Образливі слова від учня неодмінно зачеплять за живе. Вчитель ображається на них. І це цілком нормально! Так само як і є нормальною реакцією бажання поставити на місце хулігана. Проте це серйозна помилка. Досвідчені вчителі, як правило, знають, що робити у такій ситуації, але їх молодші колеги часто губляться.
Якщо ви неправильно зреагуєте на образу від учня, ви можете суттєво погіршити ситуацію. Більш того, ваш авторитет та вплив на клас можуть похитнутися. Якщо ви не стримуєте власних емоцій, вам не вдасться втримати і клас. Пропонуємо до вашої уваги просту схему дій на випадок агресивної поведінки учня, його лайки у вашу адресу. Це допоможе гідно вийти із ситуації.
Програйте битву
Будьте готовими програти битву. Але виграти війну. Іншими словами, необхідно втриматися від того, щоб повчати, лаяти, читати моралі, намагатися поставити учня на місце зразу ж після інциденту.
Не приймайте негатив на свій рахунок
Часто трапляється так, що прояви неповаги йдуть від дитини, яка особисто проти вас нічого не має, проблема значно глибша. Ваше завдання – допомогти учневі побачити свою помилку, щоб такого більше не повторилося.
Заспокойтесь
Глибоко вдихніть, аби зняти напругу та бажання поставити школяра на місце. Нагадайте собі, що ситуація буде виграшною для вас лише тоді, коли ви втримаєте власні емоції під контролем.
Витримайте паузу
У першу мить після події не говоріть жодного слова, підтримуйте зоровий контакт з учнем та чекайте. Нехай слова висять у повітрі протягом декількох секунд, щоб стали зрозумілими такі моменти: що сказано, як сказано і хто несе за це відповідальність.
Залиште за собою останнє слово
Не ескалуйте конфлікт. Навпаки, постарайтесь його якомога швидше звести нанівець. Ваша добре витримана пауза, ймовірно, засмутить учня, який очікував на бурхливу реакцію. Як тільки ви припините зоровий контакт та повернетесь до своїх справ, інцидент буде вичерпано.
Йдіть далі
Проводьте урок далі, не коментуйте конфлікт саме зараз. Повертайтесь до нормального життя якомога швидше заради інших учнів.
Нічого не робіть
Продовжуйте свій день, наче нічого не сталося. Не підходьте до учня та не пробуйте поговорити з ним про те, що сталося. Не робіть нічого, доки не будете впевнені в тому, що учень відійшов від ситуації.
Говоріть
Щойно ви зрозуміли, що учень заспокоївся, а інцидент забувся, підходьте з пропозицією поговорити. Якщо у вас були наперед розроблені правила поведінки на ваших уроках, говоріть прямо, який пункт було порушено. Відповідно до цього передбачено покарання. Якщо ви досі не маєте таких чітко прописаних правил, рекомендуємо створити їх.
Доведіть до відома
Повідомте батьків чи класного керівника про поведінку дитини. Тим паче, якщо це нетипово для учня, батьки неодмінно мають знати про конфлікт, адже це може бути тривожний сигнал.
Дочекайтесь покаяння
Якщо ви впорались із ситуацією таким чином (не лаяли, не читали моралі тощо), навіть найбільш впертий та складний учень відчує провину. Є велика ймовірність, що у вас щиро попросять вибачення.
Урок, який треба засвоїти всім
Треба пам'ятати, що у подібних ситуаціях вкрай важлива тактика.Такий метод є дієвим, бо уся відповідальність за вчинок покладається на школяра, у якого тепер ще менше шансів знайти причину образи чи гніву на вас. Ви не опустилися до рівня образ та з’ясовування стосунків. Ви не виграли ту битву, але, ймовірно, виграєте війну.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.
По суті, стаття (чи її частина) це пропозиція ігнорувати кривду та бути "Муму".
Я практикував це одного разу вже. Закінчилось тим, що втік зі школи, бо учні почали погрожувати ножем за оцінки.
А також: ходити по класу(наче мене немає), коли я пропоную прочитати хоч уривочок. А також: дивитись інстаграм відосики на максимальній гучності, коли я починаю гру по темі.
У такий спосіб маленькі майбутні в'язні колонії - хочуть довести, що вони кращі, а вчитель - гірший.
-
У статті правильно сказано про: правила та батьків.
Батьків треба затр**вати 24 на 7. Можна навіть вночі телефонувати. Зазвичай, такі навіжені діти це результат саме батьківства. Щось вдома робиться дуже не так.
Але, це може не мати ефекту. Або прийде скажена мамця: "Пачіму напісалі что моя дєвочка бьйот дєтєй? ВрьотЄ!111"
У цьому випадку: не возитися. Якщо це зошка - виключити дитину не можна. Але покарати теж неможна.
Це призвело до смішних ситуацій: малий грає на телефоні у стрілялку, гучно. Заважає мені розмовляти. Забрати телефон - неможна. Батьки - невідповідають. Директор - на курсах.
Ну й виходить - сядь і плач. Доречі, дієвий спосіб. Якщо жіночим сльозам мало хто вірить у 2020, то чоловічим - може.
Я одразу сказав: або маю майнове та повне монополістичне право на виховання моїх учнів - або шукайте вчителя за 3 900 деінде.
Права я так і не отримав і втік.
-
Тож батьків треба довбати, весь час. Потім так, правила, вони мають бути написані. А не просто вигадані. Зробити маніфест, надрукувати копії, на кожен клас. Далі хай кожна дитина поставить хрестик, галочку, підпис, тощо.
Тоді вони знатимуть, що вони підписали угоду.
Угоду зберігати десь, де злодюжки не знайдуть і не вкрадуть. Бо вони таки лазять по вчительским речам і всім по*.
Пам'ятаю, як у мене поцупили три стіки кави й думали що я не помічу.
_
І нарешті, пункт, котрий тупо автор забув.
П.О.Л.І.Ц.І.Я.
Зараз поясню.
Прийшов я одного разу з моїм аташе купувати ліки у аптеку. Фармацевт подумала, що я є іноземець. І одурила мене на 2 бакси, зумисно роздрукувала порожній чек без суми та списку і не додала УСІХ ліків.
Звичайно ж, як тільки я попросив нормальний чек та додати ліків - здійняла галас, мовляв я все забрав. А чек - тільки такий.
Ну поліція була у шоці, що їх турбують через 60 гривень. Але ви б бачили обличчя цієї шахрайки. Вона мабуть від страху вмерла.
Але, факт є факт: українці поліції не телефонують у таких випадках. Чомусь їх кличуть, тільки коли хтось когось вбив.
НЕПРАВИЛЬНО. Будь-який вербальний чи невербальний напад, шахрайство, тощо. Це все по поліції.
У штатах поліцію кличуть навіть коли сусіди просто сваряться. У нас часто можна почути як за стінкою когось луплять - і ніхто ТУПО ніколи не покличе стражів порядку.
Диваки украінці. Мені до них далеко. Ментальність різна.
Якщо учень вас принижує, навіть суто вербально - ви телефонуєте поліції. Це все.
*
І останнє: автор помиляється, щодо того, що треба все тримати у собі. Треба дуже багато говорити про свої проблеми і з батьками і з директором і з поліцією. Я цього не робив - дуже пожалів.
Але в той самий час автор правильно каже, що треба взяти певний момент, спіймати хвилю. Зачекати на момент і тільки тоді відповідати.
Проте, знову таки, не впустіть момент. Бо втратите тупо весь клас. Один злочинець покаже, що так можна - інші теж стануть кривдниками. Навіть, якщо ці інші є нормальними (більш-менш) дітьми.
Так би мовити маневр литовців з під Ґрюнвальду. Тактичний відступ, а потім несподівано ж: "ГОП!" РОЗГРОМ ОРДЕНУ!
Себто, крок назад, десяток вперед.
І ще, бути у люті - це нормально, Христос у люті взагалі столи перекидав та у пики бив.
Проте, не дайте вашій люті зіпсувати контр-атаку. Контр-атака має бути зважена та жорстока, наче Custer's last stand. Уявіть себе у ролі індіанця, де ви по-одному добиваєте американських солдат на відомому пагорбі. Холодно, швидко, зважено. І трошки люті. Ви маєте рацію, ви на своїй землі, ви захищаєтесь. Агресивно захищаєтесь. Ніяких полонених, постріл у голову отримують усі загарбники.
Якщо ви покажете жалість - як це робив я, вас зґвалтують пізніше і станцюють на вашому трупі.
_
І окрема порада по темі: якщо вас кривдять скажені підлітки - спілкуйтеся не тільки з колективом, батьками та поліцією. Але й з психологом. І це нормально.