Повідомлення "Єднання заради Незалежності"

«Єднання заради Незалежності»

Сьогодні, 22 січня, Україна відзначає одну з найважливіших віх історії власної державності. Сто два роки тому було проголошено Акт Злуки між Українською Народною Республікою та Західноукраїнською народною республікою. Українці, які протягом століть жили у двох ворогуючих імперіях, нарешті об’єдналися в одній українській державності.

Ідея Соборності генетично закладена в українцях з давніх давен. Від часів феодального дроблення Київської Русі вона стала однією з запорук збереження нашої державності та національного самоусвідомлення. У найважчі часи національної історії кращі сини України-Русі озброювалися нею для боротьби з ворогами. Сама ж ідея соборності немислима без ідеї державності, без національного поступу. Кращі провідники України – Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Галицький, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Петро Дорошенко і Іван Мазепа в різні часи й за різних історичних обставин намагались втілювати її в життя. Після втрат державної самостійності та ознак державної організації Україною, в нашому народі ніколи не затухала ватра надії на відновлення державотворчого життя і відчуття належності до великої соборницької та єдинокровної нації.

Навіть будучи поділеними між кількома чужинними державами українці завжди вірили і сподівалися на національне об’єднання. Кращі з нас боролися й жертвували життям за здійснення цих мрій та сподівань. Після більш як століття по ліквідації Гетьманщини український народ був поділений між двома імперіями – Австро-Угорською та Російською.

Революційний 1917 рік в Росії змів царат і українці, поряд з іншими народами, отримали історичний шанс відновити власну державність. На теренах Наддніпрянщини постала Українська Народна Республіка, яка вже наступного (1918-го) року IV Універсалом Центральної Ради і на мирових переговорах в Бересті з країнами Почвірного блоку твердо заявила про соборницьку перспективу своєї державної політики. Українська Держава, що наприкінці квітня 1918 р. змінила УНР, у формі Гетьманату оголосила соборність історично-етнографічних земель офіційним курсом державотворчого поступу. Соборницька концепція Гетьмана П.Скоропадського ставила за мету і була спрямова на об’єднання в єдиній Українській Державі Бессарабії, Придністров’я, Берестейщини, Гомельщини, Стародубщини, Курщини, Білгородщини, Рильщини, Донщини, Кубані, Криму, Холмщини, Карпатської України, Буковини,. Підляшшя, Східної Галичини.

Незалежність Української Народної Республіки була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради 22 січня 1918 року. Західноукраїнська Народна Республіка постала 1 листопада 1918 року. З того ж моменту почались переговори про об’єднання України між емісарами ЗУНР та урядом гетьмана Павла Скоропадського. Однак після антигетьманського перевороту, до влади прийшла Директорія УНР, яка й ухвалила  Акт Злуки з ЗУНР.

     Оригінал Акту Злуки зберігають у Центральному державному архіві.

“Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили й за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”, – йшлося в документі.

Цей документ був не просто документом, що засвідчив об’єднання двох республік в одну. Цим документом нарешті український народ зміг об’єднатись в межах однієї національної держави. Століттями українці жили в Австро-Угорській та Російській імперіях, воювали одне проти одного у Першій світовій війні. І ось наступив той самий момент, який проголосив соборність української держави, а від так і української нації.

                    Володимир Винниченко та Симон Петлюра

На жаль, Українська Державність через міжусобні війни, лівацьку політику пацифізму та натиск поляків та більшовика зникла в часи Перших Визвольних змагань, а відтак українці стали жити в Радянському Союзі, Румунії, Чехословаччині, Угорщині та Польщі.

Але факту того, що українці змогли об’єднатись, як народ та нація уже не можна було скасувати.

Комуністичний тоталітарний режим викреслював із історичної пам’яті факт проголошення та об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу. Але її зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки.

Ідея соборності України стала ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху у XX столітті 1920—1950 років. Українська повстанська армія боролася за створення Української самостійної соборної держави.

21 січня 1990 року, в Україні понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Український "Живий ланцюг" став однією з наймасовіших у тогочасній Центрально-Східній Європі акцій боротьби за свободу. Вже за рік Україна відновила свою незалежність.

Сучасна російсько-українська війна для українців є продовженням столітньої визвольної боротьби. Українські військові, так само, як і їхні попередники 102 роки тому, відстоюють не лише незалежність, а й соборність України. В лавах Збройних сил України вояки з усіх її куточків.

102 річниця соборності України є приводом нагадати про єдність і неподільність українських земель, що окуповані Крим, Донеччина та Луганщина — це Україна.

Акт Злуки 22 січня 1919 року - подія величезного історичного значення. Навіть залишившись тоді нереалізованим, ідеал соборності українських земель упродовж багатьох десятиліть виступав визначальним чинником національної консолідації, виявом генетичного прагнення українства до територіального й духовного єднання, спадкоємності історичної державницької традиції. Цілісність етнічної території стала фундаментальною підвалиною відродження сучасної незалежної, соборної України. Наше завдання - зберегти і примножити державотворчий потенціал ідеї соборності як запоруки нерозривності і єдності державного організму, поступального соціально-економічного і духовно-культурного розвитку України.