Складне речення з різними видами зв’язку. Контрольне аудіювання.

Уроки № 44-45

Тема: Складне речення з різними видами  зв’язку. Контрольне аудіювання.

Мета: пояснити особливості будови  складних  речень із сурядним і підрядним зв’язком, формувати вміння креслити схеми таких речень, пояснювати вживання розділових знаків між іхніми частинами; з’ясувати рівень сформованості комунікативних умінь та навичок (зокрема умінь і навичок сприймати-розуміти); розвивати увагу, логічне мислення, удосконалювати навички виконання таких мисленнєвих дій, як  аналіз,  конкретизація, моделювання; удосконалювати навички роботи з підручником, колективної й самостійної роботи.

Тип уроку: комбінований урок (вивчення нового матеріалу; перевірка й облік здобутих  комунікативних умінь і  навичок).

Обладнання: текст для аудіювання.

Хід уроку

І. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

* Робота біля дошки. Записати речення, підкреслити їх граматичні основи. Визначити  види зв’язку між частинами  складних речень. Накреслити схеми речень.

І. Струмок дзюрчить, роса блищить, і вогнище палає, і ліс гілками верховіть у небесах витає. (М.Луків.) Смеркається; крила ночі розсипали пітьму глуху, неначе орел, що ронить перо на своїм шляху. (Г.Лонгфелло.)

ІІ. Не докуто словечка, бо впала туча, не доміряно правди: вона колюча. (А.Малишко.) Думав я,  що все на світі  тонко з’єднане у світі:  все на світі творить в зладі неперервний  колобіг. (Б.Олійник.)

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

*Робота з підручником.  Опрацювання теоретичного матеріалу (с.  117).

ІV. Виконання  вправ на закріплення.

* Пояснювальний диктант.  У кожному з речень підкреслити граматичні основи. Накреслити схеми  вказаних учителем  речень. Зробити синтаксичний розбір одного з речень за схемою, поданою на с. 128 підручника (усно).

І. Тепер чекай, коли насниться літо і спогади у серці оживуть. (І.Турчин.) Життя – це шлях, що переходить в шлях: кінця не має ні одна дорога. (Д.Павличко.) Я вірю: врешті-решт здолає світло тьму і землю вбереже від катастрофи розум. (М.Луків.) Який неуважний хлопчисько: у вправі було слово “мама”, а він написав “матуся”. (С.Павленко.)

ІІ. Мій хлібний лан винищувала спека, та я його беріг, мов немовля, хоч  тріскалась у стогоні, як дека, полита кров’ю батьківська земля. (Д.Луценко.) Хоч ненастанно стяг мій з вітром бився, та не високо плив в руці слабій,  і хоч я жив, то все ж я не нажився. (І.Франко.) І марно будуть вічні матері синів перепинять біля порога: коли вже народилася дорога, по ній іти, долати і горіть! (Б.Олійник.)

ІІІ. І тільки так на світі треба жить, хоч як би важко не було щоденно: за горе ближніх серце хай болить, допомагай і немічним, і темним. (С.Топчій.) Слова -  живі: їх ніжні душі від наших доторків болять коли ми сліпо і бездушно  їх беремося вимовлять. (В.Бубир.) Істина одна незаперечна, суть її підтверджують слова: не зів’є поезія гніздечка в тій душі, що вбога і черства. (Б.Дегтярьов.) В коло життя забігши, не забувай, юначе: кожна людина – більше того, що їй хтось означив! (М.Самійленко.)

* Диктант із коментуванням.  Накреслити схеми  вказаних учителем речень. Відповідно до однієї з накреслених схем  скласти й записати складне речення з рідними видами зв’язку.

І. Коли б мене  більше на світі було, я б десь біля сонця поставив табло, де б вічно світилася дата одна: коли закінчилась остання війна. (П.Воронько.) Знав я друзів своїх, що не мали хвальби а чи зради, бо хвальба – то є тлінь, а від зради немає поради. (А.Малишко.) Для кожного, хто б  вільним  буть хотів,  ума не треба, серця й поготів, щоб пити й жерти чи убивство втнути і щоб в останню мить таки збагнути, що правду каже  приказка стара, яку не раз доводилось вам чути: хто сіяв зло, не діждеться добра. (Ф.Війон.)

ІІ. Аби посидіти хоч трохи нагорі, чимало пнеться  в мери, в депутати, але ніхто не йде в каменярі: вогонь Франка у грудях треба мати! (В.Красиленко.) Як хочеш політиком бути, не треба ні бачить, ні чути: за тебе хай бачить і чує, хто панує. (Р.Бернс.) На світі законів немало, я нагадаю один: щоб море не висихало, потрібно багато краплин. Але в штормову голину, як море бентежить гнів, потрібна зайва краплина, щоб вийшло воно з берегів. (В.Симоненко.)

ІІІ. Ми знали: півень провістить світанок і вся нечиста сила пропаде. (Н.Кир’ян.) Спіткнулась студінь, й одступає морок: палає ватра, палахкоче в горах, ласкавість материнську роздає. (І.Павліха.) Тяжке сирітство, як же взнати свій гений  рід, свій генний код?  Тож діток треба научати: якщо ми разом, ми – народ. (П.Кириченко.) А вітер – чудовий маестро, тополь і берізок оркестри змахнули смичками завзято: звучи, вереснева  сонато! (В.Сторожук.) Дощ подався вдалеч, земля довкруж полегшено зітхнула: сипнуло сонце із-за хмар проміння – іскристо засвітилися калюжі. (М.Косякевич.) Перейшов усі світи я -  є прекрасних мов багато, але  першою, як мати, серед мов одна лиш ти є. (І.Багряний.)

V. Повідомлення засобів перевірки комунікативних умінь (аудіювання). Інструктаж щодо проведення контрольного аудіювання.

VІ. Проведення контрольного аудіювання.

VІІ. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як тестові завдання виконано).

VІІІ. Підбиття підсумків уроку.

Х. Домашнє завдання.  П. 14, вправа  232 (ІІ, ІІІ).

Текст  для контрольного аудіювання

Михайло Щепкін

Український акцент у російській мові великого чарівника сцени Михайла Семеновича Щепкіна вже майже два століття викликає щире захоплення й подивування.

Син Росії, Щепкін свідомо гартував свою сценічну особистість українською культурою. Він любив Україну, знав її, уболівав за її принижуваних синів і ніколи не поминав нагоди засвідчити  Україні свою шану.

Пушкін і Гоголь полюбляли задушевні бесіди з Щепкіним. У їхньому товаристві цей товстий, невисокий, зі слабким голосом та гірко опущеними куточками вуст лукавоокий чоловік почувався рівнею. Він чудував їх нескінченними притчами, а то й українськими солоними оповідками і сам реготав у захваті, ніби дивуючись своїй богатирській силі.

Чутливий до будь-якої фальші, непоступливий в оцінках російський письменник Сергій Аксаков згадував: “Щепкін переніс на російську сцену справжню малоросійську народність з усім її гумором і комізмом. До нього ми бачили в театрі  лише карикатуру на співучу, поетичну Малоросію. Щепкін тому міг так зробити, що дитинство й молодість його пройшли на Україні, він зріднився з її звичаями й мовою. Хіба можна забути Щепкіна в “Наталці Полтавці”?

Мабуть, найвищу оцінку особи Щепкіна й усього ним зробленого дає ось така, зовні мало примітна подія у мистецькому житті того часу.

Олександр Сергійович Пушкін, гостюючи на підмосковній дачі Щепкіна, украй заворожений невтомним господарем, на чистому аркуші  синювато-лискучого паперу власноруч вивів чотири рядки: “17 мая 1836, Москва. Записки актера Щепкина”. І трохи нижче з відступом: “Я родился в Курской губернии Обоянского узда в селе Красном”. Далі пушкінський запис обривається. І пішло вже рукою Щепкіна: “...1788 году ноября 6 числа”. Так було започатковано незвичайну сторінку мистецького життя. Це був винятковий випадок, коли Пушкін так дбав про чужий твір.

Справа в тому, що  Пушкіну було притаманне гостре відчуття часу, його швидкоплинності, минущості, а в людей – забудькуватості. Якось він писав з гіркотою, що “славетні люди зникають у нас, не полишаючи по собі слідів. Ми ліниві й недопитливі”. Зневажання досвіду, цікавих спогадів було, на думку Пушкіна, ознакою духовної неповноцінності.

Щепкін тоді наближався до п’ятдесятиліття і сценічний набуток мав більш ніж вагомий – слава його поширилася по всій Росії. Ім.’я артиста було на вустах кожної освіченої людини – від південних околиць України до Москви й Петербурга. Вітальні й салони шанобливо відчинялися перед сценічним магом.  Пушкін намагався не пропускати  щепкінських спектаклів, розуміючи, що культурна Росія має справу з унікальним явищем. Тому терпляче переконував Щепкіна хоча б годину на день (лише годину) віддавати спогадам, роздумам про театр на папері. І домігся свого.

Спогади Щепкіна доведено до 1818 року, до історії викупу артиста з кріпацтва. На цьому записи припиняються: певно, згадка про кріпацтво дуже боліла.

На жаль, у записах актора не згадано про чотири роки театрального досвіду Полтави – періоду, виняткового для творчого зростання митця, етапного для його сходження на вершини сценічної майстерності. Сьогодні без вагань можна твердити, що й на терезах пушкінської оцінки  полтавський сценічний досвід Щепкіна був вагомий.

...Нагода  побувати на гастролях у Полтаві трапилася акторові в 1817 році, тобто за рік до його звільнення з кріпацтва. Місто тоді розбудовувалося, З’явилися дерев’яні тротуари, до кам’яної будівлі театру нарешті можна було дістатися, поминувши величезні калюжі. Група найкращих артистів російської трупи прийняла запрошення Котляревського переїхати до Полтави.  Для створення справжнього високохудожнього театру Іван Петрович не шкодував ні часу, ні зусиль, до пізньої ночі просиджуючи  на сцені, даючи поради акторам, доробляючи недолугі водевільні тексти. Можливо, саме тут, у Полтаві, нещодавно викуплений з кріпацтва Щепкін уперше відчув себе людиною.

Навіть у старому репертуарі Щепкін грав піднесено.  Спеціально для Михайла Семеновича Котляревський написав “Наталку Полтавку” й “Москаля-чарівника”. Чи треба говорити, який розголос мали ці новаторські твори як у Полтаві, так і за її межами?

Про Щепкіна заговорили в Москві й Петербурзі, ревниво поціновуючи те, що він робив у Полтаві. Він першим скинув зі своїх героїв бутафорський одяг та умовні маски. Першим заговорив на сцені звичайною людською мовою. Із ним на сцену вийшов простий народ, “маленькі люди”. Усією силою свого таланту Щепкін домагався щирої поваги до простої людини, яку нівечили рабські умови життя. Він розказував про самого себе, про трагічну долю учорашнього кріпака.

Перейшовши 1822 року до Московського театру, Щепкін  серед перших спектаклів  показав п’єси Котляревського і назавжди залишив їх у своєму репертуарі, хоча вони довгий час були заборонені цензурою до постановки.

Востаннє Щепкін  відвідав Полтаву 1850 року, поклонився могилі свого великого друга й духовного батька І.П.Котляревського. Про нього актор не забував до останнього подиху. Взяв найдіяльнішу участь у посмертному виданні  творів письменника. Про це детально говорив із Шевченком, провідавши поета в Нижньому Новгороді, коли той повертався із заслання.

“Наталка Полтавка” навчала історичної пам’яті, поваги до народних традицій, до рідної мови. Зараз не можна не дивуватися, як у покріпаченій Україні ще на початку позаминулого століття, на світанку національного пробудження, міг народитися такий повчальний  твір. Можливо, тут справа і в тому, що в роботі над п’єсою зійшлися два видатних таланти – поета й артиста.

“Наталка Полтавка” значно випередила свою епоху, з неї чудувалися, їй аплодували. А коли не стали допускати до сцени, стало зрозуміло, що вона до того ж – гостра зброя,  яка, якщо її вміло застосовувати, може дати разючі наслідки.

Ми забуваємо про це, бо живемо в інший час. Проте і в сучасній борні ідеологій, відвертих посягань  на мовне  й історичне достоїнство народу, при спробах  знеособлення людини драматургія Котляревського для нас – коштовні перлини пам’яті й  мудрий дороговказ.

З нами й Михайло Щепкін –  геніальний артист, “російський Фігаро”, предтеча сучасного реалістичного театру. Він власним прикладом довів, як потрібно розуміти і як цінувати братерство народів (За  М.Костенком;  860 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Геніально відтворити на сцені український характер Михайлові Щепкіну допомагало те, що

а) його дитинство й молодість пройшли на Україні, він зріднився з її звичаями й мовою;

б) про Україну й життя українців актор знав з книжок;

в) актор був особисто знайомий з Тарасом Шевченком;

г) у процесі роботи над ролями актор  спеціально відвідував Україну.

2. Про написання Михайлом Щепкіним спогадів особливо дбав

а) Микола Гоголь;

б) Василь Жуковський;

в) Олександр Пушкін;

г) Тарас Шевченко.

3. Спогади  Михайла  Щепкіна доведено

а) до 1817 року, до переїзду актора до Полтави;

б) до 1818 року, до історії викупу артиста з кріпацтва;

в) до 1844 року, знайомства артиста з Тарасом Шевченком;

г) до 1857 року, приїзду актора до Тараса Шевченка у Нижній Новгород.

4. Над спогадами Михайло Щепкін розпочав роботу

а) маючи  двадцять років;

б) маючи тридцять років;

в) відзначивши сорокаріччя;

г) наближаючись до п’ятдесятиріччя.

5. П’єси спеціально для Михайла Щепкіна написав

а) Олександр Островський;

б) Микола Гоголь;

в) Григорій Квітка-Основ’яненко;

г) Іван Котляревський.

6. Силою свого сценічного таланту Михайло Щепкін домагався

а) надання Україні самостійності;

б) визнання прав української мови;

в) щирої поваги до простої людини;

г) поваги до народних пісень.

7. У Полтавському театрі Михайло Щепкін виступав

а) протягом року;

б) протягом трьох років;

в) протягом чотирьох років;

г) протягом десяти років.

8. Перейшовши до Московського театру, Михайло Щепкін

а) назавжди відмовився від виконання ролей у п’єсах І.П.Котляревського;

б)  зрідка погоджувався  виступати у п’єсах І.П.Котляревського;

в) сам не грав, але охоче  відвідував вистави творів І.П.Котляревського;

г)  назавжди залишив  у своєму репертуарі п’єси  І.П.Котляревського.

9. І.П.Котляревського М.С.Щепкін вважав

а) учителем і наставником;

б) рятівником від кріпацтва; 

в) великим  другом і  духовним  батьком;

г) людиною, насправді далекою від театру.

10. Полтавський період творчості Михайла Щепкіна був

а) часом  перепочинку між роботою у провінційних російських театрах;

б) періодом, винятковим для творчого зростання, для сходження на вершини сценічної майстерності;

в) вимушеним  перепочинком  перед  серйозною роботою  на столичній сцені;

г) часом, позначеним знайомством із Тарасом Шевченком.

11. Роль  М.С.Щепкіна у розвиткові театру нині визначається так:

а) провінційний артист, про якого пам’ятають завдяки його дружбі з О.Пушкіним, М.Гоголем та Т.Шевченком;

б) провінційний артист, який уславився талановито написаними спогадами;

в) геніальний артист, предтеча сучасного реалістичного театру;

г) пересічний артист, що увійшов в історію завдяки створеному Т.Шевченком  його портретові.

12. Свою епоху  “Наталка Полтавка” значно випередила тим, що

а) у  п’єсі було використано чимало народних українських пісень;

б) у п’єсі було використано пісні, авторство яких приписується Марусі Чурай;

в) у мові п’єси вжито багато народних прислів’їв та приказок;

г) навчала історичної пам’яті, поваги до народних традицій, до рідної мови.