Підсумки непростого року: як наші вчителі навчають в умовах війни

Це був складний рік. Сповнений раптових змін, викликів, невизначеності та втрат. Але попри все освітній процес триває, а наші вчителі продовжують навчати дітей. І це справді дивовижно. 

Цей рік був максимально непростим. Чим він запам’ятався вчителям? Що було найскладнішим, а що навпаки приємно здивувало? Як учителям та їхнім учням вдалося адаптуватися до нових реалій? Аби спробувати знайти відповідь на ці запитання, ми звернулися до освітян, провели невелике дослідження, аби з’ясувати, яким цей рік був для українських учителів, та створили своєрідний рейтинг моментів, що запам'яталися найбільше. 

Найскладніші моменти 2022 року

1. Воєнний стан та повітряні тривоги. Ці дві речі повністю підпорядкували собі всі сфери нашого життя та змусили докорінно переглянути освітній процес. Тепер нам доводиться миритися із тим, що, на жаль, деякі уроки будуть пропущені, а теми – не надто добре вивчені.
2. Дистанційне навчання. Так, всі звикли до дистанційки… Ковідної. До дистанційного навчання в умовах війни неможливо підготуватися, хоча й учителі все ж отримали величезний досвід, який використовують і просто зараз. 
   

   Що робити, коли немає світла та зв'язку? Як отримати зворотний зв'язок під час блекауту? Як підтримати дітей, що далеко від рідного дому? Це і було найскладнішим. Коли ти нічого не можеш зробити, бо від тебе мало що залежить. Це просто забирало багато власних сил, ресурсу.

3. Навчання в укритті. Психологічний стан учителів та школярів і так лишає бажати кращого, а навчання у шкільному подвалі аж ніяк не додає сил та впевненості. Навчання в коридорі за двома стінами – теж.
4. Відсутність світла. Тут усе просто: немає світла – немає навчання. Так, можна записати уроки заздалегідь, можна перебудувати навчальну програму, можна подовжити терміни сдачі робіт, але навчати дітей так само якісно, як раніше, складно. А інколи і неможливо. 
5. Відсутність живого спілкування. Із колегами та учнями, а також із рідними людьми. Як це впливає на емоційний стан? Навряд позитивно.
6. Неможливість передбачити майбутнє. Навіть у короткостроковій перспективі. Як планувати свої дії, коли твої плани більше не залежать від тебе? Тож не дивно, що до завершення року вчителі підходять не просто втомленими, а виснаженими.

Окремо педагоги зазначили, що насправді надскладними завданням було зібратися та продовжувати свою роботу. І перестати боятися. Це дійсно було непросто, але українські освітяни впоралися.

Чи можливий регрес освіти? Так. Саме тому наші вчителі вже зараз працюють над тим, аби максимально пом’якшити наслідки війни для освіти, зокрема планують, як саме наздоганятимуть пропущене, як змінюватимуть програму, які методи роботи використовуватимуть. 

Позитивні моменти 2022 року

1. Освітній процес. Який відбувається всупереч усьому! І це вже величезна підтримка для багатьох. Зрештою, багато хто з українців наголошує на тому, що якби не робота, вони просто не витримали б усього, що сталося у 2022 році. Так само вчителі та учні – саме освітній процес допоміг їм пережити та переживати найскладніші моменти. 
   

   Кожна зустріч із дітьми – це позитив. Щоденні зустрічі вкрай необхідні і для дітей, і для вчителя. Це символ того, що життя продовжується. Все буде добре!

2. Попри все діти хочуть вчитися. І це неймовірно надихає педагогів, дарує сили та енергію для нових досягнень. А ще школярі тепер набагато краще розуміють, наскільки складною є робота вчителя, а відповідно – більше стараються.
3. Спілкування. Із колегами, учнями, рідними. Так, його стало менше, але від того, як зауважують освітяни, ми цінуємо його ще більше, і намагаємося взяти від нього максимум. Окремо наголосимо на тому, що педагогам успішно вдалося налагодити комунікацію як з тими дітьми, які залишилися в Україні, так і з тими, хто наразі перебуває за кордоном.
4. Очне навчання. Навіть якщо воно тривало лише кілька днів. Учителі неабияк цінують будь-яку можливість побачити свїх учнів, почути їхній щирий сміх, допомогти їм та підтримати.
5. Адаптивність. І освітяни, і учні, і їхні батьки змогли гідно відреагувати на виклики часу, підлаштуватися під нові реалії. Діти стали більш самостійними, а батьки активніше долучалися до освітнього процесу. 
   

   Серед позитивного ще цікаві семінари, конференції, які дали багато нових знань, спростили і зробили якіснишим дистанційне навчання. Учням стало цікаво вчитися дистанційно.

А ще педагогів неймовірно вразила дитяча підтримка. Так, діти знаходили в собі сили підтримувати своїх учителів! Вони були неочікувано сильними, мудрими та патріотичними. 

Адаптація до нових реалій

Люди – дуже гнучкі. Тож ми з часом адаптуємося до найрізноманітніших обставин. Навіть якщо це війна. Вчителі розповіли, що поступово, зі складнощами, але все ж у більшості змогли адаптуватися та навчилися ставитися до ситуації, що склалася, із розумінням. 

Спочатку було складно! Але пристосувалися до роботи. І тепер розумію, що наша робота в онлайні – це виклик часу, який ми подолаємо! Це досвід, який ми отримали.

Звісно, хибно було б вважати, що все відбувається легко та просто. Насправді вчителям доводиться жити в режимі постійної готовності до несподіванок: багато хто зазначає, що чи не кожного дня трапляються ситуації, які змушують змінювати як робочі, так і особисті плани. 

Ми окремо виділили дистанційні години спілкування після уроків з вчителями і учнями, де змогли говорити про страхи, тривоги, але й про цікавинки, прочитані книжки, улюблені заняття, хоббі, домашніх улюбленців. Таким чином ми побороли страх і тривоги.

Серед нюансів адаптації:

• нестача гаджетів для дистанційної роботи;
• хтось із учнів на дистанційці розкрився з іншого боку, а хтось навпаки – зовсім перестав учитися;
• робота у дві зміни, аби залучити до навчання всіх учнів;
• необхідність удосконалювати дистанційну роботу та додавати більше інтерактиву, використання онлайн-тестів.

І всі мріють про те, аби ці нові реалії закінчилися якомога швидше нашою Перемогою.

Освітні процеси, які можна (і варто) покращити

Також ми не могли не запитати педагогів про те, які освітні процеси, на їхню думку, потребують покращення. І список доволі серйозний:

1. Змінити підходи до дистанційного та змішаного навчання.
2. Розвантажити навчальну програму.
3. Зменшити кількість звітності.
4. Осучаснити навчальні матеріали та програми.
5. Нарешті відмовитися від предметних олімпіад.
6. Забезпечити вчителів та учнів гаджетами для нормальної роботи.
7. Надати чіткі роз'яснення та зразки практичної роботи для вчителів НУШ, можливо, організувати інформативні та практичні курси.
8. Своєчасно інформувати, до чого все ж готуватися: до ЗНО чи НМТ.
9. Створити ефективну систему підвищення кваліфікації освітян.

Про мрії та сподівання

А тим часом Новий рік уже на порозі! Саме час підбивати підсумки, мріяти, загадувати бажання. Тож ми не могли не спитати у вчителів, про що вони мріють. Насправді мрії у всіх нас зараз дуже і дуже схожі. А щирі мрії завжди збуваються, чи не так? Ми зібрали головні мрії наших освітян у хмару слів: візуалізуймо та працюймо над їхнім здійненням!

- Про що ви мрієте напередодні Нового року?

- Про Перемогу. Та щоб повернулися мої Захисники додому живими та здоровими. Про зміни у програмі, про порозуміння МОН та працюючих учителів. Про відповідальність батьків за виховання та навчання учнів. З Новим роком. Усе буде Україна!

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.