Сценарій літературно- музичної композиції « Мово рідна, слово рідне…»

Про матеріал

Сценарій літературно- музичної композиції « Мово рідна, слово рідне…»

Це розробка виховного заходу. Мета - показати значимість рідного слова, мови для кожної людини ,зокрема українця, у різні роки життя. Рекомендована для учнів 5-7 класів. Влучно підібрані вірші українських поетів про мову для декламування : Т.Г.Шевченка , Ліни Костенко. Є сценка мами і доньки. Мама навчає любити, шанувати, пишатися рідною мовою. Розповідається легенда про мову. Має місце музичний супровід, пісні у виконанні учнів. Даються поради, як прибрати залу.

Перегляд файлу

Тема: Мово рідна, слово рідне…

Мета: виховувати любов до мови, рідного слова; розвивати зв’язне мовлення в учнів, вміння виразно читати вірші.

Обладнання: написані вислови про мову, збірки українських поетів, письменників…

Хід свята

Вступне слово вчителя.

Літературно-музична композиція.

Підсумок.

Звучить у записі пісня ,,Думи мої, думи…’’ Т.Г. Шевченка

Ведучий. Спочатку, як сказано в Святому Письмі, було слово, і слово те було Бог. Світ почався зі слова, і першим словом, трепетно мовленим чистими устами немовляти, засвідчує продовження свого роду і народу. Слово – це наш Бог, і жити воно має вічно.

Ведуча. У драмі людській небагато дій:

Дитинство, юність, молодість і старість,

Роби що хоч, ридай або радій.

Неси свій хрест…

(Ліна Костенко)

Учень. В вас мудрість і любов жива…

А хтось же вас народжував, слова,

Хтось ті суцвіття звуків винаходив,

Що стали потім мовами народів.

Учениця. О слово дзвінке, озиваєшся в славі

До нас ти крізь давні століття імглаві!

Кували тебе, мов теркельце срібляне,

І дреговичі, і поляни, й древляни,

На ниві широкій ти колосом зріло –

І все молоділо, і все не старіло.

Прислухайся: вітром на ниві в колосся

Прадавнього слова звучання вплелося.

Як визріє колос і зерно розсіє –

Росою воно озветься в Росії,

В Росії спалахне, наче іскорка в русі,

У пущах і на болотах Білорусі,

І русою дівчиною при долині

Над Россю співатиме на Україні.

Дитинство

Ведуча. Мово наша рідна! Що за таємна в собі сила, що така мила і необхідна для нас? Мово наша рідна! Ти живеш у нас милозвучною колисковою, ніжною, як мама, ти живеш тихою молитвою, проказаною бабусею, щоб дитина спокійно спала.

Учениця. Мовонько, моя ти калинова,

Звита із любові тепла,

Ти – матусі щира колискова

Первоцвітом в серці розцвіла

Звучить колискова пісня.

Учень. Марія…, мрія…, мамине ім’я.

Зорею, казкою ти снила тихо,

Коли в колиску клала немовля,

Вела за руку, берегла від лиха

І вчила перше слово вимовлять.

Учениця. Прийняла я дарунок від нені – то мова,

Тому скарбу ніколи не скласти ціни,

Моє серце вона осява барвінкове,

Будьте вдячні матусі, і дочки й сини!

Існує така легенда: коли повертаються навесні солов’ї в рідні гаї, ліси, садки,вони надзвичайно гарно починають виспівувати. І цим чарівним, заворожувальним співом вони приваблюють до себе майбутніх дружин – закоханих солов’їх.

Ті, в свою чергу, уважно слухають співи солов’їв, кожна вибирає собі пару, прислухаючись до неповторного голосу соловейка, який їй найбільше сподобався. Створюються пари, в’ються гнізда. Розпочинається сімейне солов’їне життя. І на деякий час припиняються співи, коли солов’їха висиджує пташенят.

А вже які чарівні, неповторні співи розпочинаються після народження маленьких солов’ят! Солов’ї співають так гарно, як ніколи, вони радіють пташенятам і своєму щастю. Вони навчають солов’ят свого співу. І тоді ніколи солов’ята не закурюють по-зозулиному, не закаркають по-воронячому, не зацвірінькають як горобці.

Мову, якої навчили їх батьки, вони не зрадять ніколи. Тому й нам ніколи не треба забувати своєї чарівної української мови.

Шкільні роки

Ведуча. Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче і миліш!

Ведучий. В кому думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем сповістить:

,,В рідній школі – рідна мова! ’’

Ведуча. Наше гасло і мета:

Рідна мова в рідній школі!

Виконавиця ролі мами.

Як би тобі. Доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Забувають діти мову матерів,

Глянь, від того болю світ аж посірів.

І тріщить з розпуки зранена земля,

І сивіти стала матінка твоя.

Доню моя, доню, синьоока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути-м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови.

Звучить пісня ,,Рідна мати моя…’’

Юність

Ведучий. Мово наша рідна! Якими різними барвами заясніла ти в юні роки.

Ведуча. Як путівець між нивами – проста,

Барвиста, наче далеч веселкова,

Такою увійшла до нас в уста

І в долі заясніла наша мова.

Учень . Наша мова – це насамперед багатство кольорів. То якого ж кольору слова?

Вимовляємо слово ,,мати ’’- і перед нами постає ніжне, усміхнене обличчя, карооке мерехтіння її очей. З яким кольором можна порівняти це слово? Хіба що чимось золотим віє від її постаті, вишневим від її губ та яблуками-антонівками пахне від її рук. І за всім цим щемко постає інше слово ,,рідна ’’, яке либонь зовсім позбавлене кольору. Це слово таке багате, тепле, як усі кольори разом узяті.

Учениця. Слово ,,осінь ’’ – жовте, бо дозрівають у цей час усі груші та яблука в садках. Воно жовте і туге, мов віск.

Слово ,,пролісок ’’ – біле, мов залишки не розталого снігу. І пахне од нього торішнім перепрілим листям.

Слово ,,зозулька ’’ - зелененьке. Мов перші ніжні листочки на вербах, бо коли зозуля починала кувати в цьому році, то зелень на деревах була молода і свіжа.

Пролетіла над подвір’ям ворона, пронесла в дзьобі галузку. То вона понесла своє чорне слово. Бо слово ,,ворона ’’ – чорне.

Наша мова – це насамперед багатство кольорів.

Ведуча. Мово наша рідна! Якими чарівними нотками ти озиваєшся в душі закоханих…коли весна, і юність, і любов…

Звучить пісня ,,Два кольори’’