Сценарій до Дня української писемності та мови "Свято української мови"

Про матеріал

6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця".

Перегляд файлу

 

Сценарій до Дня української писемності та мови "Свято української мови"

Виходять ведучі.

1 Сьогодні в українців свято –

Писемності та мови день,

Вітати поспішаємо завзято,

Вірші складаємо, співаємо пісень.

2  Бажаєм мові процвітати,

Народу, щоб її не забував.

В писемності та мові наша сила.

 Як націю єднає нас.

Щоб наша гордість не пропала,

Надії вогник, щоб не згас.

3  Усіх вітаємо зі святом.

Щиросердно зичимо добра.

І хай у світі різних мов багато.

 Солов`їна мова в нас одна!

1 Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.


2 Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану

 

 

 

3 Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.


Звучить пісня «Моя мова»

Ведуча

6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця".

Ведучий

Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

Ведучий

Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

Ведуча

Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

Ведучий

Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня  (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину з слов’ян. Грекинею була мати братів, а батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і мову солунських слов’ян. Костянтин (Кирило) (827 – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Мефодій (815 – 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності.

 

Ведуча

Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян ) і глаголиця .

Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський.

В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. У середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою "Апостол" надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

Ведуча

У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість минулих літ" називає книги "ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини". "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй".

Ведучий: Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шлахетсько-панських і своїх панів.

 

(Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий".

На сцені 12 дівчат в українському вбранні, тримає в руках написаний рік. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається і йде в глибину сцени)

  • 1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.
  • 1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
  • 1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
  • 1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
  • 1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
  • 1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.
  • 1884 р. – закрито всі українські театри.
  • 1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , "могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи".
  • 1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.
  • 1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов?язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
  • 1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
  • 1989 р. – видано постанову яка закріплювала в Україні  російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.
  •  
  • ВІРШ

  • Пишається Париж і Рим
    Одвічно рідним словом,
    Чого ж втрачаєм тільки ми
    Свою співучу мову?
    Без мови гине всякий слід
    І роду і народу.
    Як пам'ятає мову рід —
    Не буде переводу.
    Хіба манкурти ми чужі
    Чи яничари люті,
    Щоб за дешеві бариші
    Свій рідний дух забути?!
    На крила пам'яті, орли.
    Пора у путь, братове,
    Ми — українці, не хохли,
    Ми не забули мови!
    Ми краще на льоту помрем,
    Ніж бути в нас руїні.
    Ми нашу мову збережем,
    Коли ми — Україна!

  • 1 -й ведучий.
  • Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

 (Музика. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає "Молитву" Ольги Яворської . Дівчата стоять обличчям до глядачів. У кожної в руках горить свічка).

Молитва


Гріховний світ вирує неспроста ,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О  Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке  колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.


 

 

 

Ведучий

Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

Читець

Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.

КАЗКА ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ  (інсценізація)

На сцені бабуся, хлопчик та дівчинка. 
Хлопчик. Бабусе, розкажи казочку. 
Дівчинка. Так, так, розкажи. 
Бабуся. Ну, добре, слухайте. Багато тисяч років тому 
жила в Україні прекрасна дівчина. Була вона до- 
бра, ласкава, щира й привітна, готова всім допомог- 
ти. А співала так гарно, що, здавалося, то соловейко 
співає. Маленькі діти й молодь прагнули бути з нею 
разом. А вона розповідала діточкам про чудові речі, 
співала їм українські пісні й тим вливала любов 
до України й українського народу. А називалася ця 
красуня УКРАЇНСЬКА МОВА. Жила вона в народі 
нашому й із народом нашим — ніколи не розлучала- 
ся з ним. Дівчина любила писати писанки й роздава- 
ти їх усім. З українською мовою наш народ ріс, розви- 
вався і творив чудову культуру, яку передавали з по- 
коління в покоління аж донині. Україна мала багато 
сусідів. Деякі почали зазіхати на нашу землю. Поча- 
лися війни, вороги поневолювали наш народ, вони 
забороняли українську мову, а нав’язували свою — 
чужу — мову. Український народ розбігався по сві- 
ті, щоб рятувати себе й свою рідну мову. Та чужина 
їх руйнувала ще більше. Свої діти відрікалися від рід- 
ного слова й ставали чужинцями для свого народу. 
З частиною українського народу помандрувала 
й МОВА, шукаючи доброї долі на чужині. 
Голос за сценою. Одного разу потрапила в Америку 
та й побачила маківки церкви.

Мова. Ось тут я відпочину. Дозвольте, священику, 
будь ласка, перепочити в церкві. 
Бабуся. Але священик її не прийняв, бо тут уже 
господарює англійська мова. 
. 
Голос за сценою. Потрапила МОВА в Польщу. 
Мова. От стоїть хатинка, схожа на нашу, можливо, 
саме тут я знайду людей, які розмовляють укра- 
їнською мовою, та й заспіваємо українську пісню. 
Бабуся. Але там панує польська мова. Не пустили 
її навіть на поріг хати. 
. Голос за сценою. Пішла МОВА далі. Де не зупинить- 
ся — ніде не приймають. Таким чином дійшла 
МОВА до Московії. Але там те саме: викидають 
із хат українську мову, а надають перевагу російській. 
 Бабуся. Іде, іде МОВА доріжкою й бачить хатинку 
під стріхою, стіни біленькі, а перед нею ростуть 
барвисті квіти. А збоку — садок вишневий. На вер- 
хівці хати гордо стоїть лелека. Як узрів УКРАЇН- 
СЬКУ МОВУ, то заклекотав — наче її привітав. 
Мова. Ось, це, напевно, українська хата, бо лелек 
на Московщині нема — вони люблять Україну. 
(Стукає.) Люди добрі, впустіть до хати перепочити. 
Голос за сценою. Ти, УКРАЇНСЬКА МОВО, нам і тут 
не потрібна.

Мова. Все кругом українське є, а в хату мене, рід- 
ну мову, не впускають. Невже доведеться мені десь 
на світових роздоріжжях загинути? Де ж мені по- 
дітись? Ось відпочину тут, під липою в холодочку. 
Бабуся. Заснула наша дівчина. Аж ось їй сниться: над 
нею літають янголята. Всі повбирані у вишиванки. 
Вони взялися за ручки й, літаючи, співають (звучить 
пісня). І тут вони стали рядочком перед сплячою 
УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ і всі гуртом сказали… 
Янголята. Не журися, МОВО, ми тебе понесемо на на- 
ших крилах до всіх українських дітей цілого світу, бо 
ми є їхніми янголятами-хоронителями й покажемо 
їм твою красу. Українські діти мають добрі й щирі 
серця, і вони тебе, УКРАЇНСЬКА МОВО, приймуть. 
Мова прокинулась, а навколо неї стояв гурт дітей. 
Хлопчик. А що ви тут робите на самоті? 
Мова. Я блукаю світом, шукаю край, у якому люб- 
лять і шанують українську мову. А хто ви такі? 
Дівчинка. Ми хочемо відродити рідну мову. 
Нас уже багато по широкому світі. І тому ми при- 
йшли до тебе, УКРАЇНСЬКА МОВО, щоб тобі до- 
помогти й щоб ти завжди була з нами. 
Разом. УКРАЇНСЬКА МОВО, ми з тобою й не дамо 
тобі загинути та ще й розбудимо любов до тебе 
у тих українських дітей, які від тебе відцурались.

Пісня «Українська мова»

 

Ведуча

Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з однакової літери.

Виходять учні.

1  "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла".

 

2 "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур’я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".

 

3 Боже! Бачиш – боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько – батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!".

 

4


Сповитий снігом сад старенький

Солодким сном спокійно спить.
Стіжок сінця самий-саменький
Серед степів собі стоїть,

Струмує сутінь синювата,
Співає соло студенець.
Сідає стиха сонце спати,
Співа сумні слова співець,

Січуться, сіються сніжинки,
Сердито снігом слід скрипить.
Сховав сніжок ставки, стежинки,
Сумна сова сама сидить.

Сніжок стрибав, стелився сміло,
Собою синій світ сповив.
Смеркатись стало, сутеніло,
Сон сновидіння скрізь стелив.

Сичала стуженька сердито,
Сварилась, сердилась сурма.
Сховалось сонце сумовите,
Стомилась скоренько сама.


 


5 Пісні проспівали поскубані півні, 

Приліг під порогом покусаний пес, 

Полізли по пню печериці поживні: 

Провіщують, певно, приємний процес. 

 

Прокинься, побачищ подачку природи, 

Північний періщив примхливий потік. 

Парад парасольок підняв по погоді 

Порепаний пень. Подивись, працівник! 

 

Повітрям п`янким перехоплює подих,  

Південним поривом пантрає поля,  

Прелюдія поклику правил природних 

Покою птахів повсякчас позбавля. 


 

6   Завітала зима! Засніжила землю, зробивши замети. Заметіль збудувала замки. Зажурилася земля, заховалася… Згори засяяла зіронька, заіскрилася золотом, збудила землю. Земля зраділа, засміялася! Зранку зіронька зникла, заховала золото.
Знову зима завіває, зривається. Звірі змерзли, зачаїлися, зголодніли. Зайчик злякався, затремтів, закляк. Зима засніжила, завирувала…
Завтра заспокоїться. Звірі зітхнуть, зігріються, зрадіють…

.

7  ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:

Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп

Паскевич,-погостюєте, повеселитесь . Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.

Потім під їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.

Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

 

Ведучий.

Першим було слово. А із слова, з рідної мови починається людина. Вона робить перші кроки по Землі і перед нею відкривається загадковий дивосвіт з чарівними звуками, кольорами, формами. Відкривається дивовижна краса навколишнього світу — рідного краю.

Ведучий

Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Ведуча

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

 

(Звучить пісня про Україну)

Додаток.

Кирило

Я вчора бачив дивний сон,

Мені здається, то знамення,

Як всемогутній Посейдон,

Розклавши на піску каміння,

Хотів мені щось показати,

Якусь премудрую науку.

А я й не знав, що відказати,

Та міцно хвать його за руку

Мефодій

Не бачу я знамення тут,

Ти, брате, міцно спиш щоночі,

Не чуєш, як вітри гудуть,

А потім кажеш все, що хочеш.

Кирило

Послухай далі, не переч,

То Богова наука в тому,

Що камінець до камінця —

І ми отримаємо слово.

Мефодій

Ніяк я тямки не візьму —

Хіба то слово те каміння?

Кирило

Послухай, ось що я скажу,

Я в цьому бачу провидіння.

Мефодій

Мені здається, все то — нісенітниця.

Кирило

І назва буде їм «Кирилиця»,

Як добре було б, коли звуки

З’єднались до купи і букви,

Тоді кожна літера мала свій знак

І їх об’єднати разом всіх отак.

Думки на письмі побачили б світ

І з’явиться слово міцне, як граніт,

І буде письмо те людям навіки,

Хай ним користуються всі, навіть діти.

Мефодій

Мені здається, марна справа

Із нічого робить алфавіт.

Одне питання в мене є,

Чи будуть вдячні нам за те?

Кирило

Не зволікай, сідай до столу,

Ми почнемо творити мову.

На заздрість всім нехай вона

Поєднує країни і міста.

Ведуча

Пройшли роки, десятки і століття,

Ми мову берегли як цінний дар,

Несли її через біду і лихоліття,

                          Передаючи з покоління мовний жар

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Lutay Larisa
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Додано
16 жовтня 2018
Переглядів
9107
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку