Позакласний захід "Свято книги"
Володіна Л.В.
Вчитель початкових класів
П’ятихатської ЗШ І-ІІІ ступенів № 1
СВЯТО КНИГИ
(Виховний захід у 3 класі)
Мета: Продовжити знайомити дітей з казковими героями «Країни Знань»,
розповісти учням про роль книги в житті людини, сприяти розвитку
мовлення , умінню користуватися книгою, як джерелом знань, вихову-
вати бережливе ставлення до книги.
Обладнання: виставка книг
(Святково прибрана зала. Діти одягнені у костюми казкових героїв)
Дитина: Іменини! Іменини! Всі приходьте неодмінно.
Учитель:А хто ж іменинниця нашого свята? Мабуть, дуже важлива і поважна. Хто вона? А ось і гостя! ( заходить Книжка).
Книжка: Хто я ? Відгадайте загадку .
Дуже я потрібна всім:
І дорослим, і малим.
Всіх я розуму учу,
А сама завжди мовчу.
Вчитель: Дорогі діти, хто з вас не любить книжок ? Книжок, у яких так багато барвистих малюнків , малюнків, гарних розповідей. Відкриєш першу ліпшу сторінку – опинишся у далекій казковій країні. А у тій країні живуть добрі і кумедні велетні, веселі маленькі чоловічки чи просто твої однолітки. Ростуть там велетенські ріпки,такі, що цілий гурт їх із землі не вирве. Відважні герої б’ються там за правду з лютим ворогом.
Як ви і здогадались наше свято буде присвячене книзі.
Учні : В нас сьогодні книжки свято !
Разом будем відзначати,
Книгу-друга шанувати.
Вчитель: Хто книжки прийшов вітати?
Діти: Ми хлоп’ята і дівчата!
Книги - кращі друзі всіх,
Ми прийшли вітати їх!
Іменини, іменини
Всі книжки святкують нині!
Учні: Книжка – добрий, мудрий друг,
Книжка знає все навкруг:
Про старі й нові країни,
Космос та морські глибини,
Хто нам написав «Кобзар»,
І який де правив цар,
З чого зроблено намисто,
Чим славетне наше місто…..
Все про звичаї народу,
Як зібрать врожай з городу,
Вперше хто знімав кіно.
Де, коли з’явилось скло,
Хто відкрив яку країну,
І про неньку – Україну.
Хто прославився в віках,
Де живе тварина, птах.
Усе, чим ви цікавитесь,
Ви знайдете в книжках.
На всі питання – відповіді
На їх сторінках.
Книга: Завжди можу стати в пригоді,
Моїх порад не злічить,
І кажуть про мене в народі:
«Мовчить, а сто друзів навчить».
Учень: Книга, друг ти наш незамінний,
Друг наш любий з ранніх літ.
(Учні співають під мелодію із к/ф « Веселые ребята» «Поч. навч. та вихов.»№24,2010р. с. 26)
Учень: Книжки дружать з дітворою.
Полюби їх у житті –
І улюблені герої
Будуть друзями в путі.
Вчитель: Сьогодні на наше свято завітають гості. Але хто вони – не скажу. Ви самі повинні їх впізнати (звучить музика, заходить Попелюшка).
Попелюшка: Добрий день, любі мої! Ви впізнали мене? Правильно,я –Попелюшка з казки Шарля Перро. Я прийшла, щоб вас привітати зі святом.(Чути крик «Допоможіть! Рятуйте!». Вбігає Незнайко).
Незнайко: Ой,насилу врятувався!
Вчитель: Діти, у нас з’явився несподіваний гість. Ви впізнали його? Так, правильно, це Незнайко. Здраствуй, Незнайко!
Незнайко: Добрий день!
Вчитель: А чого це ти так репетував?
Незнайко: То я від злодія втікав.
Попелюшка:Від злодія? Від якого злодія?
Незнайко: Від звичайнісінького. Такий звичайнісінький злодій хотів вкрасти в мене капелюха.
Вчитель: Твій капелюх? А навіщо він йому?
Незнайко: Як навіщо? Ви хіба не знаєте? Чим більше капелюх, тим розумніша голова.
Попелюшка: Ой, Незнайко, не сміши. Та ти ж нічого не знаєш. Тому тебе й прозвали Незнайком. Ти ж зовсім книжок не читаєш.
Незнайко: Хто, я? Та я всі на світі книжки давним-давно перечитав.
Хто придумав, що Незнайко
Не читає зовсім книг?
Це неправда, так і знайте:
Жить не можу я без них.
Я читаю без зупинки
П’єси, вірші та казки.
Від картинки до картинки,
Ну, а потім навпаки!
Я про дідуся Мазая
Пам’ятаю назубок:
Він, заходячи в трамваї,
Забував купить квиток!
Д’Артаньян ганяв ворону,
Колобок спав у норі
І збирали шампіньйони
Тридцять три богатирі.
Бармалей спіймав дельфіна,
Чорномор замерз в снігу,
А крилатий Буратіно
Покохав Бабу Ягу!
Я читаю без зупинки
П’єси, вірші та казки.
Від картинки до картинки,
Ну, а потім навпаки!
Попелюшка: Ну й Незнайко! Ну й насмішив! Ти ж усе переплутав!
Незнайко: Ну от, знову ти з мене смієшся(звучить мелодія пісні Червоної Шапочки).
Вчитель: Годі вам сперечатися. Давайте краще зустрічати ще одну гостю (заходить Червона Шапочка).
Червона Шапочка: Якщо довго, довго, довго,
Якщо довго по доріжці,
Якщо довго по стежинці
Бігать, тупать і стрибать,
То напевно, то напевно,
То звичайно, то звичайно,
То можливо, то можливо,
Можна в школу нам прийти.
А-а, вчать там діти великі й малі.
А-а, знань їм багато дають вчителі.
А-а, там навчають читати,
А-а, і писати, й рахувати.
А-а, там цікаво всім завжди.
Вчитель: Діти, впізнали, хто це? Правильно, це наша улюблена казкова героїня Червона Шапочка. Здрастуй, Червона шапочка!
Червона Шапочка: Привіт, усім! Я дуже рада побувати у Вас на святі. У мене є для Вас сюрприз. Відгадайте,що у мене в кошику?
Незнайко: Відомо що: пиріжки несеш бабусі!
Червона Шапочка: А от і не вгадав! Ніякі там не пиріжки,а загадки для дітей.
Незнайко: О! Я так люблю відгадувати загадки. Це для мене дрібниці. Можна я теж буду відгадувати твої загадки?
Червона Шапочка: Гаразд. Але слухай уважно!
Не кущ,а з листочками,
Не сорочка, а зшита,
Не людина, а розповідає.(Книга)
Незнайко:Що ж це таке? Я здогадався. Не кущ – значить дерево. Так на дереві…що ж на дереві? А на дереві торбинка,зшита з клаптиків, а у торбинці…О! А у торбинці радіоприймач. Правильно? Все підходить. Ну як, я вгадав? Правда,я – молодець?
Червона Шапочка: Ой, Незнайко,ну й нагородив! Діти, що це?(відповіді дітей).
Незнайко: Ти диви і правда! А може ще одну?
Червона Шапочка: Добре, слухайте всі.
Невеличкий мокрий птах
Ходить дзьобом по грядках.
Незнайко: Знаю, знаю. Це сусідчине курча після дощу черв’яків по грядках шукає.
Червона Шапочка: Неправильно. Діти,що це? (Ручка). Ти, Незнайко, краще помовчи,а діти хай відгадують.
Білий зайчик стрибає по чорному полю. (Крейда).
Тіло жовте,серце чорне,тіло мовчить, а серце говорить (Олівець).
Стоїть дім: увійдеш до нього сліпим,а вийдеш зрячим (Школа).
Незнайко:Ой, які молодці. І звідки вони про все знають?
Вчитель: Це тому, Незнайко,що вони люблять читати книжки.
Незнайко: Знаєте,що я вирішив? Я теж буду багато читати – і тоді стану розумним.
Вчитель: Молодець, Незнайко! Всі казкові герої повинні бути грамотними і розумними,щоб їм не було соромно перед дітьми. А зараз я дякую Вам за загадки. А ми продовжуємо наше свято.( заходить Буратіно)
Буратіно: Здрастуйте! А мене ви впізнали? Хто я? Я вітаю Вас за святом, та тільки здається мені, що на вашому святі немає найголовнішого гостя. Діти, а чи хочете Ви познайомитися із Королевою Книг?
Я – веселий Буратіно,
Маю довгий ніс.
Мене кожен добре знає!
Я Вам ключика приніс.
І цей ключик не простий,
Всім відомо золотий!
Ключик, ключик золотий,
Відкрий королівство книг!
Діти: Хочемо!
У царстві чудовому,дуже казковому,
Колись давно книжки жили
І бесіди різні,веселі та грізні,
Вони між собою вели.
Жили вони дружно, на поміч ставали.
Щоб клопоту люди ні в чому не знали.
За старшу у них – Королева книжок.
(звучить тиха мелодія, з’являється Королева книг).
Королева: О! Мої маленькі друзі! Я дуже рада зустрічі з вами. Я– Королева Книг, а це – моє королівство. (Королева співає,а «Книжки» танцюють).
Живуть книжки мої на світі,
Вони приносять радість нам,
Запрошують їх в гості діти
І знають всі їх імена.
Герої десь тут поряд ходять,
Про них читаєте всі ви,
Книжки до вас приходять,
У кожен день заходять,
Не йдуть вони вам з голови.
Чи хочете Ви стати читачами мого королівства?
Діти: Так!
Королева: Тоді вирушаймо в путь. А щоб не заблукати, ви повинні назвати пароль або чарівне слово. Нехай цим чарівним словом будуть вірші про книгу. (діти читають вірші про книгу).
Діти:
Дружба з книгою – це свято,
Не було б його у нас,
Ми б не знали так багато
Про новий і давній час.
В кожнім домі, в кожній хаті –
У містах і на селі,-
Хто навчився вже читати,
Має книжку на столі.
Все ми в книзі знайдемо.
Кращої не знаємо,
Доброї і вірної подруги малят.
Книгу зрозумілу,
Чесну, добру, і сміливу
Хлопчаки й дівчата –
Хочуть всі читати!
Із малими читачами
В хаті клопіт вечорами6
Від книжок,хоч треба спати,
Їх ніяк не відірвати.
Книга,друг ти наш незмінний,
Друг любимий з ранніх літ.
Пізнаємо Україну,
Пізнаємо цілий світ.
Як краплин у Дніпрі,
Як зірок угорі,
Як листя на гіллі,-
Стільки книг на землі!
Королева: Ви виконали моє завдання. Настав час познайомити вас із мешканцями мого королівства(стукають у двері). Хто це там стукає? Що там?
Вчитель: Скринька.(віддає Королеві).
Королева: Ой! Яка краса! А хто це надіслав? Відкриваємо? (Виймає лист). Хтось хоче вас привітати. Цікаво, хто це? (читає.)
«Здра-здуй-те ребйонкі!
Надсілаю вам пісемцо з порадами що робить, щоб стать «гарним» читачем, а щоб вас похвалі лі. Ось мої поради для вас!
Прокидайтеся вранці якомога пізніше, тоді ви обязатільно запізніться на урокі. Портфель ще з вечора готуй.
Спочатку поклади туди підручника, потім до них додай відро води!
Дрібненько зошити поріж. Гарненько розмішай…. Але все це ти сам не їж – товаришу віддай.»
Ні, діти!Ні! ми з вами знаємо, що книги і зошити – наші друзі і помічники. А хіба можна так поводитися з друзями?
Діти: Ні!
Королева: Ось і підпис!
«Цілую. Ваша найкраща подруга Старушка Шапокляк».
Буратіно: Шановна Королево! Ви не бійтеся за своїх підданих ці діти ніколи не скривдять книги, бо вони люблять читати і знають правила поводження з книгою.
Вчитель: Діти, розкажіть ці правила Королеві.
Діти:
- Книгу потрібно брати тільки чистими руками.
- Коли перегортаєш сторінку,не можна слинити пальці,бо від цього псується папір, а іще це негігієнічно.
- Для кращого збереження книги необхідно обгорнути її обкладинкою.
- Щоб з книги не випали листочки, не перегинай її.
- Бережи книгу від води та сонячного проміння – вони шкодять їй.
- Під час читання не загинай кутки аркушів, а користуйся закладкою.
- Не читай під час їжі.
Королева: Молодці, діти! Ви добре пам’ятаєте правила. А що буває з книгами, якщо правил не дотримуватися?
Інсценівка «Брудна Книжка»
(Чути стукіт)
Ой-ой-ой!
Не маю сили! Ви на мене наступили!
Учень: Що тут валяється?
Ведуча: Книжка валяється!
Книжка:
Я подерта,я потерта,
Кутики загнуті,
Сторінки пом’яті.
Люди скажуть: «Ой,чия ти?
Як тепер тебе читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких.»
Я терпіть не маю сили.
От подалася в світ блукати,
Долі кращої шукати.
Учень: Хто ж господар твій?
Книжка: Андрій!
Учень: З нашого класу?
Книжка: Я сама не знаю.
Учень: Не сумуй,книго. Ми зараз лікаря покличемо і тебе бідненьку полікуємо. Лікарю! Лікарю!
Лікар:
Є в новому домі двері заповітні.
Ще не всім відомі, та до всіх привітні.
В книжчиній лікарні, у новім будинку
Я щодня працюю не одну годинку.
Хто навитись хоче книжку лікувати,
Приходьте, будь ласка, буду вас навчати.
Королева: Забирайте,Лікарю,книжку у лікарню. Діти, книжка – це ваше обличчя. Коли книжка чистенька,охайна.То говорять,що у неї добрий господар. Тож будьте добрими господарями своїх книг.
Лікар: Забирайте свою книгу.
Королева: Дякуємо вам, лікарю!
Книжка: Дорогі діти! Я – книга, від усього серця прошу вас не беріть мене брудними рука; коли гортаєте мої сторінки, не слиньте пальців, не загинайте сторінок; не малюйте не мені і нічого не пишіть; виготовте для мене закладку і не вставляйте між сторінками ручку або олівець – від цього я псуюся; не кидайте мене будь-де, а кладіть завжди на певне місце.
Королева: Діти, пам’ятайте ці правила – і мої друзі – книги, завжди будуть вашими друзями. ( Пісня «Книга – вірний друг).
Вчитель: Сьогодні на наше свято надійшло багато телеграм. Деякі казкові герої не змогли прийти на свято, вони прислали телеграми, але забули підписатися. Сподіваюся,що разом з вами ми відгадаємо, від кого телеграми.
Гуси,гуси,гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та несіть до батечка.
А в батечка їсти й пити,
І хороше походити.( Івасик Телесик)
Мій котику, мій братику!
Несе мене лисичка,
За кленові ліси,
За круті гори,за бистрі води.
Порятуй мене. (котик і Півник)
Я за три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу.
Хвостиком замету.
Тут тобі і смерть. ( Коза-Дереза)
Не полечу я з вами6
Як була я на лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули.
Мене покинули!(Кривенька качечка)
Я по коробу метений,
Я на яйцях спечений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
І від тебе втечу.(Колобок)
Надсилаю телеграму і дуже вас благаю:заспокойте діда й бабу, нехай вони не плачуть. Знесу я їм інше яєчко.(Курочка Ряба)
Вчитель: Молодці діти! Я бачу,ви добре знаєте українські казки та їхнії героїв. А чи знаєте ви прислів’я та казки про книгу? Зараз ми з вами пограємо у гру «початки і кінцівки». Я починаю прислів’я, а ви закінчуєте:
- Книга вчить….(як на світі жить).
- Хто багато читає…(той багато знає).
- Мудрим ніхто не вродився …(а навчився).
- Прочитав добру книгу…(зустрівся з другом).
- Розум без книги,–…(як птах без крил).
Королева: Чудове у нас свято,та не бачу я на ньому найкращої книжки,яка всіх нас навчила читати.
Коли вмієш сам читать –
Не треба мамі докучать
І до бабусі вже не йти:
«Ну прочитай,мовляв,хоч ти!»
Сестру упрошувать не треба,
Щоб прочитала щось для тебе.
Як вона називається?
Діти: Буквар.
Вчитель: Скажу вам по секрету,він теж прийшов до нас на свято. Але він дуже сором’язливий,стоїть за кулісами і ніяк не може наважитися увійти. Давайте всі разом покличемо: «Букварику,іди до нас!».(заходить Буквар)
Буквар: Здрастуйте,мої друзі! Я дуже радий ,що допоміг вам навчитися гарно читати. Всіх вас вітаю зі святом і бажаю успіхів у навчанні,щоб ви всі назавжди подружилися з кращими друзями у світі – з книжками. Я розповім вам історію,яка трапилася з однією дівчинкою. Звати її Ганнуся. Коли дівчинці було сім років, вона пішла до школи. Ганнуся була дуже старанною ученицею.(З’являється Ганнуся з портфелем).
Ганнуся:
Я дуже добре в школі вчусь,
Уроків зовсім не боюсь.
Всі завдання вдома я роблю,
Бо учитись дуже я люблю.
Я люблю книжки читати,
І писати, й рахувати,
І задачу я зумію розв’язати.
Математику й читання,
І письмо,і малювання –
Все завжди старанно буду я вивчати.
Буквар: Так продовжувалося три місяці. Вчителі хвалили Ганнусю, а мама з татом не могли натішитися донечкою. Та одного разу трапилося ось що…(Ганнуся сидить за столом, ліниво гортає сторінки).
Ганнуся: Ой, знову ці уроки!Як уже обрид цей Буквар. А вчителька тільки й знає: читайте, читайте. Невже не можна хоч трішечки відпочити?! У мене в зошиті самі дванадцятки.
На дванадцять й досі я учусь,
Вчителів я більше не боюсь,
Вже не стану слухати я їх,
Бо читаю краще від усіх!
Я не хочу вже читати,
І писати,й рахувати,
І в альбомі я не хочу малювати.
Всі уроки остогидли,
Краще піду я на вулицю гуляти! (Раптом з’являється Лінь)
Лінь: Яка хороша дівчинка! Як вона правильно міркує. Якраз зараз мені такі діти й потрібні. Здрастуй. Дитинко!
Ганнуся: Здрастуйте,бабуню! Ви хто? І як сюди потрапили?
Лінь: О, моє ім’я ти взнаєш трохи пізніше. Головне те,що ми зустрілися. А що це у тебе на столі? Книжечки? Зошити? Який жах! Почекай! Ти ж утомилася. В тебе оченята хворі, щічки бліді. Яке нещастя! Я так хвилююся,щоб тобі не стало гірше!(Співає під мелодію пісні з мультфільму про Крокодила Гену і Чебурашку).
Ти не бійся,Ганнусю,
Я – старенька бабуся,
І лихого тобі не зроблю.
Я люб’язна й ласкава,
Уладнаю всі справи,
Бо гарненьких дівчаток люблю.
Приспів:
Ну, навіщо ті уроки!
Їх так довго й нудно вчить!
Та у тебе ж від навчання
Голова болить!
Та покинь ти вже читати,
І не треба писати,
Прибери ці огидні книжки!
Краще йди погуляти,
Там стрибають дівчата,
З ними можеш погратись і ти.
Приспів.
Тобі треба негайно піти погуляти.
І чим довше,тим краще.
Ось тобі м’ячик,піди, моя люба,пограйся.
Гуляй,гуляй, дитинко!
А я потурбуюся про порядок на твоєму столі.
Так, ось викинемо. А тут покладемо іграшки.
Ось лялька,ведмедик.
Сюди цукерку,сюди шоколадку. (Заходить Буквар)
Буквар: А,це знову ти,лінь? Що ти тут робиш?
Лінь: Ага, злякався! Недаремно боїшся. Забирайся геть зі своїми нещасними буквами. Ганнуся тепер моя.
Буквар: Рано ти радієш. Можеш пожалкувати про це!
Лінь: Ой-ой-ой! Як же я злякалася! Бачили ми таких!
Буквар: Ну що ж,побачимо,чим все це закінчиться. Але я тобі потім не позаздрю.(Виходить)
Лінь: Геть звідси! Бач який,лякати мене надумав,зараз я покличу свою подругу,нехай допоможе мені розправитися з цим дівчиськом.(Гукає). Двієчко! Двієчко! Ходи сюди!(З’являється двійка,співає на мелодію «Кузнечик»).
Двійка:
Я дуже гарна дівка.
Зовусь я просто Двійка.
У ледарів завжди я в щоденнику живу.
І вдень, і вночі,і вдень,і вночі
У ледарів завжди я і вдень,і вночі
У щоденнику живу.
Люблю я погуляти,
Погратись і поспати.
А от уроки вчити я зовсім не люблю
Ні вдень, ні вночі,ні вдень, ні вночі
Я зовсім не люблю.
Лінь: Двієчко, моя люба,як я за тобою скучила!Я знайшла тобі й мені одне тепленьке місце! Уявляєш, тут живе Ганнуся.
Двійка:Та це та, що у неї в щоденнику самі дванадцяти? Та я ж їх терпіти не можу. Це ж небезпечно для нас.
Лінь: Не панікуй. Ганнуся вже піддалася моїм чарам. Зараз вона грається м’ячиком,а про уроки навіть і не думає.
Двійка: Та це ж чудово! Тепер я зможу погрітися у її щоденнику.
Лінь: Тихіше, здається вона йде. Ну що, люба моя! Як себе почуваєш?
Ганнуся: Чудово! Нам було так весело. Набігалася,аж втомилася.
Лінь: Що?Моя дівчинка стомилася? Негайно у ліжечко!
Ганнуся: А це хто?
Лінь: Це…Це моя онучка. Правда,красуня?
Ганнуся: Дуже приємно. Ой,уже пізно,а я ще не зробила жодного уроку.
Двійка: Що ти, що ти! Які уроки? У тебе ж ніжки болять,оченята сонні. Уроки у такому стані – неминуча загибель.
Лінь: Ходімо, моя люба, ми тобі заспіваємо колискову.(Виходять. З’являється Буквар і Дванадцятка).
Буквар: Яке нещастя! Невже я втратив свою найкращу ученицю? Ця Лінь зовсім знахабніла. А з нею ще й ця Двійка.
Дванадцятка: Так, Букварику, Ганнуся дійсно потрапила у пастку. Але вона сама винна. Якби вона не лінилася, Лінь ніколи б до неї не прийшла. І не привела цю огидну Двійку.
Буквар: Але що ж нам робити?
Дванадцятка: Знаєш, Букварику, мені здається, що Ганнуся сама повинна в усьому розібратися. Коли дівчинка усвідомить свою помилку,вона сама нас покличе.
Вчитель: Пройшло небагато часу, а Ганнуся встигла отримати стільки двійок і одиниць, що мабуть,жоден учень стільки за весь рік не отримав. Зате вона здружилася з Лінню та Двійкою,хоча й не знала їхніх справжніх імен. Одного разу прийшла Ганнуся зі школи засмучена.(З’являється Ганнуся).
Ганнуся: Сьогодні вчителька сказала,що збирається залишити мене на другий рік у першому класі. Але ж це такий сором. І як про це сказати мамі? Що сталося? Невже це та бабуся з онучкою,які робили за мене уроки і примушували гуляти. Так,це вони винні. (З’являється Дванадцятка).
Дванадцятка: Ні, Ганнуся, в цьому винна ти сама. Хіба ти мене не впізнаєш? Я – Дванадцятка, раніше ми дружили з тобою.
Ганнуся: Дваннадцяточко! Допоможи, порадь, що мені робити! І що це за бабуся з онучкою?
Дванадцятка: Нічия це не бабуся, а Лінь, а її онучка – Двійка,яка тепер зручно вмостилася у твоєму щоденнику.
Ганнуся: Невже це правда? Що ж робити?
Дванадцятка:Тобі треба уважно прочитати весь Буквар,навчитися писати всі букви, а також розв’язувати всі приклади,за які отримала двійки.
Ганнуся: Але ж я все забула!
Дванадцятка: Так, Ганнуся, тобі буде нелегко. Але це єдиний вихід. Тільки наполеглива праця врятує тебе від сорому.
Ганнуся: Ну що ж, коли так, я буду працювати. І зроблю все,щоб у мене в щоденнику були самі дванадцяти. (Сідає за стіл,починає писати. З’являється Лінь і Двійка)
Лінь: А чому це наша Ганнуся ще й досі не гуляла?
Двійка: Ой, та вона знову сидить за цими огидними уроками, підручниками. Викинь зараз же!
Ганнуся: Не підходьте до мене! Геть звідси! Вам тут більше нічого робити. Я знаю,що ніякі ви не бабуся з онучкою,а Лінь та Двійка!
Лінь: Звідки ти дізналася? Ми ж тобі щастя бажаємо,здоров’я!
Ганнуся: Я сказала геть! Я більше ніколи не буду лінуватися! (З’являються Буквар і Дванадцятка).
Лінь: Ну що ж, Букварику,цього разу твоя взяла,але є ще багато дітей, які будуть мене слухатися.
Двійка: Які не вчитимуть уроки і зі мною дружитимуть.
Лінь: Ой погляньте туди. (Показує на зал). Бачите, які гарні дітки! Діточки мої любі, хто піде зі мною? Я вам дам подушечку м’якеньку, нагодую цукерками, ви будете цілий день гуляти.
Двійка: А я буду за вас уроки робити і у щоденниках завжди будуть красуватися отакі чудові двієчки!
Дванадцята: Діти, давайте всі разом проженемо лінь і двійку. Скажімо всі разом «Геть!».
Лінь: Ой, боюся, тікаймо,поки не пізно! А то ще нас поб’ють.
Буквар:
От і закінчилася моя казочка.
І я вам бажаю
З бажанням учитись і все знать,
Змалку з книгою дружить,
Без доброї книги вам не прожить! (Виходять)
Королева: Спасибі вам, діти, що запросили мене на свято. Я вірю,що ви всі любите і шануєте книгу,адже книга – це ваш поранки,вчитель,це ваш друг. А я тепер я хочу, щоб ви дали мені обіцянку. Повторюйте за мною.
Обіцяю не лінитись, добросовісно трудитись,
Педагогів поважати і оцінки гарні мати,
Книги й зошити любить,берегти,а не губить,
Акуратним завжди бути, щоб нічого не забути.
На уроках не жувати, не дрімати і не спати,
І домашні завдання добре готувати.
Буду вчитись я сумлінно і поводитись відмінно,
Щоб батьки могли радіти, що такі в них гарні діти!
Клянусь! Клянусь! Клянусь!
Вчитель: Ось і закінчилося наше свято. Пам’ятайте, діти, що книга наш друг і порадник. Тож ставтесь до неї з повагою, шаною і любов’ю – і вона віддасть вам усі ті знання,які люди накопичували протягом тисячоліть. А тепер заспіваймо гарну пісню:
В нашій школі зазвучало
«Свято книжки!»,як сигнал.
За годину школа стала,
Як один читальний зал.
Приспів:
Всі читають урочисто
І безвусі,й вусачі,
Скільки мешканців у місті,
Стільки в ньому й читачів.
У тролейбусах читають,
Щось мугикають під ніс,
Сторінки перегортають
Під ритмічний рух коліс.
Приспів.
За це свято в нашій школі
Так сподобались книжки,
Що кладуть донині діти
Їх на ніч під подушки.
Приспів.
Закінчилося наше свято,але не закінчується зустріч з книгою. Бажаю вам назавжди подружитися з нею.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку