Симфонія осіннього дощу

                                                      Симфонія осіннього дощу

           Тривога звучить із самого ранку... Уже вкотре в червоному кольорі більша частина карти рідної України. І ніхто не знає, коли закінчиться жах і забринить приємна мирна тиша… Коли можна буде зупинитись і послухати тишу, сюрчання коників у траві, повівання легенького вітерця, шелест тополиного листу й сприйняти чудовий аромат липи й достиглих яблук та груш, справжнє сонячне тепло, побачити радісні, щасливі оченята дітей… Відчути душевне тепло щасливих людей як дорослих, так і малих…

        Увесь світ спостерігає за нами. По можливості допомагає, чим може: зброєю, технікою, коштами,  влаштуванням переселенців на роботу, добрим словом підтримки… А головне те, що найбільше страждають діти як дорослі, так і малі, молодшого шкільного віку.

        Золота осене, яка ж ти прекрасна у своєму розкішному вбранні! Кожен листочок на дереві, мов витвір мистецтва, сяє жовтими, багряними, червоними барвами. Природо рідна, ти вкотре змінюєшся, щедро даруючи нам тепло останніх сонячних променів і спокій тихого вітерця. Дерева, друзі мої, ви так велично стоїте, прощаючись із літнім теплом і готуючись до осіннього вітру та зимового сну. Високо вгорі пролітає журавлиний ключ, нагадуючи, що незабаром прийдуть холодні дні.

       Цей період року викликає в мене особливі почуття, наповнюючи душу спокоєм та емоційним затишком. Осене-красуне, не ображайся, не сумуй через те, що комусь ти можеш здаватися похмурою та сірою… Ось у  наше  віконце краплинками-горошинками стукає сміливий осінній дощик. Кожна пора року має свої особливості, свою привабливість. Навіть дзвінкі акорди дощових краплинок привертають увагу, змушують зупинитися, прислухатись, пропустити в душу сміливу симфонію осіннього дощу. Тільки-но віє вітерець – рясна й смілива симфонія дощових крапель стіною опускається на землю, витанцьовує по калюжах та калюжках, по асфальту, підморгує мокрим листочкам на деревах та кущиках, кучерявим хмаринкам на небосхилі… Осінній дощик полив і вмив  усе, що тільки  міг, а саме: квіти, кущі, дерева,  дороги, будинки – усе-усе навкруги.              А Ліна Костенко осінь побачила такою:

Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць - ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…

          Шановні мами й тата, донечки й синочки,  любімо,  шануймо й бережімо своїх рідних і близьких, будьмо уважними до них, бережімо природу!..