Практична робота з теми "Як жили стародавні єгиптяни"

Дата ________ Клас _______ ПІ_____________________ Практична робота № 2

«Як жили стародавні єгиптяни»

1. Як облаштовували житла  давні єгиптяни.

1. Які матеріали використовували давні єгиптяни для будівництва житла?

Житло фараонів________________________________________________

_____________________________________________________________

Житло простих єгиптян_________________________________________

_____________________________________________________________

2. Як облаштовувались житла єгиптян? __________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

2.Яким було повсякденне життя.

3. Яким було харчування єгиптян? Чи була їжа одноманітною?

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

4. Який посуд використовувався?

_____________________________________________________________

5. Яким був одяг та взуття ? ____________________________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

6. Чи показував одяг статус його володаря? _______________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

7. Чи була гігієна важлива для стародавніх єгиптян? ________________

_____________________________________________________________

_____________________________________________________________

8. Чи було пов’язане повсякденне життя з географічним розташуванням Єгипту? ______________________________________________________

____________________________________________________________________

Оцінка __________

 

 

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ

з всесвітньої історії

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СТАРОДАВНІХ ЄГИПТЯН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Будинки стародавніх єгиптян.

Стародавній Єгипет поклав початок архітектурі, але був позбавлений будівельного лісу.  Деревини було мало. Основна рослинність – з пальми, які дають дерево поганої якості, і очерет. Природно-кліматичні умови стали визначальними у поширенні будівельного матеріалу – цегла-сирець і камінь, головним чином, вапняк, що добувався в Нільській долині, а також пісковик і граніт.  Камінь використовували переважно для гробниць і поховань, тоді як цегла йшла на спорудження палаців, фортець, будівель в околицях храмів та міст, а також допоміжних споруд для храмів. Давньоєгипетські будинки будували з бруду, що видобували в Нілі. Його залишали на сонці, щоб він висох і став придатним для будівництва[5]. Багато єгипетських міст не збереглося до наших днів, оскільки розташовувалися в зоні розливів Нілу, рівень якого піднімався кожне тисячоліття, в підсумку багато міст були затоплені, або бруд, використаний для будівництва, ставав добривом для селянських полів. Нові міста будували на місці старих, тому стародавні поселення і не зберігалися. Однак посушливий клімат Стародавнього Єгипту зберіг деякі споруди з цегли-сирцю – село Дейр ель-Медіна,  фортечні споруди в Бухені і Міргіссі. До наших днів збереглося багато тих храмів і споруд, які були на недосяжній для нільських розливів висоті і побудовані з каменю[2, с.21-23] . Фасад храму зазвичай був звернений до Нілу. До головного входу вела широка алея, обрамлена статуями сфінксів, що направляли рух. Масивні стіни пілонів з входом через портал між ними формували головний фасад. Бічні стіни пілонів були злегка нахилені, але здавалися абсолютно прямими на близькій відстані через особливості зорового сприйняття. Перед входом з боків ставилися два обеліски і статуї фараона. Вся поверхня пілонів прикрашалася рельєфними зображеннями, контури яких були глибоко врізані, що посилювало контрастність зображення пам'ятника.

За масивними пілонами ховалися відкритий двір, оточений з усіх боків колонами,  освітлення якого передбачалося за рахунок перепадів висот середнього і бічних нефів. Застосування природного освітлення при такій побудові залів в архітектурі храму стало однією з особливостей будівництва Нового царства [5].

У епоху Нового царства поступово відходять у минуле піраміди як останнє пристанище, їх місце займають печерні храми, представлені спеосами  (повністю у скалі ) та напівспеосами (лише частина). Яскравим зразком спеосу може слугувати храм Рамзеса ІІ в Абу-Сімбелі[1, с. 22-23]. Його зовнішній вигляд прикрашений чотирма однаковими статуями фараона, біля ніг якого знаходяться його дружина та діти.

Храм Рамзеса ІІ в Абу-Сімбелі.

 

Судячи з деяких збережених колон храму в Карнаці, єгиптяни перед укладанням каменю кантували начисто лише постелі та вертикальні шви; лицьову ж поверхню каменів обтесували по закінченні будівництва будівлі. Цей прийом застосовували згодом греки. Камені клали без розчину і без будь-яких штучних зв'язків.

Карнакський храм. Головний храм Амон-Ра.

Зал побудований в стилі базиліки, типу будови прямокутної форми, який складається з непарного числа (1,3 або 5) різних по висоті нефів. Центральний неф храму з двома рядами колон майже на 7 м був вище бічних частин святилища. Середні колони мали висоту 20,4 м при діаметрі 3,4 м. У храмі Амона в Карнаці середні колони мали капітелі у формі відкритих чаш папірусу, а капітелі бічних колон були у формі бутонів. Це один з перших прикладів застосування протодоричного ордера [5].  У фіванську епоху (початок Середнього царства) металеві скріплення не вживали і лише зрідка використовували дерев'яні скоби у формі хвоста для зв'язку каменів між собою (Медінет-Абу, Абідос) або ж для скріплення монолітів, які дали тріщину (Луксорський обеліск). Зовнішні та внутрішні стіни, а також колони і пірси, були покриті ієрогліфічними та ілюстрованими фресками і різьбленими фігурками, розфарбованими різними кольорами. Мотиви прикрас єгипетських будівель символічні: так, наприклад – скарабей, священний жук, або сонячний диск, що символізував бога сонця Ра. Також часто зустрічаються пальмові листи, зарості папірусу, квіти лотоса. Ієрогліфи використовувалися не тільки в декоративних цілях, але й щоб зберегти історичні події, війни, які велися, богів, яким поклонялися, побут.

Будинок чиновника або заможного єгиптянина представляв собою палац фараона у мініатюрі (якщо дозволяли статки).  Будинки були декілька поверховими. Вікна розміщували на верхніх поверхах, удень для захисту від спеки вони закривалися

 

віконницями. Одвірки складалися з кам’яних блоків, двері розташовувалися ближче до вугла будинку. Через вхідні двері мешканець потрапляв у вестибюль, а за ним у приймальну залу з колонами, які підтримували дах. Поряд з цією залою знаходилися кімнати, які слугували гардеробними. Саме там зберігали одяг. Такі кімнати призначалися і для зберігання продуктів та напоїв. Інші кімнати призначалися для мешканців будинку. Меблі, в основному, складалися з крісел та табуретів. На підлогу стелили циновки та клали подушки для сидіння. Якщо у будинку була їдальня, то там стояли невеликі столики та підставки для фруктів, овочів, напоїв. Центральне місце спальні займало ліжко: чотирикутник-рама  на ніжках.  У скринях зберігали білизну, дзеркала, гребні, застібки, перуки, парфуми та ін.

Особливе місце займала ванна кімната. Будинки стародавніх єгиптян вже були оснащені туалетами. Ці приміщення вибілювалися вапном, а туалет являв собою стілець з отвором.  Воду для всіх господарських потреб брали з кам’яного колодязя.

Увесь будинок оточувало багато дворів. Амбари будували у вигляді вуликів.

Схематичне зображення амбарів. З книги Монтэ П. Египет Рамсесов. Повседневная жизнь египтян во времена великих фараонов.

 

Стайні завжди розташовувалися з північної сторони, а зі східної – кухні, пекарні, будиночки челяді.  Ці житлові приміщення складалися з чотирьох кімнат та нагадували панський будинок у мініатюрі. Характерною рисою будинків був дах-тераса, де була можливість відпочити після спекотного дня [3].

 

Будівлі простих людей – куполоподібні або прямокутні хатини з очерету на дерев'яному каркасі. Інколи їх обмазували глиною або мулом. Пізніше з'являються прямокутні житла, збудовані з цегли-сирцю. Найбільш просторе приміщення дому містилося всередині й було оточене меншими покоями. Воно було ширше й вище решти і мало вгорі прорізи для світла. Балки стелі спиралися на стіни і на вертикальні дерев'яні стояки-колони. Будівлі були невисокі, зазвичай одно- або двоповерхові. Стіни домів з цегли-сирцю робили товстими. Широкі внизу, вони дещо звужувалися вгорі для зменшення навантаження на одиницю виміру площі фундаментів. Для зміцнення наріжників та верхньої грані стіни у кладку вводилися дерев'яні балки. Дерев'яними жердинами обрамляли вікна та двері. Стеля укладалася з балок, що прилягали одна до одної. Зверху вона обмазувалася глиною в суміші з солом'яною січкою. Єгипетські будівельники вміли виводити й цегляні склепіння невеликих прогонів, але використовувалися вони тільки у допоміжних приміщеннях, переважно підземних, як-от комори, льохи, камери гробниць. Архітектурного значення склепіння в Єгипті не мали [5]. Пекуче сонце примушувало обмежувати кількість вікон та їх розміри. У рядових будівлях влаштовували тільки двері. У будинках, конструктивно виконаних подібним чином, жив не тільки простий люд, але й вищі суспільні верстви населення. Різниця була тільки в більшій кількості приміщень і в більш ретельному виконанні будівельних робіт, а також у кольоровій різноманітності фасадів та вишуканому оздобленні внутрішніх стін. Перед домом заводили садок, розмір якого залежав від статків господарів.

Сади поділяли на квадрати, де на перетині зустрічалися алеї дерев та виноградні шпалери. Єгиптяни дуже полюбляли дерева і квіти. Популярними садовими рослинами були фігові пальми, пальми дум, кокосові пальми, сикомори, ююбу (зизифус), акація, тамариск, персики, гранати, тис та інші. Інколи під деревами ставили легку бесідку, де господарі могли обідати.  У садах розміщували квадратні або чотирикутні  ставки чи басейни, які облицьовували камінням. Воду покривали водяні лілії та плавали качки [3]. 

2. Харчування

      Земля Єгипту являє собою посушливий та бідний ґрунт, тому для єгиптян був так важливий Ніл, головна водна артерія Єгипту, чиї розливи збагачували землю. Проте розміри та масштаби розливу, від яких залежав урожай, змінювалися, тому деякі роки видавалися голодними для єгиптян.

Розвиток цивілізації завжди залежав від можливості прохарчуватися. Єгиптяни полюбляли їсти м’ясні страви, але не всі могли дозволити собі їсти їх  кожен день (хоча будівники пірамід отримували м'ясо за рахунок фараона). У епоху Нового царства полювання як основне джерело постачання м’яса вже відійшло у минуле. Зі столів багатих єгиптян зникає м'ясо газелі та антилопи. Тепер для їжі розводять тварин. На першому місці по споживанню стоїть м’ясо биків «іуа».  Свиня для єгиптян вважалася нечистою твариною, тому не вживалася в якості їжі, а свинопасам було заборонено входити до храму[7, с.51] . Під забороною було м'ясо священних тварин крокодила та бегемота (хоча його вживали жителі біля Елефантіни). Збільшується кількість страв з птиці. Кури, гуси, чирки стають дуже популярними серед усіх верст населення. Значне місце у єгипетському меню займала риба. Жителі Дельти та берегів  озера Фаюм були професійними рибалками. Вони відправляли на продаж та до храмів лобанів, нільських кларій, мормирів, хромисів, латесів, «ні льських окунів». Однак не вся риба подавалася на стіл. Були сорти риби, які єгиптяни називали «несмачна» та «неприємна». Така у продаж не йшла. Молоко у єгиптян вважалося ласощами. Його зберігали в пузатих глиняних горщиках та закривали жмутом трави, щоб туди не потрапляли комахи. Для смаку у їжу додавали сіль, а для підсолодження – мед або плоди ріжкового дерева. Ієрогліф «неджем» (солодкий) мав вигляд стручка цього дерева. Спочатку використовували мед диких бджіл, який збирали у пустелі, а згодом єгиптяни почали розводити цих комах у своїх садках. Вуликами слугували великі глиняні горщики. Для зберігання меду використовували кам’яні ємності [3].  

На столі кожного єгиптянина, фараона чи  раба, обов'язково був присутній хліб. Борошно виготовлялося з ячменя («іт»), полби («бедет») та пшениці («сут»).  Спочатку його товкли у кам'яній ступі, просіювали від полови та відправляли до кам'яного млина,  потім робили тісто та випікали. До Нового царства для виготовлення нової порції хліба використовували закваску з попереднього приготування хліба, а з часів Нового царства з’являються дріжджі [6].  

Популярним продуктом було пиво. Недопечений хліб із фініковим соком та пахучими травами залишали бродити, а за деякий час зціджували та вживали. Пиво пили всі верстви населення [6]. Пивом розраховувалися з робітниками на виробництві. Древні єгиптяни, що будували піраміди, отримували щодня по 4 літри пива на кожного, що не тільки збільшувало працездатність, а й допомагало розслабитися після важкого трудового дня.

Давні єгиптяни у великій кількості вирощували овочі, що обумовлювало особливості їх харчування. Популярними були салат-латук, декілька видів цибулі та огірків, часник, редька, редиска, капуста, гарбуз, диня, кавун [6].   Численними були сади з гранатовими, цитрусовими, інжирними деревами, фініковими пальмами. Проте знайомі нам персики, вишні та груші не були їм відомі, вони поширилися на території Єгипту вже під час римського панування.

У стародавньому Єгипті виноградники культивували, застосовуючи різні типи формувань. Активно виготовляли родзинки та вина. Відомі єгипетські ієрогліфи, які позначали лозу, родзинки, вино і грона. Існують малюнки давильних установок, посудин, лоз і навіть монет із зображенням винограду. Єгипетський настінний живопис – фрески, барельєфи і реліквії в гробницях фараонів, а також пам'ятники писемності свідчать про те, що вже 7 тис. років тому виноград культивували на дуговій шпалері або у вигляді вертикальних шпалер [8]. І деякі елементи технологій вирощування та формування винограду розповсюджувалися по стародавньому світу з Єгипту. У книзі Говарда Картера «Гробниця Тутанхамона» описується вміст  камер з продуктами, які потрібні померлому у загробному світі. Серед перерахованого є і вино. Цікавим є датування розливу, місце збору врожаю, спосіб виготовлення та  зберігання.  «… египтяне разливали молодое вино по глиняным сосудам сразу же после первого брожения и тут же закрывали сосуды и запечатывали при помощи тростниковой затычки, а затем все горлышко сосуда охватывали герметической капсулой из глины или ила. Вторичное брожение протекало уже в глиняном сосуде. Чтобы углекислый газ, образующийся в процессе вторичного брожения, мог выйти из сосуда, в верхней части капсулы проделывали маленькую дырочку. Впоследствии дырочку замазывали илом или глиной и запечатывали малой печатью владения, сделанной специально для этой цели» [4].

Готову  їжу сім’ї подавали зразу після вмивання. Сніданок складався з хліба, пива, м’яса та пирогів. Жінка господаря сім’ї снідала під час ранкового одягання. На обід до столу подавали  м’ясо, птицю, овочі та фрукти по сезону, хліб та  пиріжки і, обов’язково, пиво у великій кількості. Дослідники вважають, що навіть багаті єгиптяни їли м’ясо кожен день. Це можна пояснити тим, що Єгипет – країна з жарким кліматом і проблема збереження продуктів харчування стоїть на першому місці. Забити тушу бика та з’їсти могли тільки ті, у кого було багато слуг та ті, хто влаштовував пир. Прості люди могли собі дозволити їсти м’ясо тільки у святкові дні [3].

3. Домашнє начиння

Жодна цивілізація не обходилась без посуду та іншого домашнього начиння. У багатьох країнах посуд виготовляли гончарі. Займатися цим ремеслом люди почали ще до об’єднання номів у єдину державу.  Гончарі виготовляли домашні побутові речі, які були у кожному будинку: чаші, кубки, глечики та інші предмети. Готові вироби просушували та прикрашали малюнками. Закінчувався процес випалюванням у цегляних печах. Глиняні посудини застосовувалися не лише в побутовому житті єгипетської родини. У них зберігали запаси номових і царських комор. Існували окремі глечики для молока, пива і виноградного, гранатового вина, про що свідчать написи біля малюнків, присвячених роботі гончарів, котрі виліплюють та випалюють посудини різної конфігурації. За часів Нового царства у гончарстві з’явилися новинки. Тепер керамічний посуд починають прикрашати малюнками: з геометричними або рослинно-квітковим орнаментом. А інколи майстри відтворювали цілі сценки з  життя тварин. Тепер навіть небагаті люди  могли користуватися гарним неметалевим посудом.

Для захисту та ошатності керамічні вироби стали покривати смолою: прозорою, наприклад, стінописи, чорною – дерев'яні та гончарні вироби.

У будинках знатних осіб з’являється домашнє начиння з   фаянсу. Особливість цього матеріалу полягала в тому, що фаянс виготовляли із суміші кварцу, алебастру, глини та інших речовин. Його черепок був світло-сіруватого кольору. Єгипетське слово для фаянсу було «tjehenet», що означає «мерехтіння» або «сяйво», і  вважалося, що фаянс відзеркалював світло безсмертя [10].

Після формування виріб випалювали, потім оздоблювали різнобарвною глазур'ю, яка являла собою легкоплавке скло, зафарбоване оксидами металів у синій, бірюзовий і зелений кольори. Поруч з кольоровими поливами широко застосовувалася заглушена молочно-біла. Рідкісними кольорами були фіолетовий, червоний, чорний, жовтий. Особливою декоративністю, вишуканістю форм відзначалися фаянси Нового царства. Із фаянсу виготовляли безліч найрізноманітнішого начиння: кубки, тарелі, флакони для парфумів, туалетні ложечки, келихи на високій ніжці, подібні до квітки лотоса, глечики овальної і конусоподібної форми, тощо.

 

Єгиптяни полюбляли і невеликі скульптурні зображення мавп, риб, гіпопотамів, крокодилів.  Зображували квіти – лотос, папірус, листя пальм, фрукти, стрункі постаті огoлених танцівниць і музиканток. Такі статуетки стояли і у центральних кімнатах будинку, у кімнатах господині. На фаянсових посудинках із палацу фараонів можна бачити зображення картушів з їхніми іменами і символічними знаками.

За часів XVIII династії розповсюдженим стає гутництво. Скло було непрозорим або ледве прозорим та виготовлялося вручну. Його плавили з піску та соди. Коли майстрові замовляли зробити якусь річ, наприклад, флакончик для пахощів, він ліпив із сирого піску модель флакончика, насаджував її на палицю і вмочав у розплавлене скло. Потім він прокочував модель по столу, щоб стінки флакончика стали рівними. Зі скла замовляли келихи, ємності для олії та мазі. Скляними робили намистинки для декорування одягу. Коли хотіли зробити виріб кращим, то на його стінки намотували різнокольорові скляні нитки, а потім знову прокручували. Нитки вдавлювалися в м'які стінки, і кольоровий візерунок готовий. Єгиптяни почали виробляти яскраве багатошарове скло. Додавання різних металів робило скло кольоровим. Наприклад, якщо додати до звичайного скла оксид олова, то одержували біле скло, марганець давав фіалкове забарвлення, марганець разом з міддю – чорний колір, мідь у різних пропорціях забарвлювала скло в синій, бірюзовий або зелений колір.

4. Одяг та взуття

Побутове життя ремісників тісно пов’язане з їх професійною діяльністю. Їх праця була спрямована на задоволення повсякденних потреб як багатих, так і незаможних єгиптян. Виготовлення тканин – давнє ремесло. Відомості про нього зустрічаються в єгипетських міфах.  Вважалося, що винайшла це ремесло богиня Ізіда. Єгиптяни почали культивувати льон (блакитний) практично одночасно з ячменем. Обробка льону і ткацьке ремесло були одним з небагатьох занять жінок в давньоєгипетському господарстві. Єгипетський льон протягом усієї давньої епохи славився в світі, мав найширший асортимент –  від грубого  сукна циновки  до найтонших газових матерій. Грубі тканини йшли на виготовлення вітрил, з погано оброблених волокон чоловіки-працівники плели мотузки. Тканини більш високої якості йшли на покривала і балдахіни ліжок. З простого матеріалу шили пов'язки для стегон і наголовники для працівників господарства «пер джет», а тонкі матерії, з багатонитковою основою, йшли господарю будинку або на жертвоприношення в храми.

Одяг робили тільки з льняних тканин. Інші матеріали вважалися нечистими [9]. Вовняна пряжа увійшла в побут єгиптян досить пізно. Довгорунна порода овець була ввезена до Єгипту в епоху завойовницьких воєн фараонів XVIII династії. Водночас почалася обробка вовни і вичинка вовняних тканин. Поширеними кольорами були червоний, синій, зелений, але улюбленим кольором лишався білий.   

Жінки носили сукні, а чоловіки передники. Ранком чоловік носив ранковий одяг. По будинку він ходив босоніж, без перуки, у пов'язці на стегнах. Прикраси не одягалися. Навіть поважна особа могла вийти з будинку у  пов'язці, але обов’язково  одягала браслети, каблучки, намисто з п’яти-шести разок із застібками у формі соколиних голів. Браслети були двох видів – м’які, коли намистинки одягалися на основу та жорсткі, литі. Браслети одягали і на руки, і на ноги.  І жінки, і чоловіки, і діти носили сережки. Метал бідняків – мідь, метал багатих – золото [9, с.22].    Інколи чоловіки до цього намиста додавали підвіску з яшми та сердоліку. У епоху Нового царства у чоловіків і жінок у моду ввійшов запозичений у сирійців нарамник — довгий і широкий накладний одяг з тонкої тканини. Його крій був дуже простим. У чотирикутнику робили розріз для голови та зшивали боки. Такий одяг підперезувався поясом. Іноді до нарамника пришивали справжні рукави, і він перетворювався на сорочку. Поверх цієї сорочки обгортували шарф, який зав'язували спереду, а кінці звисали  донизу. У моду входить плісована тканина та бахрома [3]. Багаті прошарки населення полюбляли тонку як серпанок тканину. Більш різноманітним стає одяг робітників. Міністри носять  пряму мантію, яка проходить від пахв до землі. Такий одяг тримався  на поворозці і зав’язувався на горлі. Матроси ж носили одяг зі шкіряною заплатою на сідницях, щоб захистити одяг від протирання під час плавання. [9, с.19].   Святковий одяг доповнювався великою завитою перукою. Жіноча перука прикрашалася діадемами та іншими прикрасами з бірюзи, лазуриту та золота. Довжина перуки залежала від моди. У період Нового царства перука поступово збільшувалася. Спекотний клімат вимагав особливих мір захисту. Жінки і чоловіки голили голову. Перука була і захистом від опіків, і модною прикрасою.

Перука з ароматичною шишкою. У ній розміщувалося ароматичне масло.

 

З ХVІІІ династії стало модним дворівневу зачіску. Верхній накручений ряд був не дуже довгим, нижній накручений ряд – довгий. За часів Нового царства цю зачіску носили у двох варіантах – коротку («нубійську») та довгу.  Якщо жінка або дівчина не голила голову, то за модою Нового царства волосся розчісувалося, розділялося на окремі пасма, запліталося та опускалося на спину чіткими рядами. Найбільші модниці перефарбовували волосся у червоний колір за допомогою хни [9, с.20]. Окрім перук раби і селяни, працюючи в полі, покривали голови косинками або маленькими полотняними шапочками. Знатні люди носили такі шапочки, вишиті бісером, під перуками. Але найпопулярнішим головним убором  була хустка (клафт  або немес).  Клафт міг бути білим або смугастим, причому колір смуг залежав від статусу і роду занять власника. Воїни мали червоні смуги, у жерців були жовті, а у фараонів- тільки сині.

    

Під час урочистостей фараони одягали корону. Археологи нарахували до 20  видів. Також знаком влади був  урей та золота голова шуліки.

Головні прикраси жінок також були статусними. Вони носили стрічки або діадеми, однотонні або орнаментовані.

 

 

 

Дружина фараона одягала корону-шуліку, поверх цієї корони одягалося золоте перо і зображення місячного диска [3]. 

Дуже довгий час єдиним взуттям єгиптян були сандалі зі шкіри або папірусу. У період Нового царства з'явилися й інші фасони взуття. Так, в одній зі скринь, виявлених дослідниками в гробниці Тутанхамона, серед інших речей виявилися справжнісінькі шльопанці без каблуків зі шкіряними шкарпетками, розшиті дрібними золотими блискітками. Говард Картер у своїй книзі «Гробниця Тутанхамона» пише: «Третьим был простой, выкрашенный в белый цвет сундук с выпуклой крышкой. Он оказался совершенно пустым, если не считать пары изящных кожаных сандалий, похожих на комнатные туфли, и каменного ножного обруча» [4].  

        

 

Хоча взуття було простим, єгиптяни його дуже берегли. Частіше ходили босоніж. Бідні селяни одягали сандалі тільки тоді, коли підходили до міста. Багаті єгиптяни одягали сандалі, коли виходили з будинку. Золоте та срібне взуття більше всього виготовлялося для погребальної церемонії [9, с.20]. Захисні функції відігравали і рукавички: від мозолів, травм від стрільби з лука або управління колісницею.

5. Особиста гігієна та медичні знання

Медицина Стародавнього Єгипту була тісно пов’язана з релігією, адже ще з часів Середнього царства роль лікарів виконували жерці. Серед пантеону єгипетських богів покровителями медицини вважалися Ісіда, Самхет, Анубіс, Хед, Амон,  а також Тот та Імхотеп [7, с.44].  

Лікарі ділилися за спеціальностями, які визначалися предметом їх лікування. Проте дослідження мумій свідчать про низький рівень  ефективності медицини [7, с.45].   Лікарі  отримували освіту при храмах, головним елементом якої були заклинання. Щоб отримати лікування, людина повинна була спочатку заплатити до казни храму, звідки  лікарю-жерцю йшов певний відсоток за послуги.

Хвороби поділялися  на природні і надприродні. До перших вони відносили нездорову їжу, несприятливі кліматичні і погодні фактори, наявність кишкових паразитів. Надприродні причини хвороб єгиптяни вбачали у вселення в організм злих духів.

Найпоширенішими захворюваннями були: головні болі, варикозне розширення судин (інколи через високу температуру клімату). Поширеною була проказа. Хворобами бідних можна вважати: шистосомоз (через контакт із зараженою водою),  пневмоконіоз (хвороба будівників гробниць), рахіт (через недостатнє харчування), поліомієліт, захворювання шлунково-кишкового тракту. Напис на кам'яній брилі, знайдена в околицях Дендери, свідчить про те, що за тисячі років до наших часів стародавні єгиптяни пов'язували поширення хвороби аат (малярії) з комарами. Радили протягом декількох тижнів після спаду води в Нілі, поки не просохнуть калюжі, не виходити з приміщень після заходу сонця, щоб не бути покусаним комарами, які викликають аат.

Інгредієнтами для ліків були різні рослини ( мак, лотос, лавр, кавун, виноград, цибуля, подорожник, фініки, ялівець, насіння льону, алое, аніс, білена та ін .), смоли (ладан),  мінерали (кам'яна сіль, малахіт, натрит) та частини різних тварин. Основою для ліків виступали  різні олії, вода, молоко.

На початку Нового царства медичні папіруси були  присвячені анатомії людини, містили описи як травм внутрішніх органів та кісток, так і випадків паралічу кінцівок з описом лікування[7,  с.43 ]. Не дивлячись на те, що функції органів ще не були досліджені,   папіруси містять перші описи мозку та черепних швів.

На відміну від медицини, гігієна у єгиптян була дуже поширена. У другій книзі Геродота «Історія» згадується охайність стародавніх єгиптян.  Якщо для розвитку медичних знань релігія заважала, то гігієна саме нею й підтримувалася.  Велика увага приділялася гігієні  у масових скупченнях людей. Самі єгиптяни милися двічі на день, щоденно застосовували душ. Під час великих будівельних проектів гігієну контролювали лікарі, які суворо стежили за тим, щоб робітники милися після роботи, міняли стегнові пов'язки, з яких складався увесь одяг. Хворих негайно ізолювали, а бараки, де жили робітники, щорічно спалювали і будували нові на інших місцях .

Для дотримання чистоти чоловіки і жінки голили все тіло і застосовували духи, які відганяли неприємні запахи, і мазі, які заспокоювали шкіру. Масла робили з рослинного або тваринного жиру і приправляли миррою, пахощами або скипидаром. Багаті єгиптяни витрачали час на манікюр, педикюр та макіяж. Тіні робили з  малахіту.  Губи і щоки  фарбували кремом на основі жовтої охри. А ось темна лінія, яка модно підкреслювала очі, насправді наносилася для захисту очей.  Нігті, долоні і ступні фарбували хною в помаранчевий колір [3].

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Мутер Р. Всемирная история живописи. Искусство Древнего мира. Египет, Ассирия, Греция, Рим. Москва, 2006. 144 с.

2. Кинк Х. Древнеегипетский храм. Москва, 1979. 105с.

3. Монтэ П. Египет Рамсесов. Повседневная жизнь египтян во времена великих фараонов.

4. Картер Г. «Гробница Тутанхамона». Бесплатная електронная библиотека Royallib.ru URL : https://www.google.com/search?client=firefox-b-d&q

5. Соловйов А. Основи архітектури і будівельних конструкцій. https://stud.com.ua/26967/tovaroznavstvo/osnovi_arhitekturi_i_budivelnih_konstruktsiy

6. Смоляр В. История питания. http://medved.kiev.ua/arh_nutr/art_2006/n06_1_11.

7. Опарин А. Медицина Древнего Египта. Східноєвропейський журнал внутрішньої та сімейної медицини. 2017. №2. С. 42-53.

8. Гель І. Історія розвитку виноградарства: навч.посіб. для студентів спеціальності ”Садівництво і виноградарство” / І. Гель. Львів, 2016.  246 с.

9. История костюма: навч.посібник. / по ред Будур Н. Москва, 2001. 480 с.

10. Нариси з історії зарубіжного декоративно- ужиткового мистецтва: навч. посіб. / Запаско Я.  та ін.  Київ, 1995. 320 с.