Безсполучникове складне речення

Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився.

В селі бігли з дворів назустріч чумакам дівчата, діти, поважні діди з палицями.

Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу.

Сонце, мабуть, упливло за обрій, і в лісі ходив уже важкий присмерк.

Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. 

М’яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик, і знов було тихо. 

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного юдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана. 

За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори. 

Після пам’ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливіший та обережніший. 

У житах заблудилась дорога, нагорбатились верби над нею, за ними прокльовуються зорі. 

Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває. 

Шевченко застав лисянського дяка-маляра за роботою: він сидів у повітці і на дошці починав малювати якогось святого. 

Лампадка тьмяно блимала в кіоті, стояла в церкві дивна тишина 

Брязне клинок об залізо кайданів, піде луна по твердинях тиранів 

Танцюють зорі – на мороз чималий показують 

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе 

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря. 

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. 

Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі. 

Але він не міг того зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям. 

А вдома у нього справжнісінькі чудеса: цієї весни хлопець сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила й невловне! 

Але нелегко було знайти вихід: довкола їжилися обриви скель. 

Тільки Тоня як гляне в той бік, то мимоволі здригнеться: так по-дурному могли б загинути вони із Віталиком! 

Кузька задки виборсався з-під порога, оглядівся й завмер од переляку: край розсадника, високо підкидаючи землю довгим писком, рився величезний вепр. 

Кожна деревина має свій образ: ось цей в’язистий граб нагадує вузлуватого й міцного дядька Семена. 

Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити. 

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують. 

Грицько стулив рота: вода вже сягала йому до очей 

Сашко задихався і зморився: більше години вони бігли з Сіроманцем лісом до глинищ 

Час твій прийде з долею битися, сон пропаде 

Вдарили козаки веслами у воду – одскочив дуб од берега 

Кома

Крапка

Тире

Двокрапка

На луках туманець при самій воді стелеться — лелеки вздовж болота походжають. 

Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво. 

Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину. 

Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен сидів у човні, бушля — на Арсенові.

Стою під кленом біля джерела у серці йдуть пісні привітні 

Я навіть подумав пахне нещастям 

Індик крутиться та дметься іволга летить, сміється 

Продержало з тиждень морозом земля заклякла, як кістка 

Безсполучникове складне речення, складається з двох простих (граматичні основи:

1. листя розпускає;

2. літо буде сухим), смисловий зв’язок між частинами – умова.

Б) Безсполучникове складне речення, складається з двох простих (граматичні основи:

1. береза розпускає;

2. літо буде сухим), смисловий зв’язок між частинами – пояснення.

B) Безсполучникове складне речення, складається з двох простих (граматичні основи:

1. береза розпускає;

2. літо буде сухим), смисловий зв’язок між частинами – умова.

Безсполучникове складне речення, складається з двох простих (граматичні основи:

1. береза розпускає;

2. літо буде), смисловий зв’язок між частинами – протиставлення явищ.