олівець.

- Я знаю! Я знаю! - вигукнув Фломастер, втрутившись в розмову. - Я попрошу своїх братиків, а також мого давнього друга Альбомчика, і ми разом намалюємо малюнок для Марічки. І вона тебе віднесе у бібліотеку!

- А я допоможу! - сказала Гумка. - Було б взагалі чудово, якби Марійка сама подивилася на цей малюнок, а ще й показала його також у школі своїм друзям! І тоді всі книжечки, які лежать десь на полицях, змогли б перебратися до бібліотеки і знайти свого читача!

3

12

21

23

33

41

48

57

62

68

76

77

86

89

93

101

108

118

126

136

148

152

159

160

164

171

175

183

188

199

208

218

226

233

236

245

246

254

259

267

275

282

291

300

310

320

328

335

МАЛЕНЬКІ ПОМІЧНИЦІ

Оля і Ліда гуляли у дворі. Побачила Оля, як Петрик допомагає своїй мамі розвішувати білизну на мотузці, і сказала подрузі:

—    І я мамі допомагала.

—    І я теж,— відповіла Ліда.— Що ж ти робила?

—    Тарілки витирала, і ложки, і виделки.

—    А я черевики почистила.

—    Мамині? — спитала Оля.

—    Ні, свої.

—    Хіба це допомога мамі? — засміялась Оля.— Ти ж їх собі почистила.

—    Ну то й що. Зате в мами сьогодні буде менше роботи,— сказала Ліда.

Так чи не так?

Олег Буцень

2

12

20

22

25

34

40

44

47

49

57

60

70

73

77

81

НА ВУЛИЦІ

Іде дівчинка в школу. Бантики чистенькі, платтячко випрасуване, черевики блищать. Поряд з нею — мама, несе її портфель. А позаду двоє хлопців ідуть, розмовляють.

Один каже:

—    Дивись, яка охайна дівчинка. Аж глянути любо. Чистьоха.

А другий йому відповідає:

—    І зовсім вона не чистьоха.

—    Це чому? — здивувався перший.— Вона ж он яка чистенька.

—     А тому, що все за неї мама робить. Навіть портфель її до школи носить, я щодня бачу. Ліниві охайними не бувають.

Так чи не так?

Олег Буцень

2

9

18

25

27

35

39

44

52

53

65

74

78

Ґ​УЛЯ

От і зима прийшла. Випав сніг. Міцно скували землю морози.

Розчистили хлопчаки у дворі майданчик від снігу, залили водою — замерзла вона. Добра ковзанка вийшла!

Саме Юркові ковзани батько приніс — гарні такі, блискучі. Пригвинтив Юрко швиденько їх до черевиків, спустився по сходах, тримаючись за поруччя, і по снігу — до ковзанки.

А у дворі вже дітей повно-повнісінько. Хто на ковзанах катається, хто просто так стоїть, хто в сніжки грається.

Радий Юрко, що в нього нові ковзани. Та тільки ступив на лід — зразу і впав: ноги роз’їхались.

Сміються з нього дівчатка:

—    Дивіться, Юрко на руках катається!

Прикро стало Юркові, що не вміє він кататись. Підвівся неквапливо, обтрусив сніг і знову поїхав — і знову впав. Та так-невдало, що добру гулю на лобі набив. І таку болючу!А дівчатка бачать, що він от-от заплаче, і ще дужче регочуться.

Під’їхав до Юрка третьокласник Миколка.

—    Ого, яку набив! — сміється. - Це перша?

Насупився Юрко, мовчить. Кому ж приємно, коли з тебе

глузують? Навіть додому вирішив іти. А Миколка каже:

—    То нічого, у мене теж є. Дивись.

І він зсунув шапку на потилицю. На його лобі красувалася здоровенна ґуля. Куди Юрковій ґулі до неї!

—    А тобі не болить? — тихо спитав Юрко.

—    От іще — весело пхикнув Миколка, поправляючи шапку.

Юрко поторкав свою ґулю, і йому здалося, що вона не така вже й велика, навіть боліти стала менше.

Він нахилився, зав’язав міцніше шнурок на черевику і знову ступив на лід...

Чомусь і дівчатка принишкли, перестали сміятися з нього. І хоч у цей день Юрко ще не один раз падав, вони навіть похвалили його.Так чи не так?

1

10

11

18

25

32

39

48

50

60

69

79

86

90

95

104

113

124

134

136

141

147

156

164

171

180

188

195

201

202

212

220

228

232

239

252

259

У НОВІЙ ШКОЛІ

Переїхала Нюра на нову квартиру в інший район міста. Шкода їй було розлучатися із старою школою, особливо з подружкою Валею.

У новій школі Нюра нікого не знала. Тому на уроках ні з ким не розмовляла, все придивлялась до учнів, до вчительки, до класу.

Якось на великій перерві підійшла до неї однокласниця Галя і питає:

—    Ти ще ні з ким не дружиш?

—    Ні,— відповіла Нюра.

—    І я ні з ким не дружу,— зітхнула Галя.— Погані у нас в класі дівчиська: Лєнка — задавака, Вірка — хитруля, Надька — брехуха, Ірка — задирака...

Майже всіх дівчат класу перебрала Галя — всі погані виявились. Лише про себе нічого не сказала.

—    Просто не знаю, з ким ти зможеш у нас подружити.

—    Не турбуйся,— відповіла їй Нюра.— 3 ким я дружитиму, я ще не знаю. Зате знаю, з ким мені не треба дружити.

Так чи не так?

Олег Буцень

3

12

21

23

35

43

46

54

57

64

67

78

85

89

97

104

114

122

134

135

139

Нюра

Галя

Лєнка

Віра

Надя

Іра

ГОРОБЧИК

Маринка вбігла в кімнату весела, задихана і прямо з порога закричала:

—    Дивіться! Горобчик!

Люда, що сиділа за столом і малювала, відштовхнула стілець і мерщій побігла до сестри.

—    Де?

—    Ось,— показала Маринка сіреньку пташку, розтуляючи долоні.

—    Напевне, з дерева впала й забилась,— сказала мама.

—    А вона видужає?

—    Не знаю, треба допомогти їй.

—    Видужає! Видужає! — закричали дівчатка.— Ми будемо добре доглядати її.

Того ж дня мама дістала в сусідів стару клітку і посадила в неї горобчика. Маринка і Люда поставили йому блюдечко з водою, накришили хліба, насипали круп.

Перший день горобчик сидів у куточку зажурений. Він підібгав під себе лапки і нічого не їв. Але наступного дня вже почав потроху їсти. А ще через кілька днів весело стрибав по жердинках.

Надворі була весна. Дерева стояли зелені, тепло світило сонце.

Якось підійшла Люда до клітки, що висіла на вікні, дивиться: знову зажурився горобчик, забився в куток. Пролетить повз клітку пташка — він весь стрепенеться, зиркне очком і знову замре. Напевне, схотілось і йому політати в синьому небі. Жаль стало Люді горобчика. Відчинила вона дверцята клітки і... випустила його на волю.

Саме тут прибігла до кімнати Маринка. Побачила порожню клітку, питає:

—    А де горобчик?

—    Випустила,— відповіла Люда.

—    Ех ти,— накинулась на неї Маринка,— а ще хвалилась, що пташок любиш. Не хочеш ти їх доглядати — от і випустила!

—    А от і ні! — засперечалась з нею Люда.— Я більше за тебе їх люблю.

Так чи не так?

Олег Буцень

1

10

12

14

22

28

29

34

36

43

44

47

52

57

61

71

79

86

87

95

105

115

119

127

128

137

144

151

160

168

176

177

184

187

190

193

201

209

213

223

227

231

АЙСТРИ

Побачив Сергійко у дворі сестру Юлю і одразу до неї.
—     Дивись, які насінинки,— і розтулив кулак.— 3 них айстри будуть. Дядько Семен дав.
—    Дай мені,— попросила Юля.
—    Не дам, я сам посаджу!
Дуже схотілось Юлі виростити свої квіти. Вона вже давно про це мріяла.
—    Хочеш,— запропонувала вона братові,— бери за них мої кольорові олівці.
Повагався трохи Сергійко і згодився: виміняв олівці на чотири насінинки, а решту собі залишив.
Посадила Юля насінинки в горщик. Щодня поливала. А як з’явилися стебельця — горщик на балкон поставила, щоб і сонце пестило квіти, і дощик напував. Чудові в неї виросли айстри! А Сергійкові насінинки так і лишились лежати в коробочці.
Прийшли якось до мами гості та й кажуть:
—    Гарні які у вас квіти!, Де ви їх дістали?
Почервоніла Юля від похвали і зніяковіло усміхається.
А тут Сергійко де не візьмись:
—    Це мої айстри.
—    Як це твої?— здивувалась Юля.
—    А я ж тобі насінинки дав! Пам’ятаєш?
—    Так то ж насінинки, а не квіти.
—    Ну то й що?! Значить, і квіти мої.
Так чи не так?

Олег Буцень

1

11

18

24

28

33

41

45

51

55

62

69

76

83

91

99

106

113

121

130

136

137

143

149

152

157

164

171

179

183