Позакласний захід (міні-вистава) із зарубіжної літератури 10 клас

Позакласний захід із зарубіжної літератури (міні-вистава)

10 клас

В кафе «Два маго» на Монмартрі

Метродотель: Добрий день, шановні гості! Запрошуємо до нашого кафе  «Два маго», що розташовано на вулиці, де мешкає вся богема Парижа, -  Монмартр.

Барменша: Про яких шановних гостей ви говорите, пане? Адже цих волоцюг, що живуть в неопалювальних тісних кімнатах і харчуються лише кавовою юшкою, важко назвати «богемою». Да і місце ви вибрали для свого кафе – це ж село посеред Парижа, жодної пристойної людини, лише бідні художники, поети та їхні шанувальники.

Метродотель: Даремно ви так, Матильда. От подивитеся, пройде якихось 200 років, і від відвідувачів з усього світу яблуку ніде буде впасти, а художники-сюрреалісти навіть престижну премію назвуть на честь нашого кафе «Два маго».

Барменша: Це ви оцих двох китайських болванчиків, статуї яких прикрашають вхід в кафе, назвали «Маго»? Дивно. Але ось і перший відвідувач. Ідіть зустрічайте.

Метродотель: Радий Вас бачити, пане Пікассо! З чим сьогодні до нас завітали? 

Пікассо: Уявляєте, я продав свого «Хлопчика з конем». І знаєте як? Спочатку я пішов до Воллара.

-          Скільки? – він мене запитав.

— Я прошу 20 франків.

— Да ви з розуму зійшли!

— Ну 15 франків.

— Ще чого! Геть звідси!

Аполлинер порадив мені показати картину безпосередньо продавцю. Той лише кинув оком на неї:

— Скільки ви за неї хочете?

— Я прошу за неї 150 франків, — впевнено промовив я.

— Добре, ви їх отримаєте.

-         Так що, пане, я сьогодні при грошах.

Метродотель: Так що, пане Пікассо, ви лишаєтеся в Парижі?

Пікассо: Так, я думаю, мені повинно пощастити саме тут.

(  сідає)

Метродотель:  Це легендарна постать. Засновник кубізму, а з недавнього часу ще й лідер сюрреалістів. Ілюструє книги, займається монументальним живописом, створює скульптури з металу. Саме «паризький» період творчості називають «рожевим», за перевагу рожевого кольору в його роботах. Експерти називають його найдорожчим художником світу.

 Барменша: Раз з’явився пан Пікассо,  значить скоро прийде Гійом Аполлінер. Вони ж бо друзі. А ви чули, які чутки ширяться Парижем?

 Метродотель:  Ні.

Барменша: З Лувра зникла знаменита «Мона Ліза». І в крадіжці підозрювали Пабло Пікассо і його друга Гійома Аполлінера.  А все тому , що анонім доніс, що колишній секретар поета Жері П'єре - професійний грабіжник. Протягом семи років він тягнув зі знаменитого паризького музею невеликі скульптури й розписний посуд. Частину вкраденого дарував Аполлінерові. Той удавав, ніби не здогадується, звідки береться антикваріат. При обшуку на каміні справді виявили античні бронзові фігурки. Слідчі висунули версію, що Аполлінер - глава "міжнародної банди музейних крадіїв". Туди ж вписали його друга - художника Пабло Пікассо - й арештували наступного дня.

Метродотель : Пам’ ятаю.  . Але піднявся такий галас, що поліції прийшлося їх відпустити. Прокурор не зумів довести провини Аполлінера й Пікассо, а Жері П'єре так і не знайшли. Вважали, нібито він утік до Єгипту з "Джокондою" у валізі.

Метродотель: Про вовка промовка.( Поява Г.Аполлінера). Шановний пане! Ласкаво просимо!

Гість:   Як же давно я у вас не був.

Метродотель: І як там ?

Аполлінер: Де? А!!! Які принизливі порядки в французькій в’язниці! Я навіть серію віршів написав «У в’язниці Санте»:

Роздягли та відібрали речі,

тюремний двір - тюремний дім,

а за спиною сміх зловісний.

А ось і мій товариш по нещастю! (Йде до Пікассо)

Ти не повіриш, я знову закоханий! І цього разу це по-справжньому!

Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена

Хай б'є годинник піч настає
Минають дні а я ще є

Рука в руці постіймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б'є годинник піч настає
Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини
Мине любов
І знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Пікассо: Так, справді, це щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сіна. Так болісно.  

Аполлінер: Але ж без кохання життя таке одноманітне й сіре. Кохання є сенсом життя. Кожна мить нашого життя є неповторною і значущою, вічне оновлення через кохання – сенс нашого існування. Ось   що я хотів сказати своєю поезією.