Статистика – дуже цікава річ, і вона говорить, що рівень фінансової грамотності українців залишає бажати кращого. Воно й не дивно, адже нас ніхто неї не вчив. Ця проблема виникла не сьогодні, радянська доба була великим експериментом зі створення соціалізму. Від кожного – за здібностями, кожному – за потребами, пам’ятаєте? Саме ця суспільна модель залишила нам низку не просто недієвих, а навіть шкідливих установок.
Здавалося б, СРСР зник десятиліття тому. Однак деякі уявлення про економіку тих часів живуть у суспільстві й зараз. Несвідомо вони передаються молодшому поколінню, що згодом стає причиною ілюзій, хибних рішень та політичних маніпуляцій. Тож маємо розвивати фінансову грамотність! А для цього розберемо 5 економічних міфів, які шкодять нам усім.
Міф перший: Чесний багатим не стане
Запропонуйте учням трохи заглибитися в історію: колективізація, розкуркулення та створення колгоспів, де всі були «рівними». На початку 20 ст. новостворена радянська влада відбирала землю і майно у селян, забороняла вільну торгівлю, аби створити систему централізованого виробництва та держрегулювання.
Чи можливо б було це зробити за існування приватної ініціативи та бізнесу? Ні. Саме тому було створено пропагандистські міфи про куркулів, буржуїв-експлуататорів та виключно нечесне походження капіталу. У суспільстві культивувалися установки на кшталт: «бажати грошей – соромно», «бідні, але чесні».
Цей стереотип дуже міцний. У цьому можна пересвідчитися, просто зазирнувши до соцмереж – там легко знайти безліч коментарів про крадіїв і нечесно нажите майно. І далеко не всі вони мають стосунок до реальності. Тим часом будь-яка багата людина сприймається як та, що нажила свої статки обманом, а отже машинально викликає недовіру.
Насправді ж все не так погано. Не варто забувати про підприємців або айтівців, які заробили свої статки цілком законно, довго навчаючись та багато працюючи, тож не варто одразу починати з негативу. Обов’язково поясніть дітям, що, наприклад, дрібні підприємства створюють більшість робочих місць. Також вони сплачують великі податки в бюджет та є основою добробуту будь-якої країни.
Міф другий: За все платить держава
На початку 2022 року палке обговорення в блогосфері спричинили слова директора однієї зі шкіл, який зауважив, що отримує зарплату з державного бюджету, а отже нічого не винен платникам податків. Звісно, така заява, обурила аудиторію. А дехто навіть сумно жартував, що якщо так говорить директор, то чого чекати від дітей?
Запитайте в учнів: звідки беруться кошти в державному бюджеті? Звісно, в Україні досі існує чимало державних підприємств, але левова частка коштів – це податки підприємців та приватних осіб. Тобто наші з вами. Саме ми оплачуємо ремонти доріг, будівництво дитячих майданчиків, ремонт каналізації та багатоквартирних будинків. Також із податків громадян ідуть кошти на освіту, медицину, утримання органів правопорядку тощо.
Поясніть дітям, що коли вони почують від чергового політика, що саме йому вони завдячують новим дитячим майданчиком, то це означає одне – йому не варто довіряти.
Зауважити: розкажіть учням, що навіть за часів СРСР ніхто не отримував квартири та послуги безкоштовно. По-перше, житло не знаходилось у приватній власності, тобто фактично не належало людям. По-друге, громадяни СРСР отримували значно нижчі зарплати, (якщо порівнювати з доходами громадян західних країн). Саме з цієї недоотриманої різниці й оплачувалися «безкоштовні» квартири, шкільні обіди чи санаторії. Як говорила Маргарет Тетчер: «Немає ніяких державних грошей – є гроші платників податків».
Міф третій: Гроші можна надрукувати
Ще один міф, який, на щастя, відходить у минуле. Дійсно, це ж так просто зробити всіх багатими та щасливими, достатньо лише надрукувати багато купюр! Але чому ж увесь цивілізований світ не пішов цим шляхом?
Аби пояснити дітям, що ж тут не так, розкажіть історію заможної (в минулому) країни Венесуели, яка активно видобувала нафту. У 2013 році венесуельці обрали на пост президента водія автобусу, Ніколаса Мадуро, який дуже хотів підняти зарплати. Проблему вирішили радикально: запустивши друкарський станок. Що ж сталося далі? Колосальне знецінення грошей: рулон туалетного паперу коштував мільйони, а громадяни йшли до магазину із повними візками банкнот.
Який висновок можна зробити з цієї історії? Гроші, які не підкріплені товаром, можна вважати просто папером. А отже для того, аби покращити добробут громадян, варто збільшувати виробництво, а не намагатись обдурити ринок.
Зауважити: Хочете розказати дітям про інші цікаві та марні спроби надурити економіку? Зверніть увагу на ролик від каналу «Останній капіталіст» «Чому б нам просто не надрукувати грошей?».
Міф четвертий: Можна вручну знизити ціни
Кому подобається, коли ціни ростуть швидше за зарплати? Прийшовши до магазину та помітивши, що олія знову здорожчала, багато хто звинувачує «жадібні компанії». Але підвищення цін далеко не завжди є примхою виробників. Ба більше, високі ціни роблять товари неконкурентоспроможними: саме через них закордонні компанії отримують можливість витіснити з ринку українські.
Розкажіть дітям, що на цінову політику може впливати чимало факторів, серед яких:
- високі податки та мита;
- засилля монополій;
- дорожній збір і неякісні дороги;
- ціна палива для перевезення;
- ціна газу для виробництва;
- нечесні суди та корупція;
- погані умови для ведення бізнесу тощо.
Отже, продукти можуть дорожчати внаслідок газової кризи, підвищення податків та інших причин, які можемо навіть не помічати. Штучне ж регулювання цін державою призведе до того, що підприємці будуть змушені або продавати товари за невигідною ціною (що може призвести до банкрутства), або заморожувати підприємства. До речі, на вже згаданому каналі «Останній Капіталіст» ви також знайдете тематичне відео: «Як за один день знизити ціни в Україні?».
Міф п’ятий: Відібрати та поділити
Цей міф породжений міфом №1 у нашому списку. Якщо багатій – це апріорі злодій, то пограбувати злодія – не злочин, а відновлення справедливості. Але всі, хто хоче приміряти образ Робіна Гуда у сучасному світі, мають пам’ятати дві речі:
- Не кожен багатій – злодій.
- Розподіл майна нечесної людини не збагатить державу.
Тож якщо у дітей є ілюзія, що саме такий підхід допоможе всім жити краще, то варто їх розчарувати. Поясніть, що багатьом може здаватися, що нечесні політики або бізнесмени накопичують народні багатства як миші зерно, тож аби країна стала багатшою, достатньо просто все забрати та поділити.
Але це буде радше одноразове вливання, якого вистачить на рік або два. Річ у тому, що причиною не надто високого добробуту країни є корупція на всіх рівнях, що існує буквально десятиліттями. А отже, кошти розтікаються тисячами потоків (суди, контрабанда, завищені ціни на продаж матеріалів тощо), які вкрай важко відстежити. І які, на жаль, не зникнуть з вигнанням двох-трьох впливових осіб.
Часто корупційна система швидко знаходить на вакантне місце іншого, тож досягнення добробуту – це справа справедливих законів та багаторічного накопичення потужностей економіки. А вона ніде не зростає на 50-200% за рік (хоча саме це обіцяють популісти).
Зауважити: приклад того, чому «відібрати та поділити» не працює, наводить у своєму романі «Атлант розправив плечі» Айн Ренд. Письменниця зауважує, що розподіл багатства на велику кількість людей (колективізація) призведе виключно до «проїдання» та втрати креативного потенціалу. Статки і винаходи робляться невеликою кількістю ініціативних громадян. Потрапивши до рук менш талановитого управлінця, ті самі кошти матимуть набагато меншу ефективність, а може просто будуть витрачені на амбіційні, але не надто перспективні проєкти.
Які з цих міфів розділяли ваші учні? Чи зможуть вони навести приклади їхнього впливу на наше життя? Обов’язково знайдіть час, аби пояснити ці прості істини дітям. Знання цих моментів неабияк вплине на вчинки учнів та майбутнє нашої держави.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.