Створюємо тексти-розповіді: перші кроки маленьких письменників

Розповідь – це повідомлення  про події, що розгортаються  у часі. 

Коли діти починають вчитися писати розповіді, вони стикаються із рядом викликів. Із чого почати, як дібрати матеріал, яким чином будувати причинно-наслідкові зв’язки? А головне, у чому секрет цікавого, захопливого тексту? Ми розклали по поличках деякі речі, аби дітям було простіше аналізувати твори, а вчителям – пояснювати цю складну, але неймовірно цікаву тему.

Триактова структура сюжету

Вивчаючи бестселери, американські дослідники Мет’ю Джокерс та Джоді Арчер дійшли висновку, що книги, які завойовують прихильність мільйонів, мають «триактову» сюжетну структуру. Значною мірою вона співпадає з класичним поділом на вступ, розвиток та завершення, які, за рідким виключенням, є звичними для творів художньої літератури.

Одні автори обирають правильну структуру, інші – не зовсім. Тому якісь тексти читаються легко, змушуючи читачів із нетерпінням гортати сторінки, а інші – важко, тому читач відкладає книжку. Отож, своєю поширеністю триактова структура завдячує передусім ефективності, чіткості та логічності – це та будова, що привертає увагу читача.

Продемонструвати даний принцип можна на прикладі казок. Вони використовують чітко виражені вступ, середню частину та завершення, що робить аналіз структури вельми простим. 

Для прикладу розглянемо казку «Пан Коцький»:

1. Перший акт. Кіт втрачає дім (зачин).
2. Другий акт. Зустріч із лисичкою, запрошення жити разом, вихваляння чоловіком перед іншими звірями (розвиток подій).
3. Третій акт. Запрошення на обід. Пан Коцький лякає звірів, ті переконуються, що він страшний, як і казала Лисичка (кульмінація, кінцівка).

Оповідь в одному реченні

Якщо впродовж перших шести секунд відвідувач не розуміє про що сайт, він його закриє і навряд чи повернеться. Із книгами ситуація дещо інакша, втім письменник також має якомога швидше зацікавити читача.

Тому перший абзац – найскладніший. У ньому автор вирішує більшість проблем, пов’язаних із твором, визначає тему, тональність. Особливе ж навантаження покладається на першу фразу, що має:

1. Розходитися на цитати: «Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещасна сім’я нещасна по-своєму» (Л. Толстий «Анна Кареніна»). 
2. Бути ємною та короткою: «На початку було слово…» («Новий завіт»)
3. Містити глобальний чи локальний конфлікт: ««Томе!» Ніякої відповіді. «Томе!» Ніякої відповіді. «І де подівся цей хлопець, хотіла б я знати…» (М. Твен «Пригоди Тома Сойєра»).
4. Демонструвати пряму мову чи характер головного героя: «Місіс Делловей сказала, що сама купить квіти» (В. Вулф «Місіс Делловей»).
5. Миттєво занурювати читача у вир подій, або давати інтригу. «Шостого лютого, тисяча дев’ятсот сімдесят третього року, коли мене вбили, мені було чотирнадцять років» (Е. Сіболд «Милі кістки»).

Вправа: запропонуйте учням проаналізувати вступний абзац повісті «Старий і Море» Ернеста Хемінгуея:

«То був старий рибалка, що промишляв на Гольфстрімі сам-один у своєму човні. Ось уже вісімдесят чотири дні він виходив у море й не піймав жодної рибини. Перші сорок днів з ним був хлопець. Та по тих сорока нещасливих днях хлопцеві батьки сказали, що старий тепер рішуче й безповоротно salao, цебто геть безталанний, і звеліли синові перейти до іншого рибалки, з яким він першого ж тижня піймав три добренні рибини. Хлопцеві було прикро бачити, як старий день у день вертається ні з чим, і він щоразу йшов допомогти йому — піднести змотану снасть, гарпун, ості або щоглу з вітрилом. Вітрило було полатане мішковиною і, обгорнуте навколо щогли, скидалося на прапор безнастанної поразки».

Які завдання вирішує даний уривок у контексті початку повісті? 

Він містить:

1. Експозицію (доля, професія та становище головного героя).
2. Мотивацію (чому впіймати рибу старому життєво необхідно).
3. Конфлікт (зрада старого рибалки суспільством та вірність хлопчика).
4. Конфлікт, загорнутий у експозицію.

Перш ніж почати писати, потрібно розробити план, мати уявлення про точку «А» і точку «Б», звідки і куди ми хочемо прийти. Інколи це план пересування героїв у просторі, а інколи траєкторія їхніх внутрішніх перетворень, навіть якщо персонаж за поріг власної хати так і не ступить. Нерідко у першому акті подається «експозиція».

Експозиція – частина твору, де змальовуються суспільне середовище і життєві обставини, у яких формувався характер дійових осіб та історичні умови, що впливають на розвиток подій. У деяких випадках можливе її ототожнення з передісторією (передмовою).

Як жив герой до початку подій? Чому конфліктна ситуація стала можливою? Зазвичай положення, у яке поставили персонажа, є «діжкою пороху», а подія (чи сам протагоніст) – «запальним шнуром», тригером, від якого все вибухає.

Наприклад, у романі Сінклера Льюїса «Головна вулиця» головною героїнею є освічена дівчина з мегаполісу, яка стає дружиною доктора з маленького містечка. Із опису її життя до одруження (експозиція) ми розуміємо – героїні не місце у провінції, тож проблем не уникнути. Знайомство з доктором та переїзд відбуваються наприкінці першого акту і стають поштовхом для конфлікту та переходом у другий акт.

Вправа: прочитайте або перекажіть декілька казок. Попросіть дітей виділити подію-тригер, без якої не почався би конфлікт. «Івасик-Телесик» – хлопчика помічає Змія. «Пан Коцький» – кота виганяють з дому (поштовх до пригод), вихваляння лиси (конфлікт). «Лисиця і журавель» – лиса подає страву, яку журавель не здатен з’їсти.

Розвиток подій та стрибки напруги

Другий акт передбачає розвиток подій і конфлікту. Як визначили Мет’ю Джокерс та Джоді Арчер, популярні книги мають регулярну послідовність сюжетних спадів та підйомів. Це принцип «американських гірок», де за спуском слідує підйом, а потім знову спуск. Оскільки значення злету яскравіше відчувається лише на тлі падінь, завдання письменника – варіювати періоди спокою та піднесення, криз та вирішень. 

Вправа: Погляньте на графіки двох бестселерів. Їх сюжетні повороти складаються у майже ідентичні криві напруги. Запропонуйте дітям намалювати криві напруги для декількох казок та порівняти їх. Горизонтальна вісь на графіку – плин часу. Вертикальна – позитивний чи негативний відтінок подій.

Якщо ви знайшли тему і головну думку для свого твору, дали героям мету, у другому акті саме час донести їх до читача. Нехай кожна нова криза буде кроком до великої цілі, що поступово пояснює мотивацію героїв, допомагає їм внутрішньо рости. В ідеалі крива сюжету має рівномірно підніматися й опускатися, доки на одному з піків не сягне максимуму.

Кульмінація та завершення

Кульмінація – не тільки найбільш напружений момент, це також остаточне розв’язання проблеми, яку автор досліджує впродовж усього твору. Саме на цьому етапі у читача формується певне відношення до подій.

Крім того, кульмінація – це точка неповернення. Після переламного моменту герой змінюється, його життя ніколи не буде таким, як раніше. У казці «Пан Коцький» звірі вагаються, чи дійсно кіт страшний та під виглядом бенкету хочуть оцінити лисиччиного чоловіка. До цього моменту зберігається ризик. Раптом Пан Коцький не зможе вразити звірів, раптом його слабкість буде розкрито? Утім, після бенкету всі остаточно переконані – «такий малий, а ледь нас всіх не розірвав». Сприйняття оточуючими героя змінилося раз і назавжди.

У романі напруга спадає поступово. Автор описує наслідки, життя головних героїв, їхню реакцію, висновки. Що ж до коротких оповідань, то кульмінація перенесена ближче до кінця і виступає як контрастна, несподівана ситуація. Прийом «відкритого фіналу» будується на співпадінні піку подій та завершення твору. Саме так відбувається у гоголівському «Ревізорі» – німа сцена, завіса.

Отже, будова художнього твору – не примха окремого автора. Це добірка правил, ритмів і загалом ціла наука, що передбачає успіх текстів, аналізує їх структуру. Література, як і фізика чи біологія, має свої закони, а текст – це живий організм, тож не варто нехтувати універсальними прийомами.