Сценарій загальношкільного заходу "Голодомор 1932-1933 років в Україні – геноцид українського народу

Сценарій

Голодомор 1932-1933 років в Україні – геноцид українського народу

Сценарій позакласного заходу

Мета: виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі особистісного усвідомлення досвіду історії.

Обладнання

1. Плакат із символічним зображенням України періоду 1932-1933 років — виснаженої жінки з мертвою дитиною на руках. Плакат малюють учні.

2. Стіл з рушником, п'ять колосків з чорною стрічкою, свічка.

3. Записи класичної музики (твори Баха, Альбіноні, «Реквієм» Моцарта) або виконання уривків різних творів дітьми на піаніно.

Хід виховного заходу

Вступне слово вчителя

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

І кирзами-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок — помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння —

Всe трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Д. Головко

Нашій незалежності виповнилося вже 13 років, але ми, як і раніше, в неоплатному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно-визвольного руху українського народу і завжди прагнув попередити назріваючу небезпеку превентивними репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму, виявилися найбільш жахливими роками у більш ніж тисячолітній історії українського народу. На жаль, в шістдесяту річницю голодомору жертви не були вшановані належним чином. Покоління XXI ст. мають чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому доведеться робити висновки на майбутню. І тому сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу це ніколи не повторилося. Ми просто зобов'язані назавжди увічнити у своїй пам'яті тих, хто став безвинною жертвою голодомору. Тобто, як зазначено в одній із книг: «Навчати. Пам'ятати. Досліджувати». Ми повинні донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом.

Уривок з музичного твору (звучить «Патетична соната» №13 Бетховена.)

1-й учень. Неврожай від бога, а голод від людей. (Народна приказка)

2-й учень. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не вмер».

Учень читає вірш «Вічний монолог».

Я ще не вмер...

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу...

Я чую запах квітів. Я не вмер...

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб...

Куди ж ви, люди, людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму!

В клітинці кожній — озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

...А житечко моє таке густе.

...А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

М. Замига

1-й учень. Не сьогодні це сказано:

«Час народжуватися і час помирати. Час руйнувати і час будувати. Час розкидати каміння і час збирати. Час мовчати і час говорити.»

2-й учень. Літа 1933-го від Різдва Христового був в Україні великий Голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих і дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

3-й учень. Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

4-й учень. Танули на обширах України важкі сніги весни 1933 року, являючи світові трупний сморід, апокаліпичні видива, співмірні хіба що з картинами Страшного Суду.

5-й учень. А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами солов'ї? Ніхто того не пам'ятає сьогодні, пам'ятають інше.

6-й учень. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад — вперед, скільки сидить, стільки і гойдається. І безконечна одна пісня напівголо-сом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти.

7-й учень. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися — від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, якій належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

8-й учень. Тож пом'янімо хоч сьогодні, з непростимим запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої трудної історії. Пом'янімо і знайдемо в собі силу пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

9-й учень. Не сьогодні це сказано: «Час говорити!» Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

Дискусія

Погляд історика

Учитель. Розберемось у причинах голодомору. Група учнів

1-й учень. Більшовики почали свою діяльність з Декрету про землю. Селяни повірили у вільне, заможне життя. Але скоро була запроваджена продрозкладка — у селян силою забирали хліб. По селах нишпорили продзагони під охороною військових частин.

2-й учень. На «зелену» неділю 1920 р. жителі Борисполя на Київщині підняли повстання проти радянської влади, проти хлібовикачки. Повстання було придушено, спалено 500 дворів, повстанці були розстріляні, а поранені — добиті. Але свої дії більшовики мотивували тим, що хліб був потрібний, щоб відбити напад інтервентів.

3-й учень. Та ось війна закінчилась. Щоб утримати владу в руках, більшовики пішли на нові поступки — це була нова економічна політика (неп). Вони ніби відмовилися від того, що вже завоювали. Відроджувалась приватна власність, кооперація, товарно-грошові відносини. Поволі почалася стабілізація економіки, але для відродження села треба було десятки років, щоб селянин перепочив, звик до нових умов господарювання, зробив власний вибір. Адже селянські господарства мали різний рівень розвитку. Заможні тяжіли до кооперативних товариств. Найбідніші створювали комуни, артілі, щоб вижити. Але тоді ніхто і не думав про усуспільнення засобів виробництва.

4-й учень. Але над непом нависла загроза. Більшовикам було потрібно багато хліба. Вони приступили до індустріалізації — побудови великих заводів, електростанцій. А після ліквідації поміщицьких господарств основними виробниками хліба були самостійні селянські господарства. Продуктивність в них була низька. Не кожна сім'я могла продати хліб. До того ж, держава платила за хліб вдвічі менше, ніж на ринку.

5-й учень. Союзний уряд не задовольняли темпи хлібозаготівель Україні. Український хліб переважав у зерновому експорті і заготівлях царської Росії. Більшовики зберегли цю тенденцію, але знищили головних виробників хліба. Поміщики колись давали 300 млн пудів хліба, проте в СРСР цього вже не було. Куркулі до війни давали 650 млн, а тепер — 120 млн пудів. Колгоспи ж — тільки 14 млн пудів. То де взяти хліб?

Повернулися до випробуваного засобу — розверстки. ЗО грудня 1927 р. до Харкова приїхав секретар ЦК ВКП(б) Молотов, який вимагав від ЦК КП(б)У форсувати темпи хлібозаготівель. Для України був встановлений план — 265 млн пудів.

6-й учень. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичним та моральним знущанням над селянами. За невиконання плану хлібоздачі їх позбавляли власного помешкання, худоби, землі, інвентарю. Уряд України, аби вислужитися перед своїми московськими покровителями, запевняв їх, що Україна може не 265, а 272 млн пудів дати. Селяни всіляко чинили опір, ховали хліб на «чорний день». Хлібозаготівля пробуксовувала. І тоді ЦК ВКП(б) знайшов спосіб подолання зернової проблеми — масова колективізація.

7-й учень. Спочатку було слово. І було те слово — колективізація, а за ним ще довга шеренга слів-чужинців — агітація, контрактація, конфіскація, екзекуція, реквізиція, експропріація, ліквідація... Сільська влада почала погрозами і тортурами домагатися від селян їх вступу до колгоспу. Уздовж кордону України, де вмирали цілі села, де живі не встигали ховати мертвих, були виставлені збройні заслони. Жодна душа не повинна була вирватися з уготованого їй пекла. На шістнадцятому році революції при владі, яка називала себе народною, на родючій землі, без війни чи стихійного лиха вмирали хлібороби.

Уривок з музичного твору.

 

Погляд свідків

Учитель. Говорять свідки тих страшних подій.

Група учнів

1-й учень. Я говорю від імені Суходольської Антоніни Григорівни, 1913 року народження із с Раївка, Радомишльського району Житомирської області.

...Боюся я заводити розмову про таке. Бо після голоду був 37-й рік. У нас «чорний ворон» їздив, клював людей... А в голод померло троє моїх братів — Василько, Гриць і Петрусь. Один одного менший. Як же вони хлібця просили! Боже ж ти мій! Та ніхто не допоміг— ні Бог, ні сільрада — попухли мої брати. У сирій землі лежать, а я ще ворушуся. Такі муки прийняла я. Люди, не треба забувати лиха, не треба...

2-й учень. Зі спогадів Лихоліта Дмитра Трохимовича, 1923 року народження із с Хоцьки.

...Раз пішов я до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один з них знайшов у печі горщик із пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці і почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти (було їх п'ятеро) попадали на долівку та й давай ту кашу їсти з-під чобота.

За нашим городом було кладовище. Від сільради видавали тим, хто копав великі ями для померлих, по кілу хліба. І ось ці люди викопували великі ями, привозили мертвих цілими підводами. Я запам'ятав одну дівчинку, років 9-10. У неї були білі кіски й сині-сині очі. Очі померлих від голоду не закриваються. Треба, щоб хтось закрив, але не було кому. Я ще пам'ятаю, як під тинами сиділи мертві люди з простягнутими руками — просили, та й задубіли.

3-й учень. Свідок Спаська Єлизавета Митрофанівна, 1905 р. народження із с. Катеринівка.

...Яз 12 літ— сирота. Вийшла заміж за бідняка. Трудилися зранку до ночі. Вже була в нас корова, пара коней та четверо малих діток. Та страшний день не обминув мою хату. Прийшло п'ять чоловік, забрали коней і корову. Я стала плакати і кричати, умовляти, щоб не брали корову, бо діти малі помруть. Та один з них лише вдарив мене по лиці, щоб не кричала. Забрали все, що було у дворі, у конюшні. У хаті, крім дітей, брати було нічого. Забрали все зерно — і те, що було для харчу і те, що для посіву. І так лишились ми з малими дітьми в голодній хаті взимку 1933 року. Не можу збагнути — які ж ми були куркулі?

4-й учень. Від імені Малиночки Антоніни Миколаївни, 1921 р. народження із с. Топчине на Дніпропетровщині.

...Тільки тепер, маючи своїх дітей і онуків, я розумію той біль, який терзав мою маму, коли її з трьома дітьми вигнали з хати. До себе нас впустила сусідська бабуся. Мама боролася за наше життя. Першу травицю пускала в їжу. З квітів акації робила борошно. Я й тепер духу акації не терплю. Ніколи не забуду дівчинку Лізу, років дванадцяти. Вона кудись йшла, але впала край дороги. Я підійшла до неї. Вона страшно спухла. На литках глибокі тріщини — безкровні рани, з яких текла рідина. У ранах копошились дрібні білі черви. То був останній день коротенького Лізино-го життя. Тепер на сільському кладовищі немає ніяких слідів тих братських могил. 1 страшно думати, що відійде покоління, яке пам'ятає жахи 33 року. Спасибі тим, хто відроджує правду.

Уривок з музичного твору.

 

Дискусія Питання із залу

Які наслідки голоду? Скільки людей загинуло? Чи це встановлено?

1-й учень. Голод поклав у сиру землю від 3,5 до 9 млн селян. Третина померлих — діти, які не дали нащадків.

2-й учень. Наслідки голодомору — це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень!

3-й учень. Більшовики вчинили розселянювання. Це страшне явище, що означає збайдужілість селянина до землі, втрату ним свого коріння. Селянин переставав бути господарем на землі. Це — одна з причин кризи в економіці сьогодні.

4-й учень. Треба сказати і про духовне розтління народу. Сталінський режим створив «новий тип» людини, вихованої в атмосфері брехні, холопської відданості вождю. До лав революціонерів охоче приставали ті, хто був нічим,— ледарі, п'яниці, злодії.

5-й учень. І ще одна гірка істина. У могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї, яким «пришивали» куркульські справи. Все здібне, талановите, здорове духом і тілом, що мислило і протестувало,— все це винищувалося з корінням.

Учитель. Підсумовуючи все це, скажу, що всі ці дії мають одну назву — геноцид. Раніше казали тільки про геноцид фашистів. За нормами міжнародного права, геноцид — це винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними ознаками. Геноцид — це створення таких життєвих умов, які розраховані на фізичне знищення населення. Сталін, Косіор, Постишев, Чубар, Любченко, Петровський, Скрипник — творці геноциду. Але геноцид Гітлера засуджений Нюрнберзьким судом, а ми й досі ходимо по вулицях, які носять імена тих, хто чинив геноцид проти українців.

 

Питання з залу

А оті колгоспи — чи потрібно було їх створювати? Це наша помилка?

1-й учень. Колгоспи не помилка, коли б їх створювали ті, хто хотів. Міцним хазяям там нічого було робити, коли б їх силою не загнали. До того ж, колгоспи ніколи не мали самостійності в господарюванні. Не колгоспи були помилкою, а встановлення більшовицького диктату над ними. Не здоровий глузд, не вікова мудрість селянина керували колгоспами, а тверда рука влади.

Уривок з музичного твору.

 

Дума про голод

1-й учень. Кобзар Єгор Фомич Мовчан жив у с. Велика Писарівка на Сумщині. Якось у Харкові на базарі він заграв свою думу про голод в Україні. Одразу якийсь агент схопив його за руку і потяг у міліцію. Спасибі, люди відбили. Потім він співав її по селах та хатах. Люди плакали, слухаючи кобзаря. То були шістдесяті роки, початок застою. На голод в Україні було накладено політичне табу. Але думу записали і, ризикуючи, зберегли. Уривок з думи (а вона дуже довга), сподіваємося, дасть вам певне уявлення про ті часи.

1-й учень

В тридцять третьому году їли люди лободу

Пухли люди з голоду. Помирали на ходу.

2-й учень

Отощали усі люди. Падали, як мухи,

Кропивою-лободою не наповниш брюха...

Гей, гей! — не наповниш брюха!

3-й учень

Хліб качали, вимітали —

Весь народ сумує,

А «великий голова» мовби і не чує.

4-й учень

Він укази іздає:

Продналог давайте,

Де хочете, там беріть.

Хоч з нігтів колупайте.

5-й учень

А у СОЗі при дорозі

Роздають макуху —

Хочеш жити — йди до СОЗу

Бо впадеш без духу.

Гей, гей! — Бо впадеш без духу

6-й учень

Пролилися на Вкраїні

Великії сльози,

Як «великий голова»

Гнав народ у СОЗи.

7-й учень

Отаке-то, добрі люди,

Зчинилося лихо

Побив голод мужиків —

Сидіть у СОЗі тихо...

Гей, гей! — Сидить у СОЗі тихо.

Мовчан, 1967

1-й учень. Масштаби катастрофи були величезні. Про голод знали керівники Франції, Великобританії, Німеччини, Італії, США, Канади.

2-й учень. Та уряд СРСР заявив, що ніякого голоду в Україні нема, що це злісна вигадка ворогів Радянського Союзу.

На допомогу Сталіну та московсько-більшовицькій пропаганді прийшли продажні чужинці — француз Ерріо та американець Дуранті.

3-й учень. Прем'єр-міністра Франції Ерріо вели по вулицях Харкова, очищених від трупів, і він писав: «... в Україні люди живуть чудово».

1-й учень. Український єпископат під проводом митрополита Андрея Шептицького видав звернення «До всіх людей доброї волі».

2-й учень. У ньому говорилось: «Усіх християн цілого світа, усіх віруючих в Бога, а особливо усіх робітників і селян, передусім усіх наших земляків, просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю й розповсюдження його у якнайдальші країни світу».

3-й учень. Пастирський лист Галицької єпархії змобілізував всіх українців Галичини, Волині та еміграції в московських протестах-молебнях та інших релігійних маніфестаціях, зверненнях до міжнародних організацій.

4-й учень. Проте Україна гинула, культурний світ мовчав.

5-й учень. Перші згадки про голод в Україні з'явились у західній пресі одночасно з першими людськими жертвами. Дослідження голоду 1932-1933 pp. в Україні почалося наприкінці 80-рр.

1-й учень. У могилу, де лежить більше 9 млн українських селян, зійшли найкращі. Гинули працьовиті, самостійні хазяї, яким інкримінували куркульський саботаж. Відходили в небуття сільські майстри і винахідники, яких ніколи не бракувало в Україні, серед яких було чимало обдарованих природою людей.

2-й учень. Лягали в сиру землю непокірні нащадки козацькі, що не могли змиритися зі сваволею влади.

3-й учень. У цій безкровній війні тоталітарної системи з українським народом знищувалась людина не лише фізично ^ руйнувалася народна душа.

 

Завершення

1-й учень. Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять.

2-й учень. Хай простять нам наше безпам'ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

3-й учень. З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам'ятають, що не забудуть. І тя_гар гріха з душі спадав.

Учитель. Коли наша розповідь дійшла до Вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які нас згуртують,— Пам'ять та віра!

Ти скажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти скажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,—

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш — не було голодомору?

Д. Білоус