Кінестетичне навчання: вивчаємо світ через дотик

Класичне навчання переважно зосереджується на різноманітних когнітивних вправах. Ми знаємо, що треба розвивати мислення і логіку, тренувати пам’ять. А ще останнім часом все більше уваги приділяється розвитку емоційного інтелекту та емпатії, м’яких навичок загалом. Утім, ми досі не приділяємо належної уваги тому факту, що всіх людей можна умовно поділити на аудіалів, візуалів та кінестетиків. І якщо з першими двома групами все більш-менш ясно та зрозуміло, то про кінестетиків традиційно забувають.

Вважається, що найважливішу інформацію ми отримуємо завдяки зору та слуху. А от тактильні відчуття менш важливі, особливо якщо йдеться про освітній процес. Але насправді все не так! Збільшення ролі кінестетичних відчуттів неабияк покращує якість засвоєння інформації.

Як ми дискримінуємо в собі кінестетика

Не дивлячися на те, що інформація надходить до нас через різні канали, в молодшому віці саме кінестетичне сприйняття є надзвичайно важливим. Що меншою є дитина, то більше уваги варто приділяти вправам, пов’язаним із кінестетикою, адже в молодшому віці саме тактильні відчуття є «опорними». Тим паче, що тактильність пов’язана з відчуттям безпеки, турботи, вона здатна зменшувати тривожність, натомість збільшуючи впевненість дитини у собі та навколишньому світі.

Лише з підліткового віку кінестетика витісняється або раціоналізується в культурно дозволені жести та дотики, міміку, способи самопрезентації. Загалом же чимало кінестетичних взаємодій вважаються менш важливими, якщо порівнювати із вербальною комунікацією.

Тож не дивно, що діти швидко починають думати, що:

важливо лише читати і слухати;
будь-яка фізична взаємодія під час уроку заборонена;
підсвідоме бажання відволіктися – не сигнал тіла, а виключно порушення дисципліни;
прислухатися до сигналів власного тіла не варто.

А це справжнє випробування для кінеститиків.

Хто такий кінестетик ?

Це дитина, яка має більшу потребу в русі та дії (не варто плутати таку поведінку зі РДУГ). На заняттях їм неодмінно потрібно помацати макет, доторкнутися до експоната на екскурсії в музеї або понюхати квітку в ботанічному саду.

Умовно кажучи, якщо візуалам зручніше прочитати інструкцію (тоді як аудіалам – прослухати), то кінестетики віддадуть перевагу можливості одразу зануритись у справу, а вже потім зіставляти етапи інструкції з конкретними діями.

Якщо говорити простіше, то кінестетики не можуть повноцінно засвоювати знання, якщо їхні тіла не залучені у процес. У такому випадку інформація лишається в короткостроковій пам’яті та швидко «вивітрюється». Саме тому кінестетики можуть не дуже добре розбиратись у теорії, але випереджають однокласників у іншому: навчанні на практичних прикладах, стажуванні, створенні проєктів.

Розподіл на кінестетиків, візуалів та аудіалів, звісно, не є чітким. Складно знайти чистого аудіала або кінестетика (так само як і холерика чи меланхоліка). У кожному з нас поєднуються всі типи, але певний канал є головним, а робота з ним – простішою і приємнішою.

Знайти правильний підхід

Тож ми маємо ситуацію, в якій перевага надається класичним прийомам навчання і джерелам надання/отримання інформації (аудіальним, візуальним). Але ситуацію можна змінити. Для цього варто створити певну варіативність, дозволивши дітям із різними нахилами вибирати відповідні способи виконання завдання.

Якщо потрібно написати твір, то запропонуйте також: розіграти його у вигляді сценки, написати як звичайний текст (потім зачитати) або намалювати картинку-оповідь. Скажіть дітям, що всі варіанти рівноцінні, тобто ви не знижуватимете оцінку за спосіб виконання завдання.
Готуючися до доповіді, діти можуть створити модель предмету, про який розповідають. Або зробити мудборд.
Вивчаючи твір, не просто читайте й аналізуйте сцени з романів, але намагайтеся відтворити їх у класі. Наприклад: «Кайдашева сім’я», сварка родини. Де знаходяться дійові особи? Якими є їхні пози, вирази облич, як вони рухаються? Театр – чудова школа літератури для кінестетика, яка допомагає глибше зрозуміти твори.
Попросіть дітей пригадати прикметники чи слова в переносному значенні, що допомагають яскраво описати душевний стан. Наприклад: глянув та й скам’янів; вона побачила поп-зірку і просто розтанула; від лестощів розм’як; колюча людина; оксамитовий голос тощо. Які відчуття в нас викликають ці словосполучення, які внутрішні стани описують?
Чудовий навчальний і терапевтичний ефект має мистецтво – кінетичний пісок, малювання піском, ліплення. Використовуйте пісок, аби продемонструвати візерунок, що утворюють звукові хвилі, демонструйте фактуру географічних ландшафтів та копалин.
Якщо у вас є якісь макети, то не просто показуйте їх дітям з безпечної відстані, а давайте можливість доторкнутися.

Тактильні ігри часто використовуються в молодших класах. Але чому б не використовувати їх і в роботі зі старшими учнями? Не глушити кінестетичний канал, але знайти йому більш доросле, зріле застосування, що не лише зацікавить підлітків, але і зменшить тривожність та покращить дисципліну.

Розуміння потреб кінестетиків неабияк стане у пригоді вчителям, які працюють в інклюзивних класах. Зрештою, аби знайти підхід до дитини з ООП, варто спробувати різні способи! І тактильні ігри, збільшення кінестетичних підходів загалом, – чудовий варіант. На жаль, інколи налагодити ефективну взаємодію між учителем та учнем із ООП буває непросто. Утім, цілком реально! Про те, як це зробити та як створити у школі середовище, де діти з ООП почуватимуться комфортно, розповідає у своєму курсі «Ефективна взаємодія вчителя та учнів із особливими освітніми потребами» Євгенія Груленко. З її допомогою ви розберетеся із теоретичними основами психофізіологічної діяльності та дізнаєтеся, як застосовувати на практиці теорію сенсорної інтеграції. Буде цікаво!

Поради для вчителів учнів-кінестетиків

Якщо є можливість, дозволяйте дітям працювати не лише сидячі, а і стоячі. А ще не забувайте про фізкультхвилинки! Такі учні набагато краще працюватимуть, якщо зможуть бодай трохи рухатися.
Використовуйте різні методи та підходи. Окрім традиційних лекцій можна використовувати будь-які методи та прийоми, що передбачають хоча б мінімальну активність. Навіть читання в парах уже буде непоганим рішенням.
Запропонуйте учням-кінестетикам під час лекції не просто слухати, а робити нотатки.
Заохочуйте дітей малювати схеми та карти пам'яті, виділяти кольоровим фломастером важливі тези, додавати наліпки тощо.
Попросіть учнів допомогти вам: нехай вони роздають зошити однокласникам, збирають робочі аркуші після контрольної чи записують на дошці дату і тему уроку / домашнє завдання.
Дозволяйте школярам-кінестетикам крутити в руках олівці чи ручки – це допомагає їм зосередитися.
Якщо ви бачите, що учні-кінестетики вже відволіклися чи навіть почали бешкетувати, то зупиніться та запропонуйте учням виконати кілька вправ.

А серед ваших учнів є кінестетики? Як ви з ними працюєте?