Проблеми сучасної мистецької освіти

Проблеми сучасної мистецької освіти

Панасенко І.О.,  викладач
Бахмутського коледжу мистецтв
ім. І. Карабиця.

Мистецьку спільноту хвилює ряд важливих питань, які ставить перед нами сучасність. Усі ми є свідками змін, які настають і у суспільному житті, і у мистецькій освіті. Це природній процес, як то казав класик, «усе тече, все змінюється» - тож і мистецька освіта вже зачекалась на нові ідеї та свіжий, оригінальний підхід до реалізації сучасних потреб.

Щлях змін та реформування – це логічне явище, яке триває впродовж усього періоду існування людства. В ідеалі реформи не припиняється ніколи, навіть коли здається, що знайдено відповідь на усі нагальні питання.

Наведу такий приклад.

Фінляндія вже давно славиться високою якістю шкільної освіти, традиційно займаючи найвищі позиції в міжнародній системі рейтингів.

Здатність фінських шкіл успішно готувати учнів, які починають вчитися з 7 років, у яких найкоротший шкільний день, тривалі канікули, порівняно невеликі домашні завдання і немає іспитів, завжди вражала експертів в галузі початкової та середньої освіти в усьому світі.

І незважаючи на ці успіхи, Фінляндія активно займається реформуванням своєї системи освіти, бо в країні вважають, що в цифрову епоху вона не може більше спиратися повністю на оволодіння книжковими знаннями вдома та в класі.

Однією з відповідей на секрет фінського освітнього дива є безмежна довіра до викладача разом з такою ж безмежною його відповідальністю за результати своєї праці. Непроста, емоційно виснажлива викладацька робота максимально збалансована в питанні коефіцієнта корисної дії: наскільки вона складна, настільки й фінансово забезпечена. Матеріальна база шкіл задовольняє усі потреби, ніщо не перекладається на плечі і гаманці батьків, випадкових спонсорів або самих викладачів.

Держава дбає також за особистісний розвиток викладача, не навантажуючи безмірно звітністю та різними паперами.

Педагоги фінських шкіл мають не тільки системну багаторічну методичну підготовку, але держава і суспільство також дбають про їх психологічний комфорт та загальне благополуччя. В основному це зрілі (навіть будучи молодими) і цілісні люди.

Як наслідок - нарівні з високою відповідальністю перед суспільством фінські вчителі мають широку педагогічну свободу. А це дає їм можливість максимально розкривати природу дитини, а не нав'язувати йому зафіксовані багато років тому в шкільній програмі, застарілі ще при її затвердженні знання і навички.

Повернемось від проблем фінської освіти до наших реалій, у нашій галузі.

В Україні також настав час реформувати мистецьку освіту, яка у майже не змінному вигляді існує ще з радянських часів. І заміна радянських програм на більш сучасні – майже не змінила власне саму систему освіти, коли її здобувачі не можуть впливати на цей процес.

Що нам підказують основні напрями, за якими йде розвиток нових ідей і пошуків? Це, по-перше, проникнення інноваційних технологій в усі галузі людської діяльності, у тому числі, в заклади мистецької освіти. Запит на цей напрям розвитку величезний. Світ не стоїть на місці, сьогодні учні дуже відчувають розрив між можливостями сучасних технологій і вчителем з шматком крейди в руках і жахливо обмеженим у своїх можливостях через злидні, які панують у величезній кількості мистецьких шкіл. Може, й не зовсім злидні, втім і достатнім рівнем забезпечення навчального процесу усім необхідним, у тому числі, сучасними технічними засобами і приладами, які можуть і повинні використовуватись у мистецькій школі, назвати не можна. Якщо придбання якісної сучасної навчальної літератури стає подією, якщо методичне забезпечення занять лягає виключно на плечі і на гаманець викладача, то до інноваційних технологій ще дуже й дуже далеко. Рівно як і до сприйняття викладача, як людину, яка несе справді сучасні і затребувані знання і навички.

І дуже шкода, що, навіть якщо є цікавий матеріал для використання на уроках, сучасно оформлений і яскраво виконаний, а показати учням його немає можливості .

Для наочності я хочу продемонструвати одну з форм подачі матеріалу на уроках музичної літератури та сольфеджіо, з використанням чудових, на мій погляд, проектів, але вони так і не використовуються на уроках, за відсутністю технічного забезпечення, хоч я маю безліч таких проектів.

Презентації у програмі Смарт ноутбук – для сольфеджіо и для музичної літератури – хвилин з 5 обидві.

Ці проекти виконано у програмі для інтерактивної дошки, втім, як бачите, їх можна використовувати, хоч іх значно меншою ефективністю,  також за допомогою комп’ютера і проектора, але й ці прилади не завжди є в розпорядженні викладачів.

Звісно, є мистецькі школи, з високим рівнем матеріально-технічного стану, але  я зараз говорю про «середню температуру по лікарні».

Другий напрям пошуків і методичних розробок – це надзвичайна увага до особистості учня і розвиток творчих здібностей і навичок.

Я б назвала цей пункт якісним проривом усіх чинних програм для початкових спеціалізованих мистецьких начальних закладів. Нещодавно переглянула кілька діючих Програми з фаху, і відзначила, що в кожній є пункт «творче музикування». А в останній Програмі з «Сольфеджіо» увага до творчих завдань змінила всю філософію предмету, вектору освіти, яка нарешті повернулась власне до учня і до розвитку його особистості.

Це якраз та царина, яка завдяки чинній Програмі з сольфеджіо, стала чи й не основною новацією, основним напрямом роботи на уроках сольфеджіо.

Звичайно, творчі вправи і завдання були й в попередніх програмах, але усі вони носили дещо епізодичний, трохи поверхневий характер і напряму залежали від особистості викладача.

Сучасна програма передбачає значне підсилення творчих форм роботи, які використовуються на уроці, і ці форми роботи деталізовано і конкретизовано. Раніше теж на уроках завжди було включено велика кількість творчих завдань, без них сольфеджіо не існувало, творчі форми роботи різного вигляду були присутніми на уроках сольфеджіо, але не мало вигляду настільки продуманої, логічної і виваженої системи.

Тепер же усі  численні види творчих завдань розроблено, як цілісну завершену систему поетапного засвоєння. Поступово,  у визначеному порядку,  вводяться творчі вправи, усі необхідні для розвитку творчих здібностей навички детально розподілено по чвертях і по уроках. Раніш усе це викладачі планували і робили на власний розсуд, тепер все приведено в струнку систему в рамках  чинної програми.

Наступного навчального року пройде перший випускний іспит з сольфеджіо за новою програмою, у тих учнів, які прийшли до мистецьких шкіл у 2013 році і навчались за 6-річним терміном.

У додатках з програми є зразки проведення екзаменів, тут годі що й вигадувати. І от, нарешті, вимоги до учнів змінено на користь творчих завдань. Спрощені вимоги для запису диктанту , втім, учень має виконати творче завдання до диктанту, частина творчих завдань  виконується самостійно, під час екзамену, а решту – заздалегідь, протягом року, під контролем і за допомогою викладача.

Інший вигляд, інше наповнення тепер має і така форма опитування, як слуховий аналіз. Того слухового аналізу, звичного для нас, який існував впродовж років і десятиліть, теперішня програма не планує – у всякому разі, на випускному іспиті. Змагання у визначенні інтервалів, ладів, акордів, з запису хроматичних гам і решти теоретичного і слухового матеріалу, який носить досить абстрактний характер і мало вказує на ступінь розвитку практичних навичок учня, скорочено до мінімуму, як підкреслює Програма, до рівня «музична грамота». І навіть якість оцінки напряму пов’язана виключно з творчими навичками та з вмінням учня на практиці, а не в теорії, використовувати надбані знання. І зовсім несподіваним і я би сказала, революційним виглядає рекомендація виставляти найвищий бал не за умов оволодіння навичками запису диктанту, слухового аналізу або теорії, а за умови виконання творчих завдань.

У програмі чітко визначено (цитую):

«Програма спрямовується на розвиток творчої особистості. Провідним принципом вказано імпровізаційно-творча діяльність як  метод цілеспрямованого формування музичних здібностей. Основним методом навчання й виховання учнів визначено музичення – практична діяльність учнів на уроці і поза його межами.»  І ось ще: «Найвищими балами оцінюється відповіді тих учнів, які виконали творче завдання, або кілька завдань.» Повторюю: не за диктант і не за слуховий аналіз, на за співи вокалізів чи то вправ з сольфеджіо і тем паче не за бадьоре викладення правил з музичної теорії. Якщо знання теорії учень не вміє застосувати на практиці, то навіщо ці знання?

І таким же чином виникає запитання: якщо у викладача сольфеджіо на уроці не вистачає часу на творчі форми роботи, на музикування, то що, які придбані практичні навички і вміння дитина візьме з собою, у своє життя? Що для неї більш важливо: знання музичних  термінів, будови акордів та інтервалів, чи все-таки уміння практично музикувати?

Вважаю, що відповідь на поверхні.

Це вказує на зміну філософії предмету сольфеджіо, який від досить абстрактного, а у деяких випадках і суто теоретичного, змінився на практико орієнтований, націлений на надбання учнями вмінь по підбору мелодій, акомпанементу до них, використанню в акомпанементі жанрових ритмів, акордів, виробленню вміння створити другий голос або підголосок, виконати ритмічний акомпанемент, варіативно змінити запропоновану мелодію, або ж власне створити свою музику – це завдання, звичайно, для особливо обдарованих учнів – тобто, діяльність, яку можна назвати словом «музичення».

Звичайно, треба знайти правильну межу розподілу між практичними і теоретичними навичками, бо дисбаланс хоч в один, хоч в інший бік є однозначно негативним.

Можна скільки завгодно критикувати чинну програму, мабуть, як і все, створене людьми, вона не є абсолютно досконалою і такою, що задовольнить і учнів, і батьків, і викладачів шкіл. Втім, як я вже казала, чинна Програма налаштована саме на інтереси і потреби учнів. Це треба взяти до уваги і налаштуватись саме  на цей напрям.

До речі, може не так багато часу є на існування саме такої схеми навчання, тому що, добре це чи погано, але знову оголошено конкурс на кілька нових програм, у тому числі, й на програму з предмету сольфеджіо. Але до того часу, поки не вийшло нової офіційної затвердженої  програми, ми, звісно, маємо виконувати вимоги чинного документу.

І декілька слів відносно «Проекту Концепції початкової мистецької освіти», змістовний і виважений аналіз якого ми тільки що прослухали.  Я хочу сказати кілька слів відносно тих цікавих інновацій, які пропонує «Проект» і можливих викликів і очікуваних наслідків. Названий документ зачіпає інтереси всіх, хто працює в системі мистецької освіти, він вже викликав жваве суспільне обговорення на сторінках профільних груп у соцмережах. Тож і я поділюся своїми думками.

Що пропонується у якості надання свободи творчої діяльності мистецькому закладу та окремо викладачеві? (Як вже зазначила попередня доповідачка) Згідно нової концепції, викладачі мають право створювати власні навчальні програми, які мають бути  затверджено  безпосередньо навчальними закладами. Тобто, як я це зрозуміла, мистецький заклад матиме можливість будувати свою діяльність згідно потреб громади, на території якої він знаходиться і інтереси мешканців якої він повинен задовольняти. І під цю стратегію викладачі мистецьких шкіл будуть мати право створювати власний інтелектуальний продукт – Програми з предметів, за яким заклад і працює.

Адже на даний момент вчителі закуті в рамки інструкцій. Учні  закуті в рамки тестів і іспитів. Якщо все навчання зводиться до підготовки до іспиту і його здачі, ніхто нічому не навчиться. Все, що ти сказав на іспиті, забувається відразу після його закінчення.

Нарешті школи відрізнятимуться за напрямами діяльності, за інтелектуальним і професійним рівнем, який вони можуть надати, спираючись на власні кадри і створені ними програми, за відповідністю між очікуваннями мешканців місцевої громади і тим, що навчальний заклад може їм запропонувати.

Це складний, але й дуже цікавий шлях, схоже, що зворотного напряму не буде, кожний навчальний заклад буде мати своє неповторне обличчя, як мають його такі всесвітньо відомі заклади, як Ітон, Кембрідж, Стенфорд, Сорбоннна і безліч приватних і державних навчальних закладів на Західноєвропейському освітньому просторі. Ніхто не зобов’язуватиме виконувати нав’язану «зверху» програму, це буде свідомий вибір викладача. Але й відмовки про те, що Програма з якогось предмету не враховує чиїхось потреб буде у минулому.  Будь ласка, створюймо власні Програми й працюймо так, як вважаємо за найбільш ефективний спосіб. Адже споживачі нашого продукту – мистецької освіти – проголосують «ногами» – фінансами, кількістю вступників, які в підсумку й сформують рейтинг навчального закладу, наявність або відсутність конкурсу вступників, численністю продовжувачів мистецької освіти, показниками у мистецьких конкурсах різного рівня.

І ще на хвилину повернусь до «Проекту Концепції початкової мистецької освіти». Викликає занепокоєння ідея кваліфікувати діяльність мистецьких навчальних закладів виключно як надання освітніх послуг.

У культурно-філософському вимірі викладачі з творців соціального блага перетворяться у таких собі продавців послуг. Певною мірою цей момент присутній у діяльності викладача, але перетворювати вчителів у осіб, що пропонують на ринку освітні послуги, видається не зовсім коректним. Зрозуміло, що на практиці і зараз є місце надання освітніх послуг для отримання учнем професії, яка у майбутньому дозволить йому мати заробіток. Але основне в діяльності мистецьких закладів всіх рівнів – формувати особистість людини, підштовхувати молоду людину до розвитку її талантів. Громада має бути вкрай зацікавлена всебічним розвитком людей, тому що це реальне благо для будь-якого суспільства. Відомий факт, що  навчання в мистецьких школах формує людину, яка вміє свідомо приймати рішення і значно швидше пристосовуватись до складних мінливих обставин сучасності, ніж ті, хто не має мистецької освіти, такі люди вкрай рідко мають проблеми з законом, а значить, у суспільстві в рази зменшується злочинність.  Співвідношення між розвитком мережі дитячих мистецьких закладів і малолітньою злочинністю, за даними ЮНЕСКО, цілком очікувано має зворотно-пропорційну залежність, і це має бути одним з найсильніших мотиваторів для громади при прийнятті рішень відносно мистецьких шкіл. 

Переходячи до питання ранньоестетичного виховання, насамперед слід зазначити, що, знову ж таки, у зв’язку з правами, наданими мистецьким закладам згідно «Проекту Концепції початкової мистецької освіти», навчальний заклад самостійно встановлює, з якою аудиторією він має намір працювати. І мистецька школа, нарешті, не буде обмежена у вікових рамках майбутніх учнів. Це значить, що, за умов створення відповідних програм, у школі можуть навчатися й зовсім маленькі діточки, й підлітки (я маю на увазі початок занять у віці 14-15 років – на даний момент вони з якихось причин позбавлені права навчатися у державному закладі початкової  мистецької освіти), й дорослі.  Це навчання неформальне, оскільки за результатами не передбачено присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій. Втім будь-яка особа впродовж життя матиме змогу реалізувати своє право на отримання освіти.

Хвиля шаленого інтересу до раннього естетичного виховання вже не перший рік розбурхує освітній простір. Виникла мережа різноманітних центрів мистецького розвитку дітей. Створено міжнародні школи, які працюють за напрямом раннього мистецького навчання, такі, як всім відома школа Судзукі,  яка має вже кілька напрямів і відділення у багатьох країнах світу, Асоціацію викладачів, регулярні тренінги і майстер-класи.

Існує менш відома школа, скоріше, не школа, а програма раннього навчання «Софт Моцарт», яка має також багато і прихильників, і тих, хто критикує цю Програму.

І тільки мистецькі школи нічого чіткого, зрозумілого й конкурентного на цей рахунок  не пропонували.

Були ентузіасти – мистецькі школи, які створювали класи раннього естетичного виховання на госпрозрахунковій основі, втім остаточно потреб громади вони не задовольняли.

Тепер все змінюється, і, нарешті, у питанні встановлення віку майбутніх учнів і Програм, за якими вони будуть навчатись, настав час рішучих змін. Іноді навіть таких рішучих, що я не наважуюсь коментувати. Просто приведи приклад.

Нещодавно прочитала, що у Вінниці дитяча школа мистецтв  «Вишенька» відкриває двері для діточок від 3-х місяців до 3-х років. Викладено було й програму занять з цими дітками. Як на мене, дуже цікавий документ.

Програма:

«Музичне виховання. Ритміка»
в групах раннього мистецького розвитку
відділу загально-естетичного виховання 
мистецьких шкіл для учнів віком від 3-х місяців до 3-х років

(укладена на основі програми розвитку дітей від пренатального періоду до 3-х років «Оберіг»,
науковий керівник-укладач А.М. Богуш)

Укладачі: 
Заїчко Т.В. - викладач-методист, директор закладу «ВДШМ «Вишенька»;
Марцинюк Ю.Ф. – старший викладач, заступник директора з навчально- виховної роботи закладу «ВДШМ «Вишенька»;
Степова А.В. – викладач вищої категорії, заступник директора з навчально- виховної роботи закладу «ВДШМ «Вишенька»;
Ткаченко Т.В. - викладач закладу «ВДШМ «Вишенька».

ВИТЯГ з Програми:

"...Навчальний курс з раннього мистецького розвитку поділено на три вікові групи: 
від 3-х до 12-ти місяців; 
від 1-го до 2-х років; 
від 2-х до 3-х років. 

Заняття проводяться два рази на тиждень в сформованих групах при обов’язковій присутності одного з батьків. Тривалість одного заняття становить 30 хвилин: 15 хвилин – «Музичне виховання», 15 хвилин – «Ритміка».

На кожному уроці використовуються різні форми роботи. Так під час музичного виховання викладач використовує вокально-інтонаційні вправи, ритмічні вправи, гру в ансамблі на шумових інструментах, слухання музики та аналіз музичних творів, творчі вправи, залучення до театральної діяльності.

Під час проведення ритміки здійснюється регулювання рухової активності, ведеться робота над збагаченням рухового досвіду, відбувається залучення до самостійної рухової діяльності учнів. Всі форми роботи логічно змінюють та доповнюють одна одну. 

Перевірка засвоєння матеріалу проводиться протягом учбового процесу шляхом опитування учнів в формі гри."

Цікаво буде дізнатися, що з цього експерименту вийде. Тім, він існує і має надихати викладачів на широку творчу діяльність, пошуки і експерименти у напрямі раннього естетичного виховання.

Підводячи підсумок моєї багатовекторної промови, для мене абсолютно очевидно, що зміни  мистецькій освіті неминучі – це раз, вони, скоріше за все, носитимуть глобальний характер – це два. Реформування не обмежиться корегуванням старої системи мистецької освіти, а, більш за все, започаткує створення нових відносин між громадою та мистецькими навчальними закладами, при яких мають максимально реалізуватися бажання і потреби громадян.