Підприємство в сучасній системі господарювання.

Тема1. Підприємство в сучасній системі господарювання.

Лекція 1. Підприємство в сучасній системі господарювання.2год.

Мета: - ознайомити із сутнісною підприємства та підприємництва;

•                   розвивати вміння орієнтуватись в основних принципах, функціях управління та визначати систему методів управління підприємством;
•                   виховувати зацікавленість до вивчення даної теми.

Тип заняття – евристична лекція

План

 

1. Поняття, цілі та основні напрямки діяльності підприємства.
2. Правові основи функціонування підприємства.
3. Класифікація підприємств за ознаками.
4. Добровільні об’єднання підприємств.
5. Необхідність,сутність та основні принципи управління підприємством.
6. Функції управління. Система методів управління.

Хід заняття

1.Організаційний етап.

2.Пояснення нового матеріалу.

1.Поняття, цілі та основні напрямки діяльності підприємства.

Згідно  чинного законодавства під поняттям «підприємство» розуміють -   "самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну або комерційну діяльність з метою одержання  прибутку (доходу)".

Досягнення головної мети діяльності підприємства є отримання прибутку  досягається шляхом визначення тактичних та стратегічних цілей, серед яких розрізняють:

• економічні (величина доходу і прибутку);
• кількісні (величина обсягу продукції);
• якісні (дотримання параметрів якості продукції або послуг);
• соціальні (встановлення стандартів соціального захисту);
• екологічні (виконання природоохоронних заходів).

Всі зазначені цілі повинні бути конкретними, визначеними у часі і підтримувати одна одну.

В процесі господарювання кожне підприємство здійснює багато видів діяльності, які можна об’єднати в окремі головні напрямки:

1. Вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз, який передбачає комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності та цін на продукцію,методів формування попиту.
2. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну підготовку виробництва,запровадження нововведень, формування інвестиційної політики та визначення обсягів необхідних інвестицій.
3. Виробнича діяльність передбачає обґрунтування обсягу виготовленої продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку, формування маркетингової програми, збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції, забезпечення матеріально-технічними ресурсами.
4.  Комерційна діяльність  передбачає застосування дієвої реклами, організації збуту продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.
5. Після продажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи, гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення запасними частинами.
6. Економічна діяльність включає стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність.
7. Соціальна діяльність безпосередньо впливає на усі напрями діяльності результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності всіх категорій працівників, підтримання умов праці та життя трудового колективу.

Основою діяльності підприємств, які створюються та функ­ціонують з метою отримання прибутку, є підприємництво.

    Підприємництво – це безпосередня самостійна, система­тична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

•   вільного вибору видів діяльності;
•   залучення на добровільних засадах для здійснення під­приємницької діяльності майна та грошових коштів юридичних осіб та громадян;
•   самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників та споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до чинного законодавства;
•   вільного найму працівників;
•   залучення та використання матеріально-технічних, фі­нансових, трудових, природних та інших видів ресур­сів, користування якими не обмежене або не заборонене чинним законодавством;
•         вільного розпоряджання прибутком, що залишається після сплати платежів, встановлених законодавством.

 

 

2.Правові основи функціонування

 

Створення та функціонування підприємств в Україні регу­люється господарським, податковим, інвестиційним, митним, валютним та іншими законодавствами, що регламентує окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.

     Господарське законодавство регулює правові, економічні та соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності на території України. Встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки; визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх створен­ня, реєстрації, реорганізації та ліквідації; організаційний меха­нізм здійснення підприємницької діяльності; встановлює дер­жавний контроль у сфері ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства тощо.

     Податкове законодавство визначає чинну в країні подат­кову систему, тобто сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних ці­льових фондів, що стягуються у встановленому відповідними законами держави порядку; встановлює об'єкти оподаткування та методики їх визначення, джерела сплати податків; регулює розміри ставок податків; визначає терміни сплати податків та порядок надання податкових пільг; регламентує застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання.

     Інвестиційне законодавство регулює інвестиційні проце­си в країні, надає державні гарантії вітчизняним та іноземним інвесторам, визначає засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні, встановлює пра­вила здійснення операцій з цінними паперами та забезпечує контроль за діяльністю емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку - інвестиційних фондів, інвести­ційних компаній, страхових компаній. 

Митне законодавство регулює порядок здійснення опе­рацій з експорту та імпорту сировини, продукції, послуг; ви­значає ставки мит на ввезення (вивезення) сировини та продук­ції, встановлює пільгові ставки мит на певні групи товарів, регламентує процедуру перетинання кордону країни та оформ­лення вантажів, забезпечує контроль за сплатою мит і митних зборів

Валютне законодавство регламентує порядок здійснення операцій з іноземною валютою, процедуру видачі Національ­ним банком України дозволу комерційним банкам на відкриття валютних рахунків суб'єктами гос­подарської діяльності.

      Будь-яке підприємство може бути створене:

1. За рішенням власника (власників) майна або уповнова­женого ним (ними) органу шляхом заснування нового підпри­ємства.
2. Шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого підприємства з додержанням вимог законодавства;

Шляхом    примусового    поділу    (виділення)    діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольного конкурентного за­конодавства України

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридич­ної особи від дня його державної реєстрації.

Порядок державної реєстрації підприємств регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003року. Для проведення державної реєстрації підприємства засновник або уповноважена ним особа подають такі документи:

• Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;
• Копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи;
• 2 примірники установчих документів(статут);
• Документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації (збір у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 170грн.)

Строк державної реєстрації підприємства не повинен перевищувати 3 робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

    Установчі документи залежно від організаційно-правової форми підприємства відрізняються за складом і змістом.

     Приватні підприємства створюються і діють лише на осно­ві статуту, деякі види господарських товариств (акціонерні, товариства з обмеженою, додатковою відповідальністю) ство­рюються і діють на підставі статуту та засновницького догово­ру. Повні та командитні товариства створюються і діють ви­ключно на основі засновницького договору.

Статут підприємства — це зібрання обов’язкових правил, якими регулюються його діяльність, відносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут затверджує власник майна за участю трудового колективу. У статуті містяться такі основні відомості:

• найменування підприємства;
• власник або засновник;
• місцезнаходження, предмет і цілі діяльності підприємства;
• органи управління, порядок їх формування;
• повноваження трудового колективу і його виборних органів;
• джерела та порядок утворення майна підприємства;
• умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

     Засновницький договір являє собою громадянсько-правовий акт, яким засновники юридично закріплюють свій намір створити підприємство з тією або іншою назвою. В зас­новницькому договорі, включено відо­мості про організаційно-правову форму, найменування та місцезнаходження майбутнього підприємства (юридична адреса), про розміри часток у статутному фонді (капіталі) кожного із засновників підприємства, положення про порядок внесення засновниками підприємства майна до статутного фонду (капі­талу) підприємства. Крім того, встановлюється порядок розпо­ділу прибутків та збитків, управління діяльністю підприємством, процедура вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, які передбачені законом, а та­кож порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до за­кону.

На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір.

Колективний договір — це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.

     Певні види діяльності підприємства можуть виконувати лише на підставі отриманої ліцензії - дозволу, який надається на певний термін державними органами на здійснення окремих видів суспільно корисної діяльності, у тому числі зовнішньо­економічної. Перелік таких видів діяльності визначений Зако­ном України "Про порядок ліцензування окремих видів госпо­дарської діяльності".

Види діяльності, на здійснення яких необхідна ліцензія:

1. Пошук (розвідка) корисних копалин.
2. Транспортування нафти, нафтопродуктів, газу трубо­проводом та їх розподіл.
3. Операції з наркотичними та психотропними речовина­ми.
4. Медична практика.
5. Ветеринарна практика.
6. Організація й утримання тоталізаторів, гральних закла­дів, випуск та проведення лотерей.
7. Діяльність у галузі будівництва.
8. Надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повіт­ряним, річковим, морським, автомобільним, залізнич­ним транспортом.
9. Операції з кольоровими та чорними металами.

    10. Надання освітянських послуг.

    11. Надання послуг радіо- та телезв'язку.

     12. Туристична діяльність.

     13. Професійна діяльність на ринку цінних паперів та інші види діяльності.

3. Класифікація підприємств за ознаками.

Для забезпечення ефективної діяльності в сучасних умовах, кваліфікованого управління підприємствами важливою є повна класифікація підприємств за певними ознаками.

 Класифікація підприємств - це їх угруповання за певною ознакою:

1. За формами власності:

• Одноосібні, сімейні, приватні (на підставі приватної власності);
• Державні, казенні, комунальні (на підставі державної власності);

Казенні п-ва – це п-ва, які не підлягають приватизації, головним споживачем продукції є держава. П-ва, що здійснюють обслуговування органів держави(держ підприємство «Інформаційний ценр»   забезпечує функціонування єдиних та державних реєстрів, відповідає за збереження даних та їх захист від несанкціонованого доступу та руйнування, проводить технічне навчання державних реєстраторів та адміністраторів, видає спеціалізований друкований засіб масової інформації з питань державної реєстрації, п –ва з ремонту гелікоптерів,бронетанкового озброєння,комплектуючі деталі подвійного призначення (заводи з випуску оптичних виробів, радіопродукції)

 комунальні— відокремлена  частина комунальної власності, без поділу її на частини, створюється за рішенням органу місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним комунальним майном..

Колективні (на підставі колективної власності);

 Орендні (на підставі орендної власності).

2. За характером діяльності розрізняють  підприємства з:

• виробництва продукції;
• надання послуг;
• виконання робіт.

3. За організаційно-правовою формою:

• індивідуальні підприємці;
• господарські товариства (повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, командитне, акціонерне товариство).

Господарське товариство – це підприємства, установи, організації, що створюються на основі договору юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Існують наступні види господарських товариств:

• Повне товариство  виникає, якщо його учасники утворюють власність, що відокремлена від товаришів. Кожен з них вносить вклад у будь-якій формі, і, таким чином, формується так зване складочне майно, що в подальшому поповнюється за рахунок отриманих доходів, додаткових  пайових внесків та інших джерел. Повне товариство вирізняє невелика кількість учасників, звичайно, фізичних осіб. Дане товариство передбачає, що кожний учасник особисто бере участь у справах товариства і несе повну відповідальність  за його зобов’язаннями  не тільки вкладеним капіталом, але і всім своїм майном;
• Командитне товариство – об’єднання, в якому один чи декілька дійсних учасників несуть повну відповідальність по зобов’язаннях товариства всім своїм майном, а решту учасників товариства в межах частки капіталу, що їм належить;
• Товариство з обмеженою відповідальністю являє собою форму об’єднання окремих капіталів у загальний. Учасники товариства несуть відповідальність за його зобов’язаннями тільки своїм вкладом, а не всім своїм майном (обмежену  відповідальність). Учасники товариства володіють кількістю голосів пропорційно розміру їх частки в статутному капіталі. Від акціонерного товариство з обмеженою відповідальністю відрізняється тим, що в ньому кожний член має свою частку, але не має цінних паперів  акціонерного товариства. При виході  учасника з товариства з обмеженою  відповідальністю йому сплачують вартість, що пропорційна його паю в товаристві. Товариство не зобов’язане публікувати відомості про результати своєї діяльності, тоді як акціонерне товариство зобов’язане це робити;

В Товаристві з обмеженою відповідальністю статутний капітал розділений на частки; його  учасники несуть відповідальність за його зобов’язаннями своїм вкладом в статутний капітал, а в разі недостачі цих коштів - додатково майном, що їм належить в однаковому для всіх учасників розмірі;

•             Акціонерне  товариство - це товариство, в якому частка кожного учасника-власника виражена у цінних паперах - акціях, а право голосу в управлінні підприємством  пропорційне кількості  акцій, які він має. Акціонерне товариство має статутний фонд, під який випускаються акції. Загальна номінальна вартість  акцій повинна дорівнювати сумі статутного фонду.

Існує два типи акціонерних товариств: відкриті й закриті.

Закрите акціонерне товариство - це фірма, акції якої розповсюджуються серед певного кола осіб шляхом закритої підписки. Акції, що засвідчують право власності, не можна перепродавати. Власниками акцій стають, як правило, члени трудового колективу, а також працівники суміжних підприємств.

Відкрите акціонерне товариство - це фірма, акції якої розповсюджуються за відкритою підпискою. Купити  акцію і стати акціонером може кожна людина. Це найбільш поширений тип акціонерного товариства.

Серед зазначених форм переважають відкриті акціонерні товариства.

4. За приналежністю капіталу розрізняють підприємства:

• національні;
• іноземні;
• змішані (спільні).

Переважну більшість у структурі економіки України становлять національні підприємства. Це обумовлено монопольним характером діяльності окремих підприємств, низькою економічною ефективністю інших.

5.        За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування:

• Головні (материнські);
• дочірні (юридично самостійна, але головна фірма  суворо контролює діяльність, оскільки володіє контрольним пакетом акцій).
• Асоційовані (п-во, в якому інвестору прямо або через дочірні компанії належить більше 20 відсотків голосів (пакет акцій), тобто підприємство в якому інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім абоспільним підприємством інвестора.);
• філії(відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.).

6.        За розміром (залежно від чисельності працюючих та обсягів виробництва):

• малі (у промисловості та будівництві до 200 осіб, інші галузі виробничої сфери - 50, наука й наукове обслуговування - 100, галузі невиробничої сфери - 25, роздрібна торгівля - 15);
• середні;
• великі
• мікропідприємства (до 10 осіб).

7. За характером домінуючого фактору виробництва:

• трудомісткі;
• матеріаломісткі;
• фондомісткі.

Для підприємств сфери послуг характерним є наявність значної частки витрат на оплату праці, на виробничих підприємствах переважають матеріальні витрати.

4.Добровільні об’єднання підприємств.

Згідно з чинним законодавством в Україні підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності.

Існує два основних типи об'єднань підприємств: інституціональні та добровільні.

Діяльність інституціональних об'єднань започатковується в директивному порядку міністерствами та Кабінетом Міністрів України. Серед них розрізняють науково-виробничі, науково-технічні  об'єднання і такі, що належать до агропромислового комплексу, будівництва та житлово-комунального господарства.

До найпоширеніших форм добровільних об'єднань підприємств в Україні відносять:

• асоціації  - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації  господарської  діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;
• корпорації  - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
• консорціуми  - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети(цільові програми,будівельні проекти);
• концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових  організацій, транспорту, банків, торгівлі  на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність і підпорядковуються основним фінансовим структурам;

• холдинги - організаційна форма об'єднань капіталів, тобто товариство, яке безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує власні кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирішує холдингова фірма;
• картелі – договірне об’єднання підприємств однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності (регулювання збуту виготовленої продукції);
• синдикати – різновид картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створювальний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників;

• трести – монополістичне об’єднання підприємств при якому його учасники втрачають свою самостійність об’єднуючи всі напрями діяльності.
• фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства. На відміну від концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять до них, координують усі сфери їх діяльності.

Кожна з наведених форм об'єднань має певні переваги і недоліки й може утворюватись або зникати залежно від умов внутрішнього та зовнішнього середовища.

 

Рекомендована література

 

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України –2003.,№18-22
2. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч.посібник.-- К.:Атіка, 2002, с.5 – 32
3. Бойчик І.М., Харів П.С.,  Хопчан М.І. Економіка підприємств: Навч.посіб.— Львів: В-во „Сполом”,1998, с.13 - 18
4. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. Посібник – К.: В-во А,С,К,

2004, с.26 - 55

5. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного.--Вид. 2-ге перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000, с.7 – 28, 58 - 72
6. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. – 2-ге вид., стер., - К.: Знання – Прес, 2002.

 

Самостійна робота: підготувати реферативні доповіді за темами:

1.Організаційні структури управління підприємства.

2. Характеристика підприємств за технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування.

3. Вищі органи державного управління підприємствами та організаціями

 

 

Домашнє завдання

1. Підготувати теоретичний матеріал по темі 1;
2. Підготувати реферативні повідомлення даній по темі;
3. Скласти термінологічний словник;
4. Побудувати схеми: «Загальна модель малого підприємства».

 

Типи організаційних структур управління

У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства (фірми).

1. Лінійна організаційна структура управління — це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За такої організаційної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококваліфікованим універсалом, здатним вирішувати будь-які стратегічні й поточні питання діяльності підпорядкованих йому підрозділів (ланок).

2. Основою функціональної організаційної структури управління є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Тобто кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів. Така організаційна структура управління забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.

3. Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор—начальник цеху—майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних керівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління.

Така структура управління забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. Використовується за масового виробництва зі сталим асортиментом продукції та незначними змінами технології її виготовлення. Проте за умов частих технологічних змін, оновлення номенклатури продукції використання цієї організаційної структури уповільнює терміни підготовки і прийняття управлінських рішень, не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів (підрозділів).

4. Дивізіональна організаційна структура управління базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її застосування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загальнокорпоративних (стратегічні рішення, маркетингові дослідження, фінансова діяльність тощо) функцій, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприємницьких структур.

Отже, за дивізіональної структури кожний виробничий підрозділ корпорації (концерну) має власну достатньо розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Лише стратегічні функції управління централізовано на корпоративному рівні. За дивізіональної структури управління групування видів діяльності суб'єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується автономна організаційна спільність. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів:

•               продуктовий (виготовлення певного продукту);
•               за групами споживачів (задоволення потреб певної групи споживачів);
•               за місцем знаходження (розміщення в певному географічному районі).

Перевагами дивізіональної організаційної структури управління є: гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості. Недолік: потребує збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

5. За матричної організаційної структури управління поряд із лінійними керівниками підприємства й раціональним апаратом управління виокремлюють (формують) ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки — проектні групи.

Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних організаційних структур — це їхня винятково висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Проте матричні структури управління мають і певні недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

Використання матричної організаційної структури управління є виправданим на підприємствах, що об'єднують велику кількість виробництв із коротким життєвим циклом продукції, і здебільшого тільки за умови високодинамічного ринкового середовища.