Тест "Аудіювання тексту на краєзнавчій основі"

Аудіювання тексту на краєзнавчій основі. 7 клас.

Скільки років Охтирці?

           Місто Охтирка народилося як результат воєнного протистояння. Тут зійшлися інтереси Речі Посполитої , кордони якої доходили до сучасної території Охтирщини, Московської держави, котра також мала свій інтерес і присутність на цій же території, і Кримського ханства, піддані якого постійно здійснювали набіги у цей край і використовували його багатства для своїх життєвих потреб. Відгомін тої пори, коли з’явився  «… на речке Ахтырке новый острог Ахтырский», знаходимо в історичних документах.

           Сучасна  історія Охтирки бере свій початок з давнього  військового поселення – прикордонного острожка,  що був побудований ще  в тисяча шістсот сорок першому  році за вказівкою польського уряду для захисту південних рубежів Речі Посполитої від частих набігів кримських татар.

         Воєводі міста Вольне  (тепер село у Великописарівському районі)  Афанасію Толочанову  маємо завдячувати першою писемною згадкою про Охтирське поселення. Саме він двадцять дев’ятого  вересня  тисяча шістсот сорок першого року повідомив Посольський приказ про те, що в «…Немирской волости  поставлено острожок на Ахтырском городище и башни поделаны».

         Однак Охтирка може бути значно старшою за віком, ніж прийнято вважати. Адже ще за часів царя Івана Грозного, правління якого припадає на 1547-1585 роки, його гінець, дістаючись до Криму, писав: «Добрался уже к реке Ворсклу и проехал гору Ахтыръ», характеризуючи її надзвичайно дивовижною.

          Є історична згадка й про те, що в часи Золотої Орди поблизу нинішньої території міста – на горі, яку називаємо тепер Монастирською, знаходилася стоянка татарського Ахтир-мурзи. Городище, що згадувалося  в документах московської держави, на якому було засновано острожок  Ахтирський, по всьому, набагато старіше за час заснування самої Охтирки, не кажучи вже про те, що поблизу Охтирки виявлено поселення доби неоліту (V-ІІІ століття до нашої ери), доби бронзи ( кінець ІІІ- го початок І-го століття до нашої ери ), ранньоскіфських часів, кілька сіверянських селищ і поселень VІІІ-Х століть та часів Київської Русі (не мирське та Кукуєве городища. Не мирське, або Немировське городище знаходилося  поблизу села Журавне на кордоні з Литовським князівством. В актах Московської держави за 1687 рік городище іменується Немеровським. У розписах російської сторожі 1572 року воно називається Кубенською могилою в Немері: «… да Кубенскую могилу в Немери да Ворскле перелізши на Усть Буймера».

          Відомості про те, що сучасна Охтирка виникла зовсім не на порожньому місці, знаходимо і у Філарета (Гумилевського):  «Татарское имя Ахтырки, означающее «белый яр», само указывает на то, что на месте казацкой Ахтырки был татарський юрт, иначе притон кочевья татарського со стадами».На шляху кочових племен, що просувалися в наш край, зустрічалося чимало «білих ярів», «лінивих» рік з малорухомою водою, піскуватих гір, до яких також цілком підходило б означення «білий», тобто світлий.

        Для монголів-кочівників, які насувалися зі сходу, наш край, дійсно, знаходився на заході. Порубіжна Охтирщина була до того ж крайньою західною територією. В « Описі Харківської губернії» Філарета (Гумилевського) знаходимо згадки про те, що рубіж із Литовським князівством з одного боку йшов неподалік нинішнього Журавного. Литовцям належали й землі, де знаходилися села Бакирівка таи Литовка.

         Якщо сюди, у щедрий на різні трави край, кочівники приганяли випасати великі табуни коней, то перебували тут, очевидно, упродовж цілого літа, а іноді, можливо, і залишалися на всю зиму.  Відповідно, облаштовували й для себе місце помешкання.  Отже, скоріш за все, на раніше обжитому татарами місці, там, де стояли юрти чабанів, які пасли великі табуни коней, зупинилися й нові переселенці-слов’яни (Наталка Ковальчук, 522 слова).

   Тест

    1.  У 1641 році за вказівкою польського уряду було побудовано військове поселення з метою захисту від:

 а) кримських татар;

 б) турків;

 в) росіян;

 г) українців.

2.  Перша писемна згадка про Охтирське поселення належить:

         а) Нестору Літописцю;

  б) Афанасію Толочанову;

  в) Тарасу Шевченку;

  г) Івану Франку.

3.  Про Охтирське поселення вперше було згадано в:

         а) 1961 році;

  б) 1541 році;

  в)  1641 році;

  г) 1841 році.

    4.  Про яку дивовижну гору писав ченець Івана Грозного?

  а) Охтир;

  б) Говерла;

  в) Карпатські гори;

  г) Альпи.

5. Чия стоянка знаходилася на Монастирській горі в часи Золотої орди?

  а) турецького Ахтир – мурзи;

  б) татарського  Ахтир – мурзи;

  в) російського Ахтир – мурзи;

  г) українського Ахтир – мурзи.

6. Поблизу Охтирки виявлено поселення доби:

   а) палеоліту;

   б) мезоліту;

   в) неоліту;

   г) пізнього палеоліту.

    7. З татарської мови «Охтирка» означає :

   а) білий яр;

   б) зелений яр;

   в) чистий яр;

   г) глибокий яр.

  8. На місці козацької Охтирки був:

   а) турецький юрт;

   б) російський юрт;

   в) татарський юрт;

   г) український юрт.

       9. Кочівники приганяли випасати на охтирські поля :

   а) коней;

   б) кіз;

   в) корів;

   г) овець.

     10. На охтирських полях  пізніше зупинялися нові переселенці:

   а) русичі;

   б) слов’яни;

   в) деревляни;

   г) сіверяни.

  11. До якого типу мовлення належить текст ?

   а) роздум;

   б) опис;

   в) розповідь;

   г) оцінка.

     12. До якого стилю мовлення належить текст?

   а) науковий;                       б) художній;

   в) публіцистичний;             г) конфесійний.

 

Батько

            Давно відгриміла війна… Солдати, які принесли  перемогу, ідуть за вічну межу. Ця історія про одного з них – мого батька.

          Ми давно вже не хлопчаки. Певне, у кожного бувають моменти, коли знову ніби стаємо маленькими, а наші батьки – солдатами.

          У  рідному селі Качанівці святкували двадцятиріччя Перемоги, вручали ювілейні медалі. Один за одним на виклик ставали в стрій посивілі фронтовики.      

 - Мотренко Степан Данилович!

 - Є! – відгукнувся батько й покрокував до строю.

      Він раптом випрямився, аж помолодшав. Я здався собі зовсім малим,  відчув потребу в батьковій підтримці. Почуття це не полишало і вдома, коли привітав його з нагородою й заговорив про війну. Не вийшло розмови. Не любив він того згадувати. Воював у зенітній артилерії, захищав Рибінське водосховище. Правда, розповідав, як у розташування батареї приземлився німецький льотчик зі збитого літака.

        Того зимового дня фашисти особливо нахабніли, хотіли дістатися дамби, щоб  знищити водосховище, котре живило Москву. Через  щільний  вогонь зеніток вони ніяк не могли прорватися й накинулися на артилерію. Сніг, земля, кров – усе перемішалося. Зенітки не змовкали. Запалало кілька бомбардувальників, решта відступила. Тоді  помітили артилеристи парашут, який зносило на них. З лютими прокляттями всі кинулися до місця приземлення. Хтось  дістав пістолет. Підбігли,  зупинилися. Німецький льотчик лежав на снігу. Кров заливала обличчя, сочилася з пораненого плеча. Постояли в нерішучості,  потім почали перев’язувати…

Знаю, що довелося батькові пройти «дорогою життя» під Ленінградом. Ото майже всі відомості, які залишив , крім потемнілих від часу нагород.

        До найдрібніших деталей пам’ятаю проводи на фронт. Збиралися новобранці на Зіньківському шляху біля вітряка. Його хтось запустив з такої нагоди. І крила-долоні змахували на  вітерці, ніби теж проводжали. Грала гармошка. Новобранці спішили туди путівцем, через пшеничне поле. До шляху батько ніс мене на руках. Колоски лоскотали мої  ноги. Підводами їхали до Охтирки. Там, за місцевою традицією, батько помив мені ноги в тихій  Ворсклі. Потім ішли листи-трикутники…

         Стихла війна. Якось опівночі у вікно хтось постукав. Коли мати боязко спитала «Хто?», а потім радісно скрикнула в сінях, я уже не спав. Раптом великі прохолодні руки вихопили мене з постелі! Здавалося, що в ту мить, коли батькові руки мене підняли, відчув приємну жорсткість його щік, шинелі, раптом припинилися постріли, вибухи бомб. Батько привіз тишу! Ще довго він уві сні голосно командував: « Гармата, вогонь!». А ми, пробудившись, злякано прислухалися, але швидко заспокоювалися. Поруч був батько. А ще привіз він із війни  армійську шапку, заховав її на дно старої скрині. Дістав тоді , коли стала вона якраз по мені. Привіз батько й недуги. Чимало їх було:  контузія, язва, ще щось знаходили лікарі. Але він ніколи не скаржився. Працював у колгоспі  рахівником, підвозив корми на ферму. Володів чудовою здатністю залучати до справи інших. Для мене години, проведені разом, були суцільним відкриттям: то навчишся правильно цвях забивати, то свердлика тримати, то орудувати косою, лопатою. Усе це давалося непомітно, ніби само собою.

       Бувало, працюємо в полі. Спекотно. Заморишся, пити хочеться. « Відпочинь, попий водиці», - скаже батько. Випростаєшся, а він усе в роботі. Ніби ніколи не  заморюється.  Працює рівно, швидко, красиво. Навіть піт на обличчі рідко виступає. Милуєшся батьковими руками з довгими вузлуватими пальцями, руками, які можуть робити все. А ще вчив він любити тварин, птахів. Ні, не говорив про це. Та, мабуть, і не зумів би сказати так переконливо, як робив. Скільки пам’ятаю себе, у нас ластівки живуть. Поруч їхніх гніздечок дощечки прилаштовані, щоб пташатам зручно сидіти і свою хатку не розвалити. А молоді, мабуть, із почуття вдячності оселилися  в нас наступної весни. І так у кожній справі, навіть дріб’язковій.

       Сестри і я повиростали, поїхали з рідного дому на навчання, роботу. Не порахувати зібраних у далекі дороги  батьком і матір’ю валіз.

       Коли з Донбасу йшов до армії, викликав батька телеграмою. Він і тоді був небагатослівним. Обняв на прощання й  сказав:

• Ну, служи!

      Коли я, повернувшись після служби в рідну хату, поклав на дно старої скрині новеньку пілотку, він також промовчав.

         Недуги доконали старого солдата.  Минулого року його не стало. Так  вийшло, що не зумів я як слід подякувати йому вчасно за те, що навчив нас життю, навчив любити працю.

         Прожив уже немало. Маю роботу, своє гніздо. Але так і не відвик від рідної Качанівки. Кожен вихідний з дружиною, дітьми  в селі. Усе в нашому дворі нагадує про батька, матір, усе тут зроблено їхніми руками.

         Хочеться прожити життя, як вони. І щоб так могли сказати й наші діти (Микола Мотренко, 700 слів).

  Тест

  1.  Урочистості відбувалися в селі:

  а) Високе;

  б) Грунь;

  в) Качанівка;

  г) Бугрувате.

     2. У селі святкували:

  а) тридцятиріччя Перемоги;

  б) двадцятиріччя Перемоги;

  в) десятиріччя Перемоги;

  г) сорокаріччя Перемоги.

     3.   Батька звали:

               а) Мотренко Сергій Данилович;

               б) Мотренко Сергій Дмитрович;

               в) Мотренко Василь Данилович;

               г) Мотренко Степан Данилович.

     4.   Батько воював:

   а)  у зенітній артилерії;

   б) у танкових військах;

   в)  був розвідником;

   г) був партизаном

     5.    Батько захищав:

               а) Рибінське водосховище;

               б) Криворізьке водосховище;

               в) Черкаське водосховище;

               г) Чупахівське водосховище.

     6.  Фашистські аси особливо норовили будь-якою ціною дістатися:

               а) водосховища;

               б) дамби;

               в) укриття;

               г) мосту.

    7.   Довелось батькові пройти «дорогою життя»:

               а) під Москвою;

               б)  під Ленінградом;

               в) під Качанівкою;

               г) під Чупахівкою.

    8. Новобранці збирались біля:

                а) Охтирського шляху;

                б) Ромоданівського шляху;

                в) Полтавського шляху;

                г) Зіньківського шляху.

    9.  Батько був:

                а) птахівником;

                б) трактористом;

                в) колгоспником;

                г) рахівником.

   10. Даний текст – це :

                а) опис;

                б) розповідь;

                в) роздум;

                г)опис з елементами роздуму.

   11. Текст належить до:

                а) публіцистичного стилю;

      б) художнього стилю;

      в) епістолярного стилю;

      г) офіційно-ділового стилю.

    12. Ідеєю тексту є:

                а) любов до рідного сала, односельців;

                б) засудження війни;

                в) нерозривний зв’язок батька і сина;

                г) прищеплення дітям любові до праці.

       Література

1. Наталка Ковальчук. На краю дикого поля. Охтирщина в легендах, міфах, переказах. // Кишенькова газета №1, 2014. Газету віддруковано: ПП Трипольська.
2. Сумщина від давнини до сьогодення. Науковий довідник. – К.: Наукова думка, 1990
3. Українська мова. 5-9 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання. − К.: Видавничий дім «Освіта», 2013 (зі змінами, затвердженими наказом Міністерства від 29.05.2015 № 585)