Свято патріотичної лірики
Мета: ознайомити присутніх із патріотичною лірикою поетів-класиків, поетів-емігрантів, сучасних поетів; виховувати патріотичні почуття , почуття любові до рідної землі, рідного краю, держави; вчити цінувати слово, рідну землю, визначні літературні постаті.
Обладнання: тематичні слайди, тексти віршів.
Ведучий 1.
Є вірші – квіти.
Вірші - дуби.
Є іграшки вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є - каторжани.
Крізь мури в’язниць,
По тернах лихоліть – ідуть, ідуть
По етапу століть…
Ведучий 2. І кожен обирає з тих віршів щось для себе близьке, бо натхненне слово як ковток живильної води.
Ведучий 1. Обираємо і ми своє слово – слово любові до рідної землі, до рідного краю, до неньки України. Нехай це слово буде для неї як оберіг.
Інсценізація вірша херсонського поета Валерія Кулика «Розмова з сином».
(На сцену виходять мати, син, батько).
Голос за кулісами:
В степу материнка цвіте-відцвітає,
На вітрі досвітньому зріють жита,
А мати щаслива дитя пригортає
І чайка у ранішнє небо зліта.
Мати:
Сину, коханий мій сину,
Мамине слово шануй!
Сину, люби Україну,
Як неповторну весну!
Син:
Мамо, квітневим туманом
Полечко-поле світа…
Слово твоє, моя мамо,
Я пронесу крізь літа…
Мати:
Візьми, мій соколику, в далеку дорогу
Батьківську і віру, й надію, й любов…
Тужитиме серце за отчим порогом,
Та радість прилине, як ластівка, знов.
Батько:
Сину, рідненький мій сину,
Понад усе у житті
Маєш любить Україну,
Ниви її золоті!
Син:
Тату, цю землю багату
Я, мов любов, збережу –
Стану врочисто і свято
На заповітну межу…
Ведучий 1. Надзвичайно гарно, вишукано, майстерно, патріотично написаний вірш!
Ведучий 2. Дуже гарно. Говорить і душа, і серце, зболене за Україну.
Ведучий 1. « З Україною в серці» - так називається свято патріотичної лірики, яке ми представляємо вашій увазі. На святі прозвучать найкращі твори, написані на тему любові та пошани до України, і наших класиків, і молодих сучасних поетів, і наших початківців-гімназистів.
Ведучий 2. Справжні патріоти України залишили нам свої одкровення – зізнання в любові до України. Вслухаймося в їхнє палке, пристрасне, щире поетичне слово!
Леся Українка «І все-таки до тебе думка лине»
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало, -
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, -
Що сльози там, де навіть крові мало!
В. Сосюра. «Можна втратити все, але мати Вітчизну»
Можна втратити все, але мати Вітчизну!
Полечу я у сни, у родинне тепло.
На світанку роси мама двері відчинить –
І запахне бузок, бо не все відцвіло.
Бачу поле і сад, чую слово правдиве,
З тополиних доріг повертаю сюди.
Я спішу до землі, до зеленого дива,
До свого джерела, до живої води.
Тут навіки бузком охрестилася хата,
Тут не раз я горів у вогні каяття.
Можна мати усе, а Вітчизни не мати.
Україно моя, ти одна як життя.
«У цім краю з любові терпне серце»
У цім краю з любові терпне серце,
Тривога світла доторка плеча.
Тут синім оком лісове озерце
Проводить вдаль скороминущий час.
Де материнки незбагненні чари,
Отут мій дім, отут моя земля.
Колосся піднімаючи до хмари,
Під самий обрій пролягли поля.
Земля тремтить у сонячнім промінні,
Вже будить зайчик сонячні дуби.
…Лиш тут відчула я земне тяжіння,
Лиш тут я можу мріять і любить.
Ліна Костенко «Буває, часом, сліпну від краси»
Буває, часом, сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе, як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори.
Ведучий 1. Невимовна любов до України, затамований біль за її долю звучать і в поетичних рядках письменників-емігрантів.
Ведучий 2. Туга за Батьківщиною, за своїм краєм , домівкою, рідними й по сьогоднішній день бринить сумною струною в серцях української діаспори, яка знаходяться за межами рідної неньки України.
Олександр Олесь «О принесіть як не надію»
О принесіть як не надію,
То крихту рідної землі;
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію…
Хоч кухоль з рідною водою!..
Я тільки очі напою,
До уст спрагнілих притулю,
Торкнусь душею вогняною…
Степан Ткачук. «Повези мене, батьку» (читають двоє: батько та донька)
Повези мене, батьку, на Україну,
Хай весною почую спів солов’я.
Повези мене, батьку, на свою Батьківщину,
Де зелені Карпати домівка твоя.
Повези мене, батьку, на Україну,
Щоби літом побачить пшеничні поля.
Повези мене, батьку, на свою Батьківщину,
Де зелені Карпати домівка твоя.
Повези мене, батьку, на Україну,
Де килимом білим вкрита земля.
Повези мене, батьку, на свою Батьківщину,
Де білі Карпати домівка твоя.
Повези мене, батьку, на Україну,
Восени хай нап’юся води з джерела.
Повези мене, батьку, на Україну,
Де багряні Карпати домівка твоя.
Ведучий 2. 1923 року дружина професора Київського політехнічного інституту Івана Шовгенева відважилась перебратися з дітьми за кордон до чоловіка. Поїздом доїхали до Вінниці, далі пішки –до Кам’янця-Подільського. І там у дорозі, серед українських полів, під весняним сонцем, у її доньки Олени , вихованої в російськомовному оточенні, дало себе знати оте глибинне, підсвідоме «я», що живе в кожного українця. Отож у польський Тарнов , де містився тоді центр еміграційної України і де жив батько, вона приїхала вже українкою.
(Розмова батька Івана Шовгенева з донькою Оленою Телігою) .
Олена Теліга : Україна… Чому ти, батьку, нічого не казав мені про неї, хоч сам пішов її будувати й мого брата взяв із собою?
Батько: Тут Україну, доню, кожен носить у серці таку, яку собі викохав, яку собі виборов у важких змаганнях зі світом і собою. І ти її знайдеш сама. Це буде важко, зате любитимеш її більше, бо вона буде справді твоя.
Ведучий 2. Олена усвідомлює, що Україна – не тільки земля , а й нація. А нація – це мертві , живі й ненароджені, об’єднані кров’ю, минулим та боротьбою за майбутнє й сучасне. Україна – це її їсторія, мистецтво й духовність.
Ведучий 1. Поворотним моментом у долі О. Теліги став конфлікт з російськими монархістами на великому балу. Обурена глузуванням з української мови, Олена кинула їм різке й беззастережне: «Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька й моєї матері. І я вас більше не хочу знати».
Ведучий 2. «Україну може врятувати новий тип українця, що вміє жити, творити і вмирати для нації», - так вважала поетка вогненних меж. Такою була вона сама. І лірика її – особлива, мужня і разом з тим жіночна. Саме така жінка може надихати чоловіка на подвиг в ім’я Батьківщини.
Читець (дівчина). Вірш «Мужчинам».
Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис,
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись.
І ми їх даємо не у залізнім гімні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, як зграя вільних птиць.
Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.
Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть, -
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
Микола Вороний «За Україну»(інсценізація)
Учень 1.
За Україну
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас –
Ну ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
Учень 2.
О Україно!
О рідна ненько!
Тобі вірненько присягнем.
Серця кров
І любов –
Все тобі
Віддати в боротьбі!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
Учень 3.
Вперед же, браття!
Наш прапор має,
І сонце сяє нам в очах!
Дружний тиск,
Зброї блиск,
В серці гнів
І з ним свобідний спів:
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
Ведучий 1. 97 років тому, 29 січня 1918 року, українська молодь продемонструвала справжній героїзм, любов до України і ціною власного життя запалила дух патріотизму майбутнім поколінням борців за незалежність України.
Ведучий 2. У перебігу військових дій бій не мав вирішального значення, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму київських студентів, які загинули в нерівному бою біля залізничної станції Крути. 30 молодих людей потрапили в полон і були розстріляні більшовиками. Перед смертю вони співали гімн «Ще не вмерла Україна».
Ведучий 1. Поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку молоді патріотичний вірш «Пам’яті тридцяти».
Супровід для читання – реквієм Моцарта.
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? –
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро – ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! –
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в новім заповіті
З славою святих, -
На Аскольдовій могилі
Поховали їх .
Ведучий 2. Війна не обійшла Україну. Її полум’я опалило чи не кожну родину. За нашу свободу, за оновлення країни, за утвердження прагнень до європейських цінностей своє життя віддали і віддають найкращі, і більшість із них молоді, сильні, що тільки починали жити. Серед них і наші з вами земляки-ріпкинці. Це Дмитро Шелупець та Дмитро Куриленко.
Ведучий 1. Вірні сини України, справжні патріоти , герої нашого часу, самовіддані, мужні й незламні. Ними керувало й керує споконвічне прагнення до волі й свободи, дух козацький, який не зламати жодному загарбнику. В пам’ять про загиблих героїв запалімо свічку пам’яті. Вшануймо їх хвилиною мовчання.
Хвилина мовчання.
Ганна Коназюк. «З Україною в серці»
Зоріє небо згадкою минувшини.
Украло побратимів і блищить…
Кров закипає бідами загущена.
Рік на війні, мов день, який дощить.
А день як мить…
Їдким туманом димом поле вкрилося.
Новенькі хлопці пахнуть ще теплом…
Отямитись часу не залишилося –
Юнак вже воїн, бореться зі злом!
Війнув крилом…
Серця тут плачуть зовсім по-дитячому.
Екзамен на життя не всі здають…
Рідненьку землю ворогу собачому
Цькувати патріоти не дають!
І в цьому суть…
Повертайся , будь ласка, живим…
Я прошу небагато й немало.
Кожен вечір молюсь всім святим,
Щоб нещастя тебе не спіткало.
Щоби янгол закрив од біди,
Над тобою розправивши крила,
І щоб куля лихої орди
Не побачила, не зачепила.
Ясним ранком та днем дощовим
Я шепочу у синєє небо:
Повертайся, будь ласка, живим,
Україна чекає на тебе.
Ведучий 2. Україні, воїнам АТО, які захищають суверенність , недоторканність і незалежність держави, присвятили своє патріотичне слово і наші творчі гімназисти.
Учні читають свої творчі доробки
Виходять двоє учнів: українка та українець.
Українка. Я – українка! Понад усе люблю отчий край, де я виросла, рідну мою Україну.
Люблю тебе, Вітчизно, мила Україно,
Бо щастя жити ти мені дала.
Для мене ти одна, і рідна, і єдина,
Я все зроблю, щоб ти веселкою цвіла!
Українець. Я – українець. Славний захисник роду і Вітчизни, вірний заповітам батьків і дідів наших.
Я – українець, я не малорос,
Пишаюсь родом тисячокорінним.
Тарас за мене мучивсь і боровсь,
Щоб я зродися зерням України.
Українка.
Молюсь за тебе, Україно,
Молюсь за тебе кожен час,
Бо ти у нас одна-єдина, -
Писав в своїх віршах Тарас.
Молюсь, - казав він, - щоб у тебе
Не було між людьми війни,
Щоб завжди було чисте небо
На нашій стомленій землі.
Щоб завше у садку смерека
Весняним квітом під вікном цвіла
І прилітали з вирію лелеки,
Щоб гомін хвиль послухати Дніпра.
Українець. Рідна Україно, земле колискова,
Обіймаю піснею тебе,
Краю мій зелений, золото вербове,
Стежко моя, роси голубі!
Мати Україно! Сонце чорноброве,
Уклоняюсь піснею тобі.
Звучить пісня «Україна – це я, Україна – це ти, Україна – це ми!»
Ведучий1. Слава Україні!