Роль толерантності в подоланні сучасних проявів ксенофобії та расизму

Проценко Олена Антонівна

(старшийучитель української мови та літератури Криворізької загальноосвітньої школи № 93

РОЛЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ПОДОЛАННІ СУЧАСНИХ ПРОЯВІВ                          КСЕНОФОБІЇ ТА РАСИЗМУ

  У статті розглянуто основні фактори розвитку ксенофобії та расизму в сучасному глобальному світ. . Висвітлено роль толерантності в кількох аспектах:на рівні політично-правової та психологічної толерантності.

Ключові слова: толерантність, ксенофобія, расизм, міграція .

        Питання як міграції так і толерантності можна розглядати в кількох аспектах: на рівні політично-правової толерантності (фактично – законодавство та прописані в ньому суспільні норми) та психологічної толерантності (готовність чи неготовність до зближення з представниками інших національностей та етносів). Толерантність вже декілька століть вважається людською чеснотою, адже вона передбачає терпимість до відмінностей між людьми, вміння жити, не заважаючи іншим, здатність мати права та свободи, не порушуючи права й свободи інших.  Толерантність також є основою демократії та прав людини, адже нетерпимість у  суспільстві призводить до порушення прав людини, насильства й соціальних конфліктів.

           Наукові дослідження з даної теми - це роботи С. Дрожжиної, І. Жадан,  Н.     Колесніченко, В. Мухтерем, Н. Паніної, Н. Шовкопляс . [5-6 ].

            Об’єктом нашого дослідження є суспільні відносини, що існують і змінюються в  суспільстві під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників.

           Предмет дослідження – толерантність як один із найефективніших засобів протидії тим суспільним відносинам, що являють собою різноманітні прояви ксенофобії.

           Метою дослідження є визначення ролі толерантності в боротьбі із проявами ксенофобії та расизму. Вказана мета обумовила постановку певних завдань: висвітлити й класифікувати фактори, що є підґрунтям формування ксенофобії та расизму; виховання толерантності в боротьбі із проявами ксенофобії та расизму. Проблема укорінення толерантності  набуває особливого значення з початком третього тисячоліття, перше десятиріччя якого Генеральною асамлеєю ООН проголошено Міжнародним десятиріччям культури миру та ненасильства (2001-2010 рр.). Події, що відбуваються у світі останнім часом, потребують мобілізації зусиль для боротьби проти тероризму, расизму, масової дискримінації, ксенофобії та пов'язаної з ними нетерпимості. В Україні як багатонаціональній державі з розмаїттям культур і релігій ,терпимість до сприйняття іншого, часом несхожого, є головним фактором внутрішньої стабільності й мирного розвитку. Загальний рівень ксенофобії в Україні не є вищим та більш загрозливим для становлення громадянського суспільства, ніж в інших  країнах. Навпаки, він суттєво нижчий, ніж, скажімо, в Росії, Румунії, Польщі, Угорщині, Словаччині. Але прояви ксенофобії є все ж таки доволі частими. Протягом останнього часу українське суспільство неодноразово було свідком численних актів вандалізму щодо українських, російських, єврейських святинь та символів, публікацій із відчутним присмаком ксенофобії в певних виданнях.

            За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., на території країни проживають представники понад 130 національностей і народностей, а національні меншини становлять 22,2% населення країни . Зазвичай, прийнято пов’язувати ксенофобію з діяльністю нетолерантних націоналістичних або екстремістських організацій та груп. Дійсно, їх діяльність спричиняє резонанс у ЗМІ й обурення громадськості, але, на жаль, набагато частіше люди стикаються з расизмом і ксенофобією з боку звичайних державних службовців та пересічного населення, й саме це сьогодні є найбільш небезпечним як для держави, так і для громадянського суспільства..

        Статистичні дані МВС України [1] фіксують чітку тенденцію до зростання злочинів, учинених стосовно іноземців: упродовж п’яти останніх років кількість протиправних посягань, внаслідок яких постраждали громадяни іноземних держав, збільшилася вдвічі – з 604 у 2002 р. до 1178 у 2007 р. Переважну більшість злочинів вчинено щодо громадян держав-учасниць СНД (63,5 %), стосовно ж іноземців із інших країн – відповідно 36,4 %. Протягом восьми місяців 2008 р. щодо іноземних громадян було вчинено 727 злочинів. Порівняно з аналогічним періодом минулого року можна констатувати збільшення кількості умисних вбивств та замахів на вбивство з 15 до 26, тяжких тілесних ушкоджень − із 20 до 24. Найбільш складною ситуація в зазначеному напрямку роботи продовжує були в місті Києві, Автономній Республіці Крим, Донецькій та Одеській областях .

          Тривогу викликають і дані, наведені в листі Міністерства освіти і науки від 16.12.2008 р. № 1/9-806. Зокрема зазначено, що з 2005 р. активізувалася «діяльність» різноманітних молодіжних неформальних об’єднань (скінхедів), які агресивно та войовничо налаштовані. Використовуючи нацистську символіку, молоді люди здійснюють напади на осіб із неслов’янською зовнішністю. Жертвами нападів стають іноземні студенти, біженці та іммігранти, туристи, бізнесмени, працівники посольств і члени їх родин. Найбільш численні групи скінхедів були зафіксовані в містах Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові . За попередніми даними, в Україні нараховується до 1500 осіб віком 14-27 років, котрі входять до скінхедівських груп; серед них 30 раніше були засуджені. Групи включають від 20 до 50 осіб [2].

           Наявність на території сучасної України великої кількості іноземних громадян, зумовлена її унікальним положенням між Сходом та Заходом. При цьому слід відзначити, що найчастіше їх перебування в Україні тимчасове. Так, за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України [3], на територію України з початку 2008 р. в’їхало 16 мільйонів іноземців, за той же період виїхало 15,5 мільйонів осіб. Чисельність осіб, котрі постійно проживають на території України, які отримали статус іммігрантів, лише приблизно 171 тисяча. Таким чином, реальна кількість нелегальних мігрантів достеменно невідома .

              За даними урядової статистики, в Україні у січні 2007 р. перебувало 2275 офіційно зареєстрованих біженців, 300 з яких прибули з африканських країн та 1825 – з азіатських (переважно з Афганістану). За даними УВКБ ООН [4], у 2007 р. в Україні налічувалося 2300 шукачів притулку, які очікували рішення щодо свого статусу в країні. Більшість біженців і шукачів притулку мешкають у Києві, Харкові та Одесі;

           Велика кількість іноземних студентів здобувають освіту в навчальних закладах України. Так, згідно з даними Міністерства освіти та науки України в 2007-2008 навчальному році загальна кількість іноземних студентів у навчальних закладах всіх типів, становила 39675 осіб, що є суттєвим джерелом прибутку університетів

            Окрім того, різноманітні дослідження переконливо підтверджують формування стійкої тенденції до зростання ксенофобських в цілому, та расистських, зокрема, настроїв в українському соціумі . Однак результати дослідження продемонстрували, що,  населення України характеризується досить низьким рівнем толерантності щодо, практично, всіх національностей;  

           Особливу увагу привертає «стрибок», зафіксований у 2002 р., від національної толерантності (1992 р. – 35,2%, 2002 р. – 9,9%) до ксенофобії (1992 р. – 6,3%, 2002 р. – 27,0%) [5; 6 ]. Дозволити собі ігнорувати такі прояви ксенофобії та соціального упередження Україна не може, тому що рано чи пізно вони стають буденним явищем. Подальше поширення цього явища створить ризик формування атмосфери толерантного ставлення навіть до більш серйозних порушень прав людини та виникнення масштабних руйнівних наслідків для всього суспільства. Державні та громадські інституції зобов’язані взяти на себе відповідальність стосовно формування атмосфери терпимості в суспільстві. Відповідно на державному рівні толерантність потребує справедливого й неупередженого законодавства, дотримання правопорядку та судово-процесуальних й адміністративних норм. Толерантність передбачає надання кожній людині можливості для економічного та соціального розвитку без будь-якої дискримінації.,адже саме від того, наскільки принцип толерантності реалізований, залежить досягнення злагоди в суспільстві. Толерантність − це перш за все активні відносини, які формуються на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини, а також обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму, демократії та правопорядку. 

Отже, в українському суспільстві й державі посилюється актуальність ефективної протидії проявам ксенофобії та расизму, що підтверджують певні фактори

правового, криміногенного, соціально-демографічного, політичного характеру. Попри етнічну, конфесійну, мовну, культурну різноманітність України на дер-жавному рівні досі немає жодної програми щодо підвищення толерантності в суспільстві. Реакція державних органів на випадки ксенофобії та расизму є недостатньо швидкою й ефективною. Така ситуація свідчить про необхідність з боку держави та політичної еліти України взяти на себе відповідальність за створення оптимального системного механізму формування в суспільстві толерантності як соціальної цінності. Тож агресивність, конфронтація, відчуженість мають поступитися місцем толерантному ставленню людей одне до одного, взаєморозумінню й довірі. Це сприятиме розв'язанню найактуальнішого завдання сучасної української держави, від якого залежить подальше її існування та розвиток − переходу від внутрішньосуспільного протистояння, підозри, агресії до злагоди, взаємоповаги, національної стабільності, до відкритості та співробітництва зі світовим співтовариством на засадах загальновизнаних демократичних принципів.

                                 Список літератури

1. Статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: <http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/125702>.

2. Про проведення заходів з профілактики поширення ксенофобських і расистських проявів серед дітей, учнівської та студентської молоді : Лист Міністерства освіти і науки України : [від 16.12.2008 р. № 1/9-806].

3. Статистичні дані адміністрації Державної прикордонної служби України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: <http://www.pvu.gov.ua >. 

4. Статистика щодо біженців та шукачів притулку в Україні [Електронний ресурс]: за даними Управління Верховного комісарі ООН у справах біженців.

5. Паніна, Н. В. Фактори національної ідентичності, толерантності, ксенофобії та ан-тисемітизму в сучасній Україні / Н. В. Паніна // Соціологія: теорія, методи, марке-тинг. − 2005. − № 4. − С. 26-45.

6. Панина, Н. В. Как мы относимся к другим национальностям? / Н.В. Панина // Укр. обозреватель. − 1992. − № 1. − С. 26-45.