Розвиток культури України за більшовицького режиму (1918-1920 рр.)

Розвиток культури України за більшовицького режиму (1918—1920  рр.)Виконала: Вчитель історії та правознавства. Школи І-ІІІ ступеня №256 м. Києва. Марко Ліля Петрівна

План1. Політика більшовиків у  сфері культури. 2. Освітня політика більшовиків. 3. Книговидання й  література. Мистецьке життя. 4. Церковно-релігійне життя.

Політика більшовиків у  сфері культури. Більшовицька політика в культурній сфері відзначалася значною політизованістю та ідеологізацією. Культура мала стати засобом пропаганди комуністичних ідей та виховання «нової людини» — будівника комунізму, відданого більшовицькій партії. Політизація  — надання певному явищу суспільного життя політичного характеру, посилення його зв’язку з  політикою. Ідеологізація  — прагнення та  спроби пов’язати розвиток якої-небудь сфери життя суспільства з  певною ідеологією. Пропаганда — друковане й усне поширення та роз’яснення ідей, уявлень, поглядів політичних, наукових та інших знань.

Спочатку було дозволено різноманіття форм, жанрів і загалом свобода творчості. Від діячів культури вимагалася лише лояльність до нової влади. Проте вже незабаром така «свобода» змінилася жорстким ідеологічним тиском на мистецьке коло та його творчість. Метою більшовицької політики у сфері культури оголосили формування принципово нової особистості, вихованої на цінностях комуністичної ідеології.

Освітня політика більшовиків. Згідно з рішеннями VIII з’їзду РКП(б), масову політичну й культурну роботу мали провадити за трьома напрямками: комуністична пропаганда, загальна освіта, культурна освіта. Основним культурним осередком на селі стали хати-читальні, а в містах — народні будинки, бібліотеки, клуби. Однак можливості цих закладів не могли бути використані повною мірою через масову неписьменність.

У роки революції десятки тисяч дітей стали сиротами й безпритульними. 1 липня 1920 р. Наркомат освіти УСРР видав «Декларацію про соціальне виховання дітей». У всіх губернських центрах і промислових містах було відкрито дитячі будинки, провадили збір грошових і натуральних пожертвувань для сиріт і безпритульних.

Зазнала істотних змін і система вищої освіти. На базі університетів, які ліквідовувалися, було створено кілька спеціалізованих самостійних інститутів. Здобуття вищої освіти було безкоштовним. Радянська влада також створила умови для здобуття професійної освіти. Більшовики виявили зацікавленість роботою українських вчених. У 1919 р. було поновлено діяльність Української Академії наук (УАН).

Книговидання й  література. Мистецьке життя. Прагнучи підтримувати в країні відповідну ідеологічну атмосферу, влада не шкодувала коштів на видання газет і журналів. У поєднанні з літературою агітаційно-пропагандистського спрямування періодична преса стала дієвим засобом формування суспільної свідомості. У цей час творили видатні митці слова: П. Тичина, В. Чумак, Остап Вишня.

У 1920 р. активно розвивався театр. Основна увага творчих колективів була спрямована на обрання репертуару, використання кращих творів вітчизняної та зарубіжної драматургії, а також створення нових сучасних п’єс. У Києві в цей час виникла низка професійних та робітничо-селянських театрів, зокрема Народний театр профспілки артистів сцени та арени «Синяя птица», театр Першого комуністичного полку, театр Червоної армії, театр «Арлекин», шість районних театрів тощо.

Розвиток музичного мистецтва був пов’язаний із творчістю Симфонічного оркестру ім. М. Лисенка, організованого в Києві 1919 р., а також концертною діяльністю Державної української мандрівної капели (скорочено — «Думка») під керівництвом Н. Городовенка. Симфонічні оркестри виникли також у Харкові, Катеринославі, Одесі.

Плідно працювала в цей час й Українська академія мистецтв. Вона об’єднувала таких майстрів пензля, як М. Бойчук, М. Бурачек, М. Жук, В. Кричевський, А. Маневич, О. Мурашко, Г. Нарбут. На цей час припадає й розгортання «монументальної пропаганди» — масове творення скульптур видатних діячів марксизму.

У мистецтві кінематографа більшовики з 1919 р. почали повне одержавлення кіноіндустрії. Тепер кіно перетворилося на один із важливих засобів агітації і пропаганди. Більшовики започаткували новий жанр кіномистецтва — агітаційний фільм. Лише в 1919 р. режисери, які перейшли на бік більшовиків, зняли 21 фільм цього жанру.

За уявленнями більшовицьких лідерів будівництво нового комуністичного суспільства мало відбутися лише після того, як старий світ буде повністю зруйновано. У травні 1919 р. розпочалося знесення пам’ятників, споруджених у дореволюційний час. Було зруйновано чимало пам’яток, що мали значну художню та історичну цінність (зокрема, пам’ятник княгині Ользі в Києві, створений за проектом скульптора І. Кавалерідзе).

Церковно-релігійне життя. Повернувшись удруге, більшовики вже керувалися декретом «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви (Про свободу совісті)» від 20 січня 1918 р., де крім положень, які визначали світський характер держави й відокремлення церкви від школи, ішлося про заборону релігійним громадам і церкві володіти власністю, позбавлення їх прав юридичної особи, націоналізацію церковного майна.

Висновки. Під більшовицькою владою культура України зазнала значної ідеологізації та політизації. Проте і в цих умовах вона не припиняла свого поступального розвитку. Збільшення кількості закладів освіти й культурно-освітніх установ сприяло формуванню у трудящих потягу до засвоєння духовних цінностей. Однак задовольнити його вони могли лише тим, що відповідало більшовицькій ідеології, фактично відкидаючи світові досягнення духовної культури. Це неминуче призвело до багатьох негативних явищ і загального збідніння культури України під більшовицькою владою. Одним із наріжних каменів більшовицької політики у сфері культури став курс на ліквідацію неписьменності.

Домашнє завдання. Опрацювати параграф 19. Вивчити основні поняття та дати. Підготуватися до самостійної роботи (параграф 17, 18, 19).