"Подорож до творчої скарбнички В.О. Сухомлинського."

Тема. Подорож до творчої скарбнички В.О. Сухомлинського.

Мета. Познайомити учнів з біографією та творами В.О. Сухомлинського. Формувати загальнолюдські цінності. Розвивати спостережливість, допитливість. Виховувати любов і поважне ставлення до творчості письменника; доброту, чуйність, любов до рідних та близьких людей, природи, гордість за українську літературну спадщину.

Обладнання. святково прибрана зала, портрет В.О. Сухомлинського, виставка його творів, мультимедійний проектор.

                                                   Сценарний хід

Учень: Добрий  день шановні гості!

            Ми раді Вас вітати  у стінах нашого комплексу.

           У храмі науки і тепла

           В країні Знань й добра.

Учень:  Ми з поліського краю,

             Що від краю і до краю,

             Білим цвітом оббілено,

            Рясною травою обплетено

            Солов’ями оспівано,

            Земля дана поетами.

Танець

                                          (звучить легенька музика)
Бібліотекар: Сьогодні радо вас вітаю
у світі письменника нашого краю.
Для учнів він твори писав,
бути добрими, чуйними завжди їх навчав.

Жив на світі Учитель. Його звали Василь Олександрович Сухомлинський.

Він був середнього зросту, худорлявий; каштанове волосся відкривало високе чоло. Але головними на його обличчі були очі — карі, променисті, то лагідні і замріяні, то вимогливі і запитальні, а то й усміхнені і жартівливі.  Він дуже любив дітей. Навчав їх, а ще писав для них багато-багато оповідань, казок: про ласкаве сонечко і м’яку зелену травичку, про працелюбних мурашок і веселого метелика, про зайчика-хвалька та голосистого півника, про   ласкаві мамині руки і добру бабусю. Він писав про доброту, бо сам був хорошою людиною і дуже хотів, щоби діти виростали добрими, чуйними та працьовитими.

1-й учень. Народився В.О. Сухомлинський 29 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району, Кіровоградської області у незаможній сім'ї.

Батько - Олександр Омелянович Сухомлинський працював за наймом як тесляр і столяр у поміщиків та окремих селянських господарствах. Виготовляв меблі і музичні інструменти.

Мати - Оксана Юдівна, працювала в колгоспі, ткала полотно, фарбувала його і шила одяг не лише для своєї сім’ї, але й односельцям.

2-й учень. В їхній сім'ї, крім Василя, було ще троє дітей — Іван, Сергій та Меланія. Всі вони стали вчителями.

Бібліотекар: Любити книги хлопчика навчив дідусь Омелян, який мав як для селянина велику бібліотеку. Помираючи всі свої книжки він віддав Василеві. Батько змайстрував велику скриню. В ній і зберігалися літературні скарби.

 1-й учень: Закінчивши навчання в семирічній школі, де був одним з найкращих учнів, Василь Олександрович, улітку 1934 р. вступив до Кременчуцького педагогічного інституту і став студентом факультету мови і літератури. Вчитися довелося недовго.

2-й учень: Якось узимку Василь студент 2 курсу повертався у хуртовину додому. Знесилений ледве не замерз під скиртою соломи. Тоді врятувала його мати. Внаслідок цього надовго захворів. Лікарі і мама доклали усіх зусиль, щоб поставити його на ноги.

1-учень:Та не встиг одужати, як кинувся рятувати в річці хлопчика, що ледь не втопився. І знову загострилася підступна хвороба. Довелося надовго їхати на лікування в Крим.

Бібліотекар: Водночас він продовжує навчатись у Полтавському педагогічному інституті. Хвороба поволі почала відступати.

1-й учень: У 1941 р. був призваний до лав Радянської Армії. 
2-й учень: У 1942 р. був тяжко поранений і більше його на війну не взяли.       

1-й учень: У 1942-1944 рр. працює директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі. 
2-й учень: Навесні 1944 р. з дружиною їде на свою Батьківщину, в Онуфріївський район. Працює чотири роки завідувачем районного відділу освіти. 
1-й учень: А в 1948 р. за власним проханням стає директором Павлиської середньої школи. Цією школою він керував до кінця свого життя.

Бібліотекар: Василь Олександрович тяжко хворів. Йому далася в знаки війна. Уже перебуваючи у лікарні, важкохворий, він не переставав думати про школу. Коли діти з квітами прийшли до нього в палату, він підвівся на руки, поглянув у вікно, і промовив: «Діти йдуть до школи, а я йду з життя.»

1-й учень: 2 вересня 1970 р. перестало битися серце В. О. Сухомлинського.       (пісня, відео)

Бібліотекар: Він прожив 52 роки. Його поховали  на кладовищі всього за 300 метрів від школи, якій віддав усе своє життя.

Але фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань.

Василь Олександрович писав: «Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною порошиною. Людина народжується, щоб залишити після себе слід вічний»

 І  ми сьогодні зупинимось на сходинках багатогранної творчості вчителя -педагога В. О. Сухомлинського – казках та оповіданнях.

1-й учень: Усе своє життя з 17 років Василь Олександрович працював у школі. Учитель за покликанням душі, він учив маленьких і великих школярів.

Учень: Бути добрими, чуйними, розумними, відданими.

Учень:  Ми щасливі, що народилися й живемо на чудовій мальовничій землі. Де жив і писав для нас В.О. Сухомлинський.

Учень: Ми – українці! І пишаємося цим. Ми співучі, щедрі, віддані, рішучі, добрі. Любимо свою рідну землю.

                                        (пісня про Україну)

Бібліотекар:  Більше 1500 казок, оповідань, притч, замальовок з життя дітей нараховує його творча спадщина.  Часто серед природи, у зеленому класі, який він називав Школою під Голубим Небом або Школою Радості, вчив дітей самих складати казки. 

 Зараз ми з вами доторкнетесь до думки і слова Василя Олександровича, до його веселкового казкового світу, який він так хотів перенести у ваші душі і серця.

 

 1-учень:  Василь Сухомлинський  « Найласкавіші руки»

Маленька дівчинка приїхала з мамою у велике місто. Пішли вони на базар. Дівчинка побачила щось цікаве. На радощах заплескала в долоні. І загубилась в юрбі. Загубилася і заплакала:

–          Мамо!..  Де моя мама?

Люди оточили дівчинку і питають:

–          Як тебе звуть, дівчинко?

–          Оля.

–          А маму як звуть? Скажи ми зараз її знайдемо.

–          Маму звуть … Мама … матуся.

–          Люди усміхнулись і знову питають:

–          Ну, скажи, які в твоєї мами очі: карі, сині, блакитні, сірі?          

–          Очі в неї … найдобріші …

–           А коси? Які в мами коси – чорні, русі?

–          Коси … найкрасивіші …

Знов усміхнулися люди. Питають:

–          Ну, скажи, які в неї руки? Може, якась родимка у неї на руках є, згадай.

–          Руки у неї … найласкавіші.

Пішли люди  й оголосили по радіо: «Загубилася дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіші коси, найласкавіші в світі руки».

І мама знайшлася.

2-учень: Василь Сухомлинський  « Горбатенька дівчинка».

Клас розв'язував задачу. Учні схилились над зошитами. Коли це у двері хтось тихо постукав.

—    Відчини вийди й подивись, хто там стукає,— мовив учитель.

Чорноокий хлопчик, що сидів за першою партою, живенько вийшов і подивився. До класу зайшов директор школи з маленькою дівчинкою. Всі учні впилися в незнайому дівчинку.

Вона була горбатенька.

Учитель затамував подих і повернувся до класу. Він дивився у вічі пустотливих школярів і мовчки благав: хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиву, ні насмішки.

У їхніх очах була тільки цікавість. Вони дивилися на незнайому дівчинку й лагідно всміхалися.

Учитель полегшено перевів дух.

—    Цю дівчинку звуть Оля,— сказав директор.— Вона приїхала до нас здалеку. Хто поступиться їй місцем на першій парті? Бачите, яка вона маленька?

Усі учні що сиділи за партами, піднесли руки:

—    Я! Я! Я!

Учитель був тепер спокійний: клас витримав іспит.

 

1-й учень:  Василь Сухомлинський   «Тихо, бабуся відпочиває»

Прийшла зі школи маленька Галинка, і голосно привіталась до мами.

 Привіт. А мама насварилася на неї пальцем і Галинка тихенько підійшла до столу, поклала книжки.

 

- Тихо, Галинко, бабуся відпочиває. Цілу ніч вона не спала, боліло серце.

Галинка пообідала й сіла за уроки.

Читає книжку тихо - тихо, щоб не розбудити бабусю.

 

 Заходить Оля, Галинчина подруга. Вона голосно й каже:                                                   - Галинко, послухай...                                                                           

Галинка насварилась на Олю пальцем, як мати на неї, і пошепки мовить:                      - Тихіше, бабуся відпочиває. Цілу ніч вона не спала, боліло серце.

 Сіли дівчатка до столу й розглядають малюнки.                           

А з бабусиних очей впали дві сльозинки. Коли бабуся прокинулась, Галинка й питає: «Бабусю, а чого ви плакали уві сні?»                                     

Бабуся усміхнулась, приголубила Галинку. В її очах світилась радість.

 

Бібліотекар: Сподобались вам твори  Василя Олександровича? Хочеться, щоб він пробудив у вас бажання зробити щось хороше, приємне всім, кого ви любите, знаєте, а також незнайомим і всім-всім-всім..

1-учень: За свою педагогічну працю він був нагороджений двома орденами Леніна, багатьма медалями.

2-учень: З 1958 року Сухомлинський — член - кореспондент Академії Педагогічних Наук. З 1958 р. -  заслужений вчитель.

 1-учень: В 1968 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В тому ж році він був обраний   членом - кореспондентом Академії педагогічних наук.

Бібліотекар: Його іменем названо Миколаївський національний університет. В 2003 році була викарбувана монета номіналом 2 гривні на якій зображено портрет В. Сухомлинського.

В Луганському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка є меморіальна дошка В. Сухомлинського.

2-учень:У 2011 році на честь Василя Сухомлинського названа вулиця в Києві.

1-учень:    Він залишив назавжди слід після себе у світі.

2-й учень: Слід той  не зможуть змести сиві і славні століття.   

 

Бібліотекар: Ми маємо дуже могутню постать в нашій літературі. Тож звертайтеся, діти, до його творів і читайте, думайте, зростайте у любові, добрі, милосерді.

Ідеї Сухомлинського втіленні в девіз нашого комплексу: « Добро творити корисно»  Нехай вашим дороговказом у житті будуть слова із головної пісні нашого комплексу, музику і слова написала Зорук Оксана Миколаївна.

(Виконується гімн школи)