Складне речення

Перед вікном шумлять тополі і захід сонця мов кривава рана.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

А ранок був надіями багатий і обрій цвів трояндою пелехатий.

Дощ одшумів і спориші понурі принишкли настрахалися грози.

День був літній, спекотний, і селом я йшов довго.

Ні риба не грає, ні рак не чіпляється за босу ногу.

Подвір’я аж сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Окрім знаменитих чайок, козаки користувалися підводними човнами.

Живе тіло кобз, укрите жовтим пилом, поросле пелюстками, світить і золотіє.

На обрії неба відбивалося червоне полум’я пожежі, розстеляючи по снігу жовтогарячі стежки.

Не змовляючись, разом пускаємося щодуху, а за пазухою бухкають грушки.

Перші Нобелівські премії були присуджені 1901 року, і незабаром вони стали у всіх категоріях найпрестижнішими у світі.

То мати гукає, то мати шепоче, мене виряджаючи в дальню дорогу.

Він мовчав,але уся його воля пінила на цей напружений і мовчазний опір смерті.

Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручі вовк.

Минули десятки літ, а малюнки та фарби і досі збереглися.

Людські таємниці не мають і не можуть належати іншим.

Земля здавалося ще чорніша, і мимоволі прокинулася туга. 

Надворі зривалась метелиця, і душа лісу стогнала, наче людина.

і зігріває все навколо

освітивши і поле, і ліс

воно пускає навколо пустотливі іскорки

а земля втішається його теплом

Дощ пройшов і Київ зеленіє.

Несподіваний ривок  і ми відриваємося від землі.

Пекуче сонце кинуло промінь на галявину  і враз запалали золоті кошики.

Річка широка та глибока а вода синя та чиста і котиться вона, виблискуючи та шумуючи.

Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Пустка була навколо, і все було незнайоме.

бо давно хочемо побачити нові ліхтарі.

якщо буде сонячна погода

який недавно облагородили.

так що побуваємо і в зоопарку.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять .

Подивилась ясно заспівали скрипки.

Тихо в лісі тільки поскрипує веселий морозець.

Бачу здалека хвиля іскриста вільно грає по синьому морю.

Той ворог найнебезпечніший, який видає себе за твого друга.

Листя, як промочили дощі, розлазилось.

Сонячний промінь заломлюється, коли проходить крізь краплі води.

Пісня закінчується тихо, наче буря вже кінчилася.

де мали грати у футбол

хоча не домовлялися про зустріч.

бо засумували за нею.

у якій провчилися 10 років.

В душі Оксен непокоївся: весна видалася засушливою.

Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

Не русалонька блукає — то дівчина ходить.

Се вже не раз бувало: я на чужину йшла шукать надій… 

Котились низом ниви, стелились горбами, повні, свіжі, багаті, та все чужі. 

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом .

Заходило сонце, у вузеньких хутірських вуличках стояла червона курява, у садках варилася на триніжках вечеря, гупали об землю спілі яблука.

Війнув холодний вітерець, але Юрій не відчув його дотику.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять .

Подивилась ясно заспівали скрипки.

Тихо в лісі тільки поскрипує веселий морозець.

Бачу до двору заходять місяць і зоря.

і зігріває все навколо.

освітивши і поле, і ліс.

воно пускає навколо пустотливі іскорки.

хоча навколо біло-біло від іскристого снігу.

Хай воскреса старий сонет, якщо у нім живе поет.

Вчорашнє ніби сон, що випурхнув з очей.

Старі люди  кажуть, що квіти люблять музику.

Гарячі думки у боях не зачахли, хоч смерть чатувала на кожній дорозі.

з’ясувальна

обставинна мети

обставинна причини

обставинна способу дії

Синіє ранок, і роса горить, до хвилі хвиля ще не гомонить.

Діти плачуть, і плачуть дерева.

Там завжди перемога, де панує згода.

Глянув на море – серце стиснулося від страху.

І серце болем стрепенуло, і дивним подихом війнуло над неостудженим чолом.

Люди до неї говорять — не чує, не слухає.

Мовчить просіка, наосліп єднаючи верховіття беріз.

Не говори печальними очима те, що бояться вимовить слова.

Якщо придивитися до квіточки каштана, то можна помітити на ній барвисті плями.

Щодалі хвиля більшала, проте козаки були байдужі до неї: не первина їм в море ходити.

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

Буяє навкруги весна запашна, і люди радіють красуні.

причини

місця

з’ясувальне 

обставинне міри і ступеня

означальне

обставинне мети

обставинне допустове

обставинне причини

Затремтіли струни у душі моїй, мелодйна пісня задзвеніла в ній.

Скільки маєш у душі честі, настільки буде від людей тобі почесті

Косили сіно лугове, і пахла м'ята

У нашому народі кажуть: сім'я міцна ладом